Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

400

ставах. Розводять в країнах Західної Євпори, де стали основою

виведення поні більших розмірів (уельська, голландська породи

та ін.).

Карликові коні. Одержані шляхом відбору та розведення низь-

корослих шетлендських поні. Висота в холці — 38 – 70 см. Най-

менший кінь має висоту в холці 38 см і живу масу 11,9 кг. Від-

значаються значною вантажопідйомністю — здатні перевозити ван-

таж, у 20 разів більший за свою живу масу, тоді як звичайні коні —

тільки в 5 разів. Використовують у циркових виставах і для розваг

дітей.

10.3. Племінна робота у конярстві

Племінна робота ґрунтується на правильному зоотехнічному об-

ліку. У кінних заводах та племінних фермах ведуть книги племін-

них тварин, обліку руху поголів’я, акти реєстрації приплоду, а

на ремонтний молодняк, який реалізують, виписують племінні сві-

доцтва.

До Книги племінних тварин заносять жеребців і кобил племін-

ного призначення, які за наслідками бонітування віднесені до кла-

сів еліта і першого, за віком не молодші 3 років, з відомим похо-

дженням до V ряду родоводу. У заводській книзі кожній тварині

відводиться аркуш, де записують походження, екстер’єр, племінне

використання та інші показники.

Важливим заходом у поліпшення коней є тренінг та іподромні

випробування. До основних документів, що ведуть на іподромах,

належать книги обліку рекордів, переможців традиційних призів,

журнали тренувань, виконаної роботи і розвитку молодняку, інди-

відуальні картки обліку випробувань, протоколи суддівської колегії,

бігові та скакові програми, каталоги племінних коней, які випробу-

вані на іподромах.

У конярстві племінна робота спрямована на удосконалення й ви-

ведення нових порід, одержання жеребців-плідників із метою вико-

ристання у масовому конярстві, вирощування коней для реалізації і

спорту. З верховими і рисистими породами ведуть роботу в напрямі

підвищення жвавості, поліпшення спортивних та продуктивних

якостей, а з ваговозними — вантажопідйомності, витривалості й ру-

хливості. Завдання племінної роботи в упряжному конярстві — удо-

сконалення і розмноження коней орловської, російської рисистої та

новоолександрівського ваговоза, які набули поширення в Україні.

Племінна робота в кіннозаводстві полягає в ретельному відборі

тварин, індивідуальному підборі, розведенні за лініями і родинами,

оцінці племінних та продуктивних якостей коней. У кінних заводах

для удосконалення порід використовують чистопородне розведення,

401

а якщо ставиться мета виведення нової породи — то відтворне

схрещування й підбір.

Для відтворення коней відбирають на основі матеріалів боніту-

вання. Оцінюють їх за такими ознаками: походженням і типовістю,

промірами, екстер’єром і конституцією, роботозданістю чи продук-

тивністю та якістю потомства.

Племінних коней бонітують від 1,5- до 3,5-річного віку — за по-

ходженням, промірами, екстер’єром, статями (роботоздатністю з

2,5-річного віку); від 3,5- до 7,5-річного — за походженням, промі-

рами, екстер’єром і роботоздатністю; з 7,5-річного й старше — за по-

ходженням, промірами, екстер’єром, роботоздатністю і якістю по-

томства.

Кожну ознаку оцінюють за 10-бальною шкалою. За підсумками

бонітування племінних коней поділяють на три класи: еліта, пер-

ший та другий. Коней, що не відповідають вимогам другого класу,

вважають неплемінними. Клас враховують при відборі тварин і ви-

значенні їхньої ціни за прейскурантом.

З метою подальшого використанням коней відбирають за екс-

тер’єром, конституцією, промірами, живою масою, роботоздатністю,

продуктивними властивостями, походженням та якістю потомства.

У конярстві застосовують груповий (у господарствах із табунним

утриманням коней) та індивідуальний (у племінних) відбір. При

груповому відборі тварин оцінюють за зовнішніми ознаками — ти-

повістю, екстер’єром, промірами, живою масою тощо, а при індиві-

дуальному, крім фенотипових ознак, ще враховують походження та

якість їх потомства, тобто проводять оцінку за генотипом. Для же-

ребців і кобил використовують результати іподромних випробувань

та виступи у змаганнях.

