Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

531

Розділ 30. Правова, соціальна держава

існуючих проблем. Цю ситуацію можна подолати лише за умови, що

ідея розбудови України як соціальної, правової держави стане цільовою

настановою діяльності не тільки політиків і державних діячів, а й

суспільства в цілому.

Контрольні запитання

1. Чим обумовлено виникнення правової держави?

2. Яка держава може бути охарактеризована як правова?

3. Як співвідносяться правова і соціальна держави?

4. Чи може бути соціальна держава неправовою? Обґрунтуйте

свій висновок.

5. Що є запорукою успішної розбудови соціальної, правової

держави в Україні?

532

Розділ 31

Правова свідомість

§ 1. Поняття, структура та функції

правосвідомості

Свідомість людини являє собою форму відображення (пізнан ня)

навколишнього світу, яка виявляється в різних оцінках, критичних за-

уваженнях і пропозиціях щодо функціону вання певних явищ і про-

цесів. Однією з найваж ливіших складових свідомості є правова свідо-

мість люди ни. Виникаючи до або після права чи разом з ним, право-

свідомість супроводжує право

протягом усієї правової історії, всього

існу вання державно-організованого суспільства. Категорія «пра-

восвідомість» слугує для відображення особливого виміру пра вової

дійсності, ставлення людей і суспільства до права, правової поведінки

людей, правової діяльності держави, її інституцій. Вона визначає по-

зитивне або негативне ставлення до права, погляди на його формуван-

ня, розвиток і

реалізацію.

Правосвідомість відображає правову дійсність, що склалася за

конкретно-історичних умов у тій чи іншій країні, але водночас впливає

на функціонування і розвиток правової системи. Вона є активним

елементом системи правового регулювання суспільних відносин —

право не може справляти свій регулятивний вплив інакше як через

людей, безпосередньо діючи на їх свідо мість.

За посередництвом пра-

вових ідей та теорій, почуттів та емоцій норми права, інші правові

явища оцінюються з погляду життєвих потреб та інтересів людей

і суспільства, справедли вості, формуються настанови на правову по-

533

Розділ 31. Правова свідомість

ведінку, уявлення що до критеріїв ефективності правового регулюван-

ня, шляхів реформування та вдосконалення законодавства, судово-

правової системи, юридичної практики.

У демократичній державі стрижнем правосвідомості є ви знання

принципу верховенства права; життя і здоров’я, честі і гідності, недо-

торканності і безпеки людини як найвищої соціаль ної цінності; безза-

стережна повага до прав

людини і громадянина як невід’ємних від

особи можливостей, що становлять юридичний фундамент життєді-

яльності людини.

Правосвідомість — це сукупність суб’єктивних елементів право-

вого регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та пра вових наста-

нов, за посередництвом яких відображається пра вова дійсність,

формуються ставлення до права та юридичної практики, ціннісна

орієнтація щодо правової

поведінки, бачен ня перспектив і напрямків

розвитку правової системи з погляду забезпечення гідного існування

людини, справедливості у міжлюдських стосунках, ефективної орга-

нізації життєдіяльності держави і суспільства.

Для правової свідомості характерні такі риси.

1. Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості. По-

ряд з іншими формами суспільної свідомості (філософською, релігій-

ною, моральною

, політичною, естетичною) їй властиво відобра жувати

навколишній світ, однак не увесь, а лише певний його ас пект — право-

ву дійсність. Разом з тим слід зазначити, що правова свідомість не існує

«в чистому» вигляді. Її неможливо механічно розділити з мораллю та

політичною свідомістю під час аналізу правових явищ. Ці види свідо-

мості

взаємно проникають, доповнюють і підкріплюють одна одну.

Водночас правова свідомість має і певні специфічні риси, що дозволяє

розглядати її як відносно самостійне явище, яке виконує специфічні

завдання і функції. В умовах формування правової, демократичної

державності правова свідо мість дістає додаткові стимули для свого

розвитку, становлення як однієї з найважливіших її частин

2. Носіями правосвідомості є різні суб’єкти права: особис тість,

громадські об’єднання, політичні партії, державні органи та їх по-

садові особи, юристи-науковці, юристи-практики, суспіль ство в ціло-

му. В правовій свідомості відбиваються ставлення суб’єкта до права,

юридичної практики, поведінки (діяльності) інших суб’єктів право-

відносин, їх оцінка.

Правосвідомість виявляється на всіх стадіях ме-

ханізму правового регулювання, впливає на функціонування практич-

но кожного елемента право вої системи.

534

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

3. Об’єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій

багатоманітності його виявів (право, правові відносини, правова по-

ведінка або діяльність, практика реалізації права тощо). Разом з тим

вона може містити в собі оцінку права минулого (аналіз правових

пам’яток, наприклад, римського права, Руської правди) або формувати

уяв лення про

право бажане, майбутнє.

4. Правосвідомість є одним з найважливіших чинників розвит ку

праворозуміння. Право, яке складається об’єктивно, відпо відно до іс-

нуючих, іноді досить суперечливих уявлень, підходів суспільства що-

до регулювання тих чи інших суспільних відносин, не може бути до-

сконалим. У ньому неминуче виникають певні прогалини, внутрішні

суперечності. Аналіз, оцінка

права і прак тики його застосування дають

змогу виявити існуючі недоліки.

З урахуванням негативних оцінок формуються пропозиції щодо

вдосконалення окремих правових норм або цілих сегментів права (ін-

ститутів і галузей). Іноді, передусім на етапах трансфор маційних змін

суспільства, переходу від однієї до іншої моделі державності (напри-

клад, від феодальної до буржуазної

держа ви), чинне право вступає

в суперечність з об’єктивною необхідністю розроблення нових під-

ходів до регулювання суспільних відно син, у першу чергу економічних

стосунків. Ця ситуація спонукає прогресивні суспільні сили до пошу-

ку нового бачення змісту, соціального призначення права. Одержані

напрацювання об’єд нуються в різних правових теоріях, концепціях.

Таким чином,

в історії розвитку права складаються різні школи пра-

ва — природ но-правова, історична, позитивістська, класова, психоло-

гічна та ін., які застосовували різний методологічний інструментарій

до пізнання права, по-різному його розглядали і оцінювали. На певних

етапах розвитку суспільства правосвідомість може виступати як одна

з форм права.

5. Правосвідомість можна розглядати як

своєрідний механізм

саморегуляції поведінки (діяльності) людей. Це пояснюється її здатніс-

тю орієнтувати суб’єктів права в різних правових ситуа ціях, робити

правомірний вибір, приймати юридично значущі рішення щодо до-

держання або порушення права.

За своїм змістом правосвідомість є складним системним пра вовим

явищем. Компоненти, що утворюють її (ідеї, теорії, кон цепції, по-

чуття, емоції, настрої, настанови тощо), структурно об’єднуються

в дві відносно автономні компоненти — правову психологію і право-

ву ідеологію.

535

Розділ 31. Правова свідомість

Правова психологія — це сукупність настроїв, почуттів, емоцій,

переживань з приводу права, окремих правових явищ. Так, проявами

правової психології будуть відчуття справедливості, повага до прав

і свобод людини, байдужість до беззаконня або страх перед відпові-

дальністю, емоційна реакція (у вигляді оплес ків, викриків і т. ін.) при-

сутніх у залі судових засідань

на певне рішення судді, тобто емоційне

ставлення до права. В цілому — це стихійна, несистематизована і най-

поширеніша форма усвідомлен ня права, яка тією чи іншою мірою

притаманна усім суб’єктам і може виникнути з приводу будь-якого

правового явища.

Помилково було б оцінювати цю складову правової свідо мості як

щось другорядне. Ігнорування

правової психології як населення, так

і окремих осіб у процесі формування і проведення державної правової

політики може призвести до суттєвої про тидії (пасивної чи активної)

здійсненню тієї чи іншої реформи (такою була, наприклад, протидія

антиалкогольній кампанії під час так званої «перебудови» в СРСР, не-

сприйняття частиною державних службовців адміністративної рефор-

ми

в сучасній Україні тощо). Особливість правової психології визна-

чається ще й тим, що вона містить елементи несвідомого. Йдеться про

певні психічні явища і процеси (інтуїція, психологічний афект, звичка,

збудження, соціальне збудження — паніка та ін.), що зумовлені певни-

ми фактами навколишнього світу, вплив яких на свою поведінку лю-

дина зазвичай не

усвідомлює. Однак ця сфера може активно впливати

на формування як правомірної, так і протиправної по ведінки (стерео-

типів, звичок тощо).

