Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

право. Порівняльне право, у свою чергу, має справу з

правопорядками різних країн одночасно, не переслідуючи при

цьому якої-небудь певної суто практичної мети. При нинішньому

високому рівні розвитку міжнародних відносин застосування

методів МПП можливе лише з урахуванням висновків

порівняльного права»

Міжнародне публічне право, за своєю суттю, є надна-

ціональною, глобальною системою права, такою, що активно

взаємодіє з порівняльним правознавством. Для порівняльного

правознавства як напряму досліджень дуже важлива міжна-

родно-правова проблематика. Воно надає в розпорядження між-

народного публічного права інструментарій, що дозволяє вивчити

багато його науково-прикладних проблем. Порівняльний метод

широко застосовується і в самому міжнародному публічному

праві, наприклад, у дослідженні взаємодії міжнародної і націо-

нальної правових систем при уніфікації міжнародних матеріально-

правових норм, в утворенні міжнародно-правових звичаїв і за-

гальних принципів міжнародного публічного права та ін. Крім

того, методологія порівняльно-правових досліджень досить ак-

тивно використовується при тлумаченні міжнародних договорів,

концепцій і інститутів, які безпосередньо стосується міжнародного

права.

Проте, як відзначає Ю.О. Тихомиров, порівняльне право-

знавство поки що меншою мірою використовується в публічному

праві з його динамічними владними інститутами, і більшою мірою

— у приватному праві з його диспозитивністю, рівністю сторін і

стійкою схожістю інститутів

Порівняльне правознавство тісно пов'язане і з галузевими

юридичними науками. Якщо останні значно розширюють проб-

лематику порівняльного правознавства, то воно, у свою чергу,

постачає матеріал галузевим юридичним наукам для теоретичних

узагальнень на більш високому рівні. Про це свідчить існування

таких наукових напрямів, як порівняльне конституційне право,

порівняльне цивільне право, порівняльне трудове право та ін.,

які є результатом взаємозбагачення, взаємовпливу порівняльного

' Цвайгерт К., Кётц X. Введение в сравнительное правоведение в

сфере частного права: В 2 т. — Т. 1: Основы. — М.: Междунар. отн.,

1998. — С. 15.

Тихомиров Ю.А. Право: национальное, международное,

сравнительное // Государство и право. — 1999. — № 8. — С. 9.

правознавства і галузевих юридичних наук. Більша частина всіх

досліджень проблематики порівняльного правознавства, стосу-

ються і основ галузевих наук.

Говорячи про зв'язок порівняльного правознавства з іншими

юридичними науками, потрібно виходити з того, що взаємодія

між ними має двосторонній характер, так би мовити, прямий і

зворотний зв'язок.

Таким чином, порівняльне правознавство як юридична наука

займає самостійне місце в системі юридичних наук, активно взає-

модіючи з ними.

10. Порівняльне правознавство як навчальна

дисципліна

У завдання правової науки і юридичної освіти разом із ви-

вченням національного права, чому сьогодні приділяється велика

увага, входить також дослідження глобальних закономірностей і

тенденцій розвитку права в сучасну епоху. Важливість аналізу

досвіду світового розвитку, зокрема вивчення процесів, що від-

буваються в сучасному суспільстві, випливає з потреб правового

прогресу. У зв'язку із цим правова наука повинна спиратися на

теоретичні розробки, об'єктом яких також є правові системи.

Порівняльне правознавство є не тільки самостійною наукою,

але виступає і як навчальна дисципліна, що базується на науці

порівняльного правознавства. Порівняльне правознавство як нав-

чальна дисципліна надає відомості про стан науки порівняльного

правознавства, її минуле і сьогодення, а також майбутнє.

Вивчення порівняльного правознавства в рамках навчальної

дисципліни є важливою умовою розвитку юридичної освіти.

У навчальній програмі юридичного навчального закладу порів-

няльне правознавство повинне займати важливе місце, оскільки

сучасні юристи працюють у рамках національних правових систем,

що належать різним правовим сім'ям.

