Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник

Подождите немного. Документ загружается.

111

існувала вже у всіх європейських країнах. В Україні проводять у всіх

типах загальноосвітніх шкіл і вищих навчальних закладів.

ЕКЗАРХ (від грец. керівник) — 1) У Стародавній Греції глава жерців

при храмі. 2) У Візантійській імперії намісник імператора, правитель

області. 3) У православ’ї — глава церковної округи (екзархату).

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ — філософський світогляд, який утверджує

унікальність існування світу людської суб’єктивності.

ЕКЗИСТЕНЦІЯ (лат. existentia від existo — існую) — основна ка-

тегорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, те

непізнане, ірраціональне в людському «Я», внаслідок чого людина є

конкретною, неповторною особистістю.

ЕКЛЕКТИКА, ЕКЛЕКТИЗМ (від грец. eklektikos — той,

що вибирає) — 1) Напрям в античній філософії ІІ ст. до

н. е. — ІІ ст. н. е., для якого характерні поєднання еле-

ментів різних філософських систем і тенденцій до стиран-

ня відмінностей між ученнями і школами. 2) Механічне

поєднання в одному вченні різнорідних, суперечливих,

органічно несумісних положень, що безпринципно запо-

зичені з протилежних концепцій; використовування й

підтасовування з певною тенденційною метою вирваних

з контексту фактів, формулювань, цитат тощо. 3) Брак оригінальнос-

ті й самостійності. 4) Поєднання в одному творі ознак різних стилів.

ЕКОЛОГІЧНІСТЬ КУЛЬТУРИ — система ціннісних орієнтацій куль-

тури, яка спирається на відношення до природного середовища як до

унікального макрокосму.

ЕКОЛОГІЯ (від грец. oikos — оселя, середовище й...логія) — 1) Розділ

біології, що вивчає закономірності взаємовідношень організмів між

собою та з навколишнім середовищем, а також організацію і функціо-

нування надорганізмових систем (популяцій, видів і т. ін.). Централь-

ною категорією Е. є поняття екосистеми, що означає в ластиву певним

умовам фізичного середовища сукупність рослин і тварин, між якими

Екологія

112

існують стійкі зв’язки. Розрізняють Е. загальну, що досліджує осно-

вні принципи організації і функціонування різних надорганізмових

систем, і спеціальну, предметом якої є вивчення взаємовідношень

певних екологічних груп організмів з навколишнім середовищем.

2) Умовне існування людини, тварин і рослин у певному регіоні.

ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ — наука, що досліджує проблеми впливу на-

вколишнього середовища на людину.

ЕКОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА — галузь соціології, що вивчає суспільно-

історичні взаємовідношення людини і природного середовища в ас-

пекті закономірностей розвитку суспільно-економічних формацій.

ЕКОНОМІКА (від грец. — житло і закон) — 1) Історично визначе-

на сукупність суспільно-виробничих відносин, що характеризують

економічний лад суспільства, його базис, властивий певній суспіль-

но-економічній формації. 2) Народне господарство даної країни. 3)

Наука, що вивчає специфіку виробничих відносин у певній галузі

або сфері суспільної діяльності (Е. промисловості, Е. сільського гос-

подарства, Е. будівництва, Е. матеріально-технічного постачання, Е.

невиробничої сфери, Е. праці).

ЕКОНОМІКА ОСВІТИ — наука про дію економічних законів у народ-

ній освіті, про особливості матеріальних відносин, які складаються

у сфері освіти і зв’язках її з рештою галузей народного господарства.

Е. о. має різний зміст залежно від панівних у суспільстві тих чи інших

виробничих відносин. Однією з актуальних проблем Е. о. є точний

розрахунок економічної ефективності освіти. Особливості Е. о. як нау-

ки — тісна взаємодія методів економічного й педагогічного аналізу,

широке використання для аналізу методів соціологічних досліджень.

ЕКОНОМІЧНА КУЛЬТУРА — система засобів господарської діяль-

ності, лояльне ставлення до будь-якої форми власності, поважання

успіхів комерційної, підприємницької, фермерської чи іншої діяль-

ності, створення рівних умов для розвитку громадян у всіх сферах

економічного життя країни.

Екологія людини

113

ЕКОНОМІЧНА ОСВІТА — підготовка спеціалістів із планування,

обліку, фінансів та інших напрямів економічної роботи в народному

господарстві, а також для науково-педагогічної діяльності в галузі

економічних наук.

