Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

401401

Портрети Мазепи: критерії

достовірності та проблеми ідентифікації

різних етапів його кар’єри

. Натомість зображення

невідомого козацького старшини, що донині збе-

рігається в Дніпропетровському художньому му-

зеї, тривалий час іменується «портретом Івана

Мазепи»

без жодних для того підстав. Більше того,

у правому верхньому кутку картини зображено

герб портретованого, який нічого спільного не має

з гербом «Курч», до якого традиційно відносять

рід гетьмана. Історикам поки що не вдалося

визначити зображений герб, а відтак ідентифікувати

особу, яка була його носієм, хоча за супровідними

зображеннями можна припускати, що на портреті

зображено представника сотенної старшини.

Останній наведений приклад застосування «суп-

ро відних зображень» для визначення достовірності

портретів І. Мазепи виводить на існування наступних

критеріїв – критерію «атрибуційного напису» та

критерію «легендарної традиції». Використання

обох критеріїв так само, як і в попередньому випадку,

може приводити до цілком різних результатів.

Окрім уже згадуваної історії з «норбленівським»

портретом, де містився запис «М��p� �� 70»,

можна навести приклади з атрибуцією портретів

роботи невідомих художників, які не мали жодного

напису на самому полотні, але мали атрибуційні

Прив’язка до І. Мазепи в цій композиції є невипадковою, бо

згадане зображення було розміщено в книзі П. Терлецького «S��-S��-

�� h�r��c��ch d�� / B�r�� r��c�� C��r�m��…», яка була

замовлена українським гетьманом як панегірик Б. Шереметьєву

у зв’язку з узяттям турецької фортеці Казикермен 1695 р.

Невідомий художник. Портрет Івана Мазепи. Кінець

XVIII ст. Полотно, олія, 70 х 58. // Дніпропетровський художній

музей. – Дніпропетровськ, 2001. – С. 26–27.

402

Іван Мазепа та його доба. Культура

402

записи в інвентарних книгах Державного істо рич-

ного музею (ДІМ) у Москві

та картинної галереї

замку Гріпсгольм у Швеції

. Згідно з записом в ін-

вентарі ДІМ, під номером 65873 зберігався порт-

рет І. Мазепи. Така ситуація тривала приблизно

з 1921 р. до початку ХХІ ст., коли внаслідок тривалих

пошуків працівників музею, які почали сумніватися

у правдоподібності «атрибуційного» запису, а та-

кож дослідженню польського мистецтвознавця

М. Ка ламайської-Саєд, яка займалася іконографією

родини Сапєг, удалося дошукатися істини. Вияви-

лося, що на портреті зображено великого гетьмана

литовського – Казимира Павла Яна Сапєгу. Та ж

сама була зображена й на портреті зі Швеції, хоча

згідно з записом в інвентарній книзі замку, полотно

було подаровано музею ще 1823 р., після чого його

атрибутували як портрет україн ського гетьмана.

Взагалі подібні випадки хибної атрибуції портретів,

а відповідно й ідентифікації зображуваної особи,

залишаються досить поширеними. Для наочної

демонстрації цього масового явища достатньо пе-

реглянути каталог виставки «Гетьман Іван Мазепа.

Погляд крізь віки» або відповідний розділ великого

ілюстрованого видання «Україна – козацька

держава», де представлено значну кількість

Невід. худ. Мазепа (?). Поч. XVIII ст.; полотно, олія; інв.

№ ГИМ 65873 Див.: Ковалевська О. До питання атрибуції

портретів І. Мазепи // Сіверянський літопис. – 2006. – № 1. –

С. 102–108.

Невід. худ. Мазепа (?). Бл. 1700 р.; полотно, олія; інв.

№ 947 / Національний музей Швеції (замок Гріпсгольм) [Див.:

Ковалевська О. До питання атрибуції портретів І. Мазепи //

Сіверянський літопис. – 2006. – № 1. – С. 102–108.]

403403

Портрети Мазепи: критерії

достовірності та проблеми ідентифікації

найрізноманітніших зображень (частина з яких

дійсно має підписи типу «МАЗЄПА», «ГЕТМАН

ИВАН МАЗЕПА» або інші подібні написи), які

кардинально відрізняються одне від одного, але мають

спільну атрибуцію. Винуватити в цьому музейних

працівників або видавців не можна, бо проблема тут

не стільки в похибках атрибуції, скільки у відсутності

в нас сталої іконографічної традиції в зображенні

І. Мазепи, а також нерозвиненості іконографічних

досліджень узагалі. Натомість є тривала «легендарна»

традиція, згідно з якою велика кількість зображень

приписувалася саме І. Мазепі.

Одним з найбільш показових «сценаріїв» того,

як відбувалося творення традиції приписування

того чи іншого зображення І. Мазепі, є випадок із

«нікітінським» портретом. Питання про те, кого

насправді малював І. Нікітін, залишимо осторонь,

однак звернемо увагу на те, як було переказано версію

створення зображення одним з істориків: «Нікітін

забажав намалювати студію на тему сучасного Каїна,

розбійника, або запорожця. Входить до нього його

знайомий і, побачивши малюнок, крикнув: „Что за

мазепу ты нарисовал?“. Було се вже після „ізміни“

Мазепи. На те відповів артист: „В самом деле Ма-

зепа!“ вдоволений тим, що удалося йому схопити

і перенести на полотно признаки душевного неспо-

кою, який приписувано очевидно Мазепі після його

„ізміни“»

. На думку того історика, про якого згадав

Барвинський Б. Причинок до питання про т. зв. «Беке-

тівський» портрет Мазепи // Причинок до питання про т. зв.

«Бекетівський» портрет Мазепи // Історичні причинки. Розвідки,

замітки і матеріали до історії України-Русі. – Т. 2. – С. 42.

404

Іван Мазепа та його доба. Культура

404

у своєму дослідженні Б. Барвинський, саме таким чи-

ном сформувалася традиція вважати «нікітінський»,

або «академічний» портрет зображенням І. Мазепи.

Окрім такого роду шляхів формування традицій

хибної атрибуції того чи іншого портрета, існують

й інші, більш сучасні. Зокрема, в експозиції одно-

го з українських музеїв представлено гіпсовий ба-

рельєф скульптора В. Білоуса під назвою «І. Мазепа».

Цей твір не має жодного коментаря стосовно того,

що він був виконаний скульптором за гравюрою

Я. П. Норбліна «Мазепа» і відповідно відтворював

риси не україн ського гетьмана, а невідомої особи,

яку історики та мистецтвознавці вже давно визнали

«жидом-арендарем з маєтків Чарторийських».

Нарешті, одним з найпоширеніших критеріїв

визначення достовірності зображення, а також під-

ставою для правильної ідентифікації зображуваної

особи, є визначення спільних/схожих рис обличчя та

їх відповідність описам зовнішності портретованої

особи, що були зафіксовані в різноманітних джере-

лах. У випадку з пошуками універсального критерію

щодо визначення достовірності портретів І. Мазепи

дослідники одночасно використовували два схожих

підходи. З одного боку, збиралися описи зовнішності

гетьмана, на підставі яких визначалися загальні

риси його зовнішності. Внаслідок цього зовнішність

І. Мазепи можна було описати таким чином: «…се-

реднього зросту, стрункий, стан тонкий; руки тонкі,

білі, з довгими пальцями; на голові повно кучерів

або „польських кіс“; гладке високе чоло; очі темні,

блискучі, пронизливі, жваві; погляд гордий, суво-

рий, розумний; вуста вузькі, тонкі; вуса на польську

моду, довгі, обвислі». З іншого боку, дослідники на-

магалися виділити спільні риси на тих зображеннях,

405405

Портрети Мазепи: критерії

достовірності та проблеми ідентифікації

які вони вважали за портрети І. Мазепи. Свого часу

результати цієї роботи були оприлюднені редакцією

журналу «Киевская старина». Згідно з ними загаль-

ними рисами зовнішності І. Мазепи за його пор-

третами можна вважати типовий трикутний склад

передньої частини голови, прямий продовгуватий

ніс, не випнуті вилиці, широкий відкритий лоб, пра-

вильно окреслені очі, брови, губи, довгі висячі вуса,

обличчя спокійне та приємне, зір зосереджений

Застосування обох підходів дало певні результа-

ти, які згодом були поєднані з сучасними методами

судово-криміналістичної експертизи, що дало змогу

визначити коло достовірних портретів І. Мазепи

Ці портрети одночасно були схожі між собою та

збігалися з описами зовнішності, зафіксованими на-

ративними джерелами. Зрозуміло, що визначення

цього переліку містить певну похибку вірогідності.

