Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

521

Розділ 30. Правова, соціальна держава

хідні параметри для усієї системи впорядкування суспільних відносин,

виступають, безперечно, норми права. Йдеться лише про нагальну

необхідність урахування інших важливих чинників, що здатні гаран-

тувати досягнення реальних правових результатів, забезпечити дійсну

ефективність законодавства, а тому й здійснення своєрідного тесту-

вання норм права на життєздатність, остаточним критерієм якої ви-

ступають судові рішення

§ 4. Поняття правопорядку

Однією з найважливіших категорій теорії держави і права є «право-

вий порядок», або, скорочено, «правопорядок». Вона широко застосо-

вується як у науковій та навчальній літературі, так і в національному

та міжнародному праві. Так, у ч. 1 ст. 19 Конституції України встанов-

лено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповід-

но до

яких ніхто не може бути примушений робити те, що не перед-

бачено законодавством.

Правопорядок посідає важливе місце в понятійному апараті теорії

держави і права, що вимагає більш чіткої і однозначної його інтерпре-

тації. Розумінню цього спеціального юридичного терміна допомагає

звернення до аналізу слова «порядок», яке у загальномовному вживан-

ні пояснюється

як стан, коли все робиться так, як слід, відповідно до

певних вимог; лад, злагодженість, узгодженість; додержання норм по-

ведінки; чинні де-небудь закони, правила тощо.

З усіх підходів до тлумачення правопорядку в юридичній літературі

найбільш виваженим видається той, коли він розуміється як стан впоряд-

кованості, узгодженості суспільних відносин, сформований на основі

права і в умовах законності. Перш за все правовий порядок слід розумі-

ти як фактичний стан правовідносин у певному суспільстві, який полягає

в досягнутому рівні впорядкованості суспільного життя різноманітними

юридичними засобами, що ґрунтуються на правовому законі.

Як видно з наведеного визначення, правопорядок тісно пов’язаний

з такими поняттями, як право

і законність. Право (при цьому слід

пам’ятати про нетотожність понять «право» і «закон») є основою

і необхідною умовою правопорядку. На це вказує сам термін «правовий

порядок» — тобто порядок, заснований на праві як на втіленні ідей

справедливості, рівності, свободи, гуманізму. Право по своїй суті пе-

редбачає порядок, спрямоване на встановлення

злагоди, ладу в сус-

522

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

пільстві. Його метою є регулювання та охорона відносин у суспільстві,

тобто їх упорядкування. Таким чином, правовий порядок — мета і ре-

зультат існування права. Саме право закріплює моделі належної по-

ведінки, межі свого впливу на суспільні відносини, окреслюючи сферу,

в якій можливий правопорядок. Право регламентує прийоми, способи

і засоби впливу на поведінку

суб’єктів. Отже, право закріплює систему

заходів з установлення та підтримання правопорядку і виступає орга-

нізаційною юридичною передумовою останнього.

Однак наявність права не гарантує реальної впорядкованості сус-

пільних відносин. Обов’язковою умовою існування правопорядку

є також додержання законності, а точніше, режим правозаконності. Це

означає, що в основі правопорядку лежить закон,

який має правовий

зміст, відповідає правовому ідеалу, тобто правовий закон, а також що

положення такого закону правильно реалізуються в поведінці учасни-

ків правовідносин, які належним чином виконують свої обов’язки,

утримуються від порушення правових заборон, правомірно викорис-

товують надані їм права.

Таким чином, про правопорядок можна говорити у тому разі, коли

змістом правовідносин є реальне здійснення прав і обов’язків їх учас-

ників у точній відповідності з буквою і духом закону, правом. Право-

порядок передбачає, що в поведінці суб’єктів права реально повністю

втілюється вся система правових засобів, насамперед правових норм,

що має високу злагодженість. Це досягається через незначну пошире-

ність

юридичних колізій, передусім, колізій в законодавстві, а також

наявність ефективних механізмів їх подолання. Унаслідок цього фор-

мується взаємоузгоджена, несуперечлива правомірна поведінка

суб’єктів права, що дає підстави говорити про появу такого стану сус-

пільного життя, як правопорядок.

