Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

461461

Дума про Семена Палія: історія однієї фальсифікації

манщини: клявся та скриводушив. Палій подавсь від

царя на острова»

. Останні рядки знову зводяться до

варіанту Я. Новицького: «Він, кажуть, і тепер десь

живий і, як Господь йому дав, міняється як місяць:

старіє і молодіє». Таке закінчення характерне для

численних варіантів легенди про Семена Палія.

Дума «Палій Семен» приписується Оксані

Ко би ланці, якої, вочевидь, не існувало, або якщо

й існувала, то ніяк не могла вдатися до подібного

роду творчості.

Українські записи Порфирія Мартиновича. – С. 137.

462

Іван Мазепа та його доба. Культура

462

Володимир Свербигуз (Київ, Україна)

Мистецький код Батурина. Розшифрування

образів українських гетьманів у панегіриках,

віршах та офіційних промовах кінця XVII –

початку XVIII ст.

Гетьманське правління в Батурині за часів Дем’ я-

на Многогрішного, Івана Самойловича та Іва на Ма-

зепи припадає на епоху високого бароко, відомого

як козацьке. Гетьман Іван Мазепа серед зазначе-

них правителів увібрав найкращі риси державного

діяча – подібно до французького короля Людови-

ка XIV, він правив «мистецтвом» і «війною». А це

означало не лише розвиток вишуканої української

культури, але й періодичне проведення невеликих

військових переможних кампаній.

У державній ідеології розвинулася гетьмансь-

ка монархічна доктрина, що характеризувалася

зміцненням національного самодержавства, про що

стверджував Пилип Орлик на еміграції: «однак, коли

деякі Запорозького війська гетьмани, привласнив-

ши собі неслушно й безправно самодержавну владу,

узаконили таке право»

. Гетьманська монархічна

Пилип Орлик. Конституція, маніфести та літературна

спадщина. Вибрані твори. – К., 2006. – C. 98, 110.

463463

Мистецький код Батурина.

Розшифрування образів українських гетьманів у панегіриках,

віршах та офіційних промовах кінця XVII – початку XVIII ст.

ідеологія пропагувала роль гетьмана як «батька

нації», а найкращих представників називали «си-

нами вітчизни». Такий титул носили представники

шляхетства та козацької старшини, що уславилися

мужністю під час бойових дій і меценатством. Геть-

манська монархічна ідеологія знайшла свій розвиток

під час українсько-шведського військового союзу

1708–1709 рр. На початку кампанії гетьман Іван Ма-

зепа звернувся з промовою до української спільноти

з повідомленням про українсько-шведський союз

і закликом до єдності народу заради української

монархії (так він вбачав гетьманське правління)

для відновлення порушеного московськими царями

україн ського самодержавства.

У державній політиці українська монархічна

доктрина пропагувала ідею 1000-ліття гетьман-

ства в Україні! Цей вектор внутрішньої державної

політики сколихнув українське суспільство, відразу

набувши надзвичайної популярності – козаки ста-

ли прикладом для наслідування! Саме з тих часів

українців ототожнюють із козацькою нацією! Іс-

торики та політологи Івана Мазепи виводили ґе-

незу гетьманського правління з Київської Русі та

порівнювали київських гетьманів на правах війсь-

кових правителів з великими князями (назвемо

Ра дима, Дуліпа, В’ятку). Такий вектор державної

ідеології мав великі наслідки! Насамперед, заперечу-

валося право московських царів з роду Романових на

київський великокняжий монархічний трон. Варто

нагадати, що за попередніх гетьманів були спроби

довести право Романових на київський трон, а отже,

на володіння Україною, навіть серед місцевих діячів

(наприклад, писання Лазаря Барановича). Але це було

відкинуто московськими правителями, бо Романови

464

Іван Мазепа та його доба. Культура

464

не були споріднені з Рюриковичами. Отже, за Івана

Мазепи Київську Русь було визнано Українською

державою. Таку думку повторив Михайло Грушевсь-

кий крізь століття.

Першочерговим завданням батуринської полі-

ти ки було вироблення гетьманської ідеології.

У цьому процесі для формування мистецького

об разу гетьмана важливе значення надавалося

твор чості придворного письменства. Почин кни-

годрукування іс то рії україн ського козацтва запо-

чаткував Дем’ян Ігнатович. Гетьман відмовився

від послуг науковців і проповідників московської

орієнтації, таких як Лазар Баранович, і доручив

зібрання й опрацювання козацьких літописів архі-

мандриту Чернігівського Єлецького монасти ря

Іо а никію Галятовському. Пер шою побачила світ

1676 року книга Іоаникія Галятовського «Скар-

бниця потрібная і пожитечная всьому світу» з вик-

ла денням гетьманського чину та коротенькою

літописною історією гетьманського правління

від най давніших часів. Наприкінці XVII ст. з волі

прав лячих гетьманів в українській проповідній

літературі поширився образ умовного гетьмана

(друковані книги Антонія Радивиловського «Ого-

родок Пресвятої Богородиці», «Вінець Христов»;

рукописні «Батуринські проповіді» Дмитра Туп-

тала, зібрання проповідей київського митрополита

Варлама Ясинського за 1696 рік) – про гетьманів

згадували у проповідях, новелах, казках, віршах,

панегіриках, легендах, оповіданнях.

Постать гетьмана нерідко подавалася чита че-

ві в суто космополітичній оболонці поза націо-

нальністю та віросповіданням. У творах історичний

гетьман завжди виступав як відомий іноземний

465465

Мистецький код Батурина.

Розшифрування образів українських гетьманів у панегіриках,

віршах та офіційних промовах кінця XVII – початку XVIII ст.

правитель або полководець. Мета мистецької

творчості з вироблення умовного образу гетьма-

на полягала в консолідації українства навколо

гетьманської ідеї. Саме тому в тогочасних творах

майже відсутня ідеологічна пропаганда, яка б на-

давала політичної орієнтації уявним гетьманам.

Назвемо поширені образи гетьманів у тогочасній

українській літературі: герої хрестових походів –

полководець Годефрід Булонь, нідерландський

лицар Болдуїн, що був вояком англійського ко-

роля Ричарда Левове серце; герої давньої іс-

торії – Фемістокл, Ганнібал, римський полко-

водець Манилій Торкватен, грецький полково-

дець Клітус, що врятував життя Олександру

Ма кедонському. Зображуючи в творах різні геть-

манські образи, українські письменники цим

прагнули показати велич гетьманської ідеології

на індоєвропейському просторі.

Проповідницька література таких авторів, як

Варлаам Ясинський, Дмитро Туптало, Антоній Ра-

ди відовський, насичена численними історичними

опо ві даннями, казками, філософськими міркуван-

нями. В одному з київських архівів зберегла-

ся збірка творів Туптала з назвою «Батуринсь кі

проповіді». Привертає увагу мова цих творів –

українська, вигадлива, барвиста. Автор подав ди-

вовижний опис україн ського космосу в пропові-

ді «На Покров Пресвятої Богородиці». Загаль-

ну побудову Української Гетьманської держави

(мак рокосмос) автор протиставив світогляду пе-

ресічного мешканця Батурина (мікрокосмос). Ук-

раїнська Гетьманська держава розглядалася або

в зірковому міжгалактичному просторі, або се-

ред інших світових держав, а українські гетьмани

466

Іван Мазепа та його доба. Культура

466

порівнювалися з іншими правителями. Українська

держава розташована в середині земної світобудови,

поділеної, за тогочасними уявленнями, на чотири

частини світу – Європу, Азію, Африку та Амери-

ку. Українська дер жава була частиною політичної

моделі світу з відомими формами правління або

володарюван ня – олігархією, монархією, арис то-

кра тією та демократією. Державі та релігії проти-

ставлено пересічну батуринську людину, на ділену

пат ріотичними ідеями. Людина спрямована, щоб

жити та померти у рідному гнізді.

Дмитро Туптало зобразив космос як прийня-

тий порядок або як упорядковану гармонічну си-

стему, створену на противагу хаосу. Тупталів образ

україн ського космосу був створений у Батурині

в перші роки гетьманування Івана Мазепи

Характерною особливістю української світсь-

кої гетьманської літератури, як і барокової в ці-

лому, було використання символіки, перелицю-

вання літератури (до чого згодом вдався Іван

Котляревський). Згадані твори перенасичені анти-

чними образами, а тому діяння українських геть-

манів майже на кожному кроці порівнювалися

з подібни ми справами античних героїв, нібито

у якомусь змаганні. У цьому світовому театрі, де

не помітно плину часу, військові перемоги та куль-

турне будівництво українських гетьманів, у порів-

нянні з найкращими здобутками історичних дія-

чів, мали дидактичне спрямування для тогочасного

україн ського громадянина.

Свербигуз В. Батурин. До ґенези україн ського само дер-

жавства. – К., 2008. – С. 75–77.

467467

Мистецький код Батурина.

Розшифрування образів українських гетьманів у панегіриках,

віршах та офіційних промовах кінця XVII – початку XVIII ст.

Так, Пилип Орлик у поемі «Альцід руський» (яку

можна прочитати як «Гетьман український») вдався

до порівняння військових перемог Альціда. Автор,

зіставляючи могутність гетьманської влади з силою

улюбленого грецького античного героя Геракла, на-

звав Івана Мазепу синонімом його імені Альцідом,

про що оголосив у передмові:

«Ясновельможний милостивий пане! Не от те-

пер, а ще дотепним вимислом вдатної давнини

вигаданий Альцід… Він підтримує непохитним

плечем небозвід і зорі, а й під таким тягарем не

вгинаються велетенські рамена від незмірної на-

туги, доки на карку (шиї) Геркулеса покоїться по-

люс». Далі автор, з нагоди перемоги Івана Мазепи

у кримській кампанії, улесливо порівняв гетьмана

з Альцідом, чим спонукав правителя до подальших

військових перемог: «пізнать було ще у колисці

прихильне знамення небес, коли виявилася зріла

велич душі Вельможності Вашої, що ти мав услави-

тися на цілий світ знаменитими тріумфами, а нині,

на підтвердження тої правди булава, яка карає

недолюдків, доводить, що ти таки Альцід». «А що

Вашої величності безстрашна богатирська душа, що

не уникає ані скаженого натиску збройної сили, ані

гострої шаблі, прямує запальним кроком крізь мечі,

крізь пожежі битим тором своїх предків до вічної

слави вписується пролитою кров’ю, яка тече з ор-

динських карків (кримських татар), у вічні аннали,

бо нема межі слави».

Пилип Орлик звернув увагу на ораторські здіб-

ності Івана Мазепи у війську. Мужність гетьмана

на війні та притаманне правителеві красномов-

ст во, на його думку, сприяли героїчному духові та

відвазі козаків під час бойових дій: «І не дивуйсь,

468

Іван Мазепа та його доба. Культура

468

що гостра шабля руського (україн ського) юнака,

кидаючись у битву, не може заступитися на гордих

бістонських карках (турках), бо промови мудрого

непереможного гетьмана, Альціда Війська Запоро-

зьких, підбадьорюють душі красномовною кла-

сичною промовою. А це перший обов’язок добро-

го вождя, щоб умів дати пораду, як Уліс, а силою

дорівнював Альціду»

На подібне співставлення гетьманських справ

з діями античних героїв натрапляємо в латиномовній

театральній декламації «Сучасне сподівання тріум-

фатора (Івана Мазепи), затьмарене відчуттям при-

крості, Могилянських Атен». Уже в самій назві за-

кладено концепт, пов’язаний з подальшими плана ми

гетьмана з розбудови Київської колегії, яка за кілька

років отримала статус академії. Цей, досі ні ким

не опрацьований і не введений до наукового обігу

твір, зберігається серед численних конволю тів

стародруків у Харкові. Автором декламації міг бути

Стефан Яворський або Пилип Орлик.

Насичення барокової літератури символікою

призвело до того, що літератори уникали у поемах,

панегіриках, віршах вживати назву Батурина, хоча

більшість описуваних подій географічно належала

саме до гетьманської столиці. Митці використову-

вали для цього символи під прикриттям античних

назв. Саме тому Батурин фактично не фігурує як

назва у творах українських митців, за винятком

чудодійних оповідань Лазаря Барановича та Дми-

тра Туптала, а також гравірованих тез Іларіона

Миґури-Плаксича.

Пилип Орлик. Назв. праця. – С. 450–458.

469469

Мистецький код Батурина.

Розшифрування образів українських гетьманів у панегіриках,

віршах та офіційних промовах кінця XVII – початку XVIII ст.

Розшифрування барокової символіки числен-

них світських поем і панегіриків має бути першо-

черговим завданням науковців, бо дозволить про-

читати твори придворних митців Пилипа Орлика,

Стефана Яворського, Павла Баранецького, Іва на

Ор новського з цілком реальним описом тогочас-

них історичних подій. На цьому терені перші

дослідження в Україні провів Валерій Шевчук. Цей

напрямок потребує подальшого розвитку, бо за ба-

роковою символікою приховано поетичні описи об-

рання на гетьманство та святкування з цієї нагоди,

військові перемоги з мистецьким поданням реаль-

них битв Запорозького війська під час Азовських

і Кримських кампаній, а що найцікавіше – держав-

них інституцій гетьманської України у Батурині.

Одним з найголовніших універсальних символів

був Парнас, що уособлював український культурний

простір. Гетьманську владу ж барокові митці зобра-

жували на Олімпі. Придворні письменники вживали

назву Парнасу щодо визначних культурно-освітніх

осередків. Іван Орновський у поемі «Скарбниця до-

рогого каміння» стверджував, що Батуринський Пар-

нас лежав біля ніг гетьмана Івана Мазепи, чим возве-

личив його роль у культурному будівництві. У творі

автор назвав себе «слугою Руського (Українського)

Парнасу». У поемі «Муза Роксоланська» він оспівав

Київську колегію (згодом академію) як осередок

високої культури й освіти:

Київський з живої скелі Парнас був скувався,

А при музах бавив себе струн дзвоном

Орловський І. Муза Роксоланська // Сіверянський літопис,

2007. – № 6. – С. 79.

470

Іван Мазепа та його доба. Культура

470

Також вихваляли Київський Парнас поети Пе-

тро Терлецький у панегірику «Слава героїчних справ

ясновельможного Його милості пана Бориса Петро-

вича Шеремети» та Стефан Яворський у панегірику

«Геркулес після Атланта», наголошуючи, що його за-

снував митрополит Петро Могила

Полтавський поет Іван Величковський у звер-

нен ні до митрополита Варлама Ясинського назвав

Київську митрополичу кафедру «Київським престо-

лом». Таку саму назву трону або престолу вжив Пи-

лип Орлик у поминальній «Епітафії» митрополитові

Варлааму Ясинському, що був послідовником Пе-

тра Могили.

З великою любов’ю до рідної землі літератори

використовували на її ознаку цілу низку сим-

волів. У їхній уяві Україна, визначні державні

й освітянські інституції ототожнювалися з На-

вою, Тріоном. Прикладів подібної символіки чи-

мало: так, в урочистій промові з нагоди обрання

на гетьманство ректор Київської колегії, ймовірно

Прокопович, вітав у рідній Наві, тобто в стінах

нав чального закладу, Івана Мазепу. Павло Баране-

цький у панегірику, присвяченому гетьману Іва-

нові Самойловичу, вихваляв Київську колегію як

«Київський Тріон»

. А Стефан Яворський у поемі

«Відлуння голосу, що волає в пралісі» вжив «Наву»

щодо гетьманського дому Івана Мазепи, вихваляю-

чи його державні справи.

R��n�� r��. ��j��c�� p�� u�r��n�� d ��n

c� XVII d� p�c�џ��u XVIII ��u. / W�br�l � �pr�c��l R��l��

R�d��s��. – Kr��ќ�, 1998. – S. 329, 330, 335.

Ib�d. – S. 321.