Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

311

послаблення централізованої державної влади, ліквідація самодер-

жавного бюрократичного апарату, запровадження прав людини, са-

моврядування громадян і областей. Він протиставляв централізму

громадсько-територіальне самоуправління знизу — вгору, наділяю-

чи широкими повноваженнями сільські сходи, повітові і обласні

представницькі зібрання. Основу ж федеративної держави мають

складати самоврядні обласні об’єднання, які опікуються всіма спра-

вами в межах всієї території. Разом із тим, обласні об’єднання по-

винні стати часткою спільної волі всього федеративного союзу,

створюючи і гарантуючи цілісність державного утворення.

Майбутню державу М. П. Драгоманов уявляв як федеративний

союз вільних соціалістичних общин. Його політична концепція ґрун-

тується на таких важливих принципах:

1) визнанні домінанти політичної сфери суспільного життя щодо

економічного, тобто визнанні за державою з її політичною сис-

темою і конституцією можливості координації соціально-еко-

номічного життя, створення конституційно-репрезантивної сис-

теми — основної ланки;

2) еволюції існуючої політичної системи шляхом впровадження

широких політичних реформ;

3) наданні виключного значення ідеї культурництва, тобто поло-

женню, що визвольна боротьба має вестися лише просвітниць-

кими засобами і культура стане головною засадою функціону-

вання майбутньої республіканської держави;

4) європеїзму. Історичний розвиток Росії має відбутися так само,

як і в країнах Західної Європи (Драгоманов назвав його парла-

ментсько-земським варіантом, який прийде на зміну абсолю-

тистській монархії).

На його думку, політична діяльність і боротьба мають ґрунту-

ватись на моральних засадах, оскільки «чисте діло вимагає чистих

засобів». Як прихильник матеріалістичного світогляду, він викривав

суть ідеалістичної філософії, її ворожість науці, вказував на її тісний

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

312

зв’язок з релігійними поглядами. Релігія, вважав він, несумісна з на-

укою: «Щось одне: або астрономія, або Ісус Навін; або геологія,

або Мойсей; або фізика, або ходіння по водах; або фізіологія, або

воскресіння мертвих; або порівняльна філологія й історія, або ви-

знання відверто якої б то не було Біблії, якої б то не було релігій-

ної системи».

Український вчений визнавав об’єктивну закономірність сус-

пільного розвитку. Кожний суспільний лад, на його думку, виникає

закономірно і є кроком уперед в історичному процесі. Люди повинні

пізнати цю закономірність і діяти відповідно до неї. «Вся практична

мудрість людства, — писав він, — можливо, полягає у тому, щоб

побачити напрямок руху світового, його масштаб, закон і скориста-

тись тим рухом. Інакше рух той піде проти нас, розчавить нас».

Мислитель був переконаний, що й капіталізм не вічний, його замі-

нить соціалістичний лад». «Певні форми колективізму і навіть кому-

нізму рішуче насуваються на життя всіх цивілізованих народів», —

стверджував він. Вирішальною силою історичного процесу вважав

народ, трудящих. Народ, підкреслював Драгоманов, не повинен роз-

раховувати на героїв. «Мужицтву ніхто не поможе, крім нього само-

го». Драгоманов завжди був реформістом, а іноді — й лібералом,

який неодноразово докоряв молодим галичанам, що вони занадто за-

хоплюються марсизмом, і підкреслював, що він — старий анархіст

«прудонівської школи, котрий мабуть, чи не один тепер зоставсь на

всю Європу при старій школі, — бо тепер якобинські люди пішли

скрізь». Політичні погляди М. П. Драгоманова цінні як для історії,

так і сьогодення.

Михайло Іванович Павлик (1853–1915) — відомий громадсь-

кий діяч, публіцист і письменник. Народився в бідній селянській ро-

дині у Монастириську — передмісті Косова (нині Івано-Франківська

область). Навчався у Косівській початковій школі, Коломийській

гімназії, у 1874 році зарахований студентом класичного відділення

філософського факультету Львівського університету без стипендії.

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

313

Через рік тут познайомився з І. Я. Франком, швидко зблизився з ним

і подружився на довгі роки. Франко згадував: «Ми стали соціаліста-

ми. Нас манила спільність людей. Цих думок ми й нині не відрікає-

мось, бо соціалізм перший дав нам міцні основи для нашого народо-

любства… З часом стали радикалами». Франко і Павлик працюють у

редакції журналу «Друг», який користувався авторитетом серед сту-

дентів та гімназистів. У середині 1877 року Павлик був заарештова-

ний за зв’язки з російськими товариствами, листування з різними

діячами з Англії і Швейцарії. У дійсності він підтримував зв’язки з

М. П. Драгомановим.

20 квітня 1876 року він писав зі Львова М. П. Драгоманову:

«Давно вже бажав я познайомитись з мудрою, живою і щирою

людиною. Отак бувало ходжу як затроєний по попах, та де мені їх

забобони, коли мене все в серце кололо життя їх домів… Гуля-

ють, п’ють та ще й сміються з тої ровти, що часом зазирає у вікно,

як бенкетують за їх гроші пани. По бенкеті ж та панночка паплю-

жить мужиків і б’є слуг в лице. Уся таки поведінка нашої галиць-

кої шляхти з робочим бидлом боліла мені, дуже боліла, бо хто ж

видержить, як тата його й маму мішають з болотом! Над сим я за-

думався, чи має воно так бути? Вступив до товариства ім. Качковсь-

кого. Влітку 1874 року були перші збори товариства. На других у

серпні 1875 року в Гадячі (на них був Драгоманов), попав під йо-

го вплив».

З Драгомановим Павлик познайомився на початку 1876 року,

коли перший їхав через Львів до Відня. До цього читав його листи

до редакції «Друга». Павлик писав: «Не знаєте, як я втішився, про-

читавши його (іншого листа), кажу Вам, що аж сплакав я з радості,

що переділь найшлася в ученім світі така щира душа, що бажаючи

добра пониженому холопові, без милосердя б’є всіх ворогів його

тяжких, що обурюють його розум і не пускають до науки, щоб лови-

ти рибу в каламутній воді. Ваші всі думки так мені припали до сер-

ця, що я вже попущуся того, над чим я думав і терпів».

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

314

М. І. Павлик перебував під арештом 2,5 місяці. В 1877 році

Павлика разом із Франком знову арештували за зв’язки із закордон-

ним соціалістичним центром і підготовку до революційного пова-

лення австрійського уряду. Видавництво журналу «Друг» припини-

лося. М. І. Павлик не без іронії писав М. П. Драгоманову: «Я, знаєте,

нічому не радий так, як тому просвітському страхові. Ні, відци, ні

відти наповняв всі кімнати «Просвіти» соціалізм; скрипнули двері —

соціалізм, стукне хто чоботом по підлозі — соціалізм, несуть пива —

мабуть соціалізм, волосся стає дибом — пахтить соціалізмом».

Восени 1878 року Павлик разом із Франком організував видання

першого в Галичині демократичного журналу «Громадський друг».

За статтю «Ребеншукова Тетяна» Павлика засудили на 6 місяців ув’яз-

нення. З часом він виїздить до Швейцарії, де разом із М. П. Драго-

мановим, С. А. Подолинським бере участь у журналі «Громада»,

зблизився з членами групи «Визволення праці» Г. В. Плехановим,

В. І. Засуліч, Л. Г. Дейчем, П. Б. Аксельродом та іншими.

Політичні погляди М. І. Павлика близькі до того оточення, в

якому перебував. У поглядах на суспільство він виходив з безперерв-

ності його розвитку, був переконаний, що людство йде вперед, що

капіталістичне суспільство має нетривкий характер і рано чи пізно

буде замінено соціалістичним ладом.

Павлик вважав, що бідність і темнота народу можуть бути по-

долані тільки за зміни існуючих економічних і соціальних відносин,

«тільки при спільності ґрунтів і інших засобів продукційних, так

щоб кожна робітна людина і її діти, і внуки й правнуки мали в гро-

маді забезпечену продуційну співвласність, капітал, таким чином

кожне мало на чім і при чім працювати, само існувало з своєї праці і

мало час і нагоду вчитися, розвивати свої спосібності та ставати світ-

лішим і ліпшим». На його думку, праця відіграє вирішальну роль у

розвитку людини. Під працею він розумів науку про діяльність лю-

дини, яка взагалі приносить користь людству — чи матеріальну, чи

моральну. У капіталістичному суспільстві експлуататори керуються

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

315

одними нормами моралі, а трудящі маси — іншими. Основою спра-

ведливої моралі є добування засобів для життя власною працею.

Капіталісти та інші визискувачі простого народу є найаморальніши-

ми людьми і поширюють «моральну заразу» по всьому світу, а тому

не мають ніякого права навчати трудящих, як їм поводитись.

М. І. Павлик був переконаний, що капіталізм — більш прогре-

сивний лад порівняно з феодальним, що буржуазна демократія — це

крок уперед від монархічного деспотичного самовладдя. При капіта-

лізмі, зазначав він, продуктивні сили розвинулися до небувалих ра-

ніше розмірів, створені величезні матеріальні й культурні багатства.

Згідно його поглядів, в монархічних країнах, зокрема в Росії, народ

не має навіть тих мізерних політичних свобод і прав, якими користу-

ється у конституційних буржуазних державах. Викриваючи грабіж-

ницький характер капіталізму, він писав: «Звісно й те, що письмен-

ник соціалістичний Маркс у розвідці своїй «Капітал» вияснив, що

багатства капіталістів походять із уривків заробітку, властиво, з не-

доплаченої платні робітничого класу, або, виражаючися фігурально,

зо сліз і крові тих класів. Так переконаний і я, і се факт». Самі капі-

талісти також є рабами капіталу. Щоб одержати невеликі прибутки,

розбагатіти, вони не тільки йдуть на всілякі злочинні дії проти тру-

дящих, а й ведуть жорстоку боротьбу один проти одного. Не капітал

приносить прибуток, а праця. «Гроші, — зазначав М. І. Павлик, —

скільки б не лежали, самі нічого не породять. Тільки тоді, коли до

них береться робітник і виробляє стільки товарів, що їх продаж дає

більше грошей, ніж було витрачено на виробництво товарів, капітал

приносить своєму власникові великі прибутки». Багатства сільської

буржуазії — поміщиків і куркулів є також наслідком експлуатації

найманої робочої сили.

Облудним і фальшивим, писав М. І. Павлик, було гасло фран-

цузької буржуазії «свобода, рівність, братерство», проголошене під

час боротьби з феодальною аристократією за владу. Воно лишилося

тільки на папері, бо селяни не мали землі, а робітники — фабрик

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

316

і заводів, тому змушені були працювати на землевласників і капіта-

лістів, своєю важкою працею створюючи багатства для експлуатато-

рів. Поділ людського суспільства на багатих і бідних, визискувачів і

визискуваних, вважав М. І. Павлик, є також причиною війн. «Війна,

писав він у рік першої світової війни, не може бути ідеалом людсь-

кого життя», бо між народами мусить існувати довір’я, а не страх і

ненависть. На власному досвіді він відчув фальшивість буржуазних

свобод і буржуазної демократії, піддавав гострій критиці державний

і суспільний лад конституційної Австро-Угорщини та інших буржу-

азних країн. Оскільки за існуючою в Австро-Угорщині виборчою

системою послів до сейму і державної ради обирають «тільки ґрун-

товні або маєтні люди та вищі стани», а робітники, наймити і реміс-

ники не обирають, то в цих виборних органах «найбільше панських,

багатирських та попівських прихильників, які перекладають на тру-

дящі маси всі тягарі». Австрійська конституція — «се лиш пустий

звук», яка тільки на словах проголошує рівність людей, вільність ду-

мок і переконань, а насправді в Австро-Угорщині панує свавілля

сільських і міських багатств, урядовців та поліції.

Він відстоював думку про неминучість краху капіталізму і побу-

дови соціалістичного ладу, в якому не буде багатих і бідних, експлуа-

тації людини людиною.

Соціалістичний рух у Галичині, писав Павлик, не є результатом

впливу і організації з-за кордону, він тісно пов’язаний з українським

визвольним рухом і має ґрунт серед українського народу. Основою

соціалістичного руху в Галичині є сільський пролетаріат і бідне се-

лянство. Український народ знаходиться ще далеко від соціалізму,

але виявлено йде до нього і ніщо не зможе зупинити цього поступу.

Як собі уявляв Павлик соціалізм? «Народ, — говорить він, — касує

всіх урядників, жандармів, поліцію, суди, арешти й військо як головні

перешкоди народної волі і підпори теперішнього несправедливого

порядку; народ касує стале військо, а запроваджує краєве козацтво,

тобто роздає всім людям в краю оружіє; народ касує всі податки,

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

317

окрім податку на школи; народ ухвалює і вся влада — мужикам, всі

фабрики й міста — робітникам; народ ухвалює: земля належить до

цілої громади на гурт, котра й працює коло ґрунту гуртом, бо тільки

гуртом, громадами можна купити дорогі хліборобські машини, зна-

ряддя, худобу, насіння, тільки гуртом можна поправити хліборобст-

во і тільки гуртом можна вборотися від усякої негоди і нещастя і

тільки гуртом можна поправити людське життя на землі. То саме й

щодо робітників-ремісників. На його думку, кожна людина повинна

власною працею заробляти на прожиття в тій громаді, в якій захоче і

яка її прийме. Кожна громада має право впорядковувати всі свої

справи, сама вибирати і скидати своїх попів, професорів і урядників.

Цілий край повинен складатися з вільних громадян. Обранці від гро-

мадян мусять робити тільки те, що їм скажуть їх громади. Кожна

людина може бути обрана послом або урядником, може братися до

ремесла, якого схоче, переміняти його, має право говорити, писати й

друкувати те, що тільки їй подобається і взагалі мати рівне право в

родині, в громаді й краї.

Згідно з його поглядами, соціалізм — це спільна власність на

землю, фабрики та інші «средства продукційні», спільна праця на

них, повна свобода людини. У майбутньому суспільстві буде лікві-

дована різниця між фізичною і розумовою працею, так що всі люди

«будуть робити руками й головою на переміну», результати розумо-

вої праці будуть йти на користь всієї громади. Соціалістичне сус-

пільство у своєму розвитку пройде дві стадії: соціалістичну і кому-

ністичну. Він називав свої погляди на майбутній устрій аграрним,

або хліборобським соціалізмом. На відміну від соціалістів-утопістів

Заходу М. І. Павлик вважав, що повалити старий лад і побудувати

нове суспільство без експлуатації людини людиною, можна тільки

шляхом організованих дій трудящих мас, шляхом народної револю-

ції. І він із захопленням вітав революцію 1905–1907 років у Росії.

Будучи послідовним революціонером з незначними ваганнями

реформістського характеру, він відстоював необхідність створення

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

318

у кожній країні селянських і робітничих партій, виступав проти

принципу демократичного централізму, об’єднання членів радикаль-

ної партії з соціал-демократами. Щодо України, то М. І. Павлик вва-

жав: «Ми можемо потягти за одним однісіньким політичним

центром — за центром майбутньої вільної Руси-України».

Принципи революційної боротьби, розроблені демократами

Росії, одержали яскраве вираження і в творчості Івана Яковича

Франка (1856–1916) — видатного мислителя і громадсько-політич-

ного діяча, поета, письменника і вченого. Діяльність його проходила

в Західній Україні в період, коли габсбургський уряд Австро-Угор-

щини посилив національний гніт, проводячи політику поступового

задушення і знищення української національної культури в Австрії.

І. Я. Франко належав до табору революційної демократії, був

одним із безпосередніх попередників революційної демократії в За-

хідній Україні. Син бідного селянського коваля, що рано позбувся

батька й матері, І. Я. Франко пройшов сувору школу боротьби за існу-

вання, що виховало в ньому гарячу любов до свого народу, нена-

висть до насилля і експлуатації. У шкільні роки він добре вивчив

ряд кращих творів Пушкіна, Льва Толстого, Тургенєва, Пом’яловсь-

кого, знав напам’ять «Кобзар» Т. Г. Шевченка. У гімназії Франко

був першим учнем. Влітку випасав худобу і працював у полі. Займав-

ся перекладами.

У 1875 році вступив до Львівського університету, де приєднав-

ся до студентського гуртка так званої Москово-фільської партії.

1877 року Франка заарештували. Він залишив університет і закінчив

його лише через 15 років. Його перу належить поняд 5000 праць —

монографій, статей, повідомлень, рецензій, повістей, віршів, опові-

дань. Коло інтересів І. Я. Франка було надзвичайно широким. Як ре-

волюціонер-демократ, який прагнув до перетворення суспільства,

Франко на кожному кроці своїх творчих пошуків стикався з пробле-

мами виникнення держави, її сутності і ролі в сучасному житті. Вже

в працях «Товаришам із в’язниці» і «Каменярі» Франко закликає до

Розділ ХХІ

ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

319

боротьби проти гнобителів, за свободу. Після виходу з в’язниці

встав на шлях революційної боротьби, організовує журнали

«Молот», «Громадський друг» та ін., котрі швидко були закриті і

конфісковані урядом за «небезпечні» публікації.