Як відзначає К. Осакве, порівняльне правознавство руйнує

правову ксенофобію у студентів, полегшує розуміння зарубіжних

правових систем, сприяє вивченню і використанню власного

національного права, підвищує культурний рівень студентів і,

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

зрештою, зміцнює фундаментальність юридичної освіти. В умовах

сучасної взаємодії світових правових культур і взаємин між

різними правовими системами випускник юридичного вузу в

будь-якій країні не може вважати себе грамотним юристом без

знання порівняльного правознавства. Вивчення власного націо-

нального права досягає своєї вершини і дає оптимальний результат

лише при застосуванні наукового методу порівняльного аналізу

права

Порівняльне правознавство сприяє розгляду правової системи

як явища, безпосередньо залежного від особливостей різних

суспільств. Це дозволяє підкреслити зв'язок правових явищ, що

відбиваються в правовій системі, з такими складовими соціальної

структури суспільства, як релігія, культура, мораль, політика,

ідеологія тощо. У свою чергу це сприяє тому, що, вивчаючи порів-

няльне правознавство в рамках навчальної дисципліни, можна

розглянути не тільки еволюцію правових систем, але й об'єктивно

визначити правову панораму сучасного світу.

Головне завдання порівняльного правознавства як навчальної

дисципліни полягає в тому, щоб виявити інноваційні процеси в

змісті і викладанні порівняльного правознавства, у визначенні

найбільш ефективних шляхів їх оптимізації. Іншими словами,

подальше зміцнення порівняльного правознавства як навчальної

дисципліни реалізовується на основі нових розробок відносно ме-

тодики його викладання.

Як відзначає А.Х. Саїдов, порівняльне правознавство як нав-

чальна дисципліна доповнює і конкретизує загальну теорію права,

історію права, філософію права, а також загальнотеоретичні час-

тини галузевих юридичних наук

Викладання порівняльного правознавства як навчальної дис-

ципліни виробляє у студентів навики проведення порівняльно-

правових досліджень, таких необхідних як для розвитку правової

науки, так і для здійснення правової практики. Крім того, порів-

няльне правознавство як навчальна дисципліна дозволяє студентам

Осакве К. Размышление о природе сравнительного правоведения: некоторые

теоретические вопросы // Журнал зарубежного законодательства и

сравнительного

правоведения. — 2006. — № 3. — С. 59.

Саидов А.Х. Сравнительное правоведение: Краткий учебный

курс. — М:

Норма, 2006. — С. XI.

вивчати не тільки національне право, але й розширити свій кру-

гозір за рахунок вивчення зарубіжного права шляхом їх зістав-

лення на основі методології порівняльного правознавства.

К. Осакве пропонує в структурі навчальної дисципліни порів-

няльного правознавства, аналогічно структурі порівняльного

правознавства як науки, виділити Загальну і Особливу частини.

У Загальну частину (теоретичну компаративістику) він включає:

історію розвитку науки порівняльного правознавства; природу

порівняльного правознавства і проблеми класифікації правових

систем; історію розвитку основних правових систем сучасності;

порівняння інфраструктури національних правових систем су-

часності; основні компоненти правового стилю різних правових

традицій; порівняльну правову культуру; порівняння підходів

правових систем до реалізації ідеї правової держави; симбіоз на-

ціонального права і права міжнародних організацій, тобто механізм

уніфікації і гармонізації національних правових систем. Особлива

чистина (галузева компаративістика) запропонованої навчальної

програми охоплює або порівняльне приватне право (наприклад

порівняльне цивільне право, порівняльне сімейне право), або

порівняльне публічне право (наприклад порівняльне конституційне

право, порівняльне кримінальне право), або порівняльне процесу-

альне право (наприклад порівняльний цивільний або кримінальний

процес)»

У більшості робіт, присвячених порівняльному правознавству,

що вивчаються в рамках навчальної дисципліни, традиційно теорія

порівняльного правознавства викладається як Загальна частина,

що включає вивчення статусу порівняльного правознавства, його

предмет, методи, історію формування, його функції і місце в сис-

темі юридичних наук, а також класифікацію основних правових

систем; а Особлива частина включає конкретні правові сім'ї: ро-

мано-германську правову сім'ю, сім'ю загального права, тради-

ційно-релігійні правові сім'ї.

