Берлач А.І., Кондрюкова В.В. Конфліктологія

Подождите немного. Документ загружается.

виникають нові, серйозніші суперечності й відбувається зміна об’єкту конфлікту.

Післяконфліктна стадія. Вона відрізняється тим, що ліквідуються основні

види напруженості, відносини між сторонами нормалізуються і на цій основі стає

можливим повне або часткове вирішення конфлікту.

Часткове розв’язання конфлікту відбувається у випадках, коли припиняється

зовнішня конфліктна поведінка сторін, але ще не перетворюється внутрішня

(когнітивна, інтелектуальна, емоційна) сфера, що призвела до конфліктної

поведінки (наприклад, застосовуються адміністративні санкції до обох сторін

конфлікту, а об'єктивна причина конфлікту не усувається).

Повне розв’язання конфлікту досягається лише тоді, коли змінюються обидва

компоненти конфліктної ситуації – і на зовнішньому, і на внутрішньому рівнях

(наприклад, при задоволенні всіх справедливих вимог конфліктуючих сторін

шляхом вишукування додаткових ресурсів).

Слід також зазначити, що не завжди конфлікт проходить усі зазначені стадії:

передконфліктну, відкриту й післяконфліктну. Наприклад, об'єктивно сформована

конфліктна ситуація може бути не замічена і не усвідомлена тими, чиї інтереси вона

зачепила. Тоді, природно, конфлікт не почнеться. Конфлікт не почнеться й у тому

випадку, якщо слідом за виникненням його об'єктивних причин вони негайно ж

усуваються. Однак варто мати на увазі, що не завжди завершення конфлікту приведе

до миру й згоди. Трапляється й так, що закінчення одного (первинного) конфлікту

може дати поштовх іншим конфліктам. Так, завершення конфлікту в економічній

сфері може дати імпульс для його виникнення в політичній області; після рішення

політичної проблеми може наступити період ідеологічного протистояння і т. д.

Крім цього, після завершення конфлікту може розпочатися постконфліктний

синдром, що виражається в напружених взаєминах колишніх опонентів конфлікту. А

при загостренні протиріч між ними постконфліктний синдром може стати джерелом

наступного конфлікту, причому з іншим об'єктом, на новому рівні та з новим

складом учасників.

Вивчення різноманітних можливостей попередження конфлікту на ранніх його

етапах – це одне з важливих завдання конфліктології.

§ 3. Типологія конфлікту

Для правильного розуміння й тлумачення конфліктів, їхньої сутності,

особливостей, функцій і наслідків важливе значення має типологізація, тобто

вичленовування основних типів конфліктів на основі виявлення подібності й

розбіжності, ідентифікації конфліктів за спільністю істотних ознак і відмінностей.

Існують різні класифікації конфліктів і це пояснюється різноманітним змістом і

характером конфліктних колізій, в яких приймають участь суб’єкти різних рівнів

(держави, нації, політичні партії, педагоги і студенти, керівники і робітники і т. ін.).

Узагальнюючи найбільш поширені класифікації конфліктів, можна виділити

основні ознаки класифікації і типології конфліктів.

Оскільки конфлікт завжди передбачає участь сторін, найбільш

фундаментальною є класифікація конфліктів за кількістю сторін, що приймають

в ньому участь:

Внутрішньо-особистісний конфлікт являють собою зіткнення всередині

особистості рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб,

інтересів. Носій внутрішньо-особистісного конфлікту – окрема особистість. Зміст

цього конфлікту виражається в гострих негативних переживаннях особистості,

породжених її суперечливими прагненнями.

За спрямованістю впливу

і розподілу повноважень

За ступенем виразності

За характером об’єкта конфлікту

реалістичні

вертикальні

горизонтальні

змішані

приховані

Міжособистісний конфлікт – це сутичка між окремими індивідами в процесі їх

соціальної і психологічної взаємодії. Це один із найбільш розповсюджених видів

конфліктів. У міжособистісному конфлікті велике значення мають особистісні

якості людей, їх психічні, соціально-психологічні й моральні характеристики. У

цьому зв'язку часто говорять про міжособистісну сумісність або несумісність людей,

що відіграють найважливішу роль у міжособистісному спілкуванні.

