Дуткевич Т.В. Дитяча психологія

Подождите немного. Документ загружается.

Принципи і методи дитячої психології

– незадоволеність дитини стилем спілкування вихователя з нею

(різкі окрики, несправедливі зауваження та ін.).

Систематичність спостереження дозволяє розкрити істинні при-

чини поведінки дитини.

Для об’єктивності результатів спостереження важливою є неупе-

реджена позиція дослідника. Він повинен до максимально можливо-

го рівня звільнитись від соціальних стереотипів і власних установок,

внаслідок яких сприймає й інтерпретує психологічні факти спотворе-

но. викривлено. Важливо також позбутись зайвого емоційного став-

лення до дитини: позитивного чи негативного. Як відомо, дитина,

яка викликає у дорослого симпатію оцінюється ним більш поблаж-

ливо, ніж та, яка «не подобається». Щоб уникнути суб’єктивізму, не-

обхідно свої враження чітко розділяти із фактами, висновки завжди

підтверджувати фактами. Підвищити об’єктивність дослідження до-

помагає прийом, названий «стереоскопічністю погляду» на дитину,

що передбачає звертання до думки батьків та інших дорослих, які

працюють з нею.

Проведення спостережень за поведінкою дитини вимагає від до-

слідника досить складних навичок, зокрема при виконанні задачі

фіксації проявів дитячої поведінки у протоколах різних видів. Одна з

можливих форм ведення протоколу – «фотографічний запис», який,

за визначенням М. Я. Басова, детально описує мімічні, пантомімічні

прояви емоцій; дослівно, без змін передає мовлення дитини в прямій

формі, відзначає паузи, інтонацію, силу голосу, темп. Запис детально

відображає всі операції, з яких складаються дії дитини. «Фотографіч-

ний запис» розкриває цілісну картину ситуації, в яку включена дити-

на, тому в протоколі відзначають репліки та дії дорослих, однолітків,

направлені на неї.

Спеціальні навички необхідні і при обробці протоколів спостере-

жень. При цьому варто широко використовувати математичну оброб-

ку отриманих результатів.

Звичайно, метод спостереження має і свої недоліки. Він дещо упо-

вільнює збір значного за обсягом фактичного матеріалу, оскільки од-

ночасно вдається спостерігати тільки за однією дитиною або невели-

кою їх групою (2–5 осіб). При спостереженні дослідник відзначається

пасивною вичікувальною позицією, бо не може втрутитися в дитячу

діяльність, викликати необхідне психічне явище, що також уповіль-

нює динаміку дослідження, тому в дитячій психології також широко

використовується більш активний метод дослідження – експеримент.

Тема 2

ВИСНОВКИ про спостереження як метод дитячої психології:

– психологічне спостереження передбачає цілеспрямоване

сприйняття і фіксацію психологічних фактів;

– до проведення психологічного спостереження складають його

план, визначають мету, гіпотезу, схему проведення, критерії

відбору фактів;

– чим менша дитина, тим важливішу роль у її дослідженні по-

сідає метод спостереження;

– об’єктивність результатів спостереження визначається його

систематичністю та неупередженою позицією дослідника;

– проведення психологічних спостережень за поведінкою дити-

ни вимагає спеціальної підготовки дослідника.

4. Експеримент у дитячій психології

На відміну від спостереження, в експерименті дослідник актив-

но змінює умови діяльності досліджуваного з метою виявлення пси-

хічного факту, який вивчається. Підготовка до проведення експери-

менту передбачає врахування вікових особливостей дітей. Зокрема,

дошкільники легко вразливі, швидко заражаються емоціями один

одного, імпульсивні, їхні психічні процеси нестійкі й недостатньо

довільні, поведінка значною мірою реактивна. Потрібно створити

умови, щоб дитина не відволікалась на сторонні подразники, перед-

бачити можливість появи таких подразників. Якщо експеримент ін-

дивідуальний, то необхідно виключити контакти дітей між собою. Як

правило, він проводиться в окремому приміщенні, де забезпечується

нейтральна обстановка (однотонне забарвлення стін у «спокійні» ко-

льори, відсутність незвичних для дитини предметів). Перед основною

частиною експерименту слід подбати, щоб дитина звикла до примі-

щення й до експериментатора. Можна дати дитині якусь іграшку й

разом з нею погратись, виявляючи свою прихильність й доброзичли-

вість. Якщо дитина захопилась чимось своїм, варто почекати деякий

час, а потім тактовно переключити її на заплановані завдання, під-

креслюючи їх розважальний та необов’язковий характер: давай по-

малюємо, складемо пірамідку, зробимо аплікацію тощо.

