Берлач А.І., Кондрюкова В.В. Конфліктологія

Подождите немного. Документ загружается.

Загалом, треба мати на увазі, що конфліктність особистості визначається

комплексною дією психологічних (темперамент, рівень агресивності,

комунікабельність і т. ін.) і соціальних (умови життя, рівень культури тощо)

факторів.

Соціально-психологічне середовище конфлікту – це конкретні історичні

умови, в яких виникає й розгортається конфлікт. Це поняття охоплює не тільки

найближче, але й далеке, більш широке оточення конфліктуючих сторін, великі

соціальні групи, до яких вони належать (національні або класові), а також

суспільство в цілому. Врахування цих умов дозволяє глибше зрозуміти змістовну

сторону конфлікту і його психологічні складові.

З огляду на рівні соціальної системи розрізняють мікро- і макросередовище

конфлікту.

Мікросередовище конфлікту – це сукупність умов взаємодії людей, що

безпосередньо впливають на міжособистісний і міжгруповий конфлікт. Масштаб

мікросередовища – мала соціальна група.

Макросередовище конфлікту містить у собі ті умови, які впливають на

розвиток конфліктів між великими соціальними групами й державами. Хоча

опосередковано макросередовище впливає і на розвиток конфліктів на рівні окремих

особистостей і малих груп.

По природі складових компонентів можна виділити три види соціально-

психологічного середовища конфлікту.

Види соціально-психологічного

середовища конфлікту

Фізичне середовище конфлікту

Суспільно-психологічне середовище

конфлікту

Соціальне середовище конфлікту

Схема 6. Види соціально-психологічного середовища конфлікту

Фізичне середовище конфлікту – це сукупність фізичних, географічних,

кліматичних, екологічних умов і факторів, у яких протікає протиборство. На

мікрорівні – це умови, які впливають на певний колектив, організацію, особистість

(наприклад, чистота повітря, рівень освітленості й шуму на робочому місці тощо),

на макрорівні – це фактори, що впливають на суспільство в цілому.

Суспільно-психологічне середовище конфлікту – це сукупність настроїв, думок,

почуттів і переживань, у яких розвивається конфлікт. На мікрорівні – це

психологічний клімат певного колективу, його загальний настрій, на макрорівні – це

настрої і емоції, які проявляються на рівні великих соціальних груп. Велике

значення у формуванні суспільно-психологічного середовища на різних рівнях

соціальної системи належить засобам масової інформації, які своєю інформаційною

політикою й технологіями можуть сприяти як згасанню конфліктів у суспільстві, так

і поширенню їх.

Соціальне середовище конфлікту – це сукупність суспільних умов, при яких

виникає й розвивається протиборство сторін (наприклад, суспільно-економічні

умови життя, соціально-політичний устрій суспільства і т. ін.). Соціальне

середовище конфлікту впливає на його динаміку й способи вирішення (наприклад,

всі конфлікти, які виникли у суспільстві, що перебуває в глибокій соціально-

економічній і політичній кризі, будуть отримувати суттєвий вплив цього фактору).

До суб’єктивних складових конфлікту належать:

Особистісні елементи (риси характеру особистості, вольові якості, звички,

почуття, інтереси, цілі, цінності, мотиви і т. ін.) відіграють велику роль у динаміці

будь-якого конфлікту. Але найбільшою мірою їхній вплив виявляється у

міжособистісних конфліктах.

Особистісні елементи виникнення й розвитку конфлікту можуть мати

ситуативну й характерологічну основу:

 до ситуативних відносять: відчуття невизначеності, невпевненості, втому,

підвищену збудженість, недостатню поінформованість, дезорієнтацію тощо;

 до характерологічних передумов належать: несамокритичність,

імпульсивність, агресивність, невихованість, егоїзм і т. ін.

Серед особистісних елементів конфлікту насамперед варто назвати:

 основні психологічні домінанти поведінки;

 характерологічні передумови конфліктності особистості;

 манери поведінки.

