Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник

Подождите немного. Документ загружается.

ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ Петро Петрович (12.І.1790, Городище

Черкаської області — 13.Х.1865, Харків) — український поет, пе-

дагог. З 1825 р. професор, а в 1841–1849 рр. ректор Харківського

у ніверситету.

ГУМАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ — зміна змісту і форм організації праці,

спрямована на усунення її монотонності й одноманітності задля під-

вищення задоволеності працею. Факторами Г. п. виступають ступінь

відповідальності, різноманітності і складності праці, співвідношен-

ня у ній виконавських та управлінських функцій, рівень творчих

можливостей та технічної оснащеності, кваліфікаційне зростання,

реалізація здібностей, визнання.

ГУМАНІЗМ (лат. humanus — людський, людяний) — 1) система ідей

та поглядів на людину як найвищу цінність. Г. як інтелектуальна те-

чія сформувався у західноєвропейській культурі доби Ренесансу. 2)

Чуйне ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, пова-

гою до її гідності; людяність.

ГУМАНІТАРНИЙ — який стосується суспільних наук, що вивчають

людину і її культуру.

ГУМОР (від лат. humor — волога, рідина) — здатність бачити, розу-

міти і відображати смішне, ставитися до нього доброзичливо і жарто-

ма. Людям властиві почуття Г. — тактовного сміху, здатності стати

вище буденних дріб’язковостей, не надавати великого значення не-

істотним, другорядним явищам і подіям. Людство створило числен-

ну гумористичну літературу. Невеликі за розміром її форми дістали

назву гуморесок. Г. є передумовою позитивних емоцій — веселості,

радості тощо.

ГУС (Hus) Ян (1371 — 06.VII.1415) — чеський мислитель, ідейний

натхненник національно-визвольного руху в Чехії, діяч Реформації,

національний герой чеського народу. Громадсько-політичну бороть-

бу поєднував з педагогічною діяльністю в Празькому університеті,

ректором якого він був у 1402–1403 і 1409–1410 рр. У проповідях і

Гус

творах значну увагу приділяв питанням виховання. Г. був реформа-

тором чеського правопису й фактично творцем чеської літературної

мови, в основу якої поклав празьке наріччя.

ГУСЛІ — старовинний народний струнно-щипковий інструмент, на

якому грали обома руками, поклавши його на коліна.

Гуслі

ДАЖБОГ (ДАЖДЬБОГ) — сонячний бог, якому поклонявся весь

слов’янський світ, має прозору назву: даждь — «дай» і бог — близьке

до «багатства», тобто Д. — податель добра, багатства; він також є бо-

гом земного достатку, що символізується врожаєм жита й пшениці.

ДАЙДЖЕСТ (англ. digest — короткий виклад) — 1) Тип журналу,

що передруковує матеріали з інших видань у скороченому і, як пра-

вило, спрощеному вигляді. 2) Масове видання, що містить короткий

адаптований виклад популярних творів художньої літератури.

ДАЛЕКИЙ — 1) Який знаходиться або відбувається на далекій від-

стані; протилежне близький; який простягається на велику від-

стань (довгий). 2) Який має мало спільного з ким- або чим-небудь;

чужий кому- або чому-небудь у поглядах, почуттях, думках (напр.,

далекий від науки). 3) Віддалений у роді; мало споріднений. 4) Від-

далений великим проміжком часу (напр., далеке майбутнє).

ДАО (китайськ. — букв. «шлях») — у китайській філософії першо-

основа усього сутнього і універсальний закон буття. Д. — це вічний

шлях єдиного життя, котрий пронизує все суще, приймаючи різні

форми і втілюючись у безконечності різних станів.

ДАОСИЗМ (кит. «дао цзя» — школа дао) — одна з основних (поряд з

конфуціанством) релігійно-філософських течій Китаю. Виник у дру-

гій половині І тис. до н. е. Після проникнення в Китай буддизму ра-

зом з ним Д. і конфуціанство склали сан цзяо («три релігії»). Згідно з

традицією засновником Д. вважається Лао-цзи, але найважливішим

його представником був Чжуан-цзи.

ДАР — 1) Що-небудь віддане комусь безплатно у повну власність; по-

дарунок. 2) Здібність, хист до чого-небудь; талант.

Дар

ДЕБЮТ — перший (чи пробний) виступ на сцені або в будь-якій га-

лузі діяльності.

ДЕГУМАНІЗАЦІЯ МИСТЕЦТВА (від лат. de… — скасування, і hum-

anus — людський) — процес усунення із творів мистецтва «занадто

людського», орієнтованого на звичайне сприйняття, що передбачає

відтворення життя «у формах самого життя».

