Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття

Подождите немного. Документ загружается.

331

Лекція № 18. Соціальна

та національно-визвольна боротьба

українського народу у XVІІІ ст.

ПЛАН ВИКЛАДУ:

1. Загальні зауваження.

2. Боротьба козацтва проти Польщі на початку XVIII ст.

3. Спроба П.Орлика організувати національно-визвольний

рух українського народу проти російського протекторату.

4. Гайдамацькі рухи. Коліївщина. Опришківство.

5. Селянська війна в Росії під проводом Є.Пугачова та

участь у ній українського козацтва (1773–1775).

6. Антикріпосницьке повстання у с. Турбаї (1789–1793).

7. Запитання та завдання.

8. Джерела та література.

І. Загальні зауваження

Соціальні та національно-визвольні рухи в Україні у XVIII ст.

мають свою специфіку і вимагають постійного врахування істори-

ко-географічного середовища, в якому вони проходили. Так, напри-

клад, в цей час Лівобережна Україна була власністю Росії, Правобе-

режна – Речі Посполитої, Південна, Причорноморська – Кримсько-

го ханства та Туреччини, Карпатська – Австро-Угорщини.

На кожній із цих територій був специфічний політико-

адміністративний устрій, історичні традиції, соціально-економічні

та культурні умови.

Через те всі соціальні та національно-визвольні рухи у кожно-

му із названих регіонів були окутані ідеями чуття єдиної родини,

соборності українських земель, ідентифікації українсько-руського

народу, християнсько-православним світобаченням, культурної

спорідненості тощо.

І якщо, наприклад, у лекції вивчаються повстання під прово-

дом С.Палія, виступ під керівництвом П.Орлика, гайдамацькі наїзди

Розділ IV.

332

на Правобережжя, турбаївська трагедія, то, передусім, спочатку де-

тально досліджується історична специфіка того краю, в якому вони

відбувалися, його соціально-економічний, суспільно-політичний та

культурний фон і на ньому компонується виклад подій.

Для підготовки лекції використані такі документи, як “Лист

С.Палія козацькому старшині Палладію” (1702)

; “Пакти й Кон-

ституції законів та вольностей Війська Запорізького (Консти-

туція Пилипа Орлика 5 квітня 1710 року)”; “Лист Пилипа Ор-

лика до Запорозької Січі” (1734)

; “Донесення президента Мало-

російської колегії П.О.Рум’янцева Катерині ІІ про розгортання

гайдамацького руху” (1768); “Маніфест Катерини ІІ про ліквіда-

цію Запорізької Січі” (1775); “Рапорт радника Корбе Київському

губернатору про повстання селян в Турбаях” (1789); “Розповідь

селянина С.Волощика про розправу О. Довбуша над довгопільс-

ким атаманом Дідушком” (1743); “Універсал корінного гетьмана

Й.Потоцького, в якому він загрожує карами О.Довбушу” (1742)

та ін.

Порушена проблема висвітлена у працях В.Антоновича,

В.Борисенка, В.Голобуцького, В.Грабовецького, І.Гуржія,

О.Кресіна, Л.Мельника, С.Павленка, О.Лоли, Г.Храбана; збір-

никах матеріалів – “Коліївщина. 1768” (К., 1970.), “Гайдамацький

рух на Україні в XVIII ст.” (К., 1970.) та ін.

У згаданих працях викладачі та студенти знайдуть науково об-

ґрунтовані відомості про паліївський протест проти польської полі-

тики на Правобережній Україні (Л.Мельник, С.Павленко); спробу

П.Орлика підняти у першій половині XVIII ст. український народ на

визволення з-під влади Росії (О.Кресін); природу гайдамацьких ру-

хів на Правобережній Україні (О.Лола, Г.Храбан); боротьбу опри-

шків на Карпатській Україні (В.Грабовецький); антикріпосницький

виступ турбаївців (І.Гуржій, Г.Храбан); селянську війну під прово-

дом Є. Пугачова та її зв’язок з боротьбою українського січового ко-

зацтва (В.Голобуцький, В.Борисенко) тощо.

