Дуткевич Т.В. Дитяча психологія

Подождите немного. Документ загружается.

Короткий огляд історії та сучасного стану дитячої психології

Першою працею про психічний розвиток дитини була книжка ні-

мецького вченого Тідемана «Спостереження за розвитком духовних

здібностей дитини» (1787 р.).

Німецький педагог Фридріх Фребель (1782–1852 рр.) розробив

першу систему дошкільного виховання, яка спиралась на певні уяв-

лення про закономірності психічного розвитку дитини. Зокрема, про

те, що виховання покликане виявляти закладене в дитині божествен-

не начало, а розвиток людини триває протягом всього життя.

Видатний педагог Адольф Дістервег (Німеччина, 1790–1866 рр.)

наполягав на тому, що шкільне навчання повинно відповідати при-

роді дітей і культурі народу.

У другій половині ХІХ ст. у природничо орієнтованій психології

виникає метод експерименту (Вебер, Фехнер, Еббінгауз). Один з пер-

ших прикладів експериментально-психологічних досліджень у дитя-

чого розвитку становлять роботи Івана Михайловича Сєченова (Росія,

1829–1909 рр.) «Рефлекси головного мозку» (1863), «Елементи дум-

ки» (1878). У них доводиться, що спадкова нервова організація ди-

тини несе в собі тільки можливості розвитку, які реалізуються в ході

її «реальних зустрічей» з навколишнім світом. Вчений підкреслював

роль рухових аналізаторів у пізнанні й виробленні навичок та розгля-

нув перехід від мимовільних до довільних дій.

Визначний вплив на розвиток дитячої психології справила діяль-

ність Костянтина Дмитровича Ушинського (Росія, 1824–1870 рр.).

Своєю фундаментальною працею «Людина, як предмет виховання»

він заклав основи дитячої психології, розкрив значення психології у

пізнанні людини. Було детально розглянуто співвідношення спадко-

вості і суспільних умов, доведено необхідність виховання для засво-

єння дитиною надбань людства.

Перші спроби експериментальних досліджень у дитячій психоло-

гії зроблено і в інших країнах. В. Прейєр у своїй праці «Душа дити-

ни» (Німеччина, 1881 р.) виклав результати спостережень і експери-

ментів зі своїм сином від моменту його народження до року. Інший

німецький психолог В. Штерн провів спостереження і зробив певні

узагальнення щодо психічного розвитку і розвитку мовлення трьох

дітей до 5-6 років (робота «Психологія раннього дитинства до шести-

літнього віку», 1914 р.). К. Гросс вивчав ігри дітей і тварин (робота

«Душевне життя дитини»). У Франції А. Біне розробив перші тести

розумового розвитку дітей. У Швейцарії організовано інститут педа-

гогічних наук, де працював Е. Клапаред – автор праці «Про психоло-

гію дитини».

Тема 3

На початку ХХ ст. серед передових психологів Росії розгорнув-

ся рух за створення експериментальних основ дитячої психології.

Значний внесок у цю справу зробили Г. І. Россолімо, О. П. Нечаєв,

В. М. Бехтерєв, О. Ф. Лазурський. Вони ініціювали скликання низ-

ки з’їздів з педагогічної психології та експериментальної педагогіки

(1906, 1910, 1913, 1916 рр.). О. П. Нечаєв виступив з критикою того-

часної дитячої психології, її відірваності як від експерименту, так і

від педагогічної практики. Стало зрозумілим, що експеримент, від-

працьований у загальній психології, не може бути автоматично пе-

ренесеним у дитячу психологію, він повинен бути своєрідним і про-

водитись в процесі навчання і виховання. У 1910 р. відомий росій-

ський психолог Олександр Федорович Лазурський (1874–1917 рр.)

запропонував природний експеримент, який органічно поєднував

дослідницькі завдання дитячої психології із практикою навчання і

виховання.

