Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

561

Розділ 33. Правова система суспільства

теристик. Для формування більш повного уявлення про правову сис-

тему слід проаналізувати її основні риси.

Правова система є одним з різновидів соціальної системи. Поряд 1.

та у взаємозв’язках з нею існують інші види соціальних систем: по-

літична, економічна, релігійна тощо.

Правова система формується, як правило, у межах певної дер-2.

жави

(в такому разі використовують назву «національна правова сис-

тема»). Але в деяких випадках правова система може виходити за межі

держави і охоплювати соціальні системи різних країн (саме так ви-

никли релігійні правові системи — мусульманська, канонічна, індусь-

ка, іудейська та міжнародно-правові системи, наприклад, європейське

право).

Правові системи мають різний ступінь

розвитку. Так, розвиток 3.

правової системи можна визначити за кількісними та якісними крите-

ріями. До кількісних належить наявність розвинутої системи норм

права та відповідних джерел, системи правозастосовних інститутів,

системи правової освіти тощо; до якісних — ступінь соціальної за-

требуваності права, його реальна здатність врегулювати суспільні

відносини.

Правова система формується під впливом об’

єктивних історич-4.

них чинників (національних, релігійних, економічних та ін.), які є уні-

кальними для кожного суспільства та зумовлюють різноманітність

правових систем. Водночас треба пам’ятати про існування також

суб’єктивних чинників впливу на правову систему, насамперед право-

ву політику держави, яка реалізується відповідно до суб’єктивних

уявлень правлячих кіл.

Правова

система складається з різнорідних елементів. Деякі 5.

з них характеризуються як статичні, деякі — як динамічні. Головним

елементом будь-якої правової системи є право, навколо якого форму-

ються всі інші елементи системи. Через це навіть визначають, що

право існує, формується та функціонує у вигляді правової системи.

Правова система характеризується цілісністю. Це явище —

не 6.

тільки сукупність певних елементів та їх рис. Унаслідок утворення

нового цілісного явища у нього з’являються якісно нові риси, яких

немає у складових елементів.

Правова система має відносно стійкий характер у часі. Риси, яких 7.

вона набуває в перебігу історичного процесу, формуються протягом

тривалого часу, мають стійкий характер та не

можуть бути змінені

у стислий строк.

562

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Правонаступництво — в разі зміни державних форм організації 8.

суспільства (розпад держави, втрата незалежності, об’єднання або

роз’єднання) правові системи зберігають свою сутність та основні риси.

Як уже зазначалося, головним елементом правової системи є право,

але це далеко не єдиний її структурний компонент. Науковці відносять

до її структури законодавство, правові установи,

юридичну практику,

правореалізацію та правозастосування, права, свободи і обов’язки

громадян, правовідносини, правову культуру, законність та правопо-

рядок тощо. Ус і елементи правової системи можуть бути згруповані

у декілька підсистем, що складають її структуру.

До структури правової системи входять:

інституціональна складова — сукупність усіх суб’єктів права 1)

(індивідуальних та колективних, державних та

недержавних);

нормативна складова — сукупність принципів і норм права, які 2)

регулюють відносини між суб’єктами права, правила правотворчості,

система визнаних джерел права;

ідеологічна складова — сукупність поглядів на право та інші 3)

правові явища, що поділяються на правову психологію, правову ідео-

логію та правову культуру. До цієї групи належить також система під-

готовки юристів;

функціональна складова — процес реалізації права та право-4)

застосування, судова та інша юридична практика;

результативна складова — відображає результати дії права, сту-5)

пінь його соціальної затребуваності та відповідності інтересам соціу-

му, стан правопорядку в суспільстві.

Виокремлюють декілька основних функцій правової системи, що

їх вона як соціальна система виконує у суспільстві

Інтегративна функція полягає у поєднанні через правове регу-1.