Соціальні та національно-визвольні рухи в Україні XVIII ст.

знайшли яскраве відображення в художньо-історичних творах. Зок-

рема, цим проблемам присвячені книги письменників В.Гжицького

(“Опришки”; “Кармалюк” – Львів, 1971. – 454с.); А.Кащенка (“Зруй-

новане гніздо” – Катеринослав, 1923); Ю.Мушкетика (“Семен Па-

лій”. – К., 1954. – 392 с.; “Гайдамаки”. – К., 1957. – 371 с.);

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

333

Д.Мордовця (“Палій” – 1989); В.Радича (“Максим Залізняк”. – Львів,

1923. – 234 с.); М.Сиротюка (“Турбаївці”. – К., 1985. – 383 с.);

Я.Стецюка (“Гонта”. – Львів, 1969. – 199 с.); Ю.Федьковича (“Дов-

буш або громовий топір і знахарський хрест”) // Ю.Федькович Тво-

ри: у 2-х томах. – К., 1984. – Т. 2. – С.198–296); А.Хлистова (“Олек-

са Довбуш”. – Ужгород, 1970. – 248 с.); Г.Хоткевича (“Довбуш” –

Львів, 1965. – 427 с.); Т.Шевченка (“Гайдамаки” // Кобзар. – Львів,

1961. – С. 64–177.) та багатьох інших.

Згадані твори насичені історизмом, є відображенням живих

картин народного гніву і його боротьби за своє існування. Безпере-

чно, що переважна більшість з них є результатом фантазії письмен-

ників і часто відступають від реальної достовірності, але вони відіг-

рають велику роль в історичному вихованні молоді, емоційному

осмисленні нею тогочасних подій, процесів і явищ, які мали місце в

Україні у XVIII ст.

Нам уявляється, що обраний план допоможе упорядкувати ін-

формацію з порушеної проблеми, розповісти про найбільш значні

факти боротьби українського народу за своє соціальне і національне

визволення у XVIII ст.

ІІ. Боротьба козацтва проти Польщі на по-

чатку XVIII ст.

В одній із попередніх лекцій ми вже говорили, що сторінки іс-

торії про С.Палія ще й досі мало досліджені. Дослідник С.Павленко

правильно зауважив, що історіографічні стереотипи довкола арешту

Палія у 1704 р. і нині побутують у багатьох дослідженнях, інерцій-

но повторюють викривальні звинувачення XVIII–XIX ст. щодо осо-

би Мазепи. Героїзація, з одного боку, С. Палія і нищівна критика

І.Мазепи, з іншого, контрастне протистояння цих діячів заважають

об’єктивно пізнати реалії їх співробітництва і конфлікту

. У зв’язку

з цим зробимо спробу пролити світло на природу руху С.Палія та

його справжніх взаємовідносин з І.Мазепою.

Загарбницька політика щодо Правобережної України Туреч-

чини примушувала польських королів, зокрема Яна ІІІ Собеського,

погодитися на відновлення у цьому краї козацтва і опертися на нього

у боротьбі проти своїх конкурентів. Згаданий вище король у 1684 р.

Дозволив Семену Палію, Самійлу Івановичу (Самусю), Андрію

Розділ IV.

334

Абазину та Захару Іскрі сформувати полкові поселення на території

Київського, Брацлавського і Подільського воєводств

. Вони не

тільки з цим успішно впоралися, а й породили проблему спірності

щодо приналежності території Правобережжя.

С.Палій, за висловом польської шляхти, із Фастівського полку

утворив “урядову провінцію” з претензією на “якусь монархію аж

по Случ”

Дослідники зазначають, що, починаючи з 1688 р., І.Мазепа та

С.Палій проводять дружню політику щодо возз’єднання Правобережжя

з Лівобережжям. Зокрема, І.Мазепа в листах писав, що він є гетьманом

обох сторін Дніпра

, ініціює та фінансує Правобережні повстання про-

ти Польщі, обдаровує С.Палія царськими презентами та виплачує йому

особисто 1000 єфимків, купив йому у Києві будинок

. Мемуаристи

пишуть, що 1700 р. І.Мазепа С.Палію послав 10 тис. військовиків.