ВИСНОВКИ про зародження знань щодо психічного розвитку ди-

тини у філософії та природознавстві:

– до ХVШ ст. знання з дитячої психології накопичувались в над-

рах філософії, педагогіки, природознавства;

– у ХVШ ст. Ж.-Ж. Руссо вперше висловив ідею дитячої психо-

логії як науки;

– перша праця про психічний розвиток дитини вийшла за автор-

ством німецького вченого Тідемана «Спостереження за розви-

тком духовних здібностей дитини» (1787 р.);

– К.Д.Ушинський у ХІХ ст.. заклав основи дитячої психології;

– на початку ХХ ст. у дитячу психологію запроваджено природ-

ний експеримент (О. Ф. Лазурський).

2. Дитяча психологія в Радянському Союзі

Дитяча психологія у дорадянській Росії відіграла позитивну роль

у процесі її подальшого становлення. Проте зміна державної ідеоло-

гії спрямувала розвиток дитячої психології у нове русло. І-й з’їзд з

психоневрології, який відбувся 1923 р., поставив завдання розробки

психології на основі марксизму.

Вибудовуючи марксистські основи вікової психології, один з про-

відних радянських психологів першої чверті ХХ ст. Лев Семенович

Короткий огляд історії та сучасного стану дитячої психології

Виготський (1896–1934 рр.) розробив культурно-історичну концеп-

цію розвитку вищих психічних функцій. Згідно цієї концепції, роз-

виток дитини здійснюється через інтеріоризацію способів дій, існу-

ючих у її найближчому оточенні. Вважаючи помилковим погляд про

те, що зріла особа представлена вже в матеріальній структурі люд-

ського організму в зародковому стані, а в колективі вона знаходить

свою реалізацію, Виготський стверджує, що вищі психічні функції

(мовлення, теоретичне мислення, довільна увага, словесно-логічна

пам’ять, уява, воля) ніяк не представлені в матеріальній структурі

організму, а є результатом розвитку органічно представлених ниж-

чих психічних структур людини в умовах суспільства: «процес куль-

турного розвитку треба розуміти як зміну основної початкової струк-

тури і виникнення на її основі нових структур, що характеризуються

новим співвідношенням частин» [29, с.115].

Вищі психічні функції виникають у процесі навчання і виховання

в людському суспільстві й відсутні в тваринному світі. Всі ці психічні

функції забезпечують здійснення свідомої людської діяльності.

Розвиток людини відбувається в процесі засвоєння засобів діяль-

ності (зовнішніх і внутрішніх) шляхом навчання. Тому навчання має

центральне місце в житті людини, визначаючи її психічний розвиток.

Важливими поняттями культурно-історичної концепції розвитку

за Л.С.Виготським – є рівень актуального розвитку та зона найближ-

чого розвитку.

Рівень актуального розвитку – це ті способи діяльності, якими ди-

тина володіє самостійно, без допомоги дорослого (самостійно читає,

пише, розв’язує задачі, відповідає на тестові запитання).

Зона найближчого розвитку – це ті способи діяльності, якими ди-

тина не володіє самостійно, але може їх виконати при допомозі дорос-

лого. Розвиваюче навчання повинно орієнтуватися на зону найближ-

чого розвитку.

Ідеї Л. С. Виготського знайшли продовження в працях його чис-

ленних послідовників (Л. І. Божович, П. Я. Гальперіна, В. В. Давидо-

ва, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименка, Д. Б. Елько-

ніна та ін.).

Сергій Леонідович Рубінштейн (1889–1960 рр.) став родоначаль-

ником ще однієї наукової школи психології. Вчений зосередив свої

зусилля на розробці методології психологічної науки, зокрема важ-

ливого для вікової та педагогічної психології принципу єдності свідо-

мості й діяльності. Діяльність зумовлює формування психіки, яка, у

свою чергу, є умовою виконання діяльності.

Тема 3

Олексій Миколайович Леонтьєв (1903–1979 рр.) здійснив грун-

товний внесок у різноманітні галузі психології. Були здійснені дослі-

дження розвитку психіки як в онтогенезі (розробка теорії провідної

діяльності, дослідження процесу формування психіки в провідній ді-

яльності), так і у філогенезі (фундаментальна праця «Проблеми роз-

витку психіки» [76]).

Лідія Іллівна Божович (1908–1981 рр.) присвятила основні до-

слідження розкриттю процесу формування особистості [14]. Було

зроблено важливі висновки про те, що формування особистості від-

бувається не автоматично, а шляхом змін її внутрішнього світу. Вну-

трішня позиція особистості опосередковує всі виховні впливи.