У структурі правової психології вирізняють такі елементи:

1) сталі і динамічні. До сталих компонентів відносять: знання пра-

ва, правові стереотипи, звичаї, традиції, самооцінку особи. За їх допо-

могою особа здатна доволі критично

оцінювати свої дії і вчинки з по-

гляду їх відповідності праву. Динамічні компоненти (на строї, почуття,

хвилювання) становлять найбільш нестабільну, рухливу складову

правової психології. Разом з тим слід підкреслити, що навіть якщо

настрої людини формуються стихійно, це не виключає можливості

особи управляти ними і своїми діями;

2) пізнавальні (правові емпіричні знання,

уявлення, погляди) і емо-

ційні (правові емоції, почуття, настрої).

Правова ідеологія — це сукупність ідей, принципів, теорій, концеп-

цій, які в систематизованій формі відображають і оцінюють правову

дійсність. Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове,

536

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

в тому числі філософське, осмислення права не на рівні його окремих

проявів, а як цілісного явища, що має власну цінність. Прикладом

правової ідеології є вчення природно-правової, позитивістської, кла-

сової та інших теорій права. Частину цієї ідеології становлять сучасні

наукові погляди на право.

У правовій ідеології можуть відбиватися інтереси великих соціаль

них груп (класів, професійних, релігійних, етнічних), хоча конкретна

правова теорія або концепція завжди форму люється безпосередньо тим

чи іншим науковцем. В основі діяль ності будь-якої сталої політичної

партії завжди лежить певна політико-правова ідеологія — ідеологія лі-

бералізму, консерва тизму, соціал-демократичного або іншого спряму-

вання. Більше того, розвиток будь-якої держави

і навіть регіонального

об’єд нання держав передбачає наявність такої ідеології (національної

ідеї). Так, державне будівництво в СРСР відбувалося на основі ідеології

марксизму-ленінізму, а в основу розбудови української державності по-

кладено пануючу в Європейському Союзі кон цепцію демократичної,

соціальної, правової держави. В цілому політико-правова ідеологія роз-

винутих держав відображається

передусім в конституції країни.

Відмінність правової ідеології від правової психології полягає

в тому, що якщо остання має переважно емоційний характер, склада-

ється стихійно, переважно на основі повсякден ного побутового до-

свіду людей, то правова ідеологія в процесі пізнання права прагне дійти

до виявлення його сутності, змісту, визначити існуючі закономірності

і зв’

язки, а відтак, подати ці знання у вигляді певної догми. Вона скла-

дається на основі нау кових досліджень, вивчення юридичної літерату-

ри, в тому числі підручників.

Правова психологія і правова ідеологія не можуть існувати одна без

одної, оскільки вони тісно взаємодіють. Правові теорії, концепції, ідеї

суттєво впливають на правову психологію окремого

індивіда, соціальних

груп індивідів і суспільства в цілому. Від співвідношення психологічної

та ідеологічної складових у свідомості особи залежить зрештою її здат-

ність керувати своїми емоціями та настроями, діяти всупереч ним.

У свою чергу від правової психології залежить сприйняття особою тієї

чи іншої державно-правової теорії, концепції, доктрини.

До формування правової ідеології

в демократичній, правовій дер-

жаві висуваються такі вимоги. Вона повинна:

1) формуватися на основі пріоритету загальнолюдських стандартів

і цінностей, зокрема верховенства права і закону, принципів демокра-

тії, прав і свобод людини і громадянина тощо;

537

Розділ 31. Правова свідомість

2) будуватися на критичному сприйнятті вітчизняного і зару біжного

історичного досвіду, вивченні нових поглядів та підходів до правових

явищ;

3) орієнтуватися на раціональне поєднання інтересів особи, сус-

пільства і держави, виходячи при цьому з тези, що саме людина та її

права визнані найвищою соціальною цінністю, на досягнення соціаль-

ного і політичного компромісу.

У процесі правового регулювання правова свідомість виконує низ-

ку основних функцій, до яких передусім належать гносео логічна,

оцінна та регулятивна.

Гносеологічна (пізнавальна) функція передбачає накопичення знань

про право і практику його реалізації, сприйняття права, подальше

осмислення різних правових явищ, всієї правової дійсності. Без на-

копичення таких знань, їх осмислення неможливо виробити

конкретне

ставлення до права.

Оцінна функція передбачає оцінку правової поведінки (діяль ності)

людей, юридично значущих фактів і подій, документів, права в цілому

шляхом їх зіставлення із загальноприйнятими або індивідуальними

цінностями. В повсякденному житті у лю дині формується певне, пе-

редусім емоційне, ставлення до різних явищ і процесів правового

життя на основі власного

досвіду та правової практики. Норми, які

захищають і охороня ють інтереси людини, сприяють їх реалізації, діс-

тають, як прави ло, схвалення, позитивну оцінку. Недосконалі норми

з істотними прогалинами, суперечностями, що здатні порушувати

права і свободи людини, сприймаються негативно. Вони можуть

піддава тися конструктивній (аж до внесення пропозицій щодо удо-

сконалення змісту таких

норм) або деструктивній критиці (заперечен-

ня права, його зневага, протидія ефективному функ ціонуванню меха-

нізму правового регулювання).

У змісті правосвідомості виокремлюють оцінні суд ження щодо: пра-

ва і законодавства (принципів, норм, інститутів, галузей); правової пове-

дінки особи, груп осіб та об’єктів діяльності (злочинності, правопорушень,

правопорушників); правоохорон них органів (суду, юстиції, прокуратури

органів внутрішніх справ, адвокатури, нотаріату, їх діяльності); власної

поведінки з погляду визначення її як правомірної чи протиправної.

Практична реалізація оцінної функції сприяє формуванню правової

настанови особи (схильність до певного виду, моделі поведінки), що

засвідчує важливість даної функції для правової орієнтації особи, її

ставлення до права.

538

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Регулятивна функція безпосередньо пов’язана з реалізацією двох

попередніх функцій. Вона здійснюється через систему мотивів, цін-

нісних орієнтацій, правових настанов, які виступають спе цифічним

регулятором поведінки людей. Поведінка людини в цілому є свідомою

і вольовою, чим вона відрізняється від дій інстинктивного або рефлек-

торного характеру. Без активної творчої ролі правосвідомості дія

пра-

ва неможлива. Особливу роль у здійсненні цієї функції відіграють

правові настанови, які свідчать про готовність, схильність особи до

певної моделі поведінки — правомірної чи неправомірної, що форму-

ється під впливом низки економічних, соціальних або психофізіоло-

гічних чинників.

§ 2. Види правосвідомості

Усвідомленню сутності правосвідомості сприяють проведені за

різними критеріями класифікації.

1. За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індиві-

дуальну, групову, масову та суспільну. Передусім зазна чимо, що, по-

перше, суспільна, групова та масова правосвідомість не існує по за

індивідуальною, а по-друге, правосвідомість окремого індивіда в свою

чергу зумовлюється груповою, суспільною та

масовою свідомістю.

Індивідуальна правосвідомість — це система особистих по глядів,

уявлень, почуттів з приводу права. Вона формується під впливом ін-

дивідуальних обставин життя і психофізіологічних особливостей,

освіти і соціального стану, оточуючого середови ща і залежить від

рівня правової освіти особи, знання або незнання закону, його схва-

лення або несприйняття.

Групова правосвідомість існує на

рівні різних соціальних груп

(політичних партій, громадських об’єднань, профспілкових організацій

та ін.), верств населення, класів і відображає специфіку відповідної

групи. На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій,

умов життя, схожість сприйняття державно-правового буття, а також

авторитет лідера групи. Діапазон відмінностей правосвідомості різних

груп може бути надзвичайно широким

: від можливості створювати

тимчасові союзи для досягнення спільної мети (на приклад, передви-

борчі блоки або утворення парламентської більшості із представників

різних фракцій) до прямого протисто яння між ними.

539

Розділ 31. Правова свідомість

Від групової слід відрізняти масову правосвідомість, ха рактерну для

нестабільних, тимчасових громадських утворень, на приклад, натовпу,

учасників мітингів, демонстрацій. Масовій пра восвідомості не властиве

досягнення згоди учасників таких утворень з широкого кола правових

питань, ці об’єднання мають ситу ативний, нестійкий характер.

Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утво-

ренням (населенню країни, окремого регіону

, певному етно су). Вона

зумовлена як індивідуальною, так і груповою правосвідомістю. Напри-

клад, низкою характерних особливостей відрізняється класична юри-

дична правосвідомість, заснована на вірі в право і порядок, справед-

ливість суду, тоді як для пострадянських країн властиві ознаки підміни

правосвідомості етичними поглядами, по ширення правового нігілізму,

зневажливого ставлення до права і

закону. Слід підкреслити, що про-

тягом десяти років в українському суспільстві зроблено важливі, але

тільки перші реальні кроки для утвердження принципів верховенства

права, непорушності прав і свобод людини. Суспільна правосвідомість

як результат розумової діяльності відповідного суб’єкта позначається

на індивідуальній і груповій свідомості лише частково.

2. З погляду глибини відображення правової

дійсності вирізняють

три рівні пра восвідомості.

Побутова (емпірична) правосвідомість — найпоши реніший рівень

правової свідомості, який формується на основі повсякденного до-

свіду лю дей у сфері правового регулювання і значною мірою залежить

від здобутої правової освіти. Як правило, вона має емоційний, поверхо-

вий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія, а емо-

ційне сприйняття дійсності превалює над раціональним. Для людей

з таким рівнем правосвідомості можуть бути характерними знання

в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання право-

вих поглядів з моральними, етичними на становами. Оскільки побуто-

ва правосвідомість формується на основі повсякденного досвіду особи,

то вона передбачає встановлення лише зовнішніх зв’язків

між право-

вими явищами, не зачіпаючи його сутності.

Професійна правосвідомість притаманна юристам-професіоналам.

Вона формується внаслідок одержання спеціальної професійної (юридич-

ної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (правоохорон-

них органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної право-

свідомості, як правило, володіють не тільки спеціалізованими, конкрети-

зованими знання ми

чинного законодавства, а й вмінням, навичками його

засто сування. Разом з тим професійній правосвідо мості внаслідок певної

540

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

спеціалізації юристів властивий дифе ренційований характер. Так, найви-

щий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям,

які в процесі відправлення правосуддя зустрічаються з найрізноманітні-

шими правовими і пов’язаними з правом явищами.

Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне зна чення.

Він є вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадя-

нина. Цей

рівень обумовлений як необхідністю знати і розуміти право,

так і вмінням його застосовувати. Так, у процесі правозастосування

існують окремі етапи (юридична кваліфікація діяння, тлумачення норм

права тощо), кваліфіковано викона ти які можуть тільки юристи.

Хоча професійній правосвідомості юристів властивий високий

рівень розвитку, це не виключає можливості прояву деформації, на-

приклад, обвинувальний

уклін у позиції прокурорсько-слідчих кадрів,

формалізм тощо.

Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна нау-

ковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю,

які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих пра-

вових проблем. На відміну від буденної наукова пра восвідомість перед-

бачає не тільки наявність юридичної освіти, а й уміння оперувати

правовими

категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійсню-

вати широкі і глибокі узагальнення правово го матеріалу, тобто має

систематизований, комплексний характер. Сутність та особливості

наукової правосвідомості розкриваються також через співвідношення

її структурних елементів — у ній пра вова ідеологія превалює над пра-

вовою психологією.

§ 3. Правосвідомість і право

Правосвідомість і право — взаємозумовлені явища, яким прита-

манні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи;

виконують нормативні функції; регулюють суспільні відносини; обу-

мовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеоло-

гічними, культур ними та іншими чинниками. Все це визначає наперед

їх єдність. Правосвідомість як важливий прояв права може здійснюва-

ти самостійне

правове регулювання, що відбувається в разі відсутнос-

ті інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами

права. Наприклад, це може мати місце при додержанні права, застосу-

ванні аналогії закону і аналогії права.