Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник

Подождите немного. Документ загружается.

141

ІМПОРТ — 1) Термін, усталений для стародавніх суспільств з роз-

виненою торгівлею; вказує на товарний характер, стандартизацію

виробництва продукції та вивіз її для продажу або обміну, часом на

значні відстані (аж до міжконтинентальних). Іноді вживається для

позначення поодиноких речей немісцевого походження. 2) Ввезення

товарів або капіталів будь-якою країною з-за кордону.

ІМПРЕСІОНІЗМ (франц. impressionisme, від impre-

ssion — враження) — художній напрям у мистецтві

й літературі останньої трет. XIX — поч. XX ст. Про-

відною метою мистецтва І. проголошував витончене

відтворення суб’єктивних скороминущих вражень і

спостережень, мінливих відчуттів і переживань ху-

дожника. І. сформувався в пейзажному живописі у

Франції (70–80 р. XIX ст.); художники-імпресіоністи

збагатили живопис творчими досягненнями в зобра-

женнi мінливих станів природи, тонких відтінків світла, забарвлен-

ня предметів залежно від освітлення.

ІМПУЛЬС (від лат. іmpulsus — удар, поштовх) — у психології — спо-

нукання, поштовх до дії, який не стримується інтелектом. Імпуль-

сивна людина — неврівноважена, легко збуджується, поведінка її

нелогічна. У фізіології імпульс — форма збудження в нервових во-

локнах, яку спричинює будь-яке подразнення.

ІМПУЛЬСИВНІСТЬ (від лат. impulsus — удар, поштовх) — схиль-

ність людини до надто швидких, недостатньо продуманих, надміру

емоційних реакцій на події, що відбуваються навколо. І. часто висту-

пає як риса характеру людини.

ІНДИВІД (лат. неподільне) — людина як окрема природна істота,

представник виду, носій індивідуально своєрідних рис. Найістотні-

ші характеристики індивіда — цілісність психофізичної організації,

стійкість у взаємодії із зовнішнім світом.

ІНДИВІДУАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ — один із напрямів глибинної пси-

хології, розроблений А. Адлером, учнем З. Фрейда. Психічний розви-

Індивідуальна психологія

142

ток визначається, за Адлером, почуттям неповноцінності, к отре фор-

мується у дитячому віці і потім може бути переборене через самоствер-

дження у творчих актах, у боротьбі за владу, зверхність над іншими.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ (від франц. іndividual — особистий) — непо-

вторність психіки та особистості людини, своєрідне поєднання її фі-

зичних та психологічних особливостей.

ІНІЦІАЛ (від лат. initialis — початковий) — 1) Збільшена заголовна

літера будь-якого розділу в тексті рукопис-

ної чи друкованої книги, оздоблена орна-

ментом, ілюстративним малюнком, зокре-

ма зображенням людських фігур і тварин,

жанровими сценками. 2) Великі початкові

літери імені, по батькові, прізвища.

ІНІЦІАЦІЯ — обряд посвячення юнаків у повноправні члени сус-

пільства, що імітував вмирання та нове народження або перетворен-

ня на іншу істоту.

ІНКОРПОРАЦІЯ (від англ. об’єднуватися, приєднуватися, прийма-

ти до складу, утворювати спілку) — вступ-прийняття до групи,

об’єднання з групою.

ІНТЕГРАТИВНИЙ — той, що сприяє об’єднанню та згуртуванню

(див. Інтеграція).

ІНТЕГРАЦІЯ (від лат. integratio — поповнення, відновлення) — 1)

Об’єднання в ціле будь-яких окремих частин. Протилежне — дезінте-

грація. 2) I. економічна — процес інтернаціоналізації господарського

життя, зближення, об’єднання економік низки країн. 3) Погоджений

розвиток і взаємне доповнення підприємств галузей економіки, регі-

онів і держав задля ефективнішого використання ресурсів і повнішо-

го задоволення потреб учасників цього процесу у відповідних товарах

i послугах. 4) І. соціальна — наявність упорядкованих відносин між

індивідами, групами, організаціями, державами.

Індивідуальність

143

ІНТЕЛЕКТ (від лат. intellectus — розуміння, розсудок, пізнання) — ро-

зум, здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів.

ІНТЕЛІГЕНЦІЯ — соціальна група, що складається з осіб, професій-

но зайнятих розумовою працею (науковці, інженери, техніки, вчите-

лі, лікарі, митці тощо). І. виникла внаслідок відокремлення розумо-

вої праці від фізичної.

ІНТЕНЦІЯ (лат. прагнення) — філософський термін, який означає

намір, мету, спрямованість свідомості, мислення на предмет.

