Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник

Подождите немного. Документ загружается.

перспектива всіх інтер’єрів, що становлять єдину архітектурно-плас-

тичну систему.

АПАТІЯ (грец. нечутливість) — стан емоційної байдужості, без-

діяльності.

АПЕЙРОН (грец. apeiron — безконечне) — термін, запроваджений

давньогрецьким філософом Анаксімандром для позначення безко-

нечного в просторі і часі, без’якісного матеріального першопочатку,

що перебуває у вічному русі, виділяючи протилежності — тепле й

холодне, у боротьбі яких виникають якісно визначені тіла. У філосо-

фії піфагореїзму А. — конечне, невизначене, безформне начало, що

разом із протилежним йому началом — «межею» є основою всього

сущого. Платон характеризує А. як щось абсолютно невизначене, по-

збавлене дійсного буття, що перебуває між протилежностями «без-

межне» й «межа». Демокрит вживав термін «апейрон» для визна-

чення безконечного абстрактного простору. Поняття А. — важливий

крок давньогрецького матеріалізму у виробленні уявлення про мате-

рію порівняно з ототожненням первоначала з конкретною речовиною

(водою у Фалеса, повітрям у Анаксімена).

АПЛІКАЦІЯ (лат. applicatio — приєднання, накладання) — 1) Ство-

рення малюнка, орнаменту, театральних декорацій методом наклею-

вання або нашивання на тканину, папір, шкіру тощо різнокольоро-

вих шматочків матеріалу (тканини, паперу, шкіри, соломи). 2) Твір,

виконаний таким способом.

АПЛОМБ (франц. aplomb, букв. — рівновага, вертикаль) — 1) Над-

мірна, підкреслена самовпевненість у поведінці, розмові. 2) У тан-

цях — стійкість, додержання вертикальної лінії (від голови до ніг).

АПОКАЛІПСИС (грец. — одкровення) — стан суспільства, коли існу-

ванню самої людини загрожують руйнівні, смертоносні для неї сили.

АПОКРИФИ (від. грец. apokryphos — таємничий, прихований) —

твори християнського фольклору і літератури, яких церква не визна-

вала канонічними і забороняла.

Апокрифи

АПОЛОГЕТИКА (від грец. apologetikos — захищати) — збірна назва

для творів ранньохристиянських письменників, у яких захищають-

ся догми християнства.

АПОСТЕРІОРІ І АПРІОРІ — філософські поняття, що позначають

знання, набуте з досвіду, — апостеріорі (лат. a posteriori — з наступ-

ного) і знання, наявне у свідомості до досвіду, передуюче досвідо-

ві, — апріорі (лат. a priori — з попереднього). Ці терміни особливо

поширилися після опублікування праці І. Канта «Критика чистого

розуму». Апріоризм Канта був завершенням хибних сторін раціона-

лістичних тенденцій в історії філософської думки, що виявлялися

у визнанні природжених ідей, «істин розуму» на відміну від істин

досвіду, факту. Основними причинами кантівського апріоризму

є: розуміння суб’єкта пізнання як одиничного індивіда, антиісто-

ризм, метафізичне тлумачення пізнання, абсолютизація активності

суб’єкта. Насправді окрема людина не створює філософських кате-

горій, вони — результат діяльності всього суспільства. Народжую-

чись, людина через мову і сукупність духовних і матеріальних відно-

син засвоює (часто несвідомо) готову категоріальну структуру наяв-

ного знання й діяльності. Ця структура вже сформована до неї, і лю-

дина її лише сприймає, а не виводить з досвіду. Категорії філософії,

як найзагальніші поняття, є узагальненням багатовікового досвіду

людства, і тому розуміти їх положення можна, звернувшись не до

біографії окремого індивіда, а до історії всього суспільства. Дійсне

співвідношення апріорного полягає в тому, що знання, які на попе-

редньому етапі були одержані дослідним шляхом, сформувавшись,

далі вже передують досвідові і відіграють у ньому організуючу роль,

певним чином спрямовують його. При такому розумінні апостеріор-

ного та апріорного акцентуються як вторинний, відображальний ха-

рактер знання, так і його активність.

