Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

280

1999 р. досягало 1068,7 млн голів, а виробництво баранини —

7,5 млн т, що порівняно з середніми даними 1989 – 1991 рр. збіль-

шилося на 477 тис. т, хоча поголів’я за цей час зменшилося на

124 414 тис. У загальному виробництві м’яса баранина становить

4,5 %.

Найбільше поголів’я овець зосереджене в Китаї — 127,2 млн го-

лів, Австралії — 119,6, Індії — 57,6, Ірані — 53,9, Новій Зеландії —

46,2, Англії — 44,7, Судані — 42,5, Пакистані — 31,3, Туреччині —

30,2 млн голів. Найвищі показники виробництва баранини в забій-

ній масі на одну вівцю у США — 13,6 кг, Англії — 13,0, Франції —

11,8 і Новій Зеландії — 10 кг.

Світове виробництво молока овець у 1999 р. становило 8,03 млн т,

що порівняно з середніми показниками 1989 – 1991 рр. збільшилося

на 139 тис. т (1,7 %). Найбільше його одержують у Китаї — 824 тис. т,

Італії — 780, Туреччині — 756, Греції — 670, Сирії — 585, Ірані —

549, Танзанії — 464, Судані — 410 тис. т.

В Україні на 1 січня 2000 р. поголів’я овець і кіз становило

1885 тис. голів, а виробництво продукції вівчарства в 1998 р. дося-

гало: вовни — 3,8 тис. т (настриг з однієї вівці — 3,0 кг у фізичній

масі по всіх категоріях господарств), баранини й козлятини в забій-

ній масі — 19 тис. т, що становило 1,1 % від загального виробництва

м’яса.

Основними завданнями галузі вівчарства є розробка енерго- і ре-

сурсозберігаючих технологій виробництва продукції, створення міц-

ної кормової бази, збільшення поголів’я овець та підвищення його

продуктивності.

Господарсько-біологічні особливості овець. За адаптацій-

ними можливостями вівці переважають інших сільськогосподарсь-

ких тварин. Вони мають досконалу систему терморегуляції (поси-

лення функції потових залоз, зростання частоти дихання в спеку).

При зміні погоди у них проявляється специфічна групова (стадна)

поведінка (скупченість при похолоданні, вільне розміщення довги-

ми вузькими рядами в спеку).

Вівці добре пристосовані до різних кліматичних зон. Їх розводять

у малодоступних для виробничого використання посушливих сте-

пах, холодних гірських районах та зонах пустель і напівпустель.

Курдючні й жирнохвості вівці в екстремальних умовах здатні вико-

ристовувати запаси жиру, який розщеплюється в організмі з утво-

ренням енергії та метаболічної води.

Порівняно з іншими сільськогосподарськими тваринами, вівці

повніше використовують грубі й пасовищні корми. Серед придатних

для годівлі кормових рослин вівці поїдають на 10 – 20 % видів біль-

ше, ніж інші тварини, а в екстремальних кліматичних зонах цей

показник досягає 30 %. Із 667 видів вивчених пасовищних рослин

вони поїдають 520, тоді як велика рогата худоба — 460, коні — 416.

У овець гостро поставлені передні зуби (різці), звужена лицьова ча-

281

стина голови і тонкі та рухливі губи, що дає можливість скушувати

навіть низькорослі трави та підбирати дрібні кормові рештки (лист-

ки, колоски) на післяжнивних площах. Спільне утримання великої

рогатої худоби і овець у співвідношенні 1 : 7 підвищує ефективність

використання пасовищ на 15 – 20 %.

У результаті добре розвиненого травного каналу вівці витрача-

ють менше корму на продукцію. На 1 кг приросту сухої речовини

живої маси їм необхідно на 20 % менше поживних речовин, ніж ве-

ликій рогатій худобі. У овець відношення довжини тіла й кишок

коливається в межах 1 : 27 – 29, тоді як у великої рогатої худоби

1 : 20 – 22. Найбільш цінними у пасовищний період для овець є зеле-

ні корми, перетравність органічної речовини яких досягає 75 – 85 %,

а це в свою чергу здешевлює виробництво продукції. На 1 кг приро-

сту живої маси вівці витрачають 6 – 10 к. од.

