Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

421421

Образ Мазепи у повісті «З-під Полтави до Бендер» Богдана Лепкого

як втілення національних ідей учасників Першої світової війни

рідної землі, присутній також в повісті «З-під Полта-

ви до Бендер» Б. Лепкого: «Правда, того зерна мало,

дуже мало, зате воно чільне і здорове. По нинішнім

кривавім дощі з кожного зродиться колись сто зе-

рен. Не для Москви, а для пожиток власного наро-

ду, бо переможуть голоси землі і крові, сильніші від

усіх голосів світу. „Мусять перемогти“ – уголос про-

мовив гетьман, бо він не міг затаїти тієї душевної

гадки»

. Мазепині сподівання щодо виборення

української незалежності знайшли відгук у серцях

«мазепинців» і реалізували себе у проголошенні

Української Народної Республіки. Знищення ко-

роткотривалої української державності не вбило

надії у Б. Лепкого на її відновлення. Адже він також

був «мазепинцем».

Лепкий Б. Назв. праця. – С. 22.

422

Іван Мазепа та його доба. Культура

422

Оксана Терещук (Київ, Україна)

Пам’ятні речі Марії Магдалини Мазепиної

в колекції Національного музею

історії України

В історії України важко знайти особу, навко-

ло якої вже стільки віків точились би такі гострі

суперечки, схрещувалися різні, часто полярні

думки. Від захоплення до різкого неприйняття –

такий діапазон суджень дослідників про гетьма-

на Івана Мазепу.

Дійсно, ряд обставин зумовив неоднозначність

існуючих оцінок і характеристик. Що спонукало

гетьмана Івана Мазепу виступити проти Росії? Яке

його місце серед української старшини та генера-

торів ідеї незалежності України? Чому улюбленець

Петра І, на якого сипалися царські щедроти, став

його заклятим ворогом і був підданий анафемі? Це

лише незначне коло питань, що вимагають відпові-

ді – правдивої, об’єктивної, зваженої, побудованої

на фактах, а не на домислах чи емоціях.

З історії відомо, що великий вплив на гетьма-

на мала його мати Марія, що походила з давньо-

го шляхетного роду Мокієвських, який проживав

423423

Пам’ятні речі Марії Магдалини Мазепиної

в колекції Національного музею історії України

на Київщині. За даними генеалогічної розвідки

В. Модзалевського

Марія (Марина?) Мокієвська

з 1666 р. була записана сестрою Луцького Хресто-

воздвиженського братства, мала добру освіту, як і всі

тодішні українки з сімей заможних. Марія в шлюбі

з Адамом-Степаном Мазепою, ставши по-чоловікові

Мазепиною

, мала двох дітей: сина Івана – майбут-

нього гетьмана та доньку.

Який же зовнішній вигляд мала мати гетьмана

Мазепи – Марія Магдалина Мазепина? За доби ко-

зацького відродження з’явилося безліч живописних

портретів, які увічнювали у фарбах образи прослав-

лених українок. Портрет Марії Мазепини (Мокієв-

ської) (1617–1707), роботи невідомого художни-

ка початку XVIII ст., зберігається у Краківському

національному музеї, у відділі: музей Шолайських

(№ MNKI – 228). Такий же портрет був виданий

Гнатом Ходкевичем на початку XX ст. у альбомі

портретів видатних історичних діячів України

у Львові. На портреті олійними фарбами зображе-

на постать шляхетної пані в розкішному вбранні

XVII ст. На ній квітчастий зелений кунтуш, обля- ст. На ній квітчастий зелений кунтуш, обля-

мований золотим галунцем з виложистим коміром

Модзалевский В. Малороссийский Родословник. – К.,

1912. – Т 3. – С. 288.

Рід Мазепин – давній, козацько-шляхетський, що про-

живав на Київщині. Є історичний документ 1572 р. про те, що

польський король Сигізмунд-Август ІІ затвердив за прадідом

Івана Мазепи, Михайлом Мазепою, хутір Мазепинці, який

знаходився поблизу містечка Біла Церква на Київщині. Батько

гетьмана Івана Мазепи служив у польському війську «жолнером»

і по своєму становищу звався шляхтичем, але незважаючи на це

тримався православної віри.

424

Іван Мазепа та його доба. Культура

424

і закаврасами, вишитими шовком. На голові – ки-

балка, оздоблена золоченим шитвом у стилі того

часу. За свідченням сучасника, жінки того часу –

«прекрасні вдачею та обличчям, а перш за все ве-

личчю духа, мудрістю, благородством, ласкавістю…

та іншими дорогоцінними та поістині героїчними

добродітелями приоздоблені»

Арабський мандрівник – архідиякон Павло Але-

п ський у середині XVII ст. двічі побувавши в Україні,

писав про київських жінок, що «вони гарно пов-

дягнені, зайняті своїми справами, ніхто не кидає на

них нахабним оком»

Марія Мазепина, повдовівши та зоставшись

сама, коли син пішов по широкому шляху службо-

вому, а донька вийшла заміж

вступила до монасти-

ря. Це був Вознесенський жіночий монастир, який

заснував в кінці XVI – на поч. XVII ст. лаврський

архімандрит Єлисей Плетенецький. Розташовував-

ся він навпроти входу до Києво-Печерської Лаври,

неподалік від Печерського монастиря чоловічого,

який був і є при Лаврі

При всіх змінах історичної долі, принципово

му

Козуля О. Жінки в історії України. – К., 1993. – С. 40.

Алеппский Павел. Путешествие антиохийского патриар-

ха Макария в Россию в половине XVII в., описанное его сыном

архидиаконом Павлом Алеппским. – М., 1897. – Вып. 2. –

С. 15–20.

Сестра Івана Мазепи вперше вийшла заміж за пана Обі-

довського, потім, повдовівши, пішла за Войнаровського. В остан-

ньому шлюбі мала сина Андрія та доньку Марту (черниця

Маріанна).

Малиженовский Н. Киевский женский Флоровский

(Вознесенський) монастир. – К., 1895. – С. 2–4.

425425

Пам’ятні речі Марії Магдалини Мазепиної

в колекції Національного музею історії України

й навіть демонстративному відстороненні від світ-

ського життя, монастирі були своєрідними ін-

дикаторами суспільно-політичної та духовної си-

туації в Україні, прямо чи опосередковано впли-

ваючи на подібні процеси. Впродовж тривалого часу

історії України монастирі, чернецтво служили важ-

ливим фактором у формуванні науково-культурного

потенціалу, громадської думки та пріоритетів. Са-

ме монастирі репродукували для України інте лек-

туальний потенціал, ціле сузір’я церковних, гро-

мадських та культурних діячів, без яких важко уяви-

ти національне відродження XVII–XVIII ст.

Жіночі монастирі в цей час були центрами гап-

тування

в Україні. У київських монастирях ство-

рювались твори шитва, що були взірцем справжньої

майстерності. Вони також чутливо реагували на ес-

тетичні смаки свого часу, розвивалися в єдиному

художньо-стилістичному напрямку всього україн-

ського мистецтва і були еталоном для інших осеред-

ків гаптування

. Одним із найдавніших осередків

гаптування був Вознесенський жіночий монастир.

Найбільшого свого розквіту монастир зазнав у часи

гетьманування Івана Мазепи та ігуменства його ма-

тері – Марії Магдалини Мазепиної

. Про те, що це

був значний осередок гаптування свідчить і згадка ві-

домого французького інженера-фортифікатора Гійо-

ма Левассера де Боплана – автора «Опису України»

Гаптування — вишивка коштовних тканин золотими та

срібними нитками.

Кара-Васильєва Т. Літургійне шитво України XVII–XVIII ст. //

Іконографія, типологія, стилістика. – Львів, 1996. – С. 30.

1688 р. – рік обрання Марії Мазепиної ігуменею.

426

Іван Мазепа та його доба. Культура

426

1650 р. Він вказував: «Навпроти Печерсь кого стоїть

інший (монастир), де живе багато черниць, числом

до сотні, вони займаються шитвом і гаптують на

ошатних хустинах прегарні вишивки, продаючи їх

тим, хто приходить на огляд і відвідини»

Особливо цікаві спогади про монастир залишив

Павло Алеппський, відвідавши його у 1654 р.: «Цей

монастир упоряджений, в ньому більше як 50 чи

60 черниць і всі вони вельможного походження.

Більшість цих черниць з багатих та давніх польсь-

ких родин, ігуменя належить до родини самого

польського короля. Любов до монастиря, де більша

частина з них отримала виховання, штовхає їх по-

вертатись до нього, брати постриг і залишатись там

черницями». Далі, відзначаючи чудовий спів черниць

під час відвідування патріархом служби у цьому

монастирі, Павло Алеппський занотовує дуже важ-

ливу деталь щодо освіченості черниць: «Вони вміють

читати, знайомі з філософією, логікою і займаються

творами»

. Серед черниць монастиря автор виділив

дорослих і ще зовсім маленьких, які отримували

в ньому певне виховання. У середині XVII ст. при

монастирі існувала школа. Тут навчали гаптування

й різних ремесел. Черниці й вихованки монасти-

ря вільно відвідували Києво-Печерську Лавру, про

що також сповіщає Павло Алеппський, зазнаючи,

що на літургії патріарха в Успенському соборі се-

ред інших була присутня «…ігуменя жіночого мо-

настиря зі своїми черницями»

. Отже, атмосфера

Боплан Г. Л. Опис України. – К., 1990 р. – С. 35.

Алеппский П. Указ. соч. – С. 58–59.

Там само. – С. 61.

427427

Пам’ятні речі Марії Магдалини Мазепиної

в колекції Національного музею історії України

монастиря, а також його близьке розташування до

Києво-Печерської Лаври, де працювали видатні іко-

нописці, формували основні прийоми художнього

стилю україн ського гаптування XVII ст. Митці Лав-XVII ст. Митці Лав- ст. Митці Лав-

ри, безперечно, брали участь у розробці «прорисів»

для шитва. У майстернях Вознесенського монастиря

замовлялись найвідповідальніші й найкоштовніші

роботи, які розглядались, як дорогоцінні вкла-

ди до Києво-Печерської Лаври й інших церков

і монастирів

. Умілими руками черниць та вихова-

нок монастиря виготовлялися неповторні зразки

літургійного шитва: підризники, шиті шовком, золо-

том, сріблом; єпитрахилі, плащаниці, ризи з гапто-

ваними опліччями, сакоси, розшиті золотом і сріб-

лом по атласу, омофори, покрівці на чашу. Деякі з цих

зразків певний час зберігались у не менш відомому

Києво-Флоровському монастирі. З історії відомо, що

у 1712 р. його об’єднано з Вознесенським монасти-

рем, який за наказом Петра І з причини споруджен-

ня Печерської фортеці

, а пізніше – у зв’язку з Ма-

зепиним повстанням 1708 р. було скасовано і пере-

ведено на Поділ. Унікальні пам’ятки, які залишились

від матері гетьмана, ігумені Марії Магдалини дбай-

ливо зберігались у Флоровському монастирі. Їх впер-

ше опублікувала на початку XX ст. відома суспільно-

політична діячка Олена Пчілка на сторінках часопису

Кара-Васильєва Т. Назв. праця. – С. 31.

Києво-Печерська фортеця була закладена Петром І

за його власним проектом 15 серпня 1706 р. у присутності

вищих представників міста. Керівництво будівельними робо-

тами цар доручив гетьману Івану Мазепі. Гетьман керував

будівництвом перші два роки, а потім — генерал-майор де

Кулон (до 1720 р.).

428

Іван Мазепа та його доба. Культура

428

«Рідний край»

. Серед них – вишукане срібне блюдо

роботи невідомого майстра 1701 р. (№ КПЛ – 7087)

та кілька зразків літургійного шитва: єпитрахиль та

два «воздухи» – покрівці на чашу. Ці стародавні

пам’ятки мають як мистецьку, так і історичну ціну.

Мистецька вагомість їх в тому, що досить часто

найвідповідальніші і почесні завдання на замов-

лення виконували особисто ігумені або ж доручали

справу умілим і талановитим рукодільницям-черни-

цям. Це свідчило про те, що в монастирі були сили,

спроможні виконати досить складні як в технічному,

так і в художньому плані завдання

. Історичне зна-

чення їх в тому, що на них слов’янськими літерами

відбито титул ігумені: «Всечесная госпожа ігуме-

нія Марія Магдалена Мазепиная». На сьогоднішній

день ці раритети зберігаються в музеї-заповіднику

«Києво-Печерська Лавра», а також і в НМІУ. Се-

ред них: риза, яка належала відомому українському

шляхтичу, «благорозумному посереднику» між коза-

ками та поляками, поважному воєводі київському –

Адаму Киселю

. Риза, верхній одяг священників, за

своїм значенням є символом праведності й духовної

радості. Виготовлена вона з темно-червоного окса-

миту. На опліччі збереглася одноярусна композиція.

По центру, у колі яскраво вирізняється ікона «Зна-

мення». По обидві сторони від неї, в овальних карту-

шах вигаптувані бокові постаті святих – св. Григорія

Пчілка О. Пам’ятки від матері гетьмана Мазепи, ігумені

Марії Магдалини. // Рідний край. – К., 1912. – № 6. – С. 7–8.

Кара-Васильєва Т. Назв. праця. – С. 39.

Риза священика з маєтку Адама Киселя середини

XVII ст. // Національний музей історії України (далі – НМІУ). –

Інв. № Т-6484.

429429

Пам’ятні речі Марії Магдалини Мазепиної

в колекції Національного музею історії України

Богослова ліворуч та св. Іоанна Златоуста праворуч.

По краю ризу обрамлено широкою смугою рослин-

ного орнаменту з пишних, стиглих грон винограду,

листя й лози. У нижній частині ризи вишитий герб

Адама Киселя – «Намет, або Свентольдич» із зобра-

женням білого намету на червоному полі з хрестом

і двома зірками над копулою та абревіатурою титу-

лу по колу навколо герба. Риза демонструє інтерес

до історії, подає важливі біографічні факти з життя

україн ського магната. Для освячення свого пануван-

ня, за традиціями того часу, А. Кисіль став щедрим

ктитором церков та монастирів. Так, у своєму ро-

довому маєтку на Волині, в селі Низкиничах (нині

Володимир-Волинського р-ну Волинської обл.) він

збудував церкву, якій і подарував цю ризу. В храмі

й досі зберігається кам’яний саркофаг XVII ст. із чу-XVII ст. із чу- ст. із чу-

довим барельєфом, в якому поховали відомого укра-

їн ського поміркованого дипломата.

Привертає до себе увагу ще один зразок лі-

тургійного шитва середини XVII ст. – хрещатий

покрівець

з малинового атласу, яким накривали

потир – чашу для причащання після закінчення

бо гослужіння. Ця пам’ятка є неперевершеним

зразком «живопису голкою». На покрівці у центрі

подається головний сюжет «Оплакування», описа-

ний в Євангелії від Марка. Композиція трактується

лаконічно, виразно без зайвих деталей. У центрі

розпростерте мертве тіло Христа у чаші в оточенні

чотирьох ангелів з рипідами. Звичайно, ці речі склад-

но ідентифікувати через відсутність клейм, написів,

Хрещатий покрівець середини XVII ст. // НМІУ. –

Інв. № Т-222.

430

Іван Мазепа та його доба. Культура

430

поміток. Але за художньо-стилістичними засобами

україн ського шитва XVII ст. і за аналогічними зраз-XVII ст. і за аналогічними зраз- ст. і за аналогічними зраз-

ками, які зберігаються в колекції Національного

Києво-Печерського історико-культурного заповід-

ни ка «Києво-Печерська Лавра» (НКПІКЗ № КПЛ

Т – 208; Т – 978; Т – 148) можна припустити, що

вони виконувались у майстерні Вознесенського

монастиря.

У багатьох музеях України донині зберігається

чимало козацьких вкладів до церков і монастирів.

Не випадково найкращі і найкоштовніші вклади

належать козацькій верхівці. Благодійництво Мазе-

пи брало собі за приклад його оточення. До наших

днів в колекції НМІУ зберігся потир – вклад матері

гетьмана, ігумені Марії Магдалини Мазепиної до

Глухівського монастиря

. Про це свідчить вкладний

напис на чаші: «Сей келых надала госпожа игуме-

ния Мария Магдалена Мазепина до монастиря Пе-

черського и Глуховского Паненского».

За стилем виконання потир, як предмет культо-

вого призначення належить до творів доби укра їн-

ського бароко. Пишний карбований візерунок з лис-

тя аканту щедро прикрашає основні складові части ни:

чашу, стоян та седес. Тулуб чаші оздоблений витонче-

ними гравірованими картушами з євангельськими

сюжетами: «Розп’яття з предстоячими», «Зняття

Христа з хреста», «Ісус Христос із хрестом – симво-

лом страстей та чашею спокутування», «Вознесіння»,

«Зішестя», «Покладення до гробу». Картуші чаші

Потир. Невідомий майстер. Кінець XVII ст. Україна. Вклад

ігумені Марії Магдалини Мазепиної до Глухівського мона-

стиря // НМІУ. – Інв. № РДМ – 1445.