ІНТЕРАКЦІЯ (франц. взаємодія) — характеристика діяльності, в

якій беруть участь два або більше суб’єктів.

ІНТЕРВ’Ю (англ. interview, букв. — зустріч, бесіда) — 1) Жанр пуб-

ліцистики, розмова журналіста з політичним, громадським або ін-

шим діячем з актуальних питань. 2) Засіб ділового спілкування. 3)

Спосіб отримання інформації при проведенні маркетингових (соціо-

логічних) досліджень.

ІНТЕРЕС (від лат. interest — має значення) — поняття, що характери-

зує важливе, значуще, потрібне для індивіда, сім’ї, колективу, групи,

класу, нації, суспільства в цілому. Розрізняють І. особисті і загальні

(сімейні, групові, класові, національні, суспільні). І. є результатом

об’єктивних соціальних умов, що визначають відповідну спрямова-

ність волі і дії людей. Суспільний І. є завжди інтересом людей, що

входять до складу будь-якої соціальної та історичної спільності (сус-

пільної групи), того чи іншого колективу, підприємства, об’єднання.

ІНТЕР’ЄР (від франц. interieur — внутрішній) —

1) Внутрішній простір будівлі, приміщення.

2) Внут рішнє оформлення приміщення, офісу,

підприємства (організації, фірми, компанії) чи

торговельної зали, яке викликає позитивні емоції

відвідувачів, спонукає покупця до купівлі товару.

Інтер’єр

144

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ (лат. овнутрювання) — процес перетворення зо-

внішніх, реальних дій з предметами на внутрішні ідеальні дії, пере-

творення об’єктивних змістів на суб’єктивні смисли.

ІНТЕРСУБ’ЄКТИВНІСТЬ (від лат. між та люди) — специфічна, особ-

лива спільність між суб’єктами дії, умов, одна із вад взаєморозумін-

ня та взаємодії, сфера спільних для суб’єктів значень та смислів.

ІНТИМНИЙ (від франц. intime, лат. intimus — найглибший, таєм-

ний) — глибоко особистий, приязний, сердечно щирий, дружній, за-

душевний; сердечний, любовний.

ІНТОНАЦІЯ (лат. intono — голосно вимовляти) — 1) Ритмомелодій-

ний лад мовлення, що залежить від підвищення або пониження тону

під час вимови. 2) Тон, манера вимови, що виражає почуття, ставлен-

ня до предмета висловлювання.

ІНФАНТИЛІЗМ (від лат. infantilis — дитячий) — затримка в розвит-

ку організму, яка виявляється в збереженні у дорослої людини фі-

зичних і психічних сил, властивих дитячому вікові.

ІРЕДЕНТИЗМ (італ. irredentismo, від irredento — незвільнений) —

політичний і суспільний рух в Італії кінця ХІХ — початку ХХ ст. за

приєднання до Італії земель, що були частково заселені італійцями і

не ввійшли до складу Італії під час її возз’єднання.

ІРОНІЯ (від грец. eironeia — вдавання, прихований глум) — 1) Тон-

ке приховане глузування. 2) У літературі — стилістичний прийом

контрасту видимого і прихованого змісту висловлювання, що ство-

рює ефект глузування. Злу іронію називають сарказмом.

ІРРАЦІОНАЛІЗМ (лат. irrationalis — несвідомий, нерозумний) —

поняття, протилежне раціоналізмові, обстоює обмеженість можли-

вості розуму в процесі пізнання, протиставить йому інтуїцію, віру,

інстинкт, відчуття як основні види пізнання.

Інтеріоризація

145

ІРРАЦІОНАЛЬНЕ (лат. irrationalis — несвідомий, нерозумний) — те,

що перебуває поза межами розуму, пізнання. Нелогічне, містичне.

ІСИХАЗМ — містична течія візантійської філософії етико-аскетич-

ного характеру, яка проповідувала єднання з Богом через зосередже-

ну молитву, що межувала з екстазом.

ІСЛАМ (араб. — покірність, віддання себе Богу) — одна з світових ре-

лігій. Виник у VII ст. в Аравії і багато в чому визначив історію, ідейне

і культурне життя значної частини населення Азії, Африки і частково

Європи у середні віки, новий і новітній час. Характерною ознакою І. є

його роль як соціального і культурного регулятора. В мусульманській

громаді всі сторони життя людини і суспільства регламентовані релі-

гією. Преважна увага ранніх мусульман до питань права і зовнішньої

обрядовості знайшла відображення у п’яти основах віровчення: ви-

знання єдинобожжя і пророчої місії Мухаммеда, молитва (салят), піст

(саум), податок на користь бідних (закят) і паломництво (хадж).

Іслам

146

ЙОГА (санскрит., дослівно з’єднання, роздуми, споглядання) — в ін-

дійській традиції один з шести ортодоксальних (брахманських) на-

прямів, який розробив систему послідовного очищення і просвітлен-

ня розуму, а також комплекс практичних вправ для досягнення ста-

ну «звільнення» душі від «пут» матерії, тіла. Засновником класичної

Й. вважається Патанджалі (близько П ст. до н. е.). В залежності від

особливостей йогіна, система Й. передбачає три шляхи до «звільнен-

ня», а саме: шлях пізнання (джнана-Й.), релігійної любові (бхакті-

Й.) і активної дії (карма-Й.).

ЙОРДАНЬ (Водохреще, Богоявлення) — символ сили і могутності;

день хрещення Господа; здоров’я, життя на землі; чистоти; світла;

любові. Це велике церковне свято (19 січня за н. ст., 6 січня за ст.ст.).

За Євангелієм, саме цього дня приблизно 2 тис. років тому 30-річний

Ісус Христос прийняв хрещення від Івана Хрестителя (Предтечі) на

річці Йордань. «І не знав Я Його, але Той, Хто хрестити водою послав

мене, мені оповів: «Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається

на ньому, — це Той, Хто хреститься Духом Святим». І я бачив, і за-

свідчив, що Він — Божий Син» (Іоана І, 29-39). Свято 19 січня нази-

валося празником Хрещення Господа і Богоявлення. Бо при хрещен-

ні Спасителя було з’явлення Пресвятої Трійці та урочисте з’явлення

Божества Спасителя, який всенародно розпочав своє служіння в ім’я

визволення світу. Св. І. Золотоуст говорить, що не той день, в який

народився Спаситель, має бути названий Богоявленням, але той день,

в який він хрестився. У цей день в пам’ять про хрещення Ісуса Христа

у Йордані Церква проводить велике освячення води на річках, озерах,

колодязях. Саме місце, куди йдуть від Церкви на освячення води, на-

зивають Іорданою. Слово йордань виникло у найдавніші часи і означа-

ло певне надання воді сонячної сили. У часи язичництва це свято було

приурочене народженню богині води Дани. З давніх звичаїв у слов’ян

Йога

147

збереглося шанобливе ставлення до води. 19 січня вирубували з криги

хрест, фарбували буряковим квасом у червоний колір, прикрашали

рушниками, гілками сосен, сухими квітами. Потім священик освя-

чував воду та віруючих. Ця вода — особлива, її використовують для

лікування хвороб, для різних магічних обрядів. Дівчата вмиваються,

щоб «рожеві лиця були». Після освяти несли воду додому, і батько

окроплював нею хату і все господарство. Хлопці в цей день малювали

хрести на парканах, дверях, хатах, і знаки не можна було витирати до

наступного Водохреща. У цей день ходили в гості, співали йорданські

колядки, веселилися, молодь збиралася на різні забави.

Йордань

148

Казна

КАЗНА (тюрк.) — 1) сховище грошей, коштовностей та інших ма-

теріальних цінностей ханів, царів, князів, монастирів. 2) В умовах

централізованих держав — сукупність їхніх фінансових ресурсів; те

саме, що й фіск.

КАЗНАЧЕЙСТВО (від казна) — державний фінансовий орган, що ві-

дає касовим виконанням державного бюджету.

КАЛЕНДАР (лат. calendarium, букв. — боргова книжка) — 1) Сис-

тема виміру часу, що ґрунтується на періодичності явищ природи,

пов’язаних із рухом небесних тіл. Сучасний К. бере початок від юлі-

анського К. (старий стиль), запровадженого Юлієм Цезарем 46 р. до

н.е. У ньому з кожних 4-х років 3 роки були по 365 днів, а четвертий,

високосний (номер якого ділиться на 4) — 366 днів. Оскільки трива-

лість юліанського року довша за справжню на 11 хв. 14 сек., то за 128

років це призводило до запізнення початку календарного року майже

на 1 добу. Через це 1582 р. папа римський Григорій XIII провів ре-

форму юліанського К. Було запроваджено григоріанський К. (новий

стиль). Середня тривалість року за григоріанським К. лише на 26 сек.

довша за астрологічну. Різниця між юліанським і григоріанським К.

становить: у XVIII ст. — 11 діб, XIX ст. — 12 діб, XX ст. — 13 діб.

У Росії юліанський К. запроваджено 1700 р. Петром І, а григоріан-

ський — лише з 14 лютого (1 лютого за старим стилем) 1918 р. Про

український К. дохристиянських часів відомо дуже мало, хоча про іс-

нування календарної системи свідчать народні назви деяких місяців.

Прийнявши християнство з Візантії, Київська Русь узяла звідти і К.

(т. зв. юліанський). В Україні новий стиль був уведений Централь-

ною Радою 1 березня 1918 р. для цивільного вжитку; у церковному

житті залишився юліанський К. 2) Назва популярної книги, пошире-

ної з XVII ст., що розвинулася з первісного додатка до богослужбових

149

Калина

книг (напр., місяцеслова) до типу альманахів універсального попу-

лярно-наукового і літературного характеру. Відомий К., друкований

Ф. Скориною 1525 р. у Вільні під назвою «Малая подорожная кни-

жица», зміст якої становили псалтир, часословець, акафісти, канон,

шестидневець, календар і пасхалії. На початку XVIII ст. К. видавала

друкарня Києво-Печерської лаври. Перший К. під назвою «Кален-

дарь, или месяцесловъ» вийшов 1700 р. Наприкінці XVIII ст. у Киє-

ві виходили періодично два К.: церковний і «Астрономо-политичес-

кий». Періодичне видання К. розпочав Ставропігійський інститут у

Львові (1864–1939 рр.). Це був щорічний К. наукового характеру з

багатим змістом. Від 1870 до 1939 р. виходив К. товариства «Просві-

та» у Львові. У 1920–1930 рр. на західноукраїнських землях К. вида-

вали різні українські організації. Деякі з них залишалися джерелом

матеріалів з історії культурно-освітнього, визвольно-політичного

життя. Відомий К. київської «Просвіти» (1907, 1908) і «відривні К.»

видавництва «Час». 1919 р. вийшов перший радянський К. під наз-

вою «Календар довідний». 3) Покажчик усіх днів року.

КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВА ПОЕЗІЯ — найдавніший вид усної по-

етичної творчості. Виникла у християнську добу. Цикли цієї усно-

поетичної словесності пов’язані з певними періодами року (календа-

рем) — колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрів-

чані пісні тощо, або ж з відповідною трудовою діяльністю людини —

косарські пісні, обжинкові пісні.

КАЛИНА — символ вогню, сонця; неперервності життя, роду укра-

їнців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любо-

ві, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; пло-

дючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва;

незрадливої світлої пам’яті; єдності нації; потягу до своїх традицій,

звичаїв. «Без верби й калини нема України», — каже народна му-

дрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею при-

крашали найсвятіше — гільце (вільце) молодої, весільний коровай,

оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Ети-

мологія слова «калина» пов’язана з поняттям вогню, — першоеле-

ментами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало с онце,

150

Калина

а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже

схожі на червоне серце. В Україні колись святим було материнське

побажання: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, неза-

йманою та чистою до вінця!» Одним із найважливіших символічних

значень калини було «чиста дівоча врода» («А Дівчина, як калина,

личком рум’яная...»). Символізувала вона і вірне, довічне кохання

(«Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добрень-

ко»). Ламати калину означало виходити заміж, любити. «Символі-

зуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського

народу, — пише О. Братко-Кутинський, — калина тим самим сим-

волізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокров-

ність, однак, пов’язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже,

червона калина трактується як засіб магічного зв’язку між людніс-

тю України» (Братко-Кутинський О. Символік світобудови. Укра-

їнська традиція //Людина і світ. — 1991. — № 11 — 38 с.). У фоль-

клорі, народній уяві символом України виступала саме калина: А

ми тую червону калину та й підіймемо. А ми нашу славну Україну

та й розвеселимо!... Червона калина стала також символом україн-

ського козацтва, війська. Філософськи глибоким є й символічний

образ «калинового мосту». «Калина — символ розквіту, — підкрес-

лює Б. Ажнюк, — міст — життя, що з’єднує два береги: молодість і

старість (ширше: народження і смерть). Перший берег вже за спи-

ною (на...мості), попереду другий берег, і зворотного шляху немає.

У філософському підтексті образу є поцінування життя у хвилину

розквіту і ностальгія за тим, що минає» (Ажнюк Б. М. Мовні явища

як етнокультурна цілісність // О. О. Потебня і проблеми сучасної

філології. — К., 1992. — 41 с.). Сумну символіку мала калина у хви-

лину вічної розлуки з дорогою людиною, її часто висаджували на

могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами кали-

ни обвивали домовину. «Так символічно, — вказує С. Боруцький, —

виражалася потреба постійного зв’язку людини з «тамтим світом»,

що хоч там небога знайде свою долю і вічне життя» (Боруцький С.

«А ми тую червону калину...» //Людина і світ. — 1993. — № 2. —

28 с.). І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, поса-

джена в головах калина символізувала продовження життя в рідні,

народі, світлу пам’ять.