Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХХІІІ

ПОЛІТИЧНЕ ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ

361

з К. Марксом. Ця зустріч поклала початок не лише їхній дружбі, а й

спільній науковій діяльності і революційній боротьбі. У 1845 році

виходить з друку їх спільна праця «Святе сімейство» і книга Ф. Ен-

гельса «Становище робітничого класу в Англії». Протягом 1845–

1846 років. побачила світ їх друга спільна праця «Німецька ідеологія»,

в якій вперше сформульовано основні принципи історичного матері-

алізму й теорії наукового комунізму. Велику роль відіграв Ф. Енгельс

в організації в 1847 році «Союзу комуністів», брав участь у роботі йо-

го конгресів, склав програму «Союзу комуністів», написав разом із

К. Марксом «Маніфест Комуністичної партії».

У січні 1848 року за революційну роботу серед паризьких робі-

тників Ф. Енгельса вислали з Франції. Згодом він бере участь у ба-

денсько-пфальцському повстанні. У 1849 році Енгельс у Лондоні.

До цього періоду належить його твір «Селянська війна в Німеччи-

ні», спільна з К. Марксом праця «Революція і контрреволюція в

Німеччині» (1851–1852). В Англії Ф. Енгельс займається природни-

чими науками, питаннями міжнародної політики і військової справи,

бере участь у діяльності І Інтернаціоналу. Він спільно з К. Марксом

боровся проти бакуністів, прудоністів і лассальянців. У 1871 році

брав участь в організації кампанії на захист Паризької Комуни.

Після смерті К. Маркса він підготував до друку незавершені

К. Марксом праці, продовжував керувати міжнародним революцій-

ним рухом. В останнє десятиріччя свого життя Ф. Енгельс написав

«Походження сім’ї, приватної власності і держави» (1884), «Людвіг

Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії» (1886), «Діалекти-

ка природи» (1873–1883), які розвивали марксизм і відіграли велику

роль в його пропаганді. Питання держави, її походження, розвитку

були предметом роздумів Ф. Енгельса протягом усього свідомого

життя. Ще молодим він критикував абсолютизм і реакцію, історич-

ну школу права. У статті «Ернст Моріц Арнд» (1841 р.) так харак-

теризуються представники цієї школи: «Трупи минулого, вони

приводяться у рух своїми гальванічними струмами і прагнуть нас

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

362

переконати, що це — не механізм, а життя. Вони хочуть сприяти са-

морозвитку нації і приковують до її ніг колодку абсолютизму, щоб

вона швидше просунулась вперед».

У 1843 році у статті «Прогрес руху за соціальну реформу на

контитенті» Ф. Енгельс, маючи на увазі буржуазну демократію, за-

значав, що французька революція означає наступ демократії в Євро-

пі. «Демократія, як на мій погляд, — це будь-яка форма уряду, де

мають місце внутрішні протиріччя… по суті, вона не що інше, як

лицемірство. Політична свобода є облудною свободою, гіршою,

ніж найгірше рабство». Це положення розкриває деякі елементи

вчення про сутність буржуазної держави, про справжній характер

буржуазної демократії. Ф. Енгельс зазначав, що буржуазна демо-

кратія становить собою не «природну форму» організації людсько-

го суспільства, до якої немовби останнє має прагнути, а лише полі-

тичну форму, одну з форм правління. Він вважав, що політична

свобода — наслідок французької буржуазної революції, є, по суті,

лише однією з форм суспільного рабства. Він стверджував, що

створюючи ілюзію загальної рівності, політична свобода у буржу-

азній державі закріплює фактичну нерівність класів, маскуючи

собою деспотичну владу одного класу над іншим. Згідно з його по-

глядами, буржуазна демократія як брехня й лицемірство, а лице-

мірство не може довго існувати, бо приховані в ньому суперечнос-

ті обов’язково вийдуть на поверхню. Справжня свобода, справжня

рівність — це і є комунізм.

У праці «Становище робітничого класу в Англії» Ф. Енгельс

дає глибокий аналіз становища та історичної ролі робітничого кла-

су, ставить питання про необхідність завоювання ним політичної

влади. «Пролетаріат не зможе позбутися безправ’я, поки влада пере-

буває в руках багатіїв». Єдиним можливим виходом є пролетарська

революція. Отже, Енгельс, як і Маркс, став на позиції пролетарської

революції, на позиції комунізму. Їх спільна праця «Святе сімейство»

(1844) визначає, що буржуазна держава є продуктом буржуазного

Розділ ХХІІІ

ПОЛІТИЧНЕ ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ

363

суспільства. Буржуазія, пишуть вони, вбачає в державі «офіційний

вираз своєї виключної влади» і політичне визнання своїх особистих

інтересів.

Основи нового, матеріалістичного розуміння історії, вчення про

базис і надбудову, про суспільство, класи й державу, про комуністи-

чну революцію сформульовані ними в роботі «Німецька ідеологія»

(1845) Висвітлюючи справжню природу і цілі буржуазної держави,

Маркс і Енгельс називають її платною служницею буржуазії. «Бур-

жуа, — пишуть Маркс і Енгельс, — добре оплачують свою державу

і примушують націю оплачувати її, щоб мати можливість безкарно

платити мало; доброю платнею держава забезпечує себе в особі дер-

жавних службовців силу, котра їх охороняє, — поліцію». Головне

завдання пролетаріату, говорили, повалення буржуазії з її урядом та

її законами і встановлення своєї влади. Диктатуру пролетаріату вони

розглядають як державу перехідного періоду від капіталізму до со-

ціалізму. У «Маніфесті» висвітлена соціальна сутність держави, ви-

значені умови її зникнення.

Основоположники марксизму вели боротьбу проти анархістсь-

кої теорії держави. У статті «Про авторитет» (1873–1874) йдеться

про те, що держава, а разом з нею і політичний авторитет, проти

якого активно виступають анархісти, зникнуть лише в результаті ос-

таточної перемоги світової пролетарської революції. 1870–80-ті роки

були періодом найбільш інтенсивної теоретичної роботи Ф. Ен-

гельса. Протягом цих двох років створені ним такі роботи як «Жит-

лове питання», «Анти-Дюрінг», «Людвіг Фейєрбах», «Розвиток

соціалізму від утопії до науки», «Роль праці в процесі олюднення

мавпи», «Походження сім’ї, приватної власності і держави», «Діа-

лектика природи», «До критики проекту соціал-демократичної про-

грами 1891 р.» становлять собою дальший розвиток марксистського

вчення. Після смерті К. Маркса в 1883 році Ф. Енгельс взявся за об-

робку і підготовку до друку другого і третього томів «Капіталу»,

котрі К. Маркс не встиг закінчити.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

364

Питанням держави і права Ф. Енгельс приділив у названий

період уваги більше, ніж раніше. Так, у його праці «Анти-Дюрінг»

переконливо викладено марсистський погляд на важливі питання фі-

лософії, природознавства і суспільних наук. Тут розкрито головні

питання держави і права, критикується теорія насилля Дюрінга.

Свою концепцію походження держави Дюрінг підтвердив не будь-

якими перевіреними фактами, а прикладами відносин між Робінзо-

ном і П’ятницею на безлюдному острові. По переконанню Дюрінга,

Робінзон «зі шпагою в руці» підкорив П’ятницю, давши прототип

виникнення будь-якої держави. За допомогою такого роду аргумен-

тів Дюрінг і намагався спростувати основну тезу марксизму про ви-

рішальну роль економічного фактора, тобто задався метою спросту-

вати матеріалістичне розуміння історії.

Ф. Енгельс довів, що поневолення ніколи не було самоціллю.

