Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

411411

Образ Мазепи у повісті «З-під Полтави до Бендер» Богдана Лепкого

як втілення національних ідей учасників Першої світової війни

нової дурниці? Це йому не купити. Добрий вояк,

але марний політик. Вся надія на Мазепу: старий

лис, не раз у залізах бував і вихопився. Може, й те-

пер знайде який вихід?»

. Письменник пише у творі,

що шведський король довіряв рішенням україн-

ського гетьмана. Адже після поразки під Полтавою

Карл ХІІ погодився з пропозицією І. Мазепи пря-

мувати в Бендери, а не в Крим, як це пропонував

його генерал Левенгавпт. Така характеристика об-

разу україн ського гетьмана небезпідставна. Вольтер,

який першим написав про І. Мазепу в Європі, так

описує гетьмана у творі «Історія Карла ХІІ» (1731 р.):

«Це була відважна людина, далекозорна, невтомна

у праці, хоч поважного віку», а також – «Один лиш

козацький володар (Мазепа. – Авт.) дав змогу втри-

матися шведам. Без його допомоги шведська армія

загинула б від голоду та злиднів»

. Схожа характе-

ристика образу Мазепи й у Б. Лепкого: «Розум не-

буденний і досвід незвичайний, добутий пильною

працею довголітнього життя»

, «старий дипломат

передбачав усі Петрові ходи»

Для Б. Лепкого І. Мазепа є великим патріотом та

захисником України: «Як печерську обитель трив-

кою огорожею обвів, так, здавалось, що й країну

свою муром непорушним околотить»

. Образ Мазе-

пи був втіленням послідовного й незламного борця

за національну ідею: «Поки є Мазепа, доти Україна

Там само. – С. 17.

Січинський В. Чужинці про Україну. Прага, 1942. –

С. 141–142.

Лепкий Б. Назв. праця. – С. 301.

Там само. – С. 268.

Там само. – С. 300.

412

Іван Мазепа та його доба. Культура

412

не приборкана до кінця»

. Образ гетьмана, який

прагнув створити незалежну від Росії українську дер-

жаву, змальовано також Вольтером в «Історії Кар-

ла ХІІ»: «Той, що правив у ті часи, називався Мазепа

і мав колись статус шляхтича Польщі, бо народився

на Поділлі. Слава Мазепи призвела до того, що цар

іменував його володарем України. Одного разу, як

Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він

допоміг зробити козаків більш залежними. Мазепа

відповів, що становище України і характер її нації

не дозволяють здійсненню планів царя. П’яний цар

назвав Мазепу зрадником і виказав погрозу, що по-

садить його на палю. Повернувшись в Україну, вирі-

шив Мазепа повстати. Він хотів стати незалежним

володарем і створити могутнє королівство з України

та уламків Росії»

. Немає свідчень, що Б. Лепкий чи-

тав Вольтера. Але схожість образів Мазепи у цих двох

авторів дає підставу це припускати.

У повісті Б. Лепкого «З-під Полтави до Бендер»

ми не бачимо опису україн ського гетьмана. Є лише

поодинокі замальовки: «Король, як молодець, про рану

буцім і забув, відживає, а гетьман, як пізньоосінній

день, блага усмішка на обличчі, але в очах утома…»

«Гетьман ще гірше посивів»

, «Іван Степанович ледве

на ногах тримався. Добре, що вітру нема, а так по-

валив би його. Тільки очі блищать і усмішка на устах

тремтить. Як пізньоосіннє сонце на листку…»

Там само. – С. 268.

Січинський В. Назв. праця. – С. 141.

Лепкий Б. Назв. праця. – С. 241.

Там само. – С. 275.

Там само. – С. 210–211.

413413

Образ Мазепи у повісті «З-під Полтави до Бендер» Богдана Лепкого

як втілення національних ідей учасників Першої світової війни

Письменник намагається у повісті осмислити

причини поразки боротьби за незалежність України

на чолі із гетьманом І. Мазепою. Це осмислення

є відкрито авторським або звучить від імені героїв

повісті, найчастіше від запорозького сотника Мруч-

ка й шведського короля Карла ХІІ, та втілює со бою

історіософічні моменти повісті. Б. Лепкий, осми-

слю ючи поразку національно-визвольних змагань

під проводом І. Мазепи, намагається пояснити та-

кож і причини поразки незалежності Української

Народної Республіки. Він вважає, що військове та

по літичне керівництво несе велику відповідальність

за долю держави. Вустами П. Орлика автор каже:

«Хто вище стоїть, мусить далі глядіти»

. Але він не

звинувачує І. Мазепу як україн ського керманича

в тому, що шанс на незалежність України на поч.