Чим менша дитина, тим швидше у неї згасає інтерес до завдань,

тому один експериментальний сеанс триває 10-20 хвилин у дошкіль-

Принципи і методи дитячої психології

ників; 20-30 хвилин – у молодших школярів; 30–45 хвилин – у підліт-

ків. У випадку, якщо дитина раніше виявляє небажання продовжува-

ти роботу, відсутність інтересу до неї, втому, то сеанс припиняється.

Щоб виявити той чи інший психічний факт, розробляється від-

повідна методика, побудована на уявленнях дослідника про умови,

необхідні для виникнення потрібного психічного явища. У методиці

експерименту зазначається його мета, необхідний предметний ма-

теріал, послідовність етапів проведення дослідження, критерії для

оцінки й інтерпретації результатів. Методика вимагає чіткого дотри-

мання всіх її інструкцій, що дає можливість згодом повторити екс-

перимент, перевірити його результати та висновки. Наприклад, у ме-

тодиці зазначається, що інструкцію певного завдання слід чітко й ви-

разно прочитати дитині лише один раз. Навіть, якщо дитина просить

повторити завдання або пояснити його, досліднику цього робити не

варто, адже у результатах враховується, як дитина зрозуміла завдан-

ня без допомоги дорослого. Водночас після проведення експерименту

дорослий може попрацювати з дитиною, пояснюючи їй незрозумілі

раніше завдання.

Так само чітко слід виконувати вимоги щодо характеристик пред-

метного матеріалу: іноді вимагається, щоб картинки були кольорови-

ми, іноді – чорно-білими; іноді на білому фоні, іноді – на тонованому

тощо.

Дотримання чітких вимог методики забезпечує об’єктивність її

результатів. З іншого боку, варіювання умов експерименту дозволяє

виявляти закономірності й механізми психічного розвитку. В експе-

рименті забезпечується активна позиція дослідника, чіткі критерії

аналізу та схеми фіксації результатів, що дозволяє накопичити зна-

чний фактичний матеріал й ефективно його узагальнити. Значний

обсяг отриманого фактичного матеріалу робить можливим виражен-

ня його результатів у числових показниках, які піддаються матема-

тичній обробці, чим підвищується достовірність висновків. Водночас

об’єктивність експерименту не абсолютна й також має свої обмежен-

ня. В експерименті досліджуються конкретні психічні явища, і не

слід поширювати їхні характеристики на всю психіку дитини, робити

занадто узагальнені висновки.

Схеми проведення експерименту можуть бути досить різними.

Вони зумовлюють виокремлення кількох різновидів експерименту:

лабораторного й природного. Лабораторний експеримент проводить-

ся в умовах лабораторії за допомогою приладів. Досліджуваний пере-

буває у незвичних для себе умовах, що впливає на його поведінку й

Тема 2

утруднює виявлення характерних реакцій. Природній – проводиться

у звичайних для досліджуваного умовах. Зміни, які експеримента-

тор вносить у ситуацію, для дитини непомітні. Враховуючи вимогу

бережно ставитись до дитини, не травмувати її психіку, в роботі з ді-

тьми найбільш прийнятний природний експеримент. Він використо-

вується у формі занять, гри, бесід, екскурсій тощо.

Природний експеримент має стандартну схему проведення, за

якою у ньому вирізняють кілька етапів: констатуючий, формуючий

та повторний констатуючий. Констатуючий експеримент виконує ді-

агностичні завдання: дозволяє визначити наявний у дітей рівень роз-

витку певного психічного явища, який склався в традиційних умовах

їхнього виховання.

На основі отриманих результатів дослідник визначає недоліки

розвитку певного психічного явища та планує формуючий експери-

мент, спрямований на вирішення розвивальних завдань.

Природній психологічний експеримент нагадує певною мірою

педагогічний експеримент. Головна відмінність між ними полягає у

тому, що педагогічний експеримент призначений для визначення до-

цільності запровадження нових освітніх та виховних програм, педа-

гогічних методик, а природній – спрямовується на розкриття законо-

мірностей розвитку психіки дитини.

