Берлач А.І., Кондрюкова В.В. Конфліктологія

Подождите немного. Документ загружается.

оригінальна тестова методика визначення схильності людей до одного зі способів

поведінки в конфліктній ситуації: уникання або відхід від конфлікту; суперництво

або силовий метод; пристосування або метод однобічних поступок; компроміс або

взаємні поступки; співробітництво або досягнення взаємовигідного рішення;

 теорія і практика переговорного процесу (Д. Прюітт, Д. Рубін, Р. Фішер, У.

Юрі) починає формуватися як самостійний напрямок прикладної психології на

рубежі 60 – 70 років. До її завдань відносяться: вивчення умов, які призводять до

необхідності застосування переговорів; вивчення самого переговорного процесу,

його технології тощо.

 Психологія внесла вагомий вклад у розвиток і становлення науки

конфліктології.

 На даний час можна визначити, що загальний розвиток конфліктології

здійснюється за наступними напрямками: філософсько-соціальним, що

охоплює загальні тенденції розвитку конфліктів на макрорівні;

організаційно-соціологічним, що вивчає причини, функції і динаміку

конфліктів й тісно переплітається з управлінськими дисциплінами;

індивідуально-психологічним, що з'ясовує психофізіологічні особливості й

характеристики окремих особистостей, їхню поведінку в конфлікті тощо.

§ 4. Конфліктологія й правознавство

Не можна не відмітити, що у становленні конфліктології зіграли певну роль й

інші науки, які досліджували деякі специфічні форми конфліктної взаємодії. До

їхнього числа відносяться: історія, педагогіка, політологія, військові науки,

правознавство, економічна теорія, теорія управління й деякі інші. З релігійних

позицій цю проблему розглядає сучасна теологія (богослов’я). Створюються

математичні моделі конфліктних ситуацій.

Особлива роль серед наук, що тісно пов’язані з конфліктологією, належить

правознавству, що в останні роки активно прагне “побачити конфлікт очами

юриста”.

Важлива роль правових наук у дослідженні конфлікту пов'язана з тим, що ці

науки визначають, що повинно відбуватися, якщо зіштовхуються права декількох

осіб або організацій, які для юриспруденції є суб'єктами правовідносин, фізичними

або юридичними особами. Конфлікт між юридичними особами найчастіше

вирішується саме юридичним шляхом. Ситуація з фізичними особами може бути

більш різноманітною. Але учасник будь-якого конфлікту при певному розвитку

подій може стати предметом впливу правоохоронних органів, тобто може з

учасника звичайного конфлікту перетворитися в учасника цивільного або карного

процесу як позивач, відповідач, потерпілий, обвинувачуваний або свідок. Нерідко,

почавшись поза правовим полем, конфлікт перетворюється в правовий і, таким

чином, попадає в сферу дії той або іншої галузі права (наприклад, сімейна сварка

може перерости в карний злочин, якщо один із суб’єктів застосовує фізичне

насильство).

У числі основних проблем, розглянутих правознавством, можна виділити:

1. Міжнародно-правові аспекти (Анісімова Л.Н., Арцібасов І.Н., Блищенко І.П.,

Єгоров С.А., Полторак О.І.. Пушмина Е.А., Чехарина Ю.Е. й інші) – вивчають

закономірності виникнення і розвитку міжнародних конфліктів, можливі тенденції

розвитку відносин між державами. Конфліктні взаємовідносини при цьому

розглядаються з точки зору міжнародного права, визначають проблеми мирного

розв’язання й урегулювання міжнародних і міжнаціональних конфліктів.

2. Конфлікти в діяльності правоохоронних органів (Андросюк В.Г., Баєв О.Я.,

Казміренко Л.І.. Олійник А.Н. й інші). Виділяють окремі напрямки розгляду

проблем, які стосуються певних видів правоохоронної діяльності: конфлікти в

діяльності слідчого, оперуповноваженого карного розшуку, інспектора

Державтоінспекції тощо. Крім цього, конфліктологія як галузь науково-прикладної

психології, застосовується для підготовки працівників органів внутрішніх справ і

має на меті формування у них системних загальнотеоретичних знань, практичних

навичок і умінь щодо визначення основного змісту поняття конфліктів, які

відбуваються у практичній діяльності органів внутрішніх справ і обумовлені

професійно-функціональним змістом останньої. Наприклад, при вивченні

адміністративного права і адміністративної діяльності з питаннями конфліктології

пов’язані дії по припиненню адміністративних порушень особами, від яких можна

очікувати різних видів непокори й протидії; спілкування з громадянами при

вирішенні різних питань; вплив на правопорушників за допомогою психологічних

методів; припинення агресивних або загрозливих дій невеликих груп людей і т. ін.

При вивченні питань профілактики правопорушень необхідність урахування

конфліктологічного аспекту є при вивченні: осіб, схильних до правопорушень, їхніх

індивідуальних особливостей, пристрастей, способу життя, факторів, що впливають

на їхню поведінку; субкультури, внутрішньої організації функціонування

молодіжних груп, що порушують суспільний порядок; взаємин у сім’ях важких

підлітків, впливу батьків на підлітків; питань ефективності правової пропаганди,

правового виховання населення й ін.

3. Правові норми розв’язання трудових конфліктів. На даний час перед

правовими науками стоїть важливе завдання щодо розробки і створення такого

механізму правового регулювання, який би забезпечив надійну гарантію реалізації

трудових прав, але ефективність норм залежить не тільки від теоретично

обґрунтованого і практично аргументованого їх вибору і закріплення в чинному

законодавстві, а також від правильного застосування їх на практиці.

На жаль сучасне національне трудове законодавство має безліч недоліків і

прогалин. Проаналізувавши судову практику і звернувши увагу на питання, з яких

найчастіше виникають трудові спори, можемо зробити висновок, що існує цілий ряд

проблем, які потребують вирішення. Зокрема такі питання як обмеження прав

працівників в порівнянні із роботодавцем, проблеми пенсійного забезпечення

окремих категорій працівників, проблематика застосування трудового договору і

контракту і багато інших проблемних питань.

Дуже часто на практиці зустрічаються трудові конфлікти (спори), пов’язані з

відшкодуванням шкоди. Наприклад, у діяльності професійних водіїв така шкода

спричиняється досить часто і виражається у значних сумах. Як правило, шкода виявляється у

пошкодженні транспортних засобів під час дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), а

також пошкодження іншого майна і/або спричинення шкоди життю і здоров'ю громадян.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі,

організації під час виконання трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду,

несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого

середнього місячного заробітку. Щодо інших випадків, зокрема, повної матеріальної

відповідальності, вони є виключенням із загального правила, і далеко не всі з них можуть

бути віднесені до найпоширеніших категорій працівників, як-то, наприклад, водіїв.

Відповідно до ст. 134 КЗпП України повна матеріальна відповідальність настає у випадку

укладення договору про повну матеріальну відповідальність. Але оскільки посада водія не

входить до переліку посад, на яких відповідні нормативні документи дозволяють укладати

договір про повну матеріальну відповідальність, цей випадок водіїв не стосується. Як і

випадок отримання матеріальних цінностей під звіт.

Виникає ситуація, коли роботодавцю для того, щоб повернути кошти і отримати

відшкодування заподіяної шкоди, вигідніше представити, що у діях водія був склад злочину,

передбачений ст. 286 КК України, тому що лише у цих умовах він має можливість якось

відшкодувати спричинену шкоду.

До того ж виникають певні проблеми при відшкодуванні шкоди третім особам, зокрема

потерпілим під час ДТП, що сталася з вини найманого водія: відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК

України роботодавець має відшкодувати шкоду, завдану з вини працівника під час

виконання ним трудових обов'язків. Але відповідальність працівника обмежена розмірами і

випадками вказаними в ст. 1191 ЦК України.

І, нарешті, найголовніша проблема у цій сфері – антиконституційність становища, яке

склалося із матеріальною відповідальністю працівника: відповідно до ст. 24 Конституції

України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Наведеній конституційній нормі прямо суперечить ситуація, за якої особа, котра

безпосередньо спричинила шкоду й є у цьому винною, відповідає абсолютно різним чином

залежно від того, чи спричинена ця шкода під час виконання трудової функції, чи

знаходиться дана особа у трудових відносинах із тим, кому спричинено шкоду, або іншими

особами.aВідповідно до ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння,

які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Жодних виключень щодо

майнової відповідальності конституційна норма не містить. За таких умов перекладення

майнової відповідальності перед третіми особами із працівника, який безпосередньо вчинив

правопорушення, на роботодавця, який ніяких правопорушень, укладаючи трудову угоду із

цим працівником та передаючи йому транспортний засіб, не вчинив, є також

антиконституційним.

