Берлач А.І., Кондрюкова В.В. Конфліктологія

Подождите немного. Документ загружается.

тип агресивної поведінки – він притаманний людям емоційно нестійким,

тривожним, що компенсують ці якості надмірною агресивністю; вони не

сприймають точку зору інших людей, не розуміють і не хочуть розуміти їхньої

поведінки;

тип поведінки жертви – він притаманний людям невпевненим у собі,

нерішучим, боязким, що провокують агресивну поведінку і відносини.

До суб’єктивних складових конфлікту належить і суб’єктивне сприйняття

конфлікту – це образ або сприйняття, яке не обов'язково відповідає дійсній

ситуації. Ці сприйняття людей можуть бути трьох видів:

 уява про самого себе,

 сприйняття інших учасників конфлікту,

 образ зовнішнього середовища, у якому розгортається конфлікт.

Саме ці образи, ідеальні картини конфліктної ситуації, а не сама об'єктивна

реальність є безпосередньою основою поведінки конфліктантів. До типових

спотворень сприйняття належать:

"Ілюзії власної шляхетності". У конфліктній ситуації людина нерідко вважає,

що є жертвою нападок злісного супротивника, моральні принципи якого дуже

сумнівні. У більшості конфліктів кожний з опонентів упевнений у своїй правоті і

прагненні до справедливого вирішення конфлікту, переконаний, що тільки

супротивник цього не хоче. У результаті підозрілість часто природним способом

виникає з існуючої упередженості. Кожний із супротивників бачить недоліки і

помилки інших, але не усвідомлює власних недоліків. Як правило, кожна з

конфліктуючих сторін схильна не зважати на зміст власних дій щодо опонента, але з

обуренням реагує на його дії по відношенню до себе.

"Подвійна етика". Навіть тоді, коли учасники усвідомлять, що однаково діють

один щодо одного, власні дії сприймаються кожним з них як припустимі й законні, а

дії опонента – як нечесні й недозволені.

"Все зрозуміло…". Дуже часто кожен з партнерів надмірно спрощує ситуацію

конфлікту, причому так, щоб це підтверджувало уявлення про гідність і

правильність його позиції і, навпаки, про неадекватність дій партнера.

Крім цього, до різноманітних непорозумінь, протиріч і конфліктів призводить й

необ’єктивне сприйняття (заниження або завищення) якостей інших людей або своїх

власних. Наприклад, якщо людина вважає що має високий авторитет і є

неформальним лідером у групі, а насправді, в очах колег він – пересічний член

організації. Ця розбіжність в оцінках може призвести до конфлікту.

Виділимо типові помилки, які часто призводять до необ'єктивних оцінок:

Ефект ореолу – помилка, що виникає при спробі зробити висновки про

внутрішні характеристики іншої людини по її зовнішніх ознаках. Суть її складається

в тому, що в умовах дефіциту інформації, поширюється загальне оціночне враження

про людину на сприйняття його вчинків і особистісних якостей. Наприклад, якщо

перше загальне враження про людину сприятливе, то й надалі його вчинки й риси

будуть переоцінюватися в позитивну сторону, а негативні моменти не будуть

помічатися. І навпаки, якщо первісне загальне враження негативне, то навіть

позитивні вчинки людини надалі або недооцінюються або зовсім не беруться до

уваги.

Ефект бумеранга – виникає, як правило, якщо підірвано довіру до джерела

інформації, якщо суб’єкт, що надавав тривалий час неправдиву інформацію, почав

викликати ворожість до себе в тих, хто її сприймав. У цих умовах, якщо джерело

інформації буде навіть говорити правду, можна чекати, що йому не повірять.

Ефект новизни – при сприйнятті й оцінці людьми один одного стосовно

незнайомої людини більше значимою є перша інформація, а стосовно знайомого –

остання, тобто більш нова інформація.

Ефект поблажливості – тенденція оцінювати себе й інших більш високо по

шкалі позитивних характеристик і більш низько по шкалі негативних якостей.

Логічна помилка – близька до ефекту ореолу. Суть її полягає у часто

повторюваному взаємозв'язку якостей особистості, про які вже відомо. Наприклад,

якщо людина високо оцінюється по шкалі агресивності, то їй приписується висока

оцінка і по шкалі енергійності. У цьому випадку якості особистості оцінюють,

виходячи з певних логічних побудов. Висока або низька оцінка дається виходячи з

того, що вона начебто логічно пов'язана з іншими.