Крім цього, від себе особисто І.Мазепа переконував царів не

випускати із рук Правобережжя, особливо Чигирин, Крилів

, Бі-

лоцерківщину, Фастівщину, дати військову підтримку С.Палію,

С.Самусю та іншим лідерам правобережного українського руху.

Одночасно, як зазначають дослідники, у літературі ще й досі в

тіні залишаються С. Самусь, якого, по-суті, несправедливо затьмарю-

вав С.Палій, який був його підлеглим стражником. Тим часом, саме

С.Самусю належать основні визвольні акції на Правобережжі, які по-

чалися під його керівництвом, спочатку в Богуславі а потім у Корсуні.

С.Павленко зауважив, що “ідеалізація образу С.Палія на тлі

викриття Мазепи спричинила формування помилкового уявлення

про нього як яскравого представника рядового козацтва, захисника

інтересів знедолених тощо. Насправді це було далеко не так”

. Від

себе додамо, що хист “доброго лицаря”, як назвав С.Палія І.Ма-

зепа, поєднувався в ньому із зловживанням, жадобою та здирни-

цтвом. Поблизу Фастова він “приватизував” Романівське старо-

ство з десятками сіл, з легким серцем збирав мито та податки,

не забував про оподаткування проїжджих купців, одночасно оде-

ржував гроші від Мазепи та 600 щорічних злотих від польського

короля

. Після його арешту у царську казну було вилучено 2144

червоних золотих, 5709 єфимків, 40 левів, на які було куплено 700

пар волів та видано платню впливовим московським чиновникам.

Цей капітал частково творився шляхом грабунку польської шляхти,

частково за рахунок гноблення своїх підданих

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

335

Полковник, контролюючи велику порубіжну територію з

центром у Фастові, спекулював інтересами короля, царя та гетьма-

на, фактично діяв як незалежний, анархічний атаман-володар. Варто

підкреслити, що С.Палій проявив певну безпринципність в оволо-

дінні Б. Церквою. Захопивши її 1702 р. у поляків разом із С.Саму-

сем, він переніс туди свою резиденцію і заявив Мазепі, що не від-

дасть її нікому : ні Росії, ні Польщі, ні гетьману – “хіба лише із неї

за ноги виволочать”

Й коли Петро І на основі “Вічного миру” 1686 р. 20 лютого

1704 р. дав йому розпорядження “вищеназвану фортецю (Б. Церкву)

повернути назад її володарю”, тобто Польщі, Семен Палій цього ро-

зпорядження не виконав. У зв’язку з цим царський уряд дає

І.Мазепі санкцію на його арешт.

Отже виникає питання – чому царський уряд арештував С. Палія?

По-перше, за його отаманський анархізм, політичну безприн-

ципність, як людину, яка, за висловом російського дипломата Івана

Паткуля, “вдень і вночі п’яна”. “Коли п’є, то іноді поминає царське

ім’я, а іншим разом п’є за здоров’я польського короля” (цитата за

кн.: Павленко С. Міф про Мазепу. – Чернігів, 1998. – 144–148).

По-друге, за внесення розколу в український правобережний

рух, спробу самозахвату козацької влади, усунення С. Самуся від

наказного гетьманства, схиляння правобережного козацтва до по-

двійного служіння – Росії та Польщі.

Спроба самозахвату на Правобережжі Палієм влади, очевидно, й

народила листа-донесення на нього колишнього соратника С.Самуся:

“Уже 4 неділі в обозі знаходиться (Палій), постійно п’яний і

день, і ніч; жодного разу не бачив його тверезим... він нікого

не слухає, розумних розмов не сприймає, потому що його ро-

зум затуманений щоденним п’янством. Живе без Божого

страху та розуму, обсівся гультяйством, яке, крім грабежів і

пролиття невинної крові, нічого більше знати не бажає. Не

визнає над собою ніякої влади і начальства”

Єврей-орендар підтвердив, що через його посередництво С. Па-

лій за гроші у 1702 р. перейшов під протекцію польського воєводи

Любомирського, який служив С.Лещинському та шведам, і цим са-

мим зрадив інтересам Росії. Це й прискорило його арешт

По-третє, арешт Палія обумовив стиль керівництва І. Мазе-

пи. Гетьман любив жорстку дисципліну, безвідмовне виконання на-

Розділ IV.

