Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник

Подождите немного. Документ загружается.

191

за твердженням церкви, до його канонізації невдовзі після смер-

ті. З «Житій святих» відомо про участь М. Ч. у Нікейському соборі

(3 25 р.), його боротьбу з єретиками. Популярність М. Ч. підвищувала-

ся завдяки проголошенню його покровителем торгівлі і землеробства,

захисником бідних і немічних. Торговельні зв’язки м. Міри сприяли

проникненню культу М. Ч. в інші країни. В Києві в 882 р. була церква

св. Миколая, в 11 ст. на його честь було засновано монастир. Серед

усіх святих на Русі М. Ч. посідає четверте місце, виступаючи покро-

вителем сільського господарства, захисником селян і моряків перед

Богом. Свято св. Миколая поширене і в наші дні в Західній Україні, де

він постає покровителем дітей. Католицька церква виключила свято

на честь М. Ч. із особливо вшановуваних пам’ятних днів, на відміну

від сучасного православ’я, яке в цьому зберегло вірність традиції.

МИЛОСЕРДЯ — жаліслива й діяльна любов, яка виражається в

готовності допомогти тим, що потрапили в біду, один з істотних

виразів гуманності. У понятті М. поєдналися духовно-емоційний і

конкретно-практичний (прагнення до реальної допомоги) аспекти.

Без першого аспекту М. перетворюється в філантропію, без друго-

го — обмежується сентиментальністю. Основний метод виховання

здатності до М. — особистий приклад батьків, дорослих, їхня по-

всякденна діяльність.

МИСТЕЦТВО — 1) Естетичне освоєння світу в процесі художньої

творчості — особливого виду людської діяльності, що відображає

дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних есте-

тичних ідеалів; одна з форм суспільної свідомості. Закономірності

мистецтва вивчають естетика і мистецтвознавство. Термін застосо-

вується і до певних галузей художньої діяльності (Художня твор-

чість загалом — література, архітектура, скульптура, декоратив-

но-ужиткове мистецтво, музика, танець, театр, кіно та ін). Види

діяльності людини, об’єднані як художньо-образні форми відобра-

ження дійсності; спосіб виявлення творчого потенціалу особистості

та задоволення її естетичних потреб. 2) У вузькому значенні — об-

разотворче мистецтво. 3) Високий ступінь виявлення майстерності

в будь-якій сфері діяльності.

Мистецтво

192

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО — у широкому розумінні — комплекс сус-

пільних наук, які вивчають художню культуру загалом та окремі

види мистецтва. Мистецтвознавчі науки охоплюють літературоз-

навство, музикознавство, театрознавство, кінознавство, а також М.

у вузькому й найбільш уживаному значенні, тобто науку про плас-

тичні або просторові мистецтва, якими є архітектура, живопис,

скульптура, графіка, декоративно-ужиткове мистецтво. М. склада-

ється з трьох основних частин: теорії мистецтв, їх історії та худож-

ньої критики.

МИТЕЦЬ — 1) Той, хто творчо працює в одному з видів мистецтва.

2) перен. Знавець своєї справи; людина, яка майстерно виконує що-

небудь.

МИТО — державний грошовий збір (непрямий податок), що його

справляють з юридичних і фізичних осіб у разі здійснення між ними

або між ними та державою певних дій (перелік їх визначає законодав-

ство). М. справляють у разі виникнення спеціальних відносин (укла-

дення орендних договорів, передавання цінних паперів, оформлення

в державних органах доручень тощо) або за здійснення комерційних

операцій, у т. ч. пов’язаних із перевезенням товарів через державний

кордон — увізне (імпортне) та вивізне (експортне) М.

МИТРА (від грец. капелюх) — головний убір вищого духовенства у

православ’ї.

МИТРОПОЛИТ — спершу у Візантії єпископ митрополії, тобто го-

ловного міста області чи провінції. На Русі М. до запровадження

патріархату (1589) були главами Української і Руської православ-

них церков. Їхньою резиденцією був Київ (до ХІІІ ст.), потім Львів,

Володимир, а з ХІV ст. — Москва. У наш час М. є главами великих

єпархій і, як правило, входять до Священного Синоду на правах його

постійних членів.

МІГРАЦІЯ (від лат. migro — переселяюсь) — масове переселення, пе-

реміщення народів, груп, окремих осіб.

Мистецтвознавство

193

МІЗАНСЦЕНА (від франц. mise en scene — постановка на сцені) —

розташування акторів на сцені в окремі моменти вистави.

МІЗАНТРОП (від грец. misantropos — людиноненависник) — людина,

яка уникає спілкування з іншими людьми, ненавидить їх; відлюдок.

МІМІКА — виражальні рухи м’язів обличчя; одна з форм виявлення

психічних станів людини (особливо емоційних — радість, сум, гнів

тощо). Міміка є особливою образною «мовою» для передачі різно-

манітності відтінків почуттів, оцінок, ставлення людини до подій і

явищ життя. Міміка посідає значне місце в процесі комунікації як

додатковий засіб вираження і сприймання емоційного стану людей,

оскільки вона невіддільна від усього складу думок, дій, почуттів

людини і є органічним виявом її внутрішнього життя. Мімічні рухи

здійснюються, звичайно, мимовільно, за безумовно-рефлекторним

механізмом (міміка, яка спостерігається в повсякденному житті).

Однак, включаючись у другу сигнальну систему, вони можуть вини-

кати й довільно (міміка як один з елементів авторської майстерності,

як мистецтво передачі душевного і фізичного стану персонажа за до-

помогою виразу обличчя й очей).

МІНЕЇ ЧЕТЬЇ, АБО ЖИТІЯ СВЯТИХ — збірники життєписів святих,

інших агіографічних та релігійно-повчальних текстів, сформованих

по місяцях (тому — мінеї) на весь церковний рік і призначені пере-

важно для позабогослужбового читання (звідси — четьї). Поширені

у православних, греко-католицьких, католицьких церквах. Ідея на-

писання житія святих за певними канонами запозичена вітчизняною

церквою у Візантії. Популярною була Книга житія святих, складена

Д. Тупталом (святителем Дмитрієм) і надрукована в Києві (1689–

1705). До найдавніших вітчизняних житійних збірників належить

«Києво-Печерський патерик» (XIII ст.).

МІТРАЇЗМ — релігія, яка виникла в останні роки I ст. до н. е. в

Ірані й поширилася на території Римської імперії і Передньої Азії.

М. пов’язаний з поклонінням богу Мітрі. В новій релігії функції

головного бога Ахурамазди перебрав Мітра. За уявленнями його

Мітраїзм

194

п рихильників, він був творцем Всесвіту, спасителем, борцем із Злим

богом Аріманом. Віровчення М. увібрало також ряд елементів мазде-

їзму, вавилонських астральних культів, тобто поклоніння небесним

світилам. М. мав багато спільного з християнством, впливав на його

формування. Хоч М. й поширився по всій Римській імперії, конку-

руючи з раннім християнством, проте він не став масовим явищем.

В IV–V ст. М. втратив своє значення.

МІФ (від грец. mithos — слово, сказання) — оповідання про богів,

героїв, спосіб усвідомлення природних та суспільних явищ, уявлен-

ня про природу та історію як наслідок діяльності надприродних сил.

М. — історично перша світоглядна форма відображення дійсності, в

якій художнє, моральне, пізнавальне та практично-перетворююче

освоєння світу дані в синкретичній, взаємоопосередкованій єдності.

Як елемент світоглядної свідомості родового суспільства М. є духов-

но-практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльності,

форм взаємовідношення людини і природи, людини і суспільства.

МІФОЛОГІЯ (від міф і ...логія) — 1) Історичний тип світогляду на

ранніх стадіях розвитку суспільства, що існує у формі переказів та

обрядів, які утверджують прийняту в даному суспільстві систему

цінностей (див. цінностей система) та норми поведінки. 2) Сукуп-

ність міфів будь-якого народу. 3) Спосіб духовно-практичного осво-

єння світу, форма суспільної самосвідомості та світосприйняття лю-

дини первісного докласового суспільства, викладені в системі міфів.

4) Наука про міфи.

МНЕМОНІКА — сукупність формальних прийомів запам’ятовуван-

ня, що забезпечують штучне закріплення матеріалу в пам’яті, цей

процес ґрунтується головним чином на асоціації. М. як мистецтво за-

пам’ятовувати виникла в Давній Греції. Сутність М. в тому, щоб за

допомогою спеціальних схем швидко запам’ятовувати і тривалий час

зберігати в пам’яті знання. За легендою, М. винайшов давньогрець-

кий поет Сімонід. М. абстрагується від логічного і смислового змісту

матеріалу і використовує лише його зовнішню форму. Н априклад,

Міф

195

з апам’ятати, яка вісь координат зветься абсцисою, а яка — ордина-

тою, можна так: уявити собі, як витягуються губи при вимові першо-

го звука у відповідному слові (а — горизонтально, о — вертикально)

і співвіднести це уявлення з напрямом осей. Окремі мнемонічні асо-

ціації бувають дотепними і зручними, але рекомендувати мнемоніку

як єдину і всеохоплюючу „систему» удосконалення пам’яті — зна-

чить штовхати дитину на небезпечний шлях. Мнемічні зв’язки лише

підкріплюють запам’ятання логічного змісту матеріалу, а не компен-

сують його. Не слід абсолютизувати мнемічні прийоми.

МНЕМОНІЧНІ ДІЇ (від грец. запам’ятовування) — спеціальні дії

для запам’ятовування і відтворення.

МНЕМОСІНА, Мнемозіна (грец. Mnemosyne) — у міфології — доч-

ка Урана і Геї; спочатку уособлення, а згодом богиня пам’яті, мати

дев’яти муз, яких народила від Зевса. Біля печери Трофонія в Бео-

тії протікали два струмки: струмок Лети, з якого пили ті, хто йшов

просити поради оракула, і струмок М., звідки пили ті, хто вже дістав

відповідь. М. зображували здебільшого в оточенні муз, хоч існують і

окремі статуї богині. В переносному розумінн М. — пам’ять.

МОВА — основний засіб спілкування і взаємного розуміння в люд-

ському суспільстві, сукупність відтворюваних мовними органами

загальноприйнятих у межах певного суспільства звукових знаків

для предметів, явищ дійсності й відображень їх у процесі вираження

думок. М. існує у формі конкретних актів мовлення, у т. ч. й повто-

рюваних усно або механічним способом і фіксованих за допомогою

письма. — 1) Виняткова здатність людини спілкуватися за допомо-

гою звукових символів (голосу), пов’язана зі здатністю до абстракт-

ного мислення і утворення понять; до М. належить змога передавати

(формулювати і висловлювати) і приймати (розуміти) інформацію

2) Система знаків (звукових, з виникненням письма — графічних),

що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має

соціальне призначення, правила, які нормалізують використання

знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування.

Мова

196

МОВЛЕННЯ — функціонування мови в процесах вираження та обмі-

ну думок, конкретна форма існування мови як особливого виду сус-

пільної діяльності. Безпосередніми виявами М. є його різноманітні

акти в усній і писемній реалізації. Розрізняють М. монологічне й діа-

логічне. Поряд із власне М. виділяють внутрішнє мовлення, розрахо-

ване на постановку й розв’язання у свідомості мовця різноманітних

пізнавальних завдань. Окремим видом М. є читання.

МОДА — панування у певному середовищі в певний час тих чи інших

смаків в уподобаннях, формах побуту і одягу.

МОДЕРН (франц. moderne — найновіший, сучасний) — стиль у євро-

пейському та американському мистецтві кін. XIX — поч. XX ст. Про-

відну роль представники М. віддавали архітектурі як основі синтезу

мистецтв. Найяскравіше М. відбився в архітектурі приватних будин-

ків-особняків, у зведенні ділових, промислових і торгових споруд,

вокзалів, прибуткових будинків. Принципово новим в архітектурі

М. була відмова від ордерної або еклектично запозиченої з ін. стилів

системи прикрашування фасадів та інтер’єрів. М. шляхом стилізації

органічно засвоював риси мистецтва різних епох і стилів, черпаючи

у взірцях архітектури минулого, а також у природі ідеї цілісності,

принципи взаємозв’язку всіх частин художнього образу. Одним із

основних виражальних засобів у мистецтві М. був орнамент харак-

терних криволінійних обрисів, часто пронизаний експресивним рит-

мом, здатний підпорядковувати собі композиційну структуру твору.

Орнаментальний початок об’єднує всі види мистецтва М. Для нього

характерне взаємопроникнення станкових і декоративно-ужиткових

форм мистецтва. Твори живопису і скульптури втрачають свій само-

стійний характер, вписуючись у загальний ансамбль інтер’єру. В жи-

вописі переважаючого значення набуває панно, у скульптурі — рельє-

фи. Для живопису характерним є поєднання декоративної умовності

орнаментальних фонів і натуралізму окремих деталей або фігур, си-

луетність, використання великих кольорових площин. Особливо ве-

ликого поширення набув М. у декоративно-ужитковому мистецтві,

якому притаманні ті ж риси, що й архітектурі та скульптурі, у т. ч.

Мовлення

197

уподібнення предметів та їхніх окремих деталей органічним формам.

Значний розвиток в М. дістала графіка, тісно пов’язана з розквітом

книжкової справи й розповсюдженням художніх журналів.

МОДЕРНІЗАЦІЯ (від франц. modernisation — осучаснювання, онов-

лення) — приведення у відповідність із вимогами сучасності.

МОДИФІКАЦІЯ (лат. видозміна) — зміна форми.

МОЗАЇКА — зображення або візерунок, зроблений з окремих, щіль-

но припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці

різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців, смальти і т. д.

МОКОША — старослов’янське жіноче божество у східнослов’янській

міфології. Входила до давньоруського пантеону, її ідол стояв у Києві

разом з ідолом Перуна та ін. богів. З поширенням православ’я образ

М. злився з образом Параскеви-П’ятниці.

МОНАСТИР (від грец. monasterion — місце, житло

усамітнених) — громада ченців, які об’єдналися на

основі тотожних релігійних поглядів, ідеалів для

спільного проживання за особливими правилами,

зафіксованими у монастирських статутах. М. нази-

вають також певним чином організований комплекс

культових, житлових та господарських приміщень, обнесений ого-

рожею чи стіною. М. існують у православних, католицьких, греко-

католицьких, вірмено-григоріанських церквах, а також у буддизмі,

ламаїзмі та деяких інших. У християнстві М. виникли у ІІІ–IV ст.

Поява М. спричинена прагненням найревніших послідовників тієї

чи іншої конфесії ізолюватися від гріховного, на їхню думку, світу й

організувати життя відповідно до власних уявлень про ідеал правед-

ності. Розрізняють М. спільножитні і келіотства, звичайні і ставропі-

гійні (особливо самостійні у діяльності), чоловічі і жіночі. Найпоши-

реніші — спільножитні, де життя регламентоване єдиним статутом,

а ченці не мають власності. Очолює монастир настоятель (намісник).

Монастир

198

МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА — встановлення державою обсягів випус-

ку грошових знаків та їх наповнення реальними цінностями (золотом,

дорогоцінним камінням, нерухомістю, ін.).

МОНІЗМ (від грец. — один, єдиний) — філософське вчення, яке бере

за основу всього існуючого одне начало — матерію (матеріалістич-

ний М.), або дух (ідеалістичний М.).

МОРАЛЬ (лат. moralis — моральний, від mores — звичаї) — система

поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей,

форма громадської свідомості та вид громадських відносин, спрямо-

ваних на утвердження самоцінності особистості, рівноправності всіх

людей в їхньому прагненні до щасливого і гідного життя. У М. оці-

нюються не лише практичні дії людей, а й їхні мотиви, прагнення та

наміри. Моральні вимоги до людини відповідають загальним нормам

і принципам поведінки. Вимоги моральності формуються у процесі

взаємного спілкування людей, відбивають життєво-практичний та

історичний досвід. Своєрідним моральним кодексом є «Повчання»

князя Володимира Мономаха. До етичних норм належать його ви-

моги: «Не лінуйтеся», «Стережіться брехні, і пияцтва, і блуду», «До

старшого ставитися треба як до батька, а до молодих як до братів».

В епоху Відродження у Європі етичним нормам і правилам належала

першість під час розв’язання економічних проблем порівняно з праг-

ненням до вигоди, до наживи. Етичний підхід, зокрема, простежу-

ється у працях французьких моралістів ХVІ–ХVІІІ ст. М. Монтеня,

Ф. Ларошфуко, Б. Паскаля та ін. За часів раннього капіталізму ви-

никла суперечність між ставленням до діла та етичними нормами.

Встановлюється така особливість мислення, коли характерним є

систематичне прагнення отримати законний прибуток у межах своєї

професії. З розвитком ринкових відносин людина дедалі більше стає

самотньою, прагматичною, а суспільство під впливом грошей стає

дедалі раціональнішим. Гроші починають бути засобом будь-якого

обміну, зокрема в економіці, мистецтві, науці, практиці. У такому

суспільстві зростають корумпованість, жорстокість, егоїзм, індиві-

дуалізм. Суспільство, яке стоїть на шляху «гроші заради грошей»,

«виробництво заради виробництва», «дія заради дії», приречене на

Монетарна політика

199

моральний занепад. Щоб цьому запобігти, суспільство має поверну-

тися до обов’язкової первинності етичних норм над прагненням до-

сягти економічних результатів будь-якою ціною.

МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ — див. Виховання моральне.

МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ — див. Цінності моральні.

МОРАЛЬНІСТЬ — 1) Етичне поняття, яке в широкому розумінні є

синонімом моралі. 2) Характеристика особливого виду практичної ді-

яльності людей, що мотивуються моральними ідеалами, переконання-

ми, нормами та принципами. Розрізняючи ці поняття, Г. В. Ф. Гегель

визначав мораль як сферу суб’єктивних уявлень людини про добро і

зло та інші етичні цінності, мотиви поведінки, цілі і наміри, а М. — як

практичні звичаї, об’єктивовану мораль. Як сутність моралі, М., на

думку Гегеля, має вищий смисл, бо означає здатність людини творити

добро не за зовнішнім примусом, а завдяки внутрішній свідомості та

добровільності, а тому збігається з моральною свободою особи.

МОРФЕЙ (грец. Morpheus) — бог сновидінь. За міфами, М. з’являвся

людям уві сні в людських образах. В античному мистецтві М. зображу-

вали у вигляді чоловіка з крилами; образ бога сновидінь надихав ху-

дожників пізнішого часу; існують статуї Ж.-А. Гудона, Ф. Толстого й

ін. Вислів «бути в обіймах М.» означає «спати солодким сном». При-

клад: Л. Глібов: «Підкравсь Морфей, божок щасливий, На очі нишеч-

ком дмухнув, Наслав мені той сон лінивий, І я незчувсь, коли заснув».

МОТИВ (франц. motif, від лат. moveo — рухаю) — спонукальна при-

чина дій і вчинків людини. Основою М. діяльності людини є її різ-

номанітні потреби. Внаслідок усвідомлення і переживання потреб у

людини виникають певні спонуки до дії, завдяки яким ці потреби за-

довольняються. У дошкільному віці — це ігрові М. У шкільному віці

вони відступають на другий план, поступаючись місцем навчальним

М., до яких у подальшому приєднуються трудові М. Особливо важли-

ве значення мають моральні М. поведінки. Саме М. надають мораль-

ного значення діям і вчинкам. Виховання й закріплення в досвіді пра-

вильних М. поведінки — одне з найважливіших завдань педагога.

Мотив

200

МОТИВАЦІЯ (франц. спонука) — спонукання, яке спричиняє ак-

тивність організму і визначає її спрямованість. М. — система моти-

вів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини.

Всебічне розкриття причин, якими пояснюється та чи інша поведін-

ка людини, її дії і вчинки, неодмінно передбачає аналіз тих психоло-

гічних моментів, якими вони визначаються, тобто аналіз сукупності

мотивів, якими зумовлено конкретну поведінку. Є різні форми М.

залежно від змісту і психічної сутності мотивів, що спонукають по-

ведінку людини в різних випадках діяльності(праця, навчання, гра,

спорт) або в процесі спілкування з іншими людьми в різних ситуаціях

соціального життя. У кожної людини є відносно стійка система моти-

вів, яка усталилася в процесі її життя. На різних вікових етапах М.

людини відзначається специфічними особливостями, пов’язаними зі

зміною провідних видів діяльності і соціальної ситуації розвитку.

МОТИВАЦІЯ ДОСЯГНЕННЯ — потреба суб’єкта досягнути успіху

в різноманітних видах діяльності, особливо в умовах змагання з ін-

шими людьми.

МРІЯ — особлива форма уяви, тісно пов’язана з емоційним ставлен-

ням до уявлюваного. М. відрізняється від інших видів уяви тим, що

вона є образом бажаного майбутнього і включає активну діяльність

свідомості, яка використовує при цьому минулі відчуття і сприйнят-

тя, життєвий досвід, накопичені знання і пристрасне бажання здій-

снити задумане. М. безпосередньо пов’язана з потребами людини, з

тими її бажаннями і потягами, для здійснення яких потрібен час і

певні передумови. М. можуть бути різними залежно від ставлення

людини до навколишньої дійсності (творчі, активні). Вони служать

могутнім стимулом діяльності, якщо являють собою програму дій,

яку можна втілити в життя. Активна М. відіграє позитивну роль у

підготовці до діяльності, створює своєрідний творчий « тонус». Па-

сивна М. уводить людину від реального життя.

МУДРІСТЬ — інтелектуальна і моральна характеристика особистості;

означає високий рівень оволодіння нею соціальним досвідом. Мудра

людина здатна оптимальним способом розв’язувати пізнавальні, тру-

дові, навчальні, морально-побутові завдання. Її дії і вчинки г либоко

Мотивація