Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

451451

Дума про Семена Палія: історія однієї фальсифікації

ла Лисенко, Яків Новицький, Дмитро Яворницький,

Порфирій Мартинович та ін.

Є вони в записах Івана

Манжури, Панаса Мирного, Марка Вовчка та Опа-

наса Марковича, Зоріана Доленги-Ходаковського,

Володимира Каллаша

та численних маловідомих

місцевих збирачів з Полтавщини, Київщини,

Чернігівщини, Поділля. Як ілюстративний матеріал

до своїх історичних праць, подавали їх Микола Косто-

3. Запорожская старина. Издание И. Срезневского. –

Ч. 1. – Х., 1833; Ч. 2. – Х., 1834. – С. 58, 109 та ін.; Максимо-

вич М. Сборник украинских песен. – Ч. 1. – К., 1849. – С. 88–

91; Украинские народные предания. Собрал П. Кулиш. – М.,

1847. – Кн. 1; Записки о Южной Руси. Издал П. Кулиш. – Т. 1. –

СПб., 1856. – С. 115–131, 180, 188–196; Несколько народных

исторических преданий, записанных П. П. Чубинским // За-

писки Юго-Западного отдела Императорского русского гео-

графического общества. – 1873. – Т. 1. – К., 1874. – С. 291–

307; Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные

в Черниговской и соседних с ней губерниях. – Вып. 1. – Чер-

нігів, 1895. – С. 130–135; его же. Из уст народа. – Чернигов,

1901. – С. 179–181, 186–305; Збірник українських пісень. Зі-

брав і у ноти завів М. Лисенко. – Вип. 2, Липськ–Київ, б. р.;

Новицький Я. П. Малорусские песни, преимущественно ис-

торические, собранные Я. П. Новицким в Екатеринославской

губернии в 1874–1894 гг. – Харьков, 1894. – С. 16–20; Ма-

лорусские исторические песни, собранные Я. П. Новицким. –

Екатеринослав, 1908. – С. 43–48; Эварницкий Д. И. Запоро-

жье в остатках старины и преданиях народа. – Ч. 2. – Дніпро-

петровськ, 2005. – С. 207–212; Українські записи Порфирія

Мартиновича. – К., 1906. – С. 234–237, 269.

Манжура И. И. Легенда и три песни о Семене Палие //

Киевская старина. – 1882. – № 3. – С. 612; Каллаш В. В. Палий

и Мазепа в народной поезии. – М., 1889. – С. 44; Народні пісні

в записах Панаса Мирного та Івана Білика. – К., 1977. – С. 112;

Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича. –

К.: 1983. – С. 369; Українські народні пісні в записах Зоріана

Доленги-Ходаковського. – К., 1974. – С. 685–636.

452

Іван Мазепа та його доба. Культура

452

маров, Володимир Антонович та інші вчені

. Пильну

увагу історичним пісням та легендам про Палія і Ма-

зепу приділяли у своїх історичних студіях українські

та російські вчені, зокрема, Михайло Драгоманов,

Микола Сумцов, Михайло Грушевський, Олександр

Веселовський, Володимир Каллаш

. Останній ще

в 1889 р. присвятив цій темі першу і досить ґрунтовну

розвідку «Палій і Мазепа в народній поезії». Чимала

кількість фольклорного матеріалу про історичні події

початку ХVІІІ ст. друкувалась у періодиці, зокрема,

в журналах «Киевская старина»

, «Этнографическое

Костомаров Н. И. Историческое значение южнорусско-

го народного песенного творчества // Собрание сочинений. –

К., 1880. – Т. 21. – С. 429–1083; его же. История казачества

в памятниках южнорусского народного песенного творчества. –

К., 1883.; Антонович В. Б. Последние времена казачества на пра-

вой стороне Днепра. – К., 1868. – С. 61–64; Арандаренко Н. За-

писки о Полтавской губернии. – Полтава, 1849. – Ч. 2. – С. 200;

Богданович А. В. Сборник сведений о Полтавской губернии. –

Полтава, 1877. (Приложение); Иловайский Т. И. Черниговская

старина по преданиям и легендам. Очерк. – Чернигов, 1898.

Драгоманов М. П. Політичні пісні україн ського народу

ХVІІІ–ХІХ ст. – Женева, 1885. – Ч. 1. – Р. 2. – С. 1–57; його

ж. Слов’янські оповідання про народження Костянтина Велико-

го // Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну

словесність і письменство. – Львів, 1906. – Т. 3. – С. 210–219;

Сумцов Н. Ф. К истории создания малороссийских историчес-

ких песен. – СПб., 1899; Грушевський М. С. Історія української

літератури. – Т. 4. – Кн. 1. – К., 1994. – С. 71–75; Веселовский А.

Мелкие заметки к былинам // Журнал Министерства народно-

го просвещения. – 1889. – № 5. – С. 32–46; Каллаш В. В. Палий

и Мазепа в народной поэзии // Этнографическое обозрение. –

1899. – Кн. 2. – С. 80–124.

Задунайские народные предания // Киевская старина. –

1882. – Кн. ІХ. – С. 579–582; Месторождение Семена Палия

453453

Дума про Семена Палія: історія однієї фальсифікації

обозрение»

, «Основа»

, «Москвитянин», «Русский

архив», «Сын отечества», «Душеполезное чтение»

а також в українських та російських газетах, зокрема

в Київських, Чернігівських, Полтавських, Катеринос-

лавських, Саратовських губернських та єпархіальних

відомостях, у газеті «Киевлянин» тощо

. Звертаються

// Там само. – С. 609–611; Пісня про Мазепу // Там само. –

1887. – Кн. ХVІІІ. – С. 787; Легенда о Палие // Там само. –

1888. – № 5. – С. 47–49; Егоров И. Село Курени Конотопского

уезда и его старина // Там само. – 1901. – Кн. 1. – С. 135–140;

Кн. ІІІ. – С. 103–106.

Каллаш В. В. Палий и Мазепа в народной поэзии //

Этнографическое обозрение. – 1889. – Кн. 3. – С. 80–120;

Каллаш В. В. Указ. соч. – С. 107–113.

Рев’якін П. З народніх уст. Семен Палій // Основа. –

1861. – Кн. ХІ–ХІІ. – С. 29–32; Замечательные варианты

украинских исторических песен // Основа. – 1862. –

Кн. VІІІ. – С. 21–30.

В-скій В. Об украинских народных преданиях Кулеша //

Москвитянин. – 1846. – № ХІ–ХІІ. – С. 140–158; Тр[ушковск]

ий Н. Диканька // Москвитянин. – 1852. – № VІ. – С. 67–74;

Терещенко А. Малороссийское предание об образе Покрова

Божией Матери и падении гетьмана Мазепы пред Покровскою

церковью в Переяславе // Русский архив. Историко-лите ра-

турный сборник. – М., 1865. – С. 318–322.

Материалы историко-этнографические. Народные преда-

ния и песни про Палия и Мазепу // Киевские губернские

ведомости. – 1868. – № 146. – С. 590; № 147. – С. 598; № 150. –

С. 606; Легенда о Палие и Мазепе // Черниговские епархивльные

известия. – 1868. – № 7. – С. 256–257; Ж[уравск]ий И. Легенда

о Палие и М. Кочубей // Черниговские губернские ведомости. –

1888. – № 11; Думы, относящиеся к временам битвы Пол-

тавской // Полтавские губернские ведомости. – 1860. – № 14,

15; [Новицкий Я. П.] Легенда о Палие // Екатеринославкие

губернские ведомости. – 1888. – № 10; Палей. Малороссийское

предание // Саратовские губернские ведомости. – 1843. –

№ 17. – С. 98–100; Свидницький А. Легенда про Семена Палия

454

Іван Мазепа та його доба. Культура

454

до цієї теми й сучасні дослідники україн ського фоль-

клору. Так, 2001 р. п. Марія Коновалова захистила

кандидатську дисертацію на тему «Гетьман Мазе-

па у фольклорі й літературі». Особливу увагу обра-

зам Івана Мазепи та Семена Палія приділив у своїй

монографії «Українські історико-героїчні перекази»

львівський фольклорист Василь Сокіл

Однак досі тема ця ще недостатньо ґрунтовно

вивчена, поза увагою фольклористів залишають-

ся численні першоджерельні матеріали, зокре-

ма, й ті, що зберігаються в Наукових архівних

фондах рукописів та фонозаписів Інституту ми-

стецтвознавства, фольклористики та етнології

ім. М. Т. Рильського НАН України. Так, напри-

клад, пісні та легенди про Палія й Мазепу знаходи-

мо в архіві Д. І. Яворницького (ІМФЕ, ф. 8–К2, од.

