Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

За редакцією доктора біологічних наук,

професора О.Т. Бусенка

Допущено

Міністерством аграрної політики України

як підручник для підготовки фахівців

сільськогосподарських спеціальностей

в аграрних вищих навчальних закладах

ІІ – IV рівнів акредитації

крім спеціальності «Технологія виробництва

та переробки продукції тваринництва»

Київ

«Вища освіта»

2005

УДК 637(075.8)

ББК 45/46я73

Т38

Рецензенти: доктор сільськогосподарських наук, професор

І. С. Трончук (Полтавська державна аграрна академія);

доктор сільськогосподарських наук, професор

В. П. Бородай (Національний аграрний університет)

Редактор Л. П. Нікітіна

Технологія виробництва продукції тваринництва: Під-

ручник / О.Т. Бусенко, В.Д. Столюк, О.Й. Могильний та ін.; За

ред. О.Т. Бусенка. — К.: Вища освіта, 2005. — 496 с.: іл.

ІSВN 966-8081-34-Х

Викладено питання розведення та вирощування сільськогосподарських

тварин, оцінки поживності та класифікації кормів, технології їх заготівлі та ра-

ціональне використання. Описано технології виробництва молока, м’яса, вовни,

курячих яєць, риби, хутра звірів, продукції бджільництва, використання коней

у народному господарстві. Розглянуто особливості виробництва продукції тва-

ринництва в особистих підсобних та фермерських господарствах.

Для підготовки фахівців сільськогосподарських спеціальностей в аграрних

вищих навчальних закладах ІІ – IV рівнів акредитації крім спеціальності

«Технологія виробництва та переробки продукції тваринництва».

ББК 45/46я73

ІSВN 966-8081-34-Х © О.Т. Бусенко, В.Д. Столюк,

О.Й. Могильний, М.В. Штомпель,

М.Т. Ноздрін, В.Д. Уманець,

В.Д. Броварський, 2005

Т38

Гриф надано Міністерством аграрної

політики України (лист від 02.09.04 р.

№ 18-2-1-128/1053)

Вступ

Одним із основних завдань тваринницьких галузей є забезпечен-

ня населення продуктами харчування, а промисловості — сирови-

ною. Економіка країни й добробут населення значною мірою зале-

жать від розвитку тваринництва. У цій галузі досягнуто певних ус-

піхів у селекційній роботі. Створено нові вітчизняні породи великої

рогатої худоби (червоно-ряба і чорно-ряба молочні, українська, во-

линська та поліська м’ясні), свиней (українська й полтавська

м’ясні), внутрішньопородні типи м’ясо-вовнових і тонкорунних

овець, українську верхову та новоолександрівську ваговозну породи

коней, гібриди птиці, які мають високу продуктивність.

Система годівлі розроблена з урахуванням умісту в кормах об-

мінної енергії, білка, вітамінів та мінеральних речовин. Норми го-

дівлі деталізовані за 26 показниками залежно від продуктивності,

фізіологічного стану й віку тварин.

У проведенні розрахунків із складання раціонів і в підборі інгре-

дієнтів кормів використовується комп’ютерна техніка. Ведуться ро-

боти щодо створення автоматизованих систем управління техноло-

гічними процесами.

Значного поширення набули штучне осіменіння сільськогоспо-

дарських тварин, а також трансплантація ембріонів високопродук-

тивних тварин. Однак ці досягнення ще не забезпечують дедалі

зростаючих потреб населення в продуктах харчування.

Технологія виробництва продукції тваринництва розглядається

як комплекс виробничих процесів і операцій, спрямованих на одер-

жання великої кількості й високої якості продукції. Крім традицій-

ної технології, у практиці ведення галузі тваринництва застосову-

ється і промислова, що сприяє поліпшенню умов праці тваринників,

наближуючи їх до умов праці робітників промисловості.

Для виконання завдань, поставлених перед тваринництвом, і

роботи в сучасних умовах потрібні висококваліфіковані кадри із

зоотехнічних, агрономічних, інженерних і економічних спеціально-

стей, які б досконало знали технологію виробництва продукції тва-

ринництва, вміло застосовували її у практиці й отримували б достат-

ню кількість продукції з мінімальними витратами кормів та затра-

тами праці.