лювання найбільш важливих сторін інших соціальних систем (еконо-

мічної, політичної тощо) з метою досягнення суспільно значущих ці-

лей. Для України актуальним є побудова правової, демократичної,

соціальної держави, основні елементи якої знайшли правове закріплен-

ня і здійснюються за допомогою правових методів та

способів.

Регулятивна функція відображається в упорядкуванні найваж-2.

ливіших суспільних відносин. Суспільство завжди визначає корисні

і шкідливі для нього відносини та відповідним чином намагається

вплинути на їх розвиток за допомогою всіх своїх елементів.

Комунікативна функція полягає у встановленні між суб’єктами 3.

правової системи постійного обміну правовою інформацією. Шляхом

563

Розділ 33. Правова система суспільства

цього обміну вони інформують усіх суб’єктів про власні потреби та

інтереси, а метою такого спілкування є узгодження приватних та пу-

блічних інтересів, забезпечення компромісу і порозуміння.

Охоронна функція передбачає підтримання існуючої соціальної 4.

системи і захист її від внутрішніх та зовнішніх дестабілізуючих чинників.

Цю функцію виконує насамперед правоохоронна система держави.

§ 2. Загальна характеристика правових

систем сучасності

У сучасному світі сформувалася велика кількість національних

правових систем. На 2008 р. членами Організації об’єднаних націй є

192 країни, кожна з яких має власну національну правову систему. Крім

того, існують так звані невизнані держави, які фактично також мають

власні правові системи, і різноманітні наднаціональні правові систе-

ми — міжнародні та релігійні. Множинний,

неоднорідний характер

правових систем у сучасному світі значно ускладнює їх наукове до-

слідження, що викликало численні спроби класифікувати їх на певні

групи, виходячи з тих чи інших критеріїв. Юридичні науки, що нале-

жать до загальнотеоретичних, досліджують переважно саме ці групи

(правові сім’ї), а не окремі правові системи.

Класифікації правових

систем можуть будуватися на різних крите-

ріях. Зокрема, в основу класифікації покладалися такі критерії: роль

правових джерел (Леві-Ульман), національні ознаки (Созе-Алль), зміст

права (Армінджон, Нольде та Вольф), специфіка виробничих відносин

(Йорсі), ідеологічні та техніко-юридичні критерії (Р. Давид), «правовий

стиль» (К. Цвайгерт) тощо. Проте, враховуючи, що класифікації під-

даються саме правові системи, правові критерії класифікації повинні

бути основними. На наш погляд, правова свідомість та правова куль-

тура суспільства мають стати основними критеріями типізації правових

систем на правові сім’ї. Форма всіх інших явищ правової системи —

правових норм та їх системи, джерел права, особливостей правозасто-

сування тощо — є наслідком певної

правосвідомості суспільства.

Вони можуть бути додатковими критеріями класифікації.

Отже, правова сім’я — це сукупність правових систем, об’єднаних

спільністю правосвідомості та правової культури, структури права

та системи джерел права, особливостями правотворчості та право-

застосування.

564

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Розрізняють такі основні сім’ї правових систем, як:

романо-германська правова сім’я; –

англо-американська правова сім –’я;

традиційна правова сім’я; –

релігійна правова сім’я; –

соціалістична правова сім’я. –

Романо-германська правова сім’я почала формуватися в континен-

тальній Європі з ХII ст. та набула

значного поширення в численних

неєвропейських державах, що запозичили її основні риси. До цієї сім’ї

належать правові системи всіх країн континентальної Європи, а також

багатьох латиноамериканських (Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу)

та азіатських країн (Індонезії, Тайваню, Філіппін). Подібними до цієї

сім’ї за формальними техніко-конструктивними особливостями є пра-

вові системи України

, Росії, Бєларусі, Болгарії та деяких інших східно-

європейських країн.

Для правових систем романо-германської правової сім’ї характер-

ні такі спільні ознаки.

Формування на основі рецепції (запозичення) римського права, 1.