Для виникнення у людини самої потреби в поневоленні інших лю-

дей необхідні були відповідні економічні передумови. Слід мати не

тільки засоби поневолення, але й засоби, що дозволяли використо-

вувати раба. На зауваження Дюрінга з приводу того, що грецький

світ був заснований на рабстві, Ф. Енгельс вказує, що з таким же

правом грекам можна закинути докір у відсутності у них парових

машин та електричного телеграфа. Рабство було не гріхопадінням, а

економічною необхідністю. «Без рабства не було б грецької держа-

ви, грецького мистецтва і науки; без рабства не було б і римської

держави. А без того фундаменту, котрий був закладений Грецією і

Римом, не було б і сучасної Європи. Нам ніколи не слід забувати,

що весь наш економічний, політичний і інтелектуальний розвиток

мав своєю метою такий устрій, в якому рабство було в тій же мірі

необхідним, в якій і загальновизнано. В цьому розумінні ми вправі

сказати: без античного рабства не було б і сучасного соціалізму».

Ф. Енгельс викрив дюрінгівську ідею вічності держави, необ-

ґрунтовані плани «вільної народної держави» і підкреслив, що шлях

до безкласового і бездержавного суспільства лежить через диктатуру

Розділ ХХІІІ

ПОЛІТИЧНЕ ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ

365

пролетаріату, котра і забезпечить перехід до комунізму. На його

думку саме диктатура пролетаріату становить собою державу ново-

го, вищого типу. Вона докорінно відрізняється від усіх експлуата-

торських держав в силу того, що не тільки не ставить своєю метою

закріплення «навічно» панування певного класу, але, навпаки, всією

своєю діяльністю підготовляє перехід до такого суспільства, котре в

силу відсутності експлуатації людини людиною і класового поділу

робить непотрібним існування держави. Держава диктатури проле-

таріату не «скасовується», а відмирає поступово, в міру того як буде

«мало-помалу» ставити зайвим втручання державної влади в сус-

пільні відносини. Комуністичне суспільство, таким чином, буде без-

державним суспільством. При цьому Ф. Енгельс підкреслює, що

йдеться не про те, що у суспільстві не буде ніякого апарату управ-

ління. Апарат управління буде, але не буде апарату політичного

управління, апарату класової держави, без котрого неможливо уяви-

ти собі державу.

У праці «Людвіг Фейєрбах» Ф. Енгельс вказує, що державна

воля завжди визначалась потребами громадянського суспільства, по-

требами того чи іншого класу, розвитком продуктивних сил і умов

обміну. Написана у 1884 році Ф. Енгельсом робота «Походження

сім’ї, приватної власності і держави», на основі історико-етнографіч-

них даних про родовий побут примітивних народів, про форми сім’ї

доповнює марксистську концепцію держави новим важливим еле-

ментом — вченням про додержавне суспільство, про форми його ор-

ганізації і про перехід до державного устрою суспільства.

Ф. Енгельс формулює положення, що держава ніяким чином не

є силою, нав’язаною суспільству ззовні. Держава не є також «дійс-

ністю моральної ідеї», «образом і дійсністю розуму», як стверджу-

вав Гегель. Держава є продуктом суспільства на певному етапі роз-

витку, є визнанням що це суспільство заплуталось у невирішених

суперечностях з самим собою, розкололось на непримиренні проти-

лежності, позбутися яких воно не взмозі. А щоб ці протилежності,

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

366

класи із суперечливими економічними інтересами, не пожерли од-

не одного і суспільство у безплідній боротьбі, необхідна сила, яка

стояла б над суспільством і тримала його у межах порядку. І ця сила

є держава. Буржуазно-демократична республіки виступає формою

закріплення політичного панування буржуазії. Він відзначав, що в

буржуазно-демократичній республіці багатство користується своєю

владою побічно, але вірно: з одного боку, у формі прямого підкупу

чиновників, а з другого — у формі союзу уряду і біржі.

1880–90-ті роки ХІХ ст. характеризувалися помітним зростан-

ням впливу опортуністичного напряму в керівництві соціал-демо-

кратичних і соціалістичних партій в Англії, Франції, Німеччині.

Ф. Енгельс залишився після смерті К. Маркса єдиним загальнови-

знаним авторитетом у питаннях марсистської теорії і стратегії револю-

ційної боротьби, який робив все можливе, щоб загальмувати процес

росту опортунізму, викривав всі його прояви.

Розділ ХХІV

ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ ЛЕНІНІЗМУ

367

1. Передумови формування ленінізму

Ленінізм виник у кінці ХІХ — на початку ХХ століть, в період

імперіалізму, коли суперечності капіталізму набули особливої гост-

роти в результаті нерівномірного економічного і політичного розвит-

ку окремих капіталістичних країн. Об’єктивний розвиток свідчить,

що саме в царській Росії на кінець 90-х років ХІХ ст., в особі робіт-

ничого класу, тісно зв’язаного з мільйонними масами селянства,

визріла та реальна суспільна сила, котра здатна підготувати і здійс-

нити соціалістичну революцію в одній з найбільших країн світу.

Незважаючи на відносно швидкі темпи росту капіталізму в цілому

царська Росія продовжувала сильно відставати в своєму економічно-

му розвитку від інших капіталістичних країн. Переважна більшість

населення займалася сільським господарством, в якому після рефор-

ми 1861 року продовжували панувати напівфеодальні відносини. Це

призвело до крайньої відсталості сільського господарства, обездо-

ленню та обезземеленню широких селянських мас.

У Росії назрівала революція. Робітничий клас висувається на

передові позиції боротьби. Не випадково, що саме Росія стала бать-

ківщиною ленінізму. Спираючись на досвід робітничого класу країн

Західної Європи, В. І. Ленін творчо розвинув марксистську теорію,

Розділ ХХІV

ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ ЛЕНІНІЗМУ

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

368

збагатив її новими ідеями і положеннями. Він вважав, що для російсь-

ких соціалістів необхідна самостійна розробка теорії Маркса, оскільки

ця теорія дає лише загальні керівні положення, котрі застосовують-

ся, зокрема, до Англії інакше, ніж до Франції, до Франції інакше,

ніж до Німеччини, до Німеччини інакше, ніж до Росії. І російські

марксисти спрямували свою діяльність на збирання і об’єднання ра-

дикально настроєних людей під прапором марксового соціалізму,

надання йому організованого характеру.

І з’їзд Російської соціал-демократичної партії в Мінську (1898)

офіційно проголосив утворення загальноросійської марксистської

партії. На ІІ з’їзді партії (1903) відбувся розкол в російській соціал-

демократичній партії, що стояла на платформі марксизму. Утвори-

лися дві різних течії. Одна стала революційною марксистською

організацією робітничого класу Росії на ідейно-політичних і органі-

заційних принципах, які розробив В. І. Ленін. «Більшовизм існує, як

течія політичної думки і як політична партія, з 1903 року», —

писав В. І. Ленін. В особі Леніна російський і міжнародний пролета-

ріат мали видатного теоретика і організатора, продовжувача справи і

вчення Маркса і Енгельса, стратега соціалістичної революції.

Найвидатнішими ідеологами ленінізму (більшовизму) бу-

ли В. І. Ленін, М. І. Бухарін, Й. В. Сталін. Особливості меншовизму

відбиті в працях Г. В. Плеханова, Л. Мартова та ін. Історія свідчить,

що більшовики в питаннях теорії і практики виступали активніше

від меншовиків. Тому прихильників В. І. Леніна називали ленінця-

ми, а їх вчення — ленінізмом ХХ ст.

2. Політичне вчення В. І. Леніна

Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) (1870–1924) народився в міс-

ті Симбірську, розташованому на березі Волги. Його батьки належа-

ли до передової російської різночинної інтелігенції. В сім’ї Ульянових

Розділ ХХІV

ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ ЛЕНІНІЗМУ

369

було восьмеро дітей (двоє з них померли зовсім маленькими). Воло-

димир був четвертим. Він ріс жвавою, здоровою, життєрадісною

дитиною. До сімнадцяти років Володя Ульянов навчався у Симбірсь-

кій класичній гімназії, переходив з класу в клас, одержуючи перші

нагороди. В 1886 році помер батько, в 1887 році був страчений брат

Олександр. Все це тяжко вразило молодого Леніна і водночас зміц-

ніло його революційні погляди. Гімназію Володимир закінчив з

золотою медаллю, у 1887 році вступив до юридичного факультету

Казанського університету. Незабаром на знак протесту проти вста-

новлення поліцейського режиму в університеті подав заяву про звіль-

нення з числа студентів. За розпорядженням Казанського губернато-

ра був заарештований, ув’язнений і висланий в село Кукушкіно під

негласний нагляд поліції. Восени 1888 року В. І. Ленін повернувся

до Казані, але в університет його не допустили. Він вступив до марк-

систського гуртка, ґрунтовно вивчає твори К. Маркса і Ф. Енгельса,

зрозумівши зрозумів, що найбільш активною силою у боротьбі з ца-

ризмом є робітничий клас.

У 1891 році він екстерном блискуче склав іспити в Петербурзь-

кому університеті і отримав диплом першого ступеня. Протягом

1892–1893 рр. працював помічником присяжного повіреного і висту-

пав у Самарському суді. Більшість його підзахисних становили

селяни-бідняки та ремісники. В 1893 р. виїздить до Петербургу,

встановлює зв’язки з марксистами ряду великих міст Росії, починає

створення революційної пролетарської партії. Написав праці «Що

таке друзі народу і як вони воюють проти соціал-демократів» (1894),

«Розвиток капіталізму в Росії». В 1895 р. він організував петербурзь-

кий «Союз боротьби за визволення робітничого класу». Того ж року

його заарештували, а лютому 1897 року вислали на три роки у село

Шушенське Єнісейської губернії. 1900 року виїхав за кордон, де ра-

зом із Г. В. Плехановим почав видання газети «Искра». У цей період

написав праці «Що робити?» (1902), «Крок вперед, два кроки назад»

(1904).

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

370

У період революції 1905–1907 років у Росії Ленін розвинув

ідею гегемонії пролетаріату в буржуазно-демократичній революції,

розробив теорію переростання останньої в соціалістичну («Дві так-

тики соціал-демократії в демократичній революції» (1905). Під час

світової війни Ленін висунув лозунг про переростання імперіалісти-

чної війни у громадянську. В 1917 році приїхав до Петрограду, де у

квітневих тезах проголосив курс на перемогу соціалістичної рево-

люції. Увечері 24 жовтня (6 листопада) він прибув до Смольного і

очолив керівництво Жовтневим повстанням. На ІІ Всеросійському

з’їзді Рад був обраний головою Ради Народних Комісарів. 21 січня

1924 року помер у Москві і похований у Мавзолеї.

Як організатор Комуністичної партії і засновник радянської

держави В. І. Ленін продовжив вчення К. Маркса і Ф. Енгельса, роз-

винув марксистське вчення з питань держави і права, найбільш

повно і систематизовано виклав його у праці «Держава і революція»

(1917). Згідно з його поглядами держава, у власному розумінні слова,

є машиною для експлуатації одного класу іншим. Держава виникла,

коли з’явилася приватна власність і суспільство розкололося на

антагонічні класи. У творі викладено уявлення більшовиків про

загальні та відмінні риси двох фаз комуністичної формації та умови

переходу від нижчої фази — соціалізму до вищої — комунізму.

Ленін називав буржуазну державу знаряддям класового панування

буржуазії і говорив про необхідність союзу пролетаріату з усіма

трудящими для зруйнування ним буржуазної державної машини і

встановлення диктатури пролетаріату. Він вважав неминучим існу-

вання держави при соціалізмі і визначав передумови її відмирання

за умов комунізму.

В. І. Ленін передбачав, що творча роль пролетарської держави в

ході соціалістичного будівництва дедалі зростатиме. Її мета — побу-

дувати соціалізм, ліквідувати поділ суспільства на класи, залучити

всіх громадян до суспільно корисної праці. Він же сформулював

головні завдання соціалістичної держави: охорона соціалістичної