Берлач А.І., Кондрюкова В.В. Конфліктологія

Подождите немного. Документ загружается.

розробка нових методів теоретичних

і прикладних досліджень в галузі

конфліктології;

розробка методик розв’язання

різних видів конфліктів і т. ін.

рекомендацій по вибору

стиля поведінки у конфлікті;

розробка соціально-психологічних

основ профілактики конфліктів у

різних колективах;

розробка практичних рекомендацій по

веденню переговорів і т. ін.

Схема 1. Завдання конфліктології

Методологічні засади конфліктології обґрунтовані роботами вчених в галузях

соціології, психології, філософії.

 Методологія – це система принципів і способів організації і побудови

теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему.

Погляди спеціалістів на структуру методології різноманітні.

Загальноприйнятим є виділення кількох рівнів методології.

Схема 2. Структура методологічного знання

Рівень філософської методології – це загальний спосіб пізнання реальної

дійсності, який спирається на діалектику і гносеологічні принципи (принципи

загального зв’язку, системного підходу, єдності теорії і практики і т. ін.).

Рівень загальнонаукової методології – вирішує, спираючись на філософську

методологію, загальні для даної наукової дисципліни проблеми, виділяючи при

цьому свої основоположні ідеї.

Структура

методологічного знання

рівень філософської

методології

рівень конкретно-

наукової методології

рівень загально-

наукової методології

рівень процедур

і методик дослідження

Рівень конкретно-наукової методології – це сукупність принципів і теорій, які

застосовуються для конкретної галузі тої чи іншої науки.

Рівень процедур і методик дослідження – визначає вимоги, що повинен

враховувати спеціаліст-конфліктолог, у випадку використання будь-якого методу чи

процедури при вивченні конкретного явища.

Основу для побудови системи знань про конфлікт, для викладення науки

конфліктології складають принципи. У відповідності до загальних принципів

наукового дослідження формується категоріальний апарат будь-якої науки, у тому

числі й конфліктології.

 Принцип – це засіб пізнання дійсності, він визначає методологічну

вимогу, яка ставиться до пізнання, своєрідне правило здійснення

пізнавальних операцій.

Велике значення для конфліктології мають наступні загальні принципи:

Принцип конкретно-історичного підходу - це принцип діалектики, що

застосовується як при дослідженні явищ природи і суспільства, так і при вивченні

свідомості й мислення людини. За його допомогою прослідковується поетапний

розвиток конфліктної ситуації і зміни у поведінці сторін-конфліктерів з

урахуванням обставин і умов, що склалися й інших факторів.

Принцип розвитку – це філософський принцип, суть якого полягає у визнанні

безперервної зміни, перетворення й розвитку всіх предметів і явищ дійсності,

їхнього переходу від одних форм і рівнів до інших. Цей принцип вимагає вивчати

конфлікти та особистості, що приймають у ньому участь, в їх розвитку, в динаміці.

Принцип загального зв’язку – це філософський принцип, що вимагає, вивчаючи

соціальні явища, брати до уваги не окремі факти, а всю сукупність фактів, що мають

відношення до цього соціального явища. Важко говорити про розуміння суті

конфліктної ситуації, не можна прогнозувати її подальший розвиток, якщо не

визначені: цілі, цінності, інтереси особистостей, що приймають участь у конфлікті;

характер їх взаємовідносин з оточуючими людьми; їх потреби і можливості їх

задоволення; їх взаємозв’язок з середовищем і т. ін.

Принцип системності вимагає трактування всіх явищ як внутрішньо зв'язаних

компонентів цілісної системи, природної, соціальної, психічної. Цей принцип у

конфліктології дозволить встановити механізм визначального впливу соціального

середовища (його особливостей) на конфліктну поведінку окремих особистостей,

або виникнення конфліктів у групах, колективах тощо.

Принцип детермінізму – це загальний методологічний принцип психології, що

встановлює обумовленість всіх явищ дією тих або інших причин, тобто принцип

причинно-наслідкових зв'язків всіх явищ дійсності. У застосуванні до

конфліктології це означає, що соціальне оточення (макросередовище і

мікросередовище) робить визначальний вплив на свідомість як окремої особистості,

так і окремої групи, тобто змінюючи економічні, політичні, соціальні, духовні умови

життя людини, ми можемо добитися необхідних змін в її поведінці.

З успішним застосуванням цих принципів пов'язані перспективи подальшого

розвитку науки про конфлікт, удосконалення її теорії і практичного застосування.

Якщо сучасна теорія конфлікту є результат тривалого процесу пізнання, то її

методологія є сукупністю способів досягнення й побудови цього знання, його

подальшого розширення й поглиблення.

Зазначені дослідницькі принципи носять загальнонауковий характер, їх можна

застосовувати в будь-якій сфері наукової діяльності, оскільки вони визначають

встановлені на філософському рівні універсальні властивості природної і соціальної

дійсності. Але кожна з безлічі нині існуючих наук має справу не з усією дійсністю, а

з якоюсь її стороною або частиною. Тому кожна наука на основі загальнонаукових

принципів виробляє власну методологію, характер якої диктується специфікою її

змісту. Конфліктна взаємодія є однієї зі сфер соціального життя, тому його

дослідження припускає розробку конфліктологією спеціальної, власно-наукової

методології, тобто таких процедур дослідження, які диктуються соціально-

психологічною природою її об'єкта і своєрідністю її предмета.

Методологія науки про конфлікт містить у собі цілий комплекс конкретно-

наукових прийомів дослідження, які у свою чергу переломлюються в безліч

спеціальних процедур – методиках одержання наукових даних. Ця методологія має

різні рівні – філософський, загальнонауковий, власно-науковий і являє собою

цілісну систему методів і прийомів.

 Метод – це спосіб досягнення мети, вирішення конкретного завдання,

сукупність прийомів практичного чи теоретичного пізнання дійсності.

 Методика – це система методів і процедур, яка застосовується у певній

діяльності, конкретна модель дослідження, що визначається характером

об’єкта вивчення, цілями і завданнями, зовнішніми обставинами й т. ін.

В конфліктології існує багато методів, за допомогою яких вивчаються різні

види конфліктів. Анцупов А.Я. і Малишев А.А. виділяють декілька підходів, які

дозволяють визначити найбільш доцільні психологічні методи, до яких належать

Експериментальне конструювання конфліктної ситуації, що відбувається, у

більшості випадків, у лабораторних умовах. Але цей підхід пов’язано з певними

труднощами організаційного характеру, тому що в лабораторних умовах дуже важко

змоделювати мотивацію, що характерна для реального міжособистісного конфлікту.

Визначення за допомогою тестів, різноманітних особистісних опитників і

соціометричного методу схильності особи до агресивної чи конфліктної поведінки,

підвищення рівня напруженості у групі, наявність мікрогруп з негативною

спрямованістю тощо. Недолік цього підходу пов'язаний з суб’єктивністю отриманих

результатів, тому що кожна людина намагається показати свої кращі форми

поведінки (а не ті, що є в дійсності).

Ретроспективний опис конфліктних ситуацій, що мали місце у минулому, що

дозволяє відтворити соціально-психологічну картину конфлікту, причину

конфлікту, його учасників тощо. Дуже важливим в цьому підході є врахування

джерела, що дає опис конфлікту, його особистісних позицій і відносин до

конфліктної ситуації.

До основних методів конфліктології, що забезпечують найбільш повну базу

даних про конфліктну взаємодію, її учасників, причини і результати належать:

 структурно - функціональний;

процесуально - динамічний;

метод типологізації;

Анцупов А.Я., Малишев А.А. Введение в конфликтологию. Учеб. пособие. – К.: МАУП, 1996. – С. 28 – 29.

прогностичний;

дозвільний.

Кожний із зазначених методів має свої особливості:

Структурно-функціональний метод сприяє виявленню основних елементів

конфліктної взаємодії і визначенню ролі кожного з них. Для структурного підходу

характерний розгляд явища в статиці, тобто в стані спокою. Перевага цього методу в

тім, що він допомагає знайти деякі стійкі складові навіть у такому рухливому явищі,

як соціальний конфлікт. Сукупність таких компонентів, як об'єкт конфлікту, склад

його учасників, рівень напруженості конфліктної взаємодії й т. ін. і утворюють

структуру конфлікту, а роль, що виконується цими елементами є їхня функція в

конфлікті. Виявлення структурних елементів і їхніх функцій у конфлікті є

найважливішою передумовою його успішного регулювання. Слабке місце цього

методу – статичний розгляд соціальних явищ.

Процесуально-динамічний метод дослідження конфлікту, з огляду на

динамічну, плинну природу цього соціального явища, дозволяє поглибити

дослідження конфлікту. Найважливіший інструмент процесуального аналізу –

визначення основних етапів або стадій розвитку конфлікту. Динаміка конфлікту

може виразитися як у вигляді його ескалації, так і в напрямку зниження, розрядки

напруженості.

Типологізація – ефективний метод соціально-психологічного аналізу. Виходячи

з філософських категорій загального, особливого і одиничного, цей метод

забезпечує угруповання, класифікацію як видів конфліктних особистостей, так і

форм конфліктної взаємодії. Типологізація сприяє не тільки визначенню характеру

різних типів конфліктів, але й більше глибокому з'ясуванню їх стійких, сутнісних

ознак, що проявляються в різноманітті форм соціального протистояння. Метод

типологізації служить сполучною ланкою емпіричного, конкретно-соціологічного й

теоретичного рівнів дослідження, що забезпечує пошук загального в особливому й

одиничному.

Прогностичний метод дає можливість передбачення, прогнозування можливого

майбутнього того чи іншого явища. Прогнозування відрізняється від утопічних

фантазій тим, що спирається на результати попереднього глибокого структурного,

генетичного й типологічного аналізу. Наукове прогнозування виходить із визнання

імовірного характеру суспільного розвитку й необхідності у зв'язку із цим обліку

ряду можливих альтернатив у розвитку конфлікту. Описуючи можливі варіанти

розвитку конфліктної взаємодії, прогностичний метод разом з тим визначає

оптимальні шляхи й засоби врегулювання конфлікту. Прогнози можуть бути

розділені на коротко-, середньо- і довгострокові. Прогнозування може

використовувати методи експертних оцінок, математичне моделювання й інші.

Дозвільний метод (метод регулювання конфліктів) включає в себе сукупність

прийомів і засобів вирішення конфліктів. У рамках цього методу розглядаються

основні стратегії і тактики улагоджування конфліктів. До числа таких стратегій

відносять стратегії відходу від конфлікту, його силового придушення, а також

стратегія компромісу і взаємних поступок, що найбільш часто використовуються в

демократичних країнах.

За допомогою перших трьох методів конфліктологією вирішуються

пояснювальні завдання, прогностичний метод забезпечує передбачення можливого

розвитку й результатів конфлікту, дозвільний метод націлений на практичні

завдання – управління конфліктом.

Вся сукупність зазначених основних методів конфліктології становить її

методологічну стратегію, реалізація якої припускає використання цілого арсеналу

конкретних методик і процедур, які становлять тактику конфліктологічного

дослідження. У зв'язку із соціально-психологічною природою конфлікту цей

інструментарій конфліктології багато в чому збігається з дослідницькими

процедурами, які застосовуються соціологією та психологією. До числа соціально-

психологічних методів, що активно використовуються конфліктологією, відносяться

спостереження й самоспостереження, усне і письмове опитування, тестування,

природний і лабораторний експеримент, математичне й логічне моделювання тощо.

Дайджест

З метою виявлення кількісних і якісних тенденцій у дослідженнях проблеми

соціального конфлікту в різних галузях знань колективом вчених (Анцупов А.Я.,

Малишев А.А.) було проведено бібліографічний пошук і аналіз видань по даній

проблемі в 9-ти наукових дисциплінах: біології, мистецтвознавстві, математиці,

педагогіці, політичних науках, правознавстві, психології, соціології і філософії.

Всього було виявлено 1206 джерел, в яких досліджувалась проблема конфлікту.

Філософія 10

Правознавство 66 Математика 36

Соціологія 18

Політичні науки 17

Мистецтвознавство 105

Психологі

Педагогіка 89 Соціобіологія 95

Аналіз даних свідчить, що найбільша кількість публікацій належить психології

(30 % від загального числа книг, дисертацій, брошур, статей), соціології (15 %) і

політичним наукам (14 %).

Завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення предмету й об’єкту конфліктології. Поясніть різницю між

ними.

2. Що складає методологію науки про конфлікт?

3. У яких формах збереглися ранні уявлення про конфлікт (до ХV ст.)?

Приведіть приклади.

354

106

180

175

4. Письмово охарактеризуйте природу конфлікту в епоху Середньовіччя.

5. Визначте два підходи до розуміння природи соціального конфлікту у ХVІІ –

IX ст.

6. Письмово охарактеризуйте концепцію соціального конфлікту К. Маркса.

7. Письмово охарактеризуйте особливості концепції Г. Зиммеля.

8. У чому суть концепції позитивно-функціонального конфлікту Л. Козера?

9. Визначте принципи, які покладені в основу концепції конфліктної моделі

суспільства Р. Дарендорфа?

10. Письмово охарактеризуйте етапи становлення вітчизняної конфліктології?

FAQ

Питання: На які концепції людської природи спирається сучасна

конфліктологія? Чиї ідеї покладені в основу цих концепцій?

Відповідь: Сучасна конфліктологія, використовуючи ідеї класичної філософії

та психології, спирається на дві основні концепції людської природи.

Згідно першої, послідовники ідей Ж.-Ж. Руссо, К. Маркса, стверджують, що

людина – є істотою раціональною, а сплески агресії й жорстокості виникають як

реакція на життєві обставини. На їхню думку, людська свідомість і психіка

формуються при житті під впливом конкретних соціальних умов. Вони вважають,

що реформи та удосконалення соціальних інститутів обов’язково призведуть до

знищення конфліктів і воїн.

Згідно другої, проголошується споконвічна ірраціональна природа людини, для

якої насильство й агресія є природними. Прихильники ідей Т. Гоббса, Ф. Ницше, 3.

Фрейда розглядають агресивні прояви у поведінці людини не як патологію, а як

природний стан. На їхню думку, прагнучи до вічного миру, людство неминуче

вертається до війни.

Питання: Чи змінювались характеристики конфлікту з його історичним

розвитком?

Відповідь: Історичний розвиток конфлікту суттєво вплинув на зміни його

характеристик. По-перше, людина почала виділятися із спільноти, зросла міра

суб’єктності особистості. По-друге, стали виділятися нові об’єкти конфлікту: крім

матеріальних предметів ними стали й духовні цінності. По-третє, зросла кількість

способів розв’язання конфлікту. В-четвертих, у суб’єкта з’явилось право на

конфлікт (з часом, таке право з’явилось навіть у дитини).

Таким чином, ріст суб’єктності призводить до росту потенційних конфліктів.

Чим більше особистість відрізняється від інших особистостей, тим більше

можливостей у неї вступити з ними у конфліктну взаємодію.

Підсумковий тест навчального модуля 1.

1. Конфліктологія як наука виникла:

а) у середньовіччі;

б) у другій половині XIІІ – на початку XIX ст.;

в) разом з виникненням людства;

г) у ХХ ст.

2. Песимістичний підхід до розуміння природи соціального конфлікту

передбачає:

а) “війну всіх проти всіх”;

б) застосування державного насильства;

в) нерівність людей щодо володіння майном;

г) поглинання особистості селянською громадою.

3.!Згідно оптимістичного підходу до розуміння природи соціального

конфлікту:

а) конфлікт – це невід’ємна умова суспільного життя;

б) протиборство є “батьком усього і царем усього”;

в) ворожі сутички своїми важкими наслідками примусять людей жити в мирі;

г) інструментом відновлення природних для людей відносин миру стане

демократична держава, що спирається на виховні засоби.

4.!Кому належить термін “соціологія конфлікту”?

а) К. Марксу;

б) Г. Зиммелю;

в) Е. Фромму;

г) Т. Парсонсу.

5.!Кому належить ідея про позитивне значення конфлікту при наявності

відповідних умов?

а) Г. Спенсеру;

б) Т. Гоббсу;

в) Ж.-Ж. Руссо;

г) Г. Зиммелю.

6.!Хто вперше висловив припущення, що у конфлікті приймають участь не дві,

а три сторони?

а) Р. Дарендорф;

б) Г. Зиммель;

в) К. Маркс;

г) Р. Парк.

7. Хто у своїх роботах замінює термін “конфлікт” на категорію

напруженості?

а) Е. Берджесс;

б) А. Смолл;

в) Т. Парсонс;

г) Е. Мейо.

8.!Кому належать перші рекомендації керівникам промислових підприємств?

а) Л. Козеру;

б) К. Юнгу;

в) Е. Мейо;

г) З. Фрейду.

9.!У який час панувала “теорія безконфліктності”?

а) у середньовіччі;

б) у проміжок часу між першою і другою світовими війнами;

в) у радянський період;

г) це сучасна теорія, що панує і у наш час.