Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

294

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

295

Характеризуючи французький Цивільний кодекс 1804 р. в ці-

лому, Ф. Енгельс писав: «...Революція остаточно порвала з тради-

ціями минулого, знищила останні сліди феодалізму і в Code civile

майстерно пристосувала до сучасних капіталістичних умов старе

римське право — це майже досконале вираження юридичних

відносин, відповідних тому ступеню економічного розвитку, який

К. Маркс називає товарним виробництвом, — так майстерно, що

цей революційний кодекс законів ще і зараз служить зразком при

реформах у галузі права власності»

На сьогодні поняттям кодексу охоплюється зібрання норм

права, який групує і виражає в систематизованому і послідовному

вигляді та регулює окремі сторони суспільного життя. Цілісність

романо-германської правової сім'ї пояснюється, не в останню

чергу, завдяки одноманітності кодифікації.

Практично в усіх державах романо-германської правової сім'ї

прийняті і діють цивільні (цивільні або торгові), кримінальні,

цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні і деякі інші ко-

декси.

Серед джерел романо-германського права значна роль від-

водиться підзаконним актам: регламентам, президентським і

урядовим декретам, декретам міністерств, адміністративним цир-

кулярам та ін. Вони є важливим інструментом практичного при-

стосування змісту права до мінливих суспільних умов.

Зростання впливу та значення урядових й інших адміністра-

тивних актів позначається на урядовій нормотворчості, що от-

римала назву делегованого законодавства або регламентарної

влади, ухвалення якого уповноважується парламентом при його

офіційному контролі.

Згідно з Конституцією Франції 1958 p., акти делегованого

законодавства — це акти Президента, Прем'єр-міністра,

міністерств, відомств та ін. Усі питання, що не входять у галузь

законодавчого регулювання, вирішуються в адміністративному

порядку відповідними нормативно-правовими актами. Серед такого

роду актів значну роль відіграють ордонанси. Вони є актами Ради

міністрів

— уряду Франції, — що видаються з дозволу парламенту. Вони

направлені на впорядковування відносин, які в основному ре-

гулюються законодавством. Ордонанси підлягають затвердженню

парламентом протягом певного строку, після чого вони набувають

сили закону. їх зміна або скасування можливі лише за допомогою

закону. Юридичної сили ордонанси набувають, згідно з консти-

туцією, відразу ж після їх публікації, але втрачають ЇЇ, якщо

законопроект про їх затвердження не внесений до парламенту до

закінчення строку, указаного законом, що дозволив їх видання

Відразу ж після ухвалення Конституції Франції дані акти роз-

глядалися швидше як виняткові заходи, що приймаються при

всякого роду соціальних і інших потрясіннях, за надзвичайних

обставин. Пізніше вони почали широко використовуватися як

звичайні заходи управління державою. Широке застосування ор-

донансів зумовило появу тенденції поступового розмивання меж

між актами парламенту і актами урядових органів.

До джерел романо-германського права належать і звичай. Його

роль і значення як джерела права в правових системах різних

держав романо-германського права неоднакові, відповідно існує

декілька концепцій щодо його ролі і значення як джерела романо-

германського права. Згідно з концепцією «соціологічного плану»,

звичай займає головне місце в системі джерел права. Уважається,

що саме він є основою права. Згідно із цією концепцією, звичаї виз-

начають способи застосування і розвитку закону законодавцями,

суддями і доктринами (у Швейцарії і Німеччині закон і звичай

вважаються одними з основних джерел права).

Існує і протилежна концепція, так звана «позитивістська

школа», згідно з якою звичай відіграє незначну роль у системі

джерел романо-германського права. Наприклад, у Франції вва-

жається розгляд звичаю як джерела права дещо застарілим

поглядом, особливо після широкої кодифікації законодавства.

Ця позиція пояснюється традиціями розвитку історичної школи

права.

Энгельс Ф. Введение к английскому изданию «Развитие социализма от

утопии к науке»// Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — 2-е изд. — Т. 22. — М., 1955.

— С. 312.

Див.: Конституция Французской Республики // Конституции зарубежных

государств: Великобритания, Франция, Германия, Италия, Европейский Союз, США,

Япония, Индия: Учеб. пособие / Сост., пер., авт. ввод, и вступ, ст. В.В.

Маклаков. — М.: Волтерс Клувер, 2006. — С. 51-98.

298

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

299

національного суверенітету»; принцип вираження в законі за-

гальної волі та ін

Загальні правові принципи вважаються джерелом права і в

деяких інших країнах романо-германського права, наприклад в

Іспанії. Зокрема в Конституції Іспанії закріплено: принцип закон-

ності; принцип, згідно з яким встановлюється і підтримується

ієрархія нормативних актів; принцип відсутності зворотної сили у

норм, що містять санкції, які не сприяють здійсненню особистих

прав або обмежують їх і т. ін. Деякі загальні правові принципи,

згідно з конституційним і цивільним законодавством Іспанії,

визнаються як можливі джерела права

У системі джерел романо-германського права досить значне

місце займає правова доктрина. Термін «доктрина» уживається в

декількох значеннях: як учення, філософсько-правова теорія; як

думка учених-юристів із тих чи інших питань, щодо суті і змісту

різних юридичних актів, із питань правотворчості і правозастосу-

вання; а також як наукові праці найбільш авторитетних дослід-

ників у галузі держави і права; і, нарешті, як коментарі різних

кодексів, окремих законів.

Історія романо-германського права показує, що тривалий час

доктрина була основним джерелом права. Так, в університетах

упродовж XIII—XVIII століть було розроблено основні принципи

права, і лише з початку XIX ст., з процесами кодифікації змі-

нилося місце доктрини в системі джерел права. Саме доктрина

створює словник і правові поняття, якими користується законо-

давча влада при здійсненні законотворчої діяльності. Незважаючи

на те, що на сьогодні доктрина є допоміжним джерелом права,

вона продовжує відігравати значну роль у процесі ухвалення і

застосування законів, а також при тлумаченні права.

Завдяки розвитку міжнародних відносин та інтеграції в цій

галузі великого значення для романо-германського права набу-

вають міжнародно-правові акти як джерело права. У більшості

Див.: Конституция Французской Республики // Конституции

зарубежных го

сударств: Великобритания, Франция, Германия, Италия, Европейский Союз, США,

Япония, Индия: Учеб.пособие / Сост., пер., авт. ввод, и вступ, ст. В.В.

Маклаков.

— М.: Волтерс Клувер, 2006. — С. 51-98.

Див.: Конституция Испании // Конституции государств Европы в 3-х т.:

Сборник / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. — М.: НОРМА, 2001. — Т. 2. — С.

50-94.

держав, що належать до романо-германської правової сім і, виз-

нається пріоритет норм міжнародних договорів та загальновиз-

наних норм і принципів міжнародного права перед національним

законодавством, і не допускається укладення міжнародних дого-

ворів або приєднання до тих, норми яких не відповідають кон-

ституціям цих держав. Проте Конституція Португалії встановила

виняток для цього принципу, закріпивши положення, згідно з

яким «органічна або формальна неконституційність міжнародних

договорів не перешкоджає застосуванню їх норм у внутрішній

правовій системі Португалії, оскільки такі ж норми застосову-

ються у внутрішній правовій системі іншої сторони, за винятком

випадків, коли їх неконституційність спричиняє порушення фун-

даментальних положень»

. Але такого роду норми є винятком із

загального підходу — визнання верховної сили конституційних

норм і непридатності актів, що їм суперечать.

Багато принципів і норм міжнародного права стосуються

не тільки зовнішньополітичної сфери діяльності держав, але й

деяких аспектів внутрідержавного життя, наприклад загальновиз-

нані принципи і норми в галузі прав людини.

Таким чином, романо-германське право характеризується

єдиною стрункою схемою системи джерел права. Разом із тим,

ця обставина не виключає істотного переміщення акценту в цій

системі на користь того чи іншого джерела права.

5. Структура романо-германського права

Структура романо-германського права — це єдина система. Як

відзначає Р. Давид, у всіх країнах романо-германської правової

сім'ї юридична наука об'єднує правові норми в одні і ті ж великі

групи. Всюди ми зустрічаємося з одним і тим же фундаментальним

поділом права на публічне і приватне

. Поділ права на публічне і

приватне є стрижнем романо-германської правової сім'ї.

Див.: Конституция Португальской Республики // Конституции

государств

Европы в 3-х т.: Сборник / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. — М.: НОРМА,

2001.

— Т. 2. — С. 748-836.

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности.

— М.: Междунар. отн., 1998. — С. 60.