У підручнику висвітлено стан і тенденції розвитку галузей ско-

тарства, свинарства, вівчарства, козівництва, птахівництва, коняр-

Вступ

ства, рибництва, бджільництва, кролівництва, хутрового звірів-

ництва, біологічні й господарські особливості сільськогосподарських

тварин, їхню продуктивність, наведено характеристики основних

порід та їх використання, описано основи племінної роботи окремих

галузей, відтворення стада, вирощування молодняку, годівлі та

утримання тварин. Значну увагу приділено інтенсифікації вироб-

ництва молока, м’яса, яєць і вовни на промисловій основі.

Підручник підготовлено відповідно до програми «Технологія ви-

робництва продукції тваринництва» для аграрних вищих навчаль-

них закладів сільськогосподарських спеціальностей (крім спе-

ціальності «Технологія виробництва та переробки продукції тва-

ринництва») з метою дати студентам теоретичні й практичні знання

щодо технології виробництва молока, яловичини, свинини, продук-

ції вівчарства, козівництва, птахівництва, рибництва, бджільницт-

ва, кролівництва, хутрового звірівництва та використання коней у

народному господарстві.

Розділи підручника написали: вступ, розділи 4, 5, 10, 11 — док-

тор біологічних наук О.Т. Бусенко; 1 — кандидат сільськогосподар-

ських наук О.Й. Могильний; 2, 3, 13, 14 — кандидат сільськогоспо-

дарських наук В.Д. Столюк; 6 — доктор сільськогосподарських наук

М.Т. Ноздрін і доктор біологічних наук О.Т. Бусенко; 7, 8 — доктор

сільськогосподарських наук М.В. Штомпель; 9 — кандидат біологі-

чних наук В.Д. Уманець; 12 — кандидат сільськогосподарських на-

ук В.Д. Броварський.

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

ОСНОВИ РОЗВЕДЕННЯ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ТВАРИН

Наука про розведення сільськогосподарських тварин розробляє

теорію і практику племінної справи, вивчає питання поліпшення

якостей тварин, методи розмноження їх і складається з таких основ-

них розділів: походження та одомашнення сільськогосподарських

тварин, спадковість і мінливість, конституція та екстер’єр, ріст і

розвиток, вчення про породу, відбір та підбір, методи розведення й

організація племінної роботи.

1.1. Походження та одомашнення

сільськогосподарських тварин

Сільськогосподарські тварини походять від диких предків і одо-

машнювалися впродовж багатовікової діяльності людини для забез-

печення її потреб. До сільськогосподарських тварин належать: ве-

лика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, віслюки, верблюди, буй-

воли, яки, зебу, кролі, кури, індики, качки, гуси, цесарки та ін.

Приручення й одомашнення диких тварин — це складний і три-

валий процес, який відбувався протягом переходу діяльності лю-

дини від полювання до осілого способу життя. Одомашнення (до-

местикацію) диких тварин зумовлювали й інші причини: висна-

ження мисливських угідь, об’єднання общин і племен, концентрація

великої кількості людей та зростання потреби в продуктах хар-

чування.

Вважають, що одомашнення тварин відбувалося у кількох місцях

земної кулі, які збігаються з джерелами розвитку давньої культури

людини. Це Південна і Центральна Азія, північно-східна частина

Африки, південна частина Європи та Америки.

Диким предком великої рогатої худоби був тур — велика твари-

на, з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міц-

ними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей. Тур від-

значався великою силою, швидкістю, злим норовом, досягав живої

маси 800 – 1200 кг і висоти в холці до 2 м.

Вівці приручені та одомашнені в далекому минулому, їхніми

предками вважають баранів, які й нині трапляються у дикому стані

[муфлони, аргалі (архари), аркари].

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

Родоначальниками домашніх свиней були європейський та азі-

атський дикі кабани кількох видів.

Єдиної думки щодо походження свійських коней поки немає, але

більшість учених вважають, що походять вони від диких коней

трьох типів: лісових, плоскогірних і степових.

Інші сільськогосподарські тварини (кози, віслюки, верблюди, олені,

кролі, птиця) також походять від диких предків, які в процесі приру-

чення й одомашнення теж зазнали суттєвих доместикаційних змін.

Зміни тварин у результаті одомашнення. Послаблення дії

природного відбору, зміна умов існування, різке посилення штучно-

го відбору та інші чинники істотно вплинули на розвиток фізіоло-

гічних і морфологічних ознак, пов’язаних із продуктивністю свійсь-

ких тварин, яка стала значно вищою, ніж у диких предків.