Вівці стійкі проти холоду і не потребують теплих приміщень,

оскільки у них добре розвинутий волосяний покрив, але вони чут-

ливі до надмірної вологи і протягів. Їх відносять до плодючих тва-

рин після свиней і кролів — від 100 вівцематок одержують 150 – 160,

а романовської породи — 200 – 250 ягнят. Поліестричність (здат-

ність розмножуватися в усі сезони року) дає можливість одержувати

від них три приплоди за два роки.

Тварини характеризуються високою скороспілістю. Утримання

молодняку окупається вовною вже протягом першого року життя,

оскільки його стрижуть у річному, а з неоднорідною вовною — на-

віть у 4 – 6-місячному віці. Каракульські смушки одержують у 1 – 2-

денному, романівські овчини — у 5 – 7-місячному віці.

Вівчарство як галузь тваринництва і система знань про вироб-

ництво продукції має три структурних компоненти: продукцію, се-

лекцію і технологію.

7.2. Продукція вівчарства

² Вовна

Вовна — це волосяний покрив тварин, який використовують для

виготовлення тканин, трикотажу, килимів та валяльних виробів.

При визначенні вартості та вивченні вовни розрізняють якісні і кіль-

кісні ознаки та механізм формування її властивостей. До якісних

ознак належать: хімічні особливості вовни, гістологічна будова, фі-

зичні, механічні, технологічні властивості, типи елементарних во-

локон, штапелі, косиці, жиропіт, домішки вовнового покриву, руно.

Вони визначають її остаточне призначення, систему переробки та

реалізаційну вартість. Кількісні ознаки вовнової продуктивності

овець — це настриг немитої й митої вовни та їхні компоненти. Вов-

на належить до похідних шкіри, тому формування кількісних і які-

282

сних показників залежить від її вовноутворюючої функції. Остання

ґрунтується на спадкових задатках та природно-господарських умо-

вах використання овець.

Хімічний склад вовни. За хімічною природою вовна майже на

97 – 98 % складається з білка кератину, який належить до групи

фібрилярних білків. Він має високу хімічну стабільність — не роз-

чинається у воді, спирті, розбавлених розчинах солей, лугів і кис-

лот, стійкий проти травних ферментів (не перетравлюється). Тому

ягнята при поїданні вовни гинуть від утворення в шлунку безоа-

рів — щільних кульок зваляної вовни. Лабораторні дослідження

вовни ґрунтуються на використанні складних високоактивних хімі-

чних речовин, порівняно високих температур, рентгеноструктурного

аналізу, електрофорезу, хроматографії, електронно-мікроскопічних

методів досліджень, звичайної техніки гістологічного та хімічного

аналізів. Одержано чимало даних про елементарний і амінокислот-

ний склад кератину, його молекулярну структуру та хімічні власти-

вості вовни.

До складу вовни входять майже всі найпоширеніші амінокисло-

ти (18 із 20). Найбільшу частку (по 9 – 15 %) у кератині становлять

цистин, аргінін та глютамінова кислота. Високий вміст цистину й

сірки в цілому значною мірою визначає основні властивості керати-

нів вовни.

У кератині виявлено п’ять хімічних елементів: вуглець, водень,

кисень, азот та сірку, які входять до складу кожного простого білка.

У складі кератину міститься: вуглецю — 50 – 52 %, кисню — 21 – 23,

азоту — 15 – 17, водню — 6 – 8 і сірки — 3 – 4 %. Хімічні елементи

(кальцій, натрій, магній, фосфор, цинк, залізо, калій, кремній, мар-

ганець, мідь) інших органічних сполук вовни становлять 2 – 3 %.

Кератин — це білок з високим вмістом сірки, яка знаходиться у цис-

тині — одній з найхарактерніших сірковмісних амінокислот вовни.

При згорянні з цистину утворюються леткі меркаптани, що зумов-

люють специфічний запах горілої вовни (рогу). Цю особливість ви-

користовують навіть у системі розпізнавання текстильних волокон.