ДЕДУКЦІЯ (від лат. «виведення») — один з основних способів мір-

кування (умовиводу) і методів дослідження. 1) Перехід у пізнанні

від загального до часткового та одиничного; виведення часткового та

одиничного із загального. 2) У логіці та методології науки — процес

логічного висновку, що становить собою перехід від засновків до ви-

сновків (наслідків) на підставі застосування правил логіки.

ДЕІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ (від лат. de… і індивідуальний) — втрата

самооцінки, небажання її здійснювати, розчинення у масі.

ДЕКЛАРАЦІЯ (лат. declaration, від declarо — заявляю, сповіщаю) —

1) Офіційне проголошення державою, партією, міжнародними, між-

державними організаціями основних принципів, а також документ,

у якому їх викладено. Наприклад, «Загальна Д. прав людини», при-

йнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., перший між-

народний документ, що закріплює перелік основних прав і свобод.;

Д. про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою

16 липня 1990 р. 2) Заява платника податку про характер і розмір до-

ходів. 3) Заява вантажоперевізника до митниці про кількість товару,

його вагу, ціну, сорт для визначення мита. 4) Документ, що додаєть-

ся до грошових і цінних паперів, які пошта надсилає за межі країни.

ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО (див. декоративний) — галузь плас-

тичних мистецтв, твори якої, поряд з архітектурою, на-

дають матеріальному середовищу проживання люди-

ни художніх, естетичних якостей. Д. м. поділяється на

безпосередньо пов’язане з архітектурою монументаль-

но-декоративне мистецтво (створення архітектурного

Дебют

д екору, розписів, рельєфів, статуй, вітражів, мозаїк,

що п рикрашають фасади та інтер’єри, а також паркової

скульптури); декоративно-ужиткове мистецтво (створен-

ня художніх виробів, призначених переважно для побуту)

й оформлювальне мистецтво (художнє оформлення свят-

кувань, експозицій виставок та музеїв, вітрин і т. ін.).

ДЕКОРАТИВНИЙ (від лат. decoro — прикрашаю) — те, що прикра-

шає або слугує для прикраси, оздоблення; мальовничий, зовнішньо

ефектний.

ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО — га-

лузь художньої творчості, спрямована на естетично-

художнє формування середовища людини, створення

мистецьких виробів для побуту. Твори Д.-у. м. є над-

банням матеріальної культури тієї епохи, за якої вони

були створені. Вони тісно пов’язані з національними

й етнічними особливостями, народними звичаями і традиціями. Їх

розрізняють за призначенням (начиння, меблі, тканини тощо), за

технікою виконання (різьба художня, розпис декоративний, вишив-

ка, вибійка, литво художнє, карбування, інтарсія). Елементи деко-

ру є складовою цих творів. Поряд із виготовленням виробів народної

творчості у 2-й пол. ХІХ ст. виробництво творів Д.-у. м. переходить

на промислову основу. Осередки Д.-у. м. в Україні склалися істо-

рично (Бубнівка, Дибинці, Дігтярі, Ічня, Клембівка, Косів, Кроле-

вець, Опішня, Петриківка, Решетилівка, Яворів та ін.). У 20-х роках

ХХ ст. в Україні розвиваються народні художні промисли.

ДЕКОРАТОР (франц. Decorateur, від лат. decoro — прикрашаю) —

1) Театральний художник, який малює і виготовляє декорації.

2) Спеціаліст з оформлення, оздоблення будівель, приміщень.

ДЕЛІКАТНІСТЬ (від лат. delicatus — ввічливий) — морально-пси-

хологічна риса особистості, яка виявляється в її тонкому розумінні

внутрішнього світу і психіки інших людей. Д. не природжена якість,

Делікатність

вона формується в процесі цілеспрямованого виховання. Д. є свід-

ченням високої внутрішньої культури людини, її вміння поводитися

серед людей; пов’язана з такими поняттями, як тактовність, повага

до людської гідності тощо. Д. виховується з раннього дитинства. Ве-

лику роль відіграє приклад Д. батьків, учителів, дорослих.

ДЕМАГОГ — спочатку так називали голову так званої демократичної

партії в деяких рабовласницьких державах Стародавньої Греції (Афі-

нах тощо). Пізніше слово Д. почало означати політикана, що робить

собі популярність шляхом надмірних обіцянок.

ДЕМАГОГІЯ — вид мовлення, яке розраховане на обман слухачів;

брехливі обіцянки, навмисне, свідоме перекручення фактів. У про-

паганді Д. часто використовується для завоювання довір’я людей, що

некритично мислять.

ДЕМІУРГ — вища урядова особа в деяких державах Стародавньої

Греції (наприклад, в Ахейському Союзі). Алегорично — творець.

ДЕМОКРАТІЯ (грец. народовладдя) — форма політичної організації

суспільства, що характеризується участю народу в управлінні дер-

жавними справами. У широкому розумінні — форма керівництва

будь-яким колективом, яка забезпечує активну участь його членів у

здійсненні всіх заходів.

