Головченко В.І., Солдатенко В.Ф. Українське питання в роки Першої світової війни

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 4

УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ

В МІЖНАРОДНОМУ КОНТЕКСТІ

ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

4.1. Українська Держава в новій «східній політиці»

західних союзників

Ставлення провідних країн Четверного союзу — Німеччини

й АвстроBУгорщини — до Української Держави визначалося,

насамперед, цілями їхньої «східної політики», а також військоB

вою формою допомоги українській владі в боротьбі проти радянB

ської влади й причетністю до організації державного перевороту

–

30 квітня 1918 р. Як вже зазначалося вище, саме пошук альB

тернативи народницькоBсоціалістичній Центральній Раді привів

німецьких військових і дипломатів до ідеї спертися на консерB

вативноBліберальні кола й встановити властиву для Козацької

України ХVІІ

–

ХVІІІ ст. державну модель — гетьманат.

Ще 23 березня 1918 р., тобто рівно за місяць до підписання «ГосB

подарського договору між УНР і Німеччиною та АвстроBУгорщиB

ною», начальник штабу німецьких окупаційних військ генералB

лейтенант В. Гренер повідомляв фактичного головнокомандувача

генералBполковника Е. Людендорфа, що, на його думку, доки

Берлін підтримуватиме Центральну Раду, неможливо буде заB

безпечити надходження з України передбаченої в Бресті кільB

кості хліба, й відверто пропонував замінити радикальноBсоціаB

лістичну Центральну Раду консервативним урядом

494

. Але МЗС

Німецької імперії, що відбивало настрої лівоцентристських сил,

які чисельно переважали у рейхстазі, відреагувало негативно:

вже 26 березня підсекретар Г. Буше від імені міністра фон КюльB

мана категорично застеріг посла в Києві Мумма фон ШварценB

штайна від будьBяких різких змін «східної політики», в тому числі

й шляхом повалення Центральної Ради. Більше того, зовнішньоB

політичне відомство радило, щоб німецькі військові не порушуB

вали українського законодавства у сфері землеволодіння

495

262 Розділ 4

Водночас МЗС АвстроBУгорщини, на відміну від німецьких коB

лег, підтримало пропозицію В. Гренера: 3 квітня О. Чернін шифроB

грамою повідомив посла в Києві Йоганна Форгача, що він «нічого

не мав би проти того, щоб нинішній, за наявними слухами, зовсім

ізольований уряд був замінений іншим». Причому міністр нагоB

лошував на важливості того, аби посол А. Мумм також поділяв

цю позицію

496

. Останній опинився у складній ситуації, коли, з одB

ного боку, мав дотримуватися міністерських директив про дипB

ломатичне визнання УНР, а з іншого — не бачив можливостей

гарантувати хлібний експорт до Центральних держав.

Тоді А. Мумм звернувся до свого МЗС з проханням відрядити

до Києва відомих німецьких політиків та експертів, які могли б

уплинути на уряд В. Голубовича в бік поступової орієнтації впраB

во. Серед можливих кандидатів для цієї відповідальної місії поB

сол назвав «відомого друга української ідеї» П. Рорбаха, а також

членів впливової соціалBдемократичної фракції рейхстагу —

фахівця з аграрного питання Едуарда Давида (1863

–

1930) й журB

наліста Альберта Зюдекума (1871

–

1944). До їхнього прибуття

німецьке посольство спробувало власними силами переконати

лідерів УНР в утопічності їхніх соціальноBекономічних проектів,

передусім, соціалізації землі.

Але двогодинна бесіда М. Грушевського й М. Ковалевського

з членами німецької економічної місії в Києві, знаними банкіраB

ми й промисловцями Г. Відфельдом та К. Мельхіором виявилася

безплідною, хоча присутній на зустрічі німецький посол саркасB

тично нагадав співрозмовникам, «що без нашої військової допоB

моги ні один з них не залишився б на своїй посаді, а відкликання

наших військ потягло б за собою їхнє вигнання і хаос в країні»

497

Ідейно переконаний у власній правоті голова УПСР М. КовалевB

ський тільки дивувався «цинізму» німецьких дорадників

498

Після цього організація державного перевороту дещо стримуB

валася вже лише з огляду на потребу завершення процесу уклаB

дення торговельноBекономічного договору. 13 квітня А. Мумм поB

відомляв берлінське МЗС про переворот як справу, принципово

вирішену, хоча поки ні він, ні Й. Форгач, ні В. Гренер ще не виB

значились із прийнятною кандидатурою для заміни М. ГрушевB

ського. Посол запевняв керівництво МЗС, що він досі цілком лоB

яльно ставився до уряду і до прем’єрBміністра В. Голубовича як

Українське питання в міжнародному контексті... 263

особистості, що вселяла симпатії, але нині змушений ввійти в конB

такт із більш правими партіями

499

Водночас керівництво консервативного Союзу земельних

власників, створеного в травні 1917 р. опозиційно налаштованиB

ми до аграрної політики Центральної Ради поміщиками й заможB

ними селянами (переважно нащадками козаківBреєстровців)

Лівобережжя, направило командуванню німецькою Київською

групою армій докладний план зміни влади в Україні, який передB

бачав розпуск Центральної Ради й уряду УНР та впровадження

німецького генералBгубернаторства. Цей варіант розвитку подій

опосередковано підтверджує у своїх спогадах і П. СкоропадсьB

кий

500

, до нього схилялося австроBугорське командування.

Однак посол А. Мумм вважав подібний підхід «із військового

погляду цілком зрозумілим, а з політичного безумовно небажаB

ним»

501

, побоюючись антинімецьких заворушень в Україні, які

знову ж таки поховають сподівання на вивезення продовольства.

Тому коли В. Гренер 17 квітня показав А. Мумму свою телеграму

до головнокомандувача Східного фронту генералBфельдмаршаB

ла принца Леопольда Баварського з черговим наполяганням на

скиненні Центральної Ради, посол ще не радив цього робити, вваB

жаючи зміну уряду з ініціативи німців при незнанні наступників

«стрибком у безвість»

502

. При цьому А. Мумм уже знав бажану

дату державного перевороту в Києві, коли 13 квітня повідомляв

у вищезгаданій шифрограмі до МЗС: «Приводом до зміни уряду

може поки що послужити запланована на 15 квітня за старим

стилем (28 квітня за новим. — Авт.) селянська демонстрація проB

ти аграрної політики уряду»

503

Таким чином, не будучи впевненими в можливості й доцільB

ності тривалого безпосереднього адміністрування НаддніпрянB

ською Україною, німці надали перевагу ідеї створення нового,

дієздатнішого, ніж Рада народних міністрів УНР, українського

уряду. А рушійними силами перевороту були обрані, крім Союзу

земельних власників, ще центристська Українська демокра

тичнохліборобська партія (УДХП, заснована у травні 1917 р.)

й щойно очолена відставним командиром 1Bго Українського корB

пусу та військовим отаманом Вільного козацтва генералBлейтеB

нантом Павлом Скоропадським (1873

–

1945) офіцерська Україн

ська народна громада.

264 Розділ 4

Різні служби окупаційного командування негайно приступиB

ли до пошуку кандидатів на посаду лідера нової влади, зокрема,

військова контррозвідка запропонувала, крім П. СкоропадськоB

го, ще співзасновника Української партії соціалістівсамо

стійників (УПСС), військового лікаря полковника Івана ЛуценB

ка (1864–1919) і наказного отамана Вільного козацтва, повного

георгіївського кавалера Івана ПолтавцяBОстряницю (1890

–

1957).

Спостережливі кайзерівські оперативники досить влучно вказаB

ли на їхні ділові й моральні якості берлінському начальству: «СкоB

ропадський — аристократ, монархіст, генерал, багатий поміщик,

слабовільний, але честолюбний; лікар Луценко — сильний ораB

тор, уміє повести за собою маси, поміркований соціаліст, щирий

українець, прекрасний організатор; Полтавець — політичний

авантюрист, готовий на будьBякі комбінації, якщо це принесе йому

користь»

504

Ще один список включав відомого ідеолога самостійності

України й ініціатора національного військового руху, а на той

час — члена УДХП М. Міхновського, П. Скоропадського і визначB

ного громадського діяча та мецената, соціалістаBфедераліста ЄвгеB

на Чикаленка (1861

–

1929). Але П. Скоропадський мав перед решB

тою дві незаперечні переваги — блискучу військову кар’єру

й гетьманський родовід, крім того, належність колишнього флігельB

ад’ютанта Миколи ІІ до великих землевласників, на думку німців,

було запорукою поміркованості його аграрної політики.

Нарешті, 23 квітня 1918 р. генералBлейтенант В. Гренер отриB

мав від Е. Людендорфа довгоочікувану телеграму, де йшлося про

загострення продовольчої кризи в Німеччині й свободу дій оберB

командо щодо Центральної Ради аж до її повалення. Негайно

відбулася нарада за участю німецьких та австрійських військоB

вих і дипломатів — А. Мумма, Й. Форгача, Ф. Штольценберга,

Г. Фляйшмана. Вони й ухвалили остаточне рішення про заміну

Центральної Ради гетьманатом, тут же, в кабінеті В. Гренера,

були вироблені й вимоги до майбутнього українського уряду

505

Наступної доби ввечері В. Гренер запросив до себе в штаб

П. Скоропадського і, за словами останнього, запропонував «ви(

слухати проект угоди зі мною». Вона, фактично, була ультимаB

тумом: визнати договори Центральної Ради з німцями; врегулюB

вати валютні відносини; встановити правильний контроль за

Українське питання в міжнародному контексті... 265

вивозом продовольства; гарантувати отримання продуктів ніB

мецькими гарнізонами на місцях; скликати сейм лише за умови

дозволу німецької влади; впорядкувати судочинство; відновити

вільну торгівлю; надати відповідні преференції Берліну на купівB

лю хліба та сировини. Усі ці умови П. Скоропадський прийняв безB

відмовно, а В. Гренер справив на нього добре враження, особливо

через відсутність «бажання скористатися й урвати за будь що».

Проте всіх карт перед П. Скоропадським начальник штабу окуB

паційних військ не відкривав і наполягав, щоб той здійснив переB

ворот силами своїх прихильників при нейтралітеті німецьких

частин, хоча й дав зрозуміти, що великих безпорядків на вулиB

цях вони допустити не можуть. При цьому, за свідченням П. СкоB

ропадського, В. Гренер кілька разів наголосив: «Ми у ваші спраB

ви не втручаємося»

506

Насправді ж 26 квітня 1918 р. командувач Київської групи

армій генералBфельдмаршал фон Ейхгорн нарешті отримав офі(

ційний дозвіл кайзера на проведення державного перевороту

в Києві. Тієї ночі німецькі війська, що вже зайняли всі стратегічні

пункти столиці, роззброїли радикально налаштований полк дивізії

синьожупанників, сформованої свого часу в Німеччині зусиллями

СВУ з колишніх військовополонених. Паралельно з обшуком у приB

міщенні Центральної Ради й арештом ряду міністрів 28 квітня

німецькі генерали дали дозвіл П. Скоропадському озброїти своїх

прихильників, яким протягом наступних двох днів і був передаB

ний контроль над Києвом.

29 квітня 1918 р. тримісячне «стратегічне партнерство» молоB

дої української демократичної республіки з анахронічними ценB

тральноєвропейськими монархіями Гогенцоллернів і Габсбургів

завершилося її фіаско. У відчаї вранці того дня Мала рада виріB

шила направити до посла А. Мумма делегацію на чолі з В. ГолуB

бовичем і повноваженнями в разі необхідності заявити про гоB

товність соціалістичного уряду УНР піти у відставку, а новому

Центральна Рада мала доручити перегляд земельного закону

з метою пристосування його до потреб життя

507

ТількиBно члени Центральної Ради поспішно, відразу в трьох

читаннях, ухвалили Конституцію УНР — «Статут про держав%

ний устрій, права і вольності Української Народної Республі%

ки» як типово парламентської держави, повернулися посланці

266 Розділ 4

до А. Мумма. В. Голубович із сумом доповів, що на всі їхні заяви

й пропозиції барон відповів сакраментальною фразою: «Zu spat!»

(«надто пізно»)

508

Сучасники поBрізному оцінюють період правління П. СкороB

падського з погляду державного (конституційного) права: «бюро(

кратично(військова диктатура»

509

; диктатура, обмежена при(

сутністю німецько(австрійських окупаційних військ

510

;

«український різновид маріократії»

511

. Всі крапки над «і» розставB

ляють документи німецького дипломатичного й військового лисB

тування, що з’явилися «по гарячих слідах» тих драматичних подій.

Уже 2 травня 1918 р., тобто рівно за місяць до офіційного виB

знання Німеччиною й АвстроBУгорщиною нового режиму, посол

А. Мумм доповідав у Берлін: «За спиною нового уряду стоїть

у першу чергу єдина авторитетна в даний час у країні влада —

німецьке верховне командування. Тому можна розраховувати, —

робив недвозначний висновок досвідчений дипломат, — що нові

правителі підуть назустріч будьBякому бажанню генерала ГреB

нера і моєму як особистого, так і ділового характеру». Але водноB

час у доповідній обережно й далекоглядно зазначалося, що «деB

далі сильніше обмеження уряду, ніж те, яке вже проведено до

консолідації відносин, не рекомендується»

512

А генералBфельдмаршал фон Ейхгорн із задоволенням конB

статував, що «на даний момент Скоропадський знаходиться

цілком і повністю під впливом головного командування»

513

. Штаб

фельдмаршала запропонував офіційному Берлінові відмовитиB

ся «від фікції дружньої країни..., в якій ми повинні просити доB

зволу на свої дії у безтолкових або неохайних українських коміB

сарів і комендантів. Головне командування потурбується про те,

щоб найменші безпорядки були в корені придушені найрішучіB

шим чином»

514

Берлінське МЗС, бажаючи в найменших деталях погодити

з військовими нову «східну політику», прохало А. Мумма уточB

нити: «Чи означає це, що ми повинні поводитися з Україною не

як із державою, яка знаходиться з нами в мирних відносинах,

а лише як з окупованою областю»

515

. Але вкрай обережний ніB

мецький посол дипломатично відповів, що бажано «підтримуваB

ти в Україні фікцію самостійної дружньої держави постільки,

оскільки це збігається з нашими інтересами». А. Мумм цілком

Українське питання в міжнародному контексті... 267

слушно наголошував, що офіційному Берлінові «необхідно рахуB

ватися із суспільною думкою у нас, а також у нейтральних і воB

рожих нам країнах; необхідно рахуватися з авторитетом українB

ського уряду серед населення, який ми підірвемо, якщо надто

різко покажемо, що він є лише лялькою в наших руках, а урядові

установи обслуговують винятково наші інтереси»

516

Таким чином, формальноBюридичний, зовнішній бік справи (на

відміну від негласного й прихованого суттєвого обмеження праB

восуб’єктності Української Держави) було вирішено залишити

незмінним. 13 травня 1918 р. товариш міністра внутрішніх справ

гетьманату — активіст «Української народної громади» М. ВороB

нович розіслав телеграму до виконання губернським старостам,

де наказувалося: «Повідомити населення всіма заходами..., що вся

влада в Україні належить гетьману всієї України Павлу СкороB

падському, який визнаний військовим командуванням — німецьB

ким і австроBугорським, яке виявило готовність у разі необхідB

ності підтримувати цю владу збройною силою і суворо карати за

непослух цій владі у повній єдності з українською адміністраB

цією»

517

. Офіційне ж визнання Німеччиною й АвстроBУгорщиною

гетьманату з усіма належними урочистостями відбулося в Києві

2 червня 1918 р.

Тут слід зауважити, що український консервативний проект,

здавалося б, безнадійно анахронічного гетьманату з дещо

підправленим законодавством колишньої Російської імперії

1906 р. насправді не уявлявся навіть у ту революційну епоху

чимось винятковим. Зокрема, в політичних комбінаціях частини

польської магнатськоBшляхетської верхівки в Галичині чільне

місце посідала ідея відновлення монархії шляхом приєднання до

провінції губерній Царства Польського зі складу Російської

імперії. А зBпосеред кандидатів на ймовірний королівський преB

стол найчастіше називався ерцгерцог КарлBСтефан Габсбург

(1860

–

1933) — троюрідний брат імператора Франца Йосифа І

і батько ерцгерцога Вільгельма фон ГабсбургаBЛьотрінгена (ВаB

силя Вишиваного). Останньому з подачі провідного румунського

історика й ректора Чернівецького університету в міжвоєнний

період І. Ністора українська історіографія приписала претензії

на роль «династичного правителя» самостійної в межах Австрії

держави

518

268 Розділ 4

Насправді ж, якщо постать батька була дійсно надто притяB

гальною для малопольських консерваторів з огляду на сімейні

зв’язки КарлаBСтефана з родинами Чарторийських і РадзиB

віллів

519

, то ерцгерцог Вільгельм на початку травня 1918 р. погоB

дився на пропозицію групи наддніпрянських політиків стати офіB

ційним опонентом П. Скоропадського в боротьбі за гетьманську

владу. Але помітний урядовий тиск і недвозначні серйозні проB

тести з офіційного Відня змусили начальника австрійського гарB

нізону Олександрівська (нині — Запоріжжя) відмовитися від таB

кого авантюрного задуму

520

Набагато результативнішими виявилися наміри реалізації

консервативноBмонархічних планів у тих окупованих німецькиB

ми військами країнах Прибалтики, що не мали міцних національB

них традицій державотворення. Так, 12 квітня 1918 р. Об’єднана

рада німців Лівонії, Естляндії, Риги і Езеля проголосила утворенB

ня «Балтійського герцогства» в персональній унії з Королівством

Пруссією. Правителем його став рідний брат імператора ВільB

гельма ІІ — Генріх Гогенцоллерн (1862

–

1929), тому П. СкоропадB

ський, з огляду на позицію офіційного Берліна, не міг ініціювати

балтійський напрямок зовнішньої політики Української ДержаB

ви. А 9 жовтня 1918 р. т. зв. «урізаний» парламент Фінляндії (від

участі в його роботі було усунено 89 депутатівBсоціалBдемократів,

% усієї чисельності) обрав королем країни шурина кайзера —

принца ФрідріхаBКарла Гессенського, німецькі війська залишаB

лися в Гельсінкі. Навіть литовська «Тариба» (рада), що встигла

16 лютого (1 березня — за н. ст.) 1918 р. ухвалити «Акт незалежB

ності Литви», вже 4 липня під тиском Берліна змушена була

прийняти рішення щодо запровадження в країні монархії й заB

прошення на королівський престол німецького принца ВільгельB

ма Вюртемберзького (під іменем Міндаугаса ІІ).

Стрижневою ж лінією у відносинах німецькоBавстрійських «соB

юзників» до української сторони виступала реалізація еконоB

мічного потенціалу Брестського миру, названого «Brotfrieden» —

«хлібним».

Саме здатність забезпечити виконання договірних

зобов’язань щодо поставок продовольства та сировини визна%

чала перспективи взаємин Центральних держав із новим режи%

мом та його подальшу долю. А компаративний аналіз історичB

них джерел, зокрема матеріалів офіційних пресових видань,

Українське питання в міжнародному контексті... 269

дозволяє чітко простежити відсутність системності в здійсненні

нової «східної політики» кайзерівською Німеччиною, суттєві розB

ходження з українського питання серед імперського правлячого

істеблішменту, а також гострі протиріччя між Берліном і Віднем

у ставленні до гетьманату.

Спершу прихід до влади генерала П. Скоропадського, природB

но, викликав у Німеччині, АвстроBУгорщині й багатьох європейB

ських країнах чималу зацікавленість, жваві відгуки преси та поB

літичних діячів. Одразу ж після гетьманського перевороту у штабі

фон Ейхгорна для головнокомандувача Східного фронту принца

Леопольда Баварського склали дещо емоційну, як для німецьких

військових, характеристику глави нового режиму: «Гетьман СкоB

ропадський — людина років 45, високий, стрункий, з різко окB

ресленим профілем, дещо кавказького типу. У нього породисте

обличчя, він прекрасно виглядає у своїй чорній козацькій формі.

У наш час ідеологів, фантастів і недоумкуватості він все ж

проявив себе як мужчина. Якою буде його подальша поведінка

важко сказати. В усякому разі він створює враження непересіч(

ної особистості»

521

. На думку авторів документа, гетьман переB

бував цілком і повністю під впливом головного командування

Київською групою армій.

Німецька преса особливо підкреслювала германофільську

позицію гетьмана, зокрема, газета «Voßische Zeitung» 13 травня

1918 р. наводила слова П. Скоропадського про те, що він «не знає

нікого, від кого можна б навчитися більше державності і винес(

ти більше користі, ніж від Німеччини». А відомий депутат рейхB

стагу від лівого крила «Центру» й ініціатор «мирної резолюції»

рейхстагу в липні 1917 р. Маттіас Ерцбергер (1875

–

1921) заявив,

що гетьмана «вважають за Буланже (французький генерал, що

як військовий міністр закликав до месницької війни з НімеччиB

ною й прагнув до встановлення військової диктатури. — Авт.)

і він не приховує своїх планів повернути порядок у Росії»

522

Природно, що німецька преса формувала у громадськості думB

ку, ніби окупація України є справою цілком вмотивованою, а виB

моги деяких політичних сил щодо невтручання у внутрішні спраB

ви краю є нереальними, оскільки воно зумовлене вже однією

військовою присутністю Німеччини, а головною «пружиною всіх

вчинків на Україні є німецький державний інтерес»

523

270 Розділ 4

Щоправда, газета «Der Tag» у своїй публікації від 15 травня

1918 р. все ж намагалася довести безпідставність звинувачень

на адресу німців щодо державного перевороту в Україні: «ОдB

нак це не доведено. Все зробили самі українці... Говорять, що

з переворотом до влади прийшли великоруські елементи. Проте

всі ці люди були і є українцями» (з етнічного погляду, дійсно,

у сформованому на той час кабінеті Ф. Лизогуба було 12 міністрівB

українців й лише четверо представляли інші національності: поB

ляк А. Ржепецький — міністр фінансів, єврей С. Гутник — міністр

торгівлі й росіяни Г. Афанасьєв — державний контролер та

Ю. Вагнер — міністр праці).

Для виправдання нової «східної політики» Німеччини у пресі

нерідко наводилася теза, що метою допомоги Україні з боку

Центральних держав було недопущення її злуки з Росією. Так,

оглядач згаданої «Der Tag» Е. Енлі писав, що завданням НімеччиB

ни є «викопати якнайбільшу прірву між Росією й Україною»

524

Інша частина аналітиків намагалася з конкретноBісторичних позиB

цій обґрунтувати прихід П. Скоропадського до влади, щоправда,

не надто вдало. Так, газета «Deutsche Warschauer Zeitung» 22 травB

ня наголошувала «на історичній традиції українського народу, над

яким до часу цілковитого поневолення Московією панували гетьB

мани». Автор статті прогнозував, що оскільки П. Скоропадський

виводить свій рід від останнього гетьмана України, тому «селянин

охоче буде підпорядковуватися новим розпорядженням, які так

різняться від фантастичних програм комуністичних теорій».

Німецькі газети жваво обговорювали склад українського уряB

ду, подавали прогнози своїх кореспондентів щодо окремих перB

соналій міністрів. Протягом травня в німецькій пресі з’явилася

ціла низка інтерв’ю із П. Скоропадським, зокрема, в розмові з коB

респондентом згаданої «Voßische Zeitung» він наголосив, що

тісне зближення України з Німеччиною — не лише особиста

потреба гетьмана, а й усієї України. П. Скоропадський вислоB

вив намір запросити до Києва кількох представників німецьких

соціалістичних партій для ознайомлення зі становищем у краї

й висловлення правдивої думки

525

. А в інтерв’ю «Berliner Lokal

Anzeiger» 21 травня 1918 р. гетьман з оптимізмом говорив про

важливість для самостійної України добросусідських відносин із

Центральними державами. Не обійшов П. Скоропадський і певних