Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХХІІ

ПОЛІТИЧНІ ТЕОРІЇ В ЗАХІДНИХ І ПІВДЕННИХ СЛОВ’ЯНСЬКИХ КРАЇНАХ У ХІХ СТ.

351

Найбільш чітко ідеї крайнього панславізму були виражені в політич-

них поглядах Панки (Чехія) і Штура (Словаччина). Друга частина

чеської буржуазії, що тримала курс на угоду з панівними класами

габсбургської монархії, висунула в особі свого ідеолога Франтішка

Палацького на противагу «російському панславізму» принцип «авс-

трославізму», тобто гасло об’єднання слов’янських народів Централь-

ної Європи під егідою габсбургської монархії.

Обидва названих напрями в ідеології чеської буржуазії в одна-

ковій мірі намагалися підкорити своєму керівництву національно-

визвольний рух трудящих, маючи за мету відлучити трудящі маси

від революційного шляху боротьби. Однак стихійний опір робітни-

ків і селян режиму соціального і національного гноблення нерідко,

особливо в період революційної ситуації, переростали межі, відве-

дені цьому опору ідеологією буржуазних лібералів-реформаторів.

Це яскраво проявилося в період революції 1848 р., коли робітничі і

селянські маси в Чехії відкрито виступили з радикально-демократич-

ними вимогами. Головною революційною силою був молодий чесь-

кий робітничий клас, який не висував самостійної пролетарської по-

літичної програми. Революційний рух трудящих фактично очолюва-

ли дрібнобуржуазні радикали-демократи.

Найвідомішими представниками дрібнобуржуазного радикально-

го руху в період революції 1848 р. були Й. Фріч, К. Сабіна, К. Слад-

ковський і Ф. Капп, на політичні погляди яких великий вплив справили

твори Белінського і особливо Герцена. Один із видатних керівників

празького повстання в червні 1848 р. Й. Фріч (1804–1876) сформулю-

вав послідовно-демократичну політичну програму, яка вимагала негай-

ної революційної ліквідації всіх феодальних інститутів і скасування фео-

дальних повинностей для селянства. Однак гасла про наділення селян

поміщицькою землею програма не висувала, а тому і не могла залучити

широкі верстви пригнобленого чеського селянства до активної участі в

червневому повстанні 1848 р. Він вів непримиренну боротьбу з реак-

ційною націоналістичною партією «Старочехів».

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

352

Другий лідер празького повстання — Карел Сабіна (1811–1877)

розвинув ідеї утопічного соціалізму. В ряді статей, опублікованих в

газеті «Пчели» і журналі «Табор», він висунув гасла боротьби не тіль-

ки проти феодально-кріпосницьких порядків, але й проти чеської бур-

жуазії і піддав гострій критиці чеських буржуазних лібералів. Сабіна

енергійно відстоював ідею суверенного народу, боровся за необхід-

ність реального забезпечення рівноправ’я усіх громадян в усьому сус-

пільному житті. У кінці свого життя після шестирічного тюремного

ув’язнення Сабіна відійшов від активного суспільного життя.

На позиціях дрібнобуржуазного утопічного соціалізму стояв і

К. Сладковський (1823–1880) — також активний керівник празько-

го повстання. Він висунув політичну програму, що вимагала ліквіда-

цію революційним шляхом феодальних пережитків і проведення

широких демократичних реформ. Сладковський прагнув до встанов-

лення дружніх зв’язків чеського революційного руху з революційни-

ми рухами в інших країнах, зокрема Німеччини та Угорщини.

Ідеали утопічного соціалізму розвивав Ф. Капп, який виступав

за революційне повалення ярма габсбургської монархії. Проте він

помилково вважав, що один цей акт революційної ліквідації пану-

вання Габсбургів нібито сам по собі буде вирішальною умовою

забезпечення негайного переходу до будівництва «соціалізму».

На його думку, цей перехід зовсім не вимагає ліквідації приватної

власності на засоби виробництва. Він вважав, що нова «демократич-

на держава», що виникне в результаті перемоги народної революції,

здатна поступово, використовуючи закон економічної конкуренції,

примусити володарів приватних підприємств передати ці підприєм-

ства державі. Незважаючи на утопізм і дрібнобуржуазну обмеженість

своєї програми боротьби за соціалізм, Ф. Капп у практичній діяль-

ності енергійно боровся проти ідеології буржуазного лібералізму

і реформізму, сміливо закликав до революційної боротьби в ім’я на-

ціонального і соціального розкріпачення трудящих Чехії.

Розділ ХХІІІ

ПОЛІТИЧНЕ ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ

353

1. Основоположники нового вчення

Марксизм як політичне вчення виник в 40-х роках ХІХ ст., коли

пролетаріат утвердився в умовах капіталізму в ряді країн Європи і

Америки, коли загострилися суперечності між виробничим відноси-

нами і продуктивними силами. Батьківщиною марксизму стала Ні-

меччина, в якій визрівали причини буржуазної революції. Сюди в

40-х роках ХІХ ст. перемістився революційний рух, а Карл Маркс

(1818–1883) і Фрідріх Енгельс (1820–1895) стали творцями науково-

го комунізму. Батьківщиною К. Маркса та Ф. Енгельса була Рейнсь-

ка провінція, частина відсталої на той час Німеччини, на котру

вплинула французька революція і яка за ступенем свого капіталіс-

тичного розвитку перевершувала всі частини Німеччини. В Рейн-

ській провінції були знищені кріпосна залежність і феодальна полі-

тична роздробленість, скасовані церковні володіння, реформовані

були за французьким зразком адміністративний поділ, суд, фінан-

си, цивільне право. Саме вони справили глибокий вплив на подаль-

ший розвиток економіки, політичного життя, на погляди суспільст-

ва в Німеччині.

Карл Маркс народився в місті Трірі в 1818 році в сім’ї адвоката.

По закінченню юридичного факультету Берлінського університету

Розділ ХХІІІ

ПОЛІТИЧНЕ ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

354

він блискуче захистив докторську дисертацію «Відмінності між на-

турфілософією Демокрита і Епікура» (1841). Хоч у цій праці Маркс

стоїть на ідеалістично-гегельянській точці зору, однак уже тут про-

являється його революційний демократизм, прагнення підпорядку-

вання філософії політичній боротьбі проти германського абсолютиз-

му. Він відмовився зайняти посаду професора. З 1842 року К. Маркс

працює в «Рейнській газеті», де формуються його матеріалістичні й

комуністичні погляди.

Фрідріх Енгельс народився в місті Бармені у 1820 році в сім’ї

текстильного фабриканта. Батько взяв його з гімназії за рік до закін-

чення курсу. Працював у конторі, займався самоосвітою. З кінця

1842 року Енгельс працював в Англії службовцем на прядильній фа-

бриці, пайщиком котрої був його батько.

Молоді Карл Маркс і Фрідріх Енгельс стали на шлях револю-

ційного демократизму, виступали активними борцями за політичну

свободу, сміливо викривали реакцію, свавілля і бюрократію. Вони

спрямували свої зусилля на з’ясування шляхів реального визволення

трудящих мас від будь-якої експлуатації, різних форм пригноблен-

ня, безправ’я, нерівності. Вони поставили перед собою завдання на-

креслити контури суспільства, котре зможе подолати відчуження

працівника від власності і влади, розумно організує суспільне жит-

тя, забезпечить гармонійний розвиток особистості.

При цьому К. Маркс і Ф. Енгельс особливу увагу звертають на

вивчення проблем, пов’язаних із державою, законодавством, політикою

тощо. В результаті таких досліджень і з’явилася політична концеп-

ція марксизму про диктатуру пролетаріату, пролетарську револю-

цію, державу і право.

Особливість марксистського підходу до вивчення названих проблем

полягає в тому, що аналіз явищ політичного життя спрямований

насамперед на вивчення класової суспільно-історичної формації, за-

лежності політичних проблем від рівня суспільного поділу праці,

класової структури і відповідних класових сил в суспільстві.

Розділ ХХІІІ

ПОЛІТИЧНЕ ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ

355

2. Карл Маркс і його політичні ідеали

Опинившись у вирі політичного життя, К. Маркс безпосередньо

зіткнувся з болючими проблемами устрою і законодавства Німеччи-

ни, засуджує поліцейський деспотизм і свавілля, режим беззаконня,

відстоює інтереси народу, свободи друку, народного представництва

тощо. Все це сприяло переходу К. Маркса від ідеалізму та револю-

ційного демократизму до матеріалізму і комунізму. В багатьох його

статтях, опублікованих у «Рейнській газеті», в центрі уваги знаходи-

лися питання держави і права. На відміну від Гегеля, він ставить пи-

тання про нерозумність прусського державного і правового устрою,

його невідповідність самій сутності держави, що потребує заміни на

державу ідеально-демократичну.

Чинне законодавство Пруссії є втіленням свободи і розуму, вва-

жав Гегель. Насправді воно є втіленням свавілля у формі закону.

К. Маркс порівнює раціоналістичне тлумачення держави з відкрит-

тям Коперніка, зазначаючи, що «центр ваги держави був знайдений

у самій державі», що Макіавеллі, Кампанелла, Гоббс, Спіноза, Рус-

со, Гегель та інші стали розглядати державу людськими очима і

виводити її природні закони з розуму і досвіду, а не з теології. У 1843 ро-

ці К. Маркс оселився у місті Крейцнах, перебуваючи під впливом

Фейєрбаха. Але він не копіював Фейєрбаха, бо у питаннях суспільст-

ва, держави і права Фейєрбах не подолав ідеалізму, а політику взага-

лі не вважав сферою, що заслуговує на увагу. К. Маркс вважав, що

майбутнє Німеччини пов’язане з революцією. На його думку, проки-

нувшись, народ знищить прусський державний устрій і здійснить

свої надії. Він надавав великого значення просвіті мас.

У полеміці з Руге Маркс відстоював революційно-демократичні

переконання, зазначав, що свобода невіддільна від республіки. Монар-

хія — абсолютна чи конституційна — заснована на одному принципі —

презирстві до людини, її знедолення. Монтеск’є, стверджував

Маркс, помилявся, вважаючи принципом монархії честь. Монархія,

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

356

тиранія, деспотія — все це визначення одного поняття. Всім їм про-

тистоїть республіка, яка дає людині свободу. К. Маркс спростовує

гегелівське положення, що держава стоїть над приватною власністю.

Він переконаний, що дослідження держави, права мають спиратися

на аналіз суспільства. Не держава породжує суспільство, а навпаки

«у дійсності сім’я і громадянське суспільство становлять передумо-

ви держави».

Монархія, зазначав Маркс, є тільки однією з форм державного

устрою, при тому вкрай недосконалою формою. Демократія не є і

змістом, і формою. Головна вада монархії — в її деспотизмі, у відри-

ві від народу. Для К. Маркса демократія — це суспільство, в якому

відсутня приватна власність і фактично зникає політична держава.

Основна відмінна ознака демократії, за К. Марксом, що за нею не

людина — для закону, а закон — для людини; законом є буття.

Демократичний представницький лад він пов’язує із загальним

виборчим правом, яке забезпечує участь у політичному житті всього

народу. Наприкінці жовтня 1843 року К. Маркс переїжджає до

Парижа, де під впливом французьких соціалістів і політичного жит-

тя Франції стає соціалістом. У його листах і статтях, опублікованих

у «Німецько-французькому щорічнику», розкривається остаточний

перехід від ідеалізму до матеріалізму і від революційного демокра-

тизму до комунізму. К. Маркс висвітлює взаємозв’язок буржуазного

суспільства і держави, зокрема розкол суспільства. Буржуазне суспі-

льство і буржуазна держава утворюють різні сфери життя індивіда.

Без знищення буржуазної власності неможливо покінчити з експлуа-

тацією і гнобленням трудящих, бо експлуататорів захищають бур-

жуазна держава і право. Класом, здатним здійснити емансипацію

народу, К. Маркс вважав пролетаріат. Він не ставить питання про

політичну владу пролетаріату, але в загальних рисах висвітлює його

роль як творця соціалізму.

У «Філософсько-економічних рукописах» (1844) він стверджує,

що в самому суспільстві визначальним фактором є виробництво.

Розділ ХХІІІ

ПОЛІТИЧНЕ ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ

357

У «Святому сімействі» останнє розглядається з точки зору його об’-

єктивної ролі. Праці Маркса 1842–1847 рр. говорять про місце дер-

жави у системі «Базис-надбудова», у системі взаємовідносин класів і

в структурі соціального спілкування, у просторі історії тощо. У праці

«Злиденність філософії» він викриває дрібнобуржуазну сутність

анархістського ставлення до держави, політики, політичного руху.

Прудон вбачав у державі «головне зло», усунення якого, на його

думку, дало б суспільству справжню свободу. Маркс обгрунтовує

положення про необхідність політичної боротьби і пролетарської ре-

волюції для знищення буржуазного суспільства і встановлення вла-

ди пролетаріату.

Ідея соціалістичної революції і встановлення пролетарської ди-

ктатури отримали подальший розвиток у «Маніфесті Комуністичної

партії», а у праці «Вісімнадцяте Брюмера Луї Бонапарта» (1852 р.)

на основі досвіду революцій 1848–1851 років, Маркс висунув тезу

про необхідність зруйнування буржуазної машини. Аналізуючи за-

ходи, вжиті урядом Франції після державного перевороту Луї Бона-

парта, Маркс зробив висновок про необхідність злому буржуазної

державної машини. «Всі перевороти, — зазначав він, — вдоскона-

лювали цю машину, замість того, щоб зламати її». Влада капіталу,

за К. Марксом, не є «демократичною, філантропічною і егалітарною»,

а являє собою диктатуру буржуазії, спрямовану проти трудящих.

Свобода, вільне самовизначення для робітника — ілюзія. Лозунгом

про свободу буржуазія прикриває свою класову диктатуру.

Паризька Комуна стала першим проявом і свідченням занепаду

капіталізму, що почався. Той факт, що протягом двох з половиною

місяців в одній з найбільш розвинутих капіталістичних країн того

часу — у Франції — і в самому її центрі — Парижі — існував в осо-

бі Паризької Комуни робітничий уряд, показав усьому світу, що

капіталістичний устрій не має колишньої міцності. Перед лицем

двох ворожих армій — армії версальського уряду і армії прусса-

ків, що вторглася у Францію, — Паризька Комуна героїчно боролася

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

358

за національне і соціальне визволення робітників. Буржуазний

уряд, що втік до Версаля, продемонстрував перед світом свою не-

здатність справитись власними силами з Паризькою Комуною.

Тільки з допомогою прусських армій, шляхом змови з Пруссією

цьому урядові вдалося задушити Паризьку Комуну. У результаті

поразки робітничий клас втратив 70 тис. робітників. Проте в особі

Паризької Комуни К. Маркс побачив не тільки новий тип держави —

держави диктатури пролетаріату, а й нову форму політичної орга-

нізації суспільства.

Комуна, писав К. Маркс, утворила в обраних загальним голосу-

ванням по різних округах Парижа відповідальних міських гласних,

яких в будь-який час можна було замінити. Більшість з них були

робітники або визначні представники робітничого класу. К. Маркс

відзначав, що Комуна була не парламентарною, а працюючою кор-

порацією, водночас і законодавчою, і виконавчою. Він бачив не

тільки позитивні сторони Комуни, але й її помилки, різко критику-

вав, зокрема за відмову від негайної націоналізації французького

банку, за невміння організувати і залучити на свій бік селянство, за

недостатню внутрішню організованість і дисциплінованість. Йому

зовсім не імпонувала нерішучість керівників Комуни, їх примиренсь-

ке ставлення до своїх класових ворогів, нездатність зрозуміти зако-

ни класової боротьби.

К. Маркс після Паризької Комуни приділяв особливу увагу роз-

витку вчення про соціалізм і комунізм, з’ясування ролі держави і

права при соціалізмі. «Між капіталістичним і комуністичним суспіль-

ством, — зазначив він, — триває період революційного перетворен-

ня першого в друге. Йому відповідає і політичний перехідний пері-

од, і держава у цей час не може бути нічим іншим, як революційною

диктатурою пролетаріату. У «Критиці Готської програми» К. Маркс

ставить питання про те, як відбудеться перетворення державності в

комуністичному суспільстві, які суспільні функції залишаться при кому-

нізмі. На це питання, писав К. Маркс, можно відповісти тільки науково.

Розділ ХХІІІ

ПОЛІТИЧНЕ ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ

359

«Під «державою» на ділі розуміють урядову машину або державу,

оскільки вона в силу поділу праці утворює свій власний, відособ-

лений від суспільства організм». На думку К. Маркса комунізм

має дві фази розвитку, першою або нижчою фазою комунізму, є

соціалізм. При цьому залишається закріплена правом нерівність

при відсутності приватної власності та експлуатації, у розподілі

по принципу — «кожному по його праці». Право ніколи не може

бути вище, ніж економічний устрій і обумовлений ним культур-

ний розвиток.

«Але ці вади, — говорить К. Маркс, — в першій фазі комуніс-

тичного суспільства, в тому вигляді, як воно виходить після довгих

мук родів з капіталістичного суспільства… На вищій фазі комуніс-

тичного суспільства, після того як зникне поневолююче людину під-

корення її поділові праці і коли зникне разом із цим протилежність

розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути тільки засо-

бом для життя, а сама стане потребою життя; коли разом із всебіч-

ним розвитком індивідів виростуть і продуктивні сили і всі джерела

суспільного багатства поллються повним потоком, тільки тоді мож-

на буде цілком подолати вузький горизонт буржуазного права, і сус-

пільство зможе написати на своєму прапорі: кожному по здібностях,

кожному по потребах».

Відповідно до його поглядів, право при соціалізмі необхідне як

регулятор міри праці і споживання, обумовлених самими економіч-

ними основами соціалістичного суспільства, рівнем розвитку мате-

ріального життя суспільства і свідомості людей. Праця Маркса

«Критика Готської програми» розвивала вчення про соціалізм і

комунізм, розкривала роль держави і права при соціалізмі, сприяла

критиці програми німецької соціалістичної партії — двох соціалі-

стичних течій (лассальянців та ейзенахців) і показувала їм шляхи

об’єднання в єдину партію.

К. Маркс вів принципову боротьбу з питань держави з прудоні-

стами, бакуністами — представниками анархізму. На відміну від

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

360

прудоністів, що заперечували необхідність насильницької револю-

ції, бакуністи відстоювали ідею насильницького повалення держави

та існуючого устрою. Сама трактовка цієї революції бакуністами

служила реакції, оскільки заперечувала необхідність пролетарської

партії, політичної організації пролетаріату, встановлення диктатури

пролетаріату. Бакуністи уявляли революцію як стихійний бунт, який

здійснять люмпен-пролетарі та декласовані елементи, а не на робіт-

ничий клас, гегемонію якого в революції вони заперечували. Прихиль-

ники М. Бакуніна мріяли про чисту анархію, бездержавність, вільну

федерацію автономних груп як форм майбутнього суспільства. Рево-

люції в тлумаченні бакуністів перетворювалися в ряд убивств, спо-

чатку індивідуальних, а потім масових; зразковим революціонером

вважався розбійник.

Відповідаючи бакуністам щодо сутності диктатури пролетаріа-

ту, К. Маркс довів, що союз пролетаріату з селянством і керівною

роллю в цьому союзі пролетаріату поліпшить становище селянства і

залучить його на бік революції. В цілому К. Маркс вніс вагомий

внесок в історію не тільки філософії, економіки, але й політичної

думки. Його вчення справило значний вплив на свідомість народів

ХІХ і ХХ ст. Карл Маркс, за даними опитування громадської думки,

проведеної Бі-бі-сі через Інтернет, визнаний як найбільший мисли-

тель тисячоліття, автор теорії додаткової вартості і вчення про

комунізм.

3. Ф. Енгельс — соратник

К. Маркса в створенні марксизму

Ф. Енгельс, будучи в Англії, зблизився з діячами чартистського

руху і вивчав досвід визвольної боротьби пролетаріату. Тут він остаточ-

но переходить з позицій ідеалізму на позиції матеріалізму і комунізму.

У серпні 1844 року, перебуваючи у Парижі, Ф. Енгельс познайомився