зб. 3), М. І. Білозерського (ф. 3–3, од. зб. 152), П. Д.

Мартиновича (ф. 11–4, од. зб. 560, 586, 665, 759,

785 тощо). Серед записів Порфирія Мартиновича

є декілька оригінальних і високохудожніх пісенних

зразків, приміром «Запорозька українська пісня

про Семена Палія» (од. зб. 759, арк. 67–68), що

розповідає про арешт Палія Мазепою та заслання

його до Сибіру. Але нашу увагу привернув досить

великий за обсягом (268 рядків) епічний твір, схо-

жий на думу, під назвою «Семен Палій» (од. зб. 665,

арк. 127–130). Якщо вірити збирачеві, запис цей

// Киевлянин. – 1870. – № 57; Комарь, Хмынич. Коростышев

Киевской губернии Радомысльского уезда // Киевлянин. –

1868. – № 111.

Сокіл В. Українські історико-героїчні перекази: струк-

турно-семантичний та поетичний аспекти. – Львів, 2003. –

С. 142–160.

455455

Дума про Семена Палія: історія однієї фальсифікації

зроблено від народної співачки Оксани Кобиланки

з Миколаївки Полтавської губ. приблизно в 1892–

1901 рр. (про це, принаймні, дізнаємося з титуль-

ного листка, хоча сам текст не паспортизований).

На перший погляд складається враження, що

П. Мартинович записував цей твір безпосеред-

ньо під час виконання співачкою, яка вдавалась

до імпровізації (ідеально відтворена фольклорна

традиція!) – про це свідчать численні повтори (такі

дійсно могли бути, адже талановитий виконавець

щоразу заново створює текст, використовуючи

традиційні формули). Але глянувши на ці місця

уважніше, бачимо, що вони не тільки не виконують

задуманої художньо-естетичної функції, а навпа-

ки, непотрібно завантажують і розтягують текст

(«Семен дохазяйнувався / Шо й курінь заннявся /

Огнем-димом піднявся / Димом-огнем піднявся /

Дохазяйнувався / Шо весь курінь заннявся»). Тро-

хи вводять в оману й репліки уявного виконавця

до певних місць «думи», на кшталт: «Хош огнем,

хош димом піднявся»; «Запорожья над Лугом же»;

«Звеличать його – потому не прийдеться в коліно

так», – які або уточнюють те, що й так зрозуміло,

або натякають на складність віршотворення. Деякі

слова тут призначені наповнити текст діалектним

колоритом («подавсь у лужницю», «мольнія бли-

щить», «нечистий вищить», «побіжать неприя-

теля», «він себе не оказував»), але це не додає ні

поетичності, ні природного фольклорного за-

барвлення цьому дивному творінню. Не ряту-

ють становище і певні фольклорні формули типу

«вибіг на могилу, глянув у долину», «широка до-

лина», «щаслива година», які вжиті не завжди до-

речно, – все одно текст не має цілісної тканини,

456

Іван Мазепа та його доба. Культура

456

існує немовби в якихсь роздрібнених частинах,

що не мають логічного зв’язку між собою, а так

звані поетичні засоби зовсім не відповідають ка-

нонам фольклорного тексту. Так не може вико-

нувати носій традицій, хіба що людина далека від

фольклорного середовища взагалі, яка сприймає

його не зсередини, а ззовні і не є його носієм.

Щоправда, більшість українських письменників

ХІХ ст. вдавались до стилізації – але які це були

високохудожні й глибоконародні твори (згадай-

мо хоча б казку І. Манжури «Лиха година», яку

лише спеціаліст може відрізнити від народної).

Тут же очевидною є невдала стилізація фольклор-

них формул («Іду долі питати / Кого буду шукати

/ Кого буду стрічати»), невдале римування («Ішов

швед / І проклятий Мазеп»; «Або обойдусь / Або

на звір наткнусь / Або до Запорожжа до Велико-

го Лугу утоплюсь»). Нерідко автор, щоб зробити

текст ритмізованим, вдається до штучних засобів,

які не лише затемнюють зміст («Такого звіра вбив

/ Шо не наривайсь лисиця / Бо вб’є рушниця»),

а й взагалі переходять у нісенітницю («Став гла-

сити / Нечаянно курінь палити»). Невдалою вия-

вилась спроба автора передати живе динамічне

мовлення – замість естетичного, художнього вра-

ження досягається протилежне: «Дід підціливсь –

бах! / Вона додолу – бух! / Підціливсь дід – бах! /

Птичка жовтобрюшка додолу – бух!». Так можуть

говорити діти, в яких ще не розвинене мовлення.

Перервана сюжетна лінія іноді зводить до абсур-

ду сам зміст: «Чоловік не простий / Був апостол

святий. / Богу помолився / І к кошовому явився»;

«Вони пили й гуляли, / І Палія покликали. / Будем

пити й гуляти / І москаля упень рубати / Схопитьця

457457

Дума про Семена Палія: історія однієї фальсифікації

Мазепа до Семена Палія: / Беріть слуги, Палія

Семена»…

Отже, з усього видно, що це є не фольклорний

твір, а фальсифікація, створена самим П. Мартино-

вичем. Одразу складається враження, що автор мав

під рукою одну або навіть кілька легенд про Палія

і Мазепу, і, скомпонувавши їх в один сюжет, нама-

гався створити новітній богатирський епос. Таку

ідею, до речі, подав П. Куліш в «Записках о Южной

Руси», коментуючи одну з опублікованих там ле-

генд: «Но старик не поверил, чтобы история Мазе-

пы и Палия совершилась так просто, и попотчивал

его произведением народной фантазии, которому

не достает только стихотворной формы, чтобы

быть эпосом»

Щоправда, він також був неоригінальним, бо

фальсифікація в історичному фольклорі річ ненова,

її започаткували іще І. Срезневський та М. Макси-

мович, публікуючи в своїх збірниках перший –

думу-фальсифікат про Полтавську битву

, дру-

гий – штучну пісню про перебування Семена Палія

в Сибіру

. Не останню роль у цьому процесі нама-

гався зіграти й П. Мартинович, ностальгуючи за ста-

ровиною й створюючи билинний епос в кінці ХІХ ст.

Між іншим, для цього автору не треба було особли-

во напружувати уяву, досить погортати тогочасні

фольклорні збірники, а також часопис «Киевская

старина». Погортали їх і ми – й виявили ту

Записки о Южной Руси. – Т. 1. – С. 117.

Запорожская старина. – Ч. 2. – Кн. 1. – С. 72–76.

Украинские народные песни, изданные М. Максимови-Украинские народные песни, изданные М. Максимови-

чем. – С. 113.

458

Іван Мазепа та його доба. Культура

458

легенду, яка лягла в основу «епосу» П. Мартиновича.

Це – прекрасна легенда «Семен Палій», записана

Я. П. Новицьким 17 січня 1888 року в с. Красноку-

тівка Олександрівського повіту Катеринославської

губернії від 70-річного дідуся Євдокима Каплія.

Твір цей був досить відомий, бо фольклорист одразу

опублікував його в Катерино славських губернських

відомостях (№ 10 за 1888 р.), а звідти його пере-

друкував журнал «Киевская старина» (1888 р., № 5.

С. 47–49) з таким коментарем: «…Перепечатываем

„Легенду о Палие“… которая тем интересна, что

представляет собою совершенно новый вид из

преданий о знаменитом белоцерковском полков-

нике, не имеющий ничего общего с легендами,

напечатанными в „Записках о Южной Руси“». Цей

самий текст повністю і без змін був передрукова-

ний і в «Этнографическом обозрении», в додатках

до статті В. Каллаша «Палий и Мазепа в народной

поэзии» (М, 1889. С. 35–38, № VІІ) під назвою «По-

двиги Палия». Про нього ж писав М. Ф. Сумцов, що

цей варіант «замечателен сильной идеализацией ге-

роя и обилием сказочных мотивов»

Легенда, записана Я. П. Новицьким, справді на-

лежить до кращих зразків україн ського богатирсь-

кого епосу, вона пройнята великим патріотичним

пафосом і в художньому плані надзвичайно поетич-

на, мова її мелодійна, лагідна, оповідач говорить

про свого улюбленого героя із захопленням і зами-

луванням. У Мартиновича ж навпаки – безбарвна

і неприродна.