Остаточної емпіричної формули кератину поки не існує. Серед за-

пропонованих у різний час найбільше підходить та, що ґрунтується

на адекватному співвідношенні різних хімічних елементів на один

атом сірки С

112

Вовна незвичайна речовина, яка складається з дуже різноманіт-

них фрагментів за хімічною природою, агрегатним станом, гістоло-

гічною будовою. Тому вона повністю відповідає статусу композицій-

них матеріалів. Специфіка композитів полягає у тому, що їхні влас-

тивості не визначаються сумою якостей складових частин взятих

матеріалів. На поверхні розподілу частин композиційного матеріа-

283

лу виникає новий стан речовини — тонкий поверхневий шар. Він

визначає незвичайні властивості композиційних матеріалів. Вовна

в цьому відношенні ідеальний природний матеріал.

Вплив кислот і лугів. Вовна відносно стійка проти дії кислот і

нестійка проти лугів. Вплив кислот на вовну специфічний.

T Наприклад, азотна кислота спричиняє пожовтіння зовнішнього шару вовни

(ксантопротеїнова реакція). Дія лугів менш специфічна, але дуже негативна.

Навіть у 0,01 %-ному розчині їдкого лугу при температурі 60 °С розчиняється

2 % маси вовни і на 40 % втрачається її міцність, а в 0,2 %-ному розчині при

температурі 60 °С ці показники становлять відповідно 20 і 80 %. У киплячому

3 %-ному розчині їдкого лугу вона розчиняється за 2 – 3 хв, а при кипінні протя-

гом двох годин у 5 %-ному розчині сірчаної кислоти розчиняється лише 5 – 5,5 %

маси вовни.

Стійкість кератинів проти дії кислот використовують для очи-

щення митої вовни від рослинних домішок на підприємствах про-

мислової переробки сировини. Целюлоза рослин нестійка проти дії

кислот. При обробці засміченої вовни 4 – 5 %-ним розчином сірчаної

кислоти звичайна целюлоза рослин (реп’яхів) перетворюється на

крихку гідроцелюлозу, яку видаляють із вовни механічним спосо-

бом. Перетворення целюлози на гідроцелюлозу супроводжується

обвуглюванням рослинних домішок, тому процес їх хімічного вида-

лення із вовни одержав назву карбонізація (від лат. карбон — ву-

гілля). Остання пов’язана з великими витратами енергії та речо-

вин. При цьому втрати вовна за різних причин можуть досягати

5 – 20 %. Зважаючи на це, засміченості необхідно запобігати ще в

процесі виробництва сировини.

Значні проблеми виникають через особливості реакції вовни з

лугами. Піт і сеча овець, як і всіх жуйних, мають лужну реакцію.

Луги викликають перебудову водневих та розрив іонних і ковален-

тних (пептидних, дисульфідних) зв’язків кератину. Вони руйнують

навіть амінокислоти — цистин, аргінін, серин, гістидин та ін. Це

призводить до того, що вовна втрачає міцність, пружність, еластич-

ність, надскорочується й звалюється, виникає незмивне пожовтіння

сировини — так званий канарковий колір. Пожовтіння вовни за-

вдає великих збитків у вівчарстві багатьох країн світу, в тому числі

в Україні.

Вплив вологи й тепла. Волога і тепло можуть призвести до

глибоких незворотних змін у вовні — втрати міцності, усадки, звалю-

вання, пожовтіння. Особливої шкоди завдає волога. При малій від-

носній вологості (55 – 60 %) висока температура повітря (40 – 45 °С)

не викликає істотних змін вовни. Але з її підвищенням (понад 60 %)

навіть при зниженні температури повітря вовна починає жовтіти.

З одночасним підвищенням температури й відносної вологості спо-

стерігаються значні деструктивні зміни сировини. Луги значно по-

силюють негативний вплив вологи і тепла на вовну. Нетривала дія

284

холодної води майже не позначається на якості вовни. Проте у воло-

гому стані вона здатна самозігріватися до критично високих темпе-

ратур (може горіти). Причини — при вбиранні вологи (абсорбція)

утворюється значна кількість тепла (теплота абсорбції — 100 Дж на

1 г вовни); ферментативна дія мікроорганізмів, які інтенсивно роз-

множуються у вовні при вологості її понад 24 %. Виходячи з цього,

слід уникати намокання овець (випасання, моціон у дощ, снігопад),

підтримувати в належному стані місця утримання й догляду, не

стригти мокрих тварин і не допускати пакування вологої вовни.

Вплив ультрафіолетових променів. Серед зовнішніх кліма-

тичних факторів, що постійно і несприятливо впливають на вовну, є

сонячне світло, особливо ультрафіолетові промені. Вони виклика-

ють пожовтіння вовни, втрату міцності, інтенсивності пігментації,

підвищену здатність до надскорочення (усадка, звалювання), набу-

хання, хімічної активності тощо. Фотохімічна дія сонячного світла

ґрунтується на окислювально-відновних реакціях, які охоплюють

різні зв’язки, функціональні групи та окремі амінокислотні залиш-

ки в структурі кератину. У побутових умовах білі вовняні вироби

потрібно сушити під скляним захистом (веранди, балкони), оскільки

скло не пропускає основної частини короткохвильових променів. У

сільськогосподарській практиці овець в літній полуденний час слід

оберігати від прямого сонячного проміння. Для цього обладнують

спеціальні навіси або насаджують дерева, що дає змогу значно зме-

ншити негативний вплив променів на вовну.

Гістологічна будова вовни. Волокно вовни має два (пух і час-

тина перехідного волосу) або три (ость і перехідний волос) шари.

Лускатий складається з одного ряду ороговілих плоских клітин і

становить 2 – 3 % маси волокна. Він характеризується високою стій-

кістю проти дії зовнішніх реагентів і надає вовні здатності звалюва-

тися.

Корковий — це середній шар і становить близько 90 % від маси

вовнового волокна (коливання від 7 до 98 %). У структурному від-

ношенні він складається із веретеноподібних клітин, які розміщені

вздовж осі волокна. Корковий шар визначає практично всі якісні

властивості вовни.

Серцевинний є центральним рихлим шаром клітин, заповнених

повітрям. Його спостерігають не в усіх волокнах. При наявності сер-

цевини об’єм останньої може досягати від 10 до 90 %. При збіль-

шенні частки серцевини зменшується міцність, пружність і розтяж-

ність вовни.

Багато хімічних і гістологічних властивостей вовни мають не

лише практичну цінність для людини, а й пристосувальне (адаптив-

не) значення для овець. Наявність серцевини, наприклад, поліпшує

теплозахисні властивості вовнового покриву. Такий самий ефект

285

має гістологічна структура вовнового волокна в цілому. Крім того,

багатошаровість гістологічних компонентів забезпечує високу стій-

кість вовнинок у жорстких природних умовах вирощування овець.

Неоднорідність (гетерогенність) кератинів та гістологічну будову

вовнових волокон практично неможливо змінити під впливом зов-

нішніх факторів технологічного характеру. Цього досягають лише в

результаті селекції, шляхом зміни спадкових задатків формування

вовнових волокон.

Фізико-механічні властивості вовни. До них належать: тони-

на, звивистість, довжина, еліптичність, міцність, розтяжність, пру-

жність, еластичність, пластичність, щільність, блиск, гігроскопіч-

ність, вологість і теплопровідність.

Тонина — це діаметр волокна. Його величина коливається у до-

машніх овець від 7 до 240, а в диких — до 350 мкм. У виробничих

умовах тонину вовни часто визначають в якостях, які позначають

цифрами: 80, 70, 64 та інші (13 якостей). Брадфордська якість —

умовна величина, що означає кількість мотків пряжі (наприклад 64),

які можна одержати з одного фунта (453,6 г) митої прочесаної вовни

при довжині нитки в мотку 512 м. Тому чим вищий показник (циф-

ра) якості, тим менша тонина волокон.

Під звивистістю розуміють відхилення від прямолінійного роз-

міщення волокон у натуральному стані. Звивини розрізняють за

величиною (дрібні, середні, великі) та формою (нормальні, високі,

плоскі).

Довжина вовни є однією з основних геометричних характеристик

якісних властивостей сировини. У поєднанні з тониною вона визна-

чає остаточну систему переробки й використання вовни. Коли овець

характеризують за довжиною вовни, то мають на увазі річний (12-

місячний) ріст волокон. Індивідуальна різноманітність тварин за

цією ознакою становить від 3 до 81 см. А групові показники у порів-

няно короткововних овець коливаються від 5 до 10 см, довговов-

них — від 15 до 20 і проміжних типів — від 8 до 14 см.

Еліптичність волокон має чотири градації: коло, овал, еліпс та

деформований еліпс. У міру відхилення форми поперечного перері-

зу волокон від кола зростає жорсткість і пружність вовни.

