Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

331

А. Р. Церетелі зумів розгадати напівкріпосницький характер ре-

форми 1861 р., що не привела до докорінного руйнування старих,

феодальних форм експлуатації селянства. Письменник був захисни-

ком грузинського селянства. Після придушення повстання 1875 р.

він виступив на суді з захистом селян, які чинили збройний опір вій-

ськовим каральним загонам, посланим царським урядом на «прибор-

кання» повстання. Церетелі ставився з глибоким співчуттям і до

тяжкого становища робітників. Він перший переклав на грузинську

мову гімн «Інтернаціонал». В 1905 р. А. Р. Церетелі став на бік ре-

волюції в Росії, створивши ряд творів, спрямованих проти царського

уряду.

Виразником інтересів бідного селянства Грузії виступає Егнате

Ніношвілі (1861–1894), син бідного грузинського селянина, який

прожив тяжке життя. Соціальна спрямованість творів Ніношвілі

спрямована на викриття гострих суперечностей між поміщиками і

трудівниками — селянами Грузії. Так, в романі «Джанкі Гуріаші»

дано правдивий опис побуту і нравів гурійських селян, пронизаний

гарячою симпатією автора до повсталих селян. При цьому відзначаєть-

ся, що повстання грузинських селян може розраховувати на успіх

лише за умови їх тісного союзу з російським селянством. Класова

боротьба гурійських селян з дворянами — поміщиками не приховуєть-

ся, а викривається автором. Гурійські дворяни намагались надати

повстанню вузьконаціоналістичний, антиросійський характер, але,

переконавшись в тому, що це не вдається, розірвали свій тимчасо-

вий «блок» з селянами і зрадили повстанців.

Роман Ніношвілі про повстання гурійських селян був першим в

грузинській літературі, в якому одержала яскравий вираз класова

боротьба грузинських селян зі своїми поміщиками і цим викрила

безпідставність неправдивої версії про «єдність» інтересів усіх кла-

сів у Грузії. Творчість Ніношвілі звернута до майбутньої революції.

Вона справила вплив на формування революційно-демократичних

проблем щодо розвитку Грузії.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

332

Вірменія

Приєднання Вірменії до Росії в 1828 р. було спасінням для вір-

менського народу. Воно забезпечило йому безпеку від варварських

нападів та погрози фізичного знищення з боку іранських сатрапів і

зробило можливим безпосередній вплив на Вірменію російської

культури. Разом з тим приєднання до царської Росії не позбавило вір-

менський народ від соціального і національного пригноблення. Про-

цес зубожіння народних мас відбувався і вів до масової еміграції ба-

гатьох тисяч вірмен. Першим письменником-просвітителем свого

народу став Хачатур Абовян (1805–1848), один із творців вірменсь-

кої літературної мови.

Він навчався в сільській школі, потім в Тимліській семінарії, про-

довжив освіту в Юр’євському університеті і закінчив його в 1836 р.

Повернувшись на батьківщину, Х. Абовян виступив як послідовний де-

мократ, енергійно бореться проти феодально-клерикальної реакції у

Вірменії. Працював інспектором повітового училища в Тифлісі, потім

у Єревані. Х. Абовяна травили клерикальні вірменські кола, поміщики

та торгова буржуазія. У квітні 1848 р. Х. Абовян пропав без вісті.

За короткі роки своєї літературної і педагогічної діяльності

Х. Абовян значно збагатив вірменську літературу, вказав їй нові

шляхи для розвитку. В своїх творах він гостро критикував жадність

духовенства і поміщиків, косність торгової буржуазії. В романі

«Рани Вірменії» його герой Агасі втілює в собі кращі риси патріота,

не жаліючого життя за свободу вітчизни.