Об'єктивне вивчення правових систем, їх минулого і сучас-

ного стану, а також перспектив їх розвитку, зумовлюють зміни

Осакве К- Размышление о природе сравнительного правоведения:

некоторые теоретические вопросы // Журнал зарубежного

законодательства и сравнительного правоведения. — 2006. — № 3. —

С. 59-60.

42 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

в структурі порівняльного правознавства як науки, що вимагає і

структурної зміни у викладанні навчального курсу.

Доцільно побудувати структуру порівняльного правознавства

як навчальної дисципліни так, щоб, з одного боку, забезпечувалася

цілісність його складових частин, а з іншого — дотримувалася

пропорційність обсягу матеріалу, що висвітлює різні правові сім'ї,

такого необхідного для розгляду і вивчення правової панорами

світу. Необхідно відзначити, що в даний час у навчальній літе-

ратурі основна увага приділяється романо-германському і загаль-

ному праву, що ж до решти правових сімей, то необхідно конста-

тувати відсутність належної уваги до них. В існуючій навчальній і

науковій літературі, присвяченій даній проблематиці, установлено

хронологію викладання правових сімей, згідно з якою вивчення

курсу починається з розгляду романо-германської правової сім'ї,

потім системи загального права, змішаних правових сімей (сканди-

навської, латиноамериканської), а потім розглядаються релігійно-

традиційні правові системи (ісламська правова система і індуська

правова система, системи звичаєвого і далекосхідного права).

Вивчення суті і змісту правових систем із прив'язкою до полі-

тичних, релігійних, ідеологічних, філософських та інших чинників

соціального життя вимагає перегляду послідовності викладення

матеріалу, що розкриває формування, еволюцію і функціонування

різних правових систем.

Об'єктивне вивчення правової панорами світу зумовлює ви-

вчення правових сімей по мірі їх походження і становлення,

завдяки чому зберігається спадкоємність основних елементів

правових сімей, що забезпечують їх функціонування. Критерієм

послідовності викладання матеріалу, що висвітлює правові сім'ї,

повинен стати цивілізаційно-хронологічний, згідно з яким їх розгляд

починається не із законодавчого і прецедентного права, а з

традиційних, традиційно-етичних і релігійних правових систем.

Такий цілісний і послідовний характер викладення матеріалу доз-

волить студентам не тільки зрозуміти елементи спадкоємності

в правових системах, механізм їх функціонування, але й робити

певні прогнози щодо перспектив їх розвитку.

Таким чином, у рамках навчальної дисципліни порівняльного

правознавства викладається цілісне уявлення про правову па-

нораму карти світу, взаємовідношення між правовими сім'ями

(системами), правовими культурами в рамках діалогу правових

систем, зумовленого правовою акультурацією. Тим самим підви-

щується рівень підготовки студентів, розширюється їхня еру-

диція, підвищується рівень їхньої правової свідомості і правової

культури. У результаті формується поважне ставлення не тільки

до власного права, але й до «чужого». Уміння і навики, отримані

студентами в рамках порівняльного правознавства як навчальної

дисципліни, сприяють здійсненню в майбутньому професійної

діяльності юристів.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

Розділ 2. Методологія порівняльно-правових

досліджень

1. Поняття методологи порівняльно-правових

досліджень

Будь-яка наука виходить із загальних методологічних

передумов відносності пізнання, шлях до якого прокладається

завдяки вдосконаленню підходів, принципів, методів і методики

дослідження. Сучасний етап розвитку науки вимагає застосування

нового рівня методологічних підходів і принципів, зумовленого

складним характером систематизації знань про оточуючу нас

реальність, що служить її об'єктом. Це повною мірою стосується

і гуманітарних, у тому числі і правової, сфер знань.

