Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття

Подождите немного. Документ загружается.

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

281

Обираючи цей шлях, І.Мазепа враховував, що в середовищі

російського суспільства щодо Петра є також опозиція, яка склада-

ється як з консерваторів, реакціонерів, так і з противників деспоти-

зму і терору (В.Шереметьєв, Г.Головкін та ін.). На підтримку цих

людей розраховував і Карл ХІІ, і Мазепа.

Шукаючи стосунків з Карлом ХІІ, Мазепа вирішив використа-

ти посередництво шведського ставленика, короля Польщі Станісла-

ва Лещинського і, зокрема, його тітки Ганни Дальської

. Водночас

входив в зносини з Туреччиною, Кримом, Молдавією, східними

православними патріархами й просив підтримати його плани

Л.Г.Мельник зауважує, що у 1704–1705 рр. Мазепа робить спро-

бу стати на шлях угоди з польськими політичними колами і, зокрема,

королем Станіславом Лещинським. Йому уявлялося, що Україна з

Польщею можуть створити федерацію

Але оригіналу такої угоди в

розпорядженні історичної науки немає. Мазепа усвідомлював, що

Польща не могла стати гарантом суверенності Гетьманщини, оскільки

сама переживала розкол і глибоку політичну кризу. Мазепа розумів,

що реальним і серйозним політичним актом могла бути лише угода

про союз -протекторат з шведським королем.

У 1706–1707 рр. відбулися таємні українсько-шведські перемо-

вини. Вони не були відкриттям історії. У свій час у боротьбі проти

Польщі на поміч Швеції робив спробу опертися Б. Хмельницький. На

початку ХVІІІ ст. союз зі Швецією міг дати позитивні результати.

М.С.Грушевський вважав, що українські маси від цього союзу “могли

тільки виграти...” Протекція Швеції, держави далекої, територіально

відокремленої, не могла вносити в українське життя ніяких значних

труднощів, могла бути явищем тільки скороминучим”

Перед дослідниками постає питання – що спонукало його на

союз зі Швецією: честолюбні плани? Кар’єрні проблеми? Жадоба

до влади? Потяг до грошей? Вороже ставлення до Росії? Націона-

лізм? Лист генерального писаря П.Орлика до свого вчителя, Мос-

ковського екзарха С.Яворського (1721) засвідчує, що 17 вересня

1707 р. І.Мазепа розповів йому, що на союз зі Швецією він відважи-

вся “не для своєї особистої користі, не для вищих гонорів, не для бі-

льшого збагачення та інших якихось прихотів, а для вас всіх..., для

загального добра матері моєї вітчизни бідної України...”

Розділ IV.

282

Тобто, в основу україно-шведського союзу І.Мазепою були

покладені передусім патріотичні мотиви. По-друге, до цього со-

юзу його підштовхував російський цар.

Виснажені українські війська він залишив один на один зі

шведською та польською арміями. Свідомо прирік Гетьманщину на

подальші руйнування та жертви. Отже, помиляються ті, хто робить

спробу трактувати вчинки гетьмана Мазепи як “зраду”

По-третє, гетьман Мазепа восени 1707 р. запропонував Карлу

ХІІ свій план боротьби з Росією. Основою був напад на Росію через

Україну, чіткий розрахунок українсько-шведського військового

співвідношення та створення спільного фронту. Проте Карл ХІІ об-

рав свій, північний шлях походу проти Росії, що призвело до втрати

часу та стратегічної ініціативи. В результаті, як потім показали об-

ставини, сутичка з Росією для Карла ХІІ та І. Мазепи закінчилася

поразкою влітку 1709 р. під Полтавою.

Влітку 1708 р. І. Мазепа переживав важкі часи. Його зносини

зі Станіславом Лещинським та Карлом ХІІ стали відомі Петру І.

Про ці стосунки йому донесли генеральний суддя В. Кочубей та

полтавський полковник Іскра

, Мазепі пощастило довести царю,

що згадані старшини мали намір використати Петра для зведення з

ним особистих рахунків (пов’язаних з інтимними стосунками геть-

мана з Мотроною Кочубей).

Кочубей та Іскра були заарештовані і в Борщагівці під Києвом

страчені. Це змусило гетьмана перейти до глибокої конспірації та

звузити коло утаємничених людей.

Дослідники вважають, що свої задуми (укладання союзу зі

Швецією) Мазепа розповів генеральному писарю П.Орлику, генера-

льному обозному Ломиковському, полковникам Апостолу, Горлен-

ку, Зеленському, митрополиту Й.Кроковському та кільком іншим

впливовим старшинам

. Але ця конспірація принесла Мазепі не

стільки користі, скільки великої шкоди, бо широкі кола козацької

старшини, народні маси не знали справжніх задумів гетьмана й не

змогли його підтримати. Як пише М.С.Грушевський, – своєю конс-

пірацією Мазепа перемудрив себе, “бо не підготувавши ґрунту для

повстання, наперед знищив для нього всякі надії”

. І.П.Крип’я-

кевич зауважував, що конспіративність Мазепи “не дозволила йому

вести справи скоро й рішуче”

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

283

Йому уявлялося, що шведсько-російська війна пройде поза

межами України й приєднання до переможця відбудеться безболіс-

но. Та коли дізнався, що Карл ХІІ веде свої війська на Україну, про-

роче заявив, “що марш Карла на Україну приведе за собою появу...

царської армії й погубить усю справу”

Обставини примусили його прискорити вибір і зробити певну

заяву. І цей вибір був зроблений 25 жовтня 1708 р., переправившись

через Десну, Мазепа пішов на з’єднання з військами Карла ХІІ. З ним

були: генеральний обозний І.Ломиковський, генеральний писар

П.Орлик, племінник А.Войнаровський, генеральні осавули М. Гама-

лія, Д. Максимович, генеральний хорунжий І.Сулима та генеральний

бунчужний Ф.Мирович; полковники: миргородський – Д.Апостол,

прилуцький – Д.Горленко, лубенський – Д.Зеленський, корсунський –

А.Кандиба, київський – К.Мокієвський, компанійські – Андріяш, Га-

лаган, Комухівський та ін. За підрахунками М.Грушевського та

М.Костомарова з Мазепою було військо з 4–5 тисяч воїнів.

Безперечно, виникає питання – на яких умовах конструювався

союз зі Швецією? На жаль, оригінал українсько-шведського договору

втрачений. Для відповіді на це питання ми використали копію цієї уго-

ди, наведеної П.Орликом в одній із своїх праць “Вивід прав України”

(1712), яку І.Борщак вперше опублікував у 1925 р. у м. Львові.

Зокрема, у цьому документі записано, що договір складався із 6 статей:

Стаття 1.

Його королівська Величність зобов’язується бо-

ронити Україну і частину краю козаків, приєднаного до неї, і

послати туди негайно на поміч війська... Його королівська

величність буде оплачувати їх, а козаки постачати їм харчі.

Стаття 2.

Все те, що буде завойоване на давніх Московсь-

ких володіннях, належатиме згідно з правом воєнним до того,

хто займе це як переможець...

Стаття 3.

Український князь і Генеральна рада будуть па-

нувати надалі згідно з правом, яким користувалися досі...

Стаття 4.

Іванові Мазепі, законному князеві, ніяким робом

не будуть перешкоджати у володінні цим князівством...

Стаття 5.

Що торкається герба і титула українського кня-

зя, то не буде ніяких змін у досі прийнятих звичаях...

Стаття 6.

... Князь і Генеральна рада відступлять його ко-

ролівській величності на час війни... Стородуб, Мглин, Пол-

таву, Батурин, Гадяч

Розділ IV.