Х. Абовян був свідком глибокої злиденності і відсталості наро-

ду, неуцтва народних мас, пригноблення народу поміщиками. Він не

раз виступав відкрито проти вірменського духовенства і місцевої

буржуазії. Демократизм Х. Абовяна, однак, не виходив за межі про-

паганди справи просвітництва і викриття феодальної верхівки Вір-

менії і місцевої буржуазії.

Великим громадським діячем і революційним демократом Вір-

менії був Мікаель Налбандян (1829–1866). Ще в юнацькі роки він

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

333

вступив у боротьбу, котра йшла між крупною вірменською буржуа-

зією і духовенством з одного боку, і народжуючою вірменською різ-

ночинною інтелігенцією і біднотою — з другого. М. Налбандян в

своїх ранніх творах висміює вірменське духовенство і буржуазію,

що підтримували царизм і засилля кріпосників.

У роки напруженої боротьби за скасування кріпосного права в

Росії і проведення селянської реформи М. Налбандян рішуче приєд-

нався до російської революційної демократії. Світогляд

М. Налбандяна складався безпосередньо під впливом творів Черни-

шевського та його сподвижників Шелгунова і Антоновича. Постійні

переслідування, погрози арешту, хворобливий стан, змусили

М. Налбандяна виїхати за кордон в 1859 р. Він побував у Відні, Бер-

ліні, Парижі, Лондоні, Венеції, Константинополі.

У Лондоні він знайомиться з О. І. Герценом і М. П. Огарьовим і

підтримує з ними постійні зв’язки. В написаному в еміграції творі

«Землеробство як вірний шлях» Налбандян виступає як послідовний

матеріаліст і демократ. Він відстоює інтереси народних мас. Значна

частина твору присвячена критиці капіталістичного ладу, формальної

буржуазної демократії, критиці селянської реформи 1861 р. як кріпос-

ницької проповіді селянської революції. Єдиним справедливим ладом

Налбандян вважав соціалістичний. В своїй книзі він дає нарис конту-

рів соціалістичного суспільства. Перебуваючи в Лондоні, М. Нал-

бандян взяв активну участь в революційній діяльності. Є підстави

вважати Налбандяна одним з організаторів революційної «Землі і во-

лі». Програмна стаття Огарьова «Що треба народу» написана була з

участю М. О. Серно-Соловйовича, М. Налбандяна, М. М. Обручова,

О. М. Слепцова та ін. Після повернення із-за кордону в Петербург Нал-

бандян в кінці 1862 р. був заарештований і посаджений в Петропав-

лівську фортецю. За станом здоров’я був звільнений і висланий до мі-

ста Камишина Саратовської губернії, де й помер.

За своїми суспільно-політичними поглядами Налбандян був

переконаним революціонером-демократом. Як захисник нагальних

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

334

інтересів народу він гостро критикував кріпосницькі порядки в Росії,

а також капіталістичний лад Західної Європи. Вважаючи шлях се-

лянської революції єдино правильним, М. Налбандян постійно ви-

кривав конституційні ілюзії лібералів, вважаючи, що земля повинна

належати не поміщикам, а народу. Селянська реформа 1861 р. в Росії,

вказував Налбандян, нічого не дала народу і була несправедливою.

Одержати землю народ може тільки, здійснивши революцію і пова-

ливши уряд.

На думку М. Налбандяна, ті нещасні вірмени, котрі емігрують

із своєї рідної країни, не зможуть знайти собі ні забезпеченого, ні

тим більше щасливого життя ні в Туреччині, ні в Західній Європі.

Туреччина — відстала, феодальна країна, яка жорстоко притискує

вірмен. У західноєвропейських державах «кожна п’ядь землі на

рахунку, все багатство зосереджено в руках капіталістів, свободи

носять формальний характер, і емігрант повинен волочити жалюгід-

не існування, залишаючись вічно на становищі нужденного».

М. Налбандян визнавав за кожною нацією безумовне право на

незалежне існування. Він боровся проти великодержавного шовініз-

му, насильницького «обрусіння» Вірменії. На прикладі буржуазних

держав Західної Європи він показує справжню класову спрямова-

ність буржуазної держави як знаряддя експлуатації народних мас.

Буржуазна власність, на його думку, є величезне зло, котре утверди-

лося у світі завдяки насиллю та обману.

Для Налбандяна, пропагуючого перехід до соціалізму через се-

лянську революцію і організацію селянської праці на націоналізова-

них землях, буржуазна держава є «тиранія, котра рівнозначна роз-

бою». Тільки простий народ є справжнім носієм «як моральної, так і

матеріальної сили нації». «Свобода сама по собі — одні лише слова

і не може бути здійснена без вирішення економічного питання. Жод-

ний вільний уряд, жодне вільне законодавство не може спасти лю-

дину від рабства, поки ця людина не буде визнана маючою право на

землю. А поки цього немає, загальна злиденність буде посилюватись

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

335

і досягне гігантських розмірів». Налбандян вказував, що питання

про землю кріпосний вирішить сам «з допомогою сокири». Питання

«про людину і хліб» і в Росії і в Європі вирішиться, говорив Налбан-

дян, — «рано чи пізно»… «І ніщо не зможе помішати цьому». Після

революції «зникнуть існуючі державні системи», з’явиться новий

лад, несучи з собою вирішення всіх наболілих питань. Своїм могут-

нім словом М. Налбандян активно впливав на піднесення револю-

ційного руху у Вірменії.

Азербайджан

По Гюлістанському договору 1813 р. і Туркмангайському дого-

вору 1828 р. Північний Азербайджан був приєднаний до Росії. Проте

це не принесло йому соціального і національного визволення трудя-

щим масам. У 1830, 1837 і 1863 р. тут відбувся ряд повстань пригні-

ченого селянства, спрямовані як проти місцевих феодалів, так і про-

ти царської адміністрації.

Борячись проти національно-колоніального пригноблення кра-

щі люди Азербайджану черпали духовні сили у великих творах

революційних демократів Росії. Найбільш крупним просвітителем-

демократом Азербайджану був Мирза Фаталі Ахундов (1812–

1878). Він походив з міщан. У віці 20 років Ахундов відвідує російсь-

ку школу і вивчає російську мову. З 1834 р. він на службі в канцеля-

рії головноуправляючого на Кавказі барона Розена (в Тифлісі) в яко-

сті перекладача із східних мов на російську. В цей час близько зна-

йомиться з декабристами, зісланими на Кавказ. У 1851 р. Ахундов

був обраний дійсним членом Російського імператорського географі-

чного товариства, а з 1864 р. був членом археографічної комісії з до-

слідження кавказьких і закавказьких архівів. Помер М. Ахундов в

1878 р. в Тифлісі.

М. Ахундов залишив велику літературну спадщину, в якій дано

глибоке вирішення питань філософії, суспільно-політичного життя

сучасного йому Азербайджану. Будучи оригінальним мислителем,

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

336

Ахундов критично переробив твори Спінози, Монтеск’є, Вольтера, Ге-

львеція та ін. філософів, особливо російських революційних демокра-

тів. Будучи матеріалістом в розумінні законів природи, Ахундов рішу-

че боровся з релігійними забобонами, викривав реакційну роль ісламу.

Він був рішучим прихильником проведення демократичних реформ на

Сході. В своїй творчості він захищає інтереси азербайджанського наро-

ду. Рішуче боровся проти мюридизму як знаряддя феодально-клерика-

льної реакції, що знаходився на службі іноземних колонізаторів. В осо-

бі «цивілізованих» англійських колонізаторів вбачав лютіших ворогів

народів Сходу, зокрема Азербайджану. «Всьому світу відомо, — писав

він, — як звертаються англійці з населенням Індії. Хіба Англія, володі-

юча цивілізацією і встановивши конституцію, звертається з індійським

народом краще, ніж деспот? Якщо порівняти їх з деспотом, то останній

куди краще англійців». Непримиримо борячись з мюридизмом, Ахун-

дов вбачав у русі Шаміля загрозу для народів Кавказу, орієнтацію на

султанську Туреччину. Заставу прогресивного розвитку Азербайджану

М. Ахундов бачив тільки в союзі з російським народом. За своїми

політичними переконаннями він був демократом.

4. Політичні погляди мислителів Казахстану

ХІХ ст. було переможним в історії Казахстану. Над великою

країною, що відрізнялася економічною відсталістю і феодальною

роздрібленістю, цілком нависла загроза повного поневолення. Вся

система суспільних відносин відзначалася особливо застійним хара-

ктером. Купка феодалів жорстоко експлуатувала народні низи. Ка-

захський народ в особі найбільш розумних і далекозорих своїх дія-

чів розумів, що приєднання Казахстану до Росії, хоч і позбавляє ка-

захські жузи (об’єднання кількох орд) політичної самостійності, все

ж є благом проти системи експлуатації, заснованої на хижацькому

пограбуванні, котру встановили Коканд і Хіва.

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

337

Ряд передових представників казахського народу встає на шлях

зближення з російським народом і черпає запас нових по-своєму

змісту ідей в творах російських письменників і особливо революцій-

них демократів. У другій половині ХІХ ст. Казахстан висуває таких

видатних просвітителів, як Чокан Веліханов, Ібрай Алтинсарін і

Абат Кунанбаєв, котрі присвятили своє життя і творчість освіті

казахського народу. Так, Чокан Валіханов (1835–1865) був вченим

істориком, публіцистом–демократом. Походив він із султанського

роду, хана Абая, вчився в Омському кадетському корпусі, будучи

офіцером, близько зійшовся з демократичною інтелігенцією міста

Омська. Ч. Веліханов був знайомий із засланим петрашевцем С. Ф. Ду-

ровим та ін., що справили на нього формування його демократично-

го світогляду. Веліханов був особисто добре знайомий з великими

вченими Д. І. Менделєєвим, Семеновим-Тян-Шанським та іншими.

Його переконання були близькі до революційної демократії, він до-

сконало вивчав твори В. Г. Белінського і М. Г. Чернишевського, пе-

ребуваючи в Петербурзі в 1860–1861 роках.

Веліханов вважав іслам великою народною бідою і багато сил

присвятив викриттю реакційного мусульманського духовенства. Він

вважав, що шляхом освіти можливо оздоровити суспільний лад

Казахстану, а народ із допомогою науки і освіти зможе подолати соці-

альний гніт. Відомим просвітителем казахського народу був Ібрай

Алтинсарін (1841–1889) — автор «Киргизької хрестоматії», «Записок

про волосні школи» і «Що ми бачимо у цивілізованих народів?».

Алтинсарін був одним із засновників казахського алфавіту, казахської

письменності і літературної мови. Перший став насаджати в Казах-

стані викладання в школах казахською мовою. «Школи — це головні

пружини освіти киргизів, — писав Алтинсарін, — на них і в особли-

вості на них надія: в них же і майбутність киргизького народу».

Великим просвітителем Казахстану був Абай Кунанбаєв (1845–

1907). Він походив із стародавньо-султанського роду. Навчався спо-

чатку у мулли, а потім в Семипалатинську в місцевому медрессі.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

338

Тут він вивчав твори класичних авторів Сходу Фірдоуси, Нізамі,

Алішера Навої, вивчає арабську мову і російську. Добре знав твори

Пушкіна, Лермонтова, Крилова, Белінського. В Семипалатинську

познайомився з російськими політичними засланими. І як наслідок,

Кунанбаєв став видатним просвітителем казахського народу і викри-

вачем всієї феодально-бійської верхівки. Він послідовно виступає на

захист інтересів простого народу. Він боровся проти релігійного

мракобісся, засилля родової знаті і феодалів, їх знущання над наро-

дом, проти феодалньих міжуособиць, неуцтва, злиденності народ-

них мас і політики пограбування народу як своїми казахськими фео-

далами, так і царськими чиновниками.