Петро Якович Гальперін (1902–1988 рр.) та Ніна Федорівна Тали-

зіна (нар. 1923 р.) розробили теорію поетапного формування розумо-

вих дій.

Данило Борисович Ельконін (1904–1984 рр.) досліджував пробле-

ми ігрової діяльності [165], вікової періодизації психічного розвитку

[164].

Василь Васильович Давидов (1930–1998 рр.) розробив теорію роз-

вивального навчання, яку втілював у практику [37].

Дослідження в галузі вікової та педагогічної психології, прове-

дені радянськими вченими, створили основу сучасного розвитку цих

наукових галузей в Україні.

ВИСНОВКИ про дитячу психологію у Радянському Союзі:

– розвиток дитячої психології на основі ідеології марксизму-ле-

нінізму розпочався розробкою Л. С. Виготським культурно-іс-

торичної концепції розвитку вищих психічних функцій;

– за Л. С. Виготським, навчання посідає центральне місце в

житті людини, визначаючи її психічний розвиток.

– ідеї Л. С. Виготського знайшли продовження в працях радян-

ських психологів Л. І. Божович, П. Я. Гальперіна, В. В. Да-

видова, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименка,

Д. Б. Ельконіна та ін.

Короткий огляд історії та сучасного стану дитячої психології

3. Дитяча психологія в Україні

3.1. Передісторія дитячої психології в Україні

Виникнення в Україні перших уявлень про психічний розвиток

дитини пов’язаний зі становленням освіти й педагогічної культури

народу.

Вже у Київській Русі було запроваджено організоване навчання

дітей із заможних сімей. Писемні пам’ятки того періоду «Поученіє

Владимира Мономаха» (1117 р.), «Пчела» (ХІІ ст.) розкривали ідеа-

ли виховання людини з такими рисами, як працьовитість, мужність,

доброзичливість, скромність. Київська Русь випереджувала своїх су-

сідів у справі освіти. Так, донька князя Ярослава – Ганна, яка була

одружена із французьким королем, читала і писала кількома мовами,

у той час як сам король був неписьменним.

Татарська навала, турецькі набіги зруйнували досягнення Київ-

ської Русі, затримали розвиток культури і освіти. Прикладом того-

часної педагогічної думки стала робота Ніла Сорського «Предание

ученикам» (ХV ст.), де подаються уявлення про розвиток і динаміку

емоційних проявів психіки (пристрастей), про умови їх виховання.

Важливою подією в розвитку освіти в Україні стало заснування у

1632 р. першого вищого навчального закладу – Києво-Могилянської

Академії, що була створена за зразком західноєвропейських універ-

ситетів, але зберігала при цьому національну самобутність. Академія

поширювала філософсько-психологічні знання про пізнання, емоції,

волю і здібності, їх розвиток. Вихованці цього закладу Феофан Про-

копович, Стефан Яворський, Сімеон Полоцький та інші були відоми-

ми просвітителями у період другої половини ХVІІ–ХVІІІ ст., зробили

значний внесок до розвитку вищої освіти у сусідній Росії.

Глибоким психологізмом відзначаються твори видатного україн-

ського філософа Григорія Сковороди (1722–1794 рр.), який також на-

вчався у Києво-Могилянській Академії. Філософ доводив, що вихо-

вання повинно спиратись на національні основи. Дійсність він поді-

ляв на три світи макрокосм (зовнішній світ), мікрокосм (внутрішній

світ) та світ символів (Біблія, література). Г. С. Сковорода притриму-

вався думки про те, що щаслива доля людини й суспільства загалом

можлива лише у випадку, коли зовнішні умови, оточуючі людину,

відповідатимуть її вродженим схильностям. У вихованні слід спира-

тися на вроджені задатки людини, розвивати їх у вправах. У притчі

Тема 3

«Благодарный Єродій» головний герой говорить: «Буде кто чего хо-

чет научиться, к сему подобает ему родиться [132, с.305]… Он (отец)

родил мне крила, а я сам научился летать [132, с. 307]».