ЕКОНОМІЧНА СВІДОМІСТЬ ЛЮДИНИ — здатність людини пізна-

вати, відображати і узагальнювати економічну дійсність, передбача-

ти і прогнозувати розвиток економічних процесів.

ЕКОНОМІЧНИЙ (від грец. — господарський) — той, що стосується

економіки або політичної економії; господарський, найвигідніший,

раціональний; економічна політика — система економічних заходів,

що їх здійснює держава.

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ДЕМОКРАТІЇ — участь максимально мож-

ливого числа громадян у власності та в управлінні виробництвом і

господарством як на макрорівні (рівні держави і суспільства), так і

на мікрорівні (фірми, підприємства).

ЕКОНОМІЧНІ ПОГЛЯДИ ЛЕГІЗМУ — етико-політична школа дав-

нього Китаю, представники якої розробляли концепцію «держава —

економіка», концепцію керівної ролі держави в усьому господарсько-

му житті суспільства, у стабілізації ринкових цін.

ЕКСКУРСІЯ (від лат. excursio — поїздка, подорож, похід) — пізна-

вальний вид діяльності, що позитивно впливає на активне сприйнят-

тя людиною нових знань; колективні подорожі, походи до визначних

місць, музеїв, промислових підприємств, сільськогосподарських ви-

робництв, на історичні об’єкти з науковою, загальноосвітньою, куль-

турно-освітньою метою. Виникли наприкінці XVIII — на початку

XIX ст. як метод навчання. Е. набула великого значення як форма і

метод навчально-виховної роботи в школі, у позашкільній роботі й у

діяльності культурно-освітніх закладів України. За змістом Е. бува-

ють тематичними і комплексними.

Екскурсія

114

ЕКСПАНСИВНІСТЬ (від лат. expansio — поширення) — психічний

стан людини. Психологічною основою Е. є переоцінка свого «Я» і над-

мірний, нерідко не контрольований інтелектом і волею, вияв власних

почуттів. Експансивні люди часто втрачають здоровий глузд, вдаю-

чись до нереалістичних, авантюрних дій. Вони важкі у спілкуванні,

схильні до конфліктів, від яких найчастіше самі страждають. Пере-

борення окремих виявів Е. слід здійснювати шляхом самоконтролю,

підсилення власних вольових дій.

ЕКСПЕКТАЦІЇ (від англ. expectation — очікування) — приписування

іншій людині очікуваних або прогнозованих форм поведінки та думок.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ — загальне позначення різ-

них досліджень психічних явищ експериментальними методами.

ЕКСПЕРТИЗА (від лат. expertus — досвідчений) — метод досліджен-

ня експертом якихось справ, питань у тій чи іншій галузі знань, у т.

ч. педагогіці й психології.

ЕКСПРЕСІОНІЗМ (від франц. expression — вираження) — напрям

у європейській літературі і мистецтві в перші деся-

тиліття ХХ ст., який проголосив єдиною реальністю

суб’єктивний духовний світ людини. Суб’єктивно-іде-

алістичні концепції вели до хворобливої напруженості

емоцій, ірраціональності образів, гротескної деформа-

ції зображуваного світу. Е. виразив індивідуалістич-

ний протест проти потворностей цивілізації.

ЕКСТАЗ (від грец. нестяма, несамовитість) — стан захоплення й

замилування, що поєднується зі скованістю рухів (заціпеніння),

може наставати у віруючих і під сильним емоційним впливом творів

мистецтва, людської праці, явищ природи.

ЕКСТЕРІОРИЗАЦІЯ (від лат. exterior — зовнішній) — перехід вну-

трішніх, психічних активів у конкретні зовнішні дії та вчинки в

процесі активної взаємодії особистості з навколишнім середовищем.

Експансивність

115

У процесі Е. виникають нові матеріальні й ідеальні об’єкти, форму-

ються нові типи соціальних відносин і форм поведінки. Е. діє в нероз-

ривній єдності з інтеріоризацією.

ЕКСТРАВЕРСІЯ (від лат. extra — поза, зовні і verso — спрямовую) —

характерна властивість особистості, що проявляється в спрямуванні

її сприймання, переживань, інтересів на навколишню дійсність (на

людей, речі, події тощо). Екстраверт — тип людської індивідуальнос-

ті, зорієнтований на природне оточення та інших людей, не здатний

до зосередження й до аналізу своїх внутрішніх переживань. Поведін-

ку й діяльність такої людини визначають зовнішні враження.