Віра в силу розуму і освіти давала Абаю надію на те, що його

народ зможе зірвати з себе ланцюги вікового рабства.

Розділ ХХІІ

ПОЛІТИЧНІ ТЕОРІЇ В ЗАХІДНИХ І ПІВДЕННИХ СЛОВ’ЯНСЬКИХ КРАЇНАХ У ХІХ СТ.

339

1. Характерні риси

прогресивної політичної думки

Політичні погляди передових мислителів в країнах західних і

південних слов’ян (болгар, сербів, чехів, поляків, словаків) в ХІХ ст. і

складалися і формувалися в складних і своєрідних умовах. Харак-

терними рисами, що відрізняли ці країни в економічних і політич-

них питаннях, були панування феодально-кріпосницьких відно-

син, гальмування темпів розвитку капіталізму (за виключенням

Чехії та окремих районів Польщі), тісне переплетіння соціального

гніту з гнітом національним. До 70-х років ХІХ ст. західні і пів-

денні слов’яни (за виключенням Сербії, що була самостійним

князівством) перебували під іноземним пануванням і не мали не-

залежної національної державності. Болгари страждали під деспо-

тичним турецьким ярмом і лише в результаті російсько-турецької

війни 1877–1878 рр. одержали свою національну державність.

Чехи і словаки знаходились під гнітом монархії Габсбургів. Польща

з кінця ХVІІІ ст. була поділена між Пруссією, Австрією і царсь-

кою Росією. В такій обстановці боротьба за національно-держав-

ну незалежність набувала для південних і західних словян гостро-

ту і актуальність.

Розділ ХХІІ

ПОЛІТИЧНІ ТЕОРІЇ В ЗАХІДНИХ І

ПІВДЕННИХ СЛОВ’ЯНСЬКИХ

КРАЇНАХ У ХІХ СТОЛІТТІ

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

340

В національно-визвольних рухах цих країн, спрямованих проти

іноземного ярма, брали участь майже всі верстви населення, почина-

ючи з селянства, напівпролетарських і пролетарських мас і кінчаючи

національною буржуазією і окремими групами дворянства. Пригнобле-

ні народні маси — селянство, міська біднота, основна сила націона-

льно-визвольного руху, були зацікавлені в найбільш радикальних

методах боротьби за національне і соціальне визволення, і добива-

лися як визволення від іноземного гніту, так і знищення кріпосниць-

ких порядків. Національна ж буржуазія, боячись масового народ-

ного руху, хотіла лише зміцнити свої класові позиції в економічній

і політичній галузі шляхом реформ, на основі компромісу з фео-

дальною реакцією власної країни і панівними класами, що пригні-

чують націю.

Відповідно цьому в політичній ідеології західних і південних

словян чітко виступали два напрями, що боролися між собою: рево-

люційно-демократичний і буржазно-ліберальний, реформістський.

Представники першого напряму — революційні демократи слов’янсь-

ких країн стали виразниками інтересів пригніченого селянства і

міського трудового люду, пропагандистами ідей селянської анти-

феодальної революції. Вони прагнули вести боротьбу за національно-

державну незалежність слов’янських народів на основі революційних

методів ліквідації феодально-кріпосницьких порядків. Прогресивні

сили Болгарії, Сербії, Польщі, Чехії і Словаччини орієнтувалися на

передові думки Росії: декабристів, праці Герцена, Белінського, Чер-

нишевського, Добролюбова.

2. Передова політична думка в Болгарії

У першій половині ХІХ ст. Болгарія перебувала під чоботом

султанської феодально-деспотичної Туреччини, ставши великим галь-

мом на шляху економічного і культурного розвитку Болгарії, над