Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

правових систем, шляхом зіставлення різних аспектів із метою

виявлення властивостей, що сприяє розширенню кола правових

явищ, що вивчаються.

Як самостійна юридична наука, порівняльне правознавство

викликане до життя необхідністю вирішення глобальних проблем,

що стоять перед людством. Цьому сприяє вивчення права в його

загальному і особливому проявах, порівняння правових систем,

аналіз шляхів зближення національних законодавств, що набу-

вають дедалі більшого значення. Іншими словами, порівняльне

правознавство, як сфера наукового знання, що розширюється,

має практичну спрямованість, пов'язану з оптимізацією державної

взаємодії в правовій сфері та з розробленням конкретних реко-

мендацій з удосконалення чинного законодавства.

Порівняльне правознавство є системою знань нового рівня, що

передбачає розгляд багатьох аспектів співіснування різних правових

реалій, виходячи за рамки національних правових систем. Порів-

няльне правознавство відображає також новий «шар» структури

правової культури, покликаний сприяти гармонійному співіснуванню

різних правових систем, визнанню рівного статусу диференційо-

ваних і недиференційованих правових систем, подоланню уперед-

женого ставлення до різних правових проявів і коректному дослід-

женню різних правових реалій у рамках правової панорами світу.

Порівняльне правознавство досліджує основні правові системи,

визначає їх місце і значення в правовій панорамі світу, виявляє

особливості функціонування міжнародного, наднаціонального і на-

ціонального права з метою виявлення їх спільних і відмітних рис,

прогнозує їх подальший розвиток, а також вивчає шляхи вирі-

шення загальнолюдських проблем у рамках різних правових систем.

Таким чином, порівняльне правознавство як наука переживає

період трансформації і самоідентифікації, викликаний, як уже наго-

лошувалося, з одного боку, необхідністю визначення його місця в

системі юридичних наук, а з іншого — глобальними змінами у

світі.

формами споглядання і мислення. Звідси випливає, що не поняття

запозичені з досвіду, а можливість досвіду зумовлена категоріями

розуму. Останні застосовуються до предметів, тобто мають право

на об'єктивне значення, тому що вони, по суті, самі створюють

досвід і предмети пізнання

Як відомо, поняття «об'єкт» і «предмет» науки не є тотож-

ними. Поняття об'єкта науки є ширшим, ніж поняття її предмета.

Об'єкт може бути і, як правило, є спільним для ряду наук, тоді

як предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої

науки.

Універсальним об'єктом правової науки виступає правова ре-

альність. Цікаво, що якщо для філософів правова реальність є

деяким єдиним цілим і відображає цілісність самого права (хоча в

правовій реальності філософи виділяють його структуру в динаміч-

ному і статичному аспектах

), то для юристів правова реальність,

як загальний об'єкт правової науки, є не монолітною, однорідною,

а достатньо різноманітною. Наприклад, правова реальність, що

відображає рівень правової свідомості, різняться від правової

реальності, що відбивається у сфері правозастосування, не гово-

рячи вже про правову реальність у сфері правової поведінки.

На думку О.Ф. Скакун, правова реальність — багаторівнева

система правових засобів і явищ, що функціонує в усіх її струк-

турних зв'язках із соціальною сферою держави, яка є антропо-

логічною основою і простором права. Правова реальність — це

всі прояви правового життя суспільства (колективних і індиві-

дуальних суб'єктів права): юридична діяльність і її результати

(правотворчі, правозастосовні та інші акти), правопорушення і

юридична відповідальність, правове мислення, правове вчення,

деформації правової свідомості (правовий нігілізм, правова дема-

гогія) та інші, тобто всі правові елементи — ті, що впорядковані,

й ті, що перебувають на стадії упорядкування (хаотичні)

2. Об'єкт порівняльного правознавства

Як відзначав І. Кант, насправді наука має справу тільки з

об'єктом (природою, явищами), можливість якого визначається

' Див.: Кант И. Сочинения. — В 6 т. — Т. 3: Критика чистого разума /

Пер. Б.А. Фохта; Под общ. ред. В.Ф. Асмуса, А.В. Гулыги. — М.: Мысль,

1964.

Див.: Максимов СИ. Правовая реальность: опыт философского осмысления.

- X., 2002.

Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник.

- X.: Эспада, 2005. - С. 333.

