Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХХ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ РОСІЙСЬКИХ РАДИКАЛІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

291

бідних, ні царів і підлеглих, але будуть брати, будуть люди». На

його думку, це може відбутись саме собою, з часом, без насильниць-

ких переворотів, без крові. В. Г. Бєлінський передбачив світле май-

бутнє Росії в 1940 р.

4. Особливості політичного вчення

М. Г. Чернишевського

Микола Гаврилович Чернишевський (1828–1889) — видатний

мислитель, ідейний вождь різночинного етапу російського визволь-

ного руху ХІХ ст. Народився в Саратові. Батько його протоієрей,

був освіченою людиною. Микола одержав середню освіту в сім’ї,

проминувши бурсу дореформенної епохи, молодші класи семінарії і

у 14 років поступив у старші класи останньої. Спочатку два роки на-

вчався у духовній семінарії, у 1846 році вступив на історико-філоло-

гічний факультет Петербурзького університету. Чернишевському-

батьку довелося вислухати з цього приводу нарікання з боку пред-

ставників духовенства: вони вважали, що йому треба було направи-

ти сина до духовної академії і не «позбавляти церкву майбутнього

світила». Микола сумлінно навчався і був у числі кращих студентів,

захоплювався передовими ідеями, що йшли з Франції. Ставши при-

хильником фур’єризму, все життя залишається вірним доктринам

соціалізму.

У 1850 році закінчив університет, працював учителем, у

1855 році витримав іспит на звання магістра, розробляв політико-

економічні проблеми. За друкований заклик «До сокири кличе Русь»

12 червня 1862 року М. Г. Чернишевського заарештовали і ув’язни-

ли у Петропавлівську фортецю, де пробув два роки. 19 травня

1864 року його звели на чорний поміст Митного майдану і постави-

ли до «ганебного стовпа», на якому висів залізний ланцюг. Кат зі-

рвав шапку з голови Миколи Гавриловича, почепив на шию чорну

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

292

дошку з написом «Державний злочинець», просунув руки у кільця

ланцюга. Після оголошення вироку кат вийняв руки «злочинця» з кі-

лець ланцюга, поставив його на коліна і зламав над його головою

шпагу. Так відбувся обряд громадянської страти М. Г. Чернишевсь-

кого. За вісім років підцензурної діяльності він заплатив 21-річним

перебуванням у тюрмі, на каторзі і засланні. В 1889 році помер у

Саратові.

М. Г. Чернишевський зробив значний внесок у скарбницю полі-

тичної думки. Будучи повністю охоплений ідеєю свободи, рівності,

братства, він віддає себе літературній діяльності. Почав працювати в

журналах «Современник», «Отечественные записки», де викривав

царський уряд та буржуазних лібералів. Він встановив контакти з

редакцією «Колокола» в Лондоні, зв’язок з Герценом, Огарьовим,

Добролюбовим з метою формування загальної лінії боротьби з ца-

ризмом. В роботах «Що робити?» «Пролог» виклав свої революцій-

но-демократичні переконання. Він був значно послідовним, ніж Гер-

цен, в критиці самодержавства. Намагаючись вивести Росію «на

шлях відкритої боротьби класів», М. Г. Чернишевський виступив

проповідником народної революції, котра повинна була знищити са-

модержавство і кріпосництво. У 60-х роках і особливо в роки підго-

товки і проведення реформи 1861 року Чернишевський очолив табір

«шестидесятників». Їх творчість сприяла розвитку російської рево-

люції, зміцненню традицій передової матеріалістичної філософії,

пробудженню до реального життя кращих діячів культури, піднесен-

ню національної самосвідомості російського народу в цілому.

Революційний демократизм М. Г. Чернишевського був основою

його державно-правових поглядів. Він пішов далі Фейербаха, утвер-

джуючи зв’язок політичної боротьби з теорією. Російський демократ

розумів, що філософія покликана не тільки пояснити світ, але й вка-

зати шляхи до його зміни. Відгукуючись про діалектику Гегеля як

про геніальну і «напрочуд сильну», Чернишевський в той же час різ-

ко критикував його систему, відзначаючи вузкість політичних

Розділ ХХ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ РОСІЙСЬКИХ РАДИКАЛІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

293

поглядів. На думку М. Г. Чернишевського, Гегель «раб нинішнього

положення речей, нинішнього устрою суспільства». Він говорив про

наявність класової боротьби як рушійної сили в суспільному житті.

Рух історії, згідно його поглядів, неминуче приведе до розкріпачен-

ня народних мас від будь-яких форм експлуатації. «Історичний

шлях, — вказував М. Г. Чернишевський, — не тротуар Невського

проспекта, він йде цілком через поля, то пильні, то брудні, то через

болота, то через нетрі», і «хто боїться бути покритим пилом і зама-

зати чоботи, той не приймається за громадську діяльність». Історія

рухається повільно, весь час робить стрибок за стрибком». Він ви-

знавав соціалізм вищою формою суспільних відносин, вважаючи

перемогу соціалізму неминучою. Капіталізм — як такий суспільний

устрій, в якому праця виступає як товар, а продукт праці не нале-

жить тому, хто його виробляє, на думку М. Г. Чернишевського,

загине. Устрій, при якому земля, фабрики, заводи, банки належать

багатим, а народ змушений продавати за безцінок єдине своє багат-

ство — працю, нелюдський по відношенню до трудящих. Торгівля

працею «протиприродна».

На думку М. Г. Чернишевського, капіталізм, як і феодалізм,

тримається на насиллі. Згідно поглядів Чернишевського, держава —

категорія історична. Всі народи пройшли насамперед стадію бездер-

жавного стану, і першим родом занять людини були полювання і

мисливство. В цей час приватної власності не було, і існувала спіль-

ність майна. Поява землеробства викликає виникнення приватної

власності на землю.

М. Г. Чернишевський показує, що всі народи пройшли в якості

першого ступеню свого розвитку стадію общинного володіння зем-

лею. «Общинне володіння землею, — пише він, — було і у німців, і

у французів, і у предків англійців, і у предків італійців, словом ска-

зати, у всіх європейських народів… треба дивитись на нього як на

загальнолюдську приналежність відомого періоду в житті кожного

народу». Поява приватної власності, стверджує М. Г. Чернишевський,

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

294

призвела до розколу суспільства на класи. Суспільство спочатку по-

діляється на вільних і рабів, потім відбувається розширення і серед

вільних громадян. При цьому він підкреслює, що трудова діяльність

людей є основою розвитку суспільства.

«Спочатку ми бачимо маленькі племена, з яких кожне управля-

ється цілком самостійно і об’єднується у загальний союз з іншими

спорідненими племенами тільки в небагатьох випадках, коли потрібні

спільні дії, наприклад, у разі війни… Кожний член племені зв’язаний

з іншими не тільки законними обов’язками, а й живим особистим ін-

тересом: знайомство, родичі і сусідські загальні вигоди. Кожний член

бере особисту і активну участь у всіх справах… Мало-помалу дрібні

племена зливаються і нарешті зникають в адміністративному значенні

у великих державах, таких як, наприклад, Франція, Англія, Пруссія та

ін.» На цьому ступені розвитку, відзначає далі М. Г. Чернишевський,

з’являється бюрократія, що становить повний контраст первісно-об-

щинному племінному побуту. Усім керують чиновники і поліцейські,

а жителі втрачають повновладння в управлінні.

Щоб показати принципову відмінність державного ладу від

первіснообщинного, Чернишевський характеризує судочинство, війсь-

кову справу, торгівлю в зазначених періодах. Спочатку суспільство

не знає окремого прошарку судів: судові функції у первісному пле-

мені здійснювалися всіма самостійними членами племені на загаль-

них зборах (мирська сходка). З виникненням держави судова влада

відчужується від громадян, стає монополією особливого прошарку,

гласність судочинства зникає, встановлюється розшуковий, інквізи-

ційний процес. Але з подальшим розвитком суспільства замість суд-

дів оголошення вироків доручається присяжним, пересічним членам

суспільства, які не мають спеціальної юридичної підготовки. Він ви-

значав три етапи історії суду:

1) судить суспільство;

2) судять юристи, яких призначає урядова влада;

3) судять присяжні, тобто представники суспільства.

Розділ ХХ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ РОСІЙСЬКИХ РАДИКАЛІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

295

Історія збройних сил також поділяється на кілька етапів. Спо-

чатку існували ополчення і члени племені (общини) бралися за

зброю лише під час війни, а в мирний час поверталися до мирних за-

нять і промислів. Спеціального військового прошарку ще не було.

Поступово, в міру заміни первіснообщинного ладу державним вини-

кає і формується військовий прошарок, впроваджуються строкова

служба, а також вербування по найму. За первіснообщинного ладу

немає митних зборів; торгівля з іноземцями проходить вільно.

Чернишевський висвітлює сутність, мету держави, її призна-

чення. Він вважав, що мета держави полягає у забезпеченні справед-

ливості, захисті інтересів особистості. «Кожна дія державної влади,

до якої б сфери не відносилась вона прямим чином, до військової чи

дипломатичної, до поліцейської чи судової, неодмінно здійснює від-

повідну зміну в економічних відносинах, неодмінно супроводжуєть-

ся передачею відомої маси доходу і капіталу з рук одних людей в

руки інших приватних людей».

Пошук взаємовідносин держави з економічним життям суспіль-

ства підводить М. Г. Чернишевського до висновку про класову сут-

ність держави як політичної організації економічно і політично па-

нуючого класу. «Політична влада, — вказує М. Г. Чернишевський, —

матеріальний добробут і освіта, всі ці три речі поєднані нерозривно.

Хто перебуває в злиднях, той не може розвинути своїх розумових

сил; в кому не розвинуті розумові сили, той не може скористатися

владою вигідним для себе чином, хто не користується політичною

владою, той не може спастись від пригнічення, тобто від злиднів,

тобто від неуцтва». Він чітко сформулював відмінності між різними

формами держави в країнах Західної Європи. «Франція нині — май-

же необмежена монархія. Англія — насправді майже аристократич-

на республіка, хоч і називається конституційною монархією, швей-

царські кантони — демократичні республіки, але юридичні права

окремої людини в них майже однакові». Скрізь на Заході, вважав

М. Г. Чернишевський, влада перебуває в руках купців, господарів

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

296

промислових підприємств, а державний устрій, незважаючи на різні

форми правління, є метою забезпечення панування середнього

класу, тобто буржуазії. М. Г. Чернишевський відзначав наявність

формальної юридичної рівності членів буржуазного суспільства.

Але вона існує поряд з економічною залежністю неімущих від капі-

талістів і матеріальною нерівністю. Через це існують протиріччя

між бідними і багатими.

Віддаючи належне утопічному соціалізму Сен-Сімона, Фур’є і

Оуена, Чернишевський підкреслює застарілість цих ідей і підкрес-

лює, що єдиним виходом є програма дій революційної боротьби. На

відміну від соціалістів-утопістів Заходу, він прагнув створити такий

соціалістичний ідеал, який був би пов’язаний з реальним життям і

випливав би із самого ходу історії. Соціалістичне суспільство буде,

на думку М. Г. Чернишевського, складатись із федерації виробничих

товариств, організованих у вигляді крупних виробничих одиниць з

кількістю учасників від 1500 до 2000 чоловік. Вони вступають між

собою у договірні відносини, утворюючи в цілому єдиний господар-

ський і політичний колектив. «Товариство — єдина форма, при якій

можливо задовольнити прагнення трудящих до самостійності і тому

виробництво повинно мати форму товариства трудящих».

Контури комуністичного суспільства Чернишевський накрес-

лив у романі «Що робити?». Таємниці майбутнього, писав він, від-

криються новому поколінню щасливих і вільних людей, коли можна

буде побачити наяву ниви… наші хліба, тільки не такі як у нас, а

густі, великі, на яких будуть працювати «спільно групи людей… чо-

ловіки і жінки, старі, молоді і діти разом». Все буде належати трудя-

щим, і сама природа буде змінюватись, підкорена людьми, люди

доб’ються вирощування плодів і насадження нових лісів і гаїв за

власним бажанням і заздалегідь продуманим планом. Сади, лимонні

і апельсинові дерева, персики і абрикоси будуть рости на відкрито-

му повітрі, писав він, — Майже всі трудові процеси в новому су-

спільстві будуть здійснюватись не людьми, а машинами…

Розділ ХХ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ РОСІЙСЬКИХ РАДИКАЛІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

297

В цілому Чернишевський залишився на позиціях утопічного

соціалізму, оскільки мріяв про перехід до соціалізму через стару,

напівфеодальну, селянську общину. Він переоцінив можливості се-

лянської революції в Росії, яка, на його думку, могла стати і демок-

ратичною, і соціалістичною.

5. Політичні погляди М. О. Добролюбова

Микола Олександрович Добролюбов (1836–1861) — один з

ідейних вождів революційного визвольного руху, володар дум свого

часу, автор чудових праць в галузі філософії і соціології, естетики і

літературної критики, яскравий представник політичної публіцисти-

ки. Він народився в Нижньому Новгороді у сім’ї священнослужите-

ля, вчився в Петербурзі на історико-філологічному факультеті Го-

ловного педагогічного інституту, який закінчив у 1857 році. Працює

в редакції «Современника». Для лікування сухот виїздив до Німеч-

чини, Франції, Італії, але полегшення не відбулося. В 1861 році

помер у Петербурзі.

Добролюбов залишив значну теоретичну спадщину. Світогляд

його формувався в період Кримської війни і підготовки селянської

реформи в обстановці наростання революційної ситуації в Росії.

Його революційно-демократичні погляди склалися під впливом Гер-

цена і Белінського ще в роки перебування в педагогічному інституті.

Він написав ряд віршів («Ода на смерть Миколи І», «Річниця», «Ду-

ми при труні Оленіна», наповнених ненавистю до самодержавства і

кріпосництва і передчуттям близької революції.

З 1856 року він працює спільно з Чернишевським, потім очолив

літературно-критичний відділ «Современника». Його блискучі пра-

ці: «Що таке обломовщина?», «Темне царство», «Промінь світла в

темному царстві», «Коли ж прийде справжній день?», «Російська

цивілізація, створена п. Жеребцовим» — становлять собою блискучу

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

298

сторінку історії розвитку революційної думки в Росії. Відносно

впливу на нього демократичних діячів Добролюбов писав: «Я прига-

дую при цьому, як Станкевич і Герцен вчили Бєлінського, Бєлінсь-

кий — Некрасова, Грановський — Забеліна і т. п. Для мене, безумов-

но, порівняння було б, якби я хотів тут себе порівняти з ким-небудь;

але в моєму розумінні вся честь порівняння відноситься до Миколи

Гавриловича». Цей вплив відображався і на філософських поглядах

Добролюбова, який визнавав первинність матерії, існування об’єк-

тивного світу і його пізнавальність. З позицій матеріалізму розгля-

дав він процес людського пізнання, вів жорстоку боротьбу проти ре-

акційних ідеологічних ідей, релігійних течій. Він писав: «Пора нам

звільнити життя від тяжкої опіки, що накладається на нього ідеоло-

гами. Починаючи з Платона, повстають вони проти реалізму… неод-

мінно хочуть дуалізму, хочуть ділити світ на мислимий і уявний, пе-

реконуючи, що тільки чисті ідеї мають справжню дійсність, а всі

уявні, тобто видимі, становлять тільки відображення цих вищих

ідей. Пора б вже кинути такі платонічні мрії і зрозуміти, що хліб не

є пустий значок, відображення вищої, відірваної ідеї життєвої сили,

а просто хліб — об’єкт, який можна з’їсти».

М. О. Добролюбов критикував філософію Гегеля та інтерпрета-

цію, котру давали їй ліберали (Кавелін, Боткін, Анненков та інші).

На його думку, ліберали, володіючи відірваною логікою, зовсім не

знали логіки життя і тому вважали легким все, що виводилося за до-

помогою силлогізмів, і разом з тим дуже намагаючись втиснути

життя в свої логічні форми. Відстоюючи матеріалізм, Добролюбов

стверджував, що світ духовного життя є відображенням реального

буття в людській свідомості. Виходячи з цього він вважав, що всі

ідеалістичні теорії безнадійно застарілі. «Нині в природничих нау-

ках, — писав Добролюбов, — засвоєно позитивний метод, всі висно-

вки базуються на експерименті, фактичних знаннях, а не на мрійни-

цьких теоріях, колись і кимось складені наобум і на темних гадан-

нях, котрими в стародавні часи задовольнялося неуцтво і напівзнання».

Розділ ХХ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ РОСІЙСЬКИХ РАДИКАЛІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

299

Російський демократ виступав проти консервативного і лібе-

рального напрямів у вітчизняній історії 50–60-х років ХІХ ст. Лібе-

рали перекручували дійсний хід історії Росії, зосереджували свою

увагу на описі фактів з історії державних установ, історії законодав-

ства, на формах державного побуту Росії, не пов’язуючи історію за-

конодавства і державних установ з історією класової боротьби і за-

тушовуючи справжню класову природу самодержавства.

К. Д. Кавелін, Б. М. Чичерін, О. Д. Грановський та інші пред-

ставники так званої «державної школи» для виправдання царської

влади і кріпосництва взяли на озброєння гірші сторони системи, ви-

хваляючи сильну державну владу, ігноруючи роль народних мас в

історії. В творах представників «державної школи» народ зображав-

ся сірою масою, його закликали до покори і слухняності. Вони засу-

джували протест і пропагували шлях повільних реформ «зверху»,

залишивши монархію, землеволодіння поміщиків і привілеї дворян-

ства недоторканими.

Разом із М. Г. Чернишевським М. О. Добролюбов виступив в

своїх працях проти програми «державної школи», що пропагувала

«надкласовість» самодержавства. На думку Добролюбова, народ є ос-

новною силою історії. «На нього історик повинен звертати головним

чином свою увагу не тільки в загальній історії, але й в історії окремих

історичних діячів, як би вони не здавались вище свого віку і народу».

Як високоосвічена людина, Добролюбов піднявся вище сучас-

них йому ідеологів в розумінні питань заміни однієї форми держави

другою. «Боротьба аристократії з демократією, — писав він, —

складає весь зміст історії… Знищення дармоїдів і возвеличення пра-

ці — ось постійна тенденція історії. Він енергічно пропагував шлях

революційного перетворення Росії, мріяв про той час, коли Русь по-

стане перед очима здивованої Європи «республікою стрункою», в

якій царюватиме «святе братство». Промислові та сільськогосподар-

ські засоби виробництва належатимуть трудящим, дотримувати-

муться «економічні інтереси народу».

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

300

М. О. Добролюбов, будучи послідовним противником монар-

хічної влади, вдавався до такого засобу, як описання суспільних по-

рядків і законодавства за Олексія Михайловича, Петра І, Катерини ІІ.

Перед читачем поставало питання, що ж змінилося з часу правління

цих монархів? Чи дали народу справжню, а не уявну свободу ті або

інші царські реформи? Для критики абсолютної монархії як форми

правління в Росії, Добролюбов посилався на історичне минуле і су-

часні йому події у Західній Європі. Так, він висвітлював політику

Австрійської монархії щодо Угорщини на прикладі конституції Уго-

рщини 1848 року. Ця конституція прийнята революційним урядом

Угорщини, скасована австрійським урядом.

Парламентський лад західноєвропейських держав висвітлений в

статтях М. О. Добролюбова, написаних ним в Італії. Говорячи про парла-

мент Італії, він вказував на відсутність в його складі справжніх представ-

ників народу, а також на те, що «…партія опозиції в Італії, як скрізь, не

зв’язана з народом». Не заперечуючи переваг буржуазного устрою перед

феодальним, Добролюбов приходить до висновку про необхідність для

Росії максимально скоротити капіталістичний шлях розвитку.

Він чітко бачив і усвідомлював багато слабих сторін вчень соці-

алістів-утопістів Заходу. В своїй роботі «Роберт Оуен та його спро-

би суспільних реформ», Добролюбов визнає благородство прагнень

та ідеалів Оуена, який, на його думку, «становить собою безперечно

одне з благородних і симпатичних явищ нашого сторіччя». Разом з

тим він вказує на утопічність поглядів Оуена про можливість мир-

ного перетворення капіталістичного ладу, називаючи наївними.

Пропагуючи революційний шлях боротьби за нове, соціалістич-

не суспільство, М. О. Добролюбов уявляв собі майбутній державний

устрій у формі демократичної республіки, що забезпечує участь в

управлінні представників трудящих, передачу засобів виробництва у

промисловості і в сільському господарстві в руки трудового народу.

Шлях до соціалізму, вважав він, проляже через селянську рево-

люцію. «Необхідно мати геніально-світлу голову, дитячо-невинне