18 ст. було втрачено, що мало трагічні наслідки для

майбутнього країни. Він більше винить підлегих

гетьмана, які «люблять раду радити, а не наказ

виконувати»

. Автор словами запорозького сотника

Мручка засуджує українців: «Не гетьманова вина,

а наша. Такий ми народ, що за добротою зітхаємо,

а під силу йдемо»

. Свої думки про негативні сторо-

ни україн ського менталітету як одну з причин по-

разки у боротьбі за українську незалежність Б. Леп-

кий висловлює від імені шведського короля. На

репліку І. Мазепи про те, що залежність України від

Росії є принизливою та небезпечною і що українці

хотіли і хочуть відірватися від неї, Карл ХІІ відповів:

Там само. – С. 119.

Там само. – С. 153.

Там само. – С. 158.

414

Іван Мазепа та його доба. Культура

414

«Заслабо хочете і брак вам збірного, загального

хотіння. Ваше хотіння ані спонтанічне, ані розумо-

ве. До першого ви перевтомлені, до другого замало

підготовлені, особливо бракує вам дисципліни і по-

шанування влади»

Також автор пише, що в Україні завжди ве-

лась боротьба за булаву. Адже замість того, щоб

об’єднатися і воювати проти численних зовнішніх

ворогів, українці завжди займались внутрішньою

боротьбою за владу. Ось і тепер, після пораз-

ки під Полтавою, будучи у вигнанні в Бендерах,

український табір розколовся на три частини, кож-

на з яких мала свого кандидата на гетьманську бу-

лаву (П. Орлика, А. Войнаровського й Д. Горленка).

Хоча під час Полтавської битви, як пише Б. Лепкий,

І. Мазепа покликав до себе П. Орлика та А. Война-

ровського й наказав їм, щоб вони після його смерті

не сварились за булаву: «Хай бере той, хто легше

двигне, бо це не булава, а хрест важкий, який треба

нести на українську Голгофу»

. Але представники

українських старшин замість того, щоб на чужині

об’єднатись і планувати подальші дії щодо україн-

ського питання, стали з підозрою ставитись один

до одного, а їхнє оточення постійно сварилось, не

соромлячись хворого гетьмана Мазепи. Таке став-

лення до гетьмана Мазепи з боку його козаків пись-

менник порівнює з поведінкою шведських солдат

стосовно короля Карла ХІІ. Він пише, що «шведи

вірили в свого короля, як в Бога»

, а українські

Там само. – С. 286–287.

Там само. – С. 72.

Там само. – С. 243.

415415

Образ Мазепи у повісті «З-під Полтави до Бендер» Богдана Лепкого

як втілення національних ідей учасників Першої світової війни

козаки могли не виконати наказу гетьмана. Б. Леп-

кий висловлює припущення, що, якби в Україні

була спадкова передача влади, можливо, не було б

домашніх воєн.

Б. Лепкий, називаючи причини поразки націо-

нально-визвольних змагань періоду І. Мазепи, ок-

рім неготовності україн ського народу до бороть-

би та негативних рис його менталітету, виділяє

найважливішу причину – зраду самих українців.

Він називає зрадників: Дмитра Зеленського, Дми-

тра Максимовича, Григорія Григоровича, які перед

самою битвою перейшли до царя. Насправді ці

генеральні старшини здались на милість Петра І вже

біля Переволочної. Взамін вони просили гарантува-

ти їм життя

. Б. Лепкий пише, що Галаган зруйнував

Січ, Ніс показав таємний вхід до Батурина

. Автор

згадує також Феофана Прокоповича, який спершу

вихваляв справи Івана Мазепи у своїх творах, а зго-

дом, після переїзду до Петербурга, до Петра І, почав

критикувати гетьмана.

Прикладом відданості гетьманові в повісті ви-

ступають запорозькі козаки. Автор пише: «Тільки

потіхи, що наші запорожці. Ось вам лицарі незламні.

Як раз рішилися з гетьманом проти царя, так і три-

маються того. Втратили Січ, втратили Переволочну,

сотки їх на полях сіли, а до царя не перебігають,

милосердя і ласки не випрошують у нього. Коли б

так ціла Україна…»

. Б. Лепкий створює у повісті

Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. –

К., 2008. – С. 192.

Лепкий Б. Назв. праця. – С. 295.