ЕКСТРАВЕРТ — тип особистості, протилежний інтроверту, на від-

міну від якого йому більш властива спрямованість, що безпосередньо

відгукується на зовнішні впливи. Е. зовнішньо спрямований, він ко-

мунікабельний і легко вступає в контакти; живе лише сьогоденням і

інтересами людей, які його оточують.

ЕКСТРАОРДИНАРНИЙ ПРОФЕСОР (від лат. extra — поза і ordo —

порядок) — звання, яке надавалося молодим ученим, котрі працю-

вали найближчими працівниками відомих професорів. У російських

університетах до 1917 року до Е. п. належали позаштатні професори,

які обмежувались у правах і одержували меншу зарплату, ніж орди-

нарні професори.

ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ (від латин. ехtrа — поза, роliо — пригладжую,

обробляю) — поширення кількісних характеристик і висновків,

одержаних в результаті вивчення соціально-економічних явищ та

процесів досліджуваної сукупності, на іншу однорідну сукупність

або на інший час. Е. в просторі ґрунтується на вибірковому спостере-

женні, результати якого поширюють на сукупність у цілому (напр.,

у бюджетних обстеженнях). Е. в часі полягає в поширенні виявлених

за відомий період тенденцій на інший період. При цьому Е. буває пер-

спективною (при визначенні чогось на майбутнє) і ретроспективною

(спрямованою в минуле). Найпростішими методами виявлення на-

явних тенденцій при Е. є вирівнювання рядів динаміки, визначення

Екстраполяція

116

середніх темпів зростання виробництва, встановлення форми зв’язку

на основі кореляційних обчислень.

ЕКСТРАСЕНС (від лат. extra — поза, зовні, крім і sensus — відчут-

тя) — особа, яка має яскраво виявлені парапсихологічні здібності.

ЕКСТРЕМІЗМ (від лат. extrimus — крайній) — схильність індивіда

чи групи до крайніх поглядів і дій. Е. виростає на ґрунті переоцінки

свого «я», групи через абсолютизацію її потреб, інтересів. Е. у погля-

дах не сумісний з об’єктивним станом речей, вказує на втрату реаліс-

тичності мислення. Е. у діях означає ігнорування об’єктивних зако-

нів, невміння і небажання зважати на реальні обставини.

ЕКТОМОРФНИЙ ТИП (від грец. ekto — поза, зовні і morfe — фор-

ма) — морфологічний тип, властивий худорлявим, високого зросту

людям, що мають слабо розвинену мускулатуру.

ЕКУМЕНІЧНИЙ РУХ (від грец. oikumene — заселена земля, світ) —

об’єднавчий рух християнських церков, започаткований протестан-

тизмом на Единбурзькій Всесвітній місіонерській конференції 1910

р. У 1948 р. в Амстердамі на 1-й Всесвітній асамблеї церков була

створена Всесвітня Рада Церков (ВРЦ), до якої увійшли переважна

більшість протестантських, а також православних і старокатолиць-

ких церков. У травні 1995 р. Папа Іоан Павло ІІ видав послання про

екуменічний обов’язок «Хай будуть всі єдині». Е. р. ведеться на рівні

міжнародних, регіональних і національних релігійних організацій.

Активну участь в Е. р. беруть Українська православна, греко-като-

лицька і деякі протестантські церкви. Водночас існує надто сильна

антиекуменічна течія в Руській православній церкві.

ЕЛЕГІЯ (грец. журлива пісня) — 1) Один з жанрів лірики; вірш, у

якому виражені настрої смутку, журби, роздуму, меланхолії. 2) Му-

зичний твір задумливого, сумного характеру.

ЕЛІТА (франц. elite — краще, добірне, від лат. eligo — вибираю) —

найвидатніші представники будь-якої частини суспільства (напр.,

творча Е., політична Е., фінансова Е. тощо).