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

Що ж входить в коло об'єктів порівняльного правознавства?

Досліджуючи питання про об'єкт порівняльного правознавства,

М.М. Марченко відзначає, що його об'єктом завжди виступає

правова реальність, яка об'єктивно існує в різних країнах. Об'єкт

порівняльного правознавства ніким не вигадується і не виводиться

ні з чого. Він існує в житті, у реальній дійсності

На думку Ю.О. Тихомирова, об'єкти порівняльного право-

знавства — не умоглядні висновки кабінетних учених, а реальні

загальноправові процеси, що вимагають аналізу й оцінки, вжи-

вання адекватних державно-правових заходів, і здійснення необ-

хідних дій

Порівняльне правознавство як наука зосереджується на роз-

гляді тих аспектів правової реальності, які виступають як сукуп-

ність компонентів, що зумовили єдність та відмінність правових

проявів у рамках правових систем.

Таким чином, об'єктом порівняльного правознавства є правова

реальність, що включає всі без винятку правові явища, пов'язані з

правовою системою суспільства, зокрема правові норми, правову

культуру, правову ідеологію, правосвідомість, правові відносини,

правову практику, правову психологію і т. ін. На сучасному етапі

розвитку порівняльного правознавства до сфери його інтересів

залучаються дедалі нові об'єкти.

3. Предмет порівняльного правознавства

Загальновизнаним є положення, згідно з яким статус науки

визначається за допомогою відособленого і індивідуального пред-

мета, тобто тією сферою, на яку спрямовано розумову діяль-

ність дослідника, унаслідок чого формується система знань, а

також розробляються відповідні їй методи. Залежно від тієї

чи іншої сфери дослідження складається та чи інша система

знань.

Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения: Учебник. —

М.:

Городец-издат, 2002. — С. 35.

Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. — М.:

НОРМА, 1996.

-С. 41.

Класичним визначенням предмета науки є відповідь на пи-

тання, що вивчає та чи інша наука, тобто коло тих проблем,

на висвітлення яких вона спрямована. Таким чином, предмет будь-

якої науки — це певна галузь пізнання об'єктивної реальності, що

піддається науковому осмисленню.

Предмет науки відіграє визначальну роль у структурі будь-якої

науки, що зв'язує її різні частини в щось цілісне, завершене.

Порівняльне правознавство як самостійна галузь науки і нав-

чальна дисципліна має свій предмет дослідження, що забезпечує

його наукову і навчальну автономію.

Хоча необхідно визнати, що полеміка з приводу предмета порів-

няльного правознавства ведеться з моменту його виникнення.

По сьогодні не вироблено загальний підхід до його визначення, ос-

кільки серед компаративістів відсутня єдність поглядів не тільки

на його предмет, але й на співвідношення його предмета з його

об'єктом і методами.

Як відзначає М.М. Марченко, предметом дослідження порів-

няльного правознавства виступають загальні принципи і зако-

номірності виникнення, становлення і розвитку різних правових

систем

. Проте такий погляд на предмет порівняльного право-

знавства тяжіє до предмета загальної теорії держави і права.

Далі М.М. Марченко підходить до найважливішого питання

в проблематиці формування предмета порівняльного право-

знавства: до визначення спільного в розвитку і функціонуванні

правових систем. При цьому не можна уникнути проблем, що

стосуються особливого в їх розвитку і функціонуванні, а також

загального.

На думку О.Ф. Скакун, предмет порівняльного правознавства

(теорії правових систем) — загальні і специфічні закономірності

виникнення, розвитку і функціонування правових систем світу в

їх порівняльному пізнанні на макро- і мікрорівнях

Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения: Учебник. —

М.: Горо

дец-издат, 2002. — С. 35.

Скакун О. Ф. Место общего сравнительного правоведения в системе

юридических наук и его официальный статус // Порівняльне

правознавство: сучасний стан

і перспективи розвитку: 36. наук. ст. / За ред. Ю.С. Шемшученка, О.В.

Кресіна.