Схема 10. Класифікація конфліктів

Види конфліктів

За кількістю сторін, що

беруть в ньому участь

За критерієм результативності

За сферою прояву

нереалістичні

конструктивні

деструктивні

внутрішньо

особистісні

між особою і

групою

міжособистісні

міжгрупові

соціальніекономічні

політичні

відкриті

Конфлікт між особистістю й групою має багато спільного з міжособистісним

конфліктом, але він більш багатоплановий, тому що група містить у собі цілу

систему відносин, вона певним чином організована, у ній, як правило, є формальний

і/або неформальний лідер, координаційна й субординаційна структури і т. ін. Тому

потенційна можливість конфлікту у групі зростає.

Міжгруповий конфлікт виникає при зіткненні інтересів різних соціальних груп.

Різний рівень соціальних груп має свої особливості виникнення конфлікту й

способів їхнього вирішення. Наприклад, на рівні малих груп велику роль у

виникненні міжгрупового конфлікту відіграє фактор соціальної ідентифікації групи.

Він виражається у формуванні почуття причетності до групи, ототожненні себе з

іншими її членами, створенні якості “ми”, на відміну від “вони” або “ не-ми”. На

рівні великих соціальних груп причини конфліктів стають більш масштабними і

глибинними (наприклад, при виникненні етнічних конфліктів важливу роль часто

грають територіальні домагання одного з етносів; в основі політичних конфліктів

лежить боротьба за владу, за політичне домінування в суспільстві).

За сферою прояву конфліктів:

Політичні конфлікти – зіткнення з приводу розподілу владних повноважень,

форми боротьби за владу. Конфлікт є політичним, якщо реалізація інтересів

суб’єктів конфлікту призведе до зміни влади. Цей вид конфлікту дуже актуальний

саме на даний час. Тому доречно зупинитися на ньому більш детально.

Українській політичний конфлікт має свою специфіку: це конфлікт між

законодавчою (Верховна Рада України) і виконавчою (Кабінет Міністрів України)

владою, між Президентом і Урядом, між різними політичними партіями. І головне,

що ці протистояння направлені на знешкодження авторитета один одного, що

підриває легітимність державної влади в цілому. Погіршуються економічні,

соціальні й інші показники. Вину за це кожна гілка влади перекладає на іншу.

Застосовуються силові методи, психологічний тиск, що ще більше загострює

конфлікт. Причинами загальної конфліктної ситуації в Україні є: конфлікт між

старим і новим (обумовлений особливостями перехідного періоду); конфлікт

демократичних інститутів і залишків тоталітаризму й авторитаризму; конфлікт

центра і регіональних структур (пов'язаний з принципами самоуправління);

конфлікт коаліції і опозиції; конфлікт еліти і контреліти. Наявність такої кількості

конфліктів свідчить, що стан політичної нестабільності в Україні буде тривалим.

Економічні конфлікти – суперечності між економічними інтересами окремих

особистостей чи груп.

Соціальні конфлікти – суперечності в системі стосунків людей (груп). У наш

час дуже поширеним став один з різновидів соціальних конфліктів – соціально-

трудовий конфлікт, який частіше виникає у формі страйків, пікетів, виступів різних

груп людей.

За спрямованістю впливу і розподілу повноважень:

Вертикальні – у яких обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу

(начальник – підлеглий, вищестояща організація – організація нижчого

підпорядкування);

Горизонтальні – у яких відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної

влади чи ієрархічним рівнем суб’єктів (між керівниками одного рангу, між

колегами).

Змішані – у яких представлені колеги і керівники різних рівнів.

За критерієм результативності:

Конструктивні (позитивні) – при яких групи, де вони відбуваються, зберігають

свою цілісність, а відносини між членами групи – характер співробітництва,

кооперації.

Деструктивні (негативні) – коли взаємини між людьми здобувають

нецивілізовані форми, характер протистоянь, боротьби, що призводить до

руйнування й розпаду організації.

За характером об’єкта конфлікту:

Реалістичні – в яких конфлікт є засобом для досягнення результату, що

знаходиться зовні конфлікту. У цьому випадку конфлікт є лише однією з багатьох

можливостей досягнення мети. «Социальные конфликты, возникающие из-за

фрустрации конкретных потребностей, ожидаемой выгоды участников, а также

направленные на предполагаемую причину фрустрации, могут быть названы

реалистическими конфликтами. Так как они являются средством достижения

определенных результатов, то они могут быть заменены альтернативными

типами взаимодействия с соперничающей стороной, если такие альтернативы

кажутся более подходящими для достижения цели»

Нереалістичні – це конфлікти, у яких об'єкт невіддільний від самого конфлікту

й збігається з ним. При цьому предмет, на який спрямований конфлікт, не

представляє ніякого значення, він обирається спонтанно, конфлікт виникає не для

досягнення якого-небудь реального позитивного результату, а скоріше як спалах

агресивної енергії (наприклад, у випадку з хуліганом, якому байдуже, на кого

нападати. Об'єкт такого конфлікту знаходиться в потребі зняти напругу).

Як правило, нереалістичний конфлікт менш стабільний, чим реалістичний,

тому що в ньому важливий не опонент конфлікту, а агресивна поведінка. Як тільки

розрядка агресії відбулася, конфлікт швидко закінчується. Варто мати на увазі, що в

реальному житті ці два види конфлікту можуть взаємодіяти й доповнювати один

одного (наприклад, учасники бойових дій поряд з необхідними для виконання

поставленого завдання операціями й акціями можуть робити вчинки, які не

стосуються їхньої головної мети, ці вчинки пов'язані з необхідністю зняти напругу,

вивільнити агресію).

За ступенем виразності:

Відкриті – конфлікти, які характеризуються явно вираженим зіткненням

опонентів (сварки, суперечки і т. ін.).

Приховані – конфлікти, у яких відсутні зовнішні агресивні дії між учасниками

конфлікту, але використовуються непрямі способи впливу.

Наведена класифікація конфліктів не є закінченою. Вона може бути розширена

за допомогою виділення інших типів конфліктів на самих різних підставах.

Залежно від порушених потреб конфлікти бувають:

 матеріальні,

 статусно – рольові,

 духовні.

Коузер Л. Основы конфликтологии. — СПб.: Светлячок, 1999. — С. 45 —52.

За часовими параметрам конфлікти підрозділяються на:

 короткочасні,

 швидкоплинні,

 довготривалі (тривають іноді десятиріччя, наприклад, національні й

релігійні конфлікти).

За сферами життєдіяльності людей:

 побутові,

 сімейні,

 трудові,

 військові,

 учбово-педагогічні.

Крім цього, існують класифікації конфліктів, що мають відразу декілька основ:

психолого-педагогічні, ідеологічні, соціально-побутові й т. ін. Однак жодна

класифікація конфліктів не може вважатися закінченої і тому є відносною й

умовною. Головна мета будь-якої класифікації – допомогти пояснити конфлікт і

знайти адекватні способи його вирішення або попередження.

§ 4. Причини конфліктів

Причини конфліктів необхідно знати для їхнього усунення, попередження,

подолання або конструктивного розв’язання конфлікту. Тривалий час вважалося, що

існує одна причина конфліктів:

К. Маркс вважав, що такою причиною є приватна власність і породжувані нею

відносини соціальної нерівності;

Г. Зиммель усе відносив на рахунок конфліктної природи людини;

Р. Дарендорф бачив причину конфлікту у відносинах панування й

підпорядкування;

Л. Козер вважав універсальним джерелом конфліктів боротьбу за ресурси.

У загально філософському плані термін “причина” означає явище чи дію, що

викликає яке-небудь інше явище чи дію, яке називається наслідком. У суспільстві,

так само як і в природі, існує нескінченна безліч причинно-наслідкових зв'язків і

залежностей. І конфлікти тут не представляють виключення.

 Причини конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, що передують

конфліктові й викликають його за певних умов діяльності суб’єктів

соціальної взаємодії

Причини конфліктів розкривають джерела їх виникнення й визначають

динаміку перебігу.

Виникнення й розвиток конфліктів обумовлено дією чотирьох груп факторів:

Схема 11. Фактори, що впливають на виникнення конфліктів

Об’єктивними причинами конфліктної взаємодії вважаються обставини

соціальної взаємодії людей, що призводять до зіткнення їхніх думок, інтересів,

цінностей і т. ін. Різні автори в цій частині виділяють різні фактори

 обмеженість ресурсів, що розподіляються (погана забезпеченість);

 розходження в цілях (нераціональна організація праці);

 відсутність об'єктивних критеріїв оцінювання роботи;

 нестача життєво важливих благ;

 несправедливий розподіл значимих для нормальної життєдіяльності людей

матеріальних і духовних благ;

Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – 2-е изд., перераб. – СПб.: Питер, 2001. – С. 28.

Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія: Навч. посіб. /За заг. Ред. В.М.

Петюха, Л.В. Торгової. – К.: КНЕУ, 2003. – 315 с.

Причини

конфліктів

Об’єктивного

характеру

Суб’єктивного

характеру

Об’єктивні

Організаційно-

управлінські

Соціально-

психологічні

Особистісні

 незадовільні комунікації

 неправильне використання нормативних процедур вирішення соціальних

протиріч і т. ін.

Організаційно-управлінські причини виникають при необґрунтованому

виборі керівником методів регулювання виробничої діяльності й розподіляються на

певні групи:

структурно організаційні: помилки в проектуванні структури, зміна

структури й поступова невідповідність діяльності, неоднакова оснащеність робочих

місць, невідповідність прав і обов'язків, компетенції і відповідальності,

неефективний розподіл влади в цілому;

функціонально організаційні: неоптимальні функціональні зв'язки із зовнішнім

середовищем і між структурними підрозділами організації, взаємозалежність

завдань, неправильний розподіл відповідальності, обмеженість ресурсів, які

потрібно ділити, між окремими працівниками, незадовільні комунікації, слабкість

контактів керівництва й підлеглих;

особистісно функціональні: неповна відповідність професійно-важливих

якостей працівника займаній посаді, суперечливість посадових інструкцій,

розбіжності професійних і особистих вимог до працівника;

ситуативно управлінські: помилки в прийнятті й виконанні управлінських

рішень і т. ін.

Водночас об'єктивні причини тільки тоді стають причинами конфлікту, коли

заважають особистості або групі реалізувати свої потреби, зачіпають особисті і (або)

групові інтереси. Реакція багато в чому визначається соціальною зрілістю

особистості, професійною самосвідомістю, припустимими для неї формами

поведінки, прийнятими в колективі соціальними нормами і правилами. Крім того,

участь індивіда в конфлікті визначається поставленою метою і тим, наскільки

виникла перешкода заважає її реалізації. Чим важливіша мета, тим більше зусиль

додає учасник конфлікту, щоб її досягти, тим сильніше буде опір і жорсткіша

конфліктна взаємодія з тими, хто цьому заважає.

До соціально-психологічних причин відносять:

природне зіткнення інтересів людей у процесі їхньої життєдіяльності;

конфлікт цінностей: між справедливістю й нерівністю, колективізмом й

індивідуалізмом, ворожим ставленням до іноземців і відкритістю до миру,

демократією й авторитарністю, прагненням до суспільної власності й орієнтація на

приватну власність тощо;

втрату й перекручування інформації у процесі міжособистісної і міжгрупової

комунікації: недоліки словникового запасу, часу для спілкування, уваги або

розуміння і т. ін.;

розбалансованість рольової взаємодії людей;

вибір різних способів оцінки результатів діяльності (існує 5 способів оцінки:

порівняння з ідеальним положенням справ; вимога до даної діяльності по

нормативах; ступінь досягнення мети діяльності; порівняння з результатами,

досягнутими іншими людьми при виконанні подібної діяльності; порівняння з

положенням справ на початку діяльності; при цьому оцінюючи інших людей, ми

використовуємо способи 1- 4, оцінюючи себе – 4 і 5);

 прагнення більше брати, чим віддавати;

 прагнення до влади і т. ін.

Особистісні причини конфлікту пов'язані з наявністю у будь-якому конфлікті

особистісних елементів, до яких відносяться: основні психологічні домінанти

поведінки особистості; риси характеру й типи особистостей; установки особистості,

що утворюють ідеальний тип індивідуальності; неадекватні оцінки й сприйняття;

манери поведінки. Детальна характеристика особистісних елементів була надана у

модулі 1, тому варто повернутися до попередньої теми.

Дуже часто спостерігається взаємодія між об'єктивними й суб'єктивними

причинами конфлікту. Деякі автори вважають, що об’єктивні причини призводять

до конструктивних конфліктів, що частіше виникають у діловій сфері, а

суб’єктивні – обумовлюють деструктивні конфлікти, що характерні для

особистісно-емоційної сфери

Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – С. 25-28.