Міцність — це стійкість волокон на розрив. Під абсолютною міц-

ністю розуміють силу, яка необхідна для розриву вовнинки. Вона

коливається від 2,5 до 100 сН. Відносна (питома) міцність) — відно-

шення розривного навантаження до площі поперечного перерізу

волокон. Цей показник знаходиться в межах 120 – 250 МПа. У ви-

робничих умовах і науково-дослідних лабораторіях загального ха-

рактеру міцність вовни найчастіше визначають у кілометрах розрив-

ної довжини (р. км). Це умовна довжина (в кілометрах), при якій

підвішене за один край волокно розривається під дією власної маси.

286

Розривна довжина вовнових волокон коливається від 4 до 25 р. км.

Міцність є екстремальною властивістю. Вовна розривається в найс-

лабкішому місці, що утворюється за рахунок стоншення волокон

при недостатній годівлі або хворобах тварин.

Під розтяжністю розуміють здатність волокон до подовження

під дією зовнішніх сил. За допомогою розтягування визначають і

міцність вовни. При розтягуванні довжина волокон спочатку збіль-

шується, потім подовження припиняється і вовна розривається.

Розривне подовження сухої вовни досягає 25 – 35 % (іноді до 48 %).

У вологому стані вовну можна розтягнути на 50 – 70, а в гарячій

парі — на 100 %. Якщо розтягнуте (деформоване) не до розриву во-

локно звільнити від поздовжнього навантаження, то проявляються

ще три механічні властивості вовни: пружність, еластичність та

пластичність.

Пружність, еластичність та пластичність. Під пружною де-

формацією розуміють частину подовження волокна, що зразу зни-

кає після усунення навантаження. Вона ґрунтується на зміні від-

станей між атомами й молекулами кристалічного кератину і стано-

вить 2 – 3 % від початкової довжини волокна. Еластичність полягає

в тому, що після зняття зовнішнього навантаження частина подов-

ження зникає не зразу, а протягом деякого часу. Еластична дефор-

мація вовни досягає 25 – 30 % (іноді 50 – 70 %) і зумовлена рухоміс-

тю окремих частин молекул у напрямку дії зовнішніх сил. Пластич-

ність вовни проявляється у збереженні частини подовження (2 – 13,

а іноді до 40 %) після зняття навантаження. Це явище виникає за

рахунок утворення між поліпептидними ланцюжками кератину

розтягнутої вовни нових поперечних зв’язків, енергію яких не в

змозі подолати тепловий рух молекулярних сегментів. В цілому се-

ред усіх текстильних волокон вовна має найвищу частку (0,87 – 0,98)

зворотної деформації. На цьому ґрунтується здатність виробів з вов-

ни до релаксації — довільного усунення деформації при знятті на-

вантаження й легкому зволоженні деформованих місць (випуклість,

розтягнення та інші деформації від носіння одягу).

Щільність вовни — 1320 кг/м

. Її блиск — це результат відби-

вання променів світла від поверхні вовнових волокон. Вирішальне

значення тут мають форма, розмір, і щільність розміщення лусок

зовнішнього шару вовнинки. Гладенька поверхня, на відміну від

шорсткої, відбиває промені в одному напрямку згідно з кутом їх па-

діння, шорстка — в різних напрямках. Тому в одному випадку спо-

стерігається дуже сильний блиск, а в іншому — дуже слабкий. Особ-

ливо бажаний — не поверхневий, а глибокий, шовковистий блиск,

що створює неповторну гру тонів і нарядність виробів з вовни.

Колір вовнових волокон залежить від особливостей поглинання

світла, яке проникає вглиб волокна, спеціальною речовиною — піг-

287

ментом меланіном. Вовна має два види пігментів: еумеланіни (від

чорного до коричневого) та феомеланін (жовтий пігмент).

Гігроскопічність і вологість — дві фізичні властивості, які ле-

жать в основі гігієнічних цінностей сировини й значною мірою впли-

вають на механічні характеристики вовнових волокон. Під гігроско-

пічністю розуміють здатність вовни вбирати й віддавати вологу.

