Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

491

Розділ 28. Політична система громадянського суспільства

фінансово-економічної бази; д) відносини з державною владою і міс-

цевим самоврядуванням.

Одним з основних завдань законодавчої інституціоналізації є роз-

межування правових статусів політичних партій та інших об’єднань

громадян, яке має бути проведено залежно від ролі і функцій, що їх по-

винні виконувати в державі і суспільстві ті чи інші

об’єднання громадян,

і втілюватися у відповідних правах та обов’язках. Головною ознакою

політичних партій, за якою вони відрізняються від усіх інших громад-

ських об’єднань, є їх спрямованість на завоювання та здійснення дер-

жавної влади, вираження волі виборців у державному механізмі.

Тому політичні партії мають наділятися спеціальним правовим ста-

тусом, який відрізнявся б від правового статусу інших об’єднань. Ця

відмінність виявляється в особливих як правах, так і обов’язках партій.

Відповідно до своєї ролі партії наділяються додатковими політичними

правами: висунення кандидатів на вибори до органів державної влади,

агітація за кандидатів, участь у підбитті підсумків виборів, вільний до-

ступ до

державних засобів масової інформації та ін. Водночас політичні

партії наділяються і правами неполітичного характеру, які мають також

інші громадські об’єднання — юридичні особи: діяти від свого імені,

мати право власності на майно, залучати кошти на свою діяльність тощо.

Однак ці права не рівнозначні правам інших об’єднань, а мають скоріше

допоміжний характер і спрямовані на досягнення політичних цілей та

завдань партії. Саме тому на партії має бути покладена велика кількість

обмежень у майновій сфері: заборона підприємницької діяльності, за-

лучення коштів від іноземних держав, юридичних та фізичних осіб,

обмеження на використання коштів на окремі цілі та ін.

Переважна більшість країн має окремі

закони про статус політич-

них партій, де регламентовано всі важливі сторони їх діяльності. З огля-

ду на те, що виборче законодавство зараз становить велику сукупність

норм, сформувалося в окремий правовий інститут, процедура участі

партій у виборах регулюється спеціальним законодавством про вибори.

Цю схему реалізовано і в нашому законодавстві. У Законі

України «Про

політичні партії в Україні» закріплено правовий статус політичних

партій, їх права і обов’язки, а в законах України «Про вибори Прези-

дента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про ви-

бори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих

рад та сільських, селищних, міських голів» встановлено процедури

участі політичних партій

у виборах.

Правовий статус політичних партій в Україні регулюється насам-

перед Законом «Про політичні партії в Україні».

492

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Особливостями правового регулювання положення та діяльності

політичних партій є такі.

1. Законодавче визначення політичної партії. Політична партія — це

зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян — при-

хильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку,

що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної

волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних

заходах.

2. Гарантії діяльності політичних партій. Політичні партії є рівни-

ми перед законом. Органам державної влади, органам місцевого само-

врядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму

ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також спри-

яти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у прова-

дженні їх

діяльності. Втручання з боку органів державної влади та ор-

ганів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення

і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків за-

бороняється, за винятком випадків, передбачених законом.

3. Спеціальні умови створення політичної партії. Рішення про

створення політичної партії приймається на її установчому з’їзді

. Це

рішення має бути підтримано підписами не менше десяти тисяч повно-

літніх громадян України, зібраними не менш як у двох третинах райо-

нів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастопо-

ля та Автономної Республіки Крим. Реєстрацію політичних партій

здійснює Міністерство юстиції України.

4. Особливості членства в

політичних партіях. Членами політичних

партій можуть бути тільки громадяни України, яким виповнилося 18 років.

Певні категорії громадян України — судді, працівники прокуратури та

органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки України, вій-

ськовослужбовці та працівники органів державної податкової служби

обмежені в цьому праві. Їм заборонено бути членами будь-яких партій.

5. Права політичної партії

вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Кон- –

ституцією та законами України;

брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради –

України, до інших органів державної влади, органів місцевого само-

врядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповід-

ними законами України;

використовувати державні засоби масової інформації, а

також –

засновувати власні засоби масової інформації, як це передбачено від-

повідними законами України;

493

Розділ 28. Політична система громадянського суспільства

підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями, гро- –

мадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядови-

ми організаціями, засновувати міжнародні спілки з додержанням вимог

законодавства;

ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, –

жіночі та інші об’єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності,

у тому

числі: можливість викладати публічно і обстоювати свою по-

зицію з питань державного і суспільного життя; брати участь в обго-

воренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій

і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недер-

жавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом;

вносити до органів державної влади

України та органів місцевого само-

врядування пропозиції, обов’язкові для розгляду відповідними орга-

нами в установленому порядку.

6. Політичні партії мають певні обмеження у своїй діяльності.

Утворення і діяльність політичних партій забороняються, якщо їх про-

грамні цілі або дії спрямовані на:

ліквідацію незалежності України; –

зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

–

порушення суверенітету і територіальної цілісності України; –

підрив безпеки держави; –

незаконне захоплення державної влади; –

пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расо- –

вої чи релігійної ворожнечі;

посягання на права і свободи людини; –

посягання на здоров’я населення. –

Політичним партіям заборонено також мати воєнізовані форму-

вання.

7. Особливості

заборони політичних партій. За вчинення зазначених

дій політична партія може бути заборонена. Діяльність політичної пар-

тії може бути заборонена лише за рішенням суду. Закон встановлює, що

по першій інстанції справу про заборону політичної партії розглядає

Верховний Суд України. Але у 2005 р. законодавець прийняв Кодекс

адміністративного судочинства, ст. 19 якого встановила, що справи

про

анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, її заборону

(примусовий розпуск, ліквідацію) вирішуються окружним адміністра-

тивним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ.

Таким чином, зараз існує юридична колізія в питанні, який суд повинен

розглядати справи про заборону політичних партій.

494

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

8. Особливості фінансування діяльності політичних партій. По-

літичні партії є неприбутковими організаціями. Для здійснення своїх

статутних завдань вони мають право на власне рухоме і нерухоме май-

но, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забо-

роняється законами України. Політичні партії можуть орендувати необ-

хідне рухоме та нерухоме майно.

Не допускається

фінансування політичних партій:

органами державної влади та органами місцевого самоврядуван- –

ня, крім випадків, зазначених у законі (тобто інститутом державного

фінансування за результатами виборів);

державними та комунальними підприємствами, установами –

і організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями,

у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною

власністю, або які належать нерезидентам;

іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, –

установами, організаціями;

благодійними та релігійними об’єднаннями та організаціями; –

анонімними особами або під псевдонімом; –

політичними партіями, що не входять до виборчого блоку полі- –

тичних партій.

Ураховуючи велике значення партій для нормального функціону-

вання демократичної політичної системи

та створення умов їх фінан-

сової незалежності від приватних спонсорів, у 2005 р. запроваджено

фінансову підтримку політичних партій з боку держави. Політична

партія має право на одержання державного фінансування за умови по-

долання виборчого бар’єру в обсягу, який визначається пропорційно

до одержаних на виборах голосів.

Контрольні запитання

1. Як Ви розумієте політику?

2. Поясніть відмінності широкого та вузького значень поняття

політичної системи.

3. Які організації є елементами політичної системи?

4. Які відмінності між державою та політичними партіями як

політичними організаціями?

5. Дайте визначення політичної партії та охарактеризуйте її

функції.

495

Розділ 29

Демократична держава

§ 1. Демократія як форма реалізації

народовладдя

Демократія — це форма такої держави, яка заснована на здій-

сненні народовладдя шляхом забезпечення широких прав і свобод гро-

мадян, їх участі у формуванні і функціонуванні апарату політичної

влади і контролю за його діяльністю. З огляду на дослівний переклад

терміна «демократія» з грецької (demos — народ і kratos — влада) її

часто ототожнюють з самим

народовладдям. Але, розглядаючи народо-

владдя, демократію та державу діалектично, можна зробити висновок

про те, що в загальному явищі державності демократія постає як його

внутрішня форма, «момент сутності», тоді як сама сутність — найбільш

глибинне та визначальне в державі за демократичної форми відшуковує

себе саме у народовладді.

Отже, системотворчою, сутнісною ознакою та визначальним

прин-

ципом демократії виступає влада народу (народовладдя). Всі інші

принципи демократії щодо влади народу являють собою conditio sine

qua non (умова, без якої не може бути. — лат.) та виконують обслуго-

вуючу формалізуючу роль. Такими рисами, що характеризують де-

мократію, є: 1) визнання народу верховним суверенним носієм і дже-

релом державної влади; 2) визнання політичної свободи громадян

;

3) політична рівноправність участі громадян у формуванні органів

держави і організації контролю за їх діяльністю; 4) державний характер

демократії; 5) реальна можливість народу періодично змінювати склад

496

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

представницьких органів; 6) правозаконність; 7) взаємна відповідаль-

ність держави і громадянина.

Перші три характеристики визначають владну суб’єктність народу.

Перша з них обумовлює належність суверенітету народу, але верхо-

венство влади народу може мати місце лише за умов забезпечення

кожному громадянину політичної свободи і рівності. Політична не-

свобода (або часткова свобода) усіх громадян держави

перетворює

суверенний статус народу на фікцію, оскільки відсутність або дефіцит

можливостей політичної діяльності apriori суперечить обсягу поняття

«суверенітет», — наявність влади передбачає наявність свободи її за-

стосувати. Свобода ж однієї частини громадян та несвобода іншої

дозволяє говорити про владу певної фракції (диктатора, партії, класу,

верстви тощо), але аж ніяк не про владу

народу як єдності. Політична

ж нерівність означає нерівність у політичних правах і свободах, а від-

так, і в можливості доступу до владних ресурсів.

Наступні ознаки характеризують організацію і діяльність демокра-

тичної держави.

Державний характер демократії зумовлений самою природою по-

літичної влади і процесом її реалізації. Державна влада реально ви-

магає

свого здійснення на постійній, безперервній і професійній осно-

ві. Тому народ фактично не може в сучасних умовах у багатьох випад-

ках безпосередньо здійснювати належну йому владу, — через це дану

функцію виконують держава, її органи, яким народ делегує свої повно-

важення.

Завдяки державному характеру демократії народ одержує реальну

можливість народу періодично змінювати

склад представницьких

органів. Народ як поручитель встановлює процедуру доручення вла-

ди, а також засоби контролю за належним виконанням доручення та

його передоручення у разі неналежного виконання. Історично апро-

бованою та такою, що довела свою життєдайність, процедурою де-

легування владних повноважень є вибори, які на засадах конкурсу

визначають осіб, що обійматимуть

представницькі посади в держав-

ному апараті.

Основними ж засобами контролю та передоручення виступають стро-

ковість обійняття посад, можливість проведення позачергових виборів,

відкритість та доступність інформації про діяльність органів держави.

Правозаконність розкриває внутрішній зміст державної організа-

ції та здійснення влади народу. З внутрішнього боку правозаконність

характеризує наявність саме правових законів. Сучасне праворозу

497

Розділ 29. Демократична держава

міння розглядає право як міру свободи і рівності, що відображає

панівні уявлення про справедливість і потреби суспільного розвитку,

основи яких складаються в процесі повторювальних суспільних від-

носин, що визнаються, схвалюються та охороняються державою

Таким чином, право є продуктом, виразом інтересу суспільства, яке

в правовій сфері виступає у вигляді «народу». І головною

функцією

законодавця, який є офіційним представником народу, є якраз фор-

малізація права в законі, тобто створення такого нормативного поля,

яке відповідає інте ресам та потребам народу (причому з огляду на

дві причини: через представницьку природу законодавця і власну

природу права). Зовнішній бік правозаконності являє собою вимогу

неухильного додержання правових законів усіма

суб’єктами, що озна-

чає не що інше, як додержання і здійснення юридично оформленої

волі народу.