Правопорядок виступає однією з ознак і умов існування правової

держави. Натомість реальний правопорядок може

досягти належного

рівня лише в правовій державі, де він перестає бути простим законо-

порядком (останній можливий, зокрема, і в антидемократичній держа-

ві), а стає порядком, заснованим на праві. Це взаємозумовлені явища.

Тільки у правовій державі з’являються всі передумови до появи право-

порядку. Йдеться про панування права в усіх сферах

життя, яке перед-

бачає наявність правового законодавства, пріоритет прав людини та

реальне функціонування всієї правової системи на правових засадах,

а також демократичний характер держави, розвиненість громадянсько-

го суспільства, незалежний і ефективний суд, високий рівень правової

523

Розділ 30. Правова, соціальна держава

культури населення, що в сукупності робить можливим верховенство

права і правопорядок як стан упорядкованості суспільного життя на

основі права.

Тісний зв’язок правопорядку з правовою державою пояснюється

також його залежністю від владної діяльності останньої, яка полягає

у здійснюваних на правовій основі законодавстві, реалізації та охороні

правових приписів. Правовий порядок неможливий без

складної систе-

ми організаційних, примусових та інших заходів з боку держави.

Важливим супутником правопорядку є і соціальний характер дер-

жави. Тільки та держава, де людина є найвищою реальною цінністю,

де створено умови для реалізації прав особи в усіх сферах її життєді-

яльності, насамперед у соціально-економічній, де забезпечено рівні

гідні

умови для вільного існування та розвитку індивіда, сприймаєть-

ся як виразник інтересів усіх і кожного. З’являється спільність інте ресів

особи і держави, підвищується авторитет останньої, формується розу-

міння цінності її діяльності, розвивається зацікавленість у добровіль-

ному слідуванні забезпечуваним державою правилам поведінки. Отже,

розвиток соціальної та правової сутності держави виступає умовою

правового порядку в суспільстві. Зі свого боку, правопорядок справляє

зворотний вплив на цей процес через виконання власної функції — за-

безпечення нормальної життєдіяльності суспільства, створення умов

для всебічного гармонійного розвитку людини.

Правопорядок розкриває, наскільки суспільне життя реально функ-

ціонує на правових засадах. Він є певним станом цього життя і харак-

теризує взаємне

розташування, зв’язки, взаємодію окремих елементів

соціальних систем, у першу чергу правової. Розуміння правового по-

рядку як стану аж ніяк не заперечує його мінливості, динамізму. В кож-

ний новий момент свого існування суспільне життя має різний ступінь

упорядкованості відповідно до наявних на цей час умов.

Підбиваючи підсумок наведеному, можна виділити

низку істотних

ознак правопорядку:

1) правопорядок виступає метою і фактичним результатом існуван-

ня права, що у свою чергу є для нього основою, необхідною переду-

мовою;

2) правопорядок існує лише за наявності правозаконності;

3) правопорядок передбачає високоузгоджену дію механізму право-

вого регулювання;

4) правопорядок нерозривно пов’язаний з правовою державою,

оскільки, по-перше, тільки

суспільство, в якому існує правова держава,

524

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

дає можливість появи справжнього правопорядку; по-друге, право-

порядок спирається на складну систему організаційних, примусових

та інших заходів з боку правової держави; по-третє, сам правопорядок

виступає однією з істотних ознак правової держави;

5) важливим супутником правопорядку є також соціальний харак-

тер держави;

6) правопорядок є станом суспільного життя, який характеризує

взаємне

розташування, зв’язки, взаємодію окремих елементів соціаль-

них систем, у першу чергу правової.

Аналіз проблеми правопорядку неможливий без розгляду його

співвідношення з громадським порядком. Останній є станом упоряд-

кованості суспільного життя, що з’являється внаслідок реалізації всієї

сукупності соціальних норм певного суспільства. Право регулює і охо-

роняє найбільш значущі відносини,

а тому правовий порядок охоплює

найважливішу частину соціальних зв’язків. Із цього випливає, що

правопорядок є найважливішою складовою громадського порядку, яка

виступає опорою останнього. Правопорядок є запорукою злагоди та

спокою і робить можливим нормальне функціонування усіх сфер сус-

пільства.

З іншого боку, право, внаслідок якого формується правопорядок,

здійснюється в соціальному контексті

, у складній взаємодії з функці-

онуванням інших підсистем суспільства. Стан впорядкованості сус-

пільних зв’язків, що формуються на підставі норм моралі, звичаїв,

релігійних норм, створює сприятливе середовище для реалізації права

і встановлення правопорядку. Зокрема, вимоги різних соціальних норм

часто збігаються, що дає додатковий поштовх до правомірної поведін-

ки. Чим глибші

зв’язки, взаємодія права та інших систем регуляції, чим

природнішими для культури певного суспільства є правові вимоги, тим

надійніші правовий порядок і громадський порядок у цілому.

Правовий порядок як певний стан життя суспільства має особли-

вості, що відповідають конкретній специфіці тієї чи іншої соціальної

системи в той чи інший час. Іншими

словами, правопорядок має досить

значну різноманітність своїх проявів.

1. За стійкістю можна виділити стабільний та мінливий різновиди

правопорядку. Певна відносність цих термінів зрозуміла: правопорядок

одночасно поєднує ознаки стабільності та динамізму. Однак у нашому

випадку йдеться про те, наскільки правопорядок є усталеним, наскіль-

ки надійно і непохитно він протистоїть деструктивним явищам у

сус-

пільстві, наскільки однаковим є рівень протиправної поведінки в ньо-

525

Розділ 30. Правова, соціальна держава

му. Наприклад, зростання злочинності призводить до зміни рівня

стабільності правопорядку в соціумі.

2. Оскільки правопорядок єдиний і цілісний в межах відповідної пра-

вової системи, за сферою, в якій він виникає, виокремлюються міжна-

родний, наднаціональний та національний різновиди правопорядку. Перший

різновид формується на підставі норм міжнародного права у сфері між-

народних зносин

і є умовою нормального існування людства в масштабах

певного регіону, континенту, планети. Так званий наднаціональний право-

порядок — це спільний порядок наднаціональних утворень (на кшталт

Європейського Союзу), що формується на підставі національного права

країн-учасниць і наднаціонального права об’єднання держав. Національ-

ний правопорядок складається в межах певної держави на підставі її

внутрішнього права. Кожний із названих різновидів знаходиться в тісно-

му взаємозв’язку, оскільки внутрішньодержавний порядок сприяє стабіль-

ності системи міжнародних зносин держав, і навпаки, глобальна впоряд-

кованість надає урівноважуючого імпульсу внутрішнім відносинам.

Правопорядок в Україні ще не досяг високого рівня розвитку та

характеризується недостатньою стабільністю. Шлях до становлення

реального правопорядку

непростий. Він пролягає через побудову

в українському суспільстві обов’язкових елементів соціальної, право-

вої, демократичної держави. Зараз же недостатня узгодженість зако-

нодавства, недоліки правореалізаційної практики, поширення право-

вого нігілізму стають на заваді правовому порядку в Україні.

§ 5. Поняття і ознаки соціальної держави

Важливою соціальною рисою правової держави є її здатність без-

перервно розвиватися відповідно до потреб суспільного життя. Розпо-

чавши з демократизації політичної сфери, громадянське суспільство

наприкінці XIX ст. зако номірно приходить до аналогічних процесів

в економічній і соціальній сферах. Протягом двох століть чітко про-

стежується еволюція поглядів на співвідно шення держави і особистос-

ті

з погляду виконання державою соціальних обов’язків перед осо-

бистістю та суспільством — від повного заперечення таких обов’язків

правовою державою в її ліберальній інтерпретації (так званою «дер-

жавою нічного сторо жа») до підняття соціально-економічних прав на

рівень консти туційних соціальною, правовою державою. З огляду на

це слід за значити, що формування

концепції соціальної держави слід

526

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

розглядати як наступний, якісно новий історичний етап у процесі роз-

витку і удосконалення вчення про правову державу.

Теоретична конструкція соціальної держави складалася по ступово,

відповідно до усвідомлення громадянським суспіль ством об’єктивної

потреби в зміні сутності держави. Прагнення пов’язати політику з мо-

раллю, глибинними потребами людини сприяло консенсусу соціал-

демократичного руху

, лібералізму та християнства в питанні форму-

лювання цінностей (свобода, спра ведливість, солідарність), на яких

має бути заснована діяльність цієї дер жави, і визначення цілей (спри-

яння функціонуванню громадян ського суспільства, досягненню його

консолідації тощо), які вона переслідує.

При характеристиці соціальної держави слід урахувати те, що хоча

вона, як і правова держава, має

специфічні ознаки, однак залишається

власне державою, у якої є загальнородові з правовою державою ознаки

і риси. При визначенні змісту соціальної держави треба виходити з єд-

ності правової, демократичної, соціальної державності. Як демократич-

на держава вона слугує свободі як вищій цінності, сприяє її піднесенню

до рівного доступу до власності, рівних виборів,

рівності прав на участь

у здійсненні політичної влади, забезпечення багатоманітності політич-

ного і культурного життя; як правова — забезпечує організацію суспіль-

ного і дер жавного життя на принципах права, гарантує правопорядок,

сприяє досягненню особистістю самостійності і відповідальності за свої

дії, дбає про раціональну обґрунтованість юридичних рішень, стабіль-

ність правової системи; як соціальна —

визнає лю дину найвищою со-

ціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили

у важку життєву ситуацію, з метою за безпечення кожному гідного

рівня життя, перерозподіляє еко номічні блага відповідно до принципу

соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні гро-

мадянського миру і злагоди в суспільстві.

Таким чином, втілення принципів демократичної,

правової держа-

ви створює певні передумови для досягнення соціальної рівності, тоді

як реалізацію положень соціальної держави можна розглядати як ді-

яльність, котра у підсумку сприяє попередженню руйнації цінностей

демократичної і правової держави.

Дослідження досвіду становлення і функціонування соціальної дер-

жави доводять відсутність її єдиної моделі не тільки у світі, а й

навіть

в Європі. Це пов’язано з тим, що соціальна держава є гранично загаль-

ною категорією. Саме тому вона не може бути піддана докладній право-

вій стандартизації. Навпаки, питання про її зміст відкривається для

527

Розділ 30. Правова, соціальна держава

вільної політичної дискусії. Існує значна кількість класифікацій соціаль-

ної держави. Так, якщо в континентальній Європі панує власне модель

«соціальної держави», то в США, Великій Британії та Скандинавських

країнах — «держава добробуту». Відмінність між ними полягає в об-

сязі їх змісту. Якщо під поняттям «соціальна держава» слід розуміти

виключно сукупність власне соціальних

функцій держави, діяльність,

спрямовану на пом’якшення наслідків економічних криз за допомогою

соціальної політики, то зміст держави добробуту значно ширший. Остан-

нім поняттям охоплюється вся система заходів, спрямованих на подо-

лання різноманітних «вузьких місць» у суспільному розвитку, в тому

числі в економіці, тоді як діяльність соціальної держави прямо не зачіпає

функціонування

економічного фундаменту суспільного життя.

Відповідно до специфічних систем соціального страхування і дер-

жавної соціальної політики, взятих у співвідношенні зі специфічними

варіантами капіталізму (моделями ринкової економіки), соціальні

держави прийнято поділяти на «позитивну державу», власне «соціаль-

ну державу» і «державу загального добробуту». Зустрічаються й інші

загальні та регіональні класифікації соціальних держав.