А вологість — це відсоток маси води від маси абсолютно сухої речови-

ни вовни. Серед усіх текстильних волокон вовна характеризується

найвищою гігроскопічністю. Вона може вбирати 33 % вологи й зовні

залишатися сухою (у синтетичних волокон цей показник становить

0,4 – 4,5 %). Вовна має низьку теплопровідність (0,035 Вт/м К) та

меншу, порівняно з іншими волокнами, здатність до електризації й

забруднення.

Технологічні властивості вовни. При використанні вовни

враховують практично всі її властивості. Але в загальному техноло-

гічному розумінні вовну переробляють лише на пряжу та повсть.

Тому основних комплексних технологічних властивостей дві — пря-

дильна здатність і здатність до утворення повсті (валкопридатність).

Прядильна здатність — це придатність порівняно коротких во-

локон до переробки на пряжу, довгу текстильну нитку. Вона зале-

жить від довжини, тонини, гнучкості, еластичності й міцності вовни

та зчеплення волокон. Існують дві системи прядіння вовни: кам-

вольна (гребінна) і суконна (апаратна). За камвольною системою

прядіння переробляють довгу (5,5 см і більше), а за суконною — ко-

ротку (до 5,5 см) вовну. Маса 1 м

камвольної тканини коливається

від 100 до 470, сукна — від 250 до 800 г.

Валкопридатність — властивість вовни перетворюватися в

щільний і пружний матеріал (повсть) у результаті незворотного пе-

реплетення і зближення волокон під впливом механічних дій (уда-

рів), тепла та вологи. Вовна сповстюється через наявність лусок на

поверхні волокон, пружності вовнинок, а також через гнучкість, яка

забезпечує здатність волокон до звивання й переплетення. Проте

вирішальне значення мають луски. Вони спрямовані від основи вов-

нинки вільними кінцями вгору. Опір руху проти лусок більший, то-

му при періодичних ударах вовнинки рухаються вільними основами

вперед (по лінії найменшого опору) і забезпечують поступове збли-

ження й ущільнення волокон до стану повсті.

Типи елементарних волокон вовни. Всі якісні властивості вов-

ни (хімічні, гістологічні, фізичні, механічні, геометричні та техно-

логічні) нерозривно пов’язані між собою в єдину цілісну систему вов-

нового волокна. Типи волокон — це елементарні одиниці («атоми»)

вовни. Якщо волокно розділити на складові частини за хімічним

складом, гістологічною будовою, фізичним агрегатним станом, то

вовна як текстильне волокно перестає існувати. Класифікація во-

288

локон ґрунтується в основному на їхній тонині з урахуванням наяв-

ності та ступеня розвитку серцевини. Існують такі типи елементар-

них волокон вовни: пух, перехідний волос, ость, сухий і мертвий во-

лос, ягнячий (песига), покривний, серпоподібний (кемп). Основних

типів три: пух, перехідний волос і ость, а решту відносять до похід-

них ості.

Пух — найтонше (від 5 до 30 мкм) волокно, що не має серцевини,

складається тільки з лускатого й коркового шарів, характеризується

дрібною або середньої величини добре вираженою звивистістю, по-

перечний переріз нагадує форму кола. Довжина пуху невелика і

становить 4 – 9, іноді 12 – 15 см. За комплексом властивостей є най-

ціннішим вовновим волокном.

Перехідний волос — товстіше за пух волокно (від 30,1 до 52,5 мкм),

часто із слабко розвиненою переривчастою (пунктирною) серцеви-

ною, або без неї, середньою або великою добре вираженою звивисті-

стю, овальним і круглим поперечним перерізом, високою пружніс-

тю. Його довжина від 6 – 10 у короткововних до 12 – 20 см і більше у

довгововних овець. За виробничою цінністю перебувають на друго-

му місці й займає проміжне положення між пухом і остю.

Ость — дуже товсте волокно (від 52,5 до 210 мкм) із суцільною

помірно розвиненою серцевиною, не має звивистості. Волокно пря-

ме, поперечний переріз має форму еліпса, жорстке на дотик, пруж-

не, довжина від 7 – 12 у короткововних до 18 – 25 см і більше (іноді

до 50 см) у довгововних овець. Залежно від тонини волокон ость по-

діляють на тонку (52,5 – 75 мкм), середню (75,1 – 90) та грубу (90,1 –

210 мкм).

