Головченко В.І., Солдатенко В.Ф. Українське питання в роки Першої світової війни

Подождите немного. Документ загружается.

Українське питання в міжнародному контексті... 271

прикрих політичних обставин, зокрема, зайняття німцями КриB

му, деяких чорноморських портів тощо. І цього разу гетьман

підтвердив запрошення німецьких парламентарів до України,

а кореспондент за підсумками бесіди виніс враження про П. СкоB

ропадського, що «це — регент, який зуміє навіть під час такої

анархії повести творчу працю і зуміє вивести щедру на природні

багатства Україну на шлях здорового розвитку».

Оскільки в зарубіжній, у тому числі й німецькій пресі з’явилоB

ся чимало звинувачень у проросійському політичному складі

гетьманського уряду, П. Скоропадський у своїх інтерв’ю стверB

джував, що перед ним стоїть висока й шляхетна мета — збудуB

вати самостійну Україну, а звинувачення у прихильності до стаB

рої Росії безпідставні. Так, в інтерв’ю газеті «Neue Freie Presse»

від 5 червня гетьман наголосив, що «хибним є припущення, ніби

я маю на думці зрусифікувати урядування. Мої устремління

такі: притягти до співпраці здатних і корисних для краю лю(

дей без огляду на походження, навести порядок і утвердити са(

мостійність України».

Та, мабуть, П. Скоропадський не зовсім переконав кореспонB

дента, оскільки той підсумував бесіду власним висновком, що нині

самостійна Україна існує, але чи буде вона існувати й далі, чи

ввійде в злуку з федеративною або ж централістично(абсолю(

тистською Росією, сказати зараз не можна. Загалом завершенB

ня формування гетьманського уряду значно посилило критичний

тон німецької й австрійської преси щодо можливого політичного

курсу Української Держави.

Уже 12 травня добре обізнана з політичними реаліями НадB

дніпрянщини «Neue Lemberger Zeitung» писала: «Владу перейB

няв генерал Скоропадський і сформував уряд із кадетів. Закон

же про відміну великої земельної власності відкладений і тому

зміцнені впливи польських і російських великих земельних власB

ників. Українська мова, найважливіша підвалина незалежної від

Росії українськоBнаціональної державності відходить на другий

план. Конгрес багатих хліборобів проводив наради російською

мовою. Побудовані тисячі мостів, які ведуть до Росії. ВеликоB

російським тенденціям приготовляється ґрунт. БрестBЛитовB

ський мир втратить своє історичне значення, коли так буде далі.

Німецькі кола зрозуміли цей переворот, коли їх публічна думка

272 Розділ 4

занепокоїлася подіями у Києві. Генерал Скоропадський пообіцяв

виконувати постанови Берестейського миру і поборювати польські

й великоруські тенденції. Покаже це майбутність. Гетьман покли(

кав до кабінету кадетські духи — «Kadetischen Geiste» — а ці є

синонімами з російською приязню і німецькою ненавистю».

Побоювання щодо політичного курсу нового українського уряB

ду виникли й у депутатів австрійського парламенту від ГаличиB

ни. Вони відвідали Берлін і отримали аудієнцію в державного секB

ретаря закордонних справ Р. Кюльмана, який запевнив їх, що

ніякої загрози самостійності України немає

526

І центральний орган німецьких соціалBдемократів — газета

«Vorwärts» послідовно наголошувала на неукраїнському складі

й політиці уряду Ф. Лизогуба. 23 травня 1918 р. вона опублікуваB

ла статтю під промовистою назвою «Контрреволюція на Україні»,

в якій наводилися факти припинення виходу в Києві опозиційB

них газет «Нова Рада», «Боротьба», «Народна воля», «ВідродженB

ня», заборони селянського, робітничого та інших з’їздів, поверB

нення російської мови до державних установ. Газета, що як

і репрезентована нею СДПН, ніколи не вирізнялася симпатіями

до українства, робила пророчий висновок: «Ці елементи, які за

німецької допомоги прийшли тепер до влади, з піднесеним прапоB

ром перейдуть на бік Росії, якщо на місце більшовицького уряду

в Москві прийде нове, буржуазне правління». Навіть військовий

оглядач «Frankfurter Zeitung» зазначав, що українські соціалісти

залишилися осторонь уряду, а до гетьмана туляться люди не

зовсім вільні від русоB і царефільства

527

Таким чином, не лише впливова преса Центральних держав,

а й серйозні аналітики зBпосеред військових і науковців уже в перB

ших заходах гетьманського режиму побачили ознаки русофільB

ського курсу. Зокрема, начальник штабу Східного фронту і один

із творців Брестського миру генералBмайор М. Гофман 23 травня

записав у щоденнику: «Нинішні правителі ведуть країну пря(

мо до союзу з Великою Росією»

528

. А авторитетний німецький фаB

хівець з українського питання професор О. Гетш у статті «ЦентB

ральні держави і Україна» цілком слушно звернув увагу на те,

що проголошений гетьманом проект конституції («Закони про

тимчасовий державий устрій України») взятий з Основного заB

кону Російської імперії 1906 р.

529

Українське питання в міжнародному контексті... 273

Тим часом, офіційний Берлін у своїй новій «східній політиці»,

з огляду на гостру економічну кризу, спричинену морською блоB

кадою Антанти, й загальну воєнноBполітичну ситуацію, коли на

Західному фронті навесні

–

влітку 1918 р. робилися відчайдушні

спроби завдати вирішальної поразки англоBфранцузьким війB

ськам і добитися вигідного миру («Березневий наступ» у Пікардії,

битви на річках Ена й Марна на північноBсхідних підступах до

Парижа) мав враховувати позицію парламенту й провідних поB

літичних сил країни. Німецькі соціалBдемократи, що мали найB

більшу фракцію в парламенті (110 місць із 397Bми за підсумками

виборів 1912 р.

530

), прогнозували можливу зміну влади в Україні.

Напередодні гетьманського перевороту член правління СДПН,

депутат рейхстагу Філіп Шейдеман (1865

–

1939) направив спеB

ціального листа віцеBканцлеру Фрідріху фон Пайєру (1847

–

1931),

попереджаючи, що усунення Центральної Ради може привести

до влади людей, які не мають підтримки в Україні. Тому прогоB

лошення гетьманом П. Скоропадського спричинило гостру негаB

тивну реакцію лівих партій

531

Уже 4 травня 1918 р. фон Пайєр виступив на засіданні рейхB

стагу з докладною інформацією про події в Києві й наголосив,

що головним завданням німецького уряду є зміцнення порядку

в Україні, а також забезпечення поставок збіжжя до Німеччини

та союзних із нею держав. Чимало місця віцеBканцлер відвів поясB

ненню дій німецького командування в Україні, зокрема, видання

наказу генералBфельдмаршала фон Ейхгорна від 6 квітня 1918 р.

про примусовий обробіток землі, на переконання високопосадовB

ця, було спричинене неспроможністю Центральної Ради організуB

вати проведення весняноBпольових робіт. На думку фон Пайєра,

цей наказ був звернений не до населення, а до німецької військоB

вої адміністрації на місцях, а відтак і не мав характеру втручанB

ня у внутрішні справи УНР.

Знайшов віцеBканцлер пояснення й арештам 28 квітня 1918 р.

керуючого МЗС УНР М. Любинського й директора адміністративноB

політичного департаменту МВС УНР Юрія Гаєвського (1887

–

?),

кваліфікуючи ці вчинки як вимушений акт захисту проти дій «КоB

мітету спасіння України», який домагався вигнання німців. Тому

з метою самооборони, наголосив віцеBканцлер, фон Ейхгорн змуB

шений був видати наказ про поширення юрисдикції німецьких

274 Розділ 4

військовоBпольових судів на громадян України. Коментуючи ж утB

ворення нового українського уряду, фон Пайєр запевнив Ф. ШейB

демана, що це цілком внутрішня справа, в якій німці жодної участі

не беруть. Він наголосив: «Для Німеччини важливо, що новий уряд

відкидає комуністичні теорії, а також стоїть на ґрунті договорів,

укладених із Німеччиною, в тому числі й про збіжжя»

532

Безперечно, доповідь фон Пайєра не відбивала повної картиB

ни державного перевороту в Україні та ролі в його організації

німецької сторони, але досвідчений політик прямо й відверто поB

в’язував цю акцію з прагматичним інтересом Німеччини в отриB

манні продовольства й намагався мінімізувати негативні депуB

татські враження від втручання військових у внутрішні справи

України. Пояснення віцеBканцлера щодо подій у Києві парламенB

тарів, крім групи депутатівBсоціалістів, загалом задовольнило.

Тому обговорення становища в Україні після державного переB

вороту тривало й 6

–

7 травня в головній комісії рейхстагу.

Однак інформація заступника міністра закордонних справ

Г. Буше не вповні заспокоїла парламентарів, зокрема, депутат

Гаас (Народна партія) критично оцінив дії німецьких військових,

а новий український уряд охарактеризував як великоруський.

Такої ж думки дотримувався і представник НаціональноBлібеB

ральної партії, заступник голови Союзу німецької промисловості

доктор Густав Штреземан (1878

–

1929). Депутати від лівих партій

також висловлювали невдоволення надмірною самостійністю

військових в Україні, наголошуючи, що вони мають бути «оргаB

нами реалізації політики, а не керманичами політики»

533

. НезваB

жаючи на певні розбіжності, більшість учасників дебатів підкресB

лювала, що на передньому плані мала бути практична мета —

захоплення якнайбільше хліба.

Серед кайзерівського генералітету й дипломатичного корпуB

су не бракувало прогнозів щодо перспектив функціонування таB

кого державного феномену, як гетьманат. Зокрема, аналітики зі

штабу Київської групи армій генералBфельдмаршала фон ЕйхB

горна після перевороту зазначали: «Чи довго Скоропадський утB

римається при владі — сказати важко. Це буде залежати не тільB

ки від нього, але в першу чергу від працездатності уряду і від того,

чи залишиться він під німецьким впливом»

534

. Відразу ж між

військовими й МЗС поновилися старі суперечки щодо легітимації

Українське питання в міжнародному контексті... 275

форми української державності, оскільки головне командуванB

ня німецьких військ в Україні вважало, що для отримання хліба

«необхідно відмовитися від політики, яка зводиться до фікції

дружньої країни. Новий уряд буде робити те, що ми вважаємо

за необхідне»

535

Але під тиском зовнішньополітичного відомства Другого рейB

ху (за згоди канцлера Г. Гертлінга) вже у середині червня німецьB

ке оберкомандо в Києві наголошувало на важливості зміцнення

«незалежної Української Держави» як з тактичного, так і страB

тегічного погляду німецьких інтересів. Разом із тим визнавалоB

ся, що багато, коли не більшість людей, сумніваються у можлиB

вості існування такої держави. Г. Ейхгорн робив висновок, що

«існування української держави тісно пов’язане з особою геть(

мана. Вона або вистоїть, або впаде разом із ним»

536

–

3 липня 1918 р. у Спа (окупована Бельгія) відбулася нарада

вищих керівників Німеччини під головуванням кайзера, провідне

місце на ній посіли питання «східної політики». Відразу ж з’ясуB

валося, що учасники засідання не поділяли навіть поміркованого

оптимізму київського оберкомандо щодо майбутнього України.

Е. Людендорф запевняв: «Життєздатної Української Держа(

ви не вийде. Поширення української національної ідеї цілком

залежить від присутності в країні наших військ»

537

Генералу В. Гренеру і послу А. Мумму, як головним реалізатоB

рам планів Другого рейху на Сході, доводилося рахуватися з доB

волі невизначеною політикою Берліна з цього питання, коли навіть

генералBполковник Е. Людендорф не мав сталої думки. Спершу він

був налаштований підтримувати гетьманат, вважаючи його «єдиB

ною державою на Сході, здатною вижити». Однак невдовзі під

впливом міністра колоній Фрідріха фон Ліндеквіста (1869

–

1945)

він дійшов висновку, що Україна є «ефемерною державою, яка

незабаром приєднається до Росії» й висловився за формування

антислов’янської федерації навколо Грузії. Оберкомандо і німецьB

кому посольству в Києві довелося докласти чимало зусиль, щоб

переконати генерала в нереальності цього проекту

538

Саме документи німецького посольства в Україні відображаB

ють оцінки діяльності Ради міністрів і її прем’єра Ф. Лизогуба.

20 травня 1918 р. посол А. Мумм, інформуючи МЗС про становиB

ще в Україні, наголошував: «Поки що гетьман користується

276 Розділ 4

більшою популярністю серед населення, ніж уряд. Проте ос(

танньому не можна відмовити в тому, що він працює сумлін(

но, швидко і передбачливо». Дипломат досить точно визначив, що

більшість міністрів не дуже далека від великоруських ідей, але

вважав, що це зовсім не трагічно, оскільки «кабінет міністрів

є чисто робочим і перебуває під постійним контролем моїм і верB

ховного командування»

539

Тому цілком логічним сприймається лист А. Мумма до генеB

ралBлейтенанта В. Гренера з повідомленням, що Ф. Лизогуб поB

боюється зменшення підтримки уряду з боку німців. На це поB

сол висловив побажання надати українському урядові дещо

більшого «couleur locale» (місцевого колориту — фр.), щоб запоB

бігти переходу його на бік Великоросії. Поза увагою німців не

залишалося й МВС, яке очолював особисто прем’єр, а серед його

заступників були люди антиукраїнських, промонархічних поB

глядів. Не випадково А. Мумм порадив Ф. Лизогубові «почистиB

ти своє міністерство залізною мітлою і взяти собі за правило

німецьке прислів’я: «Landgraf, werde hart» (Ландграф, будьте

твердим)

540

Важливо зазначити, що процес формування і змін у складі

українського уряду від гетьманського перевороту й до жовтня

1918 р. включно перебував під жорстким контролем німецьких

військових і посольства. Якщо перший склад Ради міністрів форB

мувався 30 квітня в кабінеті В. Гренера

541

, то другий створювався

в жовтні під контролем генерального консула в Києві Е. Тіля

й pадника посольства графа Берхема

542

. Звичайно, це не означаB

ло, що німці силоміць нав’язували лише свої кандидатури, але

й гетьман без їхньої санкції не міг призначити жодного міністра.

Першоджерела дозволяють висвітлити і таке складне питанB

ня, як ставлення німецького командування та посольства в УкраB

їні до політичної постаті П. Скоропадського. ГенералBлейтенант

В. Гренер у спогадах зазначав, що йому особисто гетьман був симB

патичний від самого початку, а «у всіх німецьких діячів, з якими

він спілкувався, викликав увагу і повагу. Він був надійний і чесB

ний»

543

. А барон А. Мумм, усвідомлюючи велику залежність П. СкоB

ропадського від німців, водночас вважав гетьмана «чимось се(

реднім між правлячим монархом і президентом республіки».

При підготовці візиту глави Української Держави до Німеччини

Українське питання в міжнародному контексті... 277

саме посол запропонував вжити до гетьмана офіційне звертання

«Durchlaucht» — «ясновельможний»

544

Прикметно, що вживання П. Скоропадським титулатури геть(

ман усієї України, яка вказувала на загальнонаціональний харакB

тер влади та її перспективне поширення на всі етнічні українські

землі, викликало несприйняття політикумом АвстроBУгорщини.

Побоюючись поширення сепаратистських настроїв у Галичині,

офіційний Відень зобов’язав свого посла в Києві Й. Форгача утриB

матися від вживання в дипломатичному спілкуванні зазначеної

форми.

Зате інші зовнішньополітичні партнери Української ДержаB

ви без жодних зауважень сприйняли бажане для неї звертання

до П. Скоропадського, причому першими це зробили цар Болгарії

Фердинанд і його посол у Києві — відомий літературознавець,

один із засновників і професор Софійського університету, акаB

демік Іван Шишманов (1862

–

1928), який був одружений з дочB

кою М. Драгоманова — Лідією. Болгари величали П. СкоропадB

ського так: «Ваша світлість, ясновельможний пане гетьмане

всієї України».

Загалом же оцінки П. Скоропадського і гетьманату австроB

угорською стороною значно відрізнялися від німецьких, що зуB

мовлювалося суттєвими відмінностями, а то й протиріччями поліB

тики двох провідних учасників Четверного союзу в українському

питанні. Хоча імперія Габсбургів на момент укладення БрестB

ського мирного договору була набагато більше інтегрована в укB

раїнську проблематику, ніж імперія Гогенцоллернів, дуалістичB

на монархія опинилася в ролі молодшого партнера (німецьке

командування спершу взагалі розраховувало обійтися власниB

ми силами). До того ж угода про розподіл сфер впливу в Україні

від 29 березня 1918 р. відносила до австроBугорської зони окупаB

ції частину Волині, Подільську, Херсонську й Катеринославську

губернії (від Криму, як уже зазначалося, Відень відмовився), що

за економічним потенціалом і геостратегічним становищем сутB

тєво поступалися тим регіонам гетьманату, якими «опікувалаB

ся» Німеччина.

Фактично австрійці заперечували легітимність гетьманського

правління, вважаючи Українську Державу «невизнаним протек%

торатом». Певне напруження в українськоBавстрійські стосунки

278 Розділ 4

вносила й та обставина, що ерцгерцог Вільгельм Габсбург розB

глядався деякими політичними колами як претендент на українB

ський престол. За великим рахунком, саме внаслідок наявності

у складі Дунайської монархії західноукраїнських земель найB

вищі керівники АвстроBУгорщини зовсім не бажали зміцнення

української державності над Дніпром і не вірили в перспективу

її розбудови.

Зокрема, начальник австрійського польового генерального

штабу (фактичний головнокомандувач) генералBполковник барон

Артур Арц фон Штрауссенбург (1857

–

1935) не виключав того,

що «гетьманство закінчиться як коротке інтермецо». Він також

вважав, що приведення до влади П. Скоропадського й задумане

німцями тільки як фундамент для розв’язання російського пиB

тання. Згідно з німецькою точкою зору, будував свій логічний

ланцюг генерал, — «Україна, позбавлена будьBякої національної

єдності, не зможе довго зберегти свою самостійність. І якщо меB

тою Німеччини є федеративна Росія під німецьким впливом, то

Україна буде приєднана до трону московського царя. Тому гетьB

манство є тільки перехідною стадією»

545

Австрійський імператор Карл І у листі до ерцгерцога ВільгельB

ма (Василя Вишиваного) писав у травні 1918 р.: «Тепер ще цілком

неможливо передбачити, чи зміцниться гетьманський режим наB

довго. Якщо Скоропадський буде скинутий, то це буде тільки епіB

зодом, який нас мало торкатиметься»

546

. Прогноз цісаря дійсно

справдився, але дещо в іншій послідовності: спочатку 11 листоB

пада впав його трон, потягнувши за собою й повалення через

місяць українського гетьмана.

Набагато реальнішу перспективу української політики ЦентB

ральних держав окреслив командувач австрійської Східної армії

генерал піхоти Альфред Краусс (1862

–

1938), який у середині

червня підготував для генштабу аналітичну записку про геостраB

тегічні наміри Німеччини щодо колонізації України. Він вважав,

що Берлін хоче назавжди закріпити за собою безпечний шлях на

багаті нафтою Месопотамію й Аравію. Тому німці ніколи не випусB

тять з рук цінного Криму. А Україну вони використовуватимуть,

з одного боку, як свою житницю, а з іншого, — як ринок збуту власB

них промислових виробів. Генерал визнавав повну гегемонію німців

в українських справах і був переконаний, що «будьBяка таємна,

Українське питання в міжнародному контексті... 279

непогоджена з Німеччиною політика потягне за собою нові втраB

ти, німці дізнаються про кожен такий крок»

547

У цьому ж дусі австрійський військовий аташе майор Г. ФляйB

шман також запевняв лідерів соціалістичних партій у приязні до

самостійної України й колишнього уряду УНР. ПоBєзуїтському

він переконував занадто довірливих вітчизняних опозиційних

політиків, що Німеччина хоче відновити під своїм протекторатом

єдину й неділиму Росії на шкоду Дунайській монархії, а відтак

й Україні

548

. Обачний і виважений у висновках, П. Скоропадський

вже в еміграції не зміг уникнути їдкого зауваження, що німці одB

нозначно підтримували новий уряд, але австрійці вели політику

настільки невизначену, що йому доводилося просити пояснень

у посла графа Й. Форгача і радника посольства князя Еміля ФюрB

стенберга

549

Таким чином, ставлення Німеччини й Австро%Угорщини до

Української Держави було досить складним, суперечливим і де%

термінувалося цілою низкою геостратегічних, воєнно%політич%

них, суспільно%економічних і цивілізаційних чинників. Як

і будь%яка сфера міжнародних відносин, воно мало подвійні

стандарти, вияви публічного й латентного характеру. НезважаB

ючи на розбіжності в поглядах на українське питання, реакція

різних владних центрів Другого рейху на зміну форми правлінB

ня в Україні загалом була спокійною.

Навіть основні «збурювачі тиші» — німецькі ліві в рейхстазі

усвідомлювали, що усунення від влади соціалістичного уряду

УНР є в стратегічних інтересах Німеччини. Тому між військовиB

ми та їхніми опонентами в рейхсканцелярії й парламенті склавB

ся хоч і сумнівний, але все ж консенсус у визначенні політичної

лінії щодо нового українського режиму. Той мав зберігати форму

позірної суверенності при якнайтіснішому союзі з ЦентральниB

ми державами.

Звичайно, спираючись на перебування своїх військ в Україні,

тоді як П. Скоропадському було заборонено впроваджувати заB

гальний військовий обов’язок для формування масової регулярB

ної армії, офіційний Берлін і командування Київської групи

армій активно втручались у внутрішню й зовнішню політику

гетьманату. І лише з наближенням світової війни до невтішного

для Центральних держав завершення й послабленням самої

280 Розділ 4

Німеччини її тиск на українську владу зменшувався, а самоB

стійність останньої зростала.

Найвищі посадові особи гетьманату тоді двічі відвідали НіB

мецьку імперію з офіційними візитами, започаткувавши традиB

цію міжнародних переговорів на вищому рівні керівників неB

залежної України у ХХ ст. На початку серпня 1918 р., задля

підготовки поїздки до Німеччини гетьмана П. Скоропадського,

Берлін відвідав голова Ради міністрів Ф. Лизогуб. Він кілька разів

зустрічався зі щойно призначеним державним секретарем закорB

донних справ імперії Паулем фон Гінце (1864

–

1941) і обговорив

питання ратифікації Брестського мирного договору АвстроBУгорB

щиною й Османською імперією, кордонів Української Держави,

укладення повномасштабного мирного договору з більшовицькою

Росією, а також перспективи врегулювання конфліктних ситуаB

цій, пов’язаних із Бессарабією, Доном, Кримом, Холмщиною,

Чорноморським флотом і Збройними силами України.

Як наголосив в одному з інтерв’ю по поверненню до Києва

Ф. Лизогуб, «всі питання рішено в корисному для нас розумінні;

всюди ми зустрічали найуважніше відношення і нам зроблено

з боку всіх урядових чинів щире прийняття. З приводу прилученB

ня Криму, — з гордістю зауважив прем’єр, — Німеччина визнає

фактично за нами всі права на володіння кримським півостровом.

Питання про переговори з кримським урядом не підношено, та ці

переговори можуть початися з ініціативи кримського уряду, коли

він до нас звернеться, і з цього перепон ніяких не встрітиться.

Питання про Холмщину може бути вирішено після ратифікації

мирного договору АвстроBУгорщиною».

Німці підтримали домагання України щодо Чорноморського

флоту колишньої Російської імперії, більша частина якого була

інтернована в Севастополі, однак це обумовлювалося виплатою

української частки боргових зобов’язань імперії Романових

в розмірі 200 млн руб. До того ж політично скандальною виявилаB

ся розголошена німецькими журналістами заява Ф. Лизогуба про

готовність гетьманського уряду укласти оборонний союз із майB

бутньою відновленою Росією «на підставі угоди 1654 р.». УкраїнB

ський національноBдемократичний союз оголосив гострий проB

тест із цього приводу, незважаючи на офіційне спростування

берлінського інтерв’ю особисто прем’єром

550