Оригінальність підходу Г. Сковороди особливо виразно прояви-

лась у твердженні, що не тільки макрокосм є джерелом для створен-

ня внутрішнього світу дитини, але й внутрішній світ володіє значною

силою і впливає на зовнішній і через самопізнання можна змінити

дійсність, олюднити її.

3.2. Розвиток дитячої психології в Україні у ХІХ–ХХ ст.

Щодо стану розвитку психології та й взагалі культури в Україні

ХІХ–ХХ століть склались умови, коли можливість творити залежала

від лояльності вченого у ставленні до влади – австро-угорської, поль-

ської – на західноукраїнських землях, чи російської – на території

східної України. Українські за походженням вчені не завжди могли

працювати протягом всього життя в Україні і часто переїздили до

Москви та інших міст, писали російською, німецькою чи польською

мовами. Вчені, які відстоювали національні ідеї та намагались писа-

ти українською мовою, зазнавали утисків влади, змушені були емі-

грувати, діяльність їх заборонялась тощо. Внаслідок цих історичних

обставин виділити імена суто українських психологів періоду Росій-

ської імперії, а пізніше і Радянського Союзу – досить складна справа,

бо біографія більшості з них тісно переплетена з центральними міста-

ми тогочасних держав, передовсім з Москвою та Санкт-Петербургом

(Петроградом, Ленінградом). Ці зауваження слід враховувати при

аналізі історії досліджень з дитячої психології в Україні. Ми вважає-

мо українськими тих представників науки, які народились в Україні

та обстоювали національні традиції у своїх наукових поглядах. При

цьому твори їх могли бути написаними різними мовами.

Помітний внесок у поширення ідей К. Д. Ушинського в Україні

зробив методист початкового навчання Микола Феодосійович Ле-

вицький (1819–1885 рр.). Педагог наголошував, що навчання пови-

нно відповідати законам психічного розвитку дітей (бути наочним,

послідовним, ґрунтовним, спиратись на практичні вправи). У вихо-

ванні слід спиратись на гуманне ставлення до дітей.

Михайло Петрович Драгоманов (1841–1895 рр.) – за фахом істо-

рик – піднімав питання національної свідомості, її розвитку і вихо-

вання; підкреслював необхідність будувати школу відповідно до на-

ціональної свідомості народу, вести навчання українською мовою.

Короткий огляд історії та сучасного стану дитячої психології

Софія Федорівна Русова (1856–1940 рр.) – у поглядах на процес

розвитку особистості С. Русова виходить з думки, що «кожна дитина

є продукт біологічної та історичної еволюції». Джерелами розвитку

особистості вона вважає спадщину та оточення, з якого дитина бере

те, «до чого прагне її індивідуальність» [130, с. 29–35]. Взаємозв’язок

суспільного та індивідуального розвитку С. Русова трактує на осно-

ві теорії рекапітуляції, згідно із якою розвиток індивіду скорочено

повторює розвиток роду. І хоча кожна людина народжується непо-

вторною та унікальною, але всіх людей єднає їхня спільна спадщи-

на. С. Русова наводить широку палітру прикладів архаїчних проявів

у поведінці дітей: ігри в те, що на певному етапі історичного розви-

тку людства було працею (лук і стріли, духові пістолі) або ритуалом

(гра ляльками). Вплив спадщини на процес особистісного розвитку

С. Русова вважає переважно вродженим. Оточення, яке впливає на

розвиток дитини, включає два типи: фізичне та соціальне. Соціальні

фактори впливають через свідомість дитини, а фізичні – несвідомі й

тому є сильнішими. Механізмом прилучення дитини до соціального

досвіду виступає наслідування,

Христина Данилівна Алчевська (1841–1920 рр.), працюючи з до-

рослими у недільних школах України, розробляла важливі і для су-

часної дитячої психології положення про активізацію ролі учнів у

сприйманні навчального матеріалу, які були покладені в основу ство-

реної Х. Д. Алчевською методики літературних бесід за детально роз-

робленою і контрольованою програмою.

