Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник

Подождите немного. Документ загружается.

ВИДУБИЦЬКИЙ МИХАЙЛІВСЬКИЙ МОНАС-

ТИР — заснований в XI ст. кн. Всеволодом Ярос-

лавовичем на правому березі Дніпра п облизу Ки-

єва як князівський. Назва пов’язана з відомою

легендою про «видибання» поверженого Перуна

з Дніпра. Головний собор — Михайлівський, по-

будований у 1070–1088 рр. Ігумен В. М. м. Силь-

вестр — один із редакторів «Повісті врем’яних

літ» (1116). За впливом і багатством В. М. м. в

окремі періоди суперничав з Печерським монас-

тирем, користався з благодійництва Б. Хмельницького, П. Дорошен-

ка, І. Мазепи, київських митрополитів. До монастирів тягнулися

люди, котрі прагнули різноманітних знань. Серед них була й світська

знать — царі, бояри. У монастирях відбувалися жваві дискусії. З по-

чатку XVII ст. до 1637 р. діяв як уніатський. Сучасний вигляд монас-

тирського комплексу склався в середині X VIII ст. У радянський час

не діяв. Відновив діяльність як монастир Української православної

церкви Київського патріархату з 1993 р. Пам’ятка історії та архітек-

тури. На території В. М. м. похований педагог К. Ушинський.

ВИПАЛЮВАННЯ — техніка декорування виробів з дерева, рогу і

шкіри; при цьому візерунок наносять на поверхню виробу розжаре-

ним металевим штампом або писаком.

ВИРІЗУВАННЯ — 1) Техніка вишивання, за якої візерунок щільно

обшивають нитками, а середину вирізують ножицями. 2) Спосіб ство-

рення витинанок, аплікацій. 3) Технічні прийоми для моделювання

вручну дерев’яних декоративно-ужиткових виробів.

ВИРІЙ, ІРІЙ, УРАЙ — у давньоукраїнській міфології тепла вічнозе-

лена сонячна країна, розташована далеко за морем на сході, де жи-

вуть боги та душі померлих, зимують птахи та змії. Асоціюється з

верхівкою Світового Дерева — Прадуба, де перебуває першобог Со-

кіл (або Род). За повір’ям, ключі від В. зберігались у крука, але він

прогнівав бога і ключі передали зозулі. З уявленням про В. пов’язані

традиційні обряди поховання пташиного крила на початку осені.

Вирій, Ірій, Урай

ВИТИНАНКИ — вид декоративно-ужиткового мистецтва, орнамен-

тальні, рідше сюжетні тво-

ри, ажурно вирізані ножи-

цями або ножем із кольоро-

вого паперу, шкіри, ткани-

ни та ін. матеріалів.

ВИХОВАННЯ — це слово в українців, очевидно, пішло від «ховати»,

тобто заховати (уберегти) від небезпеки, смерті, хвороби, «лихих

очей», поганих впливів. Згодом воно набуло узагальненого змісту,

виражаючи процес систематичного впливу на культурний розвиток,

формування світогляду, духовного світу й моральної поведінки дітей

та молоді. Виховання виникло ще на початку існування людського

суспільства як засіб трансмісії людських знань і досвіду від поколін-

ня до покоління. Наші предки, поряд із розвитком різних ремесел і

промислів, створили оригінальну систему виховання, яка відобража-

ла вимоги народу й тогочасні соціальні відносини.

ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНЕ — один із найважливіших видів вихован-

ня, полягає в цілеспрямованому формуванні моральної свідомості,

розвитку морального почуття й формуванні звичок і навичок мораль-

ної поведінки людини відповідно до певної ідеології. М. в. починаєть-

ся в родині, продовжується в дошкільних закладах, загальноосвітніх

школах, пізніше — у вищих закладах освіти та інших навчальних

закладах. Основними методами М. в. є переконання, заохочення

тощо. М. в. здійснюється на національному ґрунті шляхом засвоєн-

ня національних норм і традицій, багатої духовної культури народу,

тих моральних норм і якостей, які є регуляторами взаємовідносин у

суспільстві, узгодження дій і вчинків людей. Такими нормами є на-

самперед гуманізм і демократизм, що виробляється в ідеалі вільної

людини, здатної до чесної співпраці, з високорозвиненим почуттям

власної гідності і такої ж поваги до гідності іншої людини; любов до

батьків, до Вітчизни, до рідної мови; правдивість і справедливість,

працьовитість і скромність; готовність захищати слабших, турбува-

тися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини,

жінки, матері, бабусі; вміння скрізь і всюди діяти благородно, шля-

хетно, виявляти інші чесноти.

Витинанки

ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ — «це є образ ідеальної людини, на який має орієн-

туватися педагог, виховуючи молоде покоління» (Григорій Ващенко).

ВИШЕНСЬКИЙ Іван (між 1545 і 1550 — після 1620) — український

чернець-аскет Афонського монастиря (Греція), родом з м. Судова Виш-

ня на Львівщині (звідси прізвище), письменник-полеміст, «одна з най-

інтересніших постатей … нашої культурної історії» (М. Грушевський).

Освіту отримав в Острозькій академії. В 70-х рр. (за ін. даними— в

90-х) ХVІ ст. переселився на Афон (Св. Гору). Виразник православно-

го консерватизму. Саме на цьому шляху вбачав вихід з релігійної та

національної кризи, у якій опинилася Україна. В 1604 р. повернувся

в Україну, побував у Львові, Острозі, Уневському і Манявському мо-

настирях. Ідейні позиції В., його ідеалізація давньохристиянського

традиціоналізму, неприйняття світської науки, філософії не знайшли

розуміння в Острозькому гуртку, серед членів братства. У 1606 р. по-

вернувся на Афон, де й помер. Автор багатьох релігійно-полемічних

творів, спрямованих на відродження чистоти православної церкви,

проти католицизму та Берестейської унії 1596 р. Його праці: «Посла-

ніє к утікшим от православноє віри єпископам», «Посланіє до всіх в

лядской землі живущих», «Обліченіє діавола-миродержца».

ВИШИВАНКА — українська чоловіча або жіноча сорочка, оздоблена

вишивкою.

ВИШИВКА — вид декоративно-ужиткового

мистецтва, в якому орнаментальні або сюжет-

ні зображення виконують вручну (голкою,

іноді гачком) або за допомогою вишивальної

машини на різноманітних тканинах, шкірі

та інших матеріалах лляними, бавовняними,

шовковими, металевими нитками, а також

волосом, бісером, перлами, монетами, коштовними каменями тощо.

ВІАДУК (франц. viaduc, від лат. via — шлях і duco — веду) — міст

через глибокий яр, балку, ущелину тощо, великої довжини, багато-

прогінний, на високих опорах, переважно аркової, рідше балкової

конструкції.

Віадук

ВІВТАР (лат. altaria — високий жертовник) — символ неба, місце

особливого перебування бога. Підвищене місце у схід-

ній частині храму — апсиді; східна частина храму, під-

нята над підлогою на дві-три сходинки. У православ-

них церквах В. відгороджено від решти приміщень

іконостасом. Тут розміщено престол. У В. готують для

причастя хліб і вино, прийняття котрих у християн-

стві замінює жертвоприношення. Слово «вівтар» ви-

користовується також у значенні символу «святині»,

релігійної віри, церкви. Згідно з православними канонами, вхід у В.

неосвяченим особам та жінкам заборонений. На практиці цієї заборо-

ни часто не дотримуються.

ВІДБИТОК — у графіці зображення на папері або іншій основі, одер-

жане внаслідок контакту з друкарською формою, що вкрита фарбою.

ВІДВЛАСНЕННЯ — одна з центральних категорій у філософії Ге-

геля, що означає перехід духовного першпочатку — «Абсолютної

Ідеї» — у чужу її ідеальній сутності форму матеріального буття —

природи та людської історії.

ВІДЛУЧЕННЯ — релігійне покарання, засіб дисциплінарного впли-

ву на віруючих рішенням вищої церковної інстанції, яке полягає у

виключенні порушника з церкви чи релігійної громади. Служить за-

собом залякування віруючих погрозою неминучого перебування від-

лученого після смерті у пеклі.

ВІДНОСНИЙ РУХ (РУХОВИЙ ПАРАЛАКС) — позірне переміщен-

ня ближчих об’єктів управо та віддаленіших — уліво, якщо голова

рухається вліво (і навпаки).

ВІДНОШЕННЯ — термін, введений Аристотелем для відобра-

ження певного способу буття і пізнання. У В. знаходить вияв вза-

ємозв’язок речей матеріального світу. В. об’єктивні, як і самі речі.

Вивчаються багатьма науками — філософією, логікою, математи-

кою, психологією тощо.