ДЕМОНОЛОГІЯ — релігійне вчення про демонів. Походить від пер-

вісної віри в злих духів. Д. невідривна від релігійної моралі, в якій

диявол — джерело і носій гріха.

ДЕМПІНГ (англ. dumping, букв. — скидання, від dump — скида-

ти) — 1) Продаж товарів на зовнішніх ринках за викидними цінами,

які значно нижчі, ніж витрати виробництва. 2) Д. валютний — зне-

цінення валюти даної країни щодо валюти країни-імпортера.

ДЕОНТОЛОГІЯ (від грец. deon — належне і ...логія) — розділ етичної

теорії, що розглядає питання, пов’язані з поняттям обов’язку, повин-

ності, всі форми моральних вимог та їхнє співвідношення.

Демагог

ДЕПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ (від лат. de... — скасування і persona — осо-

ба) — втрата відчуття особистої автентичності, визначеності.

ДЕПОЗИТ (від лат. depositum — річ, віддана на схов) — гроші або цінні

папери, що їх вносять до кредитних установ (банків, ощадних кас) для

зберігання; Д. називають також вклади в банках і ощадних касах.

ДЕПОЗИТАРІЙ (від лат. depositum — річ, віддана на схов) — у між-

народному праві держава чи міжнародна організація, що бере на себе

зобов’язання зберігати текст якогось міжнародного договору, доку-

менти про його ратифікацію, про приєднання до договору інших дер-

жав тощо.

ДЕПРЕСІЯ (лат. depressio — пригнічення, придушення) — відчуття

пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил. Виникає внаслідок

деяких психічних і загальних захворювань або як реакція на важкі

життєві ситуації (смерть рідних, втрата життєвої перспективи, розча-

рування в чомусь чи в комусь). У хворих на Д. спостерігається загальмо-

ваність рухів, мови, зниження активності, ініціативи, порушення сну,

апетиту. У дітей у стані Д. з’являються тяжкі немотивовані страхи. Д.

у них часто супроводжує інфекційні хвороби (кір, жовтуху тощо). Осо-

бливо важкий перебіг Д. спостерігається у підлітковому і юнацькому

віці. Запобігання Д. полягає в боротьбі з інфекціями, у створенні умов

для правильного фізичного і психічного розвитку людини.

ДЕПУТАТ (від лат. deputatus — визначений) — 1) виборний пред-

ставник населення в постійно діючих органах влади; 2) особа, повно-

важена колективом (групою) для виконання якогось доручення.

ДЕРЖАВНА ПОЗИКА як форма державного кредиту характеризу-

ється тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підпри-

ємств, установ і організацій залучаються до фінансування суспіль-

них потреб шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських

зобов’язань та інших видів державних цінних паперів.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ — це

здійснення державою комплексу заходів щодо впорядкування,

Державна позика

контро лю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобі-

гання зловживанням і порушенням у цій сфері (Закон України «Про

державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», ст. 1).

ДЕРЖАВНИЙ ВНУТРІШНІЙ БОРГ УКРАЇНИ — це строкові боргові

зобов’язання уряду України у грошовій формі (Закон України «Про

державний внутрішній борг України» від 16 вересня 1992 р., ст. 1).

ДЕТЕРМІНІЗМ КУЛЬТУРНИЙ (від лат. determinore — визначи-

ти) — концепція, за якою культура розглядається як відносно авто-

номне утворення, незалежне від інших сфер суспільного життя, що

відіграє вирішальну роль у суспільному розвитку.

ДЕФЕКТОЛОГІЯ (від лат. defectus — вада і …логія) — наука про роз-

виток, навчання і виховання дітей з різними фізичними й психоло-

гічними вадами (глухота, сліпота, розумова відсталість тощо).

ДЕФІЦИТ (від лат. deficit — не вистачає) — 1) Перевищення видат-

ків над доходами, пасиву балансу — над його активом. 2) Нестача ма-

теріальних цінностей порівняно з потребою в них.

ДЕФІЦИТ СПІЛКУВАННЯ — недостатність або цілковита втрата

контактів людини з навколишнім середовищем, з іншими людьми.

Причини Д. с. різні — тяжкі хвороби; замкнутість, відлюдність, не-

комунікабельність самої людини, брак у неї потреби і смаку до спіл-

кування з іншими. Д. с. негативно впливає на духовний світ людини,

позбавляє її радості спілкування з іншими людьми, обмежує, звужує

її пізнавальні інтереси і соціальні потреби.

ДИВІДЕНД (від лат. dividentum — той, що треба розділити) — части-

на прибутку акціонерних товариств, яку щороку розподіляють між

акціонерами за акціями.