Підвищені вимоги при відборі ставляться до плідників. Вони по-

винні бути висококласними, у родоводі мати видатних предків —

рекордистів, представників поширених ліній. За якістю потомства

жеребців відбирають після одержання не менше двох лошат, а ко-

бил — трьох жеребчиків.

При відборі молодих кобил на плем’я звертають увагу на міц-

ність конституції, екстер’єр, вираженість жіночого типу й типу чо-

ловічої лінії, особливості родини та роботоздатність.

На основі оцінки племінних та продуктивних якостей складають

план підбору жеребців і кобил для парування. Підбір проводять за

походженням, типовістю, конституційно-екстер’єрними особливос-

тями, роботоздатністю, якістю потомства, даними іподромних ви-

пробувань.

Для спрямованої роботи по удосконаленню порід розробляють

перспективні плани племінної роботи строком на 10 – 15 років, на їх

основі у кінних заводах складають плани ведення племінної роботи

з поголів’ям господарства.

402

У плані племінної роботи дається характеристика племінного

поголів’я, висвітлюються методи племінної роботи, утримання й го-

дівлі, система і прийоми тренінгу та вирощування молодняку, а та-

кож інші організаційно-господарські заходи, спрямовані на удоско-

налення поголів’я коней племінного заводу й одержання високо-

цінних тварин.

Метою розведення неплемінних коней є використання їх на різ-

них сільськогосподарських і транспортних роботах та одержання від

них м’яса й молока.

Поліпшення поголів’я коней робочого напряму спрямоване на

одержання сильних, рухливих і витривалих коней, добре пристосо-

ваних до місцевих умов. Основний метод розведення — промислове

схрещування місцевих коней з плідниками заводських порід.

Для одержання упряжних коней в районах із важкими ґрунтами

та тривалим періодом бездоріжжя застосовують парування місцевих

коней з плідниками ваговозних порід. У більшості районів України

основні поліпшувачі поголів’я — це плідники рисистих порід. Оде-

ржане від них потомство використовують в упряжі, переважно в па-

рокінній запряжці й під сідлом.

Якщо виникає потреба у масивніших конях із високою вантажо-

підйомністю і витривалістю, застосовують схрещування представ-

ників рисистих із ваговозними породами.

Коней ваговозних порід поліпшують розведенням за лініями,

кращі з яких характеризуються вищим генетичним потенціалом.

Найціннішим є крос із лініями, що несуть повний комплекс цінних

спадкових властивостей.

10.4. Відтворення поголів’я коней

Збільшення поголів’я коней та якісне їх поліпшення значною

мірою залежать від правильної організації відтворення. Статева

зрілість у коней настає в 12 – 18-місячному віці й зумовлена пород-

ною належністю, умовами годівлі та утримання. Парують тварин із

настанням господарської зрілості, оскільки раннє парування нега-

тивно впливає на загальний розвиток організму і формування при-

плоду.

Для відтворення молодняк коней починають використовувати з

3-річного віку, а племінних жеребців верхових і рисистих порід — із

4 – 5 років. Порівняно з іншими сільськогосподарськими тварина-

ми, охота у кобил триває довше — 2 – 12 діб, тоді як у свиней —

48 год, великої рогатої худоби — 17 – 20, овець — 20 – 28 год. При

такій тривалості охоти важко поєднати осіменіння з овуляцією, що є

однією з причин незапліднення кобил.

403

У яєчниках кобил практичного повного дозрівання досягає один,

рідко — два фолікули. У конярстві двійневі жеребності становлять

менше 1,5 %. На противагу іншим продуктивним галузям тварин-

ництва, до двієнь у конярстві відносяться негативно, оскільки така

жеребність може спричинювати аборти.

Зигота часто мігрує від одного рогу матки до другого й прикріп-

люється до слизової оболонки дуже слабко, що призводить до абор-

тів на ранніх стадіях жеребності.

Статева охота, як правило, проявляється сезонно (лютий–

червень), але в оптимальних умовах годівлі та утримання її можна

спостерігати в різні пори року. Після жеребіння кобила приходить в

охоту на 6 – 16-й, у середньому — на 8 – 10-й день. Перша охота у

них нетривала, але яскраво виражена. Якщо в цей період кобилу не

спарувати, то може настати тривалий період статевого спокою, оскіль-

ки материнський інстинкт і лактація гальмують статеві функції.

У племінних заводах кобил парують у період із 1 лютого по 15 – 20

липня, в інших господарствах — із 1 березня. Перед початком пару-

вальної кампанії складають план парувань.