Сумцов Н. Ф. Современная малорусская этнография. –

СПб., 1893. – Ч. 1. – С. 140.

459459

Дума про Семена Палія: історія однієї фальсифікації

Зіставивши ці два тексти, безсумнівно пере-

конуємось, що «епос» Мартиновича – це невдала

переробка легенди Я. Новицького, причому, автор

дослівно відтворював фольклорний текст, а там, де

це не вдавалося, робив «ремарки» уявного вико-

навця «епосу» (тут – Оксани Кобиланки) або пе-

рекручував текст настільки, що він втрачав зміст.

Наведемо декілька паралелей: «Десь-то, кажуть,

жили козаки … Тоді ще хат не було дуже товсто,

більше жили курінями» // «Було вісько козаками,

/ Проживало курінями»; «От дохазяйнувався той

Семен, поки спалив кошового курінь». // «Семен

дохазяйнувався, / шо й курінь заннявся»; «І зай-

шов у такі пущі, шо тіко небо і видно». // І став

у такі пущі поступати, / Шо тіко небо й видати;

«А кошовий тіко шо умився, втираїця і молитву

творе». // «А кошовий умився, утерся й Богу по-

молився», – і т. ін. (для порівняння подаємо обид-

ва тексти в додатку).

Переробляючи прозу на вірш, П. Мартинович

нерідко навіть фальсифікував зміст першоджерела:

«Раз кошовий зібрав військо і махнув воювать орду

і ляхів» // «Став кошовий військо-орду збирати /

Ляха воювати»; «Будеш ти, – каже, – великий лицар

і побіждатимеш неприятеля». // «Будете ви великі

лицяря, / І будете побіжать неприятеля».

Деякі фрагменти тексту очевидно не піддавалися

ритмізації, тому автор творива їх опускав – звідси

незрозумілі «пустоти» і невмотивованість подій –

приміром, арешту Семена Палія, дарування дідом

рушниці й т. п.

Взагалі, отой штучний другий виконавець існує

якось сам по собі, поза текстом, як зовнішній

спостерігач і коментатор чужої оповіді – на відміну

460

Іван Мазепа та його доба. Культура

460

від справжнього оповідача, що перебуває в емоційній

єдності з текстом, який створює сам.

Щоправда, іноді П. Мартинович безрезультатно

намагається «розспівати» яку-небудь репліку епіч-

ного героя – це добре можна простежити з того, як

«не давався» той чи інший рядок до віршотворення.

Ось приклад: «Звоюємо, – каже, – тіко дай три дні

хліба святого поїсти та спочить!» // «Будем шведа

воювать. / Дай хліба попоїсти (закреслено) / Три

дні оддихать (закреслено) / Дайте хліба святого

попоїсти. / І три дні спочивати (закреслено) / І тоді

шведа можем ми звоювати».

Отже, якщо вилучити все закреслене, то має

бути текст такий: «Будем шведа воювать / Дайте

хліба святого попоїсти / І тоді шведа можем ми

звоювать», – виявляється, не так уже й легко пере-

дати книжною мовою навіть одну-єдину репліку,

вирвану з природного мовного середовища, – не

кажучи вже про цілий твір. У цьому контексті,

очевидно, слід розглядати безконечні невиправдані

повтори: не як поетичні засоби, до яких вдавався

автор фальсифікації, а як численні невдалі спро-

би переробки тих чи інших «важких» місць фоль-

клорного твору.

І насамкінець треба зауважити, що П. Марти-

нович був плагіатором не лише легенди, записаної

Я. П. Новицьким, а й своїх власних фольклорних

записів. Йдеться про кінцівку фальсифікату від

слів «А Петро зняв образ поцілував». Вона яскра-

во перегукується з легендою, записанною фоль-

клористом 1882 р. в с. Шахівка на Полтавщині від

К. Пашковського: «Цар зняв образ і поцілував, що

собственно одам Гетьманщину Палієві. […] Цар

змолвив перед Семеном Палієм, не дав йому Геть-