ДИДАКТИКА (від грец. didaktikos — повчальний) — частина педа-

гогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання, виховання в про-

цесі навчання.

Державне регулювання ринку цінних паперів

ДИДАСКАЛ — вчитель у Стародавній Греції та Візантії. Так само

називали часто вчителів в українських братських школах ХVІ–

Х VIII ст.

ДИЗ’ЮНКЦІЯ (від лат. disjunqo — роз’єдную, розрізняю) — що по-

лягає в поєднанні двох або більше висловлювань за допомогою логіч-

ного сполучника «або» в нове, складне судження (пор. кон’юнкція).

ДИНАМІЧНА ПСИХОЛОГІЯ — узагальнена назва психологічних

концепцій, представники яких розглядають психіку як цілісний внут-

рішній процес. Термін Д. п. вперше вжив американський психолог

Р. Вудвортс у 1918 р. для позначення нового напряму, який підкрес-

лював те, що психічні феномени мають характер процесу, а не стану.

Представники Д. п. розглядали реакції організму на зовнішній подраз-

ник як складний процес, зумовлений внутрішньою активністю організ-

му, його потребами, які забезпечують вибіркову чутливість організму

до стимулів оточення. Термін Д. п. став використовуватися пізніше в

ширшому розумінні для позначення різних напрямів, що розглядають

переважно динамічний аспект психіки — побуджений, мотиви, інте-

реси, захоплення, внутрішньоособистісні конфлікти і т. п. Теорія Д. п.

торкається питання про рушійні сили людської поведінки, про «ду-

ховну енергію», тлумачить їх як результат дії несвідомих психічних

сил. До Д. п. в широкому її розумінні належать психоаналіз 3. Фрейда

та інші відгалуження глибинної психології (Юнг, Адлер, К. Лоренц),

а також гормічна психологія (У. Мак-Дугалл). У вужчому розумінні

Д. п. може розглядатися як одна з теорій динамічного психічного поля

(К. Левін). Д. п. включає в себе також зарубіжні концепції особистості

як саморегульованої системи, що діє поза конкретними соціально-пси-

хологічними умовами (Г. Олпорт, Т. Мерфі, А. Маслоу).

ДИСГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ — часткове або цілковите порушен-

ня принципу гармонійності у розвитку особистості. Часткова Д. о.

спостерігається часто: наприклад, в період швидкої технізації, інте-

лектуалізації людини і виниклого на цій основі дефіциту емоційнос-

ті. Повна Д. о. може наставати внаслідок нервових і психічних захво-

рювань. Запобігання часткової Д. о. відбувається під час правильного

виховання, гармонійного і всебічного розвитку особистості.

Дисгармонія особистості

100

ДИСЕРТАЦІЯ (лат. dissertatio — розвідка, дослідження, від disser-

to — досліджую) — наукова праця, яку підготовлено для прилюдного

захисту на здобуття вченого ступеня.

ДИСКОМФОРТ (від лат. dis… — префікс, що тут означає брак чо-

гось, і англ. сomfort — сукупність побутових зручностей, затишок;

почуття задоволення від них) — незручний, неприємний психоло-

гічний стан людини, що викликає стійкі негативні емоції. Д. поро-

джується різними причинами: втомленістю, хворобами, невдачами,

неблагополучними відносинами з людьми, незадоволенням важли-

вих потреб тощо.

ДИСКРЕТНІСТЬ (від лат. discretus — роздільний, перервний) — пе-

рервність розвитку.

ДИСКРИМІНАЦІЯ (лат. розрізнення) — невиправдано негативна по-

ведінка стосовно групи або окремого її члена.

ДИСКУРСИВНИЙ — процес пізнання, що полягає в русі мислення

від одного поняття до іншого, з’єднує одне судження з іншим, будує

умовивід. Д., наприклад, є будь-яке поняття, оскільки воно утворю-

ється завдяки пов’язуванню різних, вже відомих ознак.

ДИСПОЗИЦІЯ (від лат. dispositio — розташовую, розміщую) — у

психології наперед визначений план поведінки, спосіб дій людини.

Д. може бути природжена або набута. Д. часто є діяльністю у її потен-

ційній формі (у вигляді здатності, нахилу, установки). Знаючи Д.,

можна докладніше пояснити причини поведінки людини. Окремим

видом Д. є звичка.

ДИСЦИПЛІНА (від лат. disciplina — учення, виховання, розпоря-

док) — певний обов’язковий порядок поведінки членів трудового ко-

лективу, громадян.

ДИСЦИПЛІНАРНИЙ — той, що стосується дисципліни; д. просту-

пок — проступок, стягнення за який накладається в порядку службо-

вої підлеглості; д. статут — офіційне положення, що визначає основи

Дисертація