Це пов’язано з тим, що жоден з портретів так і не

був стовідсотково визнаний за портрет І. Мазепи, і це

можна вважати за об’єктивний чинник, який впли-

вав на результати цих досліджень. Суб’єктивним чин-

ником слід вважати особисте бачення художником

портретованої особи та індивідуальні особливості

відображення її на полотні або іншому матеріалі.

Таким чином, при визначенні достовірності

портретів гетьмана І. Мазепи протягом тривалого

часу використовувався значний перелік основних

К портрету И. С. Мазепы // Киевская старина. – 1887. –

№ 1. – С. 189

Ковалевська О. Нові підходи до пошуку достовірних

зображень гетьмана Івана Мазепи // УІЖ. – 2007. – № 3. –

С. 152–167.

406

Іван Мазепа та його доба. Культура

406

критеріїв, серед яких були відповідність візуального

образу психологічній характеристиці портре-

тованого, місце виконання/зберігання портре-

та, наявність супутніх зображень та їхній зміст,

наявність написів та атрибуційних записів, леген-

дарна традиція приписування того чи іншого пор-

трета особі гетьмана, а також спільність/схожість

рис зовнішності портретованого як на портретах,

так і за описами в наративних джерелах. У пев-

них випадках ці критерії могли бути використані

з метою ідентифікації людини, зображеної на

портреті. Проблема використання цих критеріїв

для визначення достовірності зображення та

ідентифікації портретованої особи полягає в тому,

що частина критеріїв може бути з однаковою

результативністю використана як аргумент «за»,

так і «проти». Крім того, на результат застосуван-

ня кожного з цих критеріїв для досягнення мети

іконографічного дослідження постійно впливає

суб’єктивне бачення дослідником портретованої

особи та трактування ним історичних фактів щодо

його зображення. Отже, досягнення абсолютної

істини в іконографічних дослідженнях, присвяче-

них образу І. Мазепи, є апріорі неможливим, але

прагнути того варто.

407

Образ Мазепи у повісті «З-під Полтави до Бендер» Богдана Лепкого

як втілення національних ідей учасників Першої світової війни

Наталя Цікра (Відень, Австрія)

Образ Мазепи у повісті

«З-під Полтави до Бендер» Богдана Лепкого

як втілення національних ідей

учасників Першої світової війни

На ідейний зміст повісті «З-під Полтави до

Бен дер» Б. Лепкого як останньої із циклу повістей,

пов’язаних із образом гетьмана І. Мазепи, найбільше

вплинули події другої половини життя письменни-

ка. Із початком Першої світової війни він із сім’єю

втікає від російської інвазії до Відня. Адже царські

війська всіх свідомих українців, «мазепинців» виво-

зили на схід. У столиці Австро-Угорщини письмен-

ник зустрівся з багатьма давніми знайомими, з яки-

ми почав видавати просвітницькі брошури, календа-

рі, читанки для українських біженців та полонених

українців – солдатів царської армії. Друзям удалося

врятувати вже немолодого Б. Лепкого від фронту.

Його було призначено для культурно-освітньої ді-

яльності в таборах для військовополонених україн-

ців, які розташовувались в Австрії та Німеччині.

Із початком Першої світової війни в україн ського

народу з’явився реальний шанс отримати незалеж-

ність, як і в інших поневолених народів двох вою ючих

імперій – Російської та Австро-Угорської. Свідомі

українці Галичини й Наддніпрянської України

408

Іван Мазепа та його доба. Культура

408

розуміли, що цей шанс зросте за умови поразки у цій

війні Росії. Тому відразу ж 1 серпня 1914 р. у Львові було

створено Головну Українську Раду як представника

україн ського суспільства Галичини. У своєму маніфесті

до україн ського народу Галичини вона закликала бо-

ротись за незалежність всієї України

. Одночасно було

розпочато форму вання Легіону Українських Січових

Стрільців як національного війська, яке виступило

у війні на боці Австрії та Німеччини проти Росії та бо-

ролось за свободу України.

Українськими політичними емігрантами із Над-

дніпрянської України у Львові 4 серпня 1914 р. було

створено «Союз визволення України» як представ-

ника інтересів Великої України. Його засновники

та кож виступили за державну самостійність Украї-

ни й реалізацію своїх національно-політичних і еко-

номічних прагнень вбачали в розгромі Росії. На ви-

падок прилучення до Австрії української території

від Росії Союз мав домагатися створення в Австрії

окремого україн ського автономного краю

. Згодом

Головна Українська Рада переїхала до Відня і реорга-

нізувалася у Загальну Українську Раду як представни-

ка україн ського народу в Австро-Угорщині на період

війни (травень 1915 р.). «Союз визволення України»

також перебрався до Відня (серпень 1914 р.), і тут був

створений його друкований орган – «Вісник Союзу

визволення України» – періодичне видання для по-

ширення національних ідей серед українських вій-

ськовополонених

Дорошенко Д. Історія України. – Ужгород, 1932. – С. 22.

Там само. – С. 32.

Там само. – С. 31.

409409

Образ Мазепи у повісті «З-під Полтави до Бендер» Богдана Лепкого

як втілення національних ідей учасників Першої світової війни

Серед січових стрільців був і брат Богдана Леп-

кого Левко. Тому все, пов’язане з боротьбою за

українську незалежність виявилось дуже близьким

для письменника. Він стає активним дописувачем

«Вісника Союзу визволення України» та займається

просвітницькою роботою у таборах для українських

полонених, солдатів царської армії. Журналістська

та педагогічна діяльність Б. Лепкого дала великі

пло ди. Українські піддані російського царя, що си-

діли в австрійських та німецьких таборах для вій-

ськовополонених, відчули себе українцями. І згодом

з них було сформовано полки, які повернулись на

Наддніпрянську Україну й виступили в боротьбі

проти більшовиків на захист молодої української

держави як основне національне військо. До них

приєднались січові стрільці.

У ході Першої світової війни українці розпоча-

ли національно-визвольні змагання. Після повален-

ня російського самодержавства у Києві було ство-

рено Центральну Раду (березень 1917 р.), яка своїм

Третім Універсалом проголосила про створення

Української Народної Республіки, а Четвертим –

про незалежність УНР. Розпад Австро-Угорської

імперії привів до створення Західно-Української

Народної Республіки. Обидві українські дер-

жави об’єднались в одну – Українську Народну

Республіку (22 січня 1918 р.). Але їй не вдалось ви-

стояти перед більшовицькою навалою, розпочалась

нова колонізація України Росією.

Б. Лепкий, як очевидець та безпосередній учас-

ник історичних подій, пов’язаних з Україною та

боротьбою за її державну незалежність, важко пе-

режив поразку молодої УНР. Тому закономірним

є те, що в його історичній повісті «З-під Полтави

410

Іван Мазепа та його доба. Культура

410

до Бендер» головною темою авторського осмис-

лення та оцінки виступає історична доля України,

боротьба за її незалежність. Уже на початку твору

автор згадує пісню «Ой горе тій чайці» (Лепкий

дає інший варіант назви «Ой біда, біда тій чайці-

небозі»), як символ трагічної долі України. А ще

ця пісня асоціюється із гетьманом Мазепою як із

ймовірним її автором. «Пісню про чайку-небогу

гетьманові Мазепі приписала Історія Русів…Тут

дуже добре відчутна беззахисність України через

брак в неї природних кордонів. Нема даних твер-

дити, чи пісня про чайку була твором Івана Мазе-

пи, чи ні, але в усякому разі та пісня була популяр-

на на поч. 18 ст., бо попала в один із найстаріших

рукописних співаників. Пісня увійшла в чумацький

репертуар, а скорочений її текст Максимович як

„народну“ надрукував в першій збірці українських

пісень»

. Отже, тема історичної долі України та

боротьба за її незалежність у повісті Б. Лепкого

тісно пов’язана із образом І. Мазепи, хоч він тут не

є домінуючим. Образ україн ського гетьмана змальо-

вано дещо зідеалізовано: «Двадцять літ мазепинсь-

кого режиму привчили людей шанувати людину»

Він постає як ідеальний приклад політика, мудро-

го та досвідченного воєначальника. Адже навіть

шведський канцлер Піпер, потрапивши в полон до

Петра І після Полтавської битви, порівнює Кар-

ла ХІІ з Мазепою: «Чи не зробив король знов якої

Возняк М. Історія української літератури. Том 3. –

С. 432–433.

Лепкий Б. З-під Полтави до Бендер. – Нью-Йорк,

1955. – С. 163.