Вищезазначені визначення дозволяють говорити про деякі
узагальнені принципи здійснення стратегічного управління:
1) кожне підприємство являє собою відкриту організаційно-
економічну систему, що змінюється і розвивається в динамічному, часто
ворожому середовищі;
2) створені підприємства мають високий рівень гнучкості й
реактивності, що дає деяким з них можливість виживання. Далі вони
стають більш стабільними: це означає, що для змін і розвитку необхідно
розробляти спеціальні заходи, які представляються у вигляді більш-
менш обґрунтованих стратегій, що враховують як зовнішні (ринкові), так і
внутрішні (виробничі) фактори;
3) послідовний розвиток підприємства, пов'язаний із формуванням
чітких, простих і досяжних цілей, які знаходять вираження в системі
техніко-економічних, кількісних і якісних показників (наприклад, прибуток,
обсяг товарообігу, рівень якості продукції, бюджетні характеристики), а
також у системі стратегій їх досягнення, що інтерпретуються в
“стратегічному наборі”;
4) навіть у випадку використання системи стратегічного управління
з орієнтацією на “стратегічний набір” наступає момент, коли вони
застарівають і починають затримувати розвиток підприємства. Щоб
уникнути такого негативного становища, стратегії необхідно постійно
переглядати й обновляти;
5) механізм функціонування підприємства повинен містити
стратегічну підсистему, спрямовану на створення, аналіз і перегляд
балансу зовнішніх і внутрішніх факторів, формування цілей і стратегій
розвитку, що передбачають розробку і коректування заходів щодо
формування середовища (у можливих межах) і пристосування до нього
підприємства. Досвід показує, що більшість підприємств, що орієнтовані
тільки на внутрішні проблеми, приходять до краху;
6) підтримка змін, нововведень різних типів повинна
забезпечуватися ефективною системою мотивації, соціально-психоло-
гічної підтримки, які сприяють проведенню стратегічних дій;
7) забезпечення динамічності змін шляхом прискорення практичних
дій з реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи