Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

541

Розділ 31. Правова свідомість

Разом з тим правосвідомість і право мають відносно авто номний

характер. Так, право є об’єктивним, реальним, інституційним утворен-

ням, зміст якого становить система загаль нообов’язкових, формально

визначених норм і принципів, утіле них у відповідні форми (джерела)

права. Правосвідомість є суб’єктивним явищем, зміст якої становлять:

правові ідеї, цінності, поняття; суб’

єктивне ставлення до чинного пра-

ва як фено мену суспільного життя; уявлення людей про минуле чи

бажане право; емоційні реакції на різноманітні правові явища та про-

цеси, вчин ки людей, особливо представників влади, та інші духовні

елементи.

У певних історичних ситуаціях (післяреволюційні, перехідні періо-

ди від одного типу правової системи до іншого

), коли система права

лише формується, правосвідомість стає основою усього механізму

правово го регулювання. Проте це тимчасове явище, правосвідомість

може замінювати право тільки на початковому етапі його становлення.

Ці категорії істотно різняться і за рівнем та характером своєї струк-

тури. Якщо право має чітку структуру, тобто поділяється на окремі

інститути, галузі, що

у своїй сукупності утворюють єдину ор ганічну

систему, то структурні елементи правосвідомості (право ва ідеологія

і правова психологія) не утворюють подібної системи, оскільки право-

свідомість за своєю природою не є цілісним, чітко структурованим

утворенням.

Правосвідомість і право також різняться за механізмами своєї дії.

Механізм дії правового регулювання, через який право впливає

на по-

ведінку суб’єктів права, втілений у складному юридичному інструмен-

тарії (норми права, суб’єктивні права і обов’язки, правові акти та ін.)

і передбачає застосування держав ного примусу. Право регулює пове-

дінку людей шля хом встановлення загальних, формально визначених

зразків, ета лонів поведінки — владних імперативів, що впливають на

свідомість і

волю людей. Як регулятор поведінки людей воно має

об’єктивний характер, не є проявом свідомості окремої людини, груп

людей. Дія правосвідомості полягає в загальній правовій оцінці соці-

альних фактів, судженнях про відповідність поведінки суб’єктів сус-

пільних відносин нормам і принципам права. Свою регулятивну функ-

цію правосвідомість здійснює через усвідом лення

обов’язковості

юридичних норм і принципів і разом з тим критеріїв правильності,

соціальної виправданості поведінки (діяльності). Правосвідомість

характеризується різно манітністю суджень, ставленням суб’єктів до

права, оскіль ки одна людина може визнавати чинне право, інша — за-

542

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

суджувати, а третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний

характер має правосвідомість окремих груп населення.

Право і правосвідомість — взаємопов’язані, але все ж відносно

самостійні елементи пра вовій системі суспільства, що також різнить

їх. Право — це нор мативний елемент правової системи, з якого бере

початок правове регулювання суспільних відносин. На відміну від

нього правосвідомість як ду ховне утворення пронизує не тільки всі

форми, стадії механізму правового регулювання, а й елементи правової

системи.

Право і правосвідомість різняться і за часом своєї дії. Час дії норми

права визначено нормотворчим органом, який видав відповідну норму.

Право може зміню ватись, але особливість його така, що воно може

діяти

тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна в часі.

Це надзвичайно мінливе явище. Вона існує поряд з чинним правом,

охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність

впливати на процеси як правотворчості, так і правореалізації.

Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв’язку. Так,

правосвідомість залежить від права як

могутнього засобу інтелекту-

ального і морального впливу, що сприяє розвит кові тих чи інших

правових уявлень. Її становлення і розвиток потребують знання і ро-

зуміння як права, так і інших правових явищ. У свою чергу правосві-

домість теж впливає на право. Цей вплив відчувається у процесі як

правоутворення, так і правореалізації.

Конкретні шляхи і засоби цього

впливу різноманітні. Усі потреби суспільства, усі суспільні відносини,

що вимагають правової рег ламентації, перш ніж набути нормативного

закріплення, стають предметом правосвідомості передусім суб’єктів

правотворчих повноважень, які покликані формулювати норми права,

приймати (видавати) нормативно-правові акти, вносити до них зміни,

систематизувати їх.

Формою впливу правосвідомості на

правоутворення є наукове про-

гнозування розвитку права. Форми прогнозування можуть бути різни-

ми: наукові публікації з обґрунтуванням необхідності в майбутньому

прийняття певних законів, внесення до них змін; програмні заяви

держав них і політичних діячів відносно свого бачення розвитку певних

сегментів права; висловлювання політичних партій та виборчих блоків

з таких самих питань.

Впливає на правоутворення і така форма прояву правосвідомості,

як планування законодавчої діяльності. На явність плану надає змогу

залучитися до законотворчого процесу всім зацікав леним суб’єктам,

543

Розділ 31. Правова свідомість

які мають змогу висувати свої пропозиції та зауваження до вже роз-

роблених проектів нормативно-правових актів або пропонувати аль-

тернативні проекти, що можуть бути використані при розробленні,

обговоренні проекту закону.

Важливою формою впливу правосвідомості на право утворення

і законотворчість є розроблення концепцій окремих за конів, інших

нормативно-правових актів. Визначення в концепції

мети правового

регулювання, обґрунтування завдань, які слід вирішити в разі при-

йняття того чи іншого акта, розроблення структури акта, формулюван-

ня шляхів і напрямків регулювання суспільних відносин тощо — все

це дає змогу суб’єкту правотворчих повнова жень заздалегідь вивчити

питання про зміст нормативно-правового акта, доцільність включення

до нього тих чи

інших нормативних приписів, спрогнозувати ефектив-

ність його регулятивного потенціалу і прийняти рішення про розро-

блення нормативно-правового акта або відкласти його на майбутнє.

Своєрідною за змістом формою впливу правосвідомості на право-

утворення є її провідна роль на конкретних стадіях законотворчого про-

цесу. При цьому значення того чи іншого виду правосвідомості

має

власну специфіку на кожній стадії. Для визначення шляхів формування

права правова психологія дає «будівельний матеріал» у вигляді думок,

почуттів, намірів людей відносно врегулювання певної сфери суспільних

відно син. При розробленні законопроекту законодавець спирається на

правосвідомість і враховує правову культуру народу, окремих соціальних

груп, створює правові приписи, які б втілювали в

собі очікувані

суб’єктами суспільних відносин еталони і зразки поведінки.

Особливого значення професійна правосвідомість набуває на етапі

обговорення та прийняття нормативно-правових актів. Народні депу-

тати репрезентують в парламенті волю своїх виборців, але одночасно

представляють інтереси і політичної партії (блоку), до складу якої

вони входять. Під час обговорення у депутата виникають

певний, іно-

ді доволі складний психологічний стан, настроєність правосвідомості

на позитивне чи негативне ставлення до обговорюваного законопро-

екту, а відтак, на відповідне результативне голосування, яке може бути

зумовлене як правосвідомістю самого депутата, так і позицією депу-

татської фракції або настроями виборців. Рішення, яке складається

в свідомості кожного парламентаря, є результатом

досягнення відпо-

відного компромісу між цими проявами правосвідомості. Зазначимо,

що кінцевий результат ніколи не є наперед вирішеним, про що свідчать

непоодинокі випадки, коли депутатська фракція голосує з приводу

544

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

певного законопроекту всупереч тій позиції, яку вона проголошувала

під час виборчої кампанії або голосування конкретного депутата всу-

переч позиції власної фракції. Зрештою, стане проект документу за-

коном чи його буде відхилено, залежить від кількості позитивних на-

станов народних депутатів щодо його прийняття. Але на схвалений

парламентом закон може бути накладено вето

президента, що означає

факт невідповідності між оцінкою його змісту на рівні правосвідомос-

ті цих суб’єктів законотворчості.

У процесі правореалізації правосвідомість відіграє не менш важ-

ливу роль, ніж у правотворчості. При таких формах реалізації норм

права, як виконання, додержання, викорис тання, правосвідомість орі-

єнтує суб’єктів права на добровільне виконання і

додержання норм

права, недопущення зловживання правом при його використанні. Тут

на перше місце вису вається рівень почуття права і законності, що ви-

конує функцію гаранта найбільш масового добровільного додержання

та вико нання норм права.

У процесі правозастосування специфічну роль відіграє профе сійна

правосвідомість. Кожна посадова особа, особливо працівники право-

охоронних органів та

суду, зобов’язана знати зміст, сенс норм права,

вміти застосо вувати правила тлумачення, бути переконаною у спра-

ведливості і законності тих рішень, які вона приймає. Невипадково

норми КПК, ЦПК України прямо приписують суддям оцінювати до-

кази, виносити рішен ня, керуючись і нормою права, і своїм внутрішнім

переконанням. Професійна свідомість відіграє вирішальну

роль при

заповненні прогалин у праві, застосуванні аналогії права і закону. Без

належ них знань принципів права, вміння порівнювати між собою його

схожі норми правозастосування практично неможливе.

§ 4. Поняття та види деформації

правосвідомості. Правовий нігілізм

У цілому взаємодія права і правосвідомості має конструктив ний

характер. Однак на певних етапах розвитку держави і права можуть

створюватися історичні передумови для форму вання дефектної право-

свідомості, яка є антиподом високої пра вової культури. Деформація

правосвідомості проявляється у ви кривленні уявлень про цінність

права. Традиційно її зводять до правового нігілізму. Проте він

є лише

одним з різновидів цього явища. Іншими проявами дефектної право-

545

Розділ 31. Правова свідомість

свідомості є пра вовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий ди-

летантизм та «переродження» правосвідомості. Спільним для всіх

видів де формації виступають правова неосвіченість, низький рівень

правосвідо мості та політико-правової культури суб’єктів права. Разом

з тим кожен з названих видів деформації має свою специфіку.

Правовий інфантилізм проявляється у несформованості пра вових

знань або

їх недостатній глибині, однак при особистій пере конаності

в наявності належної юридичної підготовки. Він розгля дається як від-

носно м’яка за наслідками форма деформації правосвідомості. Най-

більшого поширення правовий інфантилізм набуває серед працівників

правоохоронних та інших правозастосовних органів, які не здобули

фундаментальної юридичної освіти.

Правовий ідеалізм (романтизм) характеризується таким ста

ном

правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб держав ного апара-

ту, при якому відбувається переоцінка реальних мож ливостей форм

права впливати на суспільні відносини і процеси.

Хоча ідеалізм і має протилежну нігілізму спрямованість, та за сво-

їми деструктивними наслідками він становить не меншу загро зу для

суспільства. Очікування від права результатів, які воно

об’єктивно не

здатне забезпечити, закономірно з ча сом призводить до розчарування

в ньому і далі до нігілістичних поглядів і оцінок права. Так, на етапі

виборення незалежності України і прийняття її Конституції значна

частина суспільства мала ілюзію щодо можливості шляхом прийняття

нового законодавства, копіювання зарубіжного досвіду забезпечити

європейський рівень життя. За

роки незалежності парламентом було

прийнято близько 3 тис. законів, а ще більше 10 тис. підзаконних норма-

тивно-правових актів видано Президентом України, Кабінетом Міні-

стрів України, іншими органами виконавчої влади. Однак помилко вий

вибір предмета регулювання, відмова від проведення попе редніх пра-

вової, економічної, соціальної експертиз нормативних актів, недоско-

налість використовуваної законодавчої техніки, відсутність

системно-

го підходу при реформуванні певної сфери суспільних відносин і,

нарешті, відсутність необхідних політичних, економічних, соціальних,

культурних передумов для їх реалізації унеможливили досягнення

очікуваних результатів, а відтак, породили кризу довіри значної час-

тини суспільства до законодавства і парламенту.

Правовий дилетантизм означає вільне поводження із зако ном (поверхо-

ве або неадекватне тлумачення

правових норм, відсутність системного

підходу при їх оцінці та ін.) або оцінкою юридичної ситуації, що в цілому

зумовлено легковажним став ленням до права. Особливої небезпеки ця

546

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

форма може набути в разі тиражування таких підходів через засоби масової

інфор мації (наприклад, усупереч дії презумпції невинуватості тверд ження

про визнання особи до судового рішення винною у вчиненні злочину).

Правова демагогія передбачає легковажне або свідоме справляння

такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість

людей, наслідком якого стає формування од

нобічного чи викривлено-

го уявлення про правову дійсність. Не безпечність правової демагогії

полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність

певної цінності права, усвідом лює існування довіри до нього з боку

інших і саме тому викорис товує його для досягнення власних корис-

ливих інтересів, прикри ваючи свої наміри розмовами про

суспільне

благо. Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомос-

ті набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжу-

ється ви користанням широких можливостей засобів масової інформа-

ції та реклами впливати на суспільну думку («чорний піар»).

Найпоширенішою, а відтак, і особливо небезпечною формою ви-

кривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має

широкий

діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного

ставлення до правових форм організації суспільних відносин через

заперечення соціальної цінності права до свідо мого ігнорування вимог

закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики

чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних

органів, яка сприяє вияв ленню існуючих недоліків і спрямована на

вдосконалення право вої системи держави.