Якщо дика худоба забезпечувала молоком (400 – 600 кг на рік)

тільки своє теля, то від сучасних корів за лактацію надоюють 5000 –

6000 кг молока, а рекордистки здатні давати 25 000 кг молока і біль-

ше. Дика свиня народжує за рік у середньому 4 – 6 поросят, домашня

за два опороси — 20 – 25 поросят. Настриг вовни від диких овець ста-

новить 1 – 2 кг, від свійських — 20 – 30 кг. Несучість курей підвищи-

лась у 10 – 15 разів (від 10 – 15 до 340 – 360 яєць на рік). Більшість

свійських тварин втратили сезонність розмноження, стали плодючі-

шими і скороспілішими, але вибагливішими до умов годівлі та утри-

мання, що свідчить про значну пластичність їхнього організму.

Умови зовнішнього середовища на розвиток якісних (морфологіч-

них) і кількісних (надій, м’ясність, настриг вовни, несучість та ін.)

ознак впливають по-різному. Якісні ознаки мало змінюються залеж-

но від умов зовнішнього середовища, на них впливає переважно

спадковість. Кількісні ж більше змінюються під впливом умов зов-

нішнього середовища. Під спадковістю розуміють властивість бать-

ків передавати свої ознаки та особливості розвитку наступним по-

колінням. Мінливість — це властивість, протилежна спадковості,

тобто поява і розвиток неподібних ознак між батьками й дітьми або

між особинами в межах популяції, породи, виду. Згадані протилеж-

ні явища природи у процесі еволюції диких і свійських тварин тісно

пов’язані між собою й перебувають у взаємодії.

1.2. Конституція та екстер’єр

сільськогосподарських тварин

Термін «конституція» грецького походження й трапляється в

літературі майже дві тисячі років. Під конституцією розуміють за-

гальну будову організму тварин, зумовлену спадковими особливос-

тями його розвитку, внутрішнім взаємозв’язком будови і функцій

тканин та органів як єдиної системи, що характеризує напрям про-

дуктивності, обмін речовин, пристосованість до умов життя.

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

Класифікація типів конституції. Існує кілька класифіка-

цій типів конституції тварин. Одні вчені взяли за основу морфоло-

гічний, другі — функціональний принцип, треті — тип нервової ді-

яльності тощо. Найбільшого ж поширення набула класифікація,

запропонована професором П.М. Кулешовим, який вивчив співвід-

ношення розвитку органів і тканин залежно від напряму продук-

тивності тварин, розробив класичні схеми перерізів тіла овець та

великої рогатої худоби й визначив чотири типи конституції: грубу,

ніжну, щільну, рихлу.

Груба конституція характеризується грубим кістяком, товстою

шкірою і щільною мускулатурою, жирові відкладення незначні. Цей

тип властивий найчастіше тваринам місцевих, аборигенних порід, а

також робочій худобі. Продуктивність їх невисока, але вони витри-

валі, невибагливі, менше хворіють.

Ніжна конституція на противагу грубій характеризується лег-

ким, міцним кістяком, тонкою шкірою, покритою м’яким волосом,

слабким розвитком підшкірної жирової тканини. До такого типу

можуть бути віднесені тонкорунні вівці, верхові коні, молочна худо-

ба. Ці тварини за певних умов виявляють високу продуктивність.

Проте вони менш стійкі проти захворювань і більш вибагливі до

умов годівлі та утримання.

Щільна конституція властива тваринам із міцним кістяком,

щільною шкірою і мускулатурою, недостатньо розвиненою підшкір-

ною жировою тканиною. До цього типу належить переважна біль-

шість тварин універсального та комбінованого напрямів продуктив-

ності. Вони витривалі, добре пристосовуються до нових умов існу-

вання.

Рихла (сира) конституція, на відміну від щільної, характеризу-

ється масивною будовою тіла, значним розвитком мускулатури і

підшкірної жирової тканини, широкотілістю. Такі тварини відзна-

чаються високими відгодівельними якостями і скороспілістю. Цей

тип конституції мають переважно худоба спеціалізованого м’ясного

напряму продуктивності, коні ваговозних порід, свині сальних по-

рід, вівці м’ясо-вовнових порід (рис. 1.1).

У практиці тваринництва описані типи конституції в чистому

вигляді трапляються рідко. Найчастіше спостерігається поєднання

грубого і ніжного типів із щільним або рихлим. Тому класифіка-

ція, розроблена П.М. Кулешовим, була доповнена академіком

М.Ф. Івановим та професором Є.А. Богдановим, які запропонували

виділяти міцний тип конституції (рис. 1.2). Такі тварини харак-

теризуються пропорційною будовою тіла, добре розвиненим кістя-

ком і мускулатурою, підвищеною життєздатністю. Цей тип консти-

туції бажаний для тварин усіх напрямів продуктивності, особливо

для племінних.

