Дуткевич Т.В. Дитяча психологія

Подождите немного. Документ загружается.

Предмет і основні поняття дитячої психології

у психіку дитини. Тому кожна стадія має свою цінність й її не можна

перестрибувати. Наприклад, ставиться завдання не скоротити період

дитинства, а, навпаки, збагатити його, щоб розвиток був максималь-

но ефективним. Максимальне розкриття всіх можливостей віку для

психічного розвитку дитини О.В.Запорожець назвав ампліфікацією.

Провідними характеристиками кожної стадій психічного розви-

тку дитини виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоут-

ворення психіки й особистості та ведуча діяльність. Під соціальною

ситуацією розвитку розуміється співвідношення зовнішніх і вну-

трішніх умов розвитку психіки (Л. С. Виготський). Вона визначає

ставлення дитини до оточуючого.

Вікові новоутворення – новий тип будови особистості та її діяль-

ності, а також психічні зміни, що виникають у певному віці й ви-

значають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє і зовнішнє

життя. Це ті позитивні надбання, які дозволяють перейти до нової

стадії розвитку.

Ведуча діяльність забезпечує кардинальні лінії психічного розви-

тку саме в цей період (О. М.Леонтьєв). У цій діяльності формуються

основні особистісні та психічні новоутворення, відбувається перебудо-

ва психічних процесів і виникнення нових видів діяльності. Так, на-

приклад, у предметній діяльності у ранньому віці дитини формуються

«гордість за власні досягнення», активне мовлення, складаються пере-

думови для виникнення ігрової й продуктивних видів діяльності.

4. У процесі психічного розвитку дитини відбувається диферен-

ціація та інтеграція психічних процесів, властивостей. Диференціа-

ція означає послідовне ускладнення психіки з появою новоутворень.

Так, після народження найбільш розвиненим психічним процесом є

відчуття, на його основі виникає сприймання, потім пам’ять, згодом

– наочно-дійове мислення і уява.

Інтеграція – зміцнення зв’язків між окремими психічними утво-

реннями. Так, завдяки розвитку волі з’являються довільна увага,

пам’ять, управління емоціями. Дорослий володіє всіма видами мис-

лення, які в онтогенезі з’явились послідовно.

5. Зміна співвідношення детермінант психічного розвитку вказує

на те, що з віком у дитини змінюється співвідношення біологічних і

соціальних факторів її психічного розвитку. Із розширенням зв’язків

дитини із соціальним середовищем (з віком) зростає роль соціальних

впливів. Змінюються і самі соціальні детермінанти (сім’я, школа,

клас, друзі). Для людини провідну роль у психічному розвитку віді-

грає соціальний фактор.

Тема 1

Суспільство організовує передачу суспільного досвіду через на-

вчання і виховання у спеціальних закладах. Навчання і виховання

організовуються з врахуванням вікових можливостей дитини, а тому

необхідно їх вивчати.

Суспільний досвід засвоюється не автоматично, а через активність

і діяльність дитини. З певного етапу онтогенезу дитина навчається

сама регулювати свій розвиток. Її особистість поряд із біологічними

та соціальними факторами, стає окремою детермінантою психічного

розвитку.

6. Психічний розвиток дитини неможливий без пластичності пси-

хіки – тобто її здатності до змін. Наприклад, недоліки зору, слуху

компенсуються посиленим розвитком дотику, нюху. З віком плас-

тичність психіки знижується. Так, дитина може оволодіти будь-якою

мовою, залежно від соціального оточення і незалежно від раси чи на-

ціональності. Про дорослого так сказати ми не зможемо.

Отже, специфіка психічного розвитку дитини полягає в тому, що

головні умови онтогенезу психіки – органічне дозрівання індивіда та

його залучення до людської культури – злиті в єдиний процес, а вза-

ємодія цих умов здійснюється через активність індивіда.

ВИСНОВКИ про загальні закономірності психічного розвитку ди-

тини:

– психічний розвиток має такі ознаки, як: гетерохронність,

асинхронність, стадіальність, диференціація та інтеграція

психічних процесів, зміна співвідношення детермінант пси-

хічного розвитку, пластичність;

– критеріями розмежування стадій психічного розвитку висту-

пають соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення

психіки й особистості, провідна діяльність;

– для людини провідну роль у психічному розвитку відіграє со-

ціальний фактор.

4. Передумови, умови і рушійні сили

психічного розвитку дитини

Вихідним для розуміння природи психічного розвитку є співвід-

ношення в дитині природного і соціального, вродженого й набутого.

Предмет і основні поняття дитячої психології

Від народження дитина отримує організм з його анатомо-фізіоло-

гічною структурою, яка включає морфологічні й фізіологічні влас-

тивості та закономірності їх дозрівання, стать, нервову систему, вро-

джені індивідуальні ознаки (конституція, колір шкіри, волосся, очей,

група крові, тип ВНД тощо). У новонародженого активність майже

цілком складається з вроджених форм поведінки – безумовних реф-

лексів. Дитина, на відміну від тварини, народжується з мінімальною

кількістю вроджених рефлексів, але з багатим потенціалом прижит-

тєвого їх розвитку у процесі взаємодії з соціальним середовищем.

Таким чином, для цілісного процесу психічного розвитку природ-

на основа, зумовлена генотипом, виступає передумовою, своєрідним

фундаментом, спираючись на який виникають психічні новоутворен-

ня при визна чальному впливі соціального середовища.

Наприклад, час виникнення певних психічних реакцій може

змінюватись залежно від умов, створених дорослим. Якщо він про-

являє до дитини доброзичливу увагу і турботу, ласкаво розмовляє,

то усмішка у малюка з’являється раніше. Дитина отримує від на-

родження здатність до елементарних психічних функцій (так звані

задатки): різних видів відчуття й сприймання (зорового, слухового,

дотикового тощо), найпростішого запам’ятовування. Вищі психічні

функції (мовлення, теоретичне мислення, довільна пам’ять, уява,

воля) потребують тривалого періоду навчання й виховання.

Умови психічного розвитку поділяють на зовнішні й внутрішні.

Зовнішні – фактори природного і суспільного середовища, що ді-

ють на психічний розвиток дитини через внутрішні умови (С. Л. Ру-

бінштейн). Соціальне середовище є джерелом психічного розвитку.

У ньому вирізняють три компоненти:

1) макросередовище: суспільство, його соціально-економічна і по-

літична система;

2) мезосередовище – національно-культурні та соціально-демо-

графічні особливості місця проживання дитини;

3) мікросередовище – безпосереднє оточення, близькі дорослі,

сім’я.

Внутрішні умови психічного розвитку дитини – це її психічні

особливості (розвиток свідомості, досвід, освіта, мотивація).

Зовнішні та внутрішні умови розвитку особистості тісно

взаємопов’язані, їх взаємодія має якісні відмінності на кожному ві-

ковому етапі.

Взаємодія зовнішніх та внутрішніх умов має дві основних фор-

ми. По-перше, як взаємопереходи інтеріоризації та екстеріоризації.

Тема 1

По-друге, як виникнення та розв’язання суперечностей. Так, досвід

сприймання й розуміння оточуючого «дорослого» світу відтворюєть-

ся дошкільниками у сюжетно-рольових іграх. У школі учні засвою-

ють основи наук: відбувається інтеріоризація знань, накопичених

людством, які знаходять використання у подальшій трудовій діяль-

ності індивіда (екстеріоризація).

Суперечності між зовнішніми та внутрішніми умовами відобра-

жаються психікою людини як внутрішні суперечності й виступають

рушійними силами психічного розвитку.

Рушійні сили – внутрішні суперечності, що спонукають людину

до активності, спрямованої на їх подолання. Наприклад, Г. С. Костюк

вирізнив низку таких важливих внутрішніх суперечностей.

1. Між новими потребами, цілями, прагненнями та досягнутим

людиною рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволен-

ня. Наприклад, внаслідок появи комунікативної потреби дитина ово-

лодіває мовленням як засобом спілкування з оточуючими.

2. Між інертністю, стабільністю, стійкістю й мінливістю, гнуч-

кістю. Розв’язання цієї суперечності веде до появи «гнучкої стабіль-

ності». Зокрема, узагальнення особистістю різних мінливих мотивів,

способів поведінки призводить до її стійкості в різноманітних життє-

вих обставинах.

3. Між досягнутим рівнем психічного розвитку індивіда й обра-

зом його життя.

4. Між перспективними й близькими цілями.

Подолання одних суперечностей призводить до появи інших, які,

у свою чергу, ведуть до нових дій, до подальшого вдосконалення ді-

яльності особистості, що й становить процес її розвитку. Таким чи-

ном, особистість виступає суб’єктом власного розвитку, що відбува-

ється тільки через її активність.

ВИСНОВКИ про передумови, умови й рушійні сили психічного

розвитку дитини:

– передумовою психічного розвитку дитини є її природна осно-

ва, зумовлена генотипом;

– джерелом і зовнішньою умовою психічного розвитку дитини є

соціальне середовище;

– внутрішньою умовою психічного розвитку дитини є її психіч-

ні особливості;

– суперечності між зовнішніми та внутрішніми умовами розви-

тку психіки дитини виступають рушійними силами її психіч-

ного розвитку.

ТЕМА 2

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДИТЯЧОЇ

ПСИХОЛОГІЇ

ПЛАН

1. Принципи вивчення психіки дитини

2. Класифікація методів дитячої психології

3. Спостереження як метод дитячої психології

4. Експеримент у дитячій психології

5. Методи бесіди та вивчення продуктів діяльності дітей

6. Особливості вивчення психіки дитини педагогом

Література

1. Басов М. Я. Избран. психологические произведения / Под ред.

В. Н. Мясищева, В. С. Мерлина. – Педагогика, 1975. – 432 с.

2. Вікова психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К.: Радянська шко-

ла, 1976.

3. Запорожец А. В. Избр. психол. труды в 2 т. – М.: Педагогика,

1986.

4. Коментар до базового компонента дошкільної освіти в Україні:

Науково-метод. посібник / Наук. ред. О. Л. Кононко. – К.: Редакція

ж-лу «Дошкільне виховання», 2003. – 243 с.

5. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974.

– 356 с.

6. Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічних

досліджень. – НДІП, 1990. – 240 с.

7. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку /

Плохій З. П., Кулачківська С. Є., Ладивір С. О., Пироженко Т. О. та

ін. – К.: АПНУ, Ін-т проблем виховання. – 286 с.

8. Павелків Р. В., Цигипало О. П. Дитяча психологія: Навч. посіб.

– К.: Академ-видав, 2008. – 432 с.

9. Смирнова Е. О. Психология ребенка от рождения до 7 лет. – М.:

Школа-Пресс, 1997. – 383 с.

10. Урунтаева Г.А. Дошкольная психология. – М.: Изд. Центр

«Академия», 1997. – С. 3–28.

Тема 2

1. Принципи вивчення психіки дитини

Маленька дитина потребує постійної турботи та захисту оточу-

ючих від шкідливих для її розвитку зовнішніх впливів. Особлива

вразливість, пластичність дитячої психіки зумовлює підхід дорос-

лого до дослідження внутрішнього світу дитини, побудований на

основі принципу гуманізму і педагогічного оптимізму з вимогою «Не

зашкодь». Дослідження дитячої психіки не тільки виявляє законо-

мірності її розвитку, але й спричиняє свій вплив на нього, наслідки

якого дослідник повинен передбачати, забезпечуючи позитивний

розвивальний ефект. Педагогу слід дотримуватись при цьому особли-

вої обережності, делікатності, тактовності, щоб вберегти дитину від

можливих несприятливих впливів свого дослідження.

Щоб виконати перший принцип, педагог повинен глибоко знати

дитячу психологію, найновіші її досягнення, володіти достатньою

проникливістю у внутрішній світ дитини, розумінням його неповтор-

ності та специфічності порівняно з дорослою людиною. Цього вима-

гає другий принцип – ефективності й науковості.

Принцип детермінізму активно розроблявся С. Л. Рубінштейном.

Його сутністю є основоположна закономірність психіки: зовнішні

впливи діють через внутрішні умови. Розвиток психіки дитини зале-

жить від впливів на неї дорослих, ровесників, але в однаковій ситу-

ації різні діти по-різному реагують на ці впливи, залежно від своїх

індивідуальних особливостей, внутрішньої активності.

При дослідженні дитячої психіки важливо не просто зафіксувати

певний факт, але й необхідно його пояснити, а для цього з’ясувати

його причину: під впливом чого у дитини виникають ті чи інші про-

яви поведінки, закладаються позитивні чи негативні риси характеру

тощо.

Із принципу детермінізму походить принцип взаємозв’язку і

взаємозумовленості психіки, свідомості та діяльності (також роз-

роблений С. Л. Рубінштейном). Психіка і діяльність виступають як

дві сторони одного явища. Діяльність – зовнішня сторона психіки, а

психіка – внутрішній план діяльності. Діяльність визначається заду-

мом, ціллю, програмою її досягнення, тобто свідомістю. І, навпаки,

на створення задумів, програм впливає практика. З одного боку, сві-

домість керує діяльністю, а з другого, ускладнення діяльності, оволо-

діння новими її видами збагачує, розширює свідомість.

Принципи і методи дитячої психології

Таким чином, діяльність водночас і зумовлена свідомістю, і сама

зумовлює її. Цей принцип має важливе значення для визначення ме-

тодів психологічного дослідження. Оскільки у ньому стверджується

взаємозв’язок психіки із діяльністю, то методологічне обгрунтуван-

ня отримує можливість вивчати психічні явища через діяльність,

доступну для об’єктивного спостереження. Детермінізм відкриває

шлях для використання об’єктивних методів, у тому числі експери-

менту, в психології.

Індетермінізм – позиція протилежна до принципу детермінізму –

стверджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від

зовнішніх умов, заперечуючи, що можна дізнатись про переживан-

ня людини за її поведінкою. Єдино можливим методом при цьому за-

лишається самоспостереження або інтроспекція. Фактично ж пред-

метом вивчення за допомогою інтроспекції виступає свідомість. Але

людина не усвідомлює всіх своїх психічних проявів. Несвідоме опи-

няється за рамками вивчення, неможливо досліджувати цим методом

і психіку дитини, і тварини. Разом з тим, цей метод може викорис-

товуватись як прийом у дослідженнях, побудованих на об’єктивних

методах.

Основа об’єктивного методу – принцип детермінізму і принцип

єдності свідомості та діяльності. Головні вимоги до психологічного

дослідження – це об’єктивність і генетичний підхід.

Принцип розвитку психіки та свідомості в діяльності стверджує,

що діяльність виступає як умова не тільки прояву, але й розвитку

психіки дитини. С.Л.Рубінштейн сформулював засади дитячої пси-

хології: «Виховувати і навчати дитину, вивчаючи її. Вивчати дитину,

виховуючи і навчаючи її». Виховання і навчання за своєю сутністю є

організацією діяльності дитини.

Для вивчення і водночас розвитку психічних особливостей дити-

ни потрібно організувати відповідну діяльність. Наприклад, творчу

уяву можна зафіксувати в малюванні або при створенні казки.

Принцип комплексності, системності й систематичності передба-

чає, що одне дослідження не дає повної картини психічного розвитку

дитини. Необхідно використовувати комплекс методів дослідження,

аналізувати не розрізнені факти, а зіставляти їх, простежувати всі

сторони розвитку психіки дитини в сукупності.

Принцип вікового, індивідуального і особистісного підходу має

на увазі, що загальні закони психічного розвитку виявляються у кон-

кретної дитини в індивідуальних формах. Кожна дитина навчається

ходити, говорити тощо, але процеси ці індивідуально неповторні.

Тема 2

ВИСНОВКИ про принципи дитячої психології:

– дослідження дитячої психіки побудоване на таких принци-

пах, як принцип гуманізму і педагогічного оптимізму; детер-

мінізму; взаємозв’язку і взаємозумовленості психіки, свідо-

мості та діяльності; принцип розвитку психіки та свідомості

в діяльності; комплексності, системності й систематичності

дослідження; ефективності і науковості; вікового індивідуаль-

ного і особистісного підходу;

– основа об’єктивного методу – принцип детермінізму і принцип

єдності свідомості та діяльності;

– головні вимоги до психологічного дослідження – це об’єк-

тивність і генетичний підхід.

2.Класифікація методів дитячої психології

У психологічних дослідженнях вивчаються психічні факти, їх

механізми й закономірності. Головною особливістю психічного фак-

ту є те, що він становить внутрішнє єство людської поведінки, а

тому доступний вивченню лише опосередковано (С. Л. Рубінштейн,

Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, А. В. Петровський).

Наприклад, дитина переживає радість від того, що намалювала малю-

нок: посміхається, демонструє малюнок дорослим, коментує свій успіх.

Проте саме переживання радості залишається прихованим. Опосеред-

коване вивчення психічних явищ означає, що дослідник спирається на

зовнішні їх показники – дії дитини та її мовлення – де об’єктивуються

(виявляються) психічні процеси і стани. Додатковими показниками

слугують виразні рухи: міміка, жести, інтонації мовлення.

Специфіка предмету дитячої психології визначає й особливості

психологічного дослідження. Вивчення психіки дитини становить

складну задачу науковців, а також педагогів. Засобами психологіч-

ного дослідження виступають методи – певні шляхи збору наукових

фактів, які потім слугують предметом теоретичного аналізу. Методи

психології відображають специфіку психологічних фактів або явищ.

Методи дитячої психології можна розподілити на чотири групи.

1 група вирізняється за організаційним критерієм і включає:

• порівняльний метод, який ще називають методом вікових або

поперечних зрізів. Він передбачає одночасне вивчення певно-

Принципи і методи дитячої психології

го психічного явища у різних вікових груп з метою виявлення

його динаміки;

• лонгітюдний – передбачає дослідження динаміки певного пси-

хічного явища у одних і тих же конкретних дітей або їх груп

протягом тривалого часу (кількох років);

• комплексний – в дослідженнях беруть участь різні спеціалісти

(фізіологи, гігієністи, педагоги і психологи).

2 група це емпіричні методи (дослідницькі), до яких належить:

• cпостереження;

• cамоспостереження;

• експеримент – природний, лабораторний.

3 група – психодіагностичні методи – виявляють актуальний рі-

вень розвитку психіки чи особистості дитини (тести).

4 група – додаткові методи, які самі по собі не забезпечують до-

статньої об’єктивності результатів – аналіз продуктів діяльності,

аналіз класних і шкільних документів, біографічні методи, бесіда,

інтерв’ю.

5 група – методи обробки результатів, що включають кількісну

обробку методами математичної статистики (кореляційний, диспер-

сійний, факторний аналізи) та якісну обробку шляхом диференціації

результатів за типами, видами, варіантами, їх категоризацію.

ВИСНОВКИ про класифікацію методів дитячої психології:

– дослідження психічних фактів дитини носить опосередкова-

ний характер на основі фіксації їх зовнішніх проявів, насам-

перед у мовленні та поведінці;

– методи досліджень слід використовувати у поєднанні для за-

безпечення принципу комплексності.

3. Спостереження

як метод дитячої психології

Спостереження передбачає цілеспрямоване сприйняття і фікса-

цію психологічних фактів. Наукове спостереження ретельно плану-

ється: визначається його мета, гіпотеза, схема проведення, критерії

відбору фактів згідно з об’єктом. Широко використовував спосте-

реження у дослідженні дітей дошкільного віку відомий психолог

Тема 2

М. Я. Басов. Отримані ним результати показали, що вік з 3 до 7 років

найбільш сприятливий для спостереження, оскільки діти довірливо

й відкрито ставляться до дослідника, не усвідомлюючи своєї ролі як

досліджуваних. Вони сприймають дослідження як звичайне спілку-

вання, бесіду, завдання дорослих на зразок систематично отримува-

них у дитячому садку. Крім того, самосвідомість та життєвий досвід

маленької дитини відзначаються обмеженими можливостями, які не

дозволяють цілком зрозуміти своєї ролі випробуваних. Таким чином,

чим менша дитина, тим важливішу роль у її дослідженні посідає ме-

тод спостереження.

Розрізняють декілька видів спостереження:

повне і часткове;

включене і невключене.

Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних

проявів, часткове – одного з них, наприклад мовлення або гри. Спо-

стереження залежить від позиції спостерігача, який може бути чле-

ном групи дітей і взаємодіяти з ними, одночасно спостерігаючи, або

знаходиться зовні дитячої діяльності.

Завдяки спостереженням дослідник фіксує зовнішні прояви дитя-

чої психіки. Ці прояви відзначаються своїм багатством та розкутістю.

Під час спостереження дитина поводиться вільно й невимушено, за-

ймаючись звичними для себе справами, що полегшує для дослідника

вирішення задачі отримання різнобічних та достовірних фактів для

створення цілісного уявлення про дитину. Водночас цього не достат-

ньо для забезпечення об’єктивності спостереження, на його результа-

ти та висновки значно впливає позиція самого дослідника. Перший

ліпший прояв поведінки може бути інтерпретований як закономір-

ний та стійкий. Щоб уникнути такої помилки, спостереження слід

проводити систематично. Адже в процесі спостереження перед до-

слідником постає складна і різнобарвна палітра фактів, і дуже важко

відокремити характерне, істотне від випадкового і другорядного.

Наведемо приклад. Педагог, спостерігаючи за поведінкою дитини

під час обіду, помітив, що малюк відмовляється від їжі, повторюю-

чи: «Не хочу, не хочу». Чи слід зробити висновок про те, що малюк

вередливий? Звичайно, ні. Адже причинами описаної поведінки мо-

жуть бути, наприклад:

– вибагливість як стійка характеристика особистості малюка;

– перевтома або хвороба дитини;

– переживання образи, якщо дитині не дали бажану іграшку;