Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

471

Розділ 27. Громадянське суспільство і держава

засадах самоврядування і за посередництвом яких індивіди реалізують

належні їм невід’ємні права і свободи.

Розглянемо ознаки громадянського суспільства.

1. Громадянське суспільство є однією з характеристик суспільства

та відображає певну стадію його розвитку. Не будь-яке суспільство

можна охарактеризувати як громадянське, а тільки те, що має певні

якісні риси, які відрізняють

його від інших типів суспільств. Подібні

риси почали формуватися у суспільств європейських країн під час

буржуазних революцій ХVII–ХVIIІ ст. ст., а в ХХ ст. стають

невід’ємними для багатьох суспільств світу (Західна Європа, США,

Канада, Австралія та ін.). З цього підходу не можна охарактеризувати

як громадянські суспільства, що існують

, наприклад, у теократичних

мусульманських або комуністичних країнах.

2. Громадянським стає лише суспільство, в якому особа визнаєть-

ся вищою соціальною цінністю, а її права і свободи — рівними та

невід’ємними з позиції пріоритету громадянського суспільства. Ніякі

інші цінності (політичні, релігійні, ідеологічні тощо) не можуть пере-

важати над такими базовими загальнолюдськими цінностями,

як жит-

тя, здоров’я, честь, гідність, свобода, права людини і громадянина.

3. Існування громадянського суспільства, його інститутів обумов-

лені безпосередніми життєвими потребами та інтересами людей. Ці

потреби можуть бути поділені на декілька груп:

фізичні потреби, що забезпечують існування людини як біоло- –

гічної істоти. До них належать потреби особи в

чистому повітрі, їжі та

воді, житлі та одязі;

економічні потреби, що забезпечують одержання благ, яких осо- –

ба не має. До них входять потреби у праці, власності, обміні економіч-

ними благами тощо;

соціальні потреби, що забезпечують соціокультурний розвиток –

індивіда. До них належать потреби в інформації, спілкуванні, духо-

вному та культурному

розвитку тощо;

політичні потреби, що забезпечують реалізацію політичних –

вглядів та ідей у загальносоціальну практику. До них входять потреби

у певних політичних змінах і реформах, захисті своїх прав і свобод,

владі і управлінні суспільними процесами тощо.

4. Громадянське суспільство є сферою реалізації потреб та інтер-

есів, утілених у правах і

свободах людини, поза безпосереднього впли-

ву з боку держави. Громадянське суспільство в цьому аспекті проти-

ставляється державі, проте таке протиставлення має сенс лише за

472

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

умови розгляду держави у вузькому значенні, як апарату влади, який

є завжди відносно виокремленим від суспільства та виконує щодо

нього зовнішні управлінські функції. Таким чином, йдеться про об-

меження втручання державного апарату у відносини громадянського

суспільства.

Держава бере участь у встановленні загальних правових меж функ-

ціонування громадянського суспільства, здійснює відносно нього

функцію контролю за додержанням норм права і не може в іншій спо-

сіб вмішуватися у діяльність інститутів громадянського суспільства.

Зворотний принцип — втручання держави в усі сфери життя сус-

пільства — є невід’ємною рисою тоталітаризму.

5. Громадянське суспільство виступає соціальним підґрунтям

формування правової держави. Саме його розвиток призвів до вста-

новлення у

ХХ ст. у багатьох країнах нового типу держави — правової

держави. Таким чином, громадянське суспільство є чинником, а ре-

формування держави та набуття нею ознак правової — наслідком

певних соціальних змін.

6. Громадянське суспільство та його інститути функціонують на

основі принципів самоорганізації і самоврядування. Це означає, що

громадяни самостійно і добровільно, на основі

власних потреб та ін-

тересів визначають необхідність об’єднання в певну організацію,

встановлюють мету, способи та напрямки її діяльності, керують її

справами, приймають рішення про її розпуск.

7. Громадянське суспільство як соціальне явище складається із

інститутів — громадських (недержавних) об’єднань. Чому саме

об’єднань, а не окремих громадян? Це пояснюється перш

за все усклад-

ненням соціальної структури сучасних країн. Потреби окремої людини

мають найбільше шансів бути реалізованими, коли вони збігаються

з потребами та інтересами інших осіб, які організуються та ставлять

собі за мету скоординовано прагнути їх реалізації. За цією рисою мож-

на формально оцінити ступінь розвитку суспільства: чим більша різно-

манітність

недержавних організацій, тим більше власних проблем

суспільство може самостійно розв’язувати. Всі інші організації, що

створюються державою, входять до структури механізму держави.

8. Діяльність громадянського суспільства регулюється за допо-

могою різноманітних соціальних, передусім правових, норм. Залежно

від специфіки суспільних відносин регулювання може здійснюватися

за допомогою звичаїв, релігійних або моральних норм. На

відміну від

інших соціальних норм право визначає загальні межі свободи, усереди-

473

Розділ 27. Громадянське суспільство і держава

ні яких вільно існують та розвиваються інститути громадянського

суспільства.

Окремою групою норм, що регулюють функціонування громадян-

ського суспільства, є корпоративні норми. Вони створюються самими

організаціями для регулювання їх внутрішніх відносин. До них нале-

жать різноманітні статути, положення, правила, які приймаються ін-

ститутами громадянського суспільства (наприклад, статут політичної

партії) для регулювання питань

і процедур вступу до організації та

виключення з неї, обрання її управлінських органів, визначення на-

прямків і способів діяльності, фінансування та ін. Законодавство може

встановлювати певні вимоги до змісту та форми цих норм (наприклад,

ст. 8 Закону України «Про політичні партії в Україні»). Корпоративні

норми не повинні суперечити чинним нормам права.

§ 3. Інститути громадянського

суспільства

Як уже зазначалося, громадянське суспільство складається з най-

різноманітних об’єднань громадян. До його інститутів належать тіль-

ки недержавні об’єднання, тобто ті, що утворені приватними особами

або їх організаціями.

До структури громадянського суспільства належать: громадські

організації (спортивні, культурні, національні та ін.), релігійні орга-

нізації, благодійні організації, професійні спілки, комерційні

органі-

зації (підприємства, господарські товариства, банки та ін.), політич-

ні партії.

За метою створення всі об’єднання класифікуються на:

1) прибуткові, що ставлять за мету заробляння коштів (одержання

прибутку від комерційної діяльності);

2) неприбуткові, що ставлять за мету досягнення інших суспіль-

них цілей. До неприбуткових об’єднань належать громадські органі-

зації,

профспілки, благодійні та релігійні організації, політичні партії

тощо. Неприбуткові в свою чергу поділяються на політичні органі-

зації, що ставлять за мету участь у політичній діяльності, одержання

та реалізацію державної влади, та неполітичні, які не мають такої

політичної мети.

Враховуючи, що діяльність подібних об’єднань має значення не

тільки для окремих, приватних

осіб, а й для всього суспільства та дер-

474

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

жави, основи їх правового статусу закріплюються законодавством.

Причому обсяг прав і обов’язків у різних об’єднань не збігається.

Кожна організація створюється з особливим правовим статусом і має

спеціальну правосуб’єктність. Відповідно до п. 11 ст. 92 Конституції

України засади утворення і діяльності політичних партій, інших

об’єднань громадян, засобів масової інформації визначаються

виключ-

но законами України.

До прибуткових об’єднань належать підприємства, банки, страхо-

ві компанії, кооперативи та ін. Так, за Законом «Про господарські то-

вариства» визнаються підприємства, установи, організації, створені на

засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання

їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських

товариств належать: акціонерні товариства, товари-

ства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відпо-

відальністю, повні товариства, командитні товариства.

Закон України «Про об’єднання громадян» закріплює, що

об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створе-

не на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами

своїх прав і свобод. Об’єднання громадян,

незалежно від назви (рух,

конгрес, асоціація, фонд, спілка та ін.) відповідно до цього Закону ви-

знається політичною партією або громадською організацією.

Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення

та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових,

національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Офіційне визнання об’єднань громадян з боку

держави (легалізація)

є обов’язковим і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення

про заснування. У разі реєстрації об’єднання громадян набувають ста-

тусу юридичної особи та можуть вступати у цивільно-правові відноси-

ни. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Мініс-

терством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої

влади, виконавчими комітетами сільських,

селищних, міських Рад.

Закон встановлює певні обмеження щодо створення та діяльності

об’єднань громадян. Не підлягають легалізації, а діяльність легалізо-

ваних об’єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх

метою є:

зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій –

протизаконній формі територіальної цілісності держави;

підрив безпеки держави у

формі ведення діяльності на користь –

іноземних держав;

475

Розділ 27. Громадянське суспільство і держава

пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та нео- –

фашизму;

розпалювання національної та релігійної ворожнечі; –

створення незаконних воєнізованих формувань; –

обмеження загальновизнаних прав людини. –

Об’єднання громадян повинні створюватися і діяти на основі пев-

них принципів: добровільності, рівноправності їх членів, самовряду-

вання, законності та гласності. Вони вільні у виборі

напрямків своєї

діяльності. Всі основні питання діяльності об’єднань громадян мають

вирішуватись на зборах усіх членів або представників членів

об’єднання.

Окремим законом регулюється діяльність професійних спілок. Від-

повідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гаран-

тії діяльності» професійна спілка (профспілка) — добровільна непри-

буткова громадська організація, що

об’єднує громадян, пов’язаних

спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності

(навчання).

Професійні спілки створюються з метою здійснення представни-

цтва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів

членів профспілки. Громадяни України мають право на основі вільно-

го волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки,

вступати до них

та виходити з них на умовах і в порядку, визначених

їх статутами, брати участь у роботі профспілок.

Професійні спілки, їх об’єднання у своїй діяльності незалежні від

органів державної влади та органів місцевого самоврядування, робо-

тодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не

підзвітні і не підконтрольні. Профспілки самостійно організовують

свою діяльність, проводять збори, конференції, з’їзди, засідання утво-

рених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству. За-

бороняється втручання органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об’єднань у ста-

тутну діяльність профспілок, їх організацій та об’єднань.

Правовий статус релігійних організацій визначається Законом

України

«Про свободу совісті та релігійні організації». Релігійні орга-

нізації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб

громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї

ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і за-

мінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Релігій-

ними організаціями в Україні є релігійні громади,

управління і центри,

476

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духо-

вні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються із зазна-

чених релігійних організацій.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організа-

цій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світогляд-

ної терпимості і поваги між громадянами, які сповідують релігію

або не сповідують її, між

віруючими різних віросповідань та їх

релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та

внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не супер-

ечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснюва-

ну в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує

діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення

до релігії.

Релігійні

організації не виконують державних функцій, не беруть

участі у діяльності політичних партій і не надають їм фінансової

підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не

ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до

цих органів.

До неприбуткових об’єднань громадян, що мають політичну мету,

належать політичні партії та їх блоки

. Особливості їх правового ста-

тусу є предметом розгляду в окремому підрозділі.

§ 4. Становлення громадянського

суспільства в Україні

Процес становлення громадянського суспільства після здобуття

незалежності України є складним та суперечливим. Сучасне українське

суспільство можна охарактеризувати як перехідне до громадянського.

Окремі його риси вже існують, а деякі лише перебувають у стадії фор-

мування.

Якщо оцінювати зовнішні прояви існування громадянського сус-

пільства, то можна дійти висновку про його активне зростання та

становлення. На законодавчому, зокрема конституційному рівні, за-

кріплено принципи громадянського суспільства. Людину, її права

і свободи визнано вищою соціальною цінністю. Конституція України

відповідно до міжнародних стандартів закріпила широке коло прав

477

Розділ 27. Громадянське суспільство і держава

і свобод людини і громадянина. Законодавство забезпечує можливість

створення та діяльності різноманітних громадських об’єднань. Офі-

ційно метою розвитку українського суспільства проголошено розбудо-

ву правової, демократичної держави.

За роки незалежності з’явилися численні комерційні організа-

ції — підприємств, банків, кооперативів та приватних підприємців,

громадські організації, які мають культурну, національну, спортивну,

екологічну або

іншу спрямованість. Швидкими темпами розвиваєть-

ся багатопартійність. Міністерством юстиції України на 2007 р. за-

реєстровано більше 130 політичних партій. Активну соціальну по-

зицію займає профспілковий рух. В Україні зареєстровано понад 100

професійних спілок і їх об’єднань з всеукраїнським статусом та ти-

сячі з місцевим. Більше 30 тис. релігійних організацій об’єднують

осіб, що

сповідують різні напрямки віри.

Проте, якщо оцінювати змістовні риси громадянського суспільства

в Україні, можна дійти висновку про наявність низки проблем у його

розвитку.

Перша проблема, яку ще не розв’язано, — відхід від психологічного

сприйняття стереотипів взаємовідносин особи і держави. Етатизм

радянської держави відносно своїх громадян призвів до психологічної

залежності особи від

держави. Опинившись після розпаду Радянсько-

го Союзу без цього надмірного піклування, багато громадян не змогли

знайти своє місце у новій соціальній системі, сприйняти себе індиві-

дами, реалізація потреб та інтересів яких передусім залежить від них

самих. Це призводить до існування у суспільстві недостатнього рівня

політичної та правової активності частини населення,

що сподівається

на чиюсь абстрактну допомогу.

