Галімов А.В., Бастричев В.С., Михайловська І.М. Страхування: кредитно-модульний курс

Подождите немного. Документ загружается.

б) національною валютою України;

в) для страхувальників-резидентів – національною валютою Ук-

раїни, для нерезидентів – у іноземній вільноконвертованій валюті;

г) всі відповіді правильні.

Тест 4.2

1. Діяльність страхових брокерів може бути визначена:

а) як професійна діяльність осіб, зареєстрованих як суб’єкти під-

приємництва, пов’язана із посередництвом у сфері страхування;

б) як діяльність осіб, уповноважених діяти від імені та за дору-

ченням однієї чи більше страхових компаній з укладання договору;

в) як фінансова діяльність у сфері страхування.

2. Страховими агентами можуть бути:

а) тільки фізичні особи; в) тільки працівники страхової компанії;

б) тільки юридичні особи; г) фізичні та юридичні особи.

3. Визначити відповідність між змістом та поняттям:

“Брокер страховий” (1), “Аварійний комісар” (2):

а) громадяни або юридичні особи (суб’єкти підприємницької ді-

яльності), які здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку

від свого імені та за дорученням страховика (страхувальника);

б) фізична або юридична особа, яка діє від імені страховика і в

межах наданих ним повноважень;

в) офіційно уповноважена особа, фахівець, який за допомогою

методів математичної статистики розраховує страхові тарифи;

г) висококваліфікована і відповідальна особа страховика, уповно-

важена виконувати необхідні процедури з розгляду пропозицій і прий-

няття ризиків на страхування (перестрахування);

д) фахівець, який за дорученням страховика визначає причину,

характер і розмір збитків та видає аварійний сертифікат.

4. Страховик (перестраховик) України має право приймати

ризики з перестрахування лише з тих видів…

а) добровільного страхування, на здійснення яких він отримав лі-

цензію;

б) обов’язкового страхування, на здійснення яких він отримав лі-

цензію;

в) добровільного та обов’язкового страхування, на здійснення яких

він отримав ліцензію;

г) страхування життя.

5. Які з наведених видів робіт не можуть виконувати стра-

хові агенти?

а) вдосконалення правил страхування;

б) пошук страхувальників і укладення договорів страхування;

в) розрахунок страхових тарифів;

г) пошук страховиків.

6. Інспектор або агент страховика, який здійснює огляд

майна, що приймається на страхування, його оцінку та визначає

ймовірний ступінь настання страхового випадку, – це:

а) аджастер; в) диспашер;

б) андерайтер; г) сюрвейєр.

7. Страховий маркетинг охоплює комплекс таких заходів

(видів робіт):

а) дослідження страхового ринку, розробку конкурентоспромож-

них страхових продуктів та їх реалізацію;

б) складання фінансової звітності страховика, її аналіз і складання

бізнес-плану;

в) фінансову діяльність щодо розміщення страхових резервів.

8. За галузевою ознакою страховий ринок поділяють:

а) на ринок страхування життя;

б) ринок загальних видів страхування;

в) зовнішній та внутрішній страховий ринок;

г) ринок державних та недержавних страхових компаній;

д) ринок особистого, майнового страхування та страхування від-

повідальності.

9. Основу інфраструктури страхового ринку складають

такі суб’єкти:

а) аварійні комісари, сюрвейєри;

б) диспашери, актуарії, страхові аудитори;

в) спеціалізовані та багатопрофільні консультанти;

г) всі відповіді правильні.

10. Аварійний комісар проводить:

а) огляд застрахованого майна, яке зазнало пошкоджень у резуль-

таті настання страхового випадку;

б) встановлює причини, характер і розмір збитку, завданого стра-

хувальником;

в) визначає наявність винної сторони в настанні збитку, складає та

видає аварійний сертифікат;

г) всі відповіді правильні.

Термінологічний словник

Аварійний комісар – особа, яка обов’язково бере участь у

розслідуванні страхового випадку, займається визначенням причин

настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги

до якої встановлюються актами чинного законодавства України. За ре-

зультатами проведення роботи А. к. складає аварійний сертифікат у

формі, що визначається страховиком. Якщо А. к. доручено розгля-

дання претензій страхувальника, то він називається соттлінг-агентом.

Аквізитор –

1) страховий працівник, який займається укла-

данням нових і відновленням тих, що достроково припинили свою дію,

договорів добровільного страхування; 2) агент транспортної органі-

зації, що займається залученням до страхування нових вантажів і ван-

тажовідправників.

Андеррайтер – 1) фахівець високої кваліфікації в галузі стра-

хового бізнесу, який має владні повноваження від керівництва стра-

хової компанії

приймати на страхування запропоновані ризики, визна-

чає тарифні ставки і конкретні умови договору страхування цих ризи-

ків, виходячи з норм страхового права та економічної доцільності. А.

може виконувати функції сюрвейєра; 2) член страхової корпорації

Ллойда, який самостійно або у рамках синдикату підписує страхові

поліси Ллойда; 3) будь-яка фізична або юридична особа, яка

займа-

ється продажем страхових полісів клієнтам і здійснює професійний

консалтинг в галузі страхування для зацікавленої сторони.

Диспашер – спеціаліст з морського права, який проводить роз-

рахунок збитків за загальною аварією між судном, вантажем та фрахтом.

Посередник – страховий брокер, або агент, через якого укла-

дається договір страхування і вирішуються окремі питання щодо

вре-

гулювання претензій.

Резидент – юридична чи фізична особа, що постійно заре-

єстрована чи проживає на території даної країни. Резидент зобов’я-

заний здійснювати діяльність відповідно до законодавства даної країни

та сплачувати передбачені законом податки.

Страховий агент – довірена фізична або юридична особа, яка

від імені й у межах наданих страховиком повноважень робить

пропо-

зиції страхувальнику щодо страхування ризиків, оформляє договори

страхування (переважно з фізичними особами), інкасує страхову

премію та виконує деякі інші операції з обслуговування договорів

страхування. С. а. є представником страховика і діє у його інтересах за

комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.

Страховик – фінансова установа, яка створена у формі

ак-

ціонерного, повного, командитного товариства або товариства з до-

датковою відповідальністю, а в окремих випадках і державної орга-

нізації, що має статус юридичної особи та володіє ліцензією на право

здійснення страхової діяльності. Така діяльність дозволяється вик-

лючно страховикам – резидентам України.

Сюрвейєр – експерт, інспектор, агент страховика, який оглядає

судна, вантажі та інше майно, що приймається на страхування. На

підставі висновку С. страховик розраховує тарифну ставку, приймає

рішення про укладання договору страхування.

Уповноважений орган – центральний орган виконавчої влади

у справах нагляду за страховою діяльністю (нині – Міністерство фі-

нансів

України). Має управління та представництва в обласних центрах.

Фондовий ринок – організований ринок торгівлі цінними па-

перами; механізм, що поєднує осіб, які мають вільні кошти, з особами,

які мають потребу у вільних коштах.

Тема 5. Страхова організація

Ключові слова: страхова компанія, акціонерне страхове това-

риство, командитне товариство, кептивні страхові компанії, товариства

взаємного страхування, принципи побудови структури управління, пред-

ставництва, агентства, філії страхової компанії, страхові об’єднання, Ліга

страхових організацій України (ЛСОУ), Моторно-транспортне страхове бюро

України (МТСБУ), Авіаційне страхове бюро України (АСБУ), Морське стра-

хове бюро України (МСБУ), Ядерний страховий пул України (ЯСПУ).

План викладу теми

5.1. Організаційні форми страховиків в Україні.

5.2. Порядок утворення та ліквідації страховиків.

5.3. Організаційні структури страхових компаній та управ-

ління ними.

5.4. Об’єднання страховиків та їхні функції.

У результаті вивчення теми студент повинен:

знати:

− форми організації страховиків;

− особливості функціонування товариств взаємного страхування;

− законодавчі та нормативні вимоги до створення та ліквідації

страховиків;

− загальні принципи побудови організаційних структур стра-

хових компаній;

− основні цілі утворення та функції страхових об’єднань на

страховому ринку України;

уміти:

− розрізняти форми організації страховиків;

− визначати порядок створення та ліквідацію страховиків;

− розрізняти функції окремих підрозділів страхових компаній;

− розрізняти принципи побудови систем управління страхових

компаній;

− розрізняти мету створення та функції об’єднань страховиків.

Короткі теоретичні відомості

Страхування є процесом економічних взаємовідносин двох

учасників, один з яких купує страховий захист від обумовлених ри-

зиків за визначену плату, а другий його продає. Саме страхова послуга

виступає товаром на страховому ринку, а страхова індустрія є части-

ною сфери послуг.

Світовий досвід підтверджує, що будь-яка послуга досягає

найбільшої ефективності для споживача тільки при організованій сис-

темі пропозицій для задоволення попиту споживача. Це стосується і

страхування. Тому розглянемо, що являє собою страхова організація та

її форми.

Страхова організація – це установа, яка згідно з отриманою

ліцензією бере на себе (за певну плату) зобов’язання відшкодувати

страхувальнику (чи особі, зазначеній у договорі) завданий страховим

випадком збиток або здійснити виплати страхових сум.

За даними Державного реєстру страховиків (перестраховиків)

України було зареєстровано станом на 1 січня 2000 року – 263 страхові

компанії; 1 січня 2001 року – 283 страхові компанії, 2002 року – 310.

На 1 січня 2003 року – 351, на 1 січня 2007 року – 411 страхових ком-

паній, в тому числі 56 компаній, які займаються страхуванням життя, а

1 березня 2009 року – 477 страхових компаній.

Страхові компанії поділяються на види залежно від критерію,

покладеного в основу їхньої класифікації (рис. 5.1).

Державні страхові компанії є публічно-правовою формою

організації страхового фонду, яку утворено державою. Організація

державних страхових компаній здійснюється шляхом їх заснування з

боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній та

повернення їхнього майна в державну власність. Слід відмітити, якщо

у назві компанії є слова “державна” або “національна”, то єдиним

власником такого страховика є держава (ст. 2 ЗУ “Про страхування”).

За характером

діяльності

Ст

ахові о

ганіза

ії

За формою

власності

а) державні;

б) недержавні

а) страхування життя;

б) інші види страхування (загальне

страхування);

в) надають виключно перестраху-

вальні послуги

Рис. 5.1 – Класифікація страхових організацій

За характером виконуваних операцій страхові компанії поді-

ляються:

− на компанії, які здійснюють страхування життя (статутний

фонд 1,5 млн євро). Наприклад, страхування життя в Україні здійсню-

ють такі страхові компанії: СК “ТАС”, СК “Граве Україна”, АТЗТ “Ук-

раїнська СК АСКА-Life” та інші;

− компанії, які здійснюють інші види страхування (загальне

страхування). Статутний фонд – 1 млн євро. Їх можна поділити на спе-

ціалізовані та універсальні (СГ “ТАС”, НАС “Оранта”, “Аска” та інші).

Слід відмітити, що майже всі вказані організаційні форми

страховиків є в Україні. Так, згідно з ЗУ “Про страхування” (ст. 2)

страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціо-

нерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою

відповідальністю згідно з ЗУ “Про господарські товариства”, а також

які одержали в установленому порядку ліцензію на страхову діяль-

ність. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Крім того,

страховиками можуть бути: державні організації та товариства взаєм-

ного страхування.

На вітчизняному страховому ринку існують дві форми акціо-

нерних страхових компаній:

− закриті акціонерні страхові компанії, акції яких розповсю-

джуються серед засновників;

− відкриті акціонерні страхові товариства, акції яких вільно

продаються та купуються.

Командитне товариство передбачає об’єднання кількох осіб

для здійснення підприємницької діяльності, в якій одні учасники

(повні товариші) несуть відповідальність згідно із зобов’язаннями

товариства як своїм вкладом, так і усім своїм майном, а інші (коман-

дисти або вкладники) відповідають тільки своїм вкладом.

Серед вітчизняних страхових компаній можна виокремити

такі, що створюються потужними виробничими підприємствами, кор-

пораціями або фінансово-промисловими групами для обслуговування

власних потреб – кептивні страхові компанії. Сфера їхньої діяль-

ності обмежується, як правило, інтересами засновників. На українсь-

кому страховому ринку таких страхових компаній більшість. Діяль-

ність кептиву безпосередньо пов’язана з комерційними банками, пен-

сійними та інвестиційними фондами, іншими фінансово-кредитними

інститутами, які функціонують у системі багатопрофільних концернів

або фінансово-промислових груп. Ці фінансові або банківські струк-

тури, як правило, виступають засновниками кептиву.

Однією з форм організації страхового захисту є товариства

взаємного страхування (ТВС), які створюються на основі централізації

засобів шляхом пайової участі його членів. Особливістю є те, що учасники

ТВС одночасно виступають і як страховики, і як і страхувальники.

Основна суть ТВС та його головний принцип – солідарна

відповідальність кожного перед кожним у межах товариства.

Протягом фінансового року ТВС проводить поточні страхові

виплати і на звітну дату визначає величину страхових резервів як за

окремими видами страхування, так і загалом за усіма видами діяль-

ності, а також проводить розрахунок платоспроможності товариства.

Якщо за звітний період фактичні виплати страхових сум і

страхових відшкодувань порушують розрахункову платоспроможність

ТВС з урахуванням надходжень коштів від інвестиційної діяльності

товариства, то учасники вносять у статутний фонд додаткові кошти

пропорційно розміру страхових сум, на які було застраховано їхні май-

нові інтереси, з тим, щоб відновити порушену платоспроможність.

Прибуток, отриманий в результаті інвестиційної діяльності,

підлягає розподілу: з чистого прибутку частина коштів надходить до

резервного фонду для підтримання платоспроможності товариства від-

повідно до взятих ним обов’язків зі страхування його учасників, а час-

тина, яка залишається, розподіляється в інші фонди згідно зі статутом.

Слід також відмітити, що до професійних учасників страхо-

вого ринку, крім страхових організацій, слід віднести:

− страхові групи;

− перестрахувальні компанії;

− страхових брокерів та асистуючі компанії;

− аудиторські фірми;

− об’єднання учасників страхового ринку.

Процес створення компанії поділяють на два етапи: створення

суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) та отримання

ліцензії на страхову діяльність.

ЗУ “Про внесення змін до закону України “Про страхування”

встановлені певні вимоги до формування статутного капіталу страхо-

вика, його фондів та резервів (рис. 5.2).

Рис. 5.2 – Вимоги до страхової організації

Фінансовою основою діяльності страховика є його статутний

фонд, котрий формується тільки грішми. ЗУ “Про страхування” (ре-

дакція 2001 р.) встановлено такі мінімальні розміри статутних фондів:

Вимоги до страхової організації

згідно з чинним законодавством

Мінімальний розмір статутного фонду

Форма сплати статутного фонду

Граничний розмір внесків

до статутного капіталу

Резидентність страховика

Створення відповідних

фондів та їх розміщення

− для страховиків, котрі займаються загальним (ризиковим)

страхуванням – в сумі, еквівалентній 1 млн євро, в т. ч. діючі страхо-

вики протягом двох років з набрання чинності законом (тобто до

7.11.2003 р.) повинні набрати 500 тис. євро і протягом трьох років

(тобто до 7.11.2004 р.) – 1 млн євро;

− для страховиків, котрі займаються страхуванням життя –

сумі, еквівалентній 1,5 млн євро, в т. ч. діючі страховики протягом

двох років з набрання чинності цим законом (тобто до 7.11.2003 р.) по-

винні набрати 750 тис. євро і протягом трьох років (тобто до 7.11.2004 р.) –

1,5 млн євро.

Статутний капітал страховика має бути сплачений виключно у

грошовій формі. Граничний розмір внесків до статутного

капіталу

інших страховиків не може бути більшим за 30 % власного статутного

капіталу, а розмір внеску до статутного капіталу окремого страховика

не може перевищувати 10 % власного статутного капіталу.

Страховиками в Україні можуть бути тільки резиденти. Крім того,

статутний капітал страхових компаній не може формуватися за рахунок:

− кредитів;

− коштів, що отримані під заставу;

− страхових резервів;

− векселів.

Слід підкреслити, що на відміну від інших господарських то-

вариств внески засновників до статутного капіталу не можуть здійсню-

ватись у формі нематеріальних активів.

Кожна страхова компанія має матеріальні, фінансові, трудові

та інформаційні ресурси.

Ліквідація страхової організації може здійснюватись згідно з

рішенням акціонерів або ухвалою арбітражного суду (у випадку банк-

рутства). Одночасно прийняттям рішення про ліквідацію компанії при-

значається ліквідаційна комісія, котра керує процесом закриття під-

приємства.

ЗУ “Про страхування” (редакція 2001 р.) передбачено також

реорганізацію страховика згідно з рішенням органів нагляду за страхо-

вою діяльністю. Така реорганізація можлива:

− шляхом перетворення в страхового посередника;

− об’єднання кількох страховиків в одну компанію з визна-

ченням порядку передачі страхових зобов’язань за умови, що на це

погодяться власники страховиків;

− залучення до числа учасників страховика інших страховиків

(у тому числі іноземних страховиків) за умови

здійснення ними розра-

хунків згідно із зобов’язаннями та боргами страховика, строк сплати

яких уже настав.

Структура страхової компанії. Страхова компанія включає в

себе орган управління, основні (виробничі) підрозділи разом з пред-

ставництвами, агенціями та філіями і підрозділи забезпечення діяль-

ності. Розрізняють територіальну (зовнішню) і управлінську (внутрішню)

структури страхової компанії. Територіально страхові компанії склада-

ються з управління (“центрального офісу”, дирекції) та відокремлених

підрозділів – філій, агентств та представництв.

Територіальні структури можуть бути дво-, три- і чотирирівне-

вими. Переважно українські страховики застосовують дво- і трирівневі

територіальні структури (рис. 5.3).

Рис. 5.3 – Трирівнева територіальна структура страхової компанії

Внутрішні структури страхових компаній відокремлюють за

такими принципами:

− підпорядкованості (лінійну, функціональну та лінійно-штабну);

− технологічності (традиційну та маркетингову).

1-й рівень

(правління)

Правління компанії

Департамент регіональної

мережі

1 2 3

Західний

регіональний

цент

Південний

регіональний

цент

Східний

регіональний

цент

1 2 3 1 2 3

2-й рівень

(регіональні

центри)

3-й рівень

(філіали)