Там само. – С. 154.

416

Іван Мазепа та його доба. Культура

416

ідеальний образ україн ського воїна – запорозько-

го сотника Мручка. Він є втіленням сміливості та

мудрості кращих сил україн ського козацтва. А ще,

і це є найважливішим для автора, відображенням

вірності гетьманові та саможертовності в боротьбі за

незалежність України. Розмовляючи із гетьманським

блазнем Рачком, козацький сотник Мручко каже:

«Гадаєш, синоньку, що я гетьмана менше люблю,

ніж ти? Якби я знав, що продовжу йому життя, то

дав би свою кров перелити у його жили, бо знаю, що

таких сотників, як я, багато, а він один»

. Запорозькі

козаки у творі є певним відображенням українських

січових стрільців, які, як і запорожці, добровільно та

відважно боролися за українську свободу.

Б. Лепкий, який виховувався у сім’ї священика,

був великим гуманістом. Тому в його останній іс-

торичній повісті чітко звучить антимілітарна тема.

Вибір цієї теми пояснюється також тим, що в 1917 р.

письменник відвідав рідні краї. Через Відень і Львів

добрався він до Бережан, побував у Жукові. Всю-

ди бачив руїни, злидні й людське горе. Події війни

знайшли відображення у багатьох поетичних і про-

зових творах Б. Лепкого.

Повість «З-під Полтави до Бендер» починається

з опису страшної картини поля бою Полтавської

битви. І щоб читач краще відчув увесь жах цієї сцени,

автор показує її очима самого учасника бойових дій,

козака Чуйкевича. Поранений, він з великим зусил-

лям відкрив очі і побачив усе в червоному кольорі:

«…сонце червоне, як велетенська рана», «хтось небо

простромив мечем і з нього лилась кров. Багато її,

Там само. – С. 105.

417417

Образ Мазепи у повісті «З-під Полтави до Бендер» Богдана Лепкого

як втілення національних ідей учасників Першої світової війни

усі поля червоні, увесь світ»

. Автор повісті співчуває

шведським та російським солдатам. Він пише, що

за славу своїх вождів вони змушені помирати на

чужині. «Не краще б було триматися рідної землі,

орати, ловити рибу, рубати дерево в лісах і разом

з коханою дружиною дітей ростити?»

. Він також

підмічає, що російських солдат погано годують

і царські воєначальники гонять їх, як псів: «Петро

своїх солдат живить сухарями й толокном»

Свої антимілітарні погляди письменник вкла-

дає в роздуми літературного героя – запорозького

козака Мручка. Він каже про війну: «Проклята хай

буде вона», адже «вчить людей ненавидіти»

, і ста-

вить риторичні питання: «Чи мало людям землі

й хліба, чи мало повітря для грудей і простору для

свободи?». І робить висновок – «хай кожен народ

живе на своїй землі»

Поруч із антимілітарною темою у повісті присут-

ня й мілітарна. Остання виступає як тема боротьби

українців за незалежність своєї землі. Так, запоро-

жець Мручко на репліку, що в Полтавській битві ба-

гато людей загинуло, говорить: «Не з нашої вини… Ми

лише захищались, а навіть пташки від хижого птаха

захищаються, тому що все, що живе, прагне життя

і свободи», бо ж так «хочеться жити на світі і всіма си-

лами обороняти життя»

. Дотепно говорить він про

обов’язок україн ського козака воювати: «Козацьке

Там само. – С. 7.

Там само. – С. 39.

Там само. – С. 281.

Там само. – С. 288.

Там само. – С. 134–135.

Там само. – С. 146.

418

Іван Мазепа та його доба. Культура

418

діло війна, а хто не хоче битися, хай йде в монастир

молитися». Для розкриття теми боротьби за визво-

лення країни автор використовує образ степу з ко-

зацькими могилами, як уже відомий в українській

літературі символ давньої слави України. Степ тут

постає як «цвинтар минувшини»

В українській літературі періоду Першої сві-

тової війни, як зазначає австрійський літерату-

рознавець Алоїс Волдан, присутні три ідейних

аспекти: ідея реального відродження Української

держави; відчуття поразки та зневіра, а також ідея

воскресіння України.