Методологія (грец. «methodos» — шлях до чого-небудь,

дослідження) розуміється як вчення про способи організації та

побудови теоретичної і практичної діяльності людини.

Важливість методологічних основ правових досліджень не

викликає сумнівів. О.В. Сурілов із цього приводу відзначав:

«У юридичному пізнанні методологія необхідна, оскільки вона

забезпечує вдосконалення, а отже, і плідність методів цього

пізнання. ...Ніщо не може бути вдосконалене без його пізнаваль-

ного освоєння, якість якого визначається, перш за все, тим, на

якій методологічній основі воно здійснюється»

Необхідно погодитися з О.С. Звонарьовою, яка відзначає, що

в теперішній час в юридичній науці склалася ситуація, коли адек-

ватне осмислення політико-правових явищ минулого і сучасності

вимагає істотного розширення дослідницького контексту із залу-

ченням принципово нових для юридичної науки наукових методів,

які мали б парадигмальний характер

У зв'язку із цим, в орбіту методології правової науки входить

набір нових підходів, принципів і методів, розроблених у рамках

' Сурилов А.В. Теория государства и права: Учеб. пособ. — К.; О.:

Вища шк., 1989. - С. 49-50.

Звонарева О.С. О цивилизованном подходе в теории государства и

права // Известия высших учебных заведений: Сер. Правоведение. —

2003. — № 4. — С. 173.

методології інших наук. їх залучення вимагає свого роду адаптації

у зв'язку з предметом і методологією правової науки, яка нази-

вається «юридизацією». На думку B.C. Нерсесянца, юридизація

означає юридико-понятійну трансформацію інших неюридичних

методів і дисциплін, їх перетворення з визначальних позицій по-

няття права та їх включення в новий пізнавально-смисловий кон-

текст предмета і методу юридичної науки

Порівняльне правознавство, як уже наголошувалося, є від-

носно молодою юридичною наукою. Проте це не означає, як спра-

ведливо відзначають Л.В. Бойцова і В.В. Бойцова, що порівняльне

правознавство може ігнорувати проблеми методології, і що воно

повинно перетворитися на вичерпану наукову традицію,

задовольнитися історичною старовиною, виснажитися в

нескінченних мікропорівняннях

Як самостійний науковий напрям порівняльне правознавство

володіє своїм предметом, а також розробленими і запозиченими

методами, зумовленими цим же предметом, спрямовані на вирі-

шення проблем, з якими порівняльне правознавство стикається.

Ці проблеми можуть бути не тільки традиційними, супутніми роз-

витку науки завжди, але і проблемами, пов'язаними з кожним

подальшим етапом складного процесу суспільного розвитку. Так

серед основних проблем, які сьогодні день вважаються пріори-

тетними для порівняльного правознавства, необхідно виділити

проблему правової інтеграції і формування не тільки локальних,

але й загальних правових просторів. Сучасні процеси суспільного

розвитку зумовлені епохою глобалізації, що ставить перед всією

юриспруденцією взагалі і перед порівняльним правознавством

зокрема завдання використання потенціалу різних правових

сімей (систем) у виконанні масштабних завдань, що стоять перед

людством.

У контексті загальноправової проблематики найважливішим

завданням, що стоїть перед порівняльним правознавством як

наукою, є подальше розроблення і збагачення його методології.

Проблемы общей теории права и государства: Учебник / Под

общ. ред.

B.C. Нерсесянца. - М.: НОРМА-ИНФРА, 2002. - С. 23.

Бойцова Л.В., Бойцова В.В. Будущее сравнительного права: возможности

двадцать первого века // Юридический мир. — 2002. — № 4. — С. 23.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

Цей процес проходить у таких напрямах. Перший напрям пов'язано

з обґрунтуванням і розвитком його методологічних основ,

другий — із залученням нових методів і підходів, розроблених у

рамках інших юридичних та неюридичних наук, тобто «юри-

дизацією» нових методів, сформованих іншими неюридичними

науками.