Найважливішу роль серед особистісних факторів конфлікту грають основні

психологічні домінанти поведінки особистості, які мають внутрішній

взаємозв'язок і випливають один на одного:

 ціннісні орієнтації людей як суб'єктів конфлікту формуються в процесі

соціалізації особистості й виражаються в тих моральних, ідеологічних, політичних й

інших принципах, на основі яких суб'єкт протиборства оцінює характер конфлікту і

будує свою поведінку. На базі ціннісних орієнтації відбуваються диференціація

об'єктів конфлікту по їхній значимості, вирішується питання доцільності участі у

конфлікті (наприклад, там, де один буде прагнути уникнути конфлікту, керуючись

заповіддю “не убий”, інший, може демонструвати агресивну поведінку, керуючись

принципом “око за око”);

 цілі – уявлення про конкретний кінцевий результат конфліктної взаємодії.

Цілі можуть бути стратегічні (оволодіння об'єктом конфлікту) і тактичні

(компромісні);

 потреби визначаються відчуттям нестатку в чому-небудь. А. Маслоу

класифікує потреби за основними типами: фізіологічні (їжа, відпочинок і т. ін.),

потреби у безпеці, соціальні (спілкування, взаємодія), потреби у досягненнях,

визнанні й вищі потреби (у самореалізації). Кожне бажання він співвідносить з

певним типом потреб, при неможливості досягнення або реалізації індивідом

потреби виникають конфліктні ситуації;

 побоювання – очікування перешкоди на шляху реалізації цілі. А.Т.

Ішмуратов вважав, що побоювання – це “негативні” інтереси, вони домінують над

“позитивними” інтересами, викликаючи негативні емоції і тим самим викривляючи

уявлення про дійсність, конфліктну ситуацію;

 мотиви – спонукання до вступу в конфлікт, пов’язані з задоволенням

потреб опонента, як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають

конфліктну активність суб’єкта

;

 інтереси являють собою усвідомлені потреби, що забезпечують

спрямованість на об’єкт конфлікту і сприяють реалізації конфліктної поведінки

опонента

Характерологічні передумови конфліктності особистості – це індивідуальні

стійкі властивості людини, що проявляються в особливостях темпераменту, рисах

характеру, самооцінці, у способах реагування на слова і вчинки людей і т. ін., які

викликають негативне відношення до людини, формуються під впливом

оточуючого середовища і є наслідком негативного виховання.

Характер особистості формується у процесі взаємодії темпераменту людини з

оточуючим середовищем, при цьому деякі якості, що задані від природи, беруться

під контроль свідомості, пом’якшуються, а деякі – посилюються, загострюються. Г.

Айзенк, спираючись на типологію І. Павлова і схему особистості К. Юнга, створив

типологію індивідних властивостей людини у вигляді ортогональної схеми:

інтроверсія – екстраверсія, нестійкість – стабільність

Нестабільність

тривожний чутливий

песимістичний оптимістичний

стриманий активний

тихий імпульсивний

Інтроверсія Екстраверсія

пасивний безтурботний

надійний життєрадісний

спокійний комунікабельний

обачливий ініціативний

Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999. - С. 236.

Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія: Навч. посіб. / За заг. Ред.. В.М.

Петюха, Л.В. Торгової. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 16.

Собчик Л.Н. Введение в психологию индивидуальности. – М.: ИПП-ИСП, 2000. – С. 31.

меланхолік холерик

флегматик сангвінік

Стабільність

Схема 7. Індивідуально-типологічні особливості по Г. Айзенку

Залежно від домінування тої або іншої характеристики виділяють наступні

типи особистостей:

Екстраверти – особистості, які потребують постійної стимуляції,

“підживлення” від зовнішнього середовища. Вони активні, безтурботні,

оптимістичні, товариські, відчувають потребу в контактах, вільно проявляють свої

емоції, схильні до ризику, прагнуть до нових вражень, мають тенденцію до агресії.