Помилка соціального стереотипу. Соціальний стереотип — це відносно

стійкий і спрощений образ соціального об'єкта: групи, індивіда, явища. Його

наявність відіграє істотну роль в оцінці людиною інших людей і подій. Але

виникаючи в умовах обмеження інформації про об'єкт, він може бути й помилковим,

формувати помилкове уявлення про людей, ускладнюючи взаємодію між ними і

сприяючи розвитку конфлікту. Наприклад, якщо вважати, що вчитель завжди

“зануда”, а люди “кавказької національності” – всі бандити, то будь-яке спілкування

з цими категоріями осіб буде носити конфліктний характер.

Помилка центральної тенденції – виникає тоді, коли оцінювач усім дає

усереднені оцінки. У підсумку, наприклад, всі працівники в очах керівника

виявляються позбавленими індивідуальності, а конкретний внесок у спільну справу

знеособлюється.

Помилка привабливості й взаємної симпатії – полягає в тому, що через

симпатію до близької людини їй дається завищена оцінка, і навпаки. Із цією

помилкою зв'язана й інша – люди, які нас хвалять і люблять, часто користуються

взаємною любов'ю й нагороджуються завищеними оцінками.

Помилка близькості – проявляється, коли оцінюваний рівняється з іншими

людьми цього ж статусу й соціальної ролі.

Навички візуальної діагностики особливостей поведінки людей дозволяють

адекватно оцінювати конфліктність особистості й відрізняти конфліктні типі

поведінки. Аналіз цих даних і знання можливих помилок суб’єктивного сприйняття

конфлікту дає змогу прогнозувати конфлікти у різних ситуаціях і находити шляхи їх

оптимального розв’язання.

§ 2. Динаміка конфлікту

Кожний реальний конфлікт являє собою не одноразовий акт, а процес, що може

бути досить тривалим. У зв'язку з цим аналіз конфлікту припускає не тільки розгляд

його структури (статики), але й дослідження стадій і етапів розвитку (динаміки).

Кожен з етапів конфлікту має характерні риси, які дозволяють визначити позиції

протилежних сторін і тип відносин між ними.

Будь-якому конфлікту передує спірна ситуація (розбіжності сприйняття й

оцінок тих чи інших подій). Але не кожна спірна ситуація перетворюється в

конфлікт.

Передумовою для розгортання конфлікту є створення в соціальній системі

потенціалу напруженості, що матеріалізується в соціальних очікуваннях, позиціях

індивідів (чи груп), у їхніх соціальних діях. Таким чином, формується суб’єкт

конфліктної дії, здатний ініціювати конфліктну ситуацію

 Конфліктна ситуація - це ситуація прихованого або відкритого

протиборства двох або декількох учасників (сторін), кожний з яких має

свої цілі й мотиви, засоби й способи рішення особисто значимої проблеми.

Для переростання наявної суперечності в конфліктну ситуацію необхідні певні

умови:

 значимість ситуації для учасників конфліктної взаємодії;

 перешкода з боку одного з учасників досягненню цілей його опонентом

(навіть якщо це сприйняття суб'єктивне);

 перевищення рівня особистої чи групової терпимості до наявної перешкоди

хоча б в однієї зі сторін

Конфліктна ситуація є умовою виникнення конфлікту, але для цього

обов’язково потрібен привід (інцидент).

 Інцидент (привід) – це практичні дії учасників конфліктної ситуації,

які характеризуються безкомпромісністю вчинків і спрямовані на

обов'язкове оволодіння об'єктом загостреного зустрічного інтересу.

Інцидентом можуть виступати навіть дії третьої сторони.

Початок конфлікту визначають при одночасній наявності наступних умов:

перший учасник свідомо й активно діє на шкоду іншому учаснику;

інший учасник (опонент) усвідомлює, що ці дії спрямовані проти його

інтересів;

Бабосов Е.М. Кофликтология: Учебное пособие. 2-е изд., стереотип. - Мн.: Тетрасистемс, 2001. - С. 59.

Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія: Навч. посіб. /За заг. Ред.. В.М.

Петюха, Л.В. Торгової. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 11.



опонент починає відповідні дії проти першого учасника

Закінчення конфлікту може мати різні форми, але в будь-якому випадку

передбачає припинення дій учасників, спрямованих один проти одного.

Ми вже визначали, що конфлікт – це процес, який складається з певних етапів.

Динаміка конфлікту – це процес його змін.

Динаміку конфлікту можна представити у вигляді схеми (схема 8.), на якій

приведений варіант динаміки розвитку й вирішення конфлікту на прикладі

міжособистісного конфлікту

Загальна схема динаміки конфлікту складається з наступних стадій:

передконфліктна стадія;

стадія відкритого конфлікту;

післяконфліктна стадія.

Передконфліктна стадія починається з конфліктної ситуації, на якій вже

виникають всі основні елементи, що утворюють структуру конфлікту, тобто в

наявності основна база передумов для конфліктних дій, зокрема, певний об'єкт

можливого протистояння, наявність двох сторін, здатних одночасно претендувати

на цей об'єкт, усвідомлення однієї або обома сторонами ситуації як конфліктної. Але

це ще не конфлікт, а тільки рівноважний стан, обставина, що може передувати

протиборству (наприклад, робітникам підприємства тривалий час не виплачують

зарплату; адміністрація намагається знайти об'єктивні й, звичайно, тимчасові

причини; деякий час до пояснень адміністрації прислуховуються – працівники

сподіваються, що скоро зарплата буде виплачена; конфлікту ще немає, але зростає

напруженість, а з нею і готовності до відкритої боротьби за свої права).

Передконфліктна ситуація характеризується, тим, що створює реальну

можливість конфлікту. Але вона може бути вирішена й “мирним”, безконфліктним

шляхом, якщо умови, що призвели до неї, зникнуть самі по собі або будуть “зняті” у

результаті усвідомлення ситуації в якості передконфліктної. При відсутності цих

умов конфлікт переходить у відкриту стадію.

Громова О.Н. Конфликтология. Курс лекций. – М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем», 2001. – С. 52.

Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – С. 47.

Стадія відкритого конфлікту. Обов’язковою умовою перетворення

конфліктної ситуації у конфлікт є привід. Перша фаза конфлікту наступає після

інциденту. Ознакою переходу латентної стадії конфлікту у відкриту є перехід сторін

до конфліктної поведінки – активним діям учасників, які направлені на блокування

досягнення супротивником його цілей і здійснення своїх власних, цей процес

супроводжується наростанням агресивності. Однак навіть після інциденту

зберігається можливість вирішити конфлікт мирним шляхом, за допомогою

переговорів прийти до компромісу між суб'єктами конфлікту. І цю можливість варто

використовувати повною мірою.

Якщо після інциденту знайти компроміс і запобігти подальшому розвитку

конфлікту не вдалося, то за першим інцидентом випливають другий, третій і т.д.

Конфлікт вступає в наступний етап – відбувається його ескалація (наростання).

Схема 8. Динаміка розвитку і вирішення міжособистісного конфлікту

Протиріччя

старі або нові

Активна

життєва

позиція

Повне вирішення

конфлікту

Конфлікт

повністю не

вирішено

Конформізм

Часткове вирішення

конфлікту

Втрата сенсу

життя

Можливе скоєння

антисуспільних вчинків

Конфліктна

ситуація

 Ескалація конфлікту – це ключова, найбільш напружена його стадія,

коли відбувається загострення всіх протиріч між учасниками і

використовуються всі можливості для перемоги у протиборстві.

Відбувається мобілізація всіх ресурсів: матеріальних, політичних,

фінансових, інформаційних, фізичних, психічних тощо.

На цій стадії ускладнюються будь-які переговори або інші мирні способи

вирішення конфлікту. Емоції (тривога, гнів, страх, ненависть) часто заглушають

розум, логіка уступає почуттям. А.Т. Ішмуратов вважав, що емоції не просто

супроводжують конфлікт, вони є його внутрішнім стрижнем, керують ним і

заважають керувати конфліктом учасникам

. Головне завдання полягає в тому, щоб

нанести як можна більше шкоди супротивникові. Тому на цій стадії можуть

змінитися причини й основна мета конфлікту, з’явитися нові причини, цілі, ціннісні

орієнтації і т. ін. Розвиток конфлікту отримує спонтанний некерований характер.

На етапі ескалації конфлікту можливо:

Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода: основи когнітивної теорії конфліктів. – К.: Наук. думка, 1996. – С. 113.

Повне вирішення

протиріч

Конфлікт

Протиріччя, що

виникають у

процесі

міжособистісного

контакту

Конфліктна

ситуація

Часткове

вирішення

протиріч

Створення образа ворога. Це один з найважливіших моментів етапу розвитку

конфлікту. Він починає формуватися ще на його ранній стадії, але поки немає

протидії, поки погрози не реалізовано, образ ворога носить опосередкований

характер. Дуже яскраво він проявляється у період ескалації і поступово витісняє

об’єктивний образ, створюючи додаткові соціально-психологічні й ідеологічні

фактори згуртованості групи, організації або суспільства. Учасники конфлікту

усвідомлюють, що вони борються не тільки за свої власні інтереси, а й за країну,

народ, за вищу мету, що є стрижнем об'єднання групи. При наявності образа ворога

предмет протистояння отримує об'єктивний, а не особистісний характер, і це, по

зауваженню Г. Зиммеля, сприяє загостренню боротьби.

Зростання емоційної напруги. Виникає як реакція на зростання загрози

можливого збитку; зниження керованості протилежною стороною; неможливість

реалізувати свої інтереси в бажаному обсязі за короткий час; опір опонента

Демонстрація сили й загроза її застосування. Це наступний важливий елемент і

характеристика ескалації конфлікту. Одна зі сторін конфлікту (або обидві), з метою

залякування супротивника, постійно намагаються показати, що мають більші сили і

ресурси. При цьому кожний сподівається, що така його позиція приведе до

капітуляції супротивника. Часто цей прийом реалізується через оголошення різного

роду ультиматумів іншій стороні. У психологічному плані демонстрація сили або

загроза її застосування пов'язана з нагнітанням емоційної напруженості, ворожнечі й

ненависті до супротивника.

Спроба захиститися. Природною реакцією на демонстрацію сили й загрозу її

застосування є спроба захиститися. Але, як відомо, кращий спосіб захисту – напад.

Тому погроза силою найчастіше провокує насильство й подальшу ескалацію

конфлікту.

Застосування насильства. Це самий останній аргумент у суперечці і його

застосування свідчить про те, що почалася вища фаза розвитку конфлікту. Мова йде

не тільки про фізичне насильство, маються на увазі будь-які його види: економічне,

політичне, моральне, психологічне (наприклад, психологічним насильством

Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999. – С. 268.

вважається, якщо начальник у відповідь на справедливу критику примушує

підлеглого звільнитися “за власним бажанням”; якщо в засобах масової інформації

постійно пропагуються жорстокість, убивства – це насильство над духовним миром

людини).

Втрата первісного предмета розбіжностей. Полягає в тому, що протиборство,

яке почалось через спірний об’єкт, переростає в більш глобальне зіткнення, у

процесі якого первісний предмет конфлікту вже не грає основної ролі. Конфлікт

стає незалежним від причин, що його викликали, і продовжується після того, як

вони стали незначними

Тенденція до розширення й поглиблення конфлікту. Конфлікт не існує в

постійних рамках і в одному стані. Почавшись в одному місці, він починає

“розповзатися”, охоплювати нові сфери, території, соціальні рівні й навіть країни

(наприклад, виробничий діловий конфлікт, що розпочався між двома членами

організації, надалі може охопити соціально-психологічну, ідеологічну сфери,

перейти з міжособистісного рівня на міжгруповий і т. ін.).

Остання фаза відкритого періоду конфлікту – завершення конфлікту. Вона

означає будь-яке його закінчення і може виражатися в корінній зміні цінностей

суб'єктів протиборства, появі реальних умов припинення конфлікту або сил, здатних

це зробити. До основних форм завершення конфлікту належать: згасання,

розв'язання, урегулювання, усунення, переростання в інший конфлікт.

Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999. – С. 269-270.

Схема 9. Основні форми завершення конфлікту

Згасання конфлікту – це тимчасове припинення протидії за збереження

основних ознак конфлікту: суперечностей і напружених відносин. Конфлікт

переходить з явної форми у приховану. Зазвичай це відбувається в результаті:

 виснаження ресурсів обох сторін;

 втрати мотиву до боротьби, зниження важливості об'єкта конфлікту;

 переорієнтації мотивації опонентів.

Розв’язання конфлікту – це спільна діяльність його учасників, спрямована на

припинення протидії і на вирішення проблеми, що призвела до зіткнення.

Урегулювання конфлікту відрізняється від розв'язання тим, що в усуненні

суперечностей бере участь третя сторона (як за згодою сторін, так і без їхньої згоди).

Усунення конфлікту – це такий вплив на нього, у результаті якого ліквідуються

структурні елементи конфлікту. Усунення конфлікту можливе наступними

способами:

вилученням із конфлікту одного з опонентів постійно (наприклад, звільнення з

роботи, перевід) або на деякий час (наприклад, відрядження, відпустка);

усунення об'єкту конфлікту (наприклад, посада, за яку сперечались,

скорочена);

усунення дефіциту об'єкта конфлікту (наприклад, премію виділяють всім

працівникам в однакових пропорціях).

Переростання в інший конфлікт відбувається, коли у відносинах сторін

Завершення

конфлікту

Самостійно

опонентами

Переростання в

інший конфлікт

Втручання

третіх осіб

Згасання

конфлікту

Урегулювання

конфлікту

Усунення

конфлікту

Розв’язання

конфлікту