Сухий волос — волокно схоже на грубу ость, верхня частина якої

дуже жорстка, непружна й ламка Займає проміжне положення між

остю й мертвим волосом, який непружний і ламкий за всією довжи-

ною, має дуже розвинену серцевину (до 90 % об’єму вовнинки), не-

придатний для переробки (тому ще називають мертвим), дуже товс-

тий (від 75 до 420 мкм), поперечний переріз має вигляд деформова-

ного еліпса. Довжина може досягати 4 – 8 см і більше.

Песига (ягнячий) — прямий, довгий і порівняно товстий волос —

звідси песига (пес). Спостерігають у молодняку до першої стрижки.

Погіршує якість вовни.

Кемп (серпоподібний) — товсте і порівняно коротке волокно з

дуже розвиненою серцевиною.

Покривний — короткий (1 – 2,5 см), товстий, прямий, жорсткий,

пружний, із сильним блиском і суцільною серцевиною волос. У зви-

чайних овець він буває на голові, вухах, нижній частині кінцівок. У

півночнокороткохвостих (наприклад, у романовських) — на хвості й

череві, а в африканських безвовних — по всьому тулубі. Зазначені

волокна для переробки непридатні.

289

Жиропіт. Шкіра овець, крім вовнових волокон, утворює ще два

компоненти — жир і піт. Жиропіт — швидше механічна суміш цих

двох взаємодіючих компонентів, ніж органічне поєднання допов-

нюючих одна одну речовин.

Вовновий жир (ланолін) належить до ліпідів із групи восків. Це

складні ефіри вищих жирних кислот і спиртів. Ланолін складається

із суміші складних ефірів специфічно розгалужених вищих жирних

кислот (ланопальмітинова, ланостеаринова, ланоцеринова, мерис-

тинова, пальмітинова, карнаубова) з вищими циклічними спиртами

(цериловий, карнаубіловий, холестерин, ізохолестерин).

Вовновий піт містить 98 – 99 % води. Його суха речовина склада-

ється із солей калію (85 – 93 %), натрію (4 – 5 %) та інших сполук.

В основному вовновий піт на 80 – 85 % — це карбонат калію К

СО

або поташ. Наявність великої кількості сполук лужних металів (ка-

лій і натрій) створює лужну реакцію поту (рН 8 – 9, максимум — 10,5).

Вміст жиру в немитій вовні коливається від 2 до 28, поту — від 0,5

до 18 %. Якість жиропоту вища, якщо відношення піт : жир менше

за одиницю. Бажані білий та світлі кольори жиропоту вовни.

Домішки вовни. Із зовнішнього середовища у вовновий покрив

потрапляють мінеральні та органічні домішки. Мінеральні (пил,

бруд, базові домішки) можуть досягати 40 – 45 %. «Рухомі» міне-

ральні забруднення часто проникають глибоко у вовновий покрив,

пошкоджують лускатий шар і погіршують якісні властивості вовно-

вих волокон. Рослинних домішок у руні буває не дуже багато (4 – 5 %),

але вилучити їх із вовни складно. Легковідокремлювані видаляють

в процесі її торсання й миття, важковідокремлювані (рослинні за-

лишки з гачками) вилучають уже з промитої вовни шляхом карбо-

нізації (додаткове промивання в 4 – 5 %-ному розчині сірчаної кис-

лоти), що негативно впливає на її природні властивості. Крім домі-

шок із навколишнього середовища у вовну потрапляє волога, яка

також впливає на специфіку якісних властивостей сировини.

Штапелі і косиці. У вовновому покриві овець елементарні во-

локна розміщені не відокремлено одне від одного, а об’єднані між

собою в пучки різної величини. Пучок, який складається з одного

типу елементарних волокон, вирівняних за довжиною, називають

штапелем. Косиця — це пучок вовни, який складається з різних

типів волокон. Хоча форму косиці може мати й пучок з одного типу

волокон, якщо вовна дуже довга й рідка. Вовновий покрив вівці й

знята з неї вовна (руно) при звичайних механічних (виробничих)

впливах ніколи не розпадаються на елементарні волокна. Завжди

зберігаються пучки — основні структурні одиниці вовнового покри-

ву та руна овець. Крім структурної основи, тут найголовніше, що

пучок волокон є елементарною одиницею виду вовни, тобто групової

специфіки сировини за комплексом якісних ознак вовнової продук-

тивності овець.