Вочевидь, що зазначена сфера правовідносин потребує реформування і приведення

законодавства у відповідність із Конституцією України.

 Конфлікт досліджується з різних позицій багатьма науками, а

конфліктологія узагальнює й інтегрує їхні висновки. Вона є наукою, що

перебуває на стику філософії, соціології, психології, юриспруденції й ряду

інших наук. Саме тому конфліктологію ми можемо назвати комплексною

дисципліною, що вимагає відповідного підходу до її вивчення.

§ 5. Формування вітчизняної школи конфліктології

У Радянському Союзі конфліктологія довгий час зовсім не отримувала

визнання. Це було пов'язане з теорією безконфліктності, що панувала в радянський

період. Під прикриттям цієї теорії реально існуючі в країні гострі конфлікти

приховувалися, заганялися усередину.

Необхідно відмітити, що певні підстави для соціалістичної ідеології були, тому

що тоталітарне суспільство (яке існувало на той час) відрізняється від

демократичного меншою свободою, а відповідно й меншою конфліктністю. Тобто в

тоталітарному суспільстві конфлікт як нормальна форма взаємодії між людьми

існувати не може і це поширюється не тільки на політику, але й на економіку,

культуру тощо.

 Відношення до конфліктів у тоталітарному й демократичному

суспільствах прямо протилежне: у першому – вони розглядаються як

аномальне явище, у другому – як невід’ємна сторона взаємодії між

людьми.

Однак, приховувати безліч соціальних конфліктів, що проявлялися у політиці,

економіці, побуті ставало все складніше, оскільки згодом вони ставали

різноманітніше і гостріше. Тому з середини 50-х років, коли теорія конфлікту стала

однією з пануючих парадигм у західній соціології, в радянській літературі все-таки

стали з’являтися перші дослідження з проблем соціального конфлікту. У 1948 –

1952 рр. у журналі “Театр” пройшла дискусія про доцільність розгляду конфлікту в

художньому творі. Відповідь була одностайною: “Бути”. Але в цілому західна теорія

конфлікту в радянській літературі оцінювалась дуже негативно.

На початку 80-х років деякі радянські соціологи почали визнавати певні

досягнення західної конфліктології. У 1972 році були опубліковані монографія А.І.

Власова і колективу авторів з проблеми міжнародного конфлікту. У 1988 році

вийшла перша робота військового вченого Є. Долгополова, присвячена військовим

аспектам регіональних конфліктів. Особливий напрямок складали конфлікти на

Близькому Сході. Цій тематиці були присвячені роботи (1976, 1982, 1989 рр.), які

публікувалися не тільки на російській, але й на іноземних мовах.

Однак, до початку 90-х років у радянському суспільствознавстві існувала явна

нестача наукових знань про конфлікт, що відчувається і до теперішнього часу.

В Україні конфліктологія тільки формується, українські науковці (Інститут

соціології НАН України, Інститут соціології ім. Г.С. Сковороди, Український

науково-дослідний інститут проблем молоді, Національний інститут стратегічних

досліджень, Міжрегіональний інститут глобальної і регіональної безпеки,

Військовий гуманітарний інститут НАОУ та ін.) активізували дослідження проблем

діагностики, гносеології, соціології, політики і психології конфліктів.

Спостерігається пожвавлення інтересу до математичного моделювання конфліктів.

Видано кілька робіт в ОЦ РАН (Барабаш А., Іванов В., Павловський Ю., Терентьєв

С. й ін.).

Конфлікти вивчаються у військовій педагогіці, педагогіці виховання, спорту

(Афонькова В., Алішев Б., Болтунова Г., Тимоховець Є. й ін.).

У своїй роботі ”Соціальна напруженість і конфлікти в українському

суспільстві” Небоженко В.С. на великому соціологічному й політологічному

матеріалі здійснив спробу комплексного дослідження серйозних соціальних

конфліктів і напружень, які характерні для трансформованого українського

суспільства.