Інтроверти – особистості, які живуть в основному своїм внутрішнім світом, а

стимули для життєвої активності черпають зсередини. Вони сором’язливі, стримані,

спокійні, добре планують свої вчинки, контролюють емоції, цінують моральні

норми, проявляють вибірковість у контактах.

Емоційно нестійкі особистості характеризуються постійною емоційною

напругою, підвищеною чутливістю до невдач і помилок, невпевненістю в собі,

егоїстичністю, егоцентричністю, конфліктністю.

Емоційно стабільним притаманні емоційна врівноваженість, відсутність різких

коливань настрою, стресостійкість, комунікабельність.

Крайні прояви названих якостей дуже рідкі. Кожна особистість звичайно

займає позицію в діапазоні ближче до того або іншого полюса. Але залежно від

того, у якому ступені ці якості присутні в людині, визначені чотири класичних типа:

Холерик поєднує риси екстраверта та емоційної нестабільності. Це людина

уразлива, неспокійна, збудлива, імпульсивна, різка, активна, нестримана.

Сангвінік більшою мірою поєднує властивості екстраверта та емоційної

стабільності. Йому властиві: товариськість, відкритість, доступність, балакучість,

ініціативність, активність, оптимістичність. Їх контакти дещо поверхневі.

Флегматик поєднує властивості інтроверта й емоційної стабільності. Він має

наступні риси: схильність до роздумів, стриманість, миролюбство, врівноваженість.

У спілкуванні флегматики надійні друзі, які не схильні до зміни свого оточення,

можуть протистояти впливу сильних і тривалих подразників.

Меланхолік поєднав у собі риси інтроверта й емоційної нестійкості. До його

основних характеристик належать: замкнутість, песимізм, неврівноваженість,

похмурість, тривожність. У спілкуванні й взаємодії з іншими людьми меланхоліка

насторожує нова обстановка й нові люди, тому він часто усамітнюється.

Іноді у індивіда зустрічається надмірна виразність окремих рис характеру. Для

позначення цього К. Леонгард увів термін “акцентуація”. Особистості, що мають

акцентуацію характеру зазнають додаткових труднощів при взаємодії з іншими. А

окремі надмірно виражені риси характеру носять конфліктну спрямованість. Згідно

класифікації К. Леонгарда існують наступні типи акцентуації особистості

Таблиця 1.

Види конфліктної поведінки акцентуірованих особистостей

Тип

акцентуаці

Особливості спілкування

і поведінки

Риси,

що призводять до

конфлікту

Ситуації,

у яких можливі

конфлікти

Гіперти-

мічний

Підвищене тло настрою у

сполученні зі спрагою діяльності,

балакучість, потяг до лідерства,

ризику, ігнорування критики,

мінливість у інтересах.

Можливе вживання алкоголю,

наркотиків.

Схильність до

аморальних

вчинків,

несамокритичність,

необов’язковість,

надмірна

роздратованість.

Ситуації

монотонності,

самотності, суворої

дисципліни,

постійного

повчання.

Дистимічни

Замкнутість, зниження емоційних

проявів, слабкість вольових зусиль,

пригніченість настрою, низька

контактність, мовчазність,

схильністю фіксуватися на тіньових

сторонах життя, загострене

почуттям справедливості.

Конфліктів намагається уникати.

Контакти встановлює вибірково.

Пасивність,

песимістичність,

повільність,

труднощі у

спілкуванні.

Ситуації, у яких

потрібні активність,

зміна звичного

стилю діяльності.

Циклоїдни Характеризується періодичною У період підйому У період підйому

Леонгард К. Акцентированные личности. – К.: Выща шк., 1981. – 390 с.

й циклічною зміною настрою,

залежністю від зовнішніх подій.

Радісні події викликають спрагу

діяльності, балакучість; сумні -

пригніченість, сповільненість

реакцій і мислення; також часто

міняється їхня манера спілкування з

оточуючими людьми.

настрою – по

гіпертимічному

типу, у період

зниження – по

дистимічному.

настрою – по

гіпертимічному

типу, у період

зниження – по

дистимічному.

Емотивний Занадто чутливий і вразливий до

впливу оточуючих, відрізняються

глибиною переживань в області

тонких емоцій у духовному житті,

гуманністю, чуйністю, загостреним

почуттям справедливості.

Надмірна

чутливість,

слізливість.

Сварка з близькими

сприймається

трагічно.

Не терпить

несправедливості,

образ, хамської

поведінки.

Демонстрат

ивний

Підвищена здатність до

демонстративної поведінки, будь-

що намагається бути у центрі уваги.

Схильний до обману. Прощає собі

негативні вчинки.

Швидко пристосовується до

ситуації і людей, з якими

спілкується. Поведінка гнучка.

Егоїзм,

самовпевненість,

хвастливість,

схильність до

обману, інтриг і

провокації

конфліктів, при

цьому активно

захищається.

Ситуації

монотонності,

обмеження кола

контактів,

недооцінки його

заслуг, пониження

статусу (можливі

істерики).

Збуджений Підвищена агресивність,

похмурість ˝занудливість˝ при

контактах. Надмірна жестикуляція.

Можлива лестивість (як

маскування).

Часто вступає у суперечки, важко

знаходить контакт у колективі.

Схильний до правопорушень,

аморальної поведінки, зловживання

алкоголем.

Роздратованість,

вибуховість,

можливо

рукоприкладство,

жорстокість.

Ослаблений

контроль над

власними

потягами.

Незначний привід

може викликати

невротичний зрив.

˝Застряга-

ючий˝

˝Застрягає˝ на своїх думках і

почуттях. Не прощає образ.

Схильність до

афектів

Ситуації

несправедливої

Схильний до довготривалих

конфліктів, активний при

суперечках.

Чітко визначає коло друзів і

ворогів. Любить владу, намагається

всіх повчати.

(правдолюбство,

уразливість,

підозрілість,

ревнощі).

образи, перепони до

досягнення мети.

Педанти-

ний

Важкий на підйом, довго переживає

події, що травмують. У конфлікти

вступає рідко, але сильно реагує на

будь-які порушення порядку. На

роботі поводиться як бюрократ,

пред'являючи оточуючим багато

формальних вимог.

Формалізм,

інертність,

занудливість,

схильність

перекладати на

інших прийняття

важливих рішень.

Ситуації

підвищеної

особистісної

відповідальності за

важливу справу або

недооцінка його

заслуг.

Тривожно-

боязкий

Знижений фон настрою, боїться за

себе і своїх близьких, невпевнений

у собі.

Довго переживає невдачі, Постійно

сумнівається у своїх вчинках.

Рідко вступає у конфлікти.

Самокритичний, дружелюбний.

Схильність до

страхів, підвищена

боязкість і

лякливість.

Вразливість,

безпорадність,

нерішучість.

Протипоказання у

ситуаціях

спілкування:

залякування,

погрози,

несправедливі

звинувачення,

насмішки.

Екзальтова

ний

Великий діапазон емоційних станів.

Легко приходять у захват від

радісних подій і в повний розпач

від сумних, їм властива висока

контактність, балакучість, вони

часто сперечаються, але не

доводять справу до відкритого

конфлікту.

Занадто вразливий.

Схильність до

панічних реакцій.

Невдачі, сумні події

сприймаються

трагічно.

Інтровертов

аний

Недостатня комунікабельність,

спілкування тільки при

необхідності, підвищена чутливість.

Вступає у конфлікт при спробі

вторгнення у його внутрішній світ.

Поведінка часто не зрозуміла

оточуючим. Стриманий по

Впертість,

замкнутість.

Відстоювання

тільки своєї точки

зору.

Небажання

розуміти інших.

Їх неможна

позбавляти

любимої справи.

Безцеремонність і

грубість оточуючих

посилюють

замкнутість.