І. Я. Франко підтримує зв’язки з селянами, був арештований в

зв’язку з процесом проти селян, звинувачених в «злочинах» проти

влади. Франко працював над революційною поезією, дав такі твори,

як «На суді», «Земле моя, всеплодяча мати» і «Гімн» (відомий під

назвою «Вічний революціонер»).

Упродовж 1881–1890 рр. різнобічна діяльність І. Я. Франка

найбільш плідно проходила в журналі «Світло» та ін., в яких опуб-

ліковано його статті на різні політичні теми. В них він накреслює

конкретні заходи для полегшення тяжкого становища пригнобле-

них селянських мас, їх визволення від соціального і національного

гніту. Видатний український мислитель викриває сутність консти-

туції 1848 року, що фактично зберегла кріпосництво в Західній

Україні. «Рабство зовсім не зникло із скасуванням панщини, тільки

рамки його стали більш широкими, змінилась форма, прийшла

більша політична свобода, незалежність особистості щодо інших

людей, але економічно рабство залишилося, як і було до цього, при

панщині».

І. Я. Франко визнавав всесвітньо-історичну роль Великої фран-

цузької революції, але засуджував якобінський терор, котрий озна-

чав відхід від принципів Декларації прав людини і громадянина

1789 року. Він розробив програму визволення пригніченого галиційсь-

кого селянина. Найдоцільнішим шляхом переходу до соціалізму вва-

жав організацію селянської «громади» (общини) — добровільного

об’єднання селянських господарств на артільних засадах. В «грома-

ді», на його думку, повинна вестись колективна обробка землі з за-

лученням всіх членів общини і з розподілом доходів за працею. Кон-

тури соціалістичного суспільства І. Я. Франка близькі до ідеалу

М. Г. Чернишевського, який впливав на нього, але він вважав, що

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

320

здійснення соціалістичних порядків можливо і мирним шляхом, без

революції.

У 90-ті роки під впливом розвитку робітничого руху в Росії

І. Я. Франко починає усвідомлювати утопізм своїх поглядів на со-

ціалізм і уважно вивчає праці Маркса і Енгельса, перекладає на

українську мову цілий розділ «Капіталу», окремі глави «Анти-Дюрін-

га», видані ним під назвою «Початок теорії соціалізму Енгельса».

Однак в силу крайньої відсталості суспільно-політичного розвитку

сучасної йому Галичини, він на кожному кроці своїх творчих пошу-

ків стикався з проблемами виникнення держави, її сутності й ролі в

суспільному житті. Він вважав, що джерелом і носієм влади в дер-

жаві має стати більшість суспільства. Влада і воля цієї більшості по-

винні співпадати — тільки тоді влада набуде народного характеру.

В експлуататорській державі такого не було і не буде. «Царі, сатра-

пи і царські прислужники, лицарі і вельможі — ось ті верстви сус-

пільства, які створили обусоблений організм, позбавивши всіх ін-

ших, навіть вільних людей, «політичного права», тобто права брати

участь в управлінні». До «обусобленого» від суспільства організму

він відносив «армію, поліцію, суд, чиновництво і адміністрацію».

Український вчений не ототожнював владу з особистістю пра-

вителя, а, навпаки, підкреслював, що влада в державі не є особиста

його воля, «будь то цар, король, президент… Правитель є лише…

символ влади і відповідає тому поділу праці, тому стану освіти і гос-

подарського розвитку, котрий панує в цілій державі».

Згідно з його поглядами, влада є втіленням не тільки волі пану-

ючих над підвладними, а й сили, котра перетворює владу на реально

діючий фактор. Саме сила надає державній владі можливість нав’я-

зувати владну волю, є її гарантом. Недарма І. Я. Франко називав по-

ліцейсько-бюрократичний апарат російської абсолютної монархії

«машиною таємного царства», що жорстко контролює «не тільки

справи, а й навіть думки і прагнення кожної вільної одиниці», а Австро-

Угорщину — «тюрмою народів», котра «обручем сильним… зціпила