Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

551

Розділ 32. Правова культура суспільства

матеріал, на якому формувалися правові традиції. Правовій культурі

цього типу в цілому притаманне змішування норм звичаєвого права,

моралі та релігійних приписів. Разом з тим саме в цей період розро-

бляється вчення про верховенство закону, необхідність підкорення

йому.

Правова культура феодального типу формувалася під впливом

релігії, звичаїв і ритуалів. Біблійні тексти мали

силу закону. В судочин-

стві часто застосовувався «божий суд», який насправді означав пере-

могу сильнішого над слабкішим. Право не розглядалося як однакова

для усіх міра свободи і рівності.

Характерними рисами буржуазної правової культури стали визнан-

ня, законодавче закріплення та гарантування основних прав і свобод

людини; розроблення теорії правової держави; запровадження

консти-

туції як основного закону держави і визнання її верховенства в систе-

мі нормативно-правових актів; обґрунтування ідей стосовно верхо-

венства права і незалежності суду тощо.

Для соціалістичного типу правової культури характерні запере-

чення цінності права, сприйняття його лише як засобу забезпечення

волі, а подекуди — сваволі держави (керівництва правлячої партії). Ще

однією визначальною рисою цього типу культури була ідеологізація

правової системи, проявом чого стали запровадження офіційної панів-

ної ідеології з одночасним запереченням плюралізму, свободи слова,

думки і віросповідання; відданість проведенню різного роду політич-

них кампаній та театралізованих «судових» процесів над «ворогами»

народу; використання законодавства, зокрема конституції, для про-

паганди комуністичної ідеології;

використання партійним керівництвом

правоохоронних та судових органів для боротьби з інакомислячими та

здійснення політичних репресій тощо.

Правовій культурі постіндустріального суспільства притаманні

особлива повага до прав і свобод людини і громадянина, їх реальне

забезпечення і гарантування, розроблення ефективних механізмів їх

захисту; створення досконалого за формою і змістом законодавства;

високий рівень правової науки

, її залучення до правотворчого і право-

застосовного процесів; реальне забезпечення незалежності суду, його

ефективна робота тощо.

Оскільки правову культуру визнають одним з визначальних чин-

ників становлення і розвитку правових систем, які на підставі схожос-

ті у змісті права і зовнішніх формах його виразу, юридичної практики,

правової ідеології прийнято об’єднувати

у відповідні сім’ї (типи),

552

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

можна виділити романо-германську, англо-американську, традиційно-

релігійну (мусульманську, індуську, іудейську та ін.) типи правової

культури. Як особливі типи в рамках даної класифікації можна виокре-

мити також міжнародну правову культуру і правову культуру Європей-

ського Союзу.

Виділення міжнародної правової культури як самостійного типу

пов’язано з тим, що на даному рівні

розробляються універсальні право-

ві цінності (загальновизнані правові стандарти, зразки, еталони, прин-

ципи, норми, процедури та ін.), які мають глобальний характер і тією чи

іншою мірою впливають на розвиток усіх правових систем світу.

Започаткований після Другої світової війни європейський інтегра-

ційний процес призвів до формування Європейського Союзу як над-

національної організації

влади, право котрого утворює самостійну

відносно як правових систем його держав-членів, так і міжнародного

права правову систему. Поступово формується система цінностей, які,

з одного боку, вбирають у себе все позитивне з національних правових

культур, а з другого — формують спільний для усіх держав-членів

культурно-правовий простір. Об’єднані в одній

організації, правові

системи держав-членів Європейського Союзу перебувають у процесі

безперервної культурної взаємодії. В правові культури деяких країн

потрапляють компоненти інших правових культур: юридичні тексти,

процедури, правові конструкції, що дозволяє більш повно оцінити

власний правовий досвіт, а також відкриває нові можливості щодо

вдосконалення окремих елементів власної правової системи. Разом

тим слід відзначити, що як би активно не формувалася загальноєв-

ропейська правова культура, цей процес не призвів до розчинення

національних правових культур і в принципі не має такої мети. На

сьогодні зберігаються ідентичність національного права, стиль право-

вого мислення, традиції, мотиви і підходи до правового регулювання,

а відтак, і самобутність правової

культури кожної країни.

Залежно від рівня і глибини пізнання правових явищ, їх викорис-

тання в правовій поведінці (діяльності) прийнято виділяти буденну

(масову), професійну та теоретичну (наукову) правову культуру.

Буденна правова культура притаманна широким верствам населення.

Головне місце в її змісті посідають традиційні цінності, правові стерео-

типи, настанови, звичаї та звички

. Вона формується на основі власного

життєвого досвіду і емпіричних знань про чинне право та інші правові

явища. На її формування впливають засоби масової інформації, а також

установи освіти, де надаються, як правило, найбільш елементарні знання

553

Розділ 32. Правова культура суспільства

про правову дійсність. Буденна правова культура здатна включати як про-

гресивні, так і консервативні чи навіть негативні погляди та настрої з при-

воду права. Всі правові проблеми, які зрештою призводять до зміни право-

вої культури, як правило, визрівають саме в цьому типі і вже потім усві-

домлюються, узагальнюються, систематизуються і раціоналізуються

на

рівні професійної та теоретичної правової культури.

Професійна правова культура базується на здобутих унаслідок

одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практич-

них навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з кон-

кретним юридичним фахом. Про рівень професійної правової культу-

ри свідчитиме відповідний кваліфікаційний титул (ранг, категорія).

Однак слід розрізняти

формально визначену кваліфікацію, яка доку-

ментально відображається у дипломах, атестатах, сертифікатах, і ре-

альну правову кваліфікацію, яка, крім здобутих теоретичних і навчаль-

них знань, передбачає ще й існування належного особистого профе-

сійного досвіду, сформованого під час конкретної юридичної практики.

Високий рівень професійної правової культури визначає гармонійне

узгодження цих засад.

Професійний тип

правової культури залежно від специфіки професій-

ної діяльності може бути поділений на такі види, як судова, прокурорська,

слідча, нотаріальна, адвокатська, пенітенціарна правова культура.

Носіями теоретичної (наукової) правової культури, як правило,

є юристи-науковці та викладачі юридичних вищих навчальних закладів.

Цьому типу правової культури відповідають теоретичний рівень право-

вої свідомості, а

також наявність навичок, умінь, що використовуються

їх носіями у творчій діяльності з удосконалення чинного законодавства,

правозастосовної практики, інтерпретаційно-правової діяльності.

Деякі науковці поряд з теоретичною правовою культурою окремо

виділяють ще й елітарну правову культуру як сукупність правових

знань, цінностей, ідеалів, настанов, грамотного розуміння і здійснення

правових приписів. Даний тип правової культури

притаманний неба-

гатьом юристам-науковцям та юристам-практикам. Носіями елітарної

правової культури в Стародавньому Римі були видатні юристи Ульпіан,

Гай, Модестіан та ін., фрагменти з праць яких були широко подано

у Дігестах Юстініана.

Залежно від носіїв (за суб’єктним складом) можна виокремити

правову культуру особи, соціальних груп (політичних, професійних,

етнічних,

релігійних та ін.) і верств населення (пенсіонерів, молоді),

суспільства в цілому.

554

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

§ 2. Правова культура особистості

Правова культура особистості характеризує ступінь і характер її

правового розвитку, виступає необхідною передумовою формування

правової культури суспільства. Однак її не можна розглядати як влас-

тивість людини, одержану нею від народження, оскільки правова куль-

тура особистості формується поступово під впливом таких різноманіт-

них чинників, як суспільні зв’язки і відносини, правове

виховання,

правове навчання, правове спілкування, правова інформація, а також

суспільної правової свідомості. В процесі пізнання та оцінки норм пра-

ва особа враховує закріплений в них законодавцем соціальний зміст

і об’єктивні потреби суспільного розвитку, а також співвідносить їх

з можливістю задоволення свого власного інтересу. Відбиваючись у сві-

домості людини, цей процес

сприяє формуванню її правової культури.

Правова культура особистості — це складне явище, в структурі

якого виділяють пізнавальні, оцінні та поведінкові елементи.

Правову культуру особистості становлять такі елементи.

1. Знання права і розуміння його принципів, здатність особи тлу-

мачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-

право вого акта, сферу його дії.

