Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття

Подождите немного. Документ загружается.

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

311

53. Лист П.Орлика Карлу XII, квітень 1711 р. // Субтельний О. Назва-

на праця. – С. 81.

54. Кравцевич-Рожнецький В. Названа праця.

55. Там само.

56. Субтельний О. Названа праця. – С. 100–108.

57. Там само. – С. 109–111.

58. Цит. за кн.: Історія України в особах IX–XVIII ст. – К., 1993. – С. 351;

Маніфест Пилипа Орлика // Кресін О.В. Політико-правова спадщина українсь-

кої політичної еміграції першої половини XVIII ст., – К., 2001. – С. 379.

59. Замлинський В. Названа праця. – С. 352.

60. Там само. – С. 352–353.

61. Там само.

62. Там само.

63. Дорошенко Д. Названа праця. – С. 157.

64. Замлинський В. Названа праця. – С. 353–354.

65. Гончарук П. С. Творець першої української конституції (До 330-

річчя від дня народження та 260-річчя світлої пам’яті Пилипа Орлика) //

Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2003. –

Кн. 2. – С. 95–106.

66. Кравцевич-Рожнецький В. Названа праця. – С. 23.

67. Борисенко В. Курс української історії. – К., 1998. – С. 198.

68. Дорошенко Д. Названа праця. – Т. 2. – С. 165.

69. Там само. – С. 177.

70. Там само. – С. 178–179.

71. Там само. – С. 179.

72. Там само.

Розділ IV.

312

Лекція № 17. Намагання української старшини

зберегти державний автономний устрій

в Україні у середині XVІІІ ст.

ПЛАН ВИКЛАДУ:

1. Загальні зауваження.

2. Реформи Данила Апостола.

3. Заснування Нової Січі Запорозької.

4. Останнє відновлення гетьманства. Кирило Розумовський.

5. Ліквідація Запорозької Січі Катериною ІІ.

6. Запитання та завдання.

7. Джерела та література.

І. Загальні зауваження

Лекція присвячена складній у вітчизняній історії проблемі –

дослідженню спроб української старшини разом з власним народом

у середині XVIII ст. зберегти в Україні державність та національне

автономне життя.

Лекція порушує інформацію про реформи гетьмана

Д.Апостола, обставини відтворення нової Запорозької Січі, виник-

нення гетьманщини Кирила Розумовського, ліквідацію Запорозької

Січі та прояв інших тогочасних історичних подій, процесів і явищ.

Для підготовки матеріалу використані такі джерела, як: “Уні-

версал Гетьмана Д.Апостола про пожалування маєтностей ге-

нерал-майору О.Шаховському” (1729); “Розмір повинностей в ма-

єтках гетьмана Д.Апостола за описом 1734 р.”; “Указ Петра І

про утворення Малоросійської колегії” (1722 р.)

; “Лист П.Орлика

до Запорозької Січі 1734 р.”

; “Просвітянська діяльність гетьма-

на Кирила Розумовського (1758–1764)”

; “Указ Катерини ІІ про

ліквідацію гетьманства й утворення Малоросійської Колегії”

(1764); “Таємна настанова Катерини ІІ П.О.Рум’янцеву під час

призначення його малоросійським генерал-губернатором” (1764);

“Маніфест Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі” (1745)

та ін.

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

313

У згаданих джерелах засвідчено про наступ царизму на авто-

номні права українського народу, вічне прагнення козацтва жити

вільно, без деспотичного режиму, розкрадання земельних фондів

російськими та українськими державцями тощо.

Порушеній проблемі присвятили свої праці такі вчені, як:

В.Борисенко, В.Голобуцький, М.Герасименко, Д.Дорошенко,

Б.Крупницький, В.Панашенко, А.Скальковський, В.Щербина та

ін.

Вивчення робіт цих авторів дає цілісну уяву про історичні події,

процеси і явища, які відбувалися в Україні у середині XVIII ст. У них

висвітлюється діяльність гетьманів Д.Апостола, К.Розумовського,

боротьба царизму з українським автономізмом, запорозькими тради-

ціями та поступова втрата Україною власного самоврядування.

Доба, що відображається у лекції, знайшла висвітлення у публі-

цистичній та художній літературі. Особливе місце серед них належить

двотомній праці О.Васильчикова “Родина Розумовських”. – Спб.,

1880; романам та повістям С.Черкасенка “Пригоди молодого лица-

ря.” – Львів, 1937; А.Чайковського “Сонце заходить” (історична по-

вість з часів зруйнування Запорозької Січі). – Львів, 1930; романам

Стороженка О. “Брати-близнята”. – К., 1929; М.Спротюка “Ост-

рогожський полковник”. – К., 1985; О.Островського “Атакування

Нової Січі” (1775). – К., 1918; повістям А.Кащенка “Зруйноване гніз-

до”(1918), “З Дніпра за Дунай” (1919), “Запорізька слава” (1917),

В.Будзиновського “Пригоди Запорозьких скитальців”. – Львів, 1927.,

та “Кров за кров”. – Львів, 1922; та багато ін.

У лекції звернуто увагу на обставини, які обумовили обрання 73-

річного Д.Апостола українським гетьманом, простежена його внутрі-

шня і зовнішня політика, яка є свідченням його державної мудрості і

керівної принциповості.

Крім цього, досліджено обставини, які дозволили заснувати у

1734 р. Нову Запорозьку Січ, а в 1750 р. – гетьманське управління.

Дається оцінка діяльності К. Розумовського. Одночасно, крок за

кроком простежуватимуться наступ царизму на державні права

України та перетворення її в колоніальну окраїну Російської імперії.

ІІ. Реформи Данила Апостола

У попередній лекції було сказано, що Петро І жорстоко розпра-

вився з П.Полуботком. Його було закатовано. Наказному гетьманові

Розділ IV.

314

інкриміновані “наглість” у зв’язку з так званою “Коломацькою чоло-

битною” про вибори, ігнорування розпоряджень царя та Малоросій-

ської колегії, а також зв’язки з П. Орликом. З посад були звільнені всі

його прихильники й до суду передано 15 найзначніших старшин.

Верховним органом влади в Україні стала Малоросійська коле-

гія. “Генеральна канцелярія була перетворена в дорадчий орган, –

пише В. Борисенко, – її розпорядження набували сили тільки після ві-

зування в Малоросійській колегії... Збирання податків колегія зосере-

дила у своїх руках... Зібрані податки відправлялися у царську казну,

внаслідок чого відбулося неприховане пограбування України”

Розтоптавши місцеве судочинство, російські чиновники запро-

вадили, по-суті, інквізицію. Всюди стала нормою заміна українсь-

ких полковників російським офіцерством, нехтування українськими

кадрами, їх культурою. Стала процвітати політична реакція.

На щастя, становище дещо полегшало після смерті Петра І (сі-

чень 1725 р.). У суспільному житті стала помітна певна лібераліза-

ція, поширювалися чутки про відновлення гетьманства, проведення

амністій тощо. Ця зміна визначалася трьома обставинами:

По-перше, назрівала війна з Туреччиною, яку не можна було

починати з розгромленою Україною. Росія це розуміла й вжила за-

ходів, щоб становище дещо поправити.

По-друге, нав’язана Малоросійською колегією податкова ре-

форма зачіпала інтереси не тільки української старшини, а й росій-

ської, особливо Меншикова, який мав в Україні значні земельні об-

шири. Російським провідникам не хотілося платити високі податки,

які зросли до 300–600%. Вони вимагали скасування цих податків.

По-третє, надмірний тиск і розправа з усіма прошарками

українського суспільства досягли свого апогею й викликали незадо-

волення не тільки у середовищі українських народних мас, а й у

правлячих колах багатьох зарубіжних країн.

З приходом до влади Петра ІІ (1727) було вжито декілька

пом’якшуючих заходів:

1. Було звільнено з ув’язнення козацьку старшину. Звільненим

заборонили повертатися в Україну. Їх стали називати рабами та хо-

лопами російських імператорів.

2. Верховна таємна рада переглянула реформи Вельямінова й

деякі статті відмінила. Зокрема, скасовувалися податки, які допіка-

ли російським землевласникам та українській старшині.

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

315

3. 20 червня 1727 р. було прийнято рішення про реставрацію

українського гетьманства. Гетьманом України Цар призначив мир-

городського полковника Данила Апостола, а українська старшина з

наївністю підіграла йому.

Данило Апостол (1661–1734), миргородський полковник,

народився 4 грудня 1654 р. у козацькій сім’ї в родині гадяць-

кого та миргородського полковника, молдаванина Павла Єф-

ремовича. З молодих років Д.Апостол проявляв хоробрість та

впертий характер, гарну фізичну підготовку та природну муд-

рість. Спочатку підтримав І.Мазепу, проте в листопаді 1708 р.

залишив його, підтримав І. Скоропадського. Запропонував

Петру І разом з Мазепою викрасти Карла ХІІ. Попросив для

гетьмана гарантій. Проте у спеціальному маніфесті цар зви-

нуватив Мазепу у зраді і дворушництві. У складі російської

армії хоробро воював зі шведами, був нагороджений ордена-

ми Росії. Вимагав відновлення гетьманства, писав листи-

вимоги до царя, за що у 1724 р. був заарештований. Після ам-

ністії 1 жовтня 1727 р. у м. Глухові 73-річний Д.Апостол був

обраний гетьманом Лівобережної України

У серпні-вересні 1727 р. Перша Малоросійська колегія припи-

нила своє існування. Це не означало, однак, що російський уряд ви-

пустив із своїх рук основні важелі управління Україною. Так, на-

приклад, за собою Росія залишила контроль за фінансами, армією,

діяльністю гетьманських установ та іншими важливими функціями

українського суспільства

Д.Дорошенко підкреслює, що Д.Апостол “був дуже яскравою

політичною фігурою”

. За висловом М.С.Грушевського, Апостол

виростав у тих часах, коли українська сила не була ще зломлена й

люди ще не зневірилися в можливість вибороти для українського

народу свободу й кращу долю

Автор монографії про гетьмана Мазепу, Федір Уманець, нази-

ває Апостола “останнім козаком”

, а Іван Джуджора – “одним із

кращих українських історичних діячів, а при тім рішучим оборон-

цем автономії України”

. “Додамо ще до цього, – пише

Д.Дорошенко, – що Апостол належав до інтимного гуртка прихиль-

ників Мазепи, які разом із ним виробили план шведсько-

українського союзу для виборення української самостійності... Коли

він відпав від Мазепи... й вирішив вернутися назад до протекції Мо-

скви, старався, як і Скоропадський, врятувати серед загальної катас-

Розділ IV.

316

трофи те, що ще можна було врятувати. І дійсно, незважаючи на

свій семидесятилітній вік, гетьман Апостол відразу дуже енергійно

взявся за реставрацію автономних прав Гетьманщини, які за попе-

редні два десятки літ зовсім підупали”

А спадщина йому дісталась надзвичайно важка: відсутність ви-

щого державного апарату; розладнана управлінська система на міс-

цях; занедбані фінанси й розгромлена торгівля; невизначене судочин-

ство, українське не визнавалося, а російське ще небуло введено; хаос

у землеволодінні, хабарництво і зловживання чиновництва тощо.

Д.Апостол форсованими методами зробив спробу побороти

цей розлад. Зокрема, ним були вжиті такі заходи:

1. Апостол по-новому сформував гетьманський уряд. До

його складу ввійшли наближені до нього люди. Генеральним обо-

зним було призначено Я.Лизогуба, генеральним суддями –

А.Кандибу та М.Забілу, генеральним осавулом – І.Мануйловича

та Ф.Лисенка, генеральним хорунжим – Я.Горленка, генераль-

ним бунчужним – Я.Борозну, генеральним підскарбієм – А.Мар-

ковича, гадяцьким полковником – Г.Грабянку, лубенським – сво-

го сина Петра.

2. Було наведено деякий порядок у фінансовій справі. Зок-

рема, удосконалена податкова система, сформовано державний

бюджет, підтримана у фінансових розрахунках буржуазія.

3. Реформував торговельну політику України. Дозволив

купцям торгувати тими товарами, якими їм раніше забороня-

лося (лій, віск, прядиво, шкіра, селітра). Поміняв паспортну си-

стему, дозволив пряму торгівлю із-за кордоном. Захистив украї-

нських купців від конкуренції.

4. Було проведено генеральне слідство про маєтності. Всі

маєтності були взяті на облік і поділені на 6 категорій. Неза-

конно захоплені хутори і села поверталися до свого попередньо-

го статусу. Була зроблена спроба обмежити російських землев-

ласників. Українська старшина повинна була підштовхувати їх

до продажу своєї маєтності за прийнятними цінами.

5. Д.Апостол провів судову реформу. Генеральному суду

були повернуті функції вищої інстанції, спеціальна інструкція

розмежувала компетенції судів. Виношував плани створити

єдиний український кодекс законів.

6. Апостол добився того, щоб місто Київ підпорядкувати

гетьманській владі, проти чого кияни вперто боролися.

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

317

Д.Дорошенко зауважує, що всі уступки Росії на користь украї-

нської автономії “носили тимчасовий або формальний характер”

Апостол не вберіг козаків, селян і городян від примусових ро-

біт та військового обов’язку за межами України. А тому: на різних

укріпленнях кордонів у 1731 р. працювало 30 тис. чол., 1732 – 20

тис., 1733 – 10 тис. українців. За їх відсутності домашній тягар тис-

нув на жіночі плечі; у 1733 р. 11-тисячний козацький корпус воював

у Польщі за інтереси проросійського Августа ІІ.

В цілому ж за гетьманування Д.Апостола стабілізувалося сус-

пільне життя. Прості люди відчули себе захищеними від зловжи-

вань властей.

Н.Полонська-Василенко підкреслює, що “йому вдалося зміц-

нити гетьманську владу й авторитет гетьмана супроти російських і

місцевих властей”

За Д.Апостола, пише Д.Дорошенко, “гетьманщина вільніше зі-

тхнула й відпочила після страшного терору, під яким вона жила

майже двадцять років”

Ще за часів Д.Апостола російський уряд вирішив нового геть-

мана не обирати й повернутися до практики функціонування Мало-

російської колегії. Новий колегіальний орган цариця Анна Іванівна

назвала “Правління гетьманського уряду” (1734–1750), яке склада-

лося із 6 чоловік (3-х росіян і 3-х українців). З російського боку –

князь Шаховський, князь Барятинський і полковник Гур’єв. З украї-

нського – генеральний суддя М.Забіла, генеральний осавул Ф.Лисен-

ко та генеральний підскарбій А.Маркевич.

По-суті, правителем України став князь Шаховський, який у

своїй діяльності повинен був керуватися інструкцією “Решитель-

ными пунктами”, а також вказівками Анни – робити все можливе,

щоб йшло змішування українсько-російських шлюбів, дискредиту-

вання українського самоуправління.

Правління гетьманського уряду вжило таких заходів:

1. Підготувало зведення законів під назвою “Права, по ко-

торым судится малороссийский народ”

. Про цей кодекс у свій

час мріяли гетьмани І. Скоропадський та Д.Апостол.

2. Організувало переслідування старшин. Створена царицею

“Таємна канцелярія” по сигналу “слово і діло” арештовувала часом

безневинних людей і піддавала їх тортурам. Таких переслідувань за-

знав, наприклад, генеральний обозний Я.Лизогуб та багато ін.

Розділ IV.

318

3. Мобілізувало українське суспільство на забезпечення ве-

дення Росією війни з Туреччиною (1734–1739), яка принесла в

Україну нові побори, жертви, голод та розорення. Так, напри-

клад, Д. Дорошенко наводить такі данні: під час війни на

фронт було мобілізовано 157300 козаків та 205000 селян. Із них

загинуло 34000 чол. (В Україні в той час проживало близько 1

млн. осіб). Під час війни загинуло 47000 коней. Нанесено Україні

збитків на 1,5 млн. крб.

4. Переведено на російський взірець управління полками

Слобідської України. З цією метою було створено “Канцелярію

комісії по запровадженню слобідських полків”. Полкові канце-

лярії прирівнювались до російських воєводств, козаки обклада-

лись податками.

Все це не могло не викликати незадоволення “Правлінням”,

боротьби проти нього. З приходом до влади Єлизавети Петрівни

“Правління” було скасоване.

ІІІ. Заснування Нової Січі Запорозької

У попередній лекції було сказано, що російські війська під керівни-

цтвом полковника П. Яковлєва в кінці квітня на початку травня 1709 р.

оточили Січ й при допомозі полковника Галагана розгромили її. Де-

яким воїнам пощастило втекти й заснувати в урочищі Олешки, підвла-

дному Кримському ханству, тимчасове січове укріплення (1711–1734).

Н.Полонська-Василенко відзначає, що “їхнє перебування там

було дуже важким. Відірвані від своєї економічної бази, позбавлені

можливості вести торгівлю з Україною, козаки бідували”

. Як ви-

словився В.Борисенко, життя їх було “не з молоком”. Ханська адмі-

ністрація примушувала їх воювати за свої інтереси, будувати ханські

укріплення. Часто відловлювали їх і продавали в неволю.

В одній із старовинних народних дум про це розповідається так:

“Заступила чорна хмара та білую хмару:

Опанував запорожцем

Поганий татарин...

Ой, Олешки, будем довго ми вас знати, –

І той лихий день і ту лиху годину

Будем довго, як тяжку личину споминати.”

Та найбільшою була туга за Батьківщиною, рідними і близь-

кими, за втраченою волею, рідними звичаями.