Різновиди експерименту визначаються також за кількістю дітей,

які виступають досліджуваними. За цією ознакою буває груповий та

індивідуальний експеримент.

ВИСНОВКИ про експеримент у дитячій психології:

– експеримент передбачає спеціально створені умови для ви-

вчення психіки дитини;

– важливими вимогами до експерименту є його об’єктивність і

повторюваність, що вимагає чіткого дотримання дослідником

всіх інструкцій його методики;

– розробка експерименту передбачає визначення його мети, не-

обхідного обладнання, послідовності етапів проведення, кри-

теріїв для оцінки й інтерпретації результатів;

– у роботі з дітьми найбільш прийнятний природний експери-

мент, що використовується у формі занять, гри, бесід, екскур-

сій тощо;

– при проведенні експерименту слід орієнтуватись на вікові осо-

бливості дітей.

Принципи і методи дитячої психології

5. Методи бесіди та вивчення продуктів

діяльності дітей

У психологічних дослідження дітей широко використовується

бесіда: як прийом експериментальної методики або як самостійний

метод. Така форма роботи з дітьми часто використовується в педаго-

гічній практиці, тому діти звикли до бесід з дорослими. Серед бесід

з дітьми можна виділити ті, які носять запланований характер, та

такі, які виникають спонтанно. Бесіда, як метод психологічного до-

слідження, належить до запланованих бесід, але має при цьому ще

й специфічні ознаки, які зумовлені її дослідницькою спрямованістю

на виявлення тієї чи іншої психологічної закономірності. Бесіда має

чітко усвідомлювану мету і наперед підготовлену систему питань, які

формулюються чітко, коротко і точно. Існує низка вимог до форму-

лювання питань. Вони не повинні підказувати дитині яку-небудь від-

повідь, наприклад: «чи любиш ти маму?» Зміст бесіди повинен сто-

суватись відомих дітям тем, складатись із простих зрозумілих слів.

Деяких тем слід уникати, щоб не травмувати психіку дитини, не про-

буджувати у неї неприємних спогадів тощо. Тривалість бесіди 10–15

хвилин.

Щоб ефективно використати час бесіди, необхідно, щоб відповіді

дітей були інформативними. Для цього досліднику також потрібно

правильно формулювати свої питання. Доречними є звертання такого

типу: «розкажи, як...», «у які ігри ви граєтесь?», «поясни, чому твоя

улюблена казка...». Здатність дитини вільно почуватись під час бесі-

ди зростає, якщо вона проводиться в ігровій формі з використанням

ігрових моментів, які стимулюють інтерес дитини до теми розмови.

Крім іграшок, бесіди можуть проводитись з використанням малюн-

ків, картинок, книжечок, будівельного матеріалу тощо. Особливо

важливо використовувати наочний матеріал у бесідах з дошкільни-

ками. Водночас, бесіда з дошкільником не завжди дає бажані резуль-

тати внаслідок недостатнього розвитку самосвідомості дитини, її мов-

лення.

Активне оволодіння дітьми різними видами діяльності дозволяє

досліджувати їх психіку, спираючись на метод аналізу продуктів ди-

тячої діяльності: казок, розповідей, малюнків, конструкцій, апліка-

цій, шкільних зошитів тощо. За допомогою оцінки продуктів дитячої

діяльності психолог намагається реконструювати процес діяльності,

Тема 2

побачити основні його етапи, труднощі, переваги. Значна частина

робіт дитини носить виразно творчий характер, в них розкриваєть-

ся його внутрішній світ, думки, переживання, уявлення. Продукти

діяльності відображають вміння та навички дитини, властивості її

особистості, які забезпечують виконання діяльності: довільність, на-

полегливість, працездатність, охайність, організованість, самостій-

ність тощо. При цьому стають помітними слабо розвинені якості ди-

тини, вузлові проблеми її розвитку. Схема аналізу продуктів дитячої

діяльності включає виділення основних критеріїв аналізу, систему

тих психічних якостей дитини, які забезпечили отримання відповід-

них продуктів діяльності. Цей метод може застосовуватись стосовно

робіт однієї дитини, виконаних протягом тривалого часу, або робіт

різних дітей, тобто аналіз продуктів діяльності включає елемент по-

рівняння.