До основних рис сучасного правового нігілізму належать: гор довито-

зневажливе, поблажливо-скептичне сприйняття права; ма сове поширен-

ня його як серед населення в цілому, так і серед представ ників держав-

ної влади; багатоманітність форм прояву — від кримінальних до легаль-

них, від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних;

його поєднання

з деструктивною критикою і популістською спрямова-

ністю; сполучення правового нігілізму з політичним та етичним нігіліз-

мом, що створює деструк тивну ситуацію в суспільстві і державі.

Проявів правового нігілізму багато. Найпоширенішими серед них є:

«війна законів», тобто видання суперечливих або таких, що виклю- –

чають дію один одного, нормативно-правових актів,

невід повідність за-

конів конституції, а підзаконних нормативних актів — законам (наприклад,

існування в старому КК статті, яка передбачала смертну кару, при запере-

ченні існування такого покарання ст. ст. 3 та 21 Конституції України);

неузгодженість дій окремих гілок влади у проведенні право вої –

політики;

547

Розділ 31. Правова свідомість

підміна законності політичною, ідеологічною або прагматич ною –

доцільністю;

свідоме недодержання або невиконання правових приписів орга- –

нами державної влади, організаціями та громадянами (на приклад, ухи-

лення від сплати податків суб’єктами підприємниць кої діяльності);

порушення прав і свобод людини і громадянина; –

неповага до правоохоронних органів, протидія їх законним ви- –

могам тощо.

Правовий нігілізм може існувати на рівні як ідеології, так і практики.

В першому випадку йдеться про розроблення таких те орій, концепцій,

доктрин (наприклад, ідеологія марксизму-ленінізму), в яких на теоретич-

ному рівні обґрунтовуються думки про те, що право не має самостійної

соціальної цінності, а має цінність лише інструментальну, внаслідок

чого

розглядається як щось другорядне, похідне від держави явище. Значно

більшу небезпечність правовий нігілізм ста новить тоді, коли погляди

реалізуються на практич ному рівні. Це втілюється в протиправну пове-

дінку (діяльність) лю дей та їх організацій або, як найбільш негативний

прояв, у протиправну політику державної влади, яка проявляється в ма-

совому порушенні

прав і свобод громадян чи навіть терорі стосовно окре-

мих осіб, етнічних, релігійних, соціальних груп, політичних сил.

Причини правового нігілізму можуть бути різними. Так, по ширення

нігілістичних поглядів на право пояснюється історич ними чинниками.

Україна протягом тривалого часу входила до складу Російської імперії

і СРСР, де порушення прав і сво бод людини,

створення репресивного

законодавства, недоско налість правосуддя і його залежність від ви-

конавчої влади були нормою життя. В ті часи не людина, її життя

і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а влада вважа-

лася найвищою соціальною цінністю, що кваліфікувалася як одна із

визначних засад російської радянської історії. Внаслідок цього

право

і закон розглядалися як другорядні щодо держави явища. Теоретич ним

підґрунтям правового нігілізму тривалий час була ідея про буржуазний

за своєю сутністю характер держави і права, які при речені на відми-

рання після перемоги соціалістичної революції, та диктатуру пролета-

ріату як владу, що не може бути пов’яза ною або обмеженою

законом.

На етапі переходу України від тоталітарного минулого до демокра-

тичного устрою суспільного і державного життя певний розвиток нігі-

лістичних поглядів на право зумовлений політич ними, економічними та

соціальними кризовими явищами, неза вершеністю конституційної, ад-

міністративної, правової і судової реформ, невідлагодженістю механізму

реалізації прийнятих за конів, розвитком правового ідеалізму тощо.

548

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Розвитку нігілістичних поглядів та настанов, особливо серед мо-

лоді, нині істотно сприяє романтизація злочинного світу в кінемато-

графі, художній літературі та інших сферах мистець кої діяльності.

«Переродження» правосвідомості обґрунтовано визнається одним

з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян.

Йому притаманна максимальна ступінь викривлення правових ідеалів,

свідченням чого стає свідоме вчинення людиною умисних

, переважно

тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких найчастіше виступають

жорстокість, користь та ін. Особливу небезпечність становлять такі

види «переродження» правосвідомості, наслідком яких є організована

злочинність і корупція, що завда ють значної шкоди процесу реалізації

принципів верховенства права, недоторканності основних прав і свобод

людини, станов лення демократичної, правової держави, підвищення

рівня правової культури

особистості і суспільства в цілому.