АПОФЕОЗ — заключна урочиста масова сцена святкової концертної

програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.

АППЕРЦЕПЦІЯ (нім. Apperzeption) — поняття філософії та психо-

логії, що розкриває вплив змісту розумової діяльності людини на

Апологетика

сприйняття нею предметів та явищ. Це діяльність суб’єкта, який

за допомогою свого розсудку заново конструює предмет пізнання у

свідомості. А. виступає як протилежність чуттєвого відображення —

перцепції.

АПСИДА (від грец. дуга, склепіння) — східна частина храму, де міс-

титься вівтар. Має форму напівкруглого, прямокутного чи багато-

кутного виступу будівлі, перекритого півкуполом.

АРАБЕСКА, АРАБЕСК (франц. ar-

abesque, від італ. arabesco — араб-

ський) — європейська назва орнамен-

ту, що склався в мистецтві мусуль-

манських країн. А. побудована за

принципом багаторазового ритмічно-

го повторення однорідних геометрич-

них, рослинних, епіграфічних, інколи фігуративних мотивів.

АРГУМЕНТ (лат. argumentum — досвід) — 1) Підстава, доказ,

які наводять для обґрунтування, підтвердження чогось. 2) У ло-

гіці — істинне судження, довід, за допомогою якого в процесі ло-

гічного доведення встановлюють істинність тези. При доведенні

А. можуть бути факти, закони науки, теорії, аксіоми, теореми,

визначення тощо, тобто положення, істинність яких вважається

безумовною. 3) У математиці, логіці — незалежна змінна, яка зу-

мовлює значення функції.

АРГУМЕНТАЦІЯ (лат. argumentatio) — наведення аргументів на ко-

ристь чого-небудь.

АРЕОПАГ — вищий судовий орган у Стародавній Греції (в Афінах),

який названо так за місцем засідання («Пагорб Ареса»).

АРИСТОКРАТІЯ — (від грец. «аристос» — найкращий і «кратер» —

сила, влада, панування) — вищий прошарок привілейованого стану

в суспільстві.

Апокрифи

АРІСТОТЕЛЬ (384 до н. е., Стагір у Фракії — 322 до н.е., Халкіда,

острів Евсея) — давньогрецький філософ, один з

найвидатніших мислителів усіх часів, учень Пла-

тона. В 367–347 рр. до н.е. брав участь в Академії

платонівській. 343 р. став учителем Олександра

Македонського. В 335 р. повернувся до Афін, де

заснував власну філософську школу — Лікей.

У своїх працях («Метафізика», «Фізика», «Аналі-

тика», «Топіка», «Категорії», «Про душу», «Ети-

ка», «Політика» та ін.), які охопили майже всі галузі знань того

часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки. А. розвивав

теорію виховання «вільнонароджених громадян». На його думку,

людина від природи дістає лише задатки здібностей, які може роз-

винути виховання. За А. виховання має забезпечувати гармонійне

поєднання фізичного, морального й розумового розвитку людини.

У сфері розумового виховання відстоював широку освіченість, яка

не сумісна зі спеціалізацією в якомусь одному виді діяльності, що

за А. є недостойним для вільнонароджених. А. вимагав враховува-

ти вікові особливості дітей у навчанні.

АРК — фортеця в середньовічних містах Середньої Азії та Ірану.

АРКА (від лат. arcus — дуга, склепіння) — криволінійне перекриття

прорізів у стіні (вікон, дверей, воріт) або прольотів між опорами —

стовпами, колонами, пілонами.

АРКАДА (франц. аrсаdе — низка арок) — ряд арок, що спираються

на стовпи чи колони. Аркада-галерея — галерея з арок.

АРКА ТРІУМФАЛЬНА — монумент (брама з одним або трьома ар-

ковими отворами) на честь визначної події, прикра-

шений скульптурами, рельєфами та пам’ятними

написами.