336

казів. С.Палій, як уже було сказано, не відповідав цим вимогам. Він

жив за принципом: “Коли не нап’юсь – нездужаю”. Мазепі не під-

ходив отаман-анархіст, керівник-гультяй, політик, на першому пла-

ні у якого власні капризи, користь, амбіції

Очевидно, у донесеннях Петру І, на основі тієї інформації, яка широ-

ким руслом йшла до нього, Мазепа писав:

“Вот уже шестой день

сидит Палей у меня в обозе, он беспросветно пьян, кажется

уже пропил последний ум, какой у него остался! Это человек

без совести, и гультяйство у себя держит такое же, какое сам:

не знают они над собой ни царской, ни королевской власти и

всегда только к грабежам и разбоям рвутся. Сам Палей даже

не помнит, что говорит: я предложил ему ехать в Москву, – а

он отказался; я через несколько дней стал упрекать его за это,

а он мне сказал, что ничего не помнит, потому что был тогда

пьян.”

Безперечно, організовуючи арешт С.Палія, втрачаючи його пі-

дтримку, І.Мазепа наносить шкоду торжеству свого задуму – відри-

ву від Росії. С.Палій міг би бути його союзником у цій акції, реаль-

ною силою у боротьбі з Росією.

Одначе І.Мазепа пішов на усунення з Правобережжя дестабілі-

зуючого фактора – зняття з посади полковника С. Палія. Під виглядом

надання допомоги польським королям у стабілізації ситуації, І.Мазепа

4 роки почував себе володарем усієї України

. Його турботами тут

створюється 7 полків (1708): Білоцерківський (полк М.Омельченко),

Богуславський (С.Самусь), Корсунський і Уманський (А.Кандиба),

Чигиринський (К.Мокієвський), Брацлавський (Г.Іваненко), Могилів-

ський (С.Волошин)

Київський воєвода доносив царю, що на Правобережжя І.Ма-

зепа прислав 50 тис. жителів. Створив подібну до Лівобережної

України адміністрацію, стабілізував соціально-політичне життя

Отже, повстання С.Палія, С.Самуся, А.Абазина та З.Іскри на

Правобережжі було спрямоване проти Польщі, проти переділу укра-

їнських земель на регіони різних державних підпорядкувань, за від-

родження українських самобутніх козацьких традицій.

Ізольовуючи від цього руху С.Палія (а для цього, як нами дово-

дилося вище, були серйозні підстави), І.Мазепа рубав сучок, на якому

сидів. При умові об’єднання зусиль Мазепи і Палія можна було б дося-

гнути кращих успіхів у боротьбі України за незалежність від Росії.

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

337

Завершуючи цей сюжет, хочеться згадати безсмертні слова

Т.Г.Шевченка із його вірша “Іржавець”, який він написав на за-

сланні у 1847–1848 рр.:

Наробили колись шведи

Великої слави,

Утікали з Мазепою

В Бендери з Полтави.

А за ними й Гордієнко...

Нарадила мати,

Як пшениченьку пожати,

Полтаву достати?

Ой пожали б, якби були

Одностайно стали

Та з Фастовським полковником

Гетьмана єднали.

Не стриміли б списи в стрісі

У Петра у свата,

Не втікали б із Хортиці

Славні небожата.

У ньому зроблений пророчий висновок, що у ті далекі часи ге-

тьманам і полковникам треба було думати не про власні амбіції, а

про суспільну одностайність, то й результати були б інші.

ІІІ. Спроба П. Орлика організувати національно-

визвольний рух українського народу проти росій-

ського протекторату

Цей розділ лекції присвячений діяльності українського геть-

мана – Пилипа Орлика, творця першої української Конституції

(1710), життя якого було присвячено боротьбі за соборну і незалеж-

ну Україну, згуртуванню міжнародних сил на визволення вітчизни

з-під російського протекторату.

