Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХХ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ РОСІЙСЬКИХ РАДИКАЛІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

301

серце і титанічно-могутню волю, — щоб мати рішучість виступити

на практичну, справжню боротьбу з оточуючим середовищем», —

писав Добролюбов про те покоління борців, котре протистояло в

його суворий час силам реакції. Ці чудові слова відносяться і до са-

мого Добролюбова — великого мислителя і революціонера.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

302

1. Революційнодемократичні ідеї

мислителів України

На початку ХІХ ст. на Україні склалася своєрідна ситуація. Ре-

волюційні події, що відбулися в країнах Європи і Росії, не обминули

й Україну. Радикальні республіканські ідеї французької революції

були широко представлені на Україні декабристами. Великого роз-

маху набувають повстання селян. Вони боролися за визволення з-під

кріпацького гніту, за землю й волю. До середини ХІХ ст. процес

розкладу феодально-кріпосницької системи і розвиток капіталізму

відбувався на території України, що входила до Російської імперії,

так і тієї частини, котра була колонією Австрії, — в Галичині, Буко-

вині, Закарпатті. Ідеї прогресивних мислителів кликали на боротьбу

з царизмом, кріпосним правом і до селянської революції. Ідеологія

російських радикалів Герцена, Бєлінського, Чернишевського, Доб-

ролюбова та інших справляла великий вплив на формування світо-

гляду Т. Г. Шевченка, М. П. Драгоманова, М. І. Павлика, І. Я. Франка,

С. А. Подолинського та інших мислителів України.

Великий український поет, художник і мислитель Тарас Григо-

рович Шевченко (1814–1861) народився в селі Моринці на Черка-

щині. В 11 років Тарас залишився без батька і матері, довгий час

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНОПОЛІТИЧНА

ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ

В ХІХ СТОЛІТТІ

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

303

наймитував. У хлопця рано виявився хист до малювання. В 14 років

його взяли козачком до поміщика Енгельгардта. З ним поїхав до

Вільно, де навчався малярству, а потім до Петербурга, де його вику-

пили за 2500 рублів і Шевченко одержав вільну 23 квітня 1838 року.

Його прийняли до Академії мистецтв. Шевченко відвідує лекції в

Петербурзькому університеті, вивчає фізику, зоологію, фізіологію,

історію, особливо історію України, Росії, античності.

Світогляд Т. Г. Шевченка формувався і розвивався під впливом

подій, що відбувалися в Росії і Україні. У 1840 році вийшов у світ

«Кобзар», який поставив Шевченка в один ряд з великими поетами.

22 березня 1845 року він одержав звання художника і повернувся на

Україну. Навесні 1846 року жив у Києві, де познайомився з членами

Кирило-Мефодіївського товариства. Вся суспільно- політична і літе-

ратурна діяльність поета пов’язувалась з боротьбою за визволення

українського кріпосного селянства. Він високо цінив декабристів,

був безпосередньо зв’язаний з петрашевцями, вивчав твори Герцена,

Бєлінського, Чернишевського і Добролюбова, поділяв їх погляди

щодо широкої народної селянської революції і неможливості прове-

дення задовільних для народу реформ «зверху».

5 квітня 1847 року Шевченко був заарештований і відправлений

до Петербурга. Цар Микола І дав вказівку розправитись з ним без

суду. «Художника Шевченка за складання обурливих і у вищій мірі

зухвалих віршів, як володіючого міцною будовою тіла визначити

рядовим в Оренбурзький окремий корпус» — гласив вирок самого

царя. «Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати».

Тільки 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили з за-

слання. Повернувся до Петербурга, де й помер 10 березня 1861 року.

Т. Г. Шевченко залишив велику літературну спадщину. В ній знай-

шло відображення жорстоке національне пригнічення на Україні,

переслідування українців, поляків, євреїв, повстання Устима Карма-

люка. Т. Г. Шевченко благоговів перед пам’ятю декабристів, нази-

ваючи «першозванними апостолами». Про враження, котре зробив

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

304

на нього журнал «Полярная звезда», що видавався Герценом, він пише

у «Щоденнику»: «Портрети перших наших апостолів-мучеників, мене

так тяжко і сумно вразили, що я до цього часу не можу відпочити від

цього похмурого враження. Як би добре було, якби вибити медаль в

пам’ять цієї ганебної події (Шевченко мав на увазі страту декабристів —

авт.). З одного боку — портрети цих великомучеників з написом «пер-

ші благовісники свободи», а на другій стороні медалі портрет неудобо-

забутнього гальма з написом: «Не перший російський коронований

кат». У щоденнику він із захопленням відгукувався про діяльність Гер-

цена. Після прочитання брошури Герцена «Хрещена власність», в якій

Герцен малює страхіття кріпосного права в Росії, Шевченко пише:

«Сердечне, задушевне людське слово! Та осінить тебе світло істини і

сила істинного бога, апостол наш, одинокий вигнанець!» «Современ-

ник», що видавався Чернишевським, був для Шевченка найавторитет-

нішим журналом тому, що був органом російської революційної демо-

кратії, що боролася за визволення кріпосного селянства.

Вихований на ідеалах революційної демократії Т. Г. Шевченко

був інтернаціоналістом. Свої симпатії до пригнічених народів Росії

поет виразив в поемі «Кавказ». Головна тема твору — засудження

війни царизму на Кавказі — дала поету змогу створити сатиру на

політичні, соціальні й ідеологічні основи царської Росії, самодер-

жавство, кріпосництво і церкву. Водночас «Кавказ» розгортає і по-

зитивну тему — прославлення боротьби за свободу. На задумі твору

позначилися тривалі воєнно-політичні невдачі царизму на Кавказі.

Віра в безсмертя й непереможність народу найповніше виявилася в

символічному образі нескореного Прометея, в рядках «не вмирає во-

ля», «встане правда! встане воля», «борітеся — поборете». «Кавказ»

й досі є злободенною сатирою на колоніалізм і мілітаризм. Таке став-

лення до загарбницької політики царизму на Кавказі було виявом

справжнього революційного мислення видатного сина України, що

піднісся до розуміння необхідності єдності всіх народів Росії в боротьбі

проти самодержавства. В своєму зверненні до селян України, Т. Г. Шев-

ченко підкреслює своє вороже ставлення до поміщиків в цілому.

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

305

Знищення кріпосництва він вбачав тільки в революції. Героєм

творів його є простий пригноблений народ, «громада в сермягах»,

що бореться за свої права й свободи проти царизму. Так, у поемі

«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм»… звертаю-

чись до всіх, хто управляв країною, він писав:

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших… і не буде

Кому помагати.

Т. Г. Шевченко одним із перших прямо звернувся до народу із

закликом до повстання. Ось рядки з його славетного «Заповіту»:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій…

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Не злим тихим словом.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

306

Визволення України від національного гніту Т. Г. Шевченко

вважав складовою боротьби за соціальне розкріпачення народів цар-

ської Росії.

Всупереч пануючій ідеології, що стверджувала непохитність іс-

нуючого суспільного ладу, український мислитель розглядав сус-

пільство в русі, в зміні. Був час, зазначав він, коли люди жили віль-

ним життям, коли не було рабства і гніту. Гнобителі, які з’явилися

пізніше, захопили чуже добро, людей перетворили на рабів, а працю —

на роботу «каторжну».

Кінцевою метою народного повстання, на думку Т. Г. Шевченка,

має бути встановлення демократичної республіки. Тому він оспіву-

вав демократичні засади устрою та організацію Запорізької Січі, бо-

ротьби українського народу за свою свободу.

Будучи членом таємного Кирило-Мефодіївського братства підтри-

мував ідею повалення самодержавства, скасування станів, ліквідацію

кріпацтва, об’єднання слов’янських народів у Федеративну парламент-

ську республіку на засадах рівності й братерства. Т. Г. Шевченко відки-

дав ліберально-реформістські погляди Куліша, Костомарова та інших

про ідеалізацію української нації, тверджень про її відрубність, безкла-

совість і месіанізм, що їх проповідувало ліберально-буржуазне крило

Кирило-Мефодіївського братства. Т. Г. Шевченко взірцем називав рес-

публіканський устрій. Послідовною боротьбою за демократію він вва-

жав діяльність першого американського президента Джорджа Вашінг-

тона, згадавши його в поемі «Юродивий»:

О роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашінгтона

З новим і праведним законом?

І сповнений пророчого оптимізму, однозначно стверджував, що

«діждемось таки колись!» Т. Г. Шевченко засуджував французького

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

307

імператора Наполеона ІІІ, який ліквідував в результаті контрре-

волюції республіканський лад і проголосив себе імператором. Поет

назвав його злочинцем, котрий знищив елементарні політичні сво-

боди, що їх завоював народ у революційній боротьбі. Однак він не

ідеалізував буржуазну державу, висловив глибокі думки щодо рево-

люційної ролі техніки у суспільному житті. Він передбачав, що її

розвиток сприятиме загибелі феодального ладу, при цьому загибель

ця відбудеться через революцію. Повертаючись на пароплаві, що

йшов по Волзі, із заслання, Т. Г. Шевченко записав у своєму щоден-

нику: «Пароплав, у нічному погребальному спокої мені уявляється

якимось великим, глухо ревучим чудовиськом з розкритою величез-

ною пащею, готовою проковтнути поміщиків — інквізиторів. Вели-

кий Фультон. І великий Уатт! Ваше молоде, не по днях, а по годи-

нах зростаюче дитя незабаром пожере батоги, престоли й корони, а

дипломатами та поміщиками тільки закусить. Те, що почали у Фран-

ції енциклопедисти, то довершить на всій нашій планеті ваше коло-

сальне, геніальне дитя. Моє пророцтво безсумнівне».

Разом з тим він бачив невиліковані пороки капіталізму: багатст-

во й розкіш, з одного боку, злиденність і голод — з іншого. Майбут-

нє України Т. Г. Шевченко пов’язував з колегіальною формою реа-

лізації влади як гарантії від свавілля. Основою самоврядування

народу вважав суспільну власність: «Кораблі й плуги, всі багатства

землі» належать не «царям-божествам», а трудящим». Шевченко був

знайомий з працями соціалістів-утопістів, сприймав їх ідеї, пропагу-

вав селянський соціалізм. Стверджував, що за суспільного устрою,

який буде запроваджений в результаті революційного знищення крі-

посництва, всі люди стануть рівними. Він дав глибокий аналіз росій-

ського законодавства, організації суду і судочинства, змісту законо-

давчих актів, протестував проти царських законів і юридичної прак-

тики, які були знаряддям пригнічення трудової людини, захищали

інтереси поміщиків і закріплювали повну безправність кріпосного

селянина. У поемі «Кавказ» він показав, як поміщики, прикриваючись

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

308

законом, творять свавілля: продають або програють у карти кріпос-

них селян. Його «Щоденник» містить немало прикладів беззаконня з

боку царського уряду і поміщиків. Шевченко на собі відчув «непра-

вочинство царських судів», коли за участь у Кирило-Мефодіївсько-

му братстві був арештований і відданий у солдати.

Прагнучи визволення українського та інших народів від націо-

нального гніту, Шевченко заклав основи революційно-демократичної

концепції свободи на принципах патріотизму та інтернаціоналізму,

під цим кутом зору розглядав державне вирішення національного

питання у майбутньому. Він розвинув ідеї дружби і спільної бороть-

би пригноблених народів і бажав, щоб усі слов’яни стали братами-

друзями, синами «сонця правди». Могутня, справді народна поезія

Т. Г. Шевченка надихала на боротьбу за соціальну справедливість,

національну незалежність і щасливе життя.

Михайло Петрович Драгоманов (1841–1895) — український

публіцист, літературний критик, історик, етнограф, народився в

сім’ї збіднілого поміщика у місті Гадячі на Полтавщині. Навчався

у Полтавській гімназії. Вищу освіту одержав на історико-філологіч-

ному факультеті Київського університету, який закінчив у 1863 ро-

ці. Працював учителем гімназії у Києві, приват-доцентом і доцен-

том університету. Після звільнення з університету через політичну

«неблагонадійність» виїхав за кордон, де й залишився до кінця

життя.

Політичні погляди почали формуватися у М. П. Драгоманова

ще в роки навчання в Київському університеті. Він брав активну

участь в «Громаді», був одним із перших організаторів недільних

шкіл. На початку 1870-х років Драгоманов зблизився з демократич-

ними колами Галичини і брав участь в демократичному русі в цьому

регіоні. Як згадував І. Я. Франко, М. П. Драгоманов був «наскрізь

чесним щирим чоловіком, у якого слова ніколи не йшли врозріз із

ділами. Він дуже не любив самохвальства та щедрих обіцянок, яких

чоловік не може дотримати».

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

309

Одна із прогресивних сторін діяльності М. П. Драгоманова —

його боротьба проти самодержавного ладу в Росії. У брошурі «Теро-

ризм і свобода» він зазначав: «Вивести Росію на нову дорогу може,

на нашу думку, тільки відкритий напад на її політичний лад, напад

словом і дією». При цьому покладав велику надію на армію, в якій

вбачав основний «засіб для повалення царизму і завоювання свободи».

«В Росії ж, — писав він, — тільки одна армія… може допомогти

швидкому падінню деспотизму». М. П. Драгоманов різко критику-

вав капіталістичний лад, що несе трудящим злидні й експлуатацію.

«Багатства Росії, — стверджував він, — грабуються капіталіста-

ми, і при тому гіршим сортом капіталістів, справжніми хижаками».

У приватній власності М. П. Драгоманов вбачав причину поділу су-

спільства на багатих і бідних, експлуатації людини людиною. Зни-

щити експлуатацію, за Драгомановим, можна тільки при організації

колективної праці над колективною власністю. Він вважав, що соці-

альна несправедливість може бути усунута «тільки докорінними змі-

нами економічного ладу», тобто переходом усієї землі і всіх знарядь

праці до рук трудящих. «Народна бідність буде доти, поки вся земля

і всі фабрики не стануть власністю трудящих».

Драгоманов високо цінував К. Маркса як вченого, але негатив-

но ставився до марксистської теорії. На його думку, основою соціа-

лізму має бути община — «громада» — з колективною власністю на

землю і знаряддя праці, вважав можливим поступовий перехід до

соціалізму мирним шляхом, без революційних потрясінь. Драгома-

нов відіграв велику роль у боротьбі українського народу за право

користуватися своєю мовою, за розвиток національної культури,

проти насильницької русифікації. Він викривав національне гноб-

лення царським урядом українського та інших народів Росії. При

цьому Драгоманов пропонував:

1) введення української мови поетапно, поступово;

2) надання повної свободи розвитку української та інших мов, викла-

дання української мови в середніх і вищих навчальних закладах;

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

310

3) запровадження в усіх середніх і вищих навчальних закладах ка-

федр для місцевих мов, відкриття при цих кафедрах курсів для

розвитку української та інших місцевих мов;

4) контроль місцевих органів за поступовим розвитком ступеня

широти обов’язкового вжитку тієї чи іншої мови;

5) питання вибору мови для зносин між собою різних установ

повністю віддати на відкуп «канцеляристам».

Він був переконаний, що свобода і розвиток українського наро-

ду тісно пов’язані зі свободою і розвитком інших народів, бо само-

державство є ворогом не тільки українського, а й усіх народів Росії,

у тому числі й російського. «Цей ворог може бути переможений лише

спільними зусиллями всіх народів, які і повинні для цього організо-

вуватися як всередині себе, так і між собою». Він закликав українсь-

кий народ вивчати російську культуру: «Ми цінуємо Росію декабри-

стів, Пушкіна, Гоголя, Герцена, Бєлінського, Тургенєва, Добролюбо-

ва, Чернишевського, а не Росію Миколи Павловича». Драгоманов

виступав за дружбу українського й російського народів, зазначаючи,

що «цілі народу великоруського такі ж самі, як і малоруського», бо-

ровся за братнє зближення слов’янських народів на демократичних

засадах, викривав реакційні теорії німецьких мілітаристів, їх праг-

нення поневолити слов’янські народи. Він досконало вивчив

політичну історію Швейцарії, Нідерландів, Шотландії, Англії, США

і створив конституційний проект «Вільний Союз — Вільна Спілка».

В ньому він дав своє тлумачення «політичної свободи», як співпраці

суспільства й особистості через представництво в центрі й самовря-

дування на місцях, а також загальнодемократичних свобод для осо-

бистості, зокрема свободи слова, совісті, національності та ін., полі-

тичної децентралізації й широкого місцевого самоврядування як

засобу подолання конфлікту між державою і суспільством.

Для встановлення справжньої політичної свободи, вважав

М. П. Драгоманов, — недостатньо лише замінити один тип правлін-

ня на інший. Гарантією політичної свободи може бути лише одночасне