Взаємна відповідальність держави і громадянина полягає в тако-

му: з одного боку, держава відповідальна за свою представницьку

діяльність перед верховним суб’єктом влади, а разом з тим і кожним

його членом (ст. 3 Конституції України

проголошує: «Держава від-

повідає перед людиною за свою діяльність»), а з другого — кожен

громадянин як підвладний суб’єкт влади має відповідати за свою не-

належну діяльність перед представником верховного суб’єкта влади.

Очевидно, що неналежною діяльністю є недодержання та невиконан-

ня правових законів. Кожен, одержуючи право і свободу, відповідає

за їх

здійснення.

Демократія являє собою одне з величезних досягнень світової ци-

вілізації в процесі історичного розвитку. Цей феномен пов’язаний із

розгортанням у часі і просторі принципів справедливості, свободи,

гуманізму і рівності, а разом з тим і розширенням соціальної бази, на

яку спирається та в інтересах якої здійснює владу держава. Від

заро-

дження демократії в Стародавніх Афінах як влади відносно невеликої

маси вільних громадян, через епоху буржуазних революцій, подолання

нерівності, офіційних привілеїв для окремих верств населення, по-

ширення доктрини Ж.-Ж. Руссо та проголошення «нації-держави»

французькими просвітниками, коли народ перестав розумітися як під-

корена державі маса, а відчув себе сувереном, до

сучасного лібераль-

ного розуміння демократії як державної організації влади вільних

і рівних індивідів — такий діалектичний розвиток права і держави,

формування найбільш ефективного механізму забезпечення прав лю-

дини — демократичної держави.

498

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Наведені характеристики дозволяють тлумачити демократію як сус-

пільну цінність, вага якої визначається її роллю у житті суспільства.

Загальноісторична цінність демократії полягає в тому, що вона є втілен-

ням багатовікової мрії людства про забезпечення в суспільстві для кож-

ної людини справжньої свободи і рівних прав у економічній, соціальній,

політичній сферах. Вона здатна

безпосередньо впливати на економічні,

соціальні відносини, сприяти найбільш ефективному втіленню в життя

державної волі, прийняттю оптимальних рішень, досягненню політичних

компромісів. Демократія є надійним засобом волевиявлення волі народу,

врахування суспільної думки, забезпечення громадянського миру, під-

вищення громадської активності.

§ 2. Форми та інститути демократії

як прояв державної влади

Будучи складним системним утворенням, демократія із зовнішнього

боку виражається у відповідних формах, а із внутрішнього — складаєть-

ся із інститутів. В умовах демократичної держави такі форми та інститу-

ти виступають водночас і ключовими механізмами здійснення її влади.

Демократії притаманні такі форми. По-перше, вона може здій-

снюватися через реалізацію і гарантування захищених

законом де-

мократичних прав людини і громадянина. Це випливає зі ст. 3 Кон-

ституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров’я, честь

і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою

соціальною цінністю. Отже, демократична держава покликана забез-

печити весь комплекс прав людини і громадянина, передбачених

чинним законодавством

в усій багатоманітності їх прояву: закріпле-

них як у Конституції України (особистих, політичних, соціально-

економічних, соціально-культурних тощо), так і в галузевих актах—

цивільному (право купівлі-продажу), трудовому (на забезпечення

спецодягом), сімейному (право вести спільне господарство) та ін.

Реалізація і гарантування усього комплексу цих прав є головною

формою здійснення демократії.

По

-друге, діяльність системи державних органів ґрунтується на

демократичних принципах. Існування демократії неможливе без здій-

снення принципів плюралізму, гласності, поділу і децентралізації

влади. Саме через застосування цих та інших принципів здійснюються

народний характер влади і можливі прогресивні перетворення.

499

Розділ 29. Демократична держава

По-третє, демократія виражається у відповідних формах здійснення

народовладдя. Згідно з ст. 5 Конституції України народ здійснює владу

як безпосередньо (пряма форма: вибори, референдум, громадські ініці-

ативи та обговорення тощо), так і через органи державної влади та ор-

гани місцевого самоврядування (представницька форма, реалізується

через обрані народом органи первинного народного представництва).

Однак не можна зводити всі форми демократії до названих двох

різновидів, хоч вони і є дуже важливими у вченні про форми демокра-

тії. Передусім слід пам’ятати, що провідна роль у здійсненні демокра-

тії належить утвердженню прав людини і громадянина, їх захищенос-

ті, а також функціонуванню системи державних органів на основі

де-

мократичних принципів.

В історії вчень про державу і право ще з часів Ш. Монтеск’є та

Ж. -Ж. Руссо дебатується питання про недоліки та переваги представ-

ницької демократії. Визнаючи, що пряма участь населення у здійснен-

ні влади є яскравим проявом демократії, більшість державознавців

у цілому віддають перевагу представницькому правлінню.

Вони ви-

ходять з того, що представницька демократія дає можливість більш

детального обговорення питань, які вирішуються народним представ-

ництвом, попереднього одержання необхідних обґрунтувань і консуль-

тацій, проведення експертиз, прийняття поправок, узгодження різних

поглядів, урахування позиції меншості. Безпосередня форма народо-

владдя позбавлена переваг представницької демократії, які надають

можливість досягти політичних компромісів і

прийняття на цій основі

зважених консенсуальних рішень. Ці переваги відсутні у такому, напри-

клад, прояві прямої демократії, як референдум (тобто затвердження

народним голосуванням проекту закону або іншого державного рішен-

ня). Роль особи тут обмежена альтернативою проголосувати «за» чи

«проти» на поставлені на референдумі питання без права внести по-

правки, доповнення

, виказати незгоду з певними положеннями запро-

понованого проекту. На практиці найбільш ефективним є поєднання

представницької форми здійснення народовладдя з безпосередньою.

Так, проведення консультативних опитувань населення або обго-

ворень в засобах масової інформації має на меті урахування громад-

ської думки представницьким органом — парламентом при остаточ-

ному вирішенні певного питання.

Внутрішній, системний

бік демократії складається з її інститутів.

Інститут демократії є юридично оформленим самостійним структур-

ним або функціональним елементом організації державної влади для

вирішення певних завдань політичного життя

500

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Інститути демократії за ступенем складності поділяються на: струк-

турні (сесії представницьких органів, їх постійні комітети, депутатські

фракції тощо), функціональні (депутатський запит, правотворчий почин,

соціально-економічні, політичні, соціально-культурні, особисті права

громадян, вибори, громадська думка та ін.), структурно-функціональні

(наприклад, територіальна або національна автономія).

У сучасних умовах підвищується значення

процедурної регламен-

тації порядку реалізації інститутів демократії, що багато в чому зумов-

лює ефективність їх дії. Особливо велике значення має процедурна

регламентація виборів, діяльності органів народного представництва,

порядку прийняття законів, проведення референдумів.

За формами державної діяльності виділяють такі інститути: у сфе-

рі прийняття державних рішень (законодавча ініціатива, читання за-

конопроектів), у

сфері забезпечення охорони прав і свобод громадян

і виконання ними обов’язків (Уповноважений Верховної Ради України

з прав людини),у сфері здійснення правосуддя і контролю за законніс-

тю (адвокатура, звернення до Конституційного Суду України).

За юридичною силою виділяють інститути: імперативні (свобода

преси, голосування під час виборів), консультативні (всенародне об-

говорення,

опит населення).

Демократія здійснюється щодо конкретних суб’єктів. Ними є всі

учасники суспільних відносин, які виникають під час здійснення всіх

форм і інститутів демократії. Суб’єктами демократії можуть бути,

державні органи, політичні партії, їх об’єднання, громадські організа-

ції, трудові колективи, виборці виборчого округу, весь виборчий кор-

пус, групи громадян, депутати

та ін. Головним же суб’єктом є людина

(громадянин), задоволенню інтересів якої повинні бути підпорядкова-

ні дії всіх інших суб’єктів демократії.

§ 3. Принципи демократії — основа

організації і функціонування

державної влади

Демократична держава будує свою діяльність на основі розвинутої

системи принципів, сформованих в процесі багатовікової еволюції

теорії і практики демократії. Коли говорять про принцип демократії,

мають на увазі безумовну вимогу, яка випливає з самої сутності де-

мократії і належить до всіх її суб’єктів та інститутів.