Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник

Подождите немного. Документ загружается.

161

Колиска

власну незалежну від польського уряду зовнішню політику. Особливої

сили набирає козацтво в першій чверті XVII ст., коли гетьман Петро

Сагайдачний прославив його вдалими походами проти татар.

КОЗАЦЬКЕ БАРОКО — національний варіант українського бароко,

що виник у період Козацько-Гетьманської держави. Являє собою син-

тез класичних європейських форм та місцевих традиційних елементів.

КОЛЕКТИВІЗМ — концепція, яка надає вищості груповим цілям та

інтересам над особистісними.

КОЛЕСО — символ широкого охоплення чогось; символ синтезу, ак-

тивності космічних сил і течії часу; вічної течії життя як боротьби

добра і зла; бога — громовержця; богині неба. Колесо — один з най-

вагоміших світових символів. Із правіку у багатьох народів планети

воно виступило символом Сонця, бога неба.

КОЛИСКА — символ безсмертя роду і родоводу; батьківщини, заро-

дження, виникнення життя; центру, першопочатку чогось важливо-

го. На думку Б. Чепурка, слова коло, колесо, колосок, колиска, коло-

дязь, а також ритуальний, та й взагалі святковий «калач» — одноко-

реневі лексеми (Чепурко Б. Українці. — 33

с.

). Якщо «врахувати, що

вказані слова називали найсвятіші для праукраїнців іпостасі — Сон-

це, хліб, воду, дитину, любов, а коло було магічним оберегом від не-

чисті, то стає зрозумілим символічне значення самого предмета і сло-

ва «колиска». А семантика його сягає світових вершин. По-перше,

колиску (невеличке ліжечко для спання і колисання дитини) колись

плели із священних дерев — верби, дуба, верболозу, явора. По-друге,

формою колиска була подібна до еола (овалу). І форма, і назва — сло-

во (бо колись воно було великою магічною силою!) — були надій-

ним оберегом немовляти від злих сил. Колиску кріпили до сволока

на гаку чотирма мотузочками. Сволок — брус, на якому трималася

стеля хати, символізував міцність оселі, довговічність, був оберегом.

На ньому записували імена, важливі дати, події в житті родини, ви-

різали хрести, розетки — обереги. Чотири мотузочки теж символі-

зували чотири сторони світу, який чекає на дитину. Н емовля було

162

Кольору квітів символіка

н айдорожчим скарбом оселі, матері невипадково мріяли про «шовко-

вії вервечки, золотії бильця, срібні коло кільця». Калинова колиска

символізувала безсмертя роду і родоводу, батьківщину.

КОЛЬОРУ КВІТІВ СИМВОЛІКА — символіка, пов’язана із кольо-

ровою гамою. Червоний колір асоціюється з кров’ю і вогнем. Його

символізм багатозначний та амбівалентний. З одного боку — енерге-

тичний, активний, символізує повноту життя, свободу, урочистість,

радість, а з іншого — ворожнечу помсту, війну, агресивність. Він має

цілющі властивості, охороняє від «вроків» та чаклунства. Червоні

квіти троянди, гвоздики та плоди калини і горобини допомагають

від нечисті. Аналогічну дію виявляють червоні нитки, зав’язані на

руці дитини, писанки, намисто. Червоний колір — знак влади і вели-

чі. У Візантії тільки імператриця могла носити червоні чобітки. На

прапорах він символізує бунт, революцію, боротьбу, незалежність.

Білий колір — нейтральний, все збільшує та підкреслює. Тому квіти

білого кольору (лілії, конвалії та ін.) — символ невинності, чисто-

ти, радості. Він асоціюється з денним світлом, чарівною силою, за-

хованою в молоці та яйці. У християнських традиціях біле означає

спорідненість із божим світлом. У білому зображені ангели, святі.