ВИСНОВКИ про особливості методів бесіди та аналізу продуктів

діяльності дітей:

– бесіда та аналіз продуктів діяльності дітей широко використо-

вуються у дитячій психології;

– бесіда, як метод психологічного дослідження носить заплано-

ваний та цілеспрямований характер;

– аналіз продуктів дитячої діяльності спрямований на рекон-

струкцію дослідником процесу діяльності дитини, на вияв-

лення слабо розвинених якостей дитини, вузлових проблем її

розвитку;

– аналіз продуктів дитячої діяльності проводиться за схемою,

що включає основні критерії аналізу системи психічних якос-

тей дитини, які забезпечують отримання відповідних резуль-

татів діяльності.

6. Вивчення психічних особливостей дитини

педагогом

Слід розрізняти науково-психологічне дослідження дитини та ви-

вчення вихованців педагогом. Дослідник вивчає психіку дитини з ме-

тою поповнення наукових знань про неї, виявлення нових закономір-

ностей, умов прояву психічних явищ тощо. У професійній діяльності

Принципи і методи дитячої психології

педагога вивчення психіки дитини носить практичне спрямування,

зорієнтоване на підвищення ефективності навчання й виховання ді-

тей. Знати особливості кожної дитини педагогу необхідно для забез-

печення індивідуального підходу у роботі з нею. При цьому педагог не

поповнює наукових знань з психології, а використовує їх для визна-

чення рівня розвитку своїх вихованців, простежує їх прояв у кожної

конкретної дитини.

Робота з дітьми, яку проводить педагог, дозволяє йому постійно

спостерігати за своїми вихованцями протягом їх перебування у на-

вчальному закладі, яке триває роками. Спілкуючись та співпрацю-

ючи з дитиною у ході виконання побутових процесів, під час прогу-

лянок, ігор, уроків, педагог має змогу простежувати зміни у психіці

дитини, оцінювати їх динаміку. В обов’язки педагога входить вико-

нання діагностичної функції, тобто вивчення своїх вихованців у кон-

тексті освітньо-виховної роботи з ними.

Діагностична функція (від гр. δίάγνωσίς – розпізнавання, бачення)

полягає в оцінці знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку ди-

тини у тісному зв’язку з встановленням особливостей навчально-ви-

ховного процесу – зокрема причин, що перешкоджають досягненню

бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості та факторів, які

сприяють успішному досягненню цілей освіти.

Педагог не просто організовує різноманітні форми навчально-ви-

ховної роботи з дітьми, а вивчає дітей у процесі їх реалізації, вносячи

згодом доцільні зміни в їх проведення з урахуванням виявлених ре-

зервів.

Завдання стосовно вивчення дітей педагогом навчальної установи

полягають у тому, щоб забезпечити нормативні умови для розвитку

їх психіки, гнучко перебудовувати їх у разі несприятливого впливу

на поведінку дитини, вчасно помітити відхилення в ході психічного

розвитку, спрогнозувати подальший розвиток дитини та здійснити

потрібну профілактику можливих проблем психічного розвитку. Без

цього неможливі ефективне виконання педагогом своїх обов’язків,

творчий підхід у його роботі.

Для реалізації дослідницької функції педагогу необхідно володі-

ти міцними знаннями з вікової, зокрема дитячої, психології. Педагог

спирається на знання як загальних закономірностей психічного роз-

витку особистості (динамічні та змістовні його особливості), так і зна-

ння про розвиток окремих психічних функцій, властивостей в умовах

чимдалі складніших видів діяльності та спілкування дитини. Знання

про психіку дитини повинні відзначатись цілісністю, узагальненістю

Тема 2

та системністю, що зумовлені розумінням взаємозв’язку між окреми-

ми напрямками у розвитку психіки дитини: форм її активності, пси-

хічних властивостей та процесів, здібностей та мотивів.

Повноцінне виконання педагогом професійних функцій немож-

ливе без усвідомлення ним своєї ролі у навчально-виховному процесі

з дітьми. Для дитини – педагог виступає старшим, розумним товари-

шем, партнером по співпраці, завжди готовим прийти на допомогу.

Педагог повинен володіти витримкою, тактом, не припускати у сво-

їй поведінці грубих інтонацій, викриків, вміти підтримувати у себе

позитивний, оптимістичний настрій. Кожен педагогічний працівник

працює разом з колегами над спільними задачами навчання й вихо-

вання дітей, і у системі сучасної освіти велике значення має наступ-

ність у роботі всіх учасників педагогічного процесу.