Незважаючи

на зростаючу інституціональну диференціацію моде-

лей соціальної держави, існує щось загальне, що їх об’єднує, — це

усвідомлення того, що соціальна справедливість і соціальне вирівню-

вання йдуть на користь економічному розвиткові, оскільки не є лише

витратними чинниками. І навпаки, економічний розвиток має йти на

користь соціальному вирівнюванню. Отже, за багатоманітністю інсти-

туційних

особливостей соціальних держав стоїть спільність цілей,

завдань та принципів.

У процесі дослідження соціальної держави важливе місце відведено

визначенню її принципів. Принципи соціальної держави відображають

закономірності її розвитку і функціонування. Внаслідок свого об’єктивного

характеру їм притаманні, по-перше, стабільність — вони залишаються

незмінними протягом тривалого часу; по-друге, імперативний характер

вимог.

Це означає, що вони мають незаперечний характер; ілюструють

зв’язок соціальної держави з такими явищами суспільного життя, як де-

мократія, право, громадянське суспільство тощо; властиві саме соціальній

державі як одному з найважливіших елементів у механізмі державно-

політичної системи розвинутих країн Заходу, а тому не характерні для

інших держав, хоча останні і

виконують соціальні функції.

Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соці-

альної держави для неї характерні такі спільні ознаки:

528

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

1) соціальна держава є закономірним продуктом еволюції грома-

дянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства со-

ціальної демократії;

2) вона завжди визнається якісною харак теристикою правової дер-

жави;

3) проголошення держави со ціальною є важливою конституційною

гарантією забезпечення і захисту соціальних прав людини;

4) оскільки як мета діяльності соціальної держави, так і сама ця

діяльність (соціальна політика) визначаються правовими рішеннями,

то її функціонування перед бачає наявність розвинутого соціального

законодавства;

5) со ціальна держава слугує забезпеченню громадянського миру

і злагоди в суспільстві;

6) утвердження соціальної державності сприяє трансформації рин-

кової економіки на соціальну ринкову, служінню власності інтересам

як власника, так і суспільства.

В конституціях деяких країн (наприклад,

Македонії, Франції та

Хорватії) термін «соціальна держава» вживається без будь-яких по-

силань на правову державу. Це викликає запитання: а чи може ця

держава існувати в іншій якості, крім характеристики правової держа-

ви? З цього приводу варто нагадати, що правова держава належить до

принципів конституційного ладу, які набувають своєї конкретизації за

допомогою низки конституційних норм. Тому, якщо навіть в консти-

туції прямо не визнано державу правовою, то це лише означає, що

даний принцип в ній існує як збірне поняття (сукупність норм, що за-

кріплюють ознаки правової держави). На підставі аналізу текстів таких

конституцій можна стверджувати, що принцип правової держави в них

нібито «розчинений» у відповідних конституційних нормах і може

бути реконструйований з їх допомогою. Все це дає підстави визнати,

що і в цих випадках соціальна держава повинна бути визначена як

характеристика правової держави.

§ 6. Шляхи формування соціальної,

правової держави в Україні

Завдяки вибореній Україною незалежності відроджено ліберально-

демо кратичну традицію у вітчизняному конституціоналізмі. Про це

свідчить розвиток кон цепції демократичної, соціальної, правової дер-

529

Розділ 30. Правова, соціальна держава

жави, яка стала складо вою частиною української державницької ідео-

логії. Проголошення в Конституції України соціальної, правової дер-

жави зумов лює необхідність розвитку її конституційної моделі. Ця

модель, зміст якої визначається системою притаманних соціальній,

пра вовій державі рис і принципів, стала предметом більш пильної ува-

ги з боку не тільки вітчизняних науковців, а

й суспільства в ціло му.

Прикладом цього є формування в середовищі українських пра вознавців

двох підходів щодо назви такої держави, які відображають певні від-

мінності в баченні її сутності. Так, В. Копєйчиков і М. Козюбра від-

стоювали формулу «демократична, соціальна, правова держава», що

згодом була втілена в Конституції, тоді як П. Рабінович

пропону вав

назву «держава соціально-демократичної орієнтації».

Термін «соціальна, правова держава» можна розглядати як теоре-

тичне і як практичне поняття, таке, що спирається на кон ституційне

проголошення країни соціальною і правовою. Кон ституція, проголо-

сивши Україну соціальною, правовою держа вою, закріпила не стільки

реальний, скільки бажаний стан держави, що констатується в її

пре-

амбулі. Таким чином, в Україні на сьогодні створено лише правові

передумови для становлення і по дальшого розвитку цієї концепції.

Формування соціальної, правової держави — складний і тривалий

процес. Щоб побудувати в Україні правову дер жаву, треба передусім,

аби ті вимоги, які становлять її зміст, а це: забезпечення панування

права, захист і гарантування

основних прав і свобод людини і грома-

дянина, поділ влади та ін., були ре ально втілені в життя, що у свою

чергу потребує завершення пра вової, політичної, економічної та со-

ціальної реформ.

Метою проведення правової реформи має стати: скасу вання тих

законів, які не відповідають потребам суспільного життя; розроблення

нових нормативних актів

, прийняття яких про диктоване сучасними

умовами і об’єктивно існуючими потреба ми правового регулювання;

здійснення адаптації національного законодавства до законодавства

Європейського Союзу, що зумовлено намірами України інтегруватися

в об’єднану Європу; фор мулювання чіткої правової політики держави

тощо, її результа том мають бути: забезпечення верховенства права,

правового ха рактеру чинного законодавства, істотне обмеження

відо-

мчої нормотворчості, оскільки нерідко підзаконні нормативно-правові

акти (різні інструкції, розпорядження та ін.) приймаються всупереч

закону і паралізують його дію. Важливою складовою правової рефор-

ми стали завершення процесу формування нової судової системи,

530

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

впорядкування процесу правотворчості, розмежування правотворчих

повноважень органів законодавчої та ви конавчої гілок влади.

Однак слід мати на увазі, що правову державу не можна побудува-

ти, обмежившись прийняттям законів. Крім демократичного, прогре-

сивного законодавства, необхідно забезпечити систему су ворого до-

держання і виконання законів усіма суб’єктами: державою, державни-

ми органами, громадськими організаціями

, посадовими особами і гро-

мадянами. Це тим більш важливо в умовах перехідного періоду, коли

на рівні з попередніми формами суспільних відносин розвиваються

нові. Поряд з удосконаленням законодавства не менш важливою умо-

вою побудови правової держави є підвищення якості юридичної прак-

тики, яка у свою чергу залежить від правової, професійної культури

тих, хто створює і застосовує законодавство.

Головною метою здійснюваної політичної реформи є: завершення

конституційної реформи з метою налагодження ефективної взаємодії

між вищими органами державної влади відповідно до принципу поді-

лу влади, розроблення і законо давче закріплення процедури форму-

вання і функціонування парламентської більшості, створення дійового

механізму взаємодії та взаємної відповідальності президента,

парла-

менту та уряду що до розроблення та здійснення державної політики,

структурування політичної системи суспільства тощо.

Не менш важливими для формування правової держави в Укра їні

є підвищення рівня правової культури і правосвідомості громадян,

посадових осіб і суспільства в цілому, виховання почуття поваги до

права, забезпечення знанням своїх прав і свобод, юри

дичних обов’язків,

уміння їх правильно реалізовувати та виконувати. Високий рівень

правової культури і правової свідомості необхідний для утвердження

в суспільстві законності, справедливості, встановлення такої атмосфе-

ри, в якій людина може вільно жити і розвиватися як особистість.

Таким чином, знання права, повага до нього, переконаність в обов’яз-

ковості його виконання

— необхідна умова створення правової держа-

ви. З цього випливає, що ще однією умовою на шляху формування

правової держави є переборення правового нігілізму. Однією з причин

того, що українському суспільству став притаманний правовий нігі лізм,

є тривале існування Російської імперії, а згодом — СРСР, для яких

було характерним негативне ставлення до права і

закону. З огляду на

це слід зазначити: значна частина суспільства досі скептично ставить-

ся до думки, згідно з якою закріплені в Конституції цінності можуть

прижитися в наших умовах і позитивно впливати на процес розв’язання