Арістотель

АРКАС Микола Миколайович (7.І.1853, Миколаїв — 26.III.1909,

там само) — український культурно-освітній діяч, письменник,

композитор. У 1875 р. закінчив Новоросійський університет в Оде-

сі. У маєтку (с. Христофорівка й Богданівка) на Херсонщині відкрив

на власні кошти народну школу з українською мовою навчання, яка

відразу ж була заборонена царським урядом. А. один із засновників

і незмінний голова «Просвіти» в Миколаєві. Автор популярної «Іс-

торії України-Русі» (1908).

АРМАТУРА (лат. armatura — озброєння, спорядження) — 1) У бу-

дівництві — складова частина залізобетонних конструкцій. 2) В архі-

тектурі класицизму — елементи скульптурного декору (зображення

зброї, військового спорядження, прапорів тощо) на фасадах будин-

ків, п’єдесталах монументів.

АРСЕНІЙ ЕЛАСОНСЬКИЙ (1549 — 1626) — грецький церковний

діяч і педагог. Родом з Фессалії (область на Північному Сході Греції).

На початку 80-х років XVI ст. Єпископ в Еласоні. Перший ректор

Львівської братської школи (1586 — 1588). Автор грецько-слов’ян-

ської граматики «Адельфотес» (1591), складеної разом з учнями

Львівської братської школи.

АРТЕФАКТ (від лат. artefactum — штучно зроблене) — штучно ство-

рена реальність; ефект опосередкованого впливу приладу на сприй-

няття людиною результатів дослідження.

АРХАЇЗАЦІЯ (від грец. archaіkos — старовинний, давній) — зане-

пад, перехід до ранніх, застарілих форм, зумовлений суспільно-істо-

ричними чинниками. У мистецтві А. буває свідомою, маючи на меті

повернення до джерел, пошуки «свіжої» образності.

АРХАЇКА (від грец. archaіkos — старовин-

ний, давній) — ранній етап розвитку будь-

якого явища. У мистецтвознавстві термін

«А.» застосовується до раннього періоду роз-

витку мистецтва Стародавньої Греції (VII–

VI ст. до н. е.).

Архаїка

АРХЕ (грец.) — первопочаток, першооснова.

АРХЕТИП (грец. початок та зразок) — універсальні образи та сим-

воли, які притаманні колективній свідомості і які зумовлюють інди-

відуальні способи почуттів та мислення щодо конкретних об’єктів

або ситуацій.

АРХІТЕКТУРА (лат. architectura, від грец. architekton — будівни-

чий) — мистецтво проектування і спорудження будівель, а також

комплексів. Твори А. — будинки, ансамблі, а також споруди, які

формують просторове середовище для життєдіяльності людей (мону-

менти, тераси, набережні та ін.) А. є необхідною частиною засобів ви-

робництва (промислова А.) й матеріальних засобів існування людини

(цивільна А.). Створення міст та ін. населених пунктів і регулювання

системи розселення становлять окрему частину А. — містобудуван-

ня. А. водночас є частиною матеріальної культури й мистецтва. Вона

підпорядкована потребам людей, соціальній організації суспільства

й відображає його ідеологічні та естетичні ідеали. Головні засоби

створення художнього образу в А. — формування простору й архітек-

тоніка, а також симетрія й асиметрія, контрасти, ритм, пропорції,

масштаб. Ці засоби доповнюються різними прийомами обробки по-

верхні споруди, які надають А. пластичності, фактури, кольору. А.

розв’язує художні завдання разом з іншими видами мистецтва. Су-

купність функціональних, конструктивних і художніх рис, власти-

вих А. того чи іншого народу в певний історичний період, становить

її стиль. Подібність загальноісторичних умов визначає поширення

єдиного архітектурного стилю в багатьох країнах. Своєрідність націо-

нальних рис, побут і духовна культура різних народів утілилися в на-

ціональних особливостях А.