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

Під час вивчення конституційних типів слід також враховувати

поведінку і темперамент тварин. Ці питання ґрунтовно розробив

видатний учений, академік І.П. Павлов, вивчаючи типи вищої нер-

вової діяльності. Він визначив чотири основних типи: сильний —

урівноважений — жвавий (сангвінічний), сильний — урівноваже-

ний — повільний (флегматичний), сильний — неврівноважений —

невтримний (холеричний) з переважанням збудження над гальмів-

ними процесами і слабкий (меланхолійний) з переважанням галь-

мівних процесів над збудженням. Темперамент тісно пов’язаний із

напрямом продуктивності. Практика свідчить, що найбільш бажані

тварини врівноваженого жвавого або врівноваженого повільного

(спокійного) типу нервової діяльності.

Екстер’єр та методи його оцінювання. Конституцію і

пов’язані з нею біологічні та господарські якості сільськогосподар-

ських тварин визначають і оцінюють за екстер’єром та інтер’єром.

Під екстер’єром розуміють зовнішні форми будови тіла. Досвід

оцінювання тварин за зовнішнім виглядом накопичувався протя-

Рис. 1.2. Корова чорно-рябої породи молочного напряму

продуктивності міцної конституції

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

гом багатьох століть, але вчення про екстер’єр сформувалося у

XVIII ст., коли відбору тварин за екстер’єром почали надавати ве-

ликого значення.

Оцінювання тварин за екстер’єром дає можливість досить повно

охарактеризувати міцність конституції й стан здоров’я, напрям про-

дуктивності, індивідуальні особливості будови тіла, кондиції, при-

датність до певної технології. Тому під час оцінювання екстер’єру

враховують як загальну будову тіла, його гармонійність, так і роз-

виток окремих частин або статей.

Стать — це анатомічна ділянка, яка має певні умовні межі на

тілі тварини. Для окомірної оцінки необхідно добре знати топогра-

фію і правильну будову статей, їхній взаємозв’язок із розвитком

внутрішніх органів та продуктивністю тварин. Оцінюють тварин за

екстер’єром у стані нерухомості й у русі, порівнюючи їх з іншими

тваринами, а також кращими тваринами породи, застосовуючи три

основних способи, що доповнюють один одного: окомірний (візуаль-

ний) і промацування; взяття промірів та визначення індексів; фото-

графування.

Окомірне оцінювання. Огляд, промацування та описування ста-

тей необхідно починати з голови, поступово переходячи до задньої

частини тулуба, відмічаючи добре розвинені статі й найбільш знач-

ні недоліки (вади). Найважливіші статі, за якими визначають сума-

рну оцінку екстер’єру, такі: голова, шия, холка, грудна клітка, спи-

на, поперек, крижі, кінцівки, черево, вим’я, зовнішні статеві органи.

Кожну з цих статей, у свою чергу, поділяють на низку дрібніших.

Поряд із цим необхідно особливу увагу звертати на розвиток кіс-

тяка та мускулатури, стан шкірного покриву (товщина шкіри, її

еластичність, розвиток підшкірної жирової тканини) і як підсу-

мок — на гармонійність та пропорційність будови тіла тварини,

ступінь вираженості бажаного типу породи.

Загальне окомірне оцінювання екстер’єру є найскладнішим і по-

требує від фахівців великого досвіду й знання екстер’єрних особли-

востей тварин певних порід. Тому для порівняння окремих особин

за екстер’єром загалом, а не тільки за деякими статями в різних

країнах для кожного виду тварин і напряму продуктивності розроб-

лено шкали екстер’єрних оцінок, де кожну стать (або групу статей)

залежно від її значення оцінюють певною кількістю балів (пунктів).

В Україні прийняті 5- і 100-бальна системи оцінювання екс-

тер’єру. В першому випадку тварину оцінюють за загальним вигля-

дом і розвитком без оцінки конкретних статей. У другому — кожну

стать або групу статей оцінюють певною кількістю балів і за одер-

жаною сумою визначають клас тварин за екстер’єром. Шкали оцінок

наведено у відповідних інструкціях з бонітування. В них є перелік

недоліків екстер’єру, за які знижується встановлений для статі бал.