При цьому особливого значення на-

буває те, як особа розуміє право. Високий рівень правової культури

людини передбачає інтерпретацію права як засновану на уявленні про

справедливість міру свободи і рівності, визнання його верховенства

відносно держави. Разом з тим просте знання норм права без виро-

блення необхідних настанов щодо безумовної реалізації зафіксованих

них приписів необов’язково забезпечує правомірну поведінку, оскіль-

ки може бути також використано для маніпуляції законом, його обходу,

безкарного порушення норм права. І навпаки, наявність у особи на-

станови на повагу до права і безумовної реалізації його приписів навіть

у разі недостатньої правової освіченості може зумовити високий рівень

правової культури,

оскільки пізнання права за наявності відповідної

настанови — справа часу.

2. Настанова (сформований на основі власного життєвого досвіду

стан психологічної готовності індивіда до певних дій у відповідній

ситуації) індивіда на повсякденну правомірну поведінку і звичка вчи-

няти свої дії відповідно до приписів правових норм. Позитивна право-

ва настанова формується тоді, коли формально

визначена настанова,

закріплена в нормах конституції і чинного законодавства, збігається

з особистою настановою індивіда. Разом з тим зазначимо, що правова

555

Розділ 32. Правова культура суспільства

настанова індивіда іноді може також обумовлюватися загрозою юри-

дичної відповідальності за протиправні вчинки або конформістською

(пристосовницькою) позицією індивіда.

3. Повага до права, заснована на особистій переконаності в його

справедливості та ефективності як засобу регулювання суспільних від-

носин, і готовність його виконувати навіть у разі несхвалення люди ною

окремих правових приписів. Підкреслимо,

що має йтися саме про ре-

альну готовність виконувати правові приписи, викладені в нормативно-

правових актах, а не про думки стосовно їх додержання.

4. Вміння використовувати у практичній діяльності пра вові знан-

ня, реалізовувати свої суб’єктивні права, виконувати юридичні

обов’язки, використовувати вітчизняні та міжнародні механізми за-

хисту порушених прав, свобод

і законних інтересів.

5. Правова активність особи. Така активність індивіда у правовій

сфері має бути усвідомленою, зумовленою повагою до права і виявля-

тися у свідомих, добровільних та ініціативних діях з метою досягнення

узгоджених інтересів і потреб особи, суспільства та держави. Правова

активність може виявлятися у сприянні нормотворчому процесу (зако-

нотворчий почин

, обговорення проектів нормативно-правових актів,

участь у референдумі з приводу прийняття конституції та законів); реа-

лізації право вих приписів; протидії правопору шенням (допомога право-

охоронним органам у попередженні, припиненні та розкритті злочинів);

відправленні правосуддя (участь у судовому процесі як свідок, громад-

ський захисник чи відповідач). Правова активність особи несумісна

з будь-

яким порушенням законності та правопорядку, проявом сваволі,

насильства, жорстокості та терору стосовно людини.

Залежно від ступеня реалізації зазначених елементів правову куль-

туру особистості можна поділити на такі види.

1. Низька, коли рівень правової культури індивіда не досягає «се-

реднього» рівня внаслідок загального низького рівня розвитку особи,

відсутності у неї елементарних

знань про право та інші правові явища,

несформованість правових цінностей, настанов і звичок, деформації

правосвідомості. Цей вид притаманний, як правило, представникам

маргінальних груп (злочинцям, безпритульним особам та особам, які

зловживають алкоголем та наркотичними засобами).

2. Звичайна, яка відповідає загальноприйнятому рівню правової куль-

тури в конкретному суспільстві на відповідному етапі його

розвитку.

3. Висока, коли рівень правової культури особи перевищує загаль-

нопоширений рівень правової культури пересічного громадянина.

556

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Належність до цих видів не є раз і назавжди заданою. Так, на пев-

ному етапі життя індивід, що вирізнявся належним рівнем правової

культури, згодом через різного роду обставини може втратити раніше

здобуті активну правову позицію, позитивні правові настанови і звич-

ки, а можливо, і високі моральні якості, внаслідок чого рівень його

правової культури істотно знижується. І навпаки, поява певних стиму-

лів може спонукати особу, яка раніше не виділялася з-поміж інших

високим рівнем правової свідомості, досягти істотного прогресу щодо

свого правового розвитку, таким чином підвищуючи свій рівень право-

вої культури.