ВИСНОВКИ про особливості вивчення педагогом психічних осо-

бливостей дитини:

– вивчення дітей педагогом має практичну спрямованість на

розуміння причин їх поведінки, визначення їх схильностей,

створення умов для їх розвитку;

– для отримання об’єктивного знання про своїх вихованців пе-

дагог користується спостереженням у контексті організації

ним навчально-виховного процесу з дітьми;

– діагностична функція професії педагога спирається на глибокі

знання ним дитячої психології.

ТЕМА 3

КОРОТКИЙ ОГЛЯД ІСТОРІЇ ТА СУЧАСНОГО

СТАНУ ДИТЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ПЛАН

1. Зародження знань щодо психічного розвитку дитини у філософії та

природознавстві;

2. Дитяча психологія у Радянському Союзі;

3. Дитяча психологія в Україні:

3.1. Передісторія дитячої психології в Україні

3.2. Розвиток дитячої психології в Україні у ХІХ-ХХ ст.

4. Основні теорії психічного розвитку дитини за кордоном.

Література

1. Вікова психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко,

Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. –

С. 5–7, 10–39.

2. Выготский Л. С. Вопросы детской психологии. – СПб.: СОЮЗ,

1997. – 224 с.

3. Кучинська І. О. Виховання духовних цінностей дітей і молоді у

творчій спадщині Івана Огієнка. – Кам’янець-Подільський: Абетка-

НОВА, 2002. – 104 с.

4. Павелків Р. В., Цигипало О. П. Дитяча психологія: Навч. посіб.

– К.: Академ-видав, 2008. – 432 с.

5. Приходько Ю. О. Дитяча психологія: Нариси становлення та

розвитку. – К.: Міленіум, 2003. – 192 с.

6. Савчин М. В., Василенко Л. П. Вікова психологія: Навчальний

посібник. – Дрогобич: Видавн.фірма «Відродження», 2001. – 287 с.

7. Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі.

Прозові переклади. Листи. – К.: Наукова думка, 1983. – 542 с.

8. Ушинский К. Д. Человек как предмет воспитания. Опыт педа-

гогической антропологии // Избр.пед.соч.: В 2 т. – М.: Педагогика,

1974. – Т. 1. – С. 354–385.

Тема 3

1. Зародження знань щодо психічного

розвитку дитини у філософії та

природознавстві

Тривалий історичний період знання з дитячої психології накопи-

чувались в надрах інших наук: філософії, педагогіки, природознав-

ства. Вперше ідея вікового розвитку людини з’являється у Аристоте-

ля (384–322 рр. до н.е.), який здійснив спробу визначити етапи розви-

тку людини як повторення етапів еволюції життя.

Перший в історії педагогічний трактат – відомий під назвою «Про

виховання оратора» і написаний римським педагогом Марком Фабі-

єм Квінтиліаном (42–118 рр.), містить уявлення про важливий вплив

оточуючого середовища на психічний розвиток дитини. Автор вважає

вплив сучасного йому суспільства шкідливим для виховання особис-

тості.

Ян Амос Коменський (народився у Чехії у 1592 р.; помер в

Амстердамі у 1670 р.) – видатний слов’янський педагог, основопо-

ложник наукової педагогіки – підкреслював необхідність враховува-

ти вікові особливості дитини в навчанні та вихованні, вважав закони

розвитку природи і людини взаємовідповідними, запропонував віко-

ву періодизацію розвитку людини.

Джон Локк (Англія, 1632–1704 рр.) також підкреслював необхід-

ність спиратись на природні властивості дитини при її вихованні.

Жан-Жак Руссо (Франція, 1712–1778 рр.) першим звернув увагу

на те значення, яке відіграє період дитинства в житті людини, підкрес-

ливши його визначальну особливість — зростання само свідомості,

яке, за висловом ученого, призводить до «другого народження». Ди-

тина – це не маленький дорослий, а своєрідна істота. Жан-Жак Руссо

також вперше висловив ідею дитячої психології як науки.

Гельвецій і Дідро у Франції, Радіщев у Росії (XVIIІ століття) одно-

стайно підкреслювали значення навчання і виховання у психічному

розвитку дитини, але відрізнялись між собою поглядами на співвід-

ношення біологічного й соціального в розвитку особистості. Вчені

обстоювали ідею розвивального навчання, яке збуджуючи природну

активність дитини, повинно формувати в неї спостережливість, до-

питливість.