Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХХV

ПОЛІТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ МАОЇЗМУ

391

теж не займались, готового досвіду для вивчення немає. Нам за-

лишається тільки вчитись в процесі роботи, вести пошук в про-

цесі практики».

І слід відзначити, що за останні 20 років у житті китайського

народу зроблено значний крок уперед. За цей час обсяг виробництва

промислового і сільського господарства зріс в 4 рази, або з 710 млрд юа-

нів в 1980 р. до 2800 млрд юанів в 2000 році. Китай вийшов на друге

місце в світі після США. Завдяки Ден Сяопину, КПК в значній мірі

подолала маоїзм, чим піднесла авторитет КНР у світі своєю ефек-

тивною внутрішньою і зовнішньою політикою.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

392

1. Загальна характеристика

У сучасній цивілізації, складній і суперечливій, велика роль

належить політичним ідеологіям. Вони володіють значними компе-

тенціями і можуть сприяти співробітництву держав з важливих гло-

бальних питань.

Політична ідеологія — одна з найбільш впливових форм полі-

тичної свідомості, що впливає на зміст владних відносин тієї чи ін-

шої сили. Тому вчені вважають, що політична ідеологія є певна док-

трина, що виправдовує домагання тієї чи іншої групи осіб на владу

(або її використання) і домагається відповідно залучення суспільної

думки в поле власних ідей. Політична ідеологія виступає як головна

духовна зброя еліти. Саме від тактики поведінки останньої залежить

ступінь ідейного оформлення тих чи інших групових інтересів.

Однак реальна роль політичної ідеології щодо влади залежить від

характеру оволодіння нею суспільною свідомістю. З точки зору по-

літичних функцій ідеологія намагається згуртувати, інтегрувати ін-

тереси певної соціальної групи населення в досягненні певних цілей.

Формування сил, які офіційно володіють ідеологією, мають можли-

вість впливати на реальний курс державної політики, на світоглядні

уявлення громадян. В особливому становищі перебуває політична

Розділ ХХVІ

СУЧАСНІ ПОЛІТИЧНІ ІДЕОЛОГІЇ

Розділ ХХVІ

СУЧАСНІ ПОЛІТИЧНІ ІДЕОЛОГІЇ

393

ідеологія опозиційних сил. Далі аналізується сутність таких політич-

них ідеологій як неолібералізм, неоконсерватизм, неофашизм, соці-

ал-демократія.

2. Політичні основи неолібералізму

Для мільйонів людей лібералізм — синонім лицемірства або на-

ївності, фарисейства або легкомислення. Так говорить викладач по-

літики в Шеффільдському університеті Е. Арбластер в праці «Взлет

и падение западного либерализма» (Оксфорд, 1984). Т. Шіллер —

доктор філософії і професор Філіппс — університету в Марбурзі в

праці «Лібералізм в Європі» (Бонн, 1979) вважають, що на Заході

нині дуже популярна точка зору, що історична місія лібералізму за-

кінчена і найближчим часом він зійде зі сцени. На практиці це озна-

чає різке зниження впливу і навіть розпад партій, що проголошують

себе носіями лібералізму. Підтвердження або спростування подіб-

них положень можливе, на думку автора, лише на базі комплексного

аналізу генезису європейського лібералізму.

Цілком зрозуміло, що духовне коріння лібералізму знаходиться

у ХVІІ ст., в ідейних пошуках мислителів Просвітництва; активного

впливу політичний рух лібералізму набув у ХІХ ст. Проте в західній

політичній науці відсутнє чітке, точне визначення лібералізму, від-

значає Т. Шіллер. Найбільш поширене визначення лібералізму роз-

виває думку про те, що останній є політичною ідеологією буржуазії.

Головними елементами цієї ідеології є вимога обмеження всевладдя

держави з допомогою конституції, котра забезпечить гарантії основ-

них прав в умовах ліберальної правової держави, передбачає надан-

ня законодавчих функцій парламенту, охорону свободи думок, пре-

си і політичних організацій. Поряд з конституційними принципами

суверенітету народу, поділу властей, парламентаризму, правової

держави і основних прав, в поняття лібералізму входить уявлення

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

394

про такий суспільний і економічний порядок, за якого суворо

дотримуються свободи господарської діяльності, приватна влас-

ність захищена від зазіхань держави. Крім цього, для лібераліз-

му характерний позитивістсько-раціоналістичний світогляд. Пе-

ріод між світовими війнами, відзначає Т. Шіллер, характеризу-

ється як кризовий для ліберальної системи західноєвропейського

суспільства.

Роберт А. Ісаак, професор університету Джона Гопкінса

(США) в праці «Про перекручене розуміння європейського і аме-

риканського лібералізму». (Готтінден, 1980) відзначає, що в кінці

ХХ ст. зовні лібералізм виглядає реліктом епохи Просвітництва.

Соціалізм, корпоративізм, синдикалізм і соціал-демократія біль-

ше по душі людям, ніж лібералізм. Сила політичної ідеології зме-

ншується. Хоч між Західною Європою і США є багато спільного,

проте західноєвропейський та американський лібералізм з одного

боку ідентичні, а з іншого — цілком різні. Справа тут в тому, що

перший виріс із того ж ґрунту, що і феодалізм, соціалізм і фа-

шизм, другий же не має подібних історичних зв’язків і досвіду.

Обидва варіанти лібералізму постулюють політичний пріоритет

захисту свободи і приватної власності перед здійсненням соціаль-

ної справедливості і рівності. Однак в США переважне поширен-

ня одержала велика власність, активне розуміння свободи, що пе-

редбачає ризик в усіх життєвих акціях; крім того дуже високо в

американському суспільстві цінується мобільність і спрямова-

ність на кар’єру.

Навпаки в Європі існують глибокі традиції і переважає влас-

ність середніх і дрібних розмірів, пасивне розуміння свободи, тоб-

то прагнення виключити із життя ризик, нестабільність і хаос.

Тому американці, на думку А. Ісаака, ніколи не розуміли і не розу-

міють нині значення боротьби соціалістичних лівих проти абсолю-

тизму, а також реакційних правих проти соціалізму. Американці

знають лише індивідуалістичний лібералізм. В Європі лібералізм

Розділ ХХVІ

СУЧАСНІ ПОЛІТИЧНІ ІДЕОЛОГІЇ

395

не був ізольований від радикально лівих і правих ідейно-теоретич-

них течій і тому його самовизначення відбувалося в умовах «опо-

зиції» всім видам екстремізму. На прикладі Італії, Великобританії і

ФРН автор показує слабість ліберальних партій, їх далеко не впли-

вове становище в політичних системах цих країн. Лише Франція

періоду правління В. Жискар д’Естена і Р. Барра пережила підне-

сення лібералізму.

У США розвинулись два яскраво виражені типи лібералізму. На

відміну від європейського лібералізму вони не носять класового ха-

рактеру. Лібералізм Республіканської партії спрямований на досяг-

нення якомога більшої свободи індивіда від влади, держави, бюрок-

ратії і податків; лібералізм Демократичної партії зорієнтований на

посилення державної влади і бюрократії, збільшення податків, з

тим, щоб забезпечити свободу аутсайдерам і маргиналам американ-

ського суспільства. Ці дві версії американського лібералізму знай-

шли теоретичне обґрунтування в працях гарвардських вчених Джо-

на Роулза «Теорія справделивості» і Роберта Нозика «Анархія, дер-

жава і утопія».

Д. Роулз захищає ідею справделивості людей більш забезпече-

них і обдарованих у порівнянні з людьми менш забезпеченими і об-

дарованими. Саме в процесі такого співробітництва відбувається

«перерозподіл справедливості». Але в цій справі Д. Роулз відводить

велику роль державі та її інститутам. Р. Нозик — прихильник макси-

мальної свободи індивіда і мінімалізації влади держави. Його теорія

«повноваження на справедливість» гласить, що держава необхідна

лише в тій мірі, в якій вона здійснює вимоги, на котрі індивіди ма-

ють права.

Яскравим представником нового лібералізму в США вважа-

ють Г. В. Вільсона і Ф. Д. Рузвельта. Г. В. Вільсон, як президент,

професор університету «політизував» вчених та інтелігенцію, спира-

ючись на котрих проводив різні заходи, такі як створення робіт-

ничих рад у промисловості, підпорядкування підприємств зв’язку

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

396

і транспорту безпосередньо уряду, охорона праці, видання надзви-

чайних законів, запровадження цензури і т. п. Все це підтримували

ліберали. У 1936 році американський лібералізм стимулював дер-

жавні відомства, що були знаряддям бюрократичного вторгнення в

усі сфери суспільного життя. Фактично ще до вступу США у Другу

світову війну під керівництвом Ф. Д. Рузвельта була створена необ-

хідна для її ведення інфраструктура. Сформувався союз лібералів з

бюрократією і війна тільки довершила «перетворення планового го-

сподарства в нову прогресивну релігію». Не свобода, а влада стала

основною цінністю лібералізму. В Другій світовій війні було укла-

дено своєрідний союз інтелігенції, промисловості та армії. Коли в

1960 році президентом США став Джон Кеннеді, відомі ліберали в

університетах, фондах, уряді і місцевих органах влади були готові

увійти до військового середовища. Пентагон користувався великою

популярністю серед лібералів, оскільки вважався ефективною уста-

новою.

Трансформація ліберальної ідеології в сучасну неоліберальну

здійснюється зусиллями провідних західних мислителів ХХ ст.

(філософів, соціологів, економістів, політологів, правознавців і т.

д.). Змістовно і послідовно працював в цьому напрямі Ф. Хайєк,

обгрунтовуючи головні тези неолібералізму — про наявність все-

бічного благоденствія, політичної демократії, індивідуальної сво-

боди (прав людини в умовах панування права, правової держави)

в західному, вільному, відкритому чи великому суспільстві.

Сучасні західні дослідники цієї проблеми діляться на дві групи.

Одні, прихильники концепції демократичного капіталізму, вва-

жають, що названі блага властиві тільки сучасному капіталізму і

не можуть бути при соціалізмі. Другі, неоліберали, неосоціалісти,

ідеологи сучасної соціал-демократії, вважають, що дані блага іс-

нують при сучасному капіталізмі, але вони можуть бути й при со-

ціалізмі. Ф. Хайєк є визнаним ідейним вождем прихильників пер-

шої концепції (демократичного капіталізму). В «Основному законі

Розділ ХХVІ

СУЧАСНІ ПОЛІТИЧНІ ІДЕОЛОГІЇ

397

свободи» він розкриває відмінність між демократією і лібераліз-

мом: «Відмінність між двома ідеалами виступає найбільш чітко,

якщо їх назвемо протилежностями: для демократії — авторитарне

правління, для лібералізму — тоталітарне. Жодна з двох цих сис-

тем не виключає з необхідністю другої: демократія цілком може

володіти тоталітарною владою, і припустимо, що авторитарний

уряд буде діяти на ліберальних принципах». Ф. Хайєк розрізняє

два типи лібералізму — «британський» і «французький». В його

праці «Дорога до рабства» наскрізною темою виступає демократія

і свобода. Він не фетишизує демократію, а показує, що вона по-

кликана служити вищій меті — утвердженню людської свободи.

Водночас свобода не повинна виступати засобом досягнення по-

літичних цілей, оскільки вона сама по собі — найвища політична

мета. Вона потрібна не для того, щоб добре керувати державою, а

як гарант, що забезпечує нам право беззастережно прагнути до

здійснення вищих ідеалів суспільного і приватного життя.

Ліберали наполягають на максимальному використанні потен-

ціалу конкуренції для координації суспільного розвитку, не

закликаючи до того, щоб пускати хід речей на самоплив. Їхні до-

води, за Ф. Хайєком, базуються на переконанні, що конкуренція,

якщо її вдається створити — це найліпший спосіб управління діяль-

ністю індивідів. Ідеологи лібералізму зовсім не заперечують а,

навпаки, всіляко підкреслюють, що для створення ефективної си-

стеми конкуренції потрібна продумана система законів. Ф. Хайєк

вважає, що «дія конкуренції вимагає не тільки правильної органі-

зації таких інститутів, як гроші, ринок і канали інформації, а й на-

самперед відповідної правової системи, законодавство має бути

спеціально сконструйованим для охорони і розвитку конкурен-

ції». На його думку, ліберал ставиться до суспільства як садівник,

якому треба знати якомога більше про життя рослини, за якою він

доглядає.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

398

3. Політичні концепції ідеології

неоконсерватизму

Консерватизм як політична ідеологія виник в Англії у відпо-

відь на ідеї французької буржуазної революції. У 1790 р. з’явилася

книга публіциста і філософа, одного з лідерів вігів Едмунда Бьорка

(1729–1797). «Роздуми про революцію у Франції», в якій він висту-

пив противником Просвітництва ХVІІІ ст., заперечуючи положен-

ня про те, що розум і теорія є головними засобами в пізнанні й

перетворенні суспільного життя. Історія, на його думку, є не ре-

зультатом спекулятивних роздумів, а сховищем традицій, передба-

чень і моралі, створених звичаями і цивілізаціями. Конституції

з’являються на світ також не в результаті спекулятивних мірку-

вань, а поступово виростають на підставі стійких традицій. Кон-

ституція французької революції, вважав Бьорк, виходила з теоретич-

них установок, хоч вони були гармонійно скомпоновані. Паризькі

філософи, пише він, у вищій мірі байдужі щодо тих почуттів і зви-

чаїв, на котрих базується світ моральності. В своїх дослідах вони

розглядають людей як мишей.

На противагу «Декларації прав людини і громадянина», згідно з

якою усі люди рівні перед законом, Е. Бьорк спрямовує свою крити-

ку саме на принцип рівності, який мовляв суперечить самій природі

людини. Як аристократ, Е. Бьорк виступає проти економічної рівно-

сті людей, а значить і політичної рівності. Тому прості люди не

можуть управляти державою. Кожна людина, вважав Е. Бьорк, від-

повідно до своїх можливостей і здібностей може досягти щастя за

допомогою доброчесності. Якщо людина хоче досягти щастя, вона

повинна примиритись з насиллям, з тим, щоб нею управляли, бо

людьми покликана управляти «природна аристократія», котра сама

витримана і шанує доброчесність. Виходячи з цього, Е. Бьорк наді-

ляє королівську владу священною гідністю і не припускає можливості

її повалення, бо це означало б, на його думку, руйнування системи,

Розділ ХХVІ

СУЧАСНІ ПОЛІТИЧНІ ІДЕОЛОГІЇ

399

заснованої на кращих традиціях. Відповідно до точки зору

Е. Бьорка, бог послав на людей революцію як покарання, як попере-

дження про необхідність повернення до освячених практикою і до-

свідом корисних традицій.

Представником ліберально-консервативних поглядів щодо

ідей рівності, свободи був Алексіс Токвіль (1805-1859) — фран-

цузький історик, соціолог і політичний діяч, лідер консервативної

партії порядку, міністр закордонних справ (1849 р.). У своїх тво-

рах «Про демократію в Америці», «Старий порядок і революція»

та інших він відкрито говорить: «Розумом я схиляюсь до демок-

ратичних інститутів, але стихійно я аристократ, отже, з презирст-

вом ставлюсь до натовпу і боюсь його». «Свободу, законність, по-

вагу законів я люблю палко, але не люблю демократію». Так, у

праці «Про демократію в Америці» він вказує, що в Америці на

перший план було висунуто принцип рівності і з’явилася демок-

ратія при відсутності її нівеліровки. Він рекомендує децентраліза-

цію управління, розвиток малих спільностей і асоціацій, бо «дух

спільності один з основних елементів порядку і загального спокою»,

радить створювати різні товариства — політичні, промислові, то-

рговельні, наукові і літературні, котрі сприятимуть формуванню

еліти, здатної зайняти місце колишньої аристократії. А. Токвіль

говорив про необхідність дорожити моральними цінностями в

ім’я суспільного блага. Погляди А. Токвіля поширювалися протя-

гом всього ХІХ ст. До них звертаються і сьогодні. Політичні по-

гляди Е. Бьорка і А. Токвіля дані під кутом зору зближених їх з

ідеологією неоконсерватизму, який зустрічається в США, Англії,

ФРН, Франції. Проте, це не означає, що консервативні традиції

тієї чи іншої країни не слід вивчати. Так, у США впливові тради-

ції «батьків-засновників», в Англії — традиції Б. Дізраелі (1804-

1881) та його послідовників, у ФРН — консервативні традиції

ХІХ ст. та радикально-консервативні Веймарської республіки, у

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

400

Франції — теоретична спадщина мислителів від Ж. де Местра до

Ш. Морраса.

Західні неоконсерватори звертаються і до спадщини одного із

засновників буржуазної політичної економії Адама Сміта (1723–

1790). Цей англійський філософ і економіст розробив важливу ка-

тегорію трудової теорії вартості, яка в свій час впливала на теорію

вартості К. Маркса. Щодо сучасних прихильників А. Сміта, то

вони звертають увагу на його погляди на власність, ринок, конку-

ренцію і свободу, властиві і для сьогодення. Вони аналізуються в

праці «Дослідження про природу і причини багатства народів».

Справа доходить до того, що американський вчений М. Фрідмен

заявляє, що японці зобов’язані своїми досягненнями в економічній

галузі сприйняттю ринкової політики А. Сміта. Гадаємо, що тут не

слід забувати Д. Рікардо, Ж. Сісмонді та інших представників кла-

сичної буржуазної політекономії. Особлива увага навколо імені

А. Сміта стане зрозумілою, коли подивитись на західний світ крізь

призму реального життя і його перспектив. У цьому відношенні

заслуговує на увагу думка вчених Римської академії деі Лінчен,

за допомогою яких створено Римський клуб, до якого увійшло

70 вчених.

Підготовлені ними доповіді свідчать про те, що на початку ХХІ

ст. може статись катастрофа, якщо не вжити заходів щодо економіч-

ного і демографічного зростання. Населення земної кулі досягне

7 млрд осіб проти 3 млрд. в 1950 р. У цей же час коефіцієнт розвит-

ку світового господарства не зможе йти в ногу зі зростанням насе-

лення. Обмеженість продуктів харчування, виснаження джерел

сировини (особливо енергетичних ресурсів), забруднення навколиш-

нього середовища — ось «межа зростання». Уникнути подібного ро-

ду конфліктів, на думку авторів доповіді, можливо шляхом регулю-

вання народонаселення, обмеження споживання сировини, енергії,

захисту навколишнього середовища і т. п. Для відвернення різних

негараздів вчені запропонували свою «модель світу» з урахуванням