§ 3. Правова культура суспільства.

Правова субкультура і правова

контркультура

Правова культура суспільства відбиває рівень розвитку пра-

восвідомості в суспільстві, системи права і законодавства, юри дичної

практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових

цінностей, створених людьми в правовій сфері. Високий рівень право-

вої культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави,

яка заснована передусім на принципах верхо венства

права і правового

закону, поваги до основних прав і сво бод людини і громадянина.

Правова культура складається з низки елементів (рівнів).

1. Досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту

основних прав і свобод людини і громадянина. Показ ником такого

стану слід вважати: наявність демократичного, гу маністичного,

справедливого законодавства, його відповідність міжнародним

правовим стандартам

у сфері прав людини; існу вання ефективних

національних правових засобів та процедур для захисту конститу-

ційних прав і свобод; реальна можливість звернутися до міжнарод-

них правових інституцій, наприклад, до Європейського суду з прав

людини, якщо громадянин вважає, що державні органи по рушили

його права, а він не зміг усіма передбаченими законодавством

засо-

бами їх захистити.

2. Не менш важливим елементом для підвищення правової куль тури

суспільства слід вважати ступінь впровадження в практику суспіль-

ного і державного життя принципів верховенства права і правового

закону. Важливими показниками їх реалізації є обмежен ня державної

557

Розділ 32. Правова культура суспільства

влади правом, відповідність підзаконних нормативно-правових актів

законам.

3. Однією із складових правової культури суспільства є рівень

правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто ступінь за своєння

ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур

розв’язання конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності

в необхідності додержуватися приписів правових норм. Суспільна

правосвідомість визначається масовістю пра вомірної поведінки, рівнем

правового виховання, масштабами та якістю юридичної освіти.

4. Досконале як за формою, так і за змістом законодавство ста-

новить важливий елемент правової культури. Високому рівню правової

культури суспільства має відповідати зако нодавство, яке характеризу-

ється науковою обґрунтованістю, де мократичною і гуманістичною

спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і

внутрішніх

суперечностей, нечітких або таких, що можуть двозначне тлумачитися,

правових приписів, ви користанням оптимальних методів, способів

регулювання право вих відносин тощо. Наявність законів, які не мають

правового ха рактеру, застарілих норм та норм, що порушують чи об-

межують права і свободи громадян, закріплюють свавілля держави,

свід чить про низький рівень правової культури.

5. Правова культура суспільства включає стан законності та пра-

вопорядку в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь

правового закріплення вимог законності в системі законодавства, ре-

альність їх здійснення. Для забезпечення законності і правопорядку

важливо, аби у суспільстві ефективно функціонувала система правової

освіти та виховання населення, зокрема державних службовців.

6. Ефективність роботи правозастосовних

, зокрема право-

охоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.)

є ще одним важливим елементом високого рівня правової культури

суспільства.

7. Стан розвитку юридичної науки, залучення вчених-юристів до

розроблення проектів нормативно-правових актів і вдосконалення їх

змісту, програм боротьби зі злочинністю тра диційно становить один

із рівнів правової

культури суспіль ства. Це зумовлено тим, що юри-

дична наука здатна істотно впливати на сприйняття передового право-

вого досвіду, який включає в себе здобутки розвитку як національної

правової сис теми, так і правових систем інших країн. Особливого зна-

чення при цьому набуває засвоєння історичного досвіду правового

регулювання (правові пам’ятки, правові традиції

, звичаї, доктрини).

558

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Поряд з правовою культурою суспільства в цілому завжди існує

певна кількість різноманітних субкультур (регіонів, етносів, релігійних

груп, верств населення). Правову субкультуру слід розглядати як

частину правової культури суспільства, яка в певних аспектах (цін-

ностях, елементах, позиціях тощо) відрізняється від неї, але в голо-

вних своїх рисах узгоджується з правовою культурою даного

суспіль-

ства. Підкреслимо, що така правова субкультура не протистоїть пану-

ючій правовій культурі, а, включаючи в себе низку її базових правових

цінностей, додає до них нові цінності, притаманні саме їй.