300

301

Як відомо, поділ права на публічне і приватне зародився в

Стародавньому Римі для диференційованого правового регулювання

суспільних і приватних інтересів. Публічне право — це сукупність

галузей і інститутів, які визначають статус і порядок діяльності

органів держави. Трактування публічного права передбачає специфічне

розуміння ролі права в системі влади і соціально-політичних процесів

і визнання ЇЇ в забезпеченні суспільних інтересів.

Разом із тим, публічне право не можна зводити тільки до забезпечення

державних інтересів. Воно пов'язане з публічним, суспільним інтересом і

об'єднує приватних осіб у рамках єдиної державної влади в єдиний

колектив. Це спільні інтереси людей різного роду співтовариств,

об'єднань, тобто політичні, професійні і ін. Стосовно публічного права

маються на увазі потреби, відносини, інтереси, без яких неможливе як

задоволення приватних, так і публічних інтересів суспільства в цілому.

Галузями публічного права є: конституційне право; адміністративне право;

фінансове право; міжнародне публічне право та ін.

Приватне право регулює переважно відносини, пов'язані з правами і

свободами людини і громадянина. Воно не тільки забезпечує особі умови і

можливості самореалізації, але й гарантує права і свободи шляхом

покладання на державні органи, посадових осіб і всі суспільні інститути

обов'язку сприяти їх реалізації.

Приватне право орієнтоване на окремих індивідів і зв'язує приватних

осіб у процесі захисту своїх особистих інтересів. Для нього характерне

встановлення приватного статусу фізичних і юридичних осіб, забезпечення

їх рівності у відносинах між собою, договірне регулювання, свобода

економічної й іншої діяльності і творчості. Приватне право включає

цивільне право, торгове право, цивільно-процесуальне та ін. У правовій

системі Франції кримінальне право належить до приватного права, тоді

як правова система Німеччини включає кримінальне право у сферу

публічного права.

Є і галузі, де норми приватного і публічного права переплітаються:

сільськогосподарське право; авторське право; повітряне право; гірниче

право; транспортне право; страхове право; міжнародне приватне право,

яке визначає становище іноземців, розглядає колізії права. Публічне і

приватне право органічно пов'язані і взаємодіють між собою.

Структура романо-германського права визнає галузеву класи-

фікацію, тобто система права розділяється на галузі, серед яких

базовими вважаються конституційна, адміністративна, цивільна,

кримінальна, а також цивільно-процесуальна і кримінально-про-

цесуальна галузі та ін.

Особливістю структури романо-германського права є співісну-

вання цивільного і торгового права, названого правовим дуалізмом.

Правовий дуалізм виявляється в одночасному існуванні двох неза-

лежних галузей приватного права — цивільного і торгового. Націо-

нальні правові системи пішли в основному по двох напрямах регулю-

вання приватноправових відносин: у рамках цивільного, або разом із

цивільним правом, також торгового права як особливої галузі.

Хоча у ряді держав (наприклад в Італії, Швейцарії та ін.)

регулювання торгового обороту здійснюється цивільним правом, а

точніше — торговим правом, яке не виділяється як самостійна

галузь законодавства. Зовнішнім вираженням такого відособлення є

існування двох кодексів — торгового і цивільного.

Аналіз природи цивільних і торгових правовідносин дозволяє

говорити про різнорідність даних відносин, що сприяло історичній

еволюції і відособленню торгового права від цивільного.

Основи цивільно-правового регулювання були закладені

Французьким цивільним кодексом 1804 р. і Німецьким цивільним

уложенням 1896 р. У них сформульовано інститути і норми,

загальнозначущі для всього цивільного, а частково і для інших

галузей права, а також викладено норми, що стосуються статусу

фізичних і юридичних осіб, визначення правоздатності, во-

левиявлення, обчислення строків давності і деякі інші норми. На

відміну від Німецького цивільного уложення, що не зазнавало до

теперішнього часу істотних змін, Французький цивільний кодекс

зазнавав численних змін і доповнень. У результаті не тільки

включалися додаткові розділи, але й вилучалися цілі розділи.

Окрім вищезгаданих нормативно-правових актів, цивільно-правові

відносини регулюються деякими іншими актами, зокрема кон-

ституціями держав, а також звичайними законами, які містять

норми, що закріплюють гарантії власності від довільного примусового

відчуження та проголошують як конституційні постулати ряд інших

особистих і майнових прав, зокрема рівноправ'я чоловіка і жінки,

права позашлюбних дітей і право спадкоємства.

302 303

Галузі права, у свою чергу, поділяються на інститути. Зокрема,

галузь цивільного права підрозділяється на такі інститути, як

зобов'язальне право, речове право та ін.

Зобов'язальне право є одним з основоположних специфічних

інститутів усіх національних правових систем, що входять у ро-

мано-германську правову сім'ю, і є системою норм, розрахованих

на врегулювання відносин двох суб'єктів права з приводу взаємних

вимог, що виникають між ними та пов'язані з реалізацією їхніх

господарських цілей, а також інших особистих інтересів неполі-

тичного характеру. У рамках зобов'язання одній особі належить

право вимагати від іншої особи здійснення якої-небудь дії або

утримання від певної дії. Зобов'язання класифікуються, перш за

все, за підставами їх виникнення. Виділяється декілька головних

підстав виникнення зобов'язань — договір, одностороння угода,

заподіяння шкоди (делікт), ведення чужих справ без доручення,

необґрунтоване збагачення і закон.

Ще одним специфічним інститутом романо-германського права

є інститут речового права, що регулює відносини з приводу

майна, під яким розуміються предмети навколишнього світу.

Основним речовим правом, звичайно, уважається право власності.

Різні європейські законодавства вкладають у зміст права влас-

ності різні компоненти (правомочність): володіння, користування,

розпорядження, право на дохід і тому подібне.

Торгово-правові відносини регулюються законодавчими ак-

тами, такими як Французький торговий кодекс 1807 р. і Гер-

манське торгове уложення 1897 p., що містять визначення понять

«комерсант», «торгова фірма», «торговий представник», правила

ведення торгових книг, загальні положення про торгові товариства,

поняття і різновиди торгових операцій, регулювання морського

права та ін. Крім того, Французьким торговим кодексом

визначено порядок формування і компетенцію торгових судів, а

також регулюються процедури судового розгляду в них та ін.

З розвитком торгових відносин з'являється цілий ряд норма-

тивно-правових актів, що регулюють цю сферу відповідно до умов,

що склалися: у Німеччині закони про недобросовісну конкуренцію

1909 р., про боротьбу з обмеженнями конкуренції 1957 р., про

сприяння стабільності і зростанню економіки 1967 р., про торгові

товариства 1966 р.; у Франції декрет про торгові товариства 1967

p., ордонанс про свободу встановлення цін і про вільну

конкуренцію 1986 р. та ін.

Законодавчі положення, що регулюють сімейно-правові відно-

сини, які містяться у Французькому цивільному кодексі і Гер-

манському цивільному уложенні, були істотно змінені і доповнені,

особливо статті, що допускали нерівність статі і позашлюбних

дітей щодо законнонароджених. Наприклад, у теперішній час, у

Німеччині ці відносини регулюються законами про рівноправ'я

чоловіка і дружини в галузі цивільного права 1957 р., про юри-

дичний статус позашлюбних дітей 1969 р., про усиновлення 1976

р. і про реформу шлюбного і сімейного права 1976 р. Було також

спрощено процедуру укладення шлюбу, розширено перелік підстав

для розлучення, істотно розширилися права незаконнонароджених

і усиновлених дітей та права подружжя на укладення договору, в

якому закріплюється вибраний ними режим майнових взаємин, та ін.

Спадково-правові відносини регулюються в основному нормами

Французького цивільного кодексу і Германського цивільного

уложення, а також прийнятим згодом законодавством, наприклад

у Франції ордонансами 1958 p. і законом 1972 р.

Згідно з цими нормами передбачається спадкування згідно із

законом і за заповітом. Установлено таку черговість спадкування

згідно із законом: нащадки спадкодавця, його батьки і їхні на-

щадки, його дідусь і бабуся та їхні нащадки тощо. Особливо обу-

мовлені права того подружжя, хто пережив іншого: визнається

одним зі спадкоємців першої черги. Допускаються різні форми за-

повіту: нотаріальна, письмова, а також усна у присутності трьох

свідків. При спадкуванні за заповітом забезпечуються права дітей

і батьків спадкодавця і того з подружжя, хто пережив іншого,

які можуть бути позбавлені своєї частки спадку лише з обґрун-

тованих мотивів.

Останнім часом простежується тенденція обмеження кола

спадкоємців згідно із законом близькими родичами і того з по-

дружжя, хто пережив іншого. При спадкуванні за заповітом у

законі обумовлені права на обов'язкову частку дітей спадкодавця,

зокрема позашлюбних.

Правове регулювання соціальної сфери завжди перебувало в

центрі уваги в системі романо-германського права.