Юліан Леопольд Охорович (1850–1917 рр.) – приват-доцент пси-

хології Львівського університету, багато зробив для запроваджен-

ня експерименту в психологію; вивчав питання магнетизму, гіпно-

тизму, навіювання. Серед важливих для дитячої психології робіт

Ю. Л. Охоровича слід згадати «Нариси теорії спадкових явищ»

(1870), «Про формування власного характеру» (1872), «Бесіди й спо-

стереження в галузі фізіології, психології, педагогіки й природничих

наук» (1906). Ю. Л. Охорович був психологом європейського рівня,

членом психологічних товариств Британії, Польщі, Нью-Йорку, Бер-

ліну, але його творчість в Україні маловідома і починає відкриватись

лише тепер.

Ціла епоха в розвитку української психології пов’язана з іменем

Георгія Миколайовича Челпанова (1862–1936 рр.) – приват-доцента

Київського університету. У кінці ХІХ ст. вчений працював у Києві,

вів психологічний семінар, виступав проти переносу методів експери-

ментальної психології у педагогічну практику, присвятив увагу роз-

Тема 3

межуванню предметів психології та педагогіки. Педагогіка повинна

спиратись на філософську етику, яка обгрунтовує ідеали виховання,

а психологія пропонує засоби, щоб цих ідеалів досягти. Згодом уче-

ний переїхав до Москви, де організував і очолив перший Психоло-

гічний інститут, що став кузнею психологічних кадрів для Росії та

Радянського Союзу.

Павло Петрович Блонський (1884–1941 рр.) та Густав Густавович

Шпет (1879–1937 рр.) – випускники Київського університету, відвід-

ували психологічні семінари Челпанова, а згодом на його запрошен-

ня переїхали до Москви. П. П. Блонський у 1924–1928 рр. став одним

з провідних теоретиків педології як комплексної науки про розвиток

і виховання людини. Розробив вікову періодизацію на засадах біоло-

гічних ознак (розвиток зубів, ендокринних залоз, складу крові тощо).

Поступово Блонський відмовляється від педології, заглиблюючись у

психологію. У роботах «Пам’ять і мислення», «Розвиток мислення

школяра» подається аналіз процесів пам’яті, мислення, сприймання

й волі в умовах навчання, розкривається розвиток пам’яті у зв’язку з

розвитком мовлення і мислення.

Г. Г. Шпет основну увагу присвятив питанням на межі дитячої,

педагогічної, етнічної психології. До них, насамперед, належить про-

блема розвитку й формування культурної самосвідомості особистості,

зокрема її етнічної ідентичності.

Антон Семенович Макаренко (1888–1939 рр.) – відомий педагог,

керівник навчального закладу для неповнолітніх правопорушників,

на основі узагальнення свого багатого педагогічного досвіду розро-

бляв питання формування особистості. Серед психологічних засад

створеної Макаренком педагогічної системи принцип опори на пози-

тивне в особистості, на розвиток у неї відповідальності перед колекти-

вом, широке використання опосередкованих педагогічних впливів на

особистість через колектив одноліток.

Вагомим внеском до розробки методологічних питань дитячої

психології була творчість Івана Івановича Огієнка (1882–1972 рр.) –

релігійного, громадського та державного діяча, лінгвіста, філософа,

педагога, первоієрарха українського православ’я. І. І. Огієнко сприяв

заснуванню Державного Українського Університету в м. Кам’янці-

Подільському, був першим ректором цього закладу (1918 р.). З кінця

20-х рр. і до своєї смерті І. І. Огієнко мусив перебувати в еміграції.

Вчений обстоював думку про те, що формування особистості потріб-

но будувати на основі визначних надбань українського народу протя-

гом його історії. Через повагу до отриманих народом здобутків осо-

Короткий огляд історії та сучасного стану дитячої психології

бистість залучається до національних цінностей, стає громадянином

і патріотом. Огієнко вважав за доцільне формувати особистість на

основі християнських цінностей, як мудрості, виробленої багатьма

поколіннями в історії людства [74]. Робота з дітьми має проводитись

рідною мовою.

Григорій Силович Костюк (1899–1982 рр.) виступив організато-

ром психологічної науки в Україні радянського періоду, вченим пси-

хологом. Під його керівництвом створено науково-дослідний інсти-

тут психології України (м. Київ), який тепер носить його ім’я. Засно-

ваний у 1946 р., Інститут був підпорядкований Міністерству освіти,

а в останні роки увійшов до структури Академії Педагогічних Наук

України. Г.С.Костюк був першим директором інституту, досліджував

методологічні питання вікової та дитячої психології, зокрема пробле-

му співвідношення дозрівання, розвитку, навчання; рушійних сил

розвитку особистості; проблеми активізації пізнавальної діяльності

учня у процесі навчання [66].