Вівтар

ВІДОКРЕМЛЕННЯ ЦЕРКВИ ВІД ДЕРЖАВИ — важливий консти-

туційний демократичний принцип взаємовідносин держави і релі-

гійних організацій, умова і гарантія свободи совісті. В. ц. від д. — це

повна секуляризація державно-правових відносин, звільнення всіх

сфер, що перебувають у віданні держави, від регулятивно-санкціо-

нуючої ролі релігії та церкви. В основі принципу В. ц. від д. — не-

втручання держави, її органів та інститутів, службових осіб у вну-

трішньоцерковні справи богослужбового, канонічного, організацій-

ного характеру, у здійснювану в межах закону діяльність релігійних

організацій, забезпечення рівності прав і можливостей для всіх без

винятку віросповідань, організацій, створених за ознакою ставлен-

ня до релігії. В. ц. від д. передбачає, що релігійні організації не мо-

жуть втручатися у справи держави, її органів, виконувати будь-які

державні функції, брати участь у виборах органів державної влади. В

Україні принцип В. ц. від д. закріплено в Конституції і в Законі «Про

свободу совісті та релігійні організації».

ВІДОКРЕМЛЕННЯ ШКОЛИ ВІД ЦЕРКВИ — конституційно-право-

вий принцип, що стверджує світський характер державної системи

освіти та виховання, незалежність її від релігійних організацій. У

державних навчально-виховних закладах не дозволяється викла-

дання будь-яких релігійних віровчень, активна участь священнос-

лужителів у навчально-виховному процесі. У державних навчальних

закладах може здійснюватися лише релігієзнавча освіта без цільо-

вого формування певного ставлення до релігії. Релігійне навчання і

виховання має здійснюватися приватно, в духовних навчальних за-

кладах, школах, гуртках, групах, які створюються релігійними ор-

ганізаціями. В. ш. від ц. — одна з важливих гарантій свободи сові-

сті. Принцип В. ш. від ц. зафіксовано в Конституції України, Законі

України «Про свободу совісті та релігійні організації», прийнятому

Верховною Радою України 23 квітня 1991 р.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — риса характеру людини, що виявляєть-

ся в її готовності особисто відповідати за те, що відбувається з нею і

н авколо неї.

Відповідальність

ВІДРОДЖЕННЯ, РЕНЕСАНС (франц. Renaissance, італ. Renascime-

nto) — епоха в історії культури країн

Західної і Центральної Європи, а та-

кож деяких країн Східної Європи (в

Італії — XIV–XVI ст., в ін. країнах —

кін. XV–XVI ст.). Розрізняють раннє

В. (XV ст.), високе В. (кін. XV — 1-ша

чверть XVI ст.), пізнє В. (2-га — 3-тя

чверті XVI ст.). Термін В. запровадив

італієць Дж. Вазарі в ХVІ ст. на означення зв’язку з античною мис-

тецькою спадщиною. Стверджувався новий світогляд — гуманізм,

ідеал розкріпаченої творчої особистості. Ренесанс як соціальний та

ідейний рух ХІV–ХVІ ст. в європейських країнах був спрямований

проти християнсько-схоластичної культури середньовіччя і став пе-

рехідним щаблем від середньовічної культури до культури Нового

часу. Відмінними рисами культури В., антифеодальної в своїй осно-

ві, є її світський характер, гуманістичний світогляд, відродження

античної культурної спадщини. Із руйнуванням старих феодально-

релігійних уявлень і створенням нової системи цінностей, що відпо-

відала буржуазній епосі, яка зароджувалася, був пов’язаний антро-

поцентризм В. Центром світу проголошували людину, яку вважали

частиною природи, найдосконалішим її витвором. На противагу фе-

одально-церковному аскетизмові, проповіді пасивності, нова, гума-

ністична етика звеличувала людську діяльність. Італійські майстри

Донателло, Мазаччо, П. делла Франческа, А. Мантенья, Леонардо да

Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тиціан, П. Веронезе, Я. Тінторетто,

голландські Ян ван Ейк, П. Брейгель Старший, німецькі А. Дюрер

та ін. послідовно оволодівали методами художнього відображення

дійсності — відтворення об’єму, простору, світла, людської фігури й

реального середовища — інтер’єра, пейзажу. В літературі представ-

никами В. були Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо, Л. Ариосто, Т. Тассо

та ін. Епоха В. характеризувалась значним розвитком архітектури,

театрального мистецтва й музики. Філософія в той період перестала

бути служницею богослов’я, переосмислювалася по-новому антична

філософська спадщина. Особливо популярними стали ідеї пантеїзму

і неоплатонізму.

Відродження

ВІДСПІВУВАННЯ (похоронна відправа) — церковна служба над по-

мерлим, яка, за релігійними уявленнями, сприяє полегшенню його

становища «на тому світі». Обряд засвоєний християнством, ісла-

мом, іудаїзмом та іншими релігіями. Деякими сучасними сектами не

здійснюється.

ВІДТВОРЮВАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО — господарство, побудоване

на штучному відтворенні (вирощуванні) одомашнених людиною рос-

лин, тварин, тобто землеробство, скотарство. Найдавніші спільності

з В. г. виникли у ІХ тис. до н. е. в Малій Азії.

ВІДЧАЙ — психічний стан розпачу, безперспективності (дійсних чи

уявних), зневіри людини у свої можливості, втрата позитивних надій

щодо сучасного і майбутнього. В. може виникати на ґрунті невилі-

ковних хвороб, глибоких розладів нервової системи і психіки, а та-

кож завдяки збігу надто несприятливих для даної людини зовнішніх

обставин. Дуже важливо, щоб, людина вміла подолати В., не дала

йому заволодіти своїм духовним світом. У стані В. іноді спостеріга-

ються найбільші злети в поведінці (захисні реакції щодо стресових

ситуацій), коли люди чинять відчайдушний опір, здійснюють відчай-

душні зусилля.

ВІДЧУТТЯ — психічний процес, що полягає у відображенні мозком

властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також станів

організму при безпосередньому впливові подразників на відповід-

ні органи чуття. Матеріальним органом В. є аналізатори. Органи

чуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і

передають її в мозок. У результаті виникає адекватне В. навколиш-

нього світу і стану самого організму. Виникнення В. зумовлюється

перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в да-

ний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, перетворен-

ня енергії зовнішнього подразника на факт свідомості. Як і будь-яке

психічне явище, В. мають рефлекторну природу, їх фізіологічною

основою є нервовий процес, який виникає під час дії подразника на

відповідний йому аналізатор. Здатність до В. виникла в процесі ево-

люції з подразливості (елементарна форма реакції живого організму

Відчуття

на зовнішні впливи). Природничо-наукове обґрунтування матеріа-

лістичної теорії В. дав І. П. Павлов у вченні про вищу нервову діяль-

ність. Поряд із сприйманням В. складає чуттєвий рівень пізнання.

Оскільки В. виникають внаслідок впливу певного подразника на від-

повідний рецептор, їх класифікують за властивостями подразників і

рецепторів: 1) В. зовнішніх подразників (екстероцептивні) — зорові,

слухові, дотикові, нюхові, смакові; 2) внутрішніх подразників (інтер-

оцептивні) — органічні (В. спраги, голоду тощо); 3) В. кінестатичні і

статичні — В. рухів та положення тіла. У людини розвиток В. зумов-

лений її суспільно-історичною, трудовою практикою.

ВІК — поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої

істоти, а також стадії життя. Рахунок В. ведеться від народження

до фізичної смерті. Щодо людини існує кілька періодів її В. — вік

немовляти, ранній дитячий, дошкільний, молодший шкільний, під-

літковий, юнацький, зрілий, вік старості (ранньої і похилої). Психо-

логія вивчає притаманні для кожного з них вікові особливості — ана-

томо-фізіологічні і психологічні. Середній В. життя людей у різних

регіонах Землі, у різних країнах неоднаковий.

ВІЛЛА (лат. villa — сільський будинок, маєток) — заміський буди-

нок із садом чи парком.

ВІЛЛЕНДОРФСЬКА ВЕНЕРА — статуетка жінки, створена первіс-

ними скульпторами. Назва умовна, походить від першої знахідки в

м. Віллендорф (Австрія).

ВІНЬЄТКА (франц. vignette, від vigne — виноград) — графічна при-

краса в книжках, журналах та ін. друкованих

виданнях.

ВІРА РЕЛІГІЙНА — невід’ємна ознака релігійної свідомості, особли-

вістю якої є бездоказове вираження істинності релігійного вчення,

визнання реального існування надприродних сил, властивостей і від-

носин. В. р. знайшла виразну характеристику в словах Тертулліана:

«Вірую, тому що абсурдно». Це означає, що в догмати релігії можна

Вік

лише вірити, бо для розуму вони звучать абсурдно, оскільки людина,

внаслідок своєї обмеженості, не може осягнути їх суть. В. р. оголошу-

ється невід’ємною цінністю людської свідомості, дарованою Богом

благодаттю, тобто чимось таким, що має надприродну сутність.

ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ І СОФІЇ СВЯТО — день пам’яті чотирьох рим-

лянок, замучених нібито римським імператором Адріаном у ІІ ст. за

те, що вони прийняли християнство і відмовилися на суді зректися

від своєї нової віри «без всякої боязні». Дочки Софії, які одержали

свої імена у відповідності з трьома християнськими чеснотами, за-

знали страшних знущань, але вони були готові спокійно відійти у

потойбічний світ. Поховавши дочок, Софія на третій день померла.

Церква зарахувала всіх до лику святих. Свято на їх честь відзнача-

ється 30 вересня за новим стилем.

ВІТАЛІЗМ (від лат. vitalis — життєвий) — ідеалістична течія в біо-

логії, що пояснює біологічні процеси дією нематеріальної «життєвої

сили» (vis vitalis), яка нібито спрямовує й регулює всі процеси в орга-

нізмах. В. відриває життєві процеси від матеріальних фізико-хіміч-

них та біохімічних закономірностей, розмежовує біологічні явища і

явища неорганічної природи, відкидаючи можливість самовільного

виникнення живої речовини з неживої. В. бере початок від анімізму.

Елементи В. наявні у філософських системах Платона (вчення про

безсмертну душу — психею) і Аристотеля (вчення про ентелехію,

тобто досягнення мети, що його здійснює нематеріальне дійове на-

чало, яке нібито визначає розвиток матерії). За доби Відродження

В. поступився місцем механістичному розумінню явищ природи. В

кінці ХІХ — на початку ХХ ст. у зв’язку із соціально-економічними

особливостями розвитку суспільства В. відроджується у формі нео-

віталізму, основні положення якого базуються на тлумаченні орга-

нічної доцільності, цілісності біологічних систем та причин їхнього

розвитку. Прояв різних модифікацій В., характерною рисою яких

є визнання нематеріальної специфіки життєдіяльності організму,

має місце і в сучасної біології. Розвиток сучасного природознавства

підтверджує це положення: успіхи біології, фізики, хімії та ін. наук

дали можливість людському пізнанню проникнути в сутність живого

ВІталізм

значно глибше, ніж це було раніше, і переконливо показали якісні

відмінності біологічних процесів.

ВІТЕР — символ духу, дихання Всесвіту; невловимості, неусвідом-

леності; швидкості; якоїсь звістки (як правило, однієї); шкоди,

руйнації і водночас оновлення. В. — конкретне вираження однієї з

основних стихій світобудови повітря (інші — Земля, Вода, Вогонь).

У багатьох міфологіях йому приписують величезну міць руйнівного

характеру. У давніх греків богом вважався Еол, що мешкав на ост-

рові Еолія у печері, де він стримував вітри. Починаючи з Гомера, об-

раз Еола набирає поетичного характеру, що знаходить відображення

в європейській літературі: сам Еол стає символом Вітру. Особливе

значення мають вітри Борей та Зефір (у римській міфології — Акві-

лон та Фавоній), які часто вживаються у поетичній мові. У давньо-

індійській міфології бог вітру Ваю — життєве дихання — виник із

дихання Пуруши — першо-людин, з якої утворено елементи космо-

су та вселенської душі. У Старому Заповіті дихання Яхве пов’язано

з безперервним створенням світу. Божественний подих надає людині

незвичайних якостей — надзвичайної сили, яснобачення, дару про-

роцтва. В українському фольклорі і в поезії широко використовуєть-

ся народна символіка, пов’язана з вітром.

ВІТРАЖ (франц. vitrage, від лат. vitrum — скло) — твір монумен-

тального мистецтва, орнаментальна або

сюжетна декоративна композиція зі скла

та ін. матеріалів, що пропускають світло.

Доповнюється розписом, гравіруванням,

витравлюванням. Використовується в

архітектурі для освітлення приміщень і

декорування віконних і дверних прорізів культових, громадських,

рідше житлових споруд. У будівельній практиці — також часткове

або суцільне засклення фасаду.

ВІЧНИЙ ВОГОНЬ — символ пошани; довір’я, багатства; очищення та

вшанування пам’яті загиблих воїнів; безсмертя, пам’яті, вдячності.

В уяві первісних людей — це стихія, що світить і гріє, підтримує

ВІтер