відношенню до інших, навіть до

близьких. Перебірливий у

контактах. Емоційно холодний.

Екстраверт

ований

Підвищена комунікабельність,

балакучість.

Не має своєї думки, несамостійний,

неорганізований. Накази керівника

виконує не роздумуючи.

Не схильний до лідерства.

Чутливий до

впливу оточуючих

та навіювання.

Схильний до

непродуманих

вчинків.

Їх не можна

залишати

самітними і

безконтрольними,

необхідно постійно

регламентувати їх

життя.

Узагальнюючи дослідження психологів, слід зазначити, що до

якостей особистості, що призводять до виникнення конфліктів

можуть бути віднесені:

 неадекватна самооцінка своїх можливостей і спроможностей, що може бути

як завищеною, так і заниженою (і в тому, і іншому випадку вона може суперечити

адекватній оцінці оточуючих);

 прагнення домінувати там, де це можливо і неможливо;

 консерватизм мислення, поглядів, переконань, небажання перебороти

застарілі традиції (що утруднює взаємодію з представниками старшого покоління);

 надмірна принциповість і прямолінійність у висловах і судженнях,

прагнення будь-що сказати правду в очі;

 визначений набір емоційних якостей особистості, серед яких провідними є

тривожність, агресивність, упертість, дратівливість.

Манери поведінки також відіграють важливу роль у розвитку конфлікту. Люди,

які вступають у спілкування, мають різні звички, рівні культури, правила поведінки.

Ці розбіжності можуть бути обумовлені рисами характеру, певним життєвим

досвідом, факторами, пов'язаними із процесом соціалізації особистості (її

соціальною роллю). Розрізняють певні типи конфліктної поведінки у залежності від

соціальних ролей. У своїй роботі “Спілкування з важкими людьми” Р. Брэмсон

виділив цілий ряд типів важких у спілкуванні людей:

 “агресивісти” постійно чіпляються до оточуючих, кажуть їм неприємні слова

і дратуються, якщо їх не слухають;

 “скаржники” завжди знайдуть причину щоб поскаржитися, при цьому вони

мало що роблять для рішення проблеми й не беруть на себе відповідальність;

 “мовчуни” спокійні й небагатослівні, ніхто не знає, що в дійсності вони

думають про оточуючих або що хочуть;

 “занадто покладисті” погодяться з вами з будь-якого приводу й пообіцяють

підтримку, однак слова у них часто розходяться зі справою. Вони не виконують

своїх обіцянок і не виправдують покладених на них надій;

 “вічні песимісти” завжди пророкують невдачу в справі й намагаються

сказати “ні”, оскільки завжди настроєні на поразку;

 “всезнайки” цінують тільки себе і вважають, що тільки вони знають істину в

останній інстанції. При цьому вони хочуть, щоб про ці “переваги” знали й інші.

Вони можуть діяти як “бульдозер”, що розштовхує всіх на своєму шляху зі своїми

“знаннями”.

Американський конфліктолог Д. Скотт додає до цього переліку важких у

спілкуванні людей ще ряд типів:

 “максималісти” хочуть чогось прямо тут і зараз, навіть якщо в цьому немає

необхідності;

 “потайливі” тримають усе в собі, не говорять про свої образи, а потім

раптово накидаються на вас, коли ви вважаєте, що все йде прекрасно;

 “безневинні брехуни” заметають сліди неправдою або серією обманів, так що

ви перестаєте розуміти, у що вірити, а у що – ні;

 “помилкові альтруїсти” нібито роблять вам добро, але в глибині душі

шкодують про це. Ви можете відчути це в інших обставинах або це може зненацька

виявитися у вигляді саботажу, спробі вернути подароване або вимоги компенсації.

Кожна людина може виявляти свій рівень поведінкової активності, крайні його

значення можуть збуджувати оточуючих і негативно впливати на соціально-

психологічний клімат колективу. У зв’язку з цим, А. Журавльов виділяє два крайніх

психологічних типи: