Дуткевич Т.В. Дитяча психологія

Подождите немного. Документ загружается.

Короткий огляд історії та сучасного стану дитячої психології

проголошений біогенетичний «закон ре капітуляції», що з’явився

внаслідок перенесення з біології на психічний розвиток закону ево-

люції Мюллера-Геккеля. Відповідно до постулатів педології, «розви-

ток виду повторює розвиток роду», тобто індивідуальний розвиток

людини (онтогенез) скорочено повторює найважливіші стадії еволю-

ційного розвитку людства (філогенезу). Період немовлячого віку від-

повідає тваринній фазі розвитку людства, дитинство – періоду полю-

вання та рибальства. Передпідлітковий вік (8–12 р.) є скороченим

повторенням періоду початку цивілізації; юність (12–25 р.), співвід-

носиться з епохою романтизму. Дорослість – з періодом промислового

капіталізму. Зрозуміло, що достатніх аргументів на підтвердження

теорії рекапітуляції не знайшлося, більшістю сучасних психологів

вона заперечується. Водночас, єдність філогенезу і онтогенезу психі-

ки проявляється у їх загальній зорієнтованості на розширення досві-

ду (як людства в цілому, так і окремої людини).

Були спроби простежити психічний розвиток особистості відпо-

відно до вродженого типу будови її тіла (конституцією). Засновники

цього підходу Е. Кречмер, Е. Йєнш не тільки розподілили людей на

чотири конституційних типи, але й висунули гіпотезу про існування

взаємозв’язку між фізичним типом людини та особливостями її роз-

витку. Продовжувач цих поглядів К. Конрад в особливостях перед-

підліткового віку вбачав ознаки циклоїдного типу особистості (легко

збуджується, імпульсивна, з нестійким настроєм), а в особливостях

юності – шизоїдного типу (емоційно збіднена, некомунікабельна, від-

людькувата).

Дехто з представників біогенетичних теорій визнає певний, але

дуже обмежений, вплив середовища на розвиток особистості. Так,

А. Гезелл узагальнює два різних поняття росту і розвитку як процес

прогресивної диференціації та інтеграції способів поведінки людини.

Погоджуючись із самим фактом культурних впливів, Гезелл наголо-

шує, що вони не можуть пересилити вплив дозрівання. За Гезеллом,

«культура модулює і каналізує, але не породжує етапів і тенденцій

розвитку».

Соціологічний підхід до розвитку психіки дитини. Для теорій

цього напряму характерним є перебільшення ролі соціальних впли-

вів для розвитку особистості. Такий підхід бере початок з праць ан-

глійського філософа Джона Локка (ХVІІ ст.), який заявив, що дити-

на народжується з душею, схожою на чисту дошку (з латини «tabula

rasa»). Суспільство може написати на цій «дошці» все, що йому по-

трібно. Близькими до цих ідей є біхевіористичні теорії розвитку

Тема 3

(Е. Торндайк, Д. Уотсон, Л. Блетц, Д. Томпсон та ін.), у яких визна-

чальним у розвитку дитини вважається научіння, або тренування.

У Німеччині соціологічний напрям реалізований у гештальтпси-

хології (К. Левін), що розглядає поведінку людини як функцію осо-

бистості та найближчого їй середовища (єдність усіх особистісних та

середовищних компонентів розуміється як життє вий або психологіч-

ний простір). Віковий розвиток пов’язаний, пере дусім, з розширен-

ням життєвого простору особистості, кола її спіл кування, групової

приналежності тощо.

Так, специфічність поведінки підлітків (юнаків) зумовлена мар-

гінальністю (граничною нормою) їхнього становища. Підліт ки ціл-

ком не належать ні до дитячого, ні до дорослого світу, що й породжує

внутрішні суперечності, невизначеність рівня домагань, підвищену

сором’язливість і водночас агресивність, схильність займати катего-

ричні позиції та ін.

Французький соціологічний напрям представлений роботами

Е. Дюркгейма, Ш. Блонделя, П. Жане. Зокрема, П. Жане доводив, що

взаємовідносини між людьми визначають розвиток психіки дитини.

Однобічність згаданих біологізаторських та соціологічних теорій

розвитку психіки дитини намагаються подолати теорії, які спира-

ються на положення про конвергенцію (схрещування) біологічних

(спадковості) та соціальних (середовище) факторів розвитку, при ви-

значальній ролі біологічних (німецький психолог В. Штерн).

Близькими до підходу В. Штерна є теорії, розроблені швейцар-

ським психологом Жаном Піаже (1896–1980 рр.). Вони стосуються

інтелектуального та морального розвитку дитини. Стверджується,

що стадії психічного розвитку дитини визначені природою, навчання

не може змінити їх послідовності та змісту. В інтелектуальному роз-

витку він вирізняє 4 стадії:

• сенсомоторна – до 2-х років;

• доопераціональна – до 7-8 років;

• донкретних операцій до 11-12 років;

• формальних операцій – до 13-15 років.

Щодо морального розвитку Ж. Піаже вважав, що він відбувається

у процесі взаємовідносин дитини з оточуючими, які можуть розгорта-

тись у двох формах: примушення і співпраці.

Окрему позицію займають ті психологи, які заперечують визна-

чальну дію біологічних чи соціальних детермі нант. У цих персоно-

логічних (особистісних) теоріях головною детермінантою психічного

розвитку проголошується сама особистість, її самовизначення, здат-

Короткий огляд історії та сучасного стану дитячої психології

ність створювати умови для свого розвитку (Е. Шпрангер, Ш. Бюлер,

Л. Блетц, Г. Імре та ін.).

Діалектичний підхід у дослідженнях розвитку психіки дити-

ни представлений роботами французького психолога Анрі Валлона

(1879–1962 рр.). Періодизація психічного розвитку дитини, за Вал-

лоном, включає 7 послідовних стадій, які виступають результатом

кількісних та якісних змін психіки:

1) cтадія утробного життя – повна залежність від організму матері;

2) cтадія моторної імпульсивності до 6 місяців; рухова активність

дитини, вироблення умовних рефлексів;

3) емоційна – до 1 року – виникають відносини з людьми;

4) сенсомоторна – до 3-х років, з’являється увага до зовнішнього

світу на основі орієнтувального рефлексу, прямоходіння і мовлення.

5) персоналізм – з’являється бажання бути в центрі уваги, праг-

нення наслідувати – до 5 років;

6) розмежування – до 11 років – розширення кола спілкування,

прагнення досягти визнання в колективі;

7) статевого дозрівання – юнацький вік – виникають глибокі

яскраві суперечності (любов, ненависть, самовпевненість, невпевне-

ність, самоаналіз і самооцінка).

Незважаючи на розмаїття підходів до трактування психічного

розвитку дитини, цілісної й систематизованої картини, що їх уза-

гальнює, досі не розроблено.

ВИСНОВКИ про основні теорії психічного розвитку дитини за

кордоном:

– зарубіжні дослідження з дитячої психології проводяться у

межах основних теоретичних напрямів, а саме – біогенетично-

го, соціологічного, теорії конвергенції, діалектичного та пер-

сонологічного.

– в основі розподілу напрямів зарубіжних досліджень лежить

різне вирішення суперечки щодо визначальних детермінант

психічного розвитку дитини;

– провідним у різних напрямах проголошується то біологічний,

то соціальний, то персонологічний чинник;

– ще одна група досліджень намагається враховувати поєднання

різних чинників (теорії конвергенції, діалектичний підхід).

ТЕМА 4

ПЕРІОДИЗАЦІЯ

ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

План

1. Поняття віку та характеристика його у психології

2. Проблема вікової періодизації психічного і особистісного розвитку

3. Вікова періодизація психічного розвитку дитини від народження до за-

кінчення школи

Література

1. Вікова психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко,

Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін.. – К.: Просвіта, 2001. –

С. 5–7, 10-39.

2. Выготский Л. С. История развития высших психических функ-

ций. – М.: Педагогика, 1983. – Т. 6.

3. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. – М.: Изд-во

МГУ, 1981. – 467 с.

4. Моргун В. Ф., Ткачева Н. Ю. Проблема периодизации развития

личности в психологи. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 84 с.

5. Эльконин Д. Б. К проблеме периодизации психического разви-

тия в детском возрасте // Вопросы психологии. – 1971. – № 4.

1. Поняття віку

та характеристика його у психології

Психічний розвиток дитини відзначається послідовною етапніс-

тю, тобто проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна і

закономірна. Це означає, що процес психічного розвитку складається

зі стабільних та перехідних періодів. Стабільні періоди довші за три-

валістю, а перехідні, або критичні, виникають у кінці попереднього

та на початку наступного періодів, тобто на їх межі.

З періодами людського життя пов’язане поняття віку. Вік – це

якісно своєрідна сходинка психічного розвитку людини, що зале-

Періодизація психічного розвитку дитини

жить від конкретних історичних умов, а також – у другому своєму

значенні – вік позначає весь життєвий шлях живої істоти. Розкрива-

ючи питання періодизації психічного розвитку, ми переважно корис-

туємось першим зі значень поняття віку.

Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Понят-

тя «вік» – багатоаспектне, виступає у кількох формах – як хроноло-

гічний, біологічний, соціальний і психологічний вік.

Л. С. Виготський дає таке означення психологічного віку: «Новий

тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які

вперше виникають на даному віковому етапі і які у найголовнішому і

основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища,

її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період».

Психологічний вік тісно пов’язаний з поняттям психологічного

часу: до якого вікового періоду людина сама себе відносить, у якому

віці почувається. Наприклад, молоді люди схильні переоцінювати

свій вік і вік оточуючих людей. Після 40 років спостерігається про-

тилежна тенденція: люди сприймають себе молодшими, ніж вони є.

І чим старше вони стають, тим більше «молодшають», і лише «біо-

логічний» вік нагадує про справжні роки. Головна особливість психо-

логічного віку – це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбут-

нього на сприйняття сучасного, а через нього і на поведінку людини.

Для встановлення етапів психічного розвитку необхідно виділити

ознаки вікових періодів. Л.С. Виготський запропонував характеризу-

вати віковий період (вік) на основі трьох параметрів:

1) соціальної ситуації розвитку;

2) особистісних новоутворень;

3) ведучої діяльності.

Соціальна ситуація розвитку – це особливі поєднання внутріш-

ніх процесів розвитку і зовнішніх умов. Вона включає вимоги дорос-

лих, їх очікування щодо дитини; забезпечення матеріальних умов;

особливості взаємин між та з оточуючими – зокрема, в сім’ї, у школі.

Провідна діяльність – діяльність, що зумовлює головні зміни у

психічних особливостях дитини на відповідний період її розвитку, в

її межах виникають нові види діяльності, та новоутворення психіки й

особистості. Провідною діяльністю може бути спілкування, гра, учін-

ня, праця. У кожному періоді розвитку провідна діяльність дитини

доповнюється іншими видами її діяльності.

Новоутворення – центральні психічні зміни дитини, які виника-

ють у провідній діяльності та завдяки ній і характеризують перебудову

особистості на новій основі.

Тема 4

На основі цих параметрів вікового періоду Л. С. Виготський та

його послідовники розробили ряд періодизацій психічного розвитку,

мова про які йтиме далі.

ВИСНОВКИ про поняття віку та характеристику його у психології:

– вік – це якісно своєрідна сходинка психічного розвитку люди-

ни, що залежить від конкретних історичних умов;

– психологічний вік (за Л. С. Виготським) – це новий тип будови

особистості й її діяльності;

– кожен віковий період характеризується (за Л. С. Виготським)

на основі соціальної ситуації розвитку, особистісних новоут-

ворень та ведучої діяльності.

2. Проблема вікової періодизації психічного

та особистісного розвитку дитини

Розвиток психіки – діалектичний, суперечливий, стрибкоподіб-

ний процес, що складається з кількох ступенів і відбувається у ви-

гляді спіралі. Наявність неоднорідних етапів розвитку дозволяє роз-

глядати його періодизацію, тобто надає можливість поділити процес

становлення особистості на періоди, кожен з яких підготовлюється

попереднім й зумовлює наступний, роблячи свій неповторний внесок

у розвиток.

Сьогодні у фізіології, психології та педагогіці розроблено досить

значну кількість періодизацій розвитку дитини. Л. С. Виготський ви-

різняв три типи періодизацій психічного розвитку:

– за зовнішнім критерієм (Р. Заззо – відповідно ступеням вихо-

вання і навчання);

– за однією ознакою дитячого розвитку (З. Фрейд – за розгор-

танням лібідоносної енергії; П.Блонський – за станом зубів;

Н. Поліцин – за зміною суспільної спрямованості особистості);

– за системою суттєвих особливостей дитячого розвитку

(Л. С. Виготський – на основі комплексних особистісних но-

воутворень; Ш. Бюлер – за структурою життєвого шляху;

Е. Еріксон – за розгортанням закладених у зародковому періо-

ді програм – епігенезом; Л. І. Божович – за соціальною ситуа-

цією розвитку і новоутвореннями).

Періодизація психічного розвитку дитини

Крім того, періодизації психічного та особистісного розвитку по-

діляються на часткові (охоплюють частину життя) і повні (охоплю-

ють все життя людини). Наприклад, до другої групи належать періо-

дизації Ш. Бюлер, Е. Еріксона, Б. Г. Ананьєва.

Зокрема, в періодизації Шарлотти Бюлер відображено вплив на

періодизацію розвитку особистості послідовності життєвих задач, але

рушійні сили цього розвитку вважаються вродженими. Вона виріз-

няє наступні періоди:

• до 16–20 рр. Відсутність сім’ї, професійного та життєвого

шляху;

• від 16–20 до 25–30 рр. Попереднє самовизначення, створення

сім’ї;

• від 25–30 до 45–50 рр. Зрілість, сім’я, суспільне визнання, на-

явність конкретних життєвих цілей, самореалізація;

• від 45–50 до 65–70 рр. Старіння, душевна криза, зникнення

самовизначення;

• від 65–70 рр. Старість, відсутність соціальних зв’язків, втрата

цілей, самозавершеність.

Окремо слід зупинитись на концепції розвитку особистості Еріка

Еріксона. Згідно з цією концепцією, основний закон розвитку – «епі-

генетичний принцип», відповідно до якого на кожному новому етапі

виникають явища і властивості, яких не було раніше (новоутворен-

ня), проте ці новоутворення закладаються під час зародкового розви-

тку організму людини. Перехід до нової фази розвитку відбувається у

формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання

суперечностей розвитку, характерних для попередньої фази.

Життєвий цикл людини складається, за Е. Еріксоном, з вось ми

фаз, кожна з яких має свої специфічні задачі і може завершу ватися

сприятливо (у разі подолання основних суперечностей) – або ні – для

подальшого розвитку. Оскільки кожне суспільство по-своєму здій-

снює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні уні-

версального харак теру загальної послідовності й найважливіших за-

дач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні

для різних сус пільств.

Дамо коротко характеристику фаз у періодизації Е.Еріксона.

Грудна фаза – до 1 р. Головна особа на цій фазі – мати. Провідні

суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання

полягає у вироб ленні ще неусвідомленого почуття «базової довіри»

немовляти до зовнішнього світу. Головний метод — турбота і любов

батьків. Як що «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдаєть-

Тема 4

ся, то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу,

три вожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі

у свій внутрішній світ тощо.

Повзункова фаза – до 3-х років. Головні особи – батьки. Осно-

вна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується

від чуття самостійності та особистої цінності або ж їх протиле жність

— сором’язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких осо-

бистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до

порядку тощо.

Дошкільна фаза – до 6 років. Значущі особи – батьки, брати, се-

стри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується

ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення

почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль

при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається

почуття спра ведливості, прагнення виконувати правила.

Передпубертатна фаза – до 12 років. Головні особи – в шкільному

середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцін-

ність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, ціле-

спрямованість. Найважливішими цінностями стають ефек тивність і

компетентність. У негативному варіанті розвитку формує ться відчут-

тя власної неповноцінності, яке спочатку виникає як ус відомлення

своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьо-

му віці закладається ставлен ня до праці.

Юність – до 18 р. Значущі оточуючі – ровесники. Основна супер-

ечність: визнання, ідентичність – невизнання. З’являється відчуття

власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варі-

анті формується невиразне, дифузне, нестійке «Я», рольова й особис-

тісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних

ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконан-

ня якоїсь окремої з них.

Рання зрілість. Значущі особи – друзі. Головна суперечність:

співпраця – відчуження, ізоляція. З’являється потреба і здатність

до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й

до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається по-

чуття ізоляції та самотності.

Середній вік. Провідні цінності – професія, батьки. Централь-

на суперечність: дружба – ізольованість. Особистість відзначається

творчою діяль ністю і почуттям продуктивності, що поширюються на

сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про ді-

тей. У негативному варі анті розвивається почуття стагнації (застою).

Періодизація психічного розвитку дитини

Пізня зрілість. Значуще оточення – людство, близькі. Головна

суперечність: самореалізованість – розчарування. Поява почуття по-

вноти життя, виконаного обов’язку, завершеності шляху. Мудрість

і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні

наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються роз-

чарованість, безнадія і розпач.

Для дитячої психології особливе значення мають часткові періоди-

зації психічного та особистісного розвитку, які завершуються моментом

закінчення активного періоду навчання (загальноосвітньої школи).

Таким чином, проблема періодизації психічного розвитку особис-

тості не отримала свого остаточного вирішення і знаходиться у стані

розробки.

ВИСНОВКИ про проблему вікової періодизації психічного і осо-

бистісного розвитку:

– наявність неоднорідних етапів психічного розвитку дозволяє

розглядати його періодизацію;

– найбільш відомі періодизації психічного розвитку дитини

запропоновані Л. С. Виготським; Ш. Бюлер; Е. Еріксоном;

Л. І. Божович; Д. Б. Ельконіним;

– запропоновані періодизації психічного розвитку розрізняють-

ся критеріями, що покладено в їх основу, а також, відтинком

життєвого шляху людини, який вони охоплюють.

3. Вікова періодизація психічного розвитку

дитини від народження

до закінчення школи

Для практики навчання і виховання підростаючого покоління

особливо важливим є розкриття закономірностей психічного розви-

тку на окремих вікових етапах цього відтинку життя людини. Уза-

гальнивши наявні у вітчизняній психології періодизації розвитку

психіки й особистості дитини, а це, насамперед, роботи Д. Б. Ель-

коніна, Л. І. Божович, В. В. Давидова, І. В. Дубровіної, І. С. Кона,

В. Ф. Моргуна, Н. Ю. Ткачової, подаємо схематизовану психологічну

характеристику вікових періодів розвитку дитини від народження до

моменту закінчення школи у таблиці 1.

Тема 4

Таблиця 1

Характеристика вікових періодів психічного

та особистісного розвитку дитини

Вікові пе-

ріоди

Соціальна ситу-

ація

Провідна

діяльність

Новоутворення

У структурі осо-

бистості

У психічних

процесах

Немовля-

чий вік:

до 1 року

всі потреби ди-

тини задоволь-

няє дорослий,

повна залеж-

ність

безпосеред-

ньо емоцій-

не спілку-

вання з до-

рослими

потреба в спілку-

ванні з іншими,

емоційне став-

лення до них

перцептивні

дії (сприй-

мання), ха-

пання, сенсо-

моторні дії

Ранній

вік:

1–3 років

Співпраця дити-

ни з дорослими

в оволодінні по-

бутовими пред-

метами

Предметно-

маніпуля-

тивна

гра

мовлення і свідо-

мість

наочно-дійо-

ве мислення,

сприймання

Дошкіль-

ний вік:

3–7 років

Вимоги дорос-

лих пов’язані зі

вступом до шко-

ли

Сюжетно-

рольова гра

Підпорядкуван-

ня мотивів, етич-

ні норми, праг-

нення до сус-

пільно-значущої

діяльності

елементи до-

вільної пове-

дінки

Молодший

шкільний

вік:

7–11 років

Вступ до шко-

ли, розширення

кола спілкуван-

ня дитини, ви-

моги дорослих

пов’язані з на-

вчанням

навчальна

діяльність

сприймання і ви-

конання навчаль-

ної діяльності як

суспільно-значу-

щої; пізнавальні

інтереси, норми

взаємин

Теоретичне

мислення,

рефлексія,

внутрішній

план діяль-

ності

Підлітко-

вий (мо-

лодший

підлітко-

вий):

11–14 ро-

ків

Обмеження до-

рослим прагнен-

ня дитини до са-

мостійності, ба-

жання спілкува-

тися з ровесни-

ками, суспільні

обов’язки, по-

вноліття

інтимно-

особистісне

спілкування

Почуття до-

рослості. Інтерес

до проблем сві-

тогляду, власної

особистості, до

статусу в сус-

пільстві. Плани

на майбутнє

Самостійний

аналіз соці-

альних явищ