У конярстві застосовують ручне, варкове, косячне парування та

штучне осіменіння. Ручне використовують при утриманні тварин у

стайнях. Його здійснюють у спеціальному манежі, пристосованому

приміщенні чи огородженому майданчику, куди заводять кобилу й

жеребця, якого тримають на довгих шлеях. Сезонна норма наван-

таження на одного плідника — 35 – 40 кобил.

Якщо коней утримують табунами, то практикують варкове пару-

вання. У цьому випадку групу маток заганяють у варок (загін, баз) і

пускають до них підібраного жеребця. Після парування його повер-

тають у денник.

Косячне ґрунтується на розподілі табуна кобил на косяки — гру-

пи по 20 – 25 голів, де протягом парувального сезону утримують та-

кож жеребців. Цей спосіб забезпечує високий показник запліднен-

ня. Штучне осіменіння дає можливість спермою одного жеребця за

сезон осіменити 200 кобил і більше.

Жеребність у кобил триває 11 місяців (335 днів) із коливаннями

від 310 до 360 днів. Тривалість вагітності більшою мірою залежить

від умов годівлі та утримання, ніж від породних особливостей та

скороспілості. При несприятливих умовах годівлі і в холодну пору

року жеребність у кобил подовжується. Жеребчиків вони виношують

на 1 – 2 дні довше, ніж кобилок.

Запорукою одержання життєздатного приплоду є міцне здо-

ров’я кобил, повноцінна годівля, оптимальні умови утримання та

помірне їх використання. Годівля недоброякісними кормами, напу-

вання холодною водою, больові подразнення можуть стати причи-

ною аборту.

404

Вижереблення, як правило, відбувається в тих денниках, де

утримували жеребих кобил. Денники вичищають, дезінфікують і

застеляють соломою. Серед основних ознак наближення жеребін-

ня — розслаблення зв’язок тазу, збільшення вим’я, поява на кінчи-

ках дійок краплинок молозива, збудження тварини. Жеребіння час-

тіше відбувається увечері або вранці й триває 10 – 30 хв.

10.5. Вирощування молодняку

У підсисний період протягом шести–семи місяців лошат вирощу-

ють під кобилами. В перший місяць життя вони споживають тільки

материнське молоко. У цей період молодняк інтенсивно росте — йо-

го жива маса щоденно збільшується на 1 – 2 кг. Витрати молока на

1 кг приросту становлять 10 кг. За приростом живої маси лошати

визначають молочність кобил. Необхідною умовою вирощування

молодняку є моціон, який сприяє зміцненню серцево-судинної сис-

теми, органів дихання, зв’язок і м’язів.

У стійловий період, починаючи від 4 – 5-го дня після жеребіння,

кобилу з лошам випускають на вигульний майданчик, а в несприя-

тливу погоду організовують проводку в приміщенні. Протягом пер-

ших днів тривалість прогулянок становить 20 – 30 хв, а з місячного

віку — 1,5 – 2 год. У літній період найдоцільніше застосовувати ви-

пасання підсисних кобил, що дає можливість лошаті одержувати

достатній моціон.

До поїдання концентрованих і грубих кормів лошат привчають з

місячного віку. Спочатку згодовують овес та висівки кількістю 100 –

200 г за добу. Даванку концкормів поступово збільшують і до момен-

ту відлучення доводять до 3 – 4 кг на добу. За такої умови відлу-

чення відбувається без ускладнення і лошата не відстають у рості.

Через 2 – 3 тижні після жеребіння підсисних кобил можна викори-

стовувати на легких роботах з урахування, що лоша ссе кобилу перші

два місяці через кожну годину, а пізніше — через 2 – 3 год. Для годів-

лі лошат під час роботи організовують перерви по 10 – 15 хв.

Під кінець підсисного періоду лоша починають привчати до не-

доуздка, руху за поводом, чищення й догляду за копитами. Лагідне

ставлення викликає у нього довіру до людини, що дуже важливо в

період тренінгу й наступної роботи з ним.

Лошат відлучають від кобил у 6 – 7-місячному віці в кілька стро-

ків у осінні місяці. Їх мітять татуюванням щипцями на внутріш-

ньому боці нижньої губи або холодом, накладаючи тавро з лівого

боку спини за заднім кутом лопатки на 3 – 4 см нижче лінії верху.