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

319

Ця ностальгія звучить в українській народній пісні “Пропала

Січ Запорозька”:

“Ой, царице, наша мати! Змилуйся над нами,

Ой, дай же нам прежні степи з темними лісами”

– Не дозволю запорожцям степом обладати,

Да прикажу москалеві всю Січ розоряти!

Визначаючи своє подальше життя, запорожці поділялися на дві

групи. Одні вважали, що потрібно звернутися до цариці, попросити

прощення і дозволу на повернення додому (І.Маклашевич та І.Гулак),

інші – вести з Росією боротьбу до переможного кінця (К.Гордієнко –

отаман в екзилі).

На всі звернення російський уряд або відмовчувався, або від-

мовляв. Відновлення гетьманства дало Олешківському козацтву на-

дію. Позитивному вирішенню запорозької проблеми сприяли події у

Польщі у 1733 р. Поляки не бажали садити на престол російського

протеже Августа ІІІ й мали намір запросити олешківських козаків

допомогти їм у боротьбі проти Москви.

Щоб не допустити цього союзу, у 1734 р. Російський уряд дав

дозвіл на повернення олешківських січовиків на середнє Подніп-

ров’я. Близько 30 тис. козаків повернулися на р. Підпільну й засну-

вали Нову Січ. Проте ця Січ була мало чим схожа на Січ І. Сірка чи

К.Гордієнка. Її діяльність контролювалася урядом, над головами

постійно висіла небезпека.

Земельні обшири навколо Січі належали запорожцям. Терито-

рія поділялася на вісім паланок – урочищ, в центрі яких була укріп-

лена слобода з козацьким військовим гарнізоном.

Січ ділилась на 38 куренів. Вищим органом був Кіш, яким ке-

рував отаман, писар, судді, осавули і довбиші та інша старшина, яка

часто вузьким колом підміняла козацьку раду, значення якої остан-

нім часом стало підупадати.

Дослідники стверджують, що Росія, зміцнивши свої позиції в

Україні, стала думати про завоювання виходу до Чорного моря. Ро-

сійський уряд розраховував, що успіхів у цій війні можна домогтися

за рахунок інтенсивного використання українських економічних і

людських ресурсів.

Розв’язуючи російсько-турецьку війну 1734–1739 рр., Росія на

війну з Туреччиною та Кримом у 1735 р. послали 20 тис. козаків, у

1736 р. – 25 тис., у 1737 р. – 65 тис.

Розділ IV.

320

В.Борисенко зауважує, що “війна завдала Україні страшенного

лиха. Протягом 1737–1739 рр. турецько-татарські війська неодноразово

нападали на правобережні, лівобережні та слобідські полки, руйнували

міста і села, винищували і полонили людей, забирали худобу, майно,

спалювали, що не могли вивезти. Центральні і північні землі Гетьман-

щини і Слобожанщини страждали від постоїв російських військ”

Додамо, що російські війська потрібно було годувати, одягати та

забезпечувати житлом. Ці побори відображені у народній приказці:

“Москалики-Соколики, поїли ви наші волики,

А вернетесь здорові – поїсте й останні корови”.

Нема потреби поширюватись, що населення ще й страждало

від брутальної поведінки російського війська, зловживань його на-

чальства та непідсудності.

Війна показала, що колективне керівництво українським краєм

не дало бажаних наслідків. Матеріальні та людські ресурси розпо-

рошувались, відчувалась відсутність мобільності.

Недосконалість керівництва козацьким суспільством, війна ро-

зорили Україну. Міністр Волинський, проїхавши по українській зе-

млі, фавориту цариці Бірону писав:

“Я навіть не уявляв собі, як сильно вона спустошена й яка

маса народу загинула; а ось і тепер таку силу людей вигнано на

службу (в армію – П.Г.), що не залишилося хліборобів, які пот-

рібні, щоб засіяти хоча б стільки хліба, аби прогодувати самий

край... Багато ланів не засіяно, бо нема кому працювати та й

нема чим, бо волів, якими тут орють, усіх забрано і заморено в

часі походу, а що лишилось, то тепер забирають. У самому ли-

ше Ніжинському полку взято 14 тис. волів, а що з інших полків

забрано, про те не маю докладніших відомостей”

Але оточення Анни – Бірон, Мініх, Ляссі та ін., як німці, інте-

ресів України не розуміли, творили свою політику, не зупиняючись

ні перед якими жертвами.

IV. Останнє відновлення гетьманства. Кири-

ло Розумовський

Війна показала, що в українському суспільстві треба терміново

вирішувати дві проблеми: