Галімов А.В., Бастричев В.С., Михайловська І.М. Страхування: кредитно-модульний курс

Подождите немного. Документ загружается.

183

а) цедент зобов’язаний передати перестраховику визначену частку у

всіх ризиках даного виду, а перестраховик не має права відмовитися від

цього обв’язку;

б) цедент визначає розмір власної участі у всіх або у частині

договорів прямого страхування, а відповідальність понад всю власну

участь передає перестраховикам;

в) усі відповіді правильні.

8. Ексцедент – це:

а) сума ризиків, що одержує цедент;

б) сума ризику, що цедент залишає на власній відповідальності;

в) сума премії, що сплачується перестраховику;

г) сума ризику, що перестраховується понад власним утриманням

цедента.

9. Договір перестрахування перевищення (ексцедента) збитків:

а) охоплює договори страхування, за якими очікується макси-

мальна сума відповідальності цедента;

б) охоплює договори визначеного виду страхування;

в) охоплює весь страховий портфель;

г) усі відповіді правильні.

10. Страховий пул – це:

а) добровільне об’єднання страховиків з метою співстрахування

значних ризиків;

б) Ліга страховиків України;

в) об’єднання страховиків на законодавчій основі, регламентоване

державою, з метою перестрахування значних ризиків;

г) правильні відповіді а) і в).

Термінологічний словник

Бордеро – перелік ризиків, прийнятих на страхування у час-

тині, що передається цедентом на перестрахування. Бордеро надсила-

ється цедентом перестраховику у визначені договором перестраху-

вання терміни. Бордеро бувають попередніми і остаточними.

Перестрахувальна комісія – винагорода, яку сплачує пере-

страховик цеденту за передачу в перестрахування ризиків. За рахунок

цих коштів

цедент частково компенсує витрати, пов’язані з підготов-

кою і здійсненням операцій з прийняття ризиків на страхування, а

також передачею обумовленої їх частки перестраховикові.

Ретроцесія – повторний процес передачі частки вже пере-

страхованого ризику. У цьому випадку компанія, що передає, має назву

цесіонарій, компанія, що отримує, ретроцесіонер. Р. досягається дроб-

184

ленням великих ризиків, розподілом відповідальності між дедалі більшою

кількістю страховиків. Іноді частина таких ризиків може перейти до

первинного страховика, якщо в договорі немає відповідного заперечення.

Сліп – страховий документ, що використовується для поперед-

нього розміщення ризику. С. складається брокером і передається

андеррайтерам. Останні акцептують С. власноручним підписом і вка-

зують частку

участі в прийнятому на страхування ризику.

Тантьєма – комісія з отриманого прибутку, яку перестра-

ховик щорічно виплачує цеденту за наслідками проходження догово-

рів перестрахування. Застереження про Т. є формою заохочення пере-

страховиком цедента за надану участь у договорах перестрахування і

обережне ведення справи.

Трансфер ризику – у страхуванні – переведення, перекладання

наслідків

ризику на когось шляхом укладання договору страхування,

перестрахування або ретроцесії.

Факультативний договір – договір перестрахування конкрет-

ного ризику, укладений на добровільних засадах.

Факультативне перестрахування – метод перестрахування,

при якому страховик не несе ніякої відповідальності перед перестрахо-

виком за передання ризиків у перестрахування. Питання про те, чи

передавати ризик у перестрахування і в

якому обсязі, вирішує цедент.

У свою чергу, перестраховик не має обов’язків перед страховиком

щодо прийняття ризиків на свою відповідальність. Головний недолік

Ф. п. – відсутність у страховика впевненості у розміщенні ризику в пе-

рестрахування, великі витрати часу на оформлення Ф. п.

Факультативно-облігаторний договір – форма договору пе-

рестрахування, згідно з

яким цедент не має права вибору щодо того,

передавати ризик у перестрахування чи ні. Так само й перестраховик

не має права відмовити в перестрахуванні того чи іншого запропоно-

ваного ризику.

Утримання власне – обґрунтований рівень страхової суми, в

межах якої страховик залишає на своїй відповідальності частку страхо-

вих ризиків, а решту

передає на перестрахування.

Цедент (перестрахувальник) – страховик, що передає за

плату частину прийнятого за договором зі страхувальником ризику на

перестрахування іншому страховику або професійному перестраховику.

Цесіонер – особа, якій передається право власності. У стра-

хуванні Ц. – страхова компанія, що приймає ризик у перестрахування.

Тема 11. Доходи, витрати і прибуток страховика

185

Ключові слова:

валовий дохід страховика, витрати страховика,

доходи від страхової діяльності, зароблені та незароблені страхові пла-

тежі, прибуток балансовий, прибуток від інвестицій, прибуток від страхової

діяльності, собівартість страхових операцій, фінансовий результат страхо-

вих операцій оподаткування страхових компаній.

План викладу теми

11.1. Характеристика доходів та витрат страховика.

11.2. Фінансові результати діяльності страхової компанії.

11.3. Оподаткування страхових компаній.

11.4. Ефективність діяльності страховика, його рейтингова оцінка.

У результаті вивчення теми студент повинен:

знати:

− особливості формування грошових потоків страховика;

− основні джерела формування доходів страховика;

− основні складники витрат страховика, що належать до собі-

вартості страхової послуги;

− особливості оподаткування страхових компаній;

− етапи процедури отримання рейтингової оцінки страховою

компанією;

уміти:

− визначати дохід страховика від страхової діяльності залежно

від резерву незароблених премій та участі перестраховиків;

− розраховувати обсяг резерву незароблених премій методами

“1/365”, “1/24”, “1/4”;

− визначати фінансовий результат від операційної діяльності

залежно від операційних та інших доходів і витрат;

− визначати фінансовий результат від звичайної діяльності

залежно від фінансових та

інших доходів і витрат страховика;

− розраховувати розмір податкових платежів зі страхової та

інших видів діяльності страхової компанії;

− вибирати страхову компанію з використанням її рейтингової

оцінки.

Короткі теоретичні відомості

Будь-яке підприємство у своїй діяльності здійснює витрати та

отримує доходи. Витрати страховика поділяються за економічним

змістом на кілька групи (рис. 11.1).

186

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину

витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виді-

ляються: ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового

збитку, обсяг страхової відповідальності.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати,

пов’язані з укладанням та обслуговуванням договорів страхування,

тобто з фінансово-господарською діяльністю страховика. На величину

цих витрат впливає багато факторів, до того ж вони постійно зміню-

ються. Тому неможливо розробити норми зазначених видатків, а можна

розробити загальні рекомендації з їх обмеження та оптимізації.

Рис. 11.1 – Поділ витрат страховика на групи

Проте саме ці витрати дозволяють варіювати у встановленні

розміру страхового тарифу. Так, за рахунок їх оптимізації, економного

та ефективного використання коштів, зменшення норм використання

тощо можливе зниження вартості страхової послуги.

В економічній літературі зустрічається багато підходів до їх

класифікації та визначення класифікаційних ознак. В найбільш загаль-

ному плані зустрічаються такі підходи у їх групуванні:

Витрати страховика

Витрати на страхові виплати

Витрати на ведення страхової справи:

– обслуговування страхової та перестрахувальної

діяльності;

– залучення нових страховиків та укладання нових

договорів;

– обслуговування готівкою збору страхових премій;

– врегулювання збитків;

– утримання страхової компанії;

– заробітна плата персоналу;

– оплата послуг зв’язку;

– амортизаційні відрахування;

– оплата комунальних послуг тощо

Інші витрати

187

− постійні та змінні (такий розподіл застосовується в актуарних

розрахунках);

− залежні та незалежні;

− загальні та конкретні на ведення справи страховика.

Постійні витрати не можуть бути віднесені на конкретне

страхування, вони є незмінними в межах релевантного діапазону. Вони

повинні розкладатися на весь страховий портфель за укладеними

договорами. У своїй більшості на відносно постійні витрати не вплива-

ють коливання та зміни у страховій діяльності, якщо вони не пов’язані

зі значним розширенням чи значним згортанням страхової діяльності.

Питома вага цих витрат досить мала.

Змінні витрати на ведення страхової справи стосуються пев-

ного виду страхування чи страхового полісу та можуть бути на них

віднесені. Дані витрати змінюються пропорційно ступеню зайнятості

персоналу страхової компанії. Саме на ці витрати припадає найбільша

частка витрат на ведення страхової справи.

Встановлюючи страховий тариф, страховик повинен врахову-

вати у складі ціни страхової послуги не тільки страхові суми та від-

шкодування, а й витрати на утримання страхової компанії.

Дохід страховика відображає всю суму надходжень та поділя-

ється залежно від видів діяльності на три великі групи (рис. 11.2).

Доходи страховиків

Від страхової діяльності:

– зароблені страхові премії за договорами

страхування та перестрахування;

– комісійні винагороди за передачу ризиків у

перестрахування;

– повернуті суми централізованих страхових

резервних фондів;

– частка від страхових сум і відшкодувань,

яка сплачена перестраховикам;

– повернуті суми технічних резервів, інших

ніж резерви незароблених премій

Від інвестування та розміщення

тимчасово вільних коштів

Інші:

– за навчання;

– за консультації;

– зі здавання приміщень та землі в оренду;

– з операцій з основними фондами

та нематеріальними активами;

– з врегулювання безнадійної заборгованості тощо

188

Рис. 11.2 – Доходи страховика

Доходи від страхової діяльності відносяться до доходів від

основної операційної діяльності, включають всі надходження, пов’я-

зані з проведенням страхування та перестрахування. У складі цих до-

ходів – страхові премії за договорами страхування та перестрахування,

комісійні винагороди, частки від страхових сум та страхових відшко-

дувань, сплачені перестраховиками, повернені суми із централізованих

страхових фондів, повернені суми технічних резервів, інших, ніж ре-

зерв незароблених премій. Зазначені доходи формуються за рахунок

страхової премії, в основу якої покладено тариф-брутто. При цьому

обсяг премій забезпечує формування страхового фонду, а структура

страхового тарифу – напрямки використання надходжень.

Основним джерелом доходів страховика є зароблені страхові

премії. Кошти страховика є “заробленими” після закінчення договору стра-

хування, якщо за період дії його не відбуваються страхові випадки. За

економічним змістом зароблені страхові премії є результатом реаліза-

ції страхової послуги аналогічно поняттю “виручка від реалізації продук-

ції”. Зароблені страхові премії (ЗСП) визначаються за формулою:

сп поч к

СП Д РНП РНП

+−

де Д

сп

– надходження страхових платежів за вирахуванням

страхових платежів, сплачених перестраховикам за договорами пере

страхування у певному періоді; РНП

поч

, РНП

– резерв незароблених

премій на початок та кінець звітного періоду відповідно.

Незароблені страхові премії є складовою технічних резервів

страховика і являють собою страхові премії, отримані страховиком, що

зберігаються ним до закінчення терміну дії договору страхування і не є

його власністю. Якщо страхова компанія при перестрахуванні виступає

у ролі цедента (перестрахувальника), то вона отримує доходи у вигляді

комісійних винагород за передачу ризику в перестрахування. Якщо

страхова компанія входила до складу професійного об’єднання страхо-

виків, то при виході з нього їй повертається частка раніше зроблених

внесків, які також вважаються доходами від страхової діяльності.

Резерви незароблених премій розраховуються щоквартально

залежно від сум надходжень страхових платежів за певними видами

страхування в кожному кварталі, який передує звітній даті декількома

методами. В Україні найчастіше використовується спрощений метод:

− сума надходжень страхових премій у першому кварталі

відповідного періоду помножується на 1/4;

189

− сума надходжень страхових платежів у другому кварталі

того ж періоду помножується на 1/2;

− сума надходжень страхових платежів у третьому кварталі

помножується на 3/4;

− всі отримані добутки додаються.

Різниця між доходами та витратами створює фінансовий ре-

зультат діяльності страхової компанії. Фінансовий результат включає

два елементи: прибуток (збиток) і приріст (відплив) резерву внесків.

Прибуток також є одним із основних показників результатив-

ності діяльності підприємств. Як абсолютний показник він характери-

зує ефективність діяльності страхової компанії.

Позитивний фінансовий результат відображає прибуток, нега-

тивний – збиток. Отже, прибуток як фінансовий результат діяльності

страховика, представляє собою результат використання доходу на від-

шкодування витрат за певний період часу. Тобто відбувається спів-

ставлення доходів та витрат страховика.

Приріст резервів внесків має цільове призначення. Хоча в

період зберігання на рахунках страхової компанії може бути викорис-

таний як джерело інвестицій в економіку держави.

Отримання прибутку є однією із цілей страхування як виду

бізнесу з метою забезпечення розвитку організації, покращення доб-

робуту акціонерів та власників, соціального захисту працівників та їх

заохочення. Проте при формуванні прибутку страховика мова йде про

перерозподільні відносини у суспільстві. Найпершим джерелом отри-

мання прибутку є норма прибутку, яка закладена в страховому тарифі і

забезпечує рентабельність страхових операцій. Іншими джерелами отри-

мання прибутку є надходження від всіх видів діяльності страховика.

Так, аналогічно доходам страховика його прибуток складається:

− із прибутку від страхових операцій;

− прибутку від нестрахових операцій – інвестиційної діяль-

ності та іншої звичайної діяльності;

− прибутку від надзвичайної діяльності.

Головними показниками ефективності фінансово-господарської

діяльності страховика є рівень фінансової стійкості, платоспроможності,

рентабельності здійснення господарських операцій, в першу чергу

страхових та надійності. Рентабельність визначається показником:

100 %

=⋅

∑

190

де

P∑

– балансовий прибуток;

∑

– сума доходів за звіт-

ний період.

Страхові компанії сплачують ті самі податки та обов’язкові

платежі, що й інші господарські суб’єкти (рис. 11.3).

Сплата податку з прибутку страховими компаніями відбу-

вається на підставі ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” і

значною мірою відрізняється від оподаткування прибутку промисло-

вих, транспортних, торгових та інших підприємств. Специфіка сплати

в тому, що податок сплачується окремо з доходів від трьох видів діяль-

ності страхових компаній – страхової, інвестиційної та інших видів

діяльності, а порядок оподаткування компаній з загального (ризико-

вого) страхування та страхування життя значною мірою відрізняються.

Податки і збори (обов’язкові платежі),

які можуть сплачувати страховики

Загальнодержавні податки і збори

(обов’язкові платежі)

Місцеві податки і збори

(обов’язкові платежі)

Податок на

прибуток

підприємств

Збори на

обов’язкове

соціальне

ст

ах

вання

Податок на

рекламу

Податок з

власників

транспортних

засобів

Податок на

майно

(нерухомість)

Плата (податок

за землю)

Державне

мито

Збори на

обов’язкове

державне

пенсійне

ст

ах

вання

Кому-

нальний

податок

Прямі

податки

Збори

Податки

Збори

Збори за паркування

автотранспорту

Збори на право ви-

користання державної

символіки

191

Рис. 11.3 – Схема оподаткування валового доходу і прибутку страховиків

У зв’язку з відсутністю підакцизних товарів страхові компанії

не сплачують акцизного збору.

Страхові компанії не сплачують податок на додану вартість, бо

страхові операції ним не обкладаються. Проте при здійсненні інших

видів діяльності, зокрема при передачі майна в оренду, цей податок

сплачується на загальних підставах. Податки сплачуються щоквар-

тально на підставі “Декларації про доходи страховиків”.

Компанії, які займаються ризиковим страхуванням, сплачують

податок з прибутку в такому порядку:

− з доходів від страхової діяльності – в розмірі 3 %

від вало-

вого доходу, визначеного як різниця між надходженням платежів за

звітний період і величиною платежів, переданих у перестрахування;

− з доходів від інвестиційної діяльності – за ставкою 25 %

від

величини інвестиційного доходу, зменшеного на витрати, пов’язані з

його утворенням;

− з доходів від інших видів діяльності – за ставкою 25 %

від

величини прибутку, отриманого від операцій з інших видів діяльності.

Компанії, які займаються страхуванням життя, сплачують

податок з прибутку в такому порядку:

1) з доходів від страхової діяльності за договорами страху-

вання, укладеними на термін до 10 років, – в розмірі 3 відсотки валового

доходу, визначеного як різниця між загальним надходженням платежів

за цими договорами і преміями, переданими в перестрахування;

2) доходи за договорами довгострокового страхування, до

яких відносяться договори

терміном на 10 років і більше, при яких

страхові внески сплачуються не менше 5 років, передбачається стра-

хова виплата при дожитті до закінчення дії договору або віку, визна-

ченого договором, і не можуть передбачатися інші виплати протягом

перших 10 років їх дії, крім пов’язаних зі смертю, нещасним випадком

Податок на

додану вартість

Непрямі податки

Мито

Збори за проїзд те-

риторією закордонних

областей автотранс-

порту, що прямує за

кордон

Інші збори

192

чи хворобою застрахованої особи, що призвели до певної стихійної

втрати нею працездатності, не оподатковуються. Якщо ж договір

страхування життя був укладений на термін 10 років і більше, але

припинив дію до закінчення 10 років, то з доходів за ним (суми страхо-

вих внесків) податок сплачується в подвійному розмірі – 6 %

;

3) договори страхування життя, укладені на термін 10 років і

більше але на інших умовах, ніж викладені у п. 2, оподатковуються за

ставкою 3 відсотки, тобто у загальному порядку;

4) доходи від інвестиційної діяльності за ставкою 25 %

опо-

датковуються лише в тій частині, яка залишається у розпорядженні

страховика (15 % доходу від інвестування страхових резервів та 100 %

від інвестування власних коштів);

5) прибуток від інших видів діяльності оподатковується за

ставкою 25 %

Термін “ефект” в тлумачних довідниках означає результат,

наслідок яких-небудь причин, сил, дій, заходів. А “ефективний” визна-

чається як такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків,

дає найбільший ефект.

Ефективність діяльності страхової компанії визначається

багатьма показниками, проте насамперед фінансовою стійкістю та рен-

табельністю здійснення господарських операцій, в першу чергу стра-

хових, оскільки основне завдання страхової компанії – забезпечення

здійснення страхових виплат при настанні страхових випадків в учас-

ників формування страхового фонду.

Фінансова стійкість страхової компанії розглядається з таких

основних позицій:

− вірогідність недостатності коштів у будь-якому періоді;

− фінансова стійкість страхового фонду;

− рентабельність всієї діяльності страхової компанії.

Вірогідність недостатності коштів страховика залежить

від розміру страхового портфеля. Для визначення зазначеного показ-

ника використовують коефіцієнт Ф. Конюшина, який називається

“коефіцієнтом варіації”. Коефіцієнт варіації – к

Ф. Конюшина розра-

ховується за формулою:

1()/(),

кТпТ

−⋅

де Ò – середня тарифна ставка портфеля; п – кількість застра-

хованих об’єктів.