Директорами науково-дослідного інституту психології Укра-

їни у подальшому були відомі науковці, психологи В. І. Войтко,

Л. М. Проколієнко, О. В. Киричук. Сьогодні цей заклад очолює ака-

демік, доктор психологічних наук Сергій Дмитрович Максименко.

Численні лабораторії інституту займаються дослідженнями психоло-

гічних аспектів навчання і виховання на різних вікових етапах пси-

хічного розвитку особистості.

Питання методології дитячої психології досліджені у роботах

Г. О. Балла, І. Д. Беха, С. Д. Максименка, В. А. Роменця, В. О. Татен-

ка, Н. В. Чепелєвої та ін.

Проблеми психічного розвитку дитини дошкільного віку розкри-

ваються у працях Л. К. Балацької, В. К. Котирло, С. В. Кулачков-

ської, С. О. Ладивір, С. П. Тищенко, О. Л. Кононко, О. В. Проскури,

Т. М. Титаренко та ін.

Питання психології молодшого школяра висвітлені у роботах

Б. Ф. Баєва, І. Д. Беха, М. Т. Дригус, С. В. Коробко, Т. В. Косми,

С. Д. Максименка та ін.

Проблеми розвитку творчості дитини знайшли вирішення у дослі-

дженнях В. О. Моляко, Р. С. Пономарьової, В. А. Роменця та ін.

Розвиток особистості у підлітковому і юнацькому віці став пред-

метом досліджень М. І. Алексєєвої, М. Й. Боришевського, В. О. Та-

тенка, Н. В. Чепелєвої та ін.

Психологічні аспекти трудового виховання та підготовки до

професійної діяльності розроблялись Б. М. Федоришиним та його

співробітниками.

Тема 3

Іншим важливим центром психологічних досліджень у галузі ди-

тячої психології є Національний педагогічний університет ім. Дра-

гоманова (м.Київ). Над проблемами дитячої психології працювали і

працюють психологи цього закладу Л. В. Долинська, В. У. Кузьмен-

ко, М. В. Левченко, Ю. О. Приходько, О. В. Скрипченко та інші.

ВИСНОВКИ про дитячу психологію в Україні:

– виникнення в Україні періоду Київської Русі перших уявлень

про психічний розвиток дитини пов’язаний зі становленням

освіти й педагогічної культури народу;

– розвиток передісторії дитячої психології у ХVІІ–ХVІІІ ст.

пов’язаний із працями випускників Києво-Могилянської Ака-

демії (Г. Сковорода, Ф. Прокопович, С. Яворський, С. Полоць-

кий);

– ідеї, важливі для розвитку дитячої психології у ХІХ ст., зна-

йшли висвітлення у роботах М. Ф. Левицького, М. П. Драго-

манова, С. Русової, Х. Д. Алчевської, Ю. Л. Охоровича;

– на початку ХХ ст. питаннями дитячої психології займались

Г. М. Челпанов, П. П. Блонський, Г. Г. Шпет;

– у 1946 р. заснований науково-дослідний інститут психології

України, першим директором якого був Г. С. Костюк;

– провідними центрами сучасних досліджень з дитячої психоло-

гії є інститут психології України, Національний педагогічний

університет ім. Драгоманова.

4. Основні теорії психічного розвитку

дитини за кордоном

Усе розмаїття зарубіжних досліджень з дитячої психології прово-

диться у межах кількох теоретичних напрямів, а саме – біогенетич-

ного, соціологічного, теорії конвергенції, діалектичного та персоно-

логічного підходів.

Біо генетичні теорії (Е. Клапаред, К. Бюлер, Г. Валлас) наголо-

шують на значенні біологічних детермінант психічного розвитку ди-

тини, вважаючи саме їх визначальними для розвитку особистості.

Особливо показовою у цьому напрямі є теорія рекапітуляції Гренвілл

Стенлі Холла – засновника педології, в якій основ ним каноном був