Екстрасенс

117

ЕЛЛІНІСТИЧНИЙ (від грец. ell-

en — грек) — такий, що стосуєть-

ся епохи еллінізму; у Стародавній

Греції та низці країн Малої Азії,

Єгипту, Близького Сходу та Се-

редньої Азії — остання чверть

IV — І ст. до н. е. Епоха еллініз-

му характерна значним поширенням давньогрецької культури на ті

землі, які увійшли до імперії Олександра Македонського, та синте-

зом цієї культури з місцевими культурними явищами. На території

України Е. культура залишила визначні пам’ятки мистецтва (залиш-

ки архітектурних споруд та їх декор, скульптуру, вазопис, ювелірні

прикраси), в яких синтезовано грецькі і місцеві сюжети та образно-

стильові особливості.

ЕЛОКВЕНЦІЯ (лат. eloquentio, від eloquor — виголошую промову) —

красномовність.

ЕЛЬДОРАДО (ісп. е1 dorado — позолочений, у золотому одязі) — ви-

гадана країна казкового багатства, «золоте дно».

ЕМАНСИПАЦІЯ (лат. emancipatio, від emancipo — звільняю сина від

батьківської влади) — звільнення від гніту, повинності, скасування

якихось обмежень (напр., Е. жінок).

ЕМБЛЕМА (від грец. emblema — вставка,

рельєфне оздоблення) — 1) Знак, що умов-

но або символічно відбиває певну ідею, по-

няття, слугує матеріальним зображенням

якогось символу. Основними Е. є родові знамена, міські або державні

герби та прапори, певні зображення на товарах, фірмових бланках. 2)

В ХІ–ХІІІ ст. символічне зображення, що супроводжувалося віршова-

ним або прозовим текстом. Були друковані збірники Е. Емблематич-

ні цикли віршів писав Ф. Прокопович, а теоретичне обґрунтування

емблематики дав Г. Сковорода (його власні емблематичні малюнки

не видані). До емблематичної поезії близькі т. зв. «гербовні вірші»,

Емблема

118

улюблені в Україні в ХІ–Х ІІ ст. 3) Різновид алегоричного художньо-

го образу, в якому предметне зображення втілює певне абстрактне

поняття, ідею. Межує з образами-символами, алегорією.

ЕМІСІЯ (від лат. emissio — випуск, випромінювання) — випуск бан-

кнот, паперових грошей і цінних паперів державними установами.

ЕМІТЕНТ (від лат. emittens (emimentis) — той, що випускає) — уста-

нова або підприємство, що випускає в обіг цінні папери, банкноти або

паперові гроші, тобто здійснює емісію.

ЕМОЦІЇ (від франц. еmotion — хвилювання, збудження) — реак-

ції людини і тварин на дії внутрішніх і зовнішніх подразників, які

мають яскраво виражене суб’єктивне забарвлення й охоплюють усі

види чутливості і переживань. Завдяки Е. люди не лише відчувають,

сприймають, уявляють чи розуміють навколишню дійсність, а й пе-

реживають її. Сукупність Е. і почуттів становить емоційну сферу лю-

дини. Розвиненість почуттів, здатність оптимально управляти свої-

ми Е. визначають емоційну культуру особистості.

ЕМПАТІЙНА КУЛЬТУРА (від англ. empathy — співчуття, співпере-

живання) — сукупність знань, переконань, вмінь і навичок, які ха-

рактеризують здатність однієї людини підтримувати почуття іншої

таким чином, щоб у процесі співпереживання дане почуття, залежно

від його змісту, форми, часу, необхідності, ставало глибшим або ней-

тралізувалося.

ЕМПАТІЯ (англ. empathy — співчуття, співпереживання) — здат-

ність людини до співпереживання і співчуття, розуміння внутрішніх

станів іншої особи. Процес Е. є в основному інтелектуальним за своїм

змістом.

ЕМПІРИЗМ (від грец. empeiria — досвід) — один із напрямів теорії

пізнання, який на противагу раціоналізмові стверджує, що єдиним

джерелом і критерієм пізнання є чуттєвий досвід, применшує зна-

чення логічного аналізу і теоретичних узагальнень (напр., е мпірична

Емісія

119

соціологія, що застосовується у соціологічних дослідженнях, обме-

жується спостереженням у суспільному житті лише окремих сторін,

здебільшого нематеріальних).

ЕМПІРИЧНА ПЕДАГОГІКА — практика навчально-виховної робо-

ти, що склалася стихійно й не дістала теоретичного обґрунтування та

узагальнення. Філософія емпіризму, визнаючи чуттєвий досвід єди-

ним джерелом і критерієм пізнання, виправдовує таке становище.