У рамках методології порівняльно-правових досліджень розроб-

лено цілий ряд вимог, що дозволяють охарактеризувати правову

панораму світу і визначити місце правових систем сучасності.

Вони зводяться до такого.

По-перше, відмова від методологічного монізму, що базується

на європоцентризмі, що панував тривалий час у теоретико-

історичних дослідженнях суспільних (в т.ч. державно-правових)

явищ, що передбачає використання принципу плюралізму при

виборі методологічних підходів і прийомів.

По-друге, вивчення правових систем у рамках правової пано-

рами світу вимагає відмови від ідеологізації наукового пізнання

(його деідеологізації, що забезпечує об'єктивне, неупереджене

ставлення до всіх без винятку правових систем. Дотримання цієї

вимоги методологічного характеру передбачає зміщення акценту

на користь загальноцивілізаційних (згідно з Н.Я- Данилевським

— загальнолюдських) цінностей.

По-третє, необхідність визнання невіддиференційованих від

диференційованих правових систем, як рівноцінних

складових правової панорами світу. Необхідно погодитися з

думкою Ю.М. Оборотова проте, що уявлення про правовий

розвиток не можуть будуватися на основі аналізу правових

інститутів і функціонуванні права віддиференційованих правових

систем, виражаючи ситуацію таким чином, що

невіддиференційовані правові системи, — нібито відсталість

правового буття. По-перше, невіддиференційовані правові

системи, — це основний масив на правовій карті світу, і, по-друге,

ці правові системи мають свою внутрішню логіку розвитку, яка

не змінюється в процесі діалогу правових культур. Тому

логічно, що існування невіддерефінційованих правових систем,

разом із віддиференційованими, являють собою два

найважливіші напрями правового розвитку, що багато в чому

відображають відмінності у світосприйнятті, ставленні до Бога,

інших людей, традицій пращурів, виражені

в особливостях правового менталітету і сприйнятті інших правових

культур

По-четверте, необхідно підкреслити, що застосування методоло-

гічного інструментарію порівняльного правознавства не виключає

використання інших методів пізнання, що є загальноприйнятим

підходом у рамках досліджень загальнотеоретичної юриспру-

денції. Комплексне використання концептуальних підходів, мето-

дологічних принципів і методів у порівняльному правознавстві є

необхідною умовою для продуктивного вивчення правових систем.

Наприклад, використання цивілізаційного підходу зумовлює

застосування інших концептуальних підходів, таких як

герменевтичний, аксіологічний і антропологічний. Комплексне

використання даних підходів сприяє не тільки забезпеченню

глибокого і всебічного дослідження предмета порівняльного

правознавства, але отриманню очікуваних результатів

порівняльно-правових досліджень.

Необхідно відзначити, що в сучасній методології порівняльно-

правових досліджень відсутня єдність і універсальність правової

концепції, що викликано наявністю безлічі окремих концепцій і

наукових шкіл, які розрізняються своїми філософськими витоками,

змістом, аргументацією. У зв'язку із цим актуалізуються пошук і

розроблення нового методологічного інструментарію порівняльно-

правових досліджень, заснованого на принципово нових підходах.

На цьому тлі виникає гостра необхідність порівняльного ви-

вчення різних цивілізацій, породжених різними правовими культу-

рами, правовими традиціями, правовою свідомістю і правовим мен-

талітетом. Отже, удосконалення методології порівняльно-правових

досліджень дозволить виявити можливості і потенціал співпраці

різних правових систем і створення загальноправового простору

зі збереженням правової самобутності і правової ментальності,

що є необхідним компонентом для існування об'єктивного право-

вого різноманіття.

Таким чином, розвиток порівняльного правознавства як науки

неможливий без подальшого розроблення її методологічних засад.

Не зважаючи на те, що в методологію порівняльно-правових

досліджень дедалі більше залучається концептуальних підходів,

Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. — О.:

Юрид. л-ра, 2001. — С. 5.