Білий колір має і протилежну символіку; він є знаком порожнечі,

безтілесності, мовчання, смерті. Слов’яни одягали покійників саме

у білий одяг. Жовтий колір — теплий, веселий. Символізує світло,

радість, повагу. Жовтий колір — колір золота, зрілого колосіння

пшениці, жита, ячменю, зів’ялого листя, але і колір хвороби, смер-

ті потойбічного світу. У Європі жовтий прапор означав карантин, а

хрест — чуму. В Україні жовтий колір сприймається як колір рев-

нощів, зради, тому жовті квіти чорнобривців, хризантем, нагідок,

звіробою, безсмертників рідко дарують дівчатам і жінкам. У Тібеті

ревнощі називали «жовте око». Жовтогарячий колір — веселий,

життєрадісний, полум’яний, символізує владу, розкіш, сонце, ра-

дість, марнославство. Синій колір — спокійний, сентиментальний,

серйозний. Символізує довір’я, безкінечність, сум. Це колір неба і

моря. У християнській культурі асоціюється з вічною божественною

істиною. Блакитні квіти цикорію, волошок, незабудок, фіалки сим-

163

Кольору символіка

волізують ніжність, покірність, легкий сум, далечність. Мовою ге-

ральдики синій колір означає доброчесність, добру славу, вірність.

«Голуба кров» свідчить про благородне походження людини. Зеле-

ний — колір трави, листя. Він спокійний і символізує мир, спокій,

надію, силу. У багатьох народів зелений колір — знак юності, на-

дії, радості, але разом з цим незрілості, недосконалості. Лісові на-

садження, трав’яний покрив луків чи оточення з зеленим відтінком

мають заспокійливий вплив на схвильованих, збуджених людей,

хоч інтенсивно-зелений колір може пригнічувати. Зелено-жовтий

колір символізує зраду, ревнощі, заздрість.

КОЛЬОРУ СИМВОЛІКА — це символіка забарвлення, світлового

тону. Символіці кольору присвячені десятки томів наукових праць,

оскільки вони протягом тисячоліть відігравали важливу роль у міфо-

логії, богослужінні, народних обрядах, геральдиці, алхімії, образот-

ворчому мистецтві та ін. Сакральним у всіх культурах світу був білий

колір. Його антипод — чорний. Символіка кольорів змінювалася про-

тягом віків, вона зумовлена етнокультурними особливостями. І все ж

практично по всюди червоний колір асоціювався з кров’ю, війною,

ранами, смертю, любов’ю, чоловічою силою, вогнем; жовтий — із

сонячним світлом, зелений — з життям (і водночас — смертю), го-

лубий, блакитний — з небом, морем; коричневий — із землею; сріб-

ний — з Місяцем. Колір був промовистим символом соціального ста-

тусу. Наприклад, одяг римських імператорів, кардиналів був пурпу-

рового кольору (символ влади, величі, духовності). Жовтий вважався

священним привілеєм імператорської сім’ї в Китаї. В алхімії чорний

колір символізував стадію гниття, падіння, затемнення, червоний —

любов і страждання, білий — просвітлення, сходження, одкровення,

золотий — славу тощо (Керлот Х. Словарь символов. — 554

с.

). Чор-

ний колір практично в усіх етнокультурах — це символ темряви, зла,

смерті, диявола, пекла, Заходу та ін. Водночас в езотериці цей колір

розглядають як символ первісної мудрості, що походить із Прихова-

ного Джерела. Для Віктора Гюго, Рікарда Вагнера пітьма — це «ма-

теринське начало» (Керлот Х. Словарь символов. — 556

с.

). В Україні

символіка кольорів відігравала величезну роль варіювалася з алежно

від означувальних предметів, регіональних особливостей, традицій.

164

Коляда

Вагоме навантаження мав колір у писанках, квітках, вінку, одязі.

Поняття «краса дівчини» пронизане перш за все кольоровою симво-

лікою: чорні брови, карі очі, біле (рум’яне) личко, руса коса та ін.

У фольклорі, літературі назви кольорів часто набувають символіч-

ного значення. Напр., прикметник «сивий» означає «давнину», «пе-

чаль», «втому». Згідно з християнськими догматами, голубий колір

символізує «устрімлення світу до Бога». Вагоме символічне значен-

ня має золотий колір. У православ’ї «золотий» співвідноситься з Бо-

гом, Богородицею, святістю, Господньою енергією, силою, світлом

Христа та ін. У літературі «золотий» є символом-синонімом до слів

«багатий, щасливий, рідний, дорогий, коштовний, сонячний». По-

ширеним символом Природи, життя, буяння, розквіту рослин є сло-

во «зелений» (зелене жито, гай, дуб, клен). Оригінальним символом є

вишневий колір, що символізує рідну землю, красу, сум.

КОЛЯДА — дохристиянський цикл стародавніх слов’янських ново-

річних свят, пристосованих до аграрного культу, що супроводжували-

ся веселими звичаями (перевдяганням, іграми, танцями, ворожінням,

банкетами, відвідуванням домівок, побажаннями господарям щастя

та благополуччя, обдаруванням колядників тощо). З поширенням

християнства К. за часом частково збіглися зі святом Різдва. Багато з

обрядів К. церква поєднала з християнськими культовими діями.

КОЛЯДКИ — народні календарні обрядові пісні, що їх співають на

Різдвяні свята. К. належать до найдавніших видів народнопоетичної

творчості. Подібні пісні та обряди зустрічаються у фольклорі давніх

українців і всіх слов’ян. За своїм змістом і характером до К. близькі

щедрівки.

КОМЕДІАНТ (від італ. commediante — актор) — 1) До ХVIII ст. назва

актора; пізніше — виконавця ролей у балаганних виставах. 2) Пере-

носно — удавальник, чванько.

КОМЕДІЯ (грец.) — 1) У стародавній Греції імпровізована весела ви-

става — процесія з музикою, піснями й танцями. 2) Драматичний

твір веселого характеру, часто з висміюванням негативних явищ у

165

Компроміс

побуті чи суспільному житті. 3) Переносно — смішна подія; удаван-

ня, лицемірство.

КОМЕДІЯ ДЕЛЬ АРТЕ, або комедія масок — вид італійського народ-

ного театру, що виник в середині XVІ століття. Особливість комедії

масок — відсутність літературного тексту, акторська імпровізація,

постійні персонажі (наприклад, Арлекін, Панталоне), які носили на

обличчях напівмаски.

КОМЕРЦІЯ (від лат. commercium — торгівля) — діяльність, пов’яза-

на з реалізацією товарів.

КОМПЕНСАЦІЯ (від лат. compensatio — винагорода, зрівноважен-

ня) — 1) Відшкодування, винагорода за будь-що (К. збитків, грошова

К. та ін.). 2) Спосіб припинення зобов’язань зарахуванням зустріч-

них вимог кредитора й боржника. 3) Зрівноваження хворобливих

розладів в організмі через розвиток відповідних пристосувань (напр.,

К. пороку серця). 4) Нейтралізація зовнішніх впливів, що заважають

правильній дії точних механізмів (К. компаса, маятника).

КОМПЕТЕНТНИЙ (від лат. competens (competentis) — належний,

відповідальний) — 1) Досвідчений у певній галузі, якомусь питанні.

2) Повноважний, повноправний у розв’язанні якоїсь справи.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ (від лат. competens — відповідний, здатний) —

психосоціальна якість, що означає силу і впевненість, джерелом яких

є відчуття власної успішності та корисності. К. сприяє усвідомленню

особистістю власної здатності ефективно взаємодіяти з оточенням.

КОМПЛЕКС МЕНШОВАРТОСТІ — глибоке всеохоплююче почуття

власної неповноцінності порівняно з іншими людьми. Часто супрово-

джується дефективними, помилковими установками і поведінкою.

