Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХХІV

ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ ЛЕНІНІЗМУ

381

ХІV з’їзд РКП (б) (грудень 1925 р.) поставив завдання «пере-

творити нашу країну із аграрної в індустріальну, здатну виробляти

своїми власними силами необхідне устаткування, — ось в чому

суть, основа нашої генеральної лінії».

Сталін зірвав план Зінов’єва і Каменєва, спрямований на те,

щоб СРСР залишився аграрною країною. З’їзд затвердив в якості

основного завдання партії — проведення соціалістичної індустріалі-

зації, боротьбу за перемогу соціалізму в СРСР.

ХV з’їзд партії (грудень 1927 року) схвалив рішення про всебіч-

не розгортання колективізації сільського господарства. Вжиті захо-

ди, в тому числі й насильної колективізації, сприяли тому, що напе-

редодні Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. за обсягом проми-

слового виробництва СРСР займав перше місце в Європі і друге у

світі. В 1934 році на полях СРСР працювало вже 581 тис. тракторів,

32 тис. комбайнів. Колгоспи об’єднували близько 314 всіх селянсь-

ких господарств і близько 90 процентів усіх посівних площ. У країні

скасували карткову систему на хліб та інші продукти, встановлено

вільну торгівлю продовольчими товарами. Колгоспний лад виграв

Велику Вітчизняну війну.

Й. В. Сталін як Генеральний секретар ЦК ВКП (б), створив

стратегічну розвідку і контррозвідку. Це дало можливість зірвати всі

змови іноземних розвідок, розгромити опозиціонерів. Тільки в 1940 —

на початку 1941 років було ліквідовано 66 добре законспірованих

резидентур німецької розвідки, понад 1600 крупних фашистських

агентів. Але не обійшлося без серйозних прорахунків, масових ре-

пресій.

Як політик Й. В. Сталін розумів, що становище у світі дуже

складне і робив все можливе, щоб відвернути війну проти Радянсь-

кого Союзу. Проте ця політика не знайшла підтримки з боку правля-

чих кіл Англії і Франції. Гітлерівська Німеччина в Європі, Японія на

Далекому Сході активізували свою агресивну діяльність. Сталін го-

тував країну до активної оборони.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

382

З нападом фашистської Німеччини на СРСР Сталін показав

себе видатним політичним діячем і полководцем, який разом з

керівним складом Червоної армії обґрунтовував умілий вибір на-

несення головного удару на тому чи іншому етапі війни. Завдяки

цьому були отримані перемоги під Москвою, Сталінградом,

Курськом, на Україні і в Білорусії, в Вісло-Одерській і Берлінсь-

кій операціях.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни перед радянсь-

ким народом встало важливе завдання: в короткий строк ліквіду-

вати тяжкі наслідки фашистської навали — залічити рани, нанесені

нею радянській економіці і культурі, життєвому рівню населення.

А шкода була страшна — майже 27 мільйонів загиблих, радянсь-

кий народ втратив третину своїх національних багатств. У важких

умовах Радянський Союз відбудував економіку, ставши могут-

ньою державою.

Й. В. Сталін віддавав себе повністю справі будівництва нового

суспільства. Він стояв до останніх днів свого життя на позиціях не-

примиримості буржуазної і комуністичної ідеологій. В жовтні

1952 року Сталін просив звільнити його з посади Генерального сек-

ретаря ЦК КПРС.

У цілому Сталін за понад 30-літній час перебування на ви-

щих партійних і державних посадах вважав себе учнем Леніна.

Тому не слід створювати сталінізм і протиставляти його марксиз-

му-ленінізму. Сталін жив у певний історичний час і розвивав тео-

рію і практику будівництва нового суспільства відповідно до влас-

ного розуміння обставин. «Сталін, — писав Шарль де Голль, —

мав колосальний авторитет, і не тільки в Росії. Він умів «приру-

чити» своїх ворогів, не панікувати при програшу і не насолоджу-

ватися перемогами. А перемог у нього було більше, ніж поразок.

Сталінська Росія — це не колишня Росія, що загинула разом із

монархією. Але сталінська держава без гідних Сталіна наступ-

ників приречена». У цілому ж Й. В. Сталін, зосередивши владу в своїх

Розділ ХХІV

ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ ЛЕНІНІЗМУ

383

руках, був складною і суперечливою особистістю. При цьому слід

мати на увазі, що помилки, репресії не можуть бути виправдані і

вимагають всебічного аналізу.

В силу різних причин радянська модель соціалізму, яку форму-

вали В. І. Ленін, Й. В. Сталін та інші політичні діячі, зазнала краху.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

384

Маоїзм, відповідно до документів Комуністичної партії

Китаю, становить собою погляди, ідеї, установки Мао Цзедуна.

Він не є послідовним, струнким вченням, а являє еклектичну су-

міш положень стародавньокитайських філософських шкіл, окре-

мих марксистських тез для тих чи інших цілей. Ідеї і гасла мао-

їзму, в залежності від потреб, механічно переносяться із однієї

сфери в іншу, підносяться до абсолюту, видозмінюються. Мао-

їзм, використовуючи марксистсько-ленінську фразеологію, про-

тиставляє себе марксистсько-ленінській філософії, політичній

економії, науковому комунізму, пропагує еклектичну суміш су-

б’єктивно-волюнтаристських ідей в обґрунтованій практиці

будівництва китайського суспільства. При цьому маоїзм є ідео-

логією. Він втілюється в соціально-політичному устрої, контро-

лює всі сторони життя Китайської Народної Республіки на тому

чи іншому етапі розвитку. Маоїзм проявляється в економіці, по-

літиці, культурі країни і тривалий час мав негативний характер.

Маоїзм розкрив свою сутність на практиці в ході «великого

стрибка» (1953–1959 рр.), «культурної революції», а також в до-

кументах ІХ (1969 р.) і Х з’їздів КПК (1973 р.). Тому розуміння

сутності маоїзму вимагає вивчення його коренів, їх соціального

підґрунтя.

Розділ ХХV

ПОЛІТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ МАОЇЗМУ

Розділ ХХV

ПОЛІТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ МАОЇЗМУ

385

1. Політичне вчення Мао Цзедуна

Мао Цзедун (1893–1976) — китайський політичний і держав-

ний діяч, у 1920 році приєднався до комуністичного руху, протягом

1923–1925 рр. і з 1928 р. член ЦК КПК. З 1928 р. політкомісар 4-го кор-

пусу Китайської Червоної Армії, з 1931 р. голова ЦВК і Раднаркому

Китайської радянської республіки. З 1943 р. голова ЦК КПК. У 1949–

1954 рр. голова Центрального уряду, Ради КНР і голова Народно-ре-

волюційної військової ради КНР. У 1954–1959 рр. голова КНР і

голова Державного Комітету оборони. Як голова ЦК КПК був го-

ловнокомандуючим збройними силами країни. Політичні погляди

Мао Цзедуна формувалися за методом «під червоним прапором»

«проти червоного прапора». Зовні вони свідчили про «творче засто-

сування» марксизму-ленінізму до специфічних умов розвитку Китаю.

Робилося все це під гаслом реалізації вказівок В. І. Леніна про те,

що народам Сходу необхідно знайти свої форми перетворення марк-

систських ідей в життя. В 1936 р. на VІ пленумі ЦК КПК Мао Цзе-

дун говорив: «Комуністи є прихильниками інтернаціонального вчен-

ня — марксизму, однак марксизм ми можемо перетворити в життя

тільки з урахуванням конкретних умов нашої країни і через визначе-

ну національну форму». А в доповіді на VІ пленумі ЦК КПК шосто-

го скликання (жовтень 1938 р.) Мао Цзедун чітко заявив: «Сучасний

Китай є продукт всього минулого розвитку Китаю. Ми — прихиль-

ники марксистського підходу до історії, ми не можемо відмахува-

тись від нашого історичного минулого. Ми повинні узагальнити все

наше минуле від Конфуція до Сун Ят-Сена, повинні вступити у

володіння цими цінностями. Це було великою підмогою для керів-

ництва нашим великим рухом». На VІІ з’їзді КПК (квітень-червень

1945 р.) ідеї Мао Цзедуна були офіційно проголошені «китаїзованим

марксизмом-ленінізмом», «китайським комунізмом», а в Статуті

КПК ідеї Мао Цзедуна названі «ідеологічним компасом всієї діяль-

ності партії». Мао Цзедун підвів під своє вчення теоретичну базу.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

386

У «Нотатках про підручник «Політична економія» він заува-

жив: «В середині ХХ століття центр світової революції перемістився

в Китай. Якщо прослідкувати історію минулих революцій, то стане

ясно, що центр революції переміщався з Заходу на Схід. У кінці

ХVІІІ століття центр революції знаходився у Франції. В той час

Франція була центром світового політичного життя. В середині ХІХ сто-

ліття центр революції перемістився в Німеччину, пролетаріат ви-

йшов на політичну арену, народився марксизм. На початку ХХ сто-

ліття центр революції перемістився в Росію, народився ленінізм, що

становить собою результат дальшого розвитку марксизму. Якби не

було ленінізму, не було б перемоги російської революції». А 11 лис-

топада 1959 року на засіданні Військової ради і нараді з міжнарод-

них питань Мао Цзедун заявив, що Китай має бути політичним

центром світу, військовим і технічним центром. «Ми повинні підко-

рити земну кулю». І далі: «Нашим об’єктом є вся земна куля. Про

те, як працювати, ми поки говорити не будемо. Що стосується Міся-

ця, Меркурія, Венери — всіх восьми планет, крім Землі, то слід ще

буде дослідити їх, побувати на них, якщо на них взагалі можливо

побувати. Що стосується роботи і битв, то по-моєму, найважливіше —

наша земна куля, де ми створимо могутню державу». І не випадко-

во, з середини 1950-х років маоїсти стали на шлях великодержавно-

го гегемонізму. Уряд КНР почав проводити антирадянську політику,

пред’являти територіальні домагання і справи дійшли навіть до

збройних конфліктів. Мао Цзедун проголосив СРСР і США ворога-

ми усіх народів.

Маоїзм — ідеологія, яка розглядає вирішення корінних проблем

марксизму з позицій застосування сили. Для Мао Цзедуна теорія ре-

волюції і соціалізму — набір суб’єктивістських постулатів і устано-

вок про насильницьке перетворення суспільства в дусі дрібнобуржу-

азних і казарменних уявлень про соціалізм з метою перетворення

Китаю в могутню державу і встановлення її гегемонії на земній кулі.

Про це яскраво свідчить «культурна революція», котру здійснили

Розділ ХХV

ПОЛІТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ МАОЇЗМУ

387

при Мао Цзедуні. 100 млн осіб всіх районів КНР, фактично всі верст-

ви населення, незалежно від соціальної, партійної, професіональної,

релігійної належності стали об’єктами нечуваних репресій і переслі-

дувань.

Мао Цзедун по-своєму розумів такі поняття як клас, диктатура

пролетаріату, визначення сучасної епохи і т. п. Так, клас, на думку

Мао Цзедуна, — це ідеологічна, політична і майнова категорія, що

характеризує ставлення групи населення до тієї чи іншої ідеології.

З одного боку, Мао Цзедун відносить до пролетаріату всі бідні верст-

ви суспільства, а з другого — включає сюди всіх, «кому нічого втра-

чати, крім ланцюгів». На цій підставі до пролетаріату в Китаї були

віднесені маси бідних селян, декласовані, люмпенпролетарські еле-

менти, що означало ігнорування робітничого класу як реального

класу. І не випадково, маоїсти вважали, що класова боротьба в су-

спільстві має вестись за владу і керівництво партією. За маоїзмом,

класова боротьба є законом існування всіх суспільств і тому соціаліз-

му теж властиве соціальне насилля в усіх галузях — політичній, еко-

номічній і культурній.

Становлення і розвиток соціалістичного суспільства Мао Цзе-

дун розглядав через призму протиріч між робітничим класом і бур-

жуазією і вважав їх основним протиріччям аж до повної побудови

комунізму. Заперечуючи соціалізм як першу фазу комунізму, Мао

Цзедун поширював на неї закономірності перехідного періоду від

капіталізму до соціалізму і насамперед класову боротьбу і диктатуру

пролетаріату. Маоїзм по-своєму трактує диктатуру пролетаріату.

Під нею він розуміє особисту владу вождя через механізм влади і

управління, що складається з сформованого зверху військово-бюро-

кратичного прошарку в умовах антидемократизму і свавілля. Маоїс-

ти давали різні визначення характеру влади в Китаї — демократична

«диктатура народу», «диктатура мас» і т. п. Але головною опорою

влади Мао Цзедун завжди вважав армію. Щодо розуміння ролі Компар-

тії в житті суспільства, то маоїсти зводили її до сліпого підкорення волі

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

388

«великого керманича» і його довіреним особам на місцях. Не до-

пускалось ніякої критики і самокритики, виборності, звітності

партійних органів, обговорень внутріпартійних справ, свідомої

дисципліни.

У цілому погляди Мао Цзедуна і його прибічників — реалії

Китаю і тому з ними слід рахуватись. Як відзначав Цзян Цемінь, го-

лова ЦК КПК, у доповіді ХV з’їзду партії, з’їзд затвердив в якості

керівної ідеології партії теорію Ден Сяопина, що включає марксизм-

ленінізм, ідеї Мао Цзедуна і теорію Ден Сяопина.

2. Політичні концепції Ден Сяопина

Ден Сяопин (1904–1997) (справжнє прізвище Сісянь) народився

в родині службовців у селі Цзядин, провінції Сичуань. Китайський

політичний і державний діяч, 16-річним юнаком з групою китайсь-

ких учнів поїхав до Франції з наміром вчитись і працювати. Там

прожив п’ять років, прилучився до революційного руху. В 1922 р.

вступив до Комуністичної спілки молоді, а в 1924 р. став членом

Компартії Китаю. На початку 1926 р. приїхав до Радянського Союзу,

де вчився в Комуністичному університеті трудящих сходу, універси-

теті імені Сун Ят-сена. Навесні 1927 року повернувся на батьківщи-

ну. Революційну роботу розпочав в Сіаньському військово-політич-

ному училищі імені Сун Ят-сена. Понад 20 років провів на військо-

вій службі. В 1948–1949 рр. керував Хуайхайською операцією —

однією з трьох найбільших у ході народно-революційної війни, ово-

лодів Нанкіном, де раніше перебував уряд Гоміндана. Ден Сяопин

обирався до ЦК КПК, Політбюро, в 1956 р. — Генеральний секре-

тар ЦК КПК, в 1977 р. — заступник голови ЦК КПК, в 1982 р. —

голова Всекитайського Комітету Народної політичної ради Китаю.

За 80 років революційної діяльності він двічі піддавався переслі-

дуванню під час «культурної революції». Його разом із Лю Шаоці

Розділ ХХV

ПОЛІТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ МАОЇЗМУ

389

вважали «найбільшими особами, які йшли по капіталістичному шля-

ху». Коли помітно став відходити від справ Мао Цзедун і хворів

Чжоу Енлай, Ден Сяопину було доручено вести повсякденну роботу

в партії і державі.

Ден Сяопин спрямував свої зусилля на наведення порядку в

країні, охопленій хаосом. Він намагався ослабити негативні на-

слідки «культурної революції», що завели КНР в глухий кут,

закликав в усьому дотримуватись ділового підходу, виходячи з

реальностей. Ден Сяопин не став на шлях заперечення заслуг Мао

Цзедуна перед Китайською революцією, а заявив, що спрямує

свої зусилля на здійснення модернізації. Для реалізації цих

проблем висловив бажання, щоб не було війни, щоб був тривалий

мир. ІІІ пленум ЦК КПК одинадцятого скликання за рекомендацією

революціонерів старшого покоління розробив нову економічну

політику і новий політичний курс КПК і Китайської держави. І з

того часу китайський народ став на шлях будівництва соціалізму

з китайською специфікою. Ден Сяопин мріяв перетворити Китай

в могутню і багату державу. Щоб досягти цього він вважав необ-

хідними:

• створити сучасну індустріальну базу суспільства;

• перетворити аграрну соціальну структуру;

• підвищити матеріальний рівень населення;

• зміцнити національну незалежність, підняти престиж і забезпе-

чити Китаю свободу маневрів у міжнародних справах;

• зробити сильну національну оборону і забезпечити територіаль-

ну цілісність країни.

Як відзначив ХV з’їзд КПК, Ден Сяопин, будучи продовжува-

чем ідей Мао Цзедуна, повів китайський народ на здійснення соціа-

лістичної модернізації і відкритості. В сучасних умовах Китаю ніяка

інша теорія, а тільки теорія Ден Сяопина, що поєднує марксизм з

практикою сьогодення Китаю і специфікою епохи, здатна вирішити

питання про перспективи долі соціалізму.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

390

Теорія Ден Сяопина — це марксизм сучасного Китаю, новий

етап розвитку марксизму в Китаї. Утвердження його стало можли-

вим завдяки таким факторам:

1. Реалістичний підхід до справи — це не тільки квінтесенція марк-

сизму-ленінізму, ідей Мао Цзедуна, але й квінтесенція теорії

Ден Сяопина.

2. Розкріпачення свідомості в питаннях розуміння теорії практики

соціалізму. Відсутність повної ясності в цьому питанні стала

причиною зігзагів і помилок в будівництві соціалізму в період

до

реформування і відкритості, а також причиною виникнення

певних труднощів на шляху поступового розвитку суспільства

в цілому. Виправлення всього помилкового і відновлення всьо-

го правильного, всебічна реформа, відмова від гасла «братись

за класову боротьбу як вирішальний ланцюг і перехід до еконо-

мічного будівництва в якості центрального завдання, перехід

від замкненості і

напівізоляції до реформ і відкритості, від пла-

нової економіки до соціалізму ринкової економіки стали проце-

сом поетапного вирішення кардинальних суспільно-політичних

та економічних проблем. Цей процес буде продовжуватись і в

майбутньому.

3. Теорія Ден Сяопина, дотримуючись марксистського погляду на

світ, на основі аналізу зробила нові наукові висновки, що стосу-

ються особливостей

нашої епохи і глобального міжнародного

становища, піднесення й занепаду інших соціалістичних країн,

про плюси і мінуси в практиці розвитку країн, що прагнуть про-

гресу. В світі відбуваються швидкі і великі зміни, а зростаючий

з кожним днем науково-технічний прогрес особливо викликає

глибокі зміни. Тому саме теорія Ден Сяопина визначила лінію

КПК в світлі вимог часу. Говорячи про будівництво соціалізму,

Ден Сяопин особливо підкреслював: «Справа, котрою ми за-

ймаємося в наш час, є новою справою. Маркс про неї не гово-

рив, наші попередники не робили, а інші соціалістичні країни