Пірен М.І. у навчальному посібнику ”Основи конфліктології” зробив спробу

дати аналіз конфлікту, як феномену суспільного буття, його природи, динаміки,

віднайти свій стиль і можливості реалізувати себе у процесі праці та у спілкуванні.

Розгляду причин виникнення міжнаціональних конфліктів присвячені роботи

Баісової Л.А., Дробижевої Л.М., Настасюк Н.П. та ін.

У своїй роботі ”Конфлікт і згода” Ішмуратов А.Т. послідовно викладає основні

особистісні характеристики, що справляють вплив на конфліктність, структуру

конфлікту. У посібнику подаються загальні й конкретні рекомендації з нейтралізації

конфлікту, раціональної поведінки в конфлікті.

Фурманом Д.Е. підготовлена низка робіт, у яких аналізується вплив релігійних

течій у США на форми вираження і характер перебігу соціальних конфліктів у цій

країні в період 60 -70 років.

Ложкін Г.В., Повякєль Н.І. у навчальному посібнику ”Практична психологія

конфлікту” особливу увагу звертають на діагностику й регуляцію конфліктів. Вони

надають спеціально адаптований комплекс психологічних методик, що дозволяє

прогнозувати виникнення конфліктних ситуацій, попереджати можливі негативні

наслідки для особистості й групи.

Колектив авторів (Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко

А.М.) у навчальному посібнику ”Конфліктологія” систематизував і узагальнив

наукові знання про конфлікт, його природу, причини, визначив методи вивчення

конфліктів, умови і способи їх попередження.

Науковці Київського національного університету внутрішніх справ Андросюк

В.Г., Александров Д.О., Казміренко Л.І. Юхновець Г.О. та ін. у своїх роботах

розкрили основний зміст поняття конфліктів, що відбуваються у практичній

діяльності органів внутрішніх справ і обумовлені професійно-функціональним

змістом останньої, а також розробили методики своєчасного виявлення,

розпізнання, профілактики конфліктних ситуацій, що виникають в органах

внутрішніх справ, управління конфліктами і їх вирішення.

У підручнику “Конфліктологія” Герасіна Л.М., Панова М.І., Осипова Н.П.

виклали теоретичні і практичні проблеми конфліктології як науки, що вивчає

сутність, природу і механізми різноманітних, у тому числі юридичних, конфліктів.

Певним внеском у розвиток конфліктології як науки стало проведення в Україні

міжнародних конференцій: “Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у

сучасному світі” (1993 р., м. Чернівці), “Молодь і проблеми конфлікту в період

переходу до демократичного суспільства” (1994 р., м. Чернівці), “Конфлікти в

суспільстві: діагностика і профілактика” (1995 р., м. Київ), “Демографічна ситуація в

Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на ХХ століття” (1996 р., м.

Чернівці – м. Київ); “Етносоціальний розвиток в Україні та стан української

етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі

ХХІ століть” (1997 р., м. Київ – м. Чернівці); “Проблеми безпеки української нації

на порозі ХХІ сторіччя” (1998 р., м. Київ – м. Чернівці); “Духовність та злагода в

українському суспільстві на перехресті тисячоліть” (1999 р., м. Київ); “Українська

еліта та її роль в державотворенні” (2000 р., м. Київ); “Сім'я та родина в Україні”

(2001 р., м. Київ). Матеріали цих конференцій становлять досить цікавий та

об'ємний банк даних, що має гносеологічну й інформаційну цінність як для

науковців, так і для практичних спеціалістів-конфліктологів.

Однак перераховані розробки не можуть заповнити відсутність загальних

концептуальних засад, які б дали змогу осмислити механізм політичних, соціальних,

психологічних, правових й інших конфліктів. Перед українськими дослідниками

стає низка завдань як теоретичного, так і практичного плану. Нині в Україні існують

такі проблеми в галузі конфліктології:

 напрацювання категоріального й понятійного апарату з основ

конфліктології і створення наукової бази для викладання конфліктології у вищих

навчальних закладах;

 інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного підходів у

дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього раннього виявлення з

використанням сучасних системно-математичних методів;

 створення системної бази емпіричних даних, що включає результати

ситуаційного аналізу реальних конфліктів усіх видів;

 підготовка фахівців для наукового й практичного дослідження проблем

прогнозування, запобігання і розв'язання конфліктів, створення груп практиків-

конфліктологів;

 утворення у провідних вищих навчальних закладах країни кафедр

конфліктології, які мають комплектуватися психологами, соціологами,

політологами, філософами й правознавцями, які займаються проблемою конфлікту;

 розширення переліку навчальних спеціальностей вищих навчальних

закладів, для яких курс “Основи конфліктології” буде обов’язковою навчальною

дисципліною;

 введення курсу “Основи конфліктології” у середніх спеціальних навчальних

закладах і загальноосвітній середній школі;

 уведення навчальної дисципліни “Основи конфліктології” у системі

підвищення кваліфікації фахівців у всіх галузях народного господарства, особливо

для керівників;

 організаційно-дослідна робота з метою створення підручників, методик,

практичних порад щодо розв'язання й запобігання конфліктам;

 вивчення й уміле запозичення кращого світового досвіду з конфліктології за

допомогою організації і проведення міжнародних конференцій, симпозіумів,

тренінгів і направлення фахівців до інших країн для ознайомлення з набутим

досвідом;

 створення Асоціації українських конфліктологів, основним завданням якої

буде розробка прикладних, теоретичних і методологічних проблем конфліктології.

§ 6. Предмет, об'єкт і методологія науки про конфлікт

Соціальні науки завжди відображають (адекватно або не зовсім) стан

суспільства, його потреби. Конфліктний характер сучасного суспільства й пов'язане

із цим прагнення людей до співробітництва, потреба в цивілізованих формах

вирішення виникаючих протиріч і напруженості викликали до життя таку нову

галузь знання, якою є конфліктологія.

Загальноприйнятого визначення конфліктології не має. Деякі науковці

вважають її відносно самостійною галуззю наукових знань, що виникла на основі

філософії, соціології і психології. Інші вважають її комплексною науковою

дисципліною, що поєднує в єдину систему дослідження конфлікту, які самостійно

ведуться у рамках певних наук (історії, соціології, правознавства, політології,

педагогіки й ін.

Конфліктологія – це система знань про закономірності й механізми

виникнення і розвитку конфліктів, а також про принципи й технології

управління ними.

Значення конфліктології як самостійної області знань, що орієнтована на

практику, постійно зростає, тому що вона допомагає прогнозувати і попереджати

гострі соціальні протиріччя між людьми. Деякі спеціалісти вважають, що в

подальшому конфліктологія може розвиватися як практично орієнтована

інтегративна сфера людської діяльності.

Під предметом будь-якої науки ми розуміємо ідеальну, теоретичну модель того

об'єкта, частини або сфери дійсності, на який спрямований її головний інтерес. В

наш час отримує розвиток як загальна конфліктологія, так і галузеві (або спеціальні)

її напрямки (наприклад, педагогіка вивчає педагогічний конфлікт, інженерна

психологія досліджує феномен конфлікту у системі "людина – машина" і т. ін.).

 Предметом загальної конфліктології є ідеальна модель конфліктної

взаємодії, її теорія, основою якої виступає понятійний апарат з його

центральною ланкою – категорією конфлікту.

 Предмет і об'єкт науки – тісно пов'язані між собою, близькі, але не

тотожні поняття.

 Об'єкт конфліктології – соціальне життя, вся нескінченна

розмаїтість реальних конфліктів від побутових сварок і до світових війн,

якими наповнене громадське життя минулого й сьогодення.

Завдання, які ставить перед собою конфліктологія як наука, можна розділити на

загальні й одиничні.

науковий синтез філософських,

соціологічних, соціально-

психологічних, юридичних знань про

конфлікт;

розкриття сутності фундаментальних

понять і категорій конфлікту;

вивчення методологічних і

теоретичних основ конфліктології;

розробка методів і способів

діагностики і прогнозування

міжособистісних конфліктів;

психологічне дослідження

поведінки особистості у кон-

флікті, розкриття мотивації

конфліктної поведінки;

розробка практичних

Завдання конфліктології

Загальні Одиничні