ЕМПІРИЧНИЙ (від грец. еmpeiria — досвід) — 1) Заснований на до-

свіді. 2) Властивий або стосується емпіризму.

ЕНДОГЕННИЙ (від грец. endon — всередині i genos — походжен-

ня) — зумовлений внутрішніми причинами.

ЕНДОМОРФНИЙ ТИП (від грец. endon — всередині і morfe — фор-

ма) — морфологічний тип, властивий повним людям з переважним

розвитком внутрішніх органів; характерна риса — прагнення до ком-

форту та чуттєвих задоволень.

ЕНТРОПІЯ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА — процес зниження рівня

системно-ієрархічної впорядкованості, культурного комплексу будь-

якого суспільства.

ЕНТУЗІАЗМ (від грец. enthusiaso — захоплююсь божеством) — пси-

хічний стан великого піднесення, душевного пориву, натхнення.

ЕНЦИКЛОПЕДІЇ УКРАЇНИ — систематизовані збірники, в яких по-

дано в абетковому або тематичному порядку статті про осіб, предме-

ти і явища, події, а також про окремі галузі народного господарства,

науки тощо. Першою Е. У. є «Українська Загальна Енциклопедія»,

видана у 1930–1935 рр. у 3-х томах у Львові (гол. редактор І. Раков-

ський). У 30-х роках в УРСР було зроблено спробу видати «Україн-

ську Радянську Енциклопедію» (УРЕ) у 20-ти томах, але у зв’язку

з репресіями проти української культури та її діячів уряд припинив

це видання. Із фахових Е. У. можна назвати «Колгоспну Виробничу

Енциклопедії України

120

Енциклопедію» у 2-х томах, видану 1956 р. у Києві (гол. редактор

М. Співак). 1939 р. у Львові вийшов перший зошит «Української Сіль-

ськогосподарської Енциклопедії» (гол. редактор Є. Храпливий), але

з початком війни видання було призупинене. Окреме місце посідають

Е. У. з питань українознавства. Першим виданням такого характеру

є монументальна праця «Украинский народ в его прошлом и настоя-

щем». Із запланованих трьох томів з’явилися лише два за редакцією

М. Грушевського (огляд українознавчих студій і історія України); Х.

Вовка (антропологія та етнографія), О. Шахматова (нарис історії укра-

їнської мови), С. Рудницького (нарис географії) та ін. Науковим това-

риством ім. Т. Шевченка в еміграції у 1949–1952 рр. видано «Енци-

клопедію Українознавства» в 3-х томах (гол. редактори В. Кубійович і

З. Кузеля). 1955 р. з’явилася друга словникова частина «Енциклопе-

дії Українознавства». А у 1955–1984 рр. видрукована фундаменталь-

на праця за ред. В. Кубійовича «Енциклопедія Українознавства» у

10-ти томах. У ті ж роки в УРСР вийшла «Енциклопедія народного

господарства Української РСР» за ред. С. Ямпольського у 4-х томах

(К., 1969–1972), «Українська Радянська Енциклопедія» за редакці-

єю М. Бажана у 16-ти томах, 17-й том –довідковий (К., 1960–1965),

«Українська Радянська Енциклопедія» за ред. М. Бажана — у 12-ти

томах (К., 1977–1985). З інших енциклопедій належну увагу украї-

нознавству і правдиві дані містить чеський «Ottuv Slovnik Naučny»,

англомовний «Slavonic Encyclopedia» (гол. редактор Й. Ручек, Нью-

Йорк, 1949). Проте трактування українознавства у західних енци-

клопедіях залишається недостатнім: український матеріал розкида-

ний між російським і польським. Його обсяг незначний, а інформація

часто невивірена, автори користуються неукраїнськими джерелами.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (грец. коло загальноосвітніх знань) — науково-до-

відкове видання з широкого кола найрізноманітніших узагальнених і

систематизованих знань, найістотніших відомостей із життєдіяльнос-

ті людини і людства. Е. бувають універсальні, спеціальні, галузеві.

ЕПІГОН (від грец. нащадок) — зневажлива назва осіб, що в нових

умовах механічно відтворюють застарілі ідеї або мистецькі прийоми

й засоби своїх попередників.

Енциклопедія