Інша проблема — це слабкий розвиток економічної системи. На-

слідком цього є величезний розрив у доходах населення. В значній

частині українського суспільства не сформовано середній клас. У роз-

винутих країнах саме цей прошарок суспільства (який визначають як

сукупність людей, що здатні своєю працею задовольнити всі власні

потреби в існуванні та розвитку) становить до 90 % населення та

є основою формування громадянського суспільства.

Наступна істотна проблема — відсутність розвинутої правової,

демократичної держави. Проголошення та офіційне закріплення по-

будови в Україні правової, демократичної держави не призвели до

автоматичної зміни чинної політичної системи. Досі існують окремі

478

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

прояви порушення системи поділу влади, зловживання повноважен-

нями, втручання у вільний процес виборів та обмеження свободи

слова, намагання чиновників різного рівня зарегулювати всі сфери

суспільного життя.

Крім того, слід урахувати таке. По-перше, становлення суспільно-

го життя відбувається тоді, коли проблематика громадянського суспіль-

ства вже не є актуальною для країн

розвинутої демократії, новітній

досвід яких свідчить про необхідність виходу за його межі в напрямку

соціальної державності, що передбачає необхідність пошуку складних

критеріїв поєднання цих обох процесів, які певною мірою можуть

бути суперечливими. Процеси становлення громадянського суспільства

в економічно розвинутих країнах Європи та Північної Америки про-

ходили в ХVІІІ–ХІХ ст

. ст., тому ці країни нині виходять на інший етап

трансформації суспільної системи, пов’язаної із формуванням соціаль-

ної держави, яка передбачає розширення прерогатив державності що-

до втручання в суспільні відносини в напрямку проведення державою

активної соціальної політики. Внаслідок таких змін формується якісно

нова соціальна система, яку западні політологи називають «суспіль-

ством масового споживання, масової культури». По-друге, становлен-

ня громадянського суспільства в Україні відбувається за умов творен-

ня національної державності, формування власних державних інсти-

туцій, що так чи інакше передбачає зміцнення державницьких засад

в організації суспільної життєдіяльності, утворення нових державних

органів влади та управління, яких не могло бути під час перебування

у складі колишнього СРСР. По-третє, формаційна трансформація со-

ціальних пріоритетів передбачає певний перехідний період протибор-

ства різновекторних тенденцій суспільного розвитку, одна з яких спи-

рається на вкорінені впродовж значного історичного періоду стерео-

типи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована в на-

прямку визнання гуманітарних цінностей, наближення до загально-

визнаних

стандартів правової, демократичної державності, які, однак,

практично мало адаптовані до українських реалій.

Контрольні запитання

1. Як формувалася концепція громадянського суспільства?

2. Сформулюйте поняття і ознаки громадянського суспіль-

ства.

479

Розділ 27. Громадянське суспільство і держава

3. Які організації належать до структури громадянського сус-

пільства?

4. Чи можуть державні органи входити до структури громадян-

ського суспільства? Чому?

5. Які проблеми існують у становленні громадянського сус-

пільства в сучасній Україні?

480

Розділ 28

Політична система

громадянського суспільства

§ 1. Поняття та структура політичної

системи громадянського суспільства

Поняття «політична система суспільства» увійшло в науковий обіг

порівняно недавно. Серед важливих причин, що спонукали його за-

провадження та широке використання, було прагнення дати цілісне

уявлення про політику і політичне життя суспільства. Політика при

цьому визначається як сфера діяльності, пов’язана з відносинами між

класами, націями та соціальними групами, ядром якої

є проблема за-

воювання, збереження та використання влади.

До 70-х років ХХ ст. термін «політична система» в наукових працях

вітчизняних учених практично не використовувався. Натомість вжи-

валося поняття «політична організація суспільства». Лише з середини

70-х років почалось активне наукове застосування терміна «політична

система», що викликало необхідність встановлення його логічного

обсягу

, визначення співвідношення з іншими однопорядковими по-

няттями. Таким чином, склалися три основні підходи: а) політична

організація є більш вузьким поняттям стосовно політичної системи;

б) політична система є більш вузьким поняттям; в) ці поняття ідентич-

ні, рівнозначні.

Ототожнюючи політичну систему з політичною організацією сус-

пільства, її визначають як сукупність державних, партійних

і громад-

ських органів та організацій, які беруть участь у політичному житті