Богдан Лепкий втілює ці ідейні аспекти своєї

сучасності в текст історичних повістей, пов’язаних

із гетьманом Мазепою, про події двохсотлітньої

давності. Адже ті умови, в яких опинилась Україна

на початку 20 ст., були подібними до її політичної

ситуації початку 18 ст.: поділ країни на частини,

початок війни між різними державами, що да-

вав шанс отримати незалежність Україні. Постать

Івана Мазепи та його прагнення звільнити Україну

з-під російського гніту й об’єднати українські землі

в одну гетьманську державу; розпач від поразки

у Полтавській битві, на яку покладалось стільки

надій та сподівань; а також віра в краще майбутнє

рідної землі – стали близькими та зрозумілими

для письменника. Перший ідейний аспект домінує

в попередніх чотирьох повістях Б. Лепкого про

І. Мазепу, а два останні втілились в повісті «З-під

Полтави до Бендер». Розпука, яка охопила геть-

мана Мазепу після поразки у битві під Полтавою,

Там само. – С. 205.

419419

Образ Мазепи у повісті «З-під Полтави до Бендер» Богдана Лепкого

як втілення національних ідей учасників Першої світової війни

відображала великий біль автора за не збережену

Українську Народну Республіку: «І бився гетьман зі

своїми думками не одну ніч і не одну самітню го-

дину. Бачив минувшість недалеку, осяяну блиском

почестей і багатства, над якою мерехтіла семибарв-

на веселка великих сподівань, і бачив теперішність

сумну і бідну, бездомну, безпритульну. Володар без

землі і без народу, скиталець, зданий на ласку чужих

людей, шведів і турків»

. Трагізм цих слів поглиблює

сцена гри І. Мазепи на бандурі і сумна пісня про

старого козака-бандуриста.

В одному із листів Б. Лепкого можемо відчути

подібний сумний настрій автора: «Дійсність страш-

на. Сиджу, як подорожній на скелі, котрого викинуло

море, розбивши корабель. Ні хати, ні харчів, – нічого

певного, реального. Фікція, міраж, фата-моргана»

Сум від втрачених надій та тривога за долю України

Мазепи та Б. Лепкого поглиблюються їхнім вигнан-

ням: після поразки в Полтавській битві І. Мазепа

змушений був втікати в Бендери, а Б. Лепкий після

втрати короткотривалої незалежності УНР виму-

шений був залишатись в еміграції в Німеччині. На

зміну мотиву розпачу, зневіри, журби у повісті при-

ходить мотив віри у кращі для України часи. Ідея

віри у воскресіння рідної землі присутня не лише

в образі гетьмана Мазепи, а й в інших образах: «Тут

біля нього (Мазепи. – Авт.) невеличкий числом,

але сильний духом гурток людей, пройнятих тим

самим бажанням, що й він, душ чистих і чесних,

Там само. – С. 330.

Журавлі повертаються… : З епістолярної спадщини Богдана

Лепкого. Львів, 2001. – С. 209.

420

Іван Мазепа та його доба. Культура

420

які жертвували маєтками, достатками, радощами

життєвими, усі ради ідеї. Їм треба залишитись жи-

вими, їм треба в будучність понести те, до чого доду-

малась минувшість, щоб не прорвався живий зв’язок

між ними»

. У наступних словах Б. Лепкий прямо

висловлює власну віру в майбутню незалежність

України: «Коли не стане Мазепи, житимуть

мазепинці і боронитимуть так довго, невсипуще,

завзято, аж здійсниться задум Мазепин. А що він

здійсниться, в тому його творець не сумнівався ні на

хвилину, хоч дійсність стосотими голосами перечила

йому»

. Адже повість як художній жанр пов’язана із

роздумами, іноді повністю відкритими, прямими,

авторськими. Ці роздуми автор об’єктивує – він їх

виражає як голос своєї епохи

У творах учасників Першої світової війни, зокре-

ма українських військовополонених, часто виступає

образ зерна як символу ідеї про незалежність Ук-

раїни, що поширювалась серед українців: «До ніс

вітер зерна-думки,/ Скупавши в Дніпрі їх, у хви-

лях, в сріблі, /Розсіяв по рідній землі./ Росли-

розростались у душах-серцях, /Огнем запалили

в борцях. /Не згине надармо, не згине зерно, /Коли

тільки добре, правдиве воно!»

. Цей образ зерна,

з якого виросте колосся із багатьма зернами, що

символізує тих свідомих українців, які продовжу-

ватимуть розпочату І. Мазепою боротьбу за свободу

Лепкий Б. Назв. праця. – С. 58.

Там само. – С. 58.

Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – К.,

2006. – С. 270.

Кобець О. Тоді й тепер // Вісник союзу визволення

України. – С. 225.