яке після розпаду Західної Римської імперії більше семи століть було

«мертвим», нечинним правом, та канонічного права.

Єдине розуміння сутності права,

що склалося завдяки досліджен-2.

ню і викладанню римського та канонічного права в європейських

університетах. Перший з них — Болонський — заснований у 1088 р.,

а у ХV ст. в Європі діяло вже більше 60 університетів.

Єдине розуміння норми права, котра розглядалася як абстрактне, 3.

загальне та неперсоніфіковане правило поведінки, що може неоднора-

зово застосовуватися до

невизначеної кількості випадків та осіб.

Основним джерелом права виступає нормативно-правовий акт, 4.

головним з яких в ієрархії, починаючи з ХІХ ст., є закон. Інші джерела

права також визнаються, але мають другорядне значення.

За деякими винятками, не визнаються правотворчі повноважен-5.

ня судді та судові прецеденти.

Визнається поділ права на публічне

та приватне, а також на від-6.

носно виокремлені галузі (конституційне, цивільне, кримінальне, ад-

міністративне та ін.).

Усі основні галузі права кодифіковані.7.

Загальний понятійний фонд та термінологія, тобто подібність 8.

правових понять і категорій, які використовуються у кожній національ-

ній правовій системі.

565

Розділ 33. Правова система суспільства

Наявність системи загальних принципів, на яких базується правовий 9.

порядок. Деякі з них зафіксовано в законодавстві (наприклад, заборона

зловживати правом, порушувати рівноправність чоловіків і жінок).

Пріоритет матеріального права над процесуальним.10.

Англо-американська правова сім’я історично виникла в Англії в ХІ ст.

До сім’ї загального права, поряд із правовою системою

Англії, входять

правові системи США, Австралії, Канади, Нової Зеландії, Північної

Ірландії, країн Британської Співдружності. Майже одна третина країн

світу відчула на собі вплив системи загального права.

Для сім’ї загального права характерні такі спільні ознаки.

1. Загальне право не зазнало значного впливу з боку римського або

канонічного права, його розвивали не

університети, а юристи-практики,

тобто в своєї основі воно є судейським правом.

2. У правових системах, які належать до цієї сім’ї, немає поділу

права на публічне і приватне, а також класифікації права на відносно

виокремлені галузі.

3. Структура цієї сім’ї складається із загального права, права спра-

ведливості та статутного

права.

4. Для правових систем, які належать до цієї правової сім’ї, не

характерна кодифікація, хоча іноді вона зустрічається (наприклад,

у США).

5. Найпоширенішим джерелом права у цій правовій сім’ї є судовий

прецедент — рішення за конкретною юридичною справою, яке є взір-

цем для розгляду аналогічних справ у майбутньому. Це не виключає

наявності інших джерел права — статутного права, звичаїв, доктрини

тощо.

6. Визнаються правотворчі повноваження судді.

7. Наявність інституту суду присяжних, які, не будучи професіо-

нальними суддями, наділені важними повноваженнями при вирішенні

справи по суті.

8. Пріоритет процесуального права над матеріальним.

Сім’я традиційного права охоплює національні правові системи,

засновані на звичаєвому праві. Традиційна

правова сім’я поділяється

на два підтипи правових систем — держав Далекого Сходу і країн

Африки. До далекосхідної підсистеми належать насамперед правові

системи Китаю і Японії, а також деяких інших країн, що розвивалися

під їх впливом, — Монголії, Кореї, Малайзії, Індонезії, Бірми. До дру-

гої підсистеми входять понад 40 держав, розташованих на африкан-

ському континенті, і Мадагаскар.

566

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Розглянемо особливості традиційних правових систем.

1. Провідним джерелом права виступає звичай. На відміну від

правових систем країн Заходу, що визнали головну роль держави

у створенні норм права (шляхом законодавчої чи судової діяльності),

у традиційних правових системах у формуванні норм права пріоритет

належить самому суспільству. Протягом багатьох століть підвалини

правового регулювання цих

країн становили норми звичаєвого права,

що базувалися на традиціях і морально-етичних уявленнях народу.

Звичай, який є правилом поведінки, що увійшло у звичку внаслідок

багаторазового застосування протягом тривалого часу, регулював прак-

тично всі сторони життя суспільства.

2. Негативне ставлення до законодавства. Таке джерело права, як

законодавство, вважалося неприродним для суспільства явищем.

Нега-

тивне ставлення населення до законодавчого права, що сформувалося

за багато століть, спричинило надалі відчутні наслідки. У ХХ ст. після

широкої рецепції західного права, значного поштовху в розвитку зако-

нодавства і кодифікації склалася ситуація, коли досить велика частина

населення стала ігнорувати ці норми права, а реальні суспільні відноси-

ни, як і

раніше, регулювалися на підставі традиційних норм.

3. Ігнорування державних структур у процесі реалізації норм пра-

ва. Визнання звичаєвого права та ігнорування законодавчого права

спричинили особливості в процесі реалізації норм права, зокрема

в розгляді правових спорів. Протягом століть ці норми забезпечували-

ся здебільшого за допомогою не державних структур, у тому числі

судів

, а самокерованих суспільних структур і соціального тиску на їх

правопорушників. Люди уникали звернень до судів за захистом своїх

прав. Переважна більшість спорів вирішувалася у процесі примирли-

вих процедур за посередництвом шановних членів суспільства на

основі норм звичаєвого права.

4. Слабкий розвиток юридичної інфраструктури. Століттями ці

країни не знали юридичних фахів —

суддів, прокурорів, адвокатів,

нотаріусів та ін., бо не існувало ні навчальних закладів для їх підго-

товки, ні правової науки, ні юридичних шкіл, ні видатних учених —

носіїв правових знань.

Релігійна правова сім’я містить у собі чотири правові системи:

мусульманського, індуського, іудейського та канонічного права.

Характерні риси релігійних правових систем полягають у

такому.

1. Нерозривний зв’язок з релігією. Кожна правова система, що вхо-

дить до цієї правової сім’ї, є частиною певної релігії — ісламу, індуїз-

567

Розділ 33. Правова система суспільства

му, іудаїзму, християнства. Норми права засновано на релігійних уяв-

леннях і віруваннях, внаслідок чого правові і релігійні норми тісно

переплетені, а часто й збігаються. У цих системах не відбулося чітко-

го виокремлення норм права від інших соціальних норм, насамперед

релігійних.

2. Розгляд права як результату божественного відкриття, а не як

наслідку

раціональної діяльності особистості і держави. Право нада-

но один раз і назавжди, тому завдання людини в такій системі — лише

правильно усвідомити і витлумачити божественні норми. Якщо оці-

нювати реальність, а не церковні догмати, то слід визнати, що зміст

норм релігійного права змінювався протягом історії. Це відбувалося

шляхом нового тлумачення релігійними діячами

священних текстів.

Проте такі релігії, як християнство та іудаїзм, визнали власне право

створювати нові норми права.

3. Персональний характер дії права. Це означає, що засноване на

релігії право поширює свою дію не на певну територію, а індивідуаль-

но — на конкретну релігійну громаду. Це одна з принципових відмін-

ностей релігійних систем права

від національних, що поширюють свою

дію за територіальною ознакою — на всіх осіб у межах кордонів дер-

жави — і екстериторіальною — на своїх громадян за межами держави.

Релігійні правові системи поширюють свою дію тільки на осіб, які

сповідують певну релігію, незалежно від того, де територіально вони

проживають. Якщо особа відмовилася від своєї

релігії, вона виходить

зі сфери дії цієї правової системи, тобто право не поширюється на іно-

вірців та атеїстів.

4. Визнання соціальної цінності права. В усіх релігіях присутня

ідея богоугодного характеру права, та воно визнається необхідним

елементом справедливого суспільного устрою.

5. Невизнання принципу формальної рівності прав людини. На від-

міну, наприклад, від романо

-германської правової сім’ї, в якій цей

принцип визнано як загальнолюдський, такі релігії наділяють людину

різним правовим статусом — правами і обов’язками залежно від на-

лежності до певної групи, виділеної за різними критеріями — статевим,

національним, релігійним або соціальним. Класичним прикладом

цього може слугувати кастовий поділ в Індії, який визнаний і

захища-

ється індуським правом.

Соціалістична правова сім’я складалася з правових систем Радян-

ського Союзу та інших країн, що йшли соціалістичним шляхом розви-

тку після Другої світової війни (Польща, НДР, Чехословаччина, Куба,

568

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

В’єтнам та ін.). Для цієї групи було характерним намагання досягти

особливих соціальних та економіко-політичних змін — перехід шляхом

революції, повного зламу старої державно-правової організації та

встановлення диктатури пролетаріату від капіталістичного суспільства

до комуністичного, побудованого на відсутності майнового розшару-

вання та державній власності на засоби виробництва. Право розгляда-

лося виключно

у позитивістському сенсі як засіб забезпечення інте ресів

та волі панівного класу під час здійснення цих перетворень. З відми-

ранням класів держава і право також повинні зникнути. З формально-

юридичного боку соціалістичне право формувалося на здобутках

романо-германського права — визнанні нормативно-правових актів

основним джерелом права, загальному та неперсоніфікованому розу-

мінні

норми права, кодифікації законодавства тощо. З розпадом СРСР

та ідеологічною переорієнтацією інших країн соціалістичного табору

ця сім’я припинила своє існування. Країни, що залишилися на шляху

побудови соціалізму, вже не є єдиною сім’єю та розвиваються неза-

лежно одна від одної.

Процеси глобалізації у сучасному світі призвели до значної кон-

вергенції основних правових систем. Країни запозичують певні право-

ві елементи з різних систем, які можуть засновуватися на зовсім інших

ідеологічних, політичних, економічних та правових принципах, що

веде до формування «гібридних» правових систем, які складно одно-

значно віднести до певної правової сім’ї.

§ 3. Наступність у правовій системі

суспільства

Однією із передумов формування правової системи є додержання

в процесі її розвитку принципу наступності. Формування національної

правової системи України, розвиток юридичної практики, правової

ідеології, тобто всього того, що входить до правового поля держави,

неможливі без урахування наступності. Будь-які істотні перетворення

в правовій системі не можуть здійснитися водночас. Нове, заперечую-

чи

попереднє, разом з тим зберігає в ньому те, що є корисним для су-

часності. Саме в цьому полягають сутність наступності у праві, її

стабілізуюче значення. Наприклад, після розпаду СРСР постановою

Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимча-

сової дії на території України окремих законодавчих актів Союзу РСР»

569

Розділ 33. Правова система суспільства

встановлювалося тимчасове збереження попередньої форми і змісту

законодавчих актів, які були прийняті на підставі Основ законодавства

Союзу РСР, за умов, що вони не суперечать новій Конституції.

Наступність — це є сприйняття у формі збереження, утримання,

засвоєння, використання елементів правових норм, принципів, форми

права, юридичної техніки в процесі розвитку та оновлення правової

системи

суспільства.

Наступність має закономірний, об’єктивний характер, спрямована

на збереження і відтворення якості правової системи та засвоєння

правових цінностей. Сутністю наступності є «сприйняття» правового

матеріалу. Термін «сприйняття» є основним у визначенні форм про-

цесу наступності, оскільки за його допомогою здійснюються зв’язки

у процесі розвитку правової системи. Ці зв’язки

виражаються у формах

(способах) «збереження», «утримання», «засвоєння» та «використан-

ня» того матеріалу із минулого, що може стати потенціалом подальшо-

го розвитку та оновлення.