284

Дослідники вважають, що цей документ давав широку автоно-

мію Україні, зберігав її державність і традиції, відповідав інтересам

українського народу. І.Крип’якевич пише, що цей договір “поставив

справу української держави на широку платформу... Україна мала за-

лишатися у союзі зі Швецією, але шведський король не мав права ко-

ристуватися ні титулом, ні гербом українського князівства”

Такої ж високої думки про шведсько-українську угоду був і її

творець – І.Мазепа.

V. Запитання та завдання

?

1. Що ви знаєте про Північну війну?

2. Як використовувала Росія військовий потенціал України у

Північній війні?

3. Дайте характеристику С.Палію.

4. На яких умовах І.Мазепа входив у союз зі Швецією?

VI. Джерела та література

1. Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. – К., 1991;

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К.,1991; Апанович О. Гетьма-

ни України і кошові атамани Запорозької Січі. – К.,1992; Борисенко В. Курс

української історії. – К., 1998; Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. –

Львів, 1991; Грушевський М. Шведсько-український союз 1708 р. // Записки

наукового товариства ім. Шевченка. – Львів, 1909. – Т. ХС ІІ; Дядиченко В.

Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVІІ –

початку XVІІІ ст. – К.,1959; Кресін О. Політико-правова спадщина українсь-

кої політичної еміграції пер. пол. XVІІІ ст. – К., 2001; Костомаров Н. Мазепа

и мазепинцы // Собр. соч. – Спб., 1905. – Т. 16. – Кн. VІ; його ж: Мазепа. –

М., 1992; Мацьків Т. Гетьман І. Мазепа в західноєвропейських джерелах.

1687–1709. – Мюнхен, 1988; Козаченко А. Полтавська битва. – К., 1949; Ме-

льник Л. Лівобережна гетьманщина періоду стабілізації (1669-1709 рр.). – К.,

1995; Оглоблін О. Гетьман І. Мазепа та його доба. – Нью-Йорк; Париж; То-

ронто, 1960; Його ж: Гетьман І. Мазепа і Москва // Укр. історик. – 1989. – №

4; Павленко С. Міф про Мазепу. – Чернігів, 1998; Резніченко В. Пилип Ор-

лик, гетьман-емігрант. – К., 1918; Сергієнко Г. Визвольний рух на Правобе-

режній Україні в кінці XVІІ і на поч. XVІІІ ст. – К., 1963; Сергійчук В. Кого

зрадив гетьман Мазепа. – К., 1991; Смолій В., Степанков В.В. Українська

державна ідея. – К., 1997; Слюсаренко А., Томенко М. Історія української

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

285

конституції. – К., 1993; Субтельний О. Мазепинці. – К., 1994; Уманець Ф.

Гетьман Мазепа. – Спб., 1897; Єнсен А. Мазепа. Історичні картини. – К.,1992;

Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності. – К., 1999.

2. Коломацькі статті 1687 // Бантиш-Каменский Д.Н. Источники ма-

лороссийской истории / Изд. О.Бодянским. – М., 1858. – Ч. 2; Лист І.Мазепи

до Стародубського полковника Івана Скоропадського // Путро О.І. Історія

України. Ч. 1. Хрестоматія. – К., 2002; Щоденник словацького гуманіста Да-

ніеля Крмана (1663–1770) // Там само; Пакти й конституції законів і вольнос-

тей Війська Запорозького // Слюсаренко А., Томенко М. Історія української

Конституції. – К., 1993.

3. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990. – С. 354.

4. Мельник Л. Лівобережна гетьманщина періоду Стабілізації (1669–

1709 рр.) – К., 1995. – С. 4.

5. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1991. – С. 281.

6. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К., 1991. – С. 155–156.

7. Дорошенко Д. Названа праця. – С. 337.

8. Павленко С. Міф про Мазепу. – Чернігів., 1998. – С. 138–139.

9. Дорошенко Д. Названа праця. – С. 339.

10. Мельник Л. Названа праця. – С. 32.

11. Борисенко В. Курс української історії. – К., 1998. – С. 278–279.

12. Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990. – С. 215.

13. Там само. – С. 216

14. Там само. – С. 216.

15. Дорошенко Д. Названа праця. – С. 369.

16. Мельник Л. Названа праця. – С. 39.

16а. Гончарук П. С. Гетьман України І. Мазепа: державотворець, полі-

тик, людина // Вісник Київського славістичного університету. – 2003. – № 15. –

С. 141-142.

17. Полонська-Василенко Н. В. Історія України: В 2 т. – К.,1992. –

Т. 2. – С. 59.

18. Полонська-Василенко Н. В. Історія України. – Т. 2. – С. 59.

19. Оглоблін О. Гетьман І. Мазепа та його доба. – Нью-Йорк, 1960. – С. 223.

20. Крип’якевич І. Названа праця. – С. 215.

21. Мельник Л. Названа праця. – С. 42–43.

22. Дорошенко Д. Названа праця. – С. 372.

Розділ IV.

286

23. Крип’якевич І. Названа праця. – С. 216.

24. Борщак І. Мазепа-людина й історичний діяч // Іван Мазепа. – К.,

1992. – С. 72.

25. Дорошенко Д. Названа праця. – С. 366.

26. Там само. – С. 366.

27. Полонська-Василенко Н. В. Названа праця. – Т. 2. – С. 63.

28. Дорошенко Д. Названа праця. – С. 374.

29. Крип’якевич І. Названа праця. – С. 217.

30. Оглоблін О. Названа праця. – Нью-Йорк, 1960. – С. 288.

31. Мельник Л. Названа праця. – С. 50.

32. Грушевський М. Виговський і Мазепа // Літературно-науковий

вісник. – К., 1909. – Кн. VІ. – С. 191–192.

33. Лист П.Орлика до С.Яворського 1721. // О.Кресін Політико-

правова спадщина української політичної еміграції пер. пол. XVІІІ ст. – К.,

2001. – С. 414–415.

34. Мельник Л. Названа праця. – С. 53–54.

35. Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа. – К., 1991. – С. 40–41.

36. Мельник Л. Названа праця. – С. 55

37. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990. – С. 379.

38. Крип’якевич І. Історія України. – С. 217.

39. Дорошенко Д. Нарис історії України. – С. 379-380.

40. Орлик П. Вивід прав України // Кресін О. Названа праця. – С. 384–385.

41. Крип’якевич І. Історія України. – С. 217.

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

287

Лекція № 16. Наступ російського царизму

на автономію України у першій чверті XVІІІ ст.

Частина друга

ПЛАН ВИКЛАДУ:

1. Полтавська битва. Ліквідація Запорозької Січі.

2. Український уряд в екзилі. Конституція П.Орлика.

3. Обмеження прав України. Перша ліквідація гетьманства.

Павло Полуботок.

4. Запитання та завдання.

5. Джерела та література.

І. Полтавська битва. Ліквідація Запорозької Січі

Напередодні Полтавської битви (1709) становище в Україні

було невизначене. За висловом Н.Полонської-Василенко, після за-

кликів І.Мазепи “боротися зі шведами, не тільки селяни, а навіть

старшини не знали, що шведи прийшли не як вороги, а як визволи-

телі”

. Інформацію про перехід Мазепи у стан Карла ХІІ Петро І

сприйняв дещо в розгубленому стані, оскільки саме в цей час (жов-

тень 1708 р.) у нього було власне критичне становище.

Щоб не втратити ініціативи, цар вирішив діяти:

по-перше, за порадою О.Меншикова Петро І звернувся до

українського народу й змалював Мазепу як зрадника; у зв’язку з

цим дав команду негайно в Україні переобрати гетьмана. Уявляло-

ся, що владу в Україні варто передати недругу Мазепи Д.Апостолу,

потім дійшли висновку проголосити гетьманом стародубського

полковника І.Скоропадського (6 листопада 1708 р.);

по-друге, І.Мазепу звинувачують у конфесійному відступництві,

записують його у табір католиків та уніатів, зрадників православ’я;

по-третє, Росія оголошує себе захисником України, охорон-

цем її державних та релігійних традицій, старшинських пільг та ко-

зацьких вольностей. Заграючи з селянством, скасовує з українсько-

Розділ IV.

288

го народу визначені Мазепою податки. Терміново в Україну були

введені російські війська, розгромлені переправи через Десну, спа-

лені прифронтові села;

по-четверте, фельдмаршалу Меншикову дано наказ спалити

столицю Мазепи Батурін. Спалення столиці та обстріл її жителів

повинно було стати уроком для інших українських міст. Костома-

ров М.І., підкреслював, що розправа з батуринцями “викликала

страшенний переполох в малоросійському краї. Жителі навколишніх

містечок і сіл кидали свої домівки, втікали самі не знаючи куди”

Очевидці згадували, що “Москва лютувала, увесь Батурін розорила,

всіх тамтешніх людей перебила (близько 4000 осіб – П.Г.) і малих

діток не пожаліла”

. Мазепу проголосили боговідступником, зачи-

тували йому церковне прокляття – анафему, повісили на шибениці

його зображення;

по-п’яте, російський воєвода Д.Голіцин вжив заходів, щоб не

відбулися з’єднання з Мазепою правобережних військ. Зусиллями

Петра І та Карла ХІІ в Україні була розпалена, по суті, громадянсь-

ка війна., розгорнута боротьба маніфестів та взаємних звинувачень,

залякувань та залицянь, фальшивих листів та інформації. В них

йшла мова навіть про ніби організацію Мазепою замаху на Карла

ХІІ, взяття короля в полон та видачу російському цареві тощо.

Оточенню Мазепи було дано місяць для переходу до російсь-

кого війська. В листах-попередженнях говорилося, якщо цього не

відбудеться, старшинські родини підлягатимуть арешту, розгрому

та пограбуванню. Почалася небачена роздача української землі. До-

лгорукову, Головкіну, Шафірову, Шереметєву, Меншикову, вірно-

підданій українській старшині І.Скоропадському, П.Полуботку,

І.Носу та ін.

Д.Дорошенко зазначав, що напередодні полтавської битви

“нагороджувалися такі, хто зробив донос на когось... Це довело

до справжньої оргії доносів... Серед українського громадянства

були посіяні зерна страшної деморалізації, яка довгі десятки ро-

ків потім давала себе відчути”

За царськими маніфестами, кожний, хто вступав у будь-які

стосунки зі шведами, хто ставився до них прихильно або лише ней-

трально, хто вступав з ними у бодай найменші торговельні стосун-

ки, заносився у списки царських ворогів, мазепинців. Слідчі матері-

али розповідають, що таких людей, як правило, карали на смерть.

Україна кінця XVII – XVIII ст. ...

289

М.С.Грушевський, досліджуючи цей період, писав, що улюб-

леним ремеслом О.Меншикова були екзекуції. За його розпоря-

дженням українських старшин “колесували, четвертували і на палі

вбивали, а вже що найлегше, за іграшку уважали – це вішання та ві-

друбання голови”

Чому ж широкі народні маси у час вибору присягнули царю, а

не Мазепі? М.Костомаров схильний пояснити це православною сут-

тю першої і пропольською орієнтацією Мазепи. Народ “вважав його

ляхом, готовим зрадити цареві з тим, щоб віддати Україну в рабство

Польщі. Ніякі запевнення зрадника, ніякі брехливі звинувачення, які

він розсилав на московські власті, не змінили до нього народної ан-

типатії... Народ залишився вірним цареві навіть не через якусь при-

хильність, чи якесь побожне почуття до монарха, а просто від того,

що із двох зол слід було вибирати менше... Під московською вла-

дою, зрештою, залишалося для нього завжди духовне задоволення”

М.С.Грушевський, на нашу думку, був ближче до істини. Від-

повідаючи на це питання, М.Грушевський підкреслював, що у той

грізний час Петру І і його можновладцям вдалося засобами терору,

обману і демагогії, використанням церкви, деморалізацією україн-

ської суспільності, розколом народу, ізолювання від нього гетьмана

та його старшини. “Кривавий нестримний терор, – писав він, – зро-

бив своє”

Напередодні Полтавської битви І.Мазепу та Карла ХІІ підтри-

мало 8-тисячне запорозьке військо. У березні 1709 р. під Кобеляка-

ми та іншими містами запорожці розгромили ряд російських полків.

У зв’язку з цим воєвода Шереметєв дає наказ полковнику Яковлєву

влаштувати Запорожжю “другий Батурін”. Спочатку штурмом були

взяті підступи до Запорозьких фортець – Келеберду та Переволочну.

Потім (у травні 1709 р.) приступили до ліквідації Січових

укріплень. Полковнику Яковлєву допоміг український полковник

Гнат Галаган. Проникнувши обманом у розташування запорожців,

російські війська жорстоко розправилися з ними. У доповідній

І.Скоропадському писалося: На Запорожжі “голови луплено, шиї до

плахи рубано, вішано й інші тиранські смерті завдано”

Дослідники повідомляють, що після розправи над запорожцями

січові фортеці було зруйновано, курені й військові будівлі спалені, га-

рмати, скарб і прапори вивезено. О.Меншиков писав Петру І, що він

“знатнейших воров” наказав схопити, багатьох із них стратити, саме

Розділ IV.

290

ж “изменническое гнездо разорить и искоренить”. За що цар оголо-

сив йому подяку, оскільки з розоренням Запорожжя був вирваний,

за висловом Петра І, “последний корень Мазепин”

Тим часом назрівала остаточна зустріч між арміями Карла ХІІ

та Петра І. Ця битва намітилася в районі Полтави. У розпорядженні

Петра І було 42,5 тис. вояків та 72 гармати. Карл ХІІ мав 25-тисячну

армію і лише 4 гармати. 27 червня 1709 р. Карл почав наступ пер-

шим і зазнав цілковитого розгрому. Близько 10 000 солдат було

вбито, 3 000 – потрапило у полон. Прихильників Мазепи у полон не

брали: їх розстрілювали на місці.

М.С.Грушевський, оцінюючи Полтавську битву, зауважив, що

“полтавська побіда закопала Мазепу і мазепинців з їх планами, піді-

рвала глибоко й автономістичні змагання українські взагалі... Пере-

мога під Полтавою дала царству Російському не тільки рішучу пе-

ревагу у Східній Європі, але й пхнула його на стежку імперіалізму,

екстенсивної політики, все нових і нових завоювань і прилучень на

цілі два століття”

Відірвавшись від переслідування російської армії у районі Запо-

розької Січі, 3-тисячний загін шведів і козаків рушив до Туреччини. З

гетьманом Мазепою відступили за кордон генеральний писар

П.Орлик, генеральний обозний І.Ломиковський, племінник гетьмана

А.Войнаровський, генеральний бунчужний Ф.Мирович, генеральний

осавул Г.Герцик., отаман Коша Запорозького К.Гордієнко та ін.

16-тисячна армія шведів на переправі Дніпра росіянами була

взята в полон. Козаків заковували в кайдани, відправляли в Сибір

або карали смертю. Карл ХІІ та Мазепа 1 серпня 1709 р. прибули до

Бендер, де були інтерновані Туреччиною.

Надломлений духовно, тяжко хворий гетьман І.Мазепа 22 сер-

пня помер у віці 70 років. Похоронено покійного у церкві Святоюр-

ського монастиря під Галацом.

Отже, гетьман І.Мазепа ввійшов в історію України як послідо-

вний державотворець, кінцеві помисли якого сягали її соборності,

національної свободи, високого культурного злету свого народу.

Прагнучи до цих ідеалів, у практичній діяльності І.Мазепа допустив

ряд стратегічних та тактичних помилок. На жаль, від них не засте-

режений жоден навіть найвизначніший політичний діяч світу. Про-

те це не зменшує їх заслуг перед своїми народами.