АРХІТЕКТУРНІ ОРДЕРИ (від архітектура і лат. ordo — ряд, поря-

док) — система архітектурних засобів і прийомів композиції, що ви-

ражається певною структурою й художньо-образним виявом складо-

вих частин стояково-балкової конструкції будівлі. В класичну кано-

нізовану систему з чіткою пропорційністю частин А. о. склалися в ар-

хітектурі Стародавньої Греції (VІ–IV ст. до н. е.) Основні р ізновиди

Архе

А. о. — доричний, іонічний, коринфський. А. о. складаються з трьох

основних частин: колони, її підніжжя — стилобата й антаблемента,

що спирається на колону. Колона (крім доричної) має базу й завершу-

ється капітеллю. Антаблемент складається з архітрава, фриза та кар-

низа. Різновиди груп А. о. в архітектурі Стародавнього Риму — тос-

канський (варіант доричного) й композитивний (об’єднує елементи

іонічного й коринфського).

АСИГНУВАТИ (від лат. assigno — призначаю) — відпускати, виді-

ляти певну суму грошей для певної мети.

АСИМЕТРІЯ (грец. asymmetria — неспівмірність) — один із різновидів

композиції, коли її елементи мають нерівнозначні функції; підпоряд-

кування частини цілому. А. органічно пов’язана з симетрією. В біль-

шості симетричних об’єктів (композицій) є асиметричні елементи.

АСИСТЕНТ (від лат. Assistentis — присутній, помічник) — 1) Пер-

ше наукове звання в Україні, яке присвоюється ректором вузу за

п остановою вченої ради особам, які закінчили ВНЗ, і мають достатню

кваліфікацію для ведення викладацької або науково-дослідної робо-

ти під керівництвом професора або доцента. 2) Помічник професора в

читанні лекцій, проведенні лабораторних і практичних занять у ву-

зах. 3) Помічник екзаменатора в середній школі.

АСКЕТИЗМ (від грец. aскет — asket — добре навчений) — 1) мораль-

ний принцип, що полягає в крайньому обмеженні потреб людини,

самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з метою само-

вдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу,

2) Переносно — надзвичайна стриманість, помірність, відмовлення

від життєвих благ.

АСКРИПТИВНИЙ СТАТУС (від лат. описувати та стан, станови-

ще, положення) — приписаний статус.

АСОЦІАТИВНА ПСИХОЛОГІЯ — один із напрямів психологічної

думки, згідно з яким складні психічні утворення (уявлення, думки)

виникають з простих (відчуттів) завдяки асоціаціям.

Асоціативна психологія

АСОЦІАЦІЯ (лат. assotiatio — сполучення, з’єднання) — зв’язок

між психічними явищами, при якому наявність одного з них зумов-

лює появу іншого.

АСПІРАНТ (від лат. аspirans — той, що до чогось прагне) — особа,

яка готується до наукової чи викладацької роботи у вузах і науково-

дослідних інститутах.

АСПІРАНТУРА (від грец. аspiro — прагну) — в Україні основна фор-

ма підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів. Організова-

на 1925. Існує очна (3 роки) із забезпеченням аспірантів державною

стипендією і заочна А. (4 роки). В А. приймають осіб, які виявили

здатність до науково-педагогічної чи науково-дослідної діяльнос-

ті, що мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи по за-

кінченні вузу не менше 2 років (за обраною спеціальністю) і склали

вступні екзамени. Аспірант працює під керівництвом свого науково-

го керівника, складає екзамени кандидатського мінімуму, готує дис-

ертацію на здобуття вченого ступеня кандидата наук.

АСТЕНІЯ (від грец. — безсилля, кволість) — стан, який характеризу-

ється підвищеною стомлюваністю, ослабленням чи втратою здатності

до тривалого фізичного і розумового напруження. Виникає в дітей як

наслідок перенесених інфекційних захворювань (кір, скарлатина, диф-

терит, грип, малярія, менінгіт) і при травматичних ураженнях мозку.

АСТРАГАЛ (від грец. astragalos — шийний хребець) — деталь кла-

сичної архітектури у формі валика з поличкою. А. з’єднує стовп ко-

лони з капітеллю чи базою.

АСФАЛЬТ (грец. asphaltos — гірська смола) — з А. виготовляють

олійні фарби. У живописі використовують від XVII ст. чистим і роз-

веденим для лесування. В суміші з воском та смолами А. застосову-

ють у графічних техніках.

АТАВІЗМ — прояв пращурних, реліктових форм, критеріїв, особли-

востей світорозуміння.

Асоціація

АТЛАНТ (від імені персонажа давньогрець-

кої міфології титана Атланта, який нібито на

своїх плечах тримав небо) — в архітектурі

опора у формі чоловічої постаті, що підтри-

мує перекриття будівлі, балкон тощо. А. відо-

мі з античних часів. У європейській культурі

набули поширення в XVII — поч. ХХ ст. Ви-

користовувались в архітектурі житлових будинків в Україні з другої

половини ХІХ — поч. ХХ ст.

АТЛАНТИДА (грец. Atlantis) — міфічний острів; Платон у діалогах

«Крітій» і «Тімей», посилаючись на давньоєгипетські перекази, що їх

Солон почув від єгипетських жерців, повідомляє, що А. нібито була

квітучою державою, якою правили могутні володарі, а з мешканця-

ми острова — атлантами — воювали предки афінян. За велінням бога

Зевса атланти були затоплені Атлантичним океаном за надмірну гор-

дість. А. часто ототожнювали з «островами блаженних», пізніше з

Африкою й Америкою. Проте більшість учених заперечує існування

Атлантиди в Атлантичному океані. Вчені висунули гіпотезу, що міф

про загибель А. виник як спогад про вибух острова Тіри (Санторіону)

в ХІV ст. до н. е., від якого постраждав також Кріт і занепала міной-

ська культура.

Метафорично А. — прекрасна заповідна країна; пошуки А. — само-

віддані спроби зробити відкриття.

АТМАН (санскрит.) — душа людини.

АТРАКЦІЯ — почуття взаємної симпатії, прихильності, залучення.

АТРИБУТ (від лат. attribuo — надаю, наділяю) — необхідна, суттє-

ва, невід’ємна властивість предмета або явища, без якої вони не ма-

ють своєї визначеності і не можуть ні існувати, ні мислитися. Термін

запровадив Аристотель, що розрізняв у речах необхідні якості —

атрибут, без яких речі перестають бути самими собою, і випадкові

якості — акциденції, зникнення яких не приводить до зникнення

речей. У мистецтві — характерна речова ознака міфологічного або

Атрибут

і ст

оричного персонажа (групи), а також алегоричної фігури (напр.

кі-

фара в Аполлона, шолом у Афіни). В геральдиці А. вживається як емб-

лема певного змісту. Має важливе значення для атрибуції творів обра-

зотворчого та декоративного мистецтва, особливо середньовічного.

АТРИБУЦІЯ (лат. attributio — приписування) — визначення досто-

вірності мистецького твору, його автора, часу й місця появи на під-

ставі аналізу стилістичних і технологічних особливостей.

АТРІЙ (лат. atrium) — закритий внутрішній двір у середній части-

ні давньоіталійського й давньоримського житла, куди

виходила решта приміщень. У центрі А. був басейн

(імплювій), над яким залишався отвір (комплювій)

для стікання дощової води.

АТТИК (від грец. attikos — той, що походить з Аттики) — стінка, зве-

дена над карнизом, що увінчує архітектурну споруду.

Часто прикрашається рельєфами або написами. Зви-

чайно завершує арку тріумфальну.

АУДИТ (анг. аudit, від лат. auditus — слухання, слух) — 1) Перевір-

ка офіційної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів

та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єк-

тів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності,

обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству. Роз-

різняють зовнішній і внутрішній А. Зовнішній А. здійснюють неза-

лежні особи (аудитори), аудиторські фірми, переважно з ініціативи

господарських суб’єктів, а також у випадках, передбачених чинним

законодавством (обов’язковий А.). Внутрішній А. є однією з форм

внутрішнього фінансового контролю. Його здійснюють призначені

внутрішні аудитори з метою інформування керівництва підприєм-

ства чи його засновників про ефективність фінансової діяльності за-

галом або окремих її сторін. 2) Підприємницька діяльність аудиторів

Атрибуція