Відлучених лошат утримують групами по 15 – 20 голів або в

денниках по дві голови в кожному. Групи з відлучених лошат фор-

405

мують залежно від статі, віку, розвитку й норову. Таке утримання

знижує собівартість вирощування молодняку, оскільки значно ра-

ціональніше використовується приміщення і відпадає потреба у ве-

ликій кількості обслуговуючого персоналу.

Через 4 – 5 днів, коли лошата звикнуть одне до одного, їх можна

випускати із стайні на вигульні майданчики чи пасовища.

У стійловий період молодняку згодовують грубі, соковиті та кон-

центровані корми невеликими даванками 3 – 4 рази за добу. У вес-

няно-літній період його краще випасати на пасовищах із підгодову-

ванням концкормами з розрахунку 3 – 5 кг на одну голову за добу.

До 1,5-річного віку годівлю жеребчиків і кобилок диференцію-

ють, оскільки для жеребчиків характерні переваги в розвитку. В

осінній період на 100 кг живої маси їм згодовують 2,8, кобилкам —

2,5 к. од.; у зимовий — відповідно 2,5 і 2,3 к. од. Із розрахунку на

1 к. од. необхідно: перетравного протеїну — 105 – 115 г, кальцію —

6,5 – 7,5, фосфору — 5,5 – 6 г і каротину — близько 20 г. Різниці в

годівлі між жеребчиками і кобилками дотримують до 2-річного віку,

але з початком інтенсивного тренінгу її усувають.

 Молодняку від річного до 2-річного віку в стійловий період зго-

довують: сіна — 4 – 6 кг, соломи ярої — 1 – 2, концкормів — 2 – 4,

соковитих кормів (морква, буряки) — 2 – 4 кг, а також кухонну сіль,

крейду, кісткове борошно. Годують його спочатку 4, а потім 3 рази

на добу. В 2 – 3-річному віці у раціон молодняку вводяться: сіно —

6 – 7 кг, яра солома — 2 – 3, коренеплоди — 3 – 4, концкорми —

4 – 6 кг, кухонна сіль — 30 – 40 г на добу. Перед кожною годівлею

тварин напувають.

Ріст і розвиток молодняку контролюють зважуванням і взяттям

промірів — висоти в холці, косої довжини тулуба, обхвату грудей і

п’ястка у три доби, 6, 12 міс, 1,5-, 2-, 2,5- і 3-річному віці. Одержані

показники порівнюють з контрольними шкалами росту молодняку.

У випадку невідповідності між живою масою і промірами змінюють

годівлю та умови утримання.

Неплемінних жеребчиків у 1 – 2-річному віці каструють. Молод-

няк щоденно чистять і розчищають копита через 1 – 1,5 міс.

10.6. Тренінг та іподромні випробування

Тренінг та іподромні випробування є одним із елементів удоско-

налення тварин заводських порід. Їхні мета — розвинути у коней

верхових порід здатність до жвавих алюрів, рисистих — до швидко-

го бігу на рисистому алюрі, ваговозів — до прояву максимальної си-

ли тяги і витривалості. Розрізняють заводський та іподромний тре-

нінги.

406

Заводський тренінг застосовують у кінних заводах. Після від-

лучення лошат від кобил спочатку організовують груповий тренінг.

Для цього на огородженій доріжці під контролем двох вершників

проганяють групи жеребчиків і кобилок окремо на дистанцію 2 – 3 км,

яку потім збільшують. Спочатку молодняку дають можливість про-

бігти будь-яким алюром, потім ведуть їх спокійною риссю і закінчу-

ють тренінг кроком, яким лошата мають пройти 1000 – 1500 м.

Індивідуальний заводський тренінг починають із заїздки і про-

водять його у 10 – 12-місячному, іноді — 17 – 18-місячному віці.

Молодняк рисистих порід привчають до збруї, запрягання в ка-

чалку, руху кроком і риссю та виробленню у них рефлексів. Заїздку

організовують у закритому манежі чи спеціально обладнаному май-

данчику. До переведення на іподром молодняк повинен проходити

дистанцію 1600 м не більш як за 3 хв.

Заїздку молодняку, завданням якої є привчання до сідла, руху за

поводом, кордом, під сідлом і вершником на різних алюрах, розпо-

чинають у 1,5-річному віці.