Від правової субкультури слід відрізняти правову контркультуру,

яка складається із сукупності цінностей, поглядів, уявлень, теорій, на-

станов, вчинків (діяльності) певних

угруповань або організацій, що

відкрито протиставляються домінуючій у суспільстві правовій куль-

турі, знаходяться з останньою в стані антагоністичної суперечності

і/або навіть відкритого протистояння. Правова контркультура — це

явище доволі широке і неоднорідне, яке значною мірою залежить від

специфіки носіїв такої культури (злочинного співтовариства, екстре-

містських, сепаратистських, фундаменталістських угруповань та ін.).

Контркультура злочинного співтовариства формується як окреми-

ми злочинцями, так і їх угрупованнями (мафіозними кланами, банда-

ми), а також їх представниками у тюрмах та виправно-трудових уста-

новах під час відбування покарання і є свідченням деформації правової

свідомості даного співтовариства в її найбільш небезпечній формі —

правовому нігілізмі. Для цієї субкультури характерні наявність

у її

носіїв кримінальних інстинктів, традицій, звичок, настанов, жаргону,

використання татуїровок і символів, а також формування своєрідної

злочинної ієрархії («злодіїв в законі» та ін.). Слід наголосити, що осо-

бливу небезпечність така контркультура становить за умови її популя-

ризації та пропаганди в засобах масової інформації, літературних

творах та кінофільмах.

Носіями контркультури

можуть бути і сепаратистські угруповуван-

ня, діяльність яких спрямована на порушення територіальної ціліснос-

ті країни, відторгнення від неї певної частини з метою створення не-

залежної держави. Проявом такої контркультури може бути, наприклад,

«війна законів» федерального центру і суб’єкта федерації, ігнорування

рішень судових органів, органів законодавчої і виконавчої влади аж

до

відкритого протистояння. Слід зазначити, що в окремих ситуаціях

деякі види контркультури можуть мирно співіснувати, доповнювати

один одного, а їх носії активно співпрацювати між собою (співпраця

559

Розділ 32. Правова культура суспільства

сепаратистських організацій з терористичними або кримінальними

угрупованнями, співпраця фундаменталістських організацій з теро-

ристичними формуваннями).

Характерною рисою правової контркультури є те, що вона не може

забезпечити права і свободи людини і громадянина, громадський мир

і злагоду, законність і правопорядок, становлення і розвиток демокра-

тичної, правової державності і громадянського суспільства, а навпаки,

сприяє

порушенню прав і свобод особи, послабленню або навіть руй-

нації держави, її політичної, правової та економічної систем.

Контрольні запитання

1. З яких структурних елементів складається правова культура

громадянського суспільства?

2. В умовах якого політичного режиму можливе формування

високого рівня правової культури? Обґрунтуйте свій висно-

вок.

3. Чим характеризується високий рівень правової культури

громадянина?

4. Чому високий рівень правової культури суспільства є запо-

рукою розбудови правової держави?

5. Назвіть шляхи подолання правового нігілізму в Україні.

560

Розділ 33

Правова система суспільства

§ 1. Поняття та структура правової

системи

Дослідження різних аспектів формування, реалізації та сутності

права призвели до визнання у ХХ ст. необхідності формування теоре-

тичної конструкції, яка б охопила всі правові явища, цілісно і систем-

но охарактеризувала їх внутрішні та зовнішні відносини. Основою

методології такої теорії є застосування системного підходу до аналізу

правових явищ. За допомогою системного підходу

певний об’єкт роз-

глядається як складне, багатоаспектне явище, що складається з різно-

манітних елементів, зв’язки між якими утворюють відносно стійку

структуру та забезпечують його цілісність.

Цінність використання категорії правової системи для юриспру-

денції полягає у можливості за її допомогою комплексно проаналізу-

вати всю правову сферу життя суспільства, виявити

найсуттєвіші за-

кономірності, що складаються між її частинами та у стосунках з інши-

ми суспільними явищами.

У загальному вигляді правову систему можна визначити, як

сформовану під впливом об’єктивних закономірностей розвитку сус-

пільства сукупність усіх його правових явищ, які перебувають у стій-

ких зв’язках між собою та з іншими соціальними

системами.

Ураховуючи те, що поняття правової системи належить до найза-

гальніших понять юридичної науки, яке має відбивати складне, багато-

гранне явище, будь-яке його визначення не охоплює всіх його харак-