КОМПРОМІС (від лат. соmpromissum — угода, згода) — 1) Згода, по-

розуміння з супротивником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

2) Пристосування до обставин, пов’язане з відмовою від особистих

переконань. 3) У римському праві — угода про третейський (третьо-

сторонній) розгляд справи.

166

КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ (від лат. communico — з’єдную, повідо-

мляю) — риса особистості, яка відображає її здатність до спілкуван-

ня з іншими людьми.

КОМУНІКАТИВНИЙ (від лат. communico — з’єдную, повідомляю) —

той, що виступає засобом спілкування та зв’язку.

КОНВЕНЦІЙНИЙ (від лат. conventio — договір, угода) — такий пред-

мет (явище), уявлення про характеристики якого поділяє більшість

людей у певній культурі; договірний.

КОНВЕРГЕНЦІЯ (від лат. convergо — сходжуся, наближаюся) —

утворення однакових явищ у різних суспільствах або в одному сус-

пільстві в різні епохи, без прямого наслідування, на основі однако-

вих ідеологічних, економічних, культурних умов.

КОНВЕРСІЯ (від лат. conversio — перетворення, зміна) — 1) Заміна ра-

ніше випущених державних позик новою, щоб продовжити строки кре-

диту й заміни умови позики. 2) Обмін валюти даної країни на іноземну.

КОНКУРЕНТ (від лат. concurrens (concurrentis) — той, що біжить

разом із кимось) — особа, що суперничає в будь-якій сфері діяль-

ності з іншою.

КОНСОЛІДАЦІЯ (від лат. consolidatio — зміцнення, об’єднання) —

згуртування, об’єднання певних політичних сил, груп, народу для

вирішення спільних завдань.

КОНТО (італ.) — рахунок.

КОНТРАКТ (від лат. contractus — угода) — договір, письмова уго-

да сторін.

КОНТРОЛЬ (франц. сontrole, contrerole — подвійний список) — 1) Пе-

ревірка, облік, спостереження за чим-небудь. 2) Установи, особи, що

перевіряють діяльність будь-якої іншої організації або відповідаль-

ної особи, звітність тощо. 3) Заключна функція управління.

Комунікабельність

167

КОНТРОЛЬ ФІНАНСОВИЙ — 1) Одна з форм управління фінанса-

ми, особлива сфера контролю, зумовлена формуванням і використан-

ням фінансових ресурсів у всіх структурних підрозділах економіки

держави. Передбачає перевірку господарських і фінансових операцій

щодо їх законності, економічної доцільності та досягнення позитив-

них кінцевих результатів. Сферою К. ф. є господарські операції, здій-

снювані з використанням грошей, а в окремих випадках і без них (на-

приклад, бартерні угоди). К. ф. охоплює такі показники: виторг від

реалізації продукції та інші надходження, основні види витрат, стан

обігових коштів, активів і пасивів балансу, рентабельність, фінансо-

вий стан і платоспроможність підприємства, розрахунки з бюджетом

та кредитними установами. Залежно від часу проведення К. ф. буває

попереднім, поточним (оперативним) і подальшим. 2) Контроль за

веденням фінансової документації, її відповідністю встановленим

нормам і правилам. 3) Фінансовий контроль — це цілеспрямована ді-

яльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і недер-

жавних організацій, спрямована на забезпечення законності, фінан-

сової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і ви-

користання коштів централізованих і децентралізованих грошових

фондів держави з метою найефективнішого соціально-економічного

розвитку всіх суб’єктів фінансових правовідносин.

КОНСТРУКТИВНА ВІДПОВІДЬ (від лат. constructio — побудова) —

така відповідь людини на дії або висловлювання іншої людини, яка

містить корисні пропозиції щодо вирішення проблеми, що хвилює

іншу людину, і може стати основою для подальших дій.

КОНТРИБУЦІЯ (лат. contributio — збираю, стягую) — 1) Під час вій-

ни примусові грошові або натуральні стягнення з населення окупова-

ної території, які провадять ворожі війська. 2) Після війни грошові

суми, що їх за умовами мирного договору держава-переможниця стя-

гує з переможеної держави.

КОНТРРЕФОРМАЦІЯ (від лат. contra — проти і Реформація) — ре-

лігійний рух у Європі середини XVI — XVII ст., спрямований на збе-

реження та зміцнення становища католицької церкви в боротьбі з Ре-

формацією і протестантизмом.

Контрреформація

168

КОНФЛІКТ (лат. зіткнення) — несумісність дій та цілей агентів

в заємодії.

КОНФОРМІЗМ (від лат. conformis — подібний, схожий) — 1) Пасив-

не, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, без-

апеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне

схиляння перед авторитетами. 2) Вчення англіканської церкви.

КОНФУЦІАНСТВО — 1) Філософсько-етичне вчення давньокитай-

ського мислителя VІ ст. до н. е. Кун Фу-цзи (Конфуція). Основним тво-

ром конфуціанства є трактат «Луньюй» («Бесіди і судження»), складе-

ний учнями Кун Фу-цзи. Головним у конфуціанстві є поняття «жень»

(гуманність) — моральний закон, який визначає взаємини людей в

сім’ї і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або

за соціальним становищем. 2) Віровчення, що склалося після смерті

Конфуція на ґрунті його філософсько-етичного та релігійного вчення.

КОНЦЕПТУАЛІЗМ — художній світогляд, в якому дійсність замі-

нюється її вербалізованою концепцією.

КОНЦЕПЦІЯ (від лат. conceptio — сприйняття) — 1) Система по-

глядів на певні явища, спосіб тлумачення явищ, дій, розуміння те-

орії. 2) Форма і засіб наукового пізнання, що є способом розуміння,

пояснення, тлумачення основної ідеї, теорії; науково обґрунтоване і

логічно доведене вираження основного змісту теорії, але на відміну

від теорії воно ще не може бути втіленим у систему точних наукових

понять. 3) В економіці — система поглядів, помислів, що визначають

основний напрям, стратегію і тактику реалізації бізнесово-підприєм-

ницьких проектів, програм.

КОН’ЮНКЦІЯ (від лат. conjunctio — зв’язок, об’єднання) — логічна

операція, за допомогою якої з двох або більше висловлювань утворю-

ють нове висловлювання (пор. диз’юнкція).

КОРАН (араб. «читання») — священна книга мусульман; збірник

релігійно-догматичних, міфологічних і правових матеріалів, складе-

них у VII ст.

Конфлікт

169

КОРИГУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНЕ (від лат. corrigo — виправляю, по-

ліпшую) — подолання чи послаблення порушень, вад психічного, фі-

зичного або соціального розвитку дітей.

КОРОВАЙ (каравай) — символ плодючості; продовження роду; єд-

нання; Сонця; Бога; з’єднання молодих у сім’ю; щастя; спільної долі.

Коровай у східних слов’ян — символ родючості, обрядовий круглий

хліб. Для його приготування існував цілий комплекс обрядів: зерно

для короваю мололи на спеціальних жорнах, його пекли спеціальні

жерці. При виготовленні короваю до Бога зверталися з молитвою,

щоб він спустився з неба та допоміг пекти. В Україні й зараз коровай

для обрядів печуть жінки — коровайниці. Цілком очевидний зв’язок

його з Богом в українських назвах обрядового хліба — Дивень, Див-

ний коровай, «Божий коровай». У весільних обрядах дві половин-

ки короваю символізують наречену і нареченого. У різних регіонах

України є свої особливості випікання та оздоблення короваю. Його

верх прикрашають різними виробами з тіста — птахами та рослина-

ми. З давніх часів збереглися й ритуальні дії при цьому — спів вели-

чальних пісень, танок та ін. Як символ закінчення польових робіт ви-

пікався обжинковий хліб. Україна взагалі багата видами обрядового

хліба. Окрім караваю, це верч, хліб, яким обмінювалася весільна

рідня на Поліссі, дивень та калач (перший на Півдні, Полтавщині та

Слобожанщині, другий — на Поділлі, Буковині, у Карпатах). Вико-

нував функцію короваю лежень, різновид колача (калача). Цей тип

обрядового хліба був характерним для Лівобережної України. Ще

один вид обрядового хліба, котрий не був пов’язаний ні з весіллям, ні

з Різдвом, — це калита (калета). Його пекли на Андрія (13 грудня),

на день молодіжних гулянь. Калита був центром веселощів. Дівчата

випікали круглий хліб з отвором посередині й підвішували його до

сволока: «Сторожив Калиту так званий «Пан Калитинський», трима-

ючи в руці квача, обмащеного в сажі. Інший учасник гри, осідлавши

коцюбу («Пан Коцюбинський»), скакав до нього, і між ними відбу-

вався жартівливий діалог» (Українська минувшина. — 104 с.) Сим-

воліка обрядового хліба, як правило, пов’язана з сонцем і місяцем, з

картиною зоряного неба: «Хліб, випечений як сонце», «За лісом, за

пролісом золота діжа кисне».

Коровай

170

КОРФ Микола Олександрович (14.VII.1834, Харків — 25.ХІ.1883,

с. Нескучне Донецької обл.) — український та російський педагог

і методист, діяч у галузі народної освіти, організатор початкових

земських шкіл в Україні. Захищав загальну обов’язкову початкову

освіту, навчання рідною мовою, відстоював звуковий, аналітико-син-

тетичний метод навчання грамоти. Спеціально для сільської школи

написав книгу «Наш друг» (1871), яка містила практичні поради. К.

сам влаштовував школи, інспектував їх, навчав учителів, давав зраз-

кові уроки, захищав інтереси народної школи в пресі. Був ініціато-

ром (1867) з’їздів-курсів для вчителів народних шкіл, організатором

учительських бібліотек. Вимагав навчання учнів рідною мовою.

КОРЧАК (Korczak) Януш (справжнє прізвище та ім’я — Гольдшміт

Генрік; 22.VII.1878 або 1879, Варшава — 5 або 8.VIII.1942, Треблін-

ка) — польський педагог, письменник, лікар. З 1912 по 1942 працю-

вав у заснованому ним «Будинку сиріт». Під час Першої світової ві-

йни перебував в Україні і брав участь в організації роботи дитбудинку

для польських дітей у Києві. Головні принципи виховної системи К.

виклав у книзі «Як любити дітей». Основна засада виховної роботи

К., на якій ґрунтуються всі його твори й уся практична педагогічна

діяльність у керованих ним дитячих установах, — це самовиховуюча

активність дітей, формування у них уміння й навичок самопізнання,

самоконтролю, самооцінки, самоуправління. Система дитячого само-

врядування, яку розробив К., спиралася на активність, самостійність

і самодіяльність. В роки окупації Польщі гітлерівською Німеччиною

К. героїчно боровся за життя варшавських дітей. Загинув у газових

камерах Треблінки разом з 200 своїми вихованцями.

КОСМОМОРФНІСТЬ (від грец. kosmos — порядок, світ, Всесвіт і mo-

rphe — форма) — втілення у рукотворному предметі понять про бу-

дову Всесвіту («космосу»). У стародавньому прикладному мистецтві

космоморфна річ поділялася по висоті на три головні частини: серед-

ню (світ перебування людей), нижню («потойбічний» світ) та верхню

(місце перебування вищих, надлюдських сил та явищ: світил, небес-

ної вологи, божеств та духів).

Корф Микола Олександрович