Молодняк ваговозних порід у період заїздки привчають до збруї

та правильної реакції на керування. Зимою їх запрягають у сани,

літом — у візки. Спочатку тварин тренують без вантажу, а потім —

із вантажем, поступово його збільшуючи.

Іподромні випробування. Після завершення заводського тре-

нінгу молодняк у 2-річному віці направляють на іподром.

Коней верхових порід випробовують у гладких і бар’єрних скач-

ках та стипль-чезах (скачки з перешкодами). Дистанція гладких

скачок для 2-річних коней — 1000, 1200, 1400, 1500, 1600 м; 3-річ-

них — 1200, 1400, 1500, 1600, 1800, 2000, 2400, 2800, 3000 м і коней

старшого віку — 3200 та 4000 м.

Коней рисистих порід випробовують у спеціальних качалках

на дистанцію 1600 м (2-річного віку), 1600, 2400 (3-річного), 1600,

2400 і 3200 м (4-річного віку і старше) (рис. 66). Молодняк, що над-

ходить на іподром, зараховують у найнижчу групу (сьому). За пока-

зниками виграних балів і зростання жвавості його переводять у ви-

щі групи.

На іподромах коней ваговозних порід випробовують за п’ятьма

видами: термінова доставка вантажу риссю й кроком, тяглова ви-

тривалість, максимальна сила тяги і триборство (рись, крок, тяглова

витривалість). Дистанція на термінову доставку вантажу становить

2 км. Випробування на тяглову витривалість і максимальне тяглове

зусилля організовують із використанням полозового пристрою.

Триборство включає такі елементи випробувань: термінова до-

ставка вантажу кроком і риссю та тяглову витривалість. У цьому

виді випробувань беруть участь коні 4-річного віку і старші.

407

Тривалість перебування на іподромі рисистих кобил до 4 – 5-річ-

ного, жеребців — до 5 – 8-річного віку, а верхових відповідно до 3 – 4 і

4 – 6 років.

10.7. Утримання та годівля

дорослих коней

Коней утримують у стайнях, обладнаних денниками та стійлами.

Останні споруджують у два ряди вздовж бокових стін із проходом

посередині стайні 2,6 м. Площа денників досягає 9 – 16 м

. Їх об-

лаштовують годівницями, які розміщують на висоті 1 м від підлоги.

Стійла розділяють суцільними перегородками. Їх розмір залежить

від величини коней і в середньому становить: довжина — 3, шири-

на — 1, 75 м.

Найдоцільніше в стайнях використовувати комбіновані підло-

ги — біля годівниці глинобитна, а ближче до сечового жолоба —

дощана чи цегляна з ухилом у бік останнього. Для підстилки прида-

тні тирса, торф, солома з розрахунку 2 – 3 кг щоденно на одну голову.

Годівниці (ясла) влаштовують вздовж стін. У приміщенні для

напування коней встановлюють корита чи невеликі баки з кришка-

Рис. 66. Іподромні випробування рисаків

408

ми. Роздавання кормів і прибирання гною проводять вручну. В стай-

нях мають бути приміщення для зберігання кормів, збруї, інвента-

рю. Для забезпечення тваринам оптимальних умов утримання за-

стосовують припливно-витяжну вентиляцію.

Стайні будують на 20, 40 та 60 голів робочих коней. Взимку тем-

пературу в приміщенні підтримують на рівні 4 – 10 °С, відносну во-

логість повітря — не менше 85 %.

Робочих коней утримують у стійлах, а жеребців, жеребних і

підсисних кобил — у денниках. У кінних заводах племінне по-

голів’я розміщують у денниках. Конюх доглядає 15 – 20 голів. Кож-

ну пару тварин закріплюють за їздовими, які відповідають за їхній

стан здоров’я, роботоздатність та раціональне використання.

Годівля. Характерною особливістю органів травлення коней є

невелика місткість шлунку, тому за одну даванку їм не можна зго-

довувати велику кількість кормів. Переповнення травного каналу

викликає утруднення дихання й сповільнення руху тварин.

При виконанні робіт коні витрачають енергію, джерелом якої є

вуглеводи, що використовуються організмом протягом перших трьох

годин роботи. Тому коней годують залежно від її характеру, тобто

при виконанні важкої і середньої роботи 6 – 7, а якщо вони відпочи-

вають — то 3 рази на добу.

Напувають тварин після поїдання грубих кормів до згодовування

концентрованих, оскільки потрапляння води в організм після конц-

кормів зумовлює їх вимивання в кишки, що значно знижує пере-

травність корму.

У стійловий період у раціон коням вводять концентровані (овес,

ячмінь, пшеничні висівки, зерно кукурудзи і в незначній кількості

зерно пшениці та жита), грубі (сіно — переважно злакове, солома —

вівсяна, просяна, ячмінна), соковиті (кукурудзяний силос, буряки,

морква) корми. За загальною поживністю грубі в раціоні можуть

досягати 50 %. Сіно бобових культур згодовують у суміші із злако-

вими, бо окрема його даванка викликає у тварин здуття й кольки.

Улітку коней випасають на пасовищах чи згодовують свіжоско-

шену траву. Тваринам верхових і рисистих порід її згодовують до

50 кг на добу.

Кількість концентрованих кормів у раціонах робочих коней за-

лежить від виду роботи. Якщо робота легка, то їх даванку зменшу-

ють, а в раціон вводять більше грубих і соковитих. Частка концент-

рованих кормів у раціонах робочих коней становить 30 – 40 %. На

100 кг живої маси максимальна кількість грубих кормів досягає

3 – 4 кг, із них сіна — 1,5 – 2 кг.

Норми годівлі для робочих коней визначають залежно від живої

маси, роботи, яку необхідно виконати, її інтенсивності та фізіологіч-

ного стану організму (табл. 46).

409

46. Норми годівлі робочих коней, на одну голову за добу

Робота

легка середня важка

Жива

маса,

кг

кормових

одиниць

перетрав-

ного про-

теїну, г

кормових

одиниць

перетрав-

ного про-

теїну, г

кормових

одиниць

перетрав-

ного про-

теїну, г

400 7,00 800 8,96 840 10,8 960

500 8,75 870 11,20 1050 13,5 1200

600 10,50 1050 13,44 1260 16,2 1440

Робочим коням із розрахунку на 1 к. од згодовують: перетравного

протеїну — 80 – 90 г, кальцію — 4 – 5, фосфору — 4 – 5 г і кароти-

ну — 10 – 15 мг. Кобилам, починаючи з четвертого місяця жеребно-

сті, норму годівлі збільшують на 1,5 – 2, підсисним — на 3 – 4 кг су-

хої речовини, а з дев’яти місяців відповідно на 2 – 3 і 4 – 6 кг. На

кожну кормову одиницю жеребній і підсисній кобилі згодовують:

перетравного протеїну — 115 г, кальцію — 7 – 8, фосфору — 5 – 6 г і

каротину — 25 мг.

При роботі коней в полі норму годівлі збільшують на 20, а на ва-

жких дорогах та під час виконання транспортних робіт — на 10 %.

Тваринам, які не працюють, норму годівлі знижують на 30 % порів-

няно з тією, що розрахована при виконанні легкої роботи. Якщо коні

недостатньо вгодовані, то даванку концентрованих кормів їм збіль-

шують на 2 – 3 к. од.

Частка кормів у раціонах робочих коней у період виконання

важкої роботи становить: концкорми — 40 – 55 %, грубі — 35 – 40,

соковиті — 5 – 25 %, а середньої і легкої відповідно 35 – 45, 35 – 50,

5 – 20 % та 25 – 30, 60 – 65, 5 – 20 %. Потреба дорослого робочого ко-

ня живою масою 500 кг при виконанні середньої роботи на рік дося-

гає 47 ц к. од. і 3,8 ц перетравного протеїну, а легкої — відповідно

33 і 2,6.

Племінним і спортивним коням згодовують доброякісне сіно, со-

ковиті (морква, цукрові буряки, картопля) та суміші концентрова-

них кормів, які у зимовий період становлять не менше 50, а при па-

совищному утриманні — 30 – 40 %.

Раціони жеребців повинні містити різноманітний набір кормів і

бути збалансованими за поживними, мінеральними і біологічно ак-

тивними речовинами. До їх раціону також вводять корми тваринно-

го походження (м’ясо-кісткове борошно, збиране молоко, сир, курячі

яйця), пророщене зерно (400 – 500 г на день), премікси, кухонну

сіль. У літній період жеребцям згодовують свіжоскошену траву (до

30 кг за добу). При посиленому статевому навантаження раціон же-

ребців має складатися із концентрованих кормів — 60 %, грубих —

35 і соковитих — 5 %.