Наступність у праві виражається як у збереженні позитивного із

попередньої спадщини без істотних змін (у цьому разі термін «утри-

мання» відображає кількісну характеристику), так і у

корегуванні пере-

несених у новий якісний стан елементів у процесі розвитку. Корегу-

вання здійснюється шляхом його засвоєння («засвоїти» — переробити

для себе, зробити його звичним) та використання.

Межі наступності — це можлива міра сприйняття правовою сис-

темою нових елементів. Межі містяться у самій природі права і зале-

жать від рівня розвитку економічної

і політичної систем суспільства,

особливостей правової культури, традицій та менталітету народу. Межі

наступності можна розглядати залежно від конкретних видів юридич-

ної діяльності: у законодавчій чи правореалізуючій діяльності.

У процесі наступності її суб’єкт (законодавець, правозастосувач) пови-

нен не тільки оволодіти сумою готових правових норм і вимог, які сприй-

маються з

минулого досвіду, а й узгодити їх з сучасним підґрунтям, норма-

ми та вимогами суспільства (перш за все з Конституцією). До меж наступ-

ності в царині міжнародних відносин слід віднести імунітет держави від

підпорядкованості дії законодавства іншої держави, здатність протистояти

тиску на національну правотворчість з боку іноземних держав.

Наступність слід відмежовувати від

близьких понять «правовий

досвід», «правова спадщина», «правові традиції», «повторювальність»,

«правонаступництво», але необхідно враховувати і використовувати

при наступності.

570

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Правовий досвід являє собою колективну соціально-правову

пам’ять, що забезпечує нагромадження, систематизацію, збереження

і передання правової інформації, фіксування і відтворення всього, що

накопичено в правовій системі. Це сукупність висновків, понять,

зв’язків, відносин щодо процесу правової діяльності або окремих його

фрагментів.

Правова спадщина сучасної України є результатом правового до-

свіду

її народу. Вона знаходиться у розпорядженні сучасного покоління

як здобутки минулого. До її складу слід віднести правові норми, інсти-

тути, юридичні терміни, форми тощо. Будь-яка правова система базу-

ється на правовій спадщині і одночасно поступово формує спадщину

для майбутнього. Вона є одним із показників правової культури суспіль-

ства. Правові

елементи зберігаються і використовуються як в результаті

критичного переосмислення (оцінки) правової спадщини, так і внаслідок

об’єктивної неможливості відмовитися від традицій, що склалися.

Правові традиції передаються з покоління в покоління і зберіга-

ються у суспільстві. Вони охоплюють об’єкти правової спадщини

(матеріальні та духовні блага), процес соціально-правового успадку-

вання,

його способи. Правовими традиціями є конкретні правові

настанови, норми, ідеї, звичаї, обряди та ін. Вони відображаються

у таких джерелах права, як конституції, кодекси, правові прецеденти,

правові договори, релігійно-правові норми, проявляються в правових

принципах, аксіомах, презумпціях, правовій термінології, правовій

процедурі.

У деяких випадках наступність ототожнюється з повторюваністю.

Повторюваність — це повернення

через деякий проміжок часу того,

що вже було втрачено на попередніх етапах правової системи суспіль-

ства. Ззовні вона виглядає як наступність, коли сприймаються ціннос-

ті права, що вже були втрачені власною державою. При наступності це

новий якісний стан того, що було втрачено на попередніх етапах роз-

витку держави, повернення до якого

зумовлено прогресивним право-

вим досвідом. Точніше сказати, це повернення до власних традицій.

Поняття «правонаступництво» та «наступність у праві» —

взаємопов’язані, але не є тотожними. Правонаступництво і наступність

у праві виступають як відносно самостійні юридичні категорії. Право-

наступництво — передання прав і обов’язків від одного суб’єкта іншому

(права

і обов’язки залишаються, змінюється тільки суб’єкт правових

відносин), а наступність — сприйняття норм права та інших елементів

правової системи в процесі її розвитку і оновлення.