В одній із попередніх лекцій підкреслювалося, що Петро І усі-

ма засобами намагався знищити будь-які, навіть незначні атрибути

української державності, жорстоко розправляючись зі своїми опо-

нентами. Фактично єдиним відомим українським діячем, послідов-

ним поборником ідеї відновлення української державності, до кого

не дістали руки кривавого російського тирана, був Пилип Орлик,

обраний після смерті І.Мазепи гетьманом України.

Розділ IV.

338

Зрозуміло, що Петро І хотів розправитися з цим колишнім со-

ратником і найбільш довіреною особою І.Мазепи. Як відомо, росій-

ський цар навіть пообіцяв за голову П.Орлика як винагороду стіль-

ки золота, скільки вона важить. Але царська розвідка так і не змогла

вислідити і заманити новообраного гетьмана, змушеного постійно

перебувати за кордоном

Очевидно, тут знадобилася П.Орлику конспіративна школа

свого патрона, який знав, що з викриттям змови він втратить царсь-

ку прихильність, кар’єру, а може, й життя

П.Орлик займає особливе місце серед борців за українську

державу, тому що він був творцем однієї з перших у Європі

державних конституцій, яка відома в історії під назвою “Пакти

й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького”.

Як зазначає професор В.П.Шевчук, “вона стала своєрідним

документом державної волі українського народу перед усім ци-

вілізованим світом”

. Цей документ має форму договору між

гетьманом П.Орликом та Військом Запорозьким від 5 квітня

1710 р. З часу його опублікування понад 150 років тому

він

став предметом пильної уваги вчених, а у останні 10 років –

жвавих дискусій та популяризацій. Незважаючи на це, рівень

дослідження “Пактів...” (для зручності будемо називати цей

документ так) залишається ще недостатнім. Особливо у вели-

кому боргу перед цією конституцією юридична наука.

У попередній лекції ми вже підкреслювали, що Конституція

складається з преамбули, 16 статей, післямови та присяги Пилипа

Орлика. Єдиний комплекс з “Пактами...” складає привілей Карла

ХІІ, що її затверджує.

Авторство у документі не визначене. Пізніше П.Орлик твер-

див, що він сам створив більшу частину документа та здійснив його

остаточну редакцію. Дослідниками встановлено, що у виробленні

окремих положень “Пактів...” брали участь Андрій Войнаровський

(племінник І.Мазепи), Кость Гордієнко (отаман Коша Запорізько-

го), провідні старшини Дмитро Горленко, Іван Ломиковський,

Федір Мирович, Іван Максимович та інші

Нам уявляється, що помилку роблять ті автори, які твердять,

що “Пакти...” 1710 р. були лише конституційною пам’яткою і не

мали реального застосування

Аналіз наукової літератури дає підстави дійти висновку, що у

вчених щодо згаданого документа немає чітко усталених поглядів.

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

339

Проте переважна більшість дослідників вважають, що “Пакти...” ро-

зроблялися їх авторами як документ, що має регулювати Конститу-

ційні питання у Війську Запорозькому після його виходу із складу

Російської держави

Оскільки “Пакти...” не посилаються на джерела, крім згадки про

Зборівський (1649) та Переяславський (1654) договори, наукова літе-

ратура вважає, що в основі цього документа є подібність договорів

між Військом Запорозьким та Російським царизмом (М.І.Костома-

ров), правова думка України XVII – початку XVIII ст. (О.Оглоблін,

М.Василенко), правові основи Західної Європи (О.Пріцак), Конститу-

ційні акти Речі Посполитої (О.Субтельний)

Аналіз “Пактів...” свідчить, що Конституція чітко визначала ос-

новні принципи побудови української держави : національний сувере-

нітет, демократичні права людей, непорушність трьох чинників право-

вого суспільства – законодавчого, виконавчого, судового. Та найголо-

вніша турбота документу – відокремлення України від Росії

Конституція як документ, в якому з іншими положеннями прого-

лошувалися принципи і основи зовнішньої політики України, допомог-

ла П.Орлику укласти договори зі Швецією, Оттоманською Портою,

Кримом, Польщею, Францією та іншими країнами Західної Європи,

одержати моральну підтримку з їх боку у боротьбі гетьмана з Росією

Після поразки під Полтавою (1709) Карл ХІІ та І. Мазепа відсту-

пили до провінційного міста на Дністрі турецького підпорядкування –

Бендер. Тут, тікаючи від російської армії, зібралося 500 шведів, понад

2 тисячі поляків і близько 4-5 тисяч українських козаків

Дослідники встановили, що матеріальний стан емігрантів був

жалюгідний

. Майже всі вояки прибули до Бендер, маючи той одяг,

що на собі, та особисту зброю. На фоні цієї бідності виділялися міш-

ки з золотом та коштовності Мазепи, які внесли в середовище еміг-

рантів чвари, сварку та ворожнечу

і на які претендував племінник

гетьмана Войнаровський.

П.Орлик, як найрозумніша і найдосвідченіша людина серед

емігрантів, без ентузіазму сприйняв пропозицію обратися гетьма-

ном. Він розумів, що гетьманство вимагатиме коштів, а їх у нього не

було. Оскільки в його персоні був зацікавлений Карл ХІІ, П.Орлик

заручився його обіцянкою, що король і надалі буде союзником

України у боротьбі проти Росії, доки “московське ярмо не буде зня-

те з України й країна не повернеться до своїх давніх вольностей”

Розділ IV.

340

Прихильність оточення П.Орлик здобув завдяки своєму розу-

мові, ерудиції та приємним манерам. Справді, у свідоцтві про об-

рання гетьмана говориться, що він “заслужив цю високу честь... ве-

ликою мудрістю та знаннями”

Новий гетьман був не тільки розумною та досвідченою, а й

принциповою та рішучою людиною і, мабуть, найпереконливіше це

доводить той факт, що, переклавши на свої плечі тягар “визволення

України від жахливого московського ярма”, він нестиме цей тягар

(навіть після того, як “справжні сини” України залишили його) впро-

довж тридцяти двох років, аж до 1742 р., до самої смерті.

Перебуваючи в Бендерах, П.Орлик зустрівся з Девлет-Гіреєм, а

в 1711 р. уклав з ним договір, за яким повинен статися обопільний

похід проти Росії. На жаль, на Лівобережжі Орди Девлет-Гірея з пе-

рших днів вдалися до пограбування краю, особливо на Полтавщині

. Одночасно на Правобережній Україні разом з Буджацькою Ор-

дою виступив П.Орлик

Поява екзильного гетьмана на Україні була схвально зустрінута

значною частиною населення. Як писав очевидець, “все Правобе-

режжя йде за Орликом та його союзниками”. Як зазначають дослід-

ники, це була “найвища точка його кар’єри гетьмана в екзилі”.

Татари, ігноруючи свої обіцянки та умови договору, вдавалися

до масових грабунків та взяття ясиру. У листі до Карла ХІІ він пи-

сав, що татари спустошують церкви, перетворюючи деякі з них на

стайні, ґвалтують молодих дівчат, вбивають та грабують їх батьків.

Від Дністра до Росі вони беруть у полон священиків, козаків, жінок

і дітей, виводячи їх у буджацькі, білгородські та ногайські степи...

В результаті основна частина орликового війська розбіглася по до-

мівках. Він знову залишився зі своїми 4 тисячами козаків, з важкою

сердечною думкою та падінням власного авторитету.

Подібна ситуація влаштовувала Петра І. Після невдалої спроби

при допомозі татар установити в Україні силовим методом свою

владу П.Орлик плекав надію досягти цієї мети дипломатичним

шляхом.

41-42

Цар вимагав від турецького султана видання Карла ХІІ

та П.Орлика, але той Петру І відмовив.

Тоді Петро І вирішив повернути до Росії своїх опонентів силою,

оголосивши Туреччині війну. Але фортуна зрадила полтавському пе-

реможцю. 9 липня 1711 р. його армія була оточена військами велико-

го візира Балтаджі. Петро І послав до турецького головнокомандую-