В Україні, яка стала на шлях просування до демократичної, правової

державності, де діють принципи верховенства права і правового закону,

боротьба з деформацією правової свідомості має розглядатися як пріо-

ритетний напрямок діяльності ком петентних державних органів і сус-

пільства в цілому. На рівні державної політики повинен бути

розробле-

ний комплекс спеціальних засобів протидії деформації правосвідомості,

зокрема правовому нігілізму. До таких напрямків слід віднести: завер-

шення конституційної, правової, адміністративної, судової реформ;

по долання політичної та економічної кризи; підвищення ролі та ефек-

тивності суду; вдосконалення організації та забезпечення ефективності

функціонування системи правоохоронних органів; організацію системи

правового виховання і освіти, ефективну

профілактику правопорушень;

якісну підготовку і перепідготовку юридичних кадрів та ін.

Контрольні запитання

1. У чому полягає відмінність між суспільною і масовою право-

свідомістю?

2. У чому полягає відмінність між професійною і науковою

правосвідомістю?

3. Чим відрізняється правова свідомість від інших видів свідо-

мості?

4. У чому полягає вплив правосвідомості на процес право-

творчості?

5. Який з видів деформації правосвідомості є найбільш небез-

печним? Чому?

549

Розділ 32

Правова культура

суспільства

§ 1. Поняття правової культури.

Види та типи правових культур

З правовою державою нерозривно пов’язаний такий феномен, як

правова культура, котру слід розглядати як одну з найважливіших пере-

думов і необхідну умову формування демократичної, правової держави.

Від рівня правової культури суспільства безпосередньо залежать усві-

домлення сутності правових явищ і процесів, розуміння закономірностей

і тенденцій їх розвитку. Високий рівень правової культури

суспільства,

адекватне відображення в ній потреб і закономірностей суспільного

розвитку є запорукою правильної постановки мети у праві, успіху в пра-

вовому регулюванні, спрямованому на її досягнення.

Категорія «правова культура» є однією з якісних характерис тик

правової системи країни, яка посідає надзвичайно важливе місце в за-

гальній теорії права. Існують певні труднощі

щодо ви значення цього

поняття. Така ситуація пояснюється, зокрема, тим, що ні у філософії,

ні в інших суспільних науках немає однозначно го підходу до розумін-

ня феномену культури — на сьогодні існують понад 250 її дефініцій.

Багатоманітність визначень даного явища пояснюється, по-перше, тим,

що правова культура може розглядатися стосовно як суспільства в

ці-

лому, так і його окремих груп, а також особистості; по-друге, відмінним

розумінням дослідниками змісту таких базових категорій, як «право»

і «культура».

550

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

У цілому в науці сформувалися три основні підходи до цього по-

няття:

1) антропологічний, згідно з яким культура — це сукупність усіх

благ, створених людиною;

2) соціологічний, за яким культуру слід сприймати як су купність

усіх духовних цінностей;

3) найширший — філософський, згідно з яким культура є певним

історичним рівнем розвитку суспільства, творчих сил та

здібностей

особистості.

Всі ці підходи певною мірою використовуються правовою нау-

кою.

Під правовою культурою розуміють якісний стан правового

життя суспільства, який характери зується досягнутим рівнем роз-

витку правової системи — ста ном та рівнем правосвідомості, юри-

дичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики,

законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гаран-

тованості

основних прав і свобод людини.

Правова система будь-якої країни є невід’ємною складовою куль-

тури відповідного суспільства, усвідомлення особливостей якої спри-

яє визначенню характерних рис і особливостей правової системи,

і навпаки. Правова культура формується на менталітеті певного на-

роду, а тому може розглядатися як один з критеріїв ідентифікації на-

ціональних

правових систем.

Кращому пізнанню такого складного феномену, як правова культура,

сприяє її типологізація. Типологія як метод наукового пізнання перед-

бачає виділення всіх існуючих правових культур як самостійних оди-

ниць та їх наступне згрупування за допомогою певного узагальненого

типу. В рамках кожного типу можна потенційно виділяти ще й види та

підвиди.

В літературі традиційно прийнято виділяти такі типології

правової культури.

Залежно від історичного типу держави і права (в рамках формацій-

ного підходу до їх поділу) можна виділити правову культуру рабовлас-

ницького, феодального, буржуазного, соціалістичного та постіндустрі-

ального суспільств. Кожний з цих типів характеризується своїми спе-

цифічними особливостями. Так, у період рабовласництва через

юри-

дичні та міфопоетичні тексти в правову культуру проникли найбільш

сталі та глибинні міфологічні образи і уявлення стародавніх людей про

порядок і його порушення, про правду і кривду, гармонію і дисгармо-

нію тощо, тобто все те, що можна оцінювати як своєрідний доправовий