- К., 2006. — С 10.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

B.C. Нерсесянц визначає предмет порівняльного правознавства

як понятійно-правові властивості і значення порівнюваних

державно-правових явищ, їх схожість і відмінність як форми ви-

раження принципу формальної рівності

На думку А.Х. Саїдова, порівняльне правознавство є науковим

напрямом, що вивчає основні правові системи сучасності. Він

окреслює коло питань, що складають предмет порівняльного

правознавства, куди входять: методологічні проблеми порівняння

в праві (теорія порівняльно-правового методу); порівняльне вив-

чення основних правових систем сучасності; традиційне «порів-

няльне законодавство», так зване функціональне порівняння;

історико-порівняльне вивчення права

Порівняльне правознавство досліджує, головним чином, комплекс

правових явищ як органічне ціле, геоправовий простір, що

свідчить про домінування тенденції порівняння комплексів пра-

вових явищ, тобто не фрагментарне, а системне порівняння —

макропорівняння, в яке неминуче включаються політологічні, куль-

турологічні, психологічні аспекти функціонування права і правової

системи в об'єктивно існуючому загальносоціальному і національ-

ному контексті, хоча достатньо часто проводиться порівняння і на

мікрорівні. Більшість дослідників указує на важливість взаємин

між правом, з одного боку, і історією, філософією і культурою, з

іншого. Саме так можна перекласти сучасною науковою мовою

вимогу глибокого розуміння й урахування особливостей правового

середовища. Таким чином, найбільш важливою частиною змісту

предмета порівняльного правознавства є знання, що мають функ-

ціональну природу, виходять за рамки національних правових

систем та мають універсальну теоретичну і практичну цінність.

Предмет порівняльного правознавства включає різні онтологічні

рівні проведення порівняно-правових досліджень. Це — мікро-

рівень, що асоціюється з вивченням і вирішенням конкретних

питань, які стосуються окремих елементів правової системи, і

макрорівень, що передбачає вирішення тієї чи іншої проблеми

на рівні правової системи в цілому. При цьому предметом аналізу

Нерсесянц B.C. Сравнительное правоведение в системе

юриспруденции //

Государство и право. — 2001. — № 6. — С. 14.

Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы

современности): Учебник / Под ред. В.А. Туманова. — М.: Юристъ, 2000.

— С. 25, 29.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

і зіставлення є: норми, закони й інші правові акти, правові ін-

ститути, підгалузі законодавства, галузі законодавства, правові

масиви, системи законодавства, предмет і методи правового регу-

лювання, правові концепції, юридичні поняття і терміни, прийоми

юридичної техніки і т. п. Тут важливо відзначити, що зіставлення

нормативних масивів різних правових систем давно є предметом

аналізу компаративістів. Важливим початковим пунктом тут є

філософсько-релігійна основа цих «сімей», яка має багатовікову

історію

Таким чином, питання про предмет порівняльного право-

знавства є найбільш складним і проблематичним, тому багато

авторів уникають його всебічного і глибокого висвітлення. Більше

того, для збереження порівняльного правознавства як відокрем-

леного наукового напряму і дисципліни деякі автори вважають за

краще не розглядати дану проблематику взагалі.

Так Р. Давид уважав, що сьогодні, коли порівняльне право

міцно стоїть на ногах, дискусії про природу даного предмета і його

місце в університетському викладанні втратили актуальність

К- Осакве також уважає, що не варто приділяти цьому питанню

так багато уваги, і що після 150 років існування даної дисципліни

прийшов час закінчити дебати про її предмет або природу

Проте завершення дебатів про предмет порівняльного право-

знавства передбачає знаходження тієї загальноприйнятої плат-

форми, на основі якої можна окреслити основні контури його

предмета, що задовольняють якщо не всіх, то хочаб більшість

дослідників даного напряму, і не на короткий період, а на три-

валу перспективу. Сьогодні у порівняльному правознавстві сфор-

мовано цивілізаційний підхід

, що об'єднує пізнавальні можливості

різних галузей знання на основі методології комплексного аналізу.

Тихомиров Ю.А. Право: национальное, международное,

сравнительное //

Государство и право. — 1999. — № 8. — С. 8.

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности.

— М.: Междунар. отн., 1998. — С. 9.

Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах. Общая и Особенная части:

Учеб.-практ. пособие. — М.: Дело, 2002. — С. 20.

Див.: Бехруз X. Основы цивилизационного похода в сравнительном

правоведении. — О.: Фенікс, 2007.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

До визначення предмета порівняльного правознавства необхідно

підходити виходячи з нової методології правової науки, обумовленої

вимогами, що висуваються до сучасної юриспруденції. Зміни

уявлень про право і державу, на думку Ю.М. Оборотова, сьогодні

багато в чому визначаються виходом до нових світоглядних

підстав, до іншої психології сприйняття життя, до іншої позиції

людини в сучасному світі

. Це повною мірою можна віднести і

до предмета порівняльного правознавства. З позицій

цивілізаційної концепції предметом порівняльного правознавства

виступає саме вивчення множинності правових реальностей, що

відображають різноманіття правових явищ. Виходячи із цього,

критерієм визначення предмета порівняльного правознавства

виступає саме різноманіття і багатоаспектність правової реаль-

ності. Адже вражаюче різноманіття існуючих правових систем і

правових культур ґрунтується на різних правових цінностях, що

існували раніше, та культур і цивілізацій, що існують тепер.

Вивчення основних правових систем на основі систематичного

застосування методологічного інструментарію порівняльно-пра-

вових досліджень також є предметом порівняльного правознавства

як науки. Наявна трансформація методу науки в її предмет.

Широке застосування при вивченні основних правових систем

багатого потенціалу порівняно-правового методу дозволяє вийти

на новий рівень нагромадження і систематизації його результатів,

що є предметом порівняльного правознавства.

І, нарешті, предмет порівняльного правознавства може бути

визначений з погляду професійної діяльності юристів, яка вип-

ливає з того, що будь-яка юридична наука обслуговує певну

сферу юридичної діяльності. Із цієї точки зору, з урахуванням

інтеграційних процесів, що відбуваються, припускають гармоні-

зацію законодавства не тільки в рамках одного типу правових

систем (на мікрорівні), але й у рамках різних правових систем

(на макрорівні). І в цьому плані, з урахуванням перерахованих

питань, не кожна юридична наука може змагатися з порівняльним

правознавством, виходячи з кола проблем, що вирішуються в

межах його предмета.

' Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере.

Вопросы теории (от познания к постижению права). — О.: Юрид. л-ра,

2002. — С. 11.

Таким чином, предметом порівняльного правознавства є порів-

няльне вивчення походження, становлення, еволюції і прогнозу-

вання перспектив розвитку основних правових систем на основі

виявлення спільного, відмінного і особливого, що відображають

їх суть і зміст.

4. Функції, порівняльного правознавства

Як відомо, функції будь-якої науки, у тому числі і порівняль-

ного правознавства, відображають основні напрями, через які

проявляється їх суть і зміст, а також необхідність їх існування.

На думку Ю.О. Тихомирова, порівняльне правознавство

включає виконання таких функцій: інформаційна, аналітична, кри-

тична, інтеграційна і домінантна

. Воно служить законотворчій і

правозастосовній практиці, правильному засвоєнню зарубіжних

доктрин і практики, а також юридичній освіті.

Функції порівняльного правознавства можна умовно розділити

на дві великі групи.

Теоретичні функції, що забезпечують якісне зростання в роз-

витку не тільки порівняльно-правового, але й усього юридичного

знання в цілому. Дані функції забезпечують теоретичне осмис-

лення закономірностей походження й еволюції правових систем,

що сприяє вивченню не тільки національного права, але й визна-

ченню його місця в системі правових сімей (систем). Реалізація

теоретичних функцій сприяє розвитку теоретичних основ порів-

няльного правознавства, що є внеском у розвиток юридичної

науки в цілому.

Практичні функції порівняльного правознавства направлені

як на виконання конкретних завдань правової практики, що ви-

никають перед різними правовими системами окремо, так і перед

цілими правовими сім'ями. Реалізація цих функцій сприяє гармоні-

зації й уніфікації правових норм національних правових систем,

розробленню нормативно-правових актів з урахуванням зарубіж-

ного досвіду та ін.

Тихомиров Ю.А. Право: национальное, международное, сравнительное

// Государство и право. — 1999. — № 8. — С. 8.

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности.

— М.: Междунар. отн., 1998. — С. 9.

Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах. Общая и Особенная части:

Учеб.-практ. пособие. — М.: Дело, 2002. — С. 20.

Див.: Бехруз X. Основы цивилизационного похода в сравнительном

правоведении. — О.: Фенікс, 2007.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

Основними функціями порівняльного правознавства, що входять

у вищезгадані групи, є такі.

Гносеологічна функція виражається в тому, що будь-яка юри-

дична наука направлена на пізнання навколишнього світу. Вона

пізнає державу, право й інші державно-правові явища, отримує

про них необхідні знання, пояснює їх із наукових позицій. Цього

можна досягти шляхом їх вивчення у зв'язку з іншими явищами,

що формують соціальне життя. Порівняльне правознавство вивчає

правові системи, пов'язуючи його з такими цивілізаційними яви-

щами, як культура, релігія, політика, ідеологія, традиції та ін.

Порівняльне правознавство постійно орієнтоване не на просте

підсумовування знань про правові явища й вивчення динамічних

аспектів взаємодії правових об'єктів, на виявлення не просто

будь-якого правового елементу, а на розгляд функціональних

елементів, способів підтримки структурної постійності правової

системи, сприйняття системою нових правових елементів різних

інститутів і т. ін., у рамках національних політичних і економічних

умов. їх аналіз і оцінка стосовно внутрішньодержавного розвитку

будуть більш повними й об'єктивними, якщо вивчаються загальні і

специфічні причини існування правових явищ, тимчасові і стабільні

правові ситуації в зарубіжних державах і їх вплив, чинники, що ве-

дуть до зміни національних законодавств, до ухвалення і зміни пра-

вових актів, умов, які сприяють або стримують реалізацію права.

Методологічна функція порівняльного правознавства ви-

ражається в тому, що в рамках даної науки напрацьовується

великий методологічний потенціал, необхідний для проведення

порівняльно-правових досліджень. Оскільки здійснення порів-

няльно-правових досліджень є необхідною умовою при вивченні

об'єктів і предметів різних наук, то вироблений методологічний

арсенал у рамках порівняльного правознавства відіграє важливу

роль у цьому процесі. Зокрема, порівняльно-правовий метод отри-

мує подальший розвиток, завдяки чому забезпечується результа-

тивність порівняльно-правових досліджень. Це сприяє успішному

проведенню в рамках різних правових наук порівняльно-правових

досліджень, які стають більш контрастними і яскравими, оскільки

в цей процес включаються і додаткові чинники.

Інтеграційна функція порівняльного правознавства, тобто

функція оптимізації розвитку національних правових систем,

зумовлена курсом держави або держав, міждержавних об'єднань

на зближення правових систем за допомогою гармонізації націо-

нальних законодавств і уніфікації правових норм.

У цих випадках критеріями порівняння й оцінки національних

законодавств служать визнання загальних інтересів держав в

узгодженому правовому регулюванні, пошук і визначення об'єктів

такого регулювання, виявлення відмінностей у національних зако-

нодавствах і можливих засобів їх подолання. Порівняльне право-

знавство виробляє рекомендації, направлені на удосконалення

державно-правового будівництва, законодавства, юридичної прак-

тики тощо, тим самим забезпечує успішність і результативність

інтеграційних процесів.

Функція деідеологізації правових доктрин і теорій, направ-

лених на вивчення правових систем, передбачає об'єктивний нау-

ковий підхід до вивчення основних державно-правових явищ у

рамках порівняльного правознавства і неупереджене ставлення

до них залежно від політичних і ідеологічних поглядів та інте-

ресів. При розгляді цих явищ необхідно звільнятися від ідеоло-

гічних, релігійних і культурологічних упереджень. Реалізація даної

функції забезпечує об'єктове вивчення правової панорами світу.

Виховна функція призводить до розвитку правосвідомості і

правової культури, унаслідок чого правове мислення сприймається

як важливий важіль переключення суспільної свідомості на

загальноцивілізаційні орієнтири. Реалізація даної функції сприяє

шанобливому ставленню до «чужого» права, сприйняттю його

нарівні з національним правом як складової правової панорами

світу.

Освітня функція реалізується через викладання порівняльного

правознавства як необхідного компоненту підготовки сучасних

фахівців у різних галузях правової науки. Значне поширення

порівняльного правознавства і введення його в навчальну про-

граму юридичних вузів на сьогодні відображає, з одного боку,

рівень його розвитку як самостійної юридичної науки, а з іншого

— нагальну необхідність практичного застосування результатів

його досягнень.

На думку К. Осакве, «використання порівняльного право-

знавства в науковій сфері, по-перше, сприяє